5. Оптимізація міського середовища в умовах комплексної реконструкції

Головне завдання реконструкції – усунути невідповідність між раніше сформованою планувальною структурою та новими вимогами розвитку суспільства.

Реконструкція передбачає послідовне перетворення всього життєвого міського середовища з метою підвищення його якості.

На основі комплексної оцінки стану навколишнього міського середовища та загальної концепції перебудови планувальної структури міста визначаються основні вимоги до оптимізації міського середовища. Ці вимоги диференціюються відповідно до рівня проектування: генеральний план міста, проект детального планування району та проект забудови квартально-житлових комплексів з виділенням певного переліку завдань і заходів щодо оздоровлення реконструйованих районів на кожному рівні.

До основних положень реконструкції власне забудови в межах житлової зони належать:

• винесення з житлової зони всіх об’єктів, що несприятливо впливають на навколишнє середовище: складські, промислові підприємства, гаражі, комунально-складські зони, транзитні транспортні магістралі тощо;

• зниження існуючого високого відсотка забудови до оптимального, що визначається санітарно-гігієнічними вимогами.

Особливо складні завдання щодо поліпшення навколишнього середовища виникають на стадії комплексної реконструкції кварталів усталеної забудови, де основною метою є перетворення старої переущільненої забудови в сучасні житлові утворення, що забезпечують комфортні умови проживання.

До основних санітарно-гігієнічних вимог при реконструкції існуючого житлового фонду належать:

• забезпечення інсоляції житлових приміщень і території;

• поліпшення умов аерації території;

• забезпечення нормативних рівнів шуму в житлових приміщеннях і на території забудови;

• захист житлової території від забруднення викидами автомобільного транспорту прилеглих вулиць і магістралей;

• раціональне озеленення та благоустрій житлової території.

У разі унікальності історичного планування та високої цінності житлового фонду з багатоповерхових будинків основним прийомом комплексної реконструкції є перехід від маломірного кварталу, як первинного елемента історично усталеного планування, до більш крупних структурних утворень, а саме, до групи взаємопов’язаних кварталів, розташованих в межах однієї міжмагістральної території, що підлягає одночасній реконструкції.

Реконструкція подібних районів здійснюється методом розущільнення кварталів шляхом знесення малоцінної внутрішньої забудови дворів і модернізації житлових будинків відповідно до сучасних норм. Смуги озеленення там ніде розмістити. Тому доцільно використовувати перші поверхи будинків або цілком будинки вздовж магістралей для розміщення культурно-побутових закладів.

Одна з основних умов при реконструкції усталених районів – удосконалення їхньої планувальної структури, що призведе до поліпшення стану навколишнього середовища за такими важливими факторами, як зниження концентрацій шкідливих речовин і шуму від автотранспорту.

У процесі комплексної реконструкції старих районів особливо важливо забезпечити нормальний інсоляційний режим відповідно до санітарних норм. Якщо відстань між фасадами не перевищує 0,3…0,7 висоти затінюючого будинку (для будинків, що розташовані всередині двору), погіршуються умови інсоляції – виникає затінення до рівня другого, третього, а іноді й четвертого поверху.

Основні заходи щодо поліпшення інсоляційних умов такі:

• розущільнення забудови кварталів шляхом знесення малоцінного в гігієнічному й архітектурному відношенні житлового фонду до необхідних за умовами інсоляції розривів між будинками (знесенню підлягають дворові корпуси за умови збереження найбільш цінних будинків по периметру кварталів з тим, щоб не порушувати характерний для даного району міста прийом формування забудови вулиць);

• перепланування квартир за умови забезпечення двобічної орієнтації приміщень у тих будинках або в окремих їх частинах, де відсутня інсоляція лише з одного боку будинку;

• розширення віконних пройомів з метою збільшення інсоляційного кута (в умовах, коли це не протирічить архітектурним міркуванням);

• зміна призначення будинку (використання під об’єкти, що не потребують інсоляції (наприклад, майстерні, склади, магазини тощо);

• використання перших поверхів багатоповерхових будинків (за умови їхньої невідповідності гігієнічним вимогам для житла) під приміщення нежитлового призначення. В окремих випадках перекривають двір у кварталі на рівні першого і другого поверхів і використовують «терасу» для організації місць відпочинку й ігрових майданчиків для дітей;

• використання низької рослинності партерного типу (газони, квітники, низькі чагарники), поодиноких або групових посадок дерев, що не допускають зайвого затінення дворів і фасадів будинків.

Відповідно до вимог поліпшення навколишнього середовища при реконструкції велику увагу приділяють регулюванню вітрового режиму (захист від несприятливого впливу вітрів і створення оптимальних умов аерації). В крупних містах з розвиненим міським автомобільним транспортом важливо забезпечити провітрювання забудованих територій з метою запобігання накопичення в дворах забруднюючих речовин, що знаходяться у викидах автомобілів. Для цього треба розкривати двори в напрямку озеленених територій. Одночасно слід мати на увазі, що на забудованих територіях можуть формуватися місцеві спрямовані потоки повітря – «протяги».

Принципи озеленення в умовах реконструкції:

• створення мережі пішохідних напрямів, які трасуються по місцевим вулицям через прохідні двори й існуючі озеленені ділянки. Вздовж цих трас можуть бути створені лінійні посадки, бульвари, озеленені подвір’я та ін;

• утворення в процесі розущільнення кварталів двох типів дворів: невеликого для тихого відпочинку дітей і людей похилого віку та великого за розміром для розміщення ділянки дитячого закладу та майданчиків для спорту;

• створення за умови суцільного знесення великих безперервних систем озеленення зі значними за площею озелененими ділянками різного призначення – садами, бульварами, пішохідними алеями тощо.

Особливу увагу при реконструкції міст, визначенні взаємовідносин штучного та природного середовища привертає проблема збереження архітектурно-містобудівного надбання, охорони та розвитку історичного середовища міста, що, в свою чергу, безпосередньо пов’язана з формуванням ландшафтів міст. Велике значення зараз надається розробці проектів режимних зон, тобто таких, де забудова має вестися з урахуванням збереження пам’яток історії й архітектури в їхньому середовищі.

До складу режимних зон входять:

• зони, що охороняються;

• зони регулювання забудови;

• зони обмеження поверховості забудови.

З метою запобігання порушення архітектурно-художньої єдності середовища провадиться попередній ландшафтно-екологічний аналіз району, що підлягає реконструкції.

Таким чином, заходи щодо оптимізації навколишнього середовища при реконструкції міст враховують послідовне перетворення всього його матеріального життєвого середовища. Комплексні проектні розробки мають здійснюватися, починаючи з дослідження існуючого стану міст, встановлення техніко-економічних основ реконструкції, розробки проекту генерального плану та розміщення першої черги будівництва, та закінчуючи проектами детального планування окремих частин міста, оновлення планування та забудови його старих житлових кварталів.