1.                Ландшафтні композиції

 

Ландшафтні композиції формуються за принципом контрасту або нюансу. Остаточно підбирають рослини в ландшафтних компо­зиціях з урахуванням біологічних, функціональних і архітектурно- художніх вимог. При формуванні об'єктів ландшафтного дизайну найчастіше застосовуються такі деревно-кущові угрупування: маси­ви, ландшафтні групи, одинаки (солітери), алейні посадки, живі ого­рожі, вертикальне озеленення, квіткове оформлення.

 

Партери. Партером називається декоративна композиція, яка розміщується на горизонтальній площині та виконується з рослин, інертних матеріалів, а також води. Партери можуть складатися з одного, двох, чотирьох і більше елементів.

 

З вікон будівель партери повинні сприйматися вцілому. Основною вимогою яка висувається до партерів є одночасне і повне візуальне сприйняття. Зазвичай партери бувають прямокутної форми із співвідношенням сторін від 1:3 до 1:7.

В малюнках партерів використовуються рослинні мотиви: стилізовані гілки, листя, квіти рослин, скомпоновані в різних поєднаннях.

Фоном для малюнка в більшості випадків служить пісок, щебінь та інші інертні матеріали.

Малюнок класичних партерів досить рівномірно заповнє відведену їх площу, не залишаючи великих вільних проміжків.

Невід’ємною частиною партерів є периметральні рабатки (смуги), які виконують не тільки захисну, але й декоративну роль.

Партери поділяються на:

1.Мереживні, узорні або партери - «вишивки»

2. Набірно-орнаментальні.

3. Англійські.

4. Розрізані.

4. Партери навколо оранжерей.

5. Водні.

 

Солітер (в перекладі з французького «самотній») - це одиничне дерево або кущ, посаджені окремо від масиву дерев.

Екземпляри одинаки (солітери) повинні бути біологічно повноцінними та декоративно виразними деревами і максимально відображати особливості даного виду. Декоративні якості можуть виявлятися в рясному цвітінні (яблуня Недзведського), візерунчасті крони (береза бородавчаста), в мозаїці листя (клен польовий), кольорі листя (клен сріблястий), яскравих плодах (горобина звичайна), структурі гілок і кольорі кори (горіх волоський). Слід ураховувати і аромат під час цвітіння, наприклад, всіх видів лип, акації білої, чубушника, черемшини та ін.

При розміщенні солітера в безпосередній близькості до групи або масиву дерев, малої архітектурної форми, обладнання для гри, необхідно прагнути до того, щоб цей екземпляр був контрастним сполученням. Цього можна досягти відмінністю в кольорі крон (наприклад, світла береза на тлі хвойної групи), відмінністю у формі крон (наприклад, тополя на тлі групи з кле­на), відмінністю фактури дерева та тла, наприклад, одиноке дере­во на тлі підпірної стінки (горобина звичайна на тлі підпірної сті­нки з білого піщаника).

Прийоми розміщення солітерів можуть бути найрізноманітніші. Одиничне дерево може розміщуватися в центрі невеликої галявини, в цьому разі воно повинне бути 1 -ї або 2-ї величини з щільною кро­ною (це може бути береза, каштан та ін.). Одиничне дерево при до­розі підкреслює її вигин. Креслате дерево може утворювати затінки на майданчику для відпочинку або «пожвавлювати» берегову лінію водойми. Дерево може також бути перешкодою для подальшого руху або ж підкреслювати розгалуження доріг. Надмірна кількість солітерів послаблює їхнє декоративне значення. Чим ближче дере­во до глядача - тим більш вишуканими повинні бути його елемен­ти; чим далі розташоване дерево від глядача - тим більше уваги при виборі повинно бути звернено на його загальний силуетний малюнок, оскільки в цьому разі деталі «стушовуються» відстанню, а сприймається загальний вид дерева в цілому. Відстань солітера від глядача повинна бути не менша його подвійної висоти. Форма дерева сприймається без помітного викривлення з відстані, рівної трьом його висотам. Застосування таких солітерів можливе лише на значних територіях. На невеликих ділянках доцільні екземпляри з вишуканими елементами: горобина звичайна, яблуня Недзведського, береза бородавчата, клен гостролистий, ялина та ін.

Кущі для солітерних посадок використовуються найчастіше в штамбовій формі (бузок звичайний, черемшина, сніжноягідник та ін.). Одинока рослина може збагачувати силует будь-якого майдан­чика для відпочинку або ігрового майданчика оригінальною фор­мою крони (каштан кінський, ялина колюча) або сприяти створенню певного настрою (береза біля входу на ігровий майданчик, плакуча верба біля декоративного басейну на майданчику відпочинку). Дуже часто поодинокі дерева виконують сонцезахисну функцію. Для зме­ншення пошкодження таких рослин доцільно розміщувати їх на 25- 50 см вище від рівня землі і захищати по периметру лавами або не­великим підпірним муром.

Відстань від солітера до глядача повинна становити не менше двох його висот. Форма дерева без помітного викривлення сприймається з відстані, яка рівна трьом його висотам.

При визначенні видової перспективи слід врахувати, що з південної сторони під впливом нерівномірності освітлення крона розвивається швидше, ніж з північної сторони, тому слід уникати огляд солітера з заходу або сходу.

Великий солітер добре сприймається на відстані 300-400 м.

Алейні насадження застосовуються для визначення планувальної структури будь-якого простору, де пішохідні доріжки і алеї про­ектують для зв'язку різноманітних функціональних зон.

 Слід виділити алеї - головні, що зв'язують найбільш важливі планувальні елементи; основні - об'єднують між собою майданчики різноманітного призначення; другорядні - ведуть до різноманітних входів; декоративні - для організації епізодичного руху на невели­ких ділянках відпочинку. Ширина алей залежить від функціональ­ного призначення, інтенсивності пішохідного потоку і коливаєть­ся від 0,75 м до 3,5 м.

Посадки зелених насаджень на головних алеях зазвичай проектуються в регулярному стилі. Озеленення основних і другорядних алей може бути вирішене в регулярному, змішаному і вільному сти­лях. Алеї, призначені для епізодичного руху, найчастіше проектуються в ландшафтному стилі.

Дерева для алейних посадок повинні мати рівний, прямий стовбур і правильну крону. Якщо довжина головної алеї 200 м, на рівній поверхні доцільні двосторонні рядові посадки дерев (липи, платана, клена, каштана, тополі та ін.). Якщо довжина алеї 300-600 м і її часто перетинають другорядні дороги, необхідно вводити акценти, що послаблюють одноманітність рядових посадок. На поворотах і пере­хрестях висаджують дерева, що відрізняються від основних посадок формою крони, кольором листя і розмірами. Одноманітність рядових посадок уздовж алеї - основна небезпека, що виникає при її оформленні.

Уздовж головних широких алей слід висаджувати ширококронні дерева (дуб, липу, клен гостролистий, каштан кінський). Основні і другорядні алеї можна оформлювати вузькокронними деревами (тополею пірамідальною, туєю західною). Зазвичай алея обсаджується однорідними породами, але в деяких випадках можливе чергування різних порід, контрастних за висотою і формою крони. Між дерева­ми пропонується створювати відстань від 3 до 6 м, що коливається залежно від кліматичних особливостей, порід і т. ін. В алейних посадках можна рекомендувати прийом кенконса: багаторядну посад­ку дерев «у квадрат» або в шаховому порядку - безпосередньо біля покриття доріжки (в лунки). Це дасть можливість створити над алеєю суцільний затінок без зменшення площі проходу.

За плануванням алеї бувають прямолінійні і зігнуті в плані. Прямолінійні алеї переважно влаштовують на рівних ділянках. Початок і кінець алей акцентують або архітектурними спорудами, або посадкою найбільш декоративних дерев і чагарників, чи іншими елементами територій та влаштуваннями, які можуть виконувати роль композиційних акцентів, що замикають алею або оформлюють вхід на неї.

Зігнуті в плані алеї влаштовують, як правило, при наявності рельєфу. При цьому слід робити так, щоб на згині алеї створювались перспективи на забудову, пам’ятник архітектури, водний простір, групу або солітера. По мірі руху криволінійною алеєю повинна створюватись система пейзажних видів, різних по глибині, з певною послідовністю їх чергування.

За структурою алеї можуть бути: симетричні та асиметричні За вертикальною зімкнутістю крон на 1, 2, 3 ярусні.

 За своєю конструкцією алеї бувають відкритого і закритого типу. Під відкритими алеями розуміють алеї обсадженні високостовбурними деревами, крізь які проглядається навколишня територія. При влаштуванні відкритих алей велике значення має створення системи різних по глибині пейзажних видів.

Закриті алеї – це алеї, які ізолюють відвідувача від бокових пейзажних картин і спрямовують його увагу прямо за напрямком руху. Для їх влаштування можуть висаджуватись дерева в поєднанні з живими заборами або дерева з низьким штамбом, наприклад ялина, туя, бук і ін.

Можливе чергування окремих відкритих ділянок алей із закритими.

Алейні посадки можуть створюватись, як посадкою правильного ряду дерев, тобто висаджених на одній відстані одне від одного, так і обсадкою пішохідних частин алей груповими посадками з розривами між ними. При цьому при однаковій ширині алей правильні посадки дерев візуально подовжують перспективу, тоді, як обсадка алей групами дерев відповідно скорочує її – прийом укрупнення ритму.

Деревні породи при прямолінійному вирішенні алеї можуть висаджуватися, як в один ряд з кожної сторони, так і в два ряди. При цьому при посадці в два ряди з кожної сторони дерева можуть розміщатися як рядами, так і в шахматному порядку.

За складом алеї бувають однопородні або можуть складатися з двох і більше порід. При цьому рослини висаджуються в певних закономірних поєднаннях, які чергуються між собою. Це чергування може утворювати метричні і ритмічні ряди.

Метричний ряд рівномірна побудова одних і тих же елементів алеї, наприклад, обсаджування алеї деревами однієї породи з однаковою висотою і кроною. Складний метричний ряд – чергування різних порід, наприклад, посадка серед дерев кулевидної крони дерев з колоновидною кроною.

Ритмічний ряд – розміщення рослин з наростанням або спаданням будь-якої ознаки. Наприклад, по висоті штамбу або забарвленню листя (перехід від темно-зеленого до сріблястого забарвлення). При алейних посадках найбільш часто зустрічаються метричні ряди.

Формувати алеї краще з однієї породи в ряду, тобто створювати платанові, каштанові, липові, кленові, березові, модринові та інші. Чергування в одному ряду порід контрастної форми (пірамідальні, кулеподібні, плакучі) часто знижує декоративність алеї. Проте, щоб уникнути одноманітності та монотонності, на довгих вулицях і дорогах допускається висаджувати різні породи на окремих ділянках.

Рядові посадки. Рядові посадки дерев – це посадки дерев, висаджених в одну лінію. Рядові посадки мають велике санітарно-гігієнічне і архітектурно-планувальне значення. Їх застосовують зазвичай при вуличних посадках, на житлових територіях та в парках, відмежовуючи один від одного майданчики різного призначення, а також по периметру об’єкта.

Для озеленення міських вулиць і магістралей, рядові посадки слід висаджувати, як правило на газонних смугах.

 Відстань між деревами в рядових посадках приймаються залежно від їх призначення, породного складу, кількості рядів і віку посад матеріалу. Наприклад, в однорядних посадках відстань між саджанцями дерев I величини становить 6 – 10 м, II величини – 5 – 6 м, III величини – 4 – 5 м; для дерев з вузькою пірамідальною кроною різної висоти – 3 – 4 м. Двохрядні посадки з розривом між рядами від 2 до 4 м виконують зазвичай в шахматному порядку; при цьому відстань між деревами слід приймати на 1 – 2 м більшу, ніж в однорядних посадках. При відстані між рядами 4 м і більше дерева доцільно розміщувати не в шахматному порядку, а за принципом прямокутників.

 

Живі огорожі . Живі загорожі – це вільноростучі або сформовані чагарники (рідше дерева), висаджені в один або більше рядів, які виконують декоративну, обмежуючу і маскувальну функції.

Живі загорожі класифікуються по висоті, чисельності рядів в них, а також по системі догляду за ними (стрижені або не стрижені).

Створюються з 2, 3 і більше рядів кущів, а також густо посаджених дерев. Вони можуть бути низькими (0,5-1 м), середніми (1-2 м) і високими (понад 3 м). Жива огорожа висотою до 50 см називається бордюром.

Високі - (глід, чубушник татарський, бузок, барбарис, сніжноягідник, міхуроплідник, граб, туя західна) використовуються для повної ізоляції простору.

Середні – (жимолость, кизильник блискучий, смородина золотиста і альпійська вейгела, дейції тощо) по висоті загорожі використовуються для обмеження території, яка не потребує повної ізоляції простору.

Низькі - (спірея японська, айва японська) живі загорожі і бордюри (магонія, поліантові троянди, дейція, самшит) застосовуються для декоративного оформлення різних ділянок.

За конструкцією загорожі поділяють на одно-, двох- і багаторядні.

Однорядні загорожі застосовують на ділянках, які не потребують повної ізоляції, або на ділянках, які обмежують територію. Такі загорожі складають із світлолюбивих і гарно квітучих порід.

Двохрядні загорожі більш непроникні. Вони створюють щільні стіни.

За видовим складом розрізняють одно породні загорожі або комбіновані із рослин двох порід, посаджених в різних рядах. При влаштуванні багаторядних загорож необхідно дотримуватись умови: в одному ряду – одна порода.

На об’єктах культурного значення застосовують стрижені загорожі, які формують шляхом систематичної стрижки, надаючи їм тим самим певну форму.

Добре піддаються стрижці бірючина, різні види глодів, смородина альпійська і золотиста, спіреї, крушина, клен татарський, кизильник, лох вузьколистий, міхуроплідник, самшит.

Живі загорожі, як правило, влаштовуються із чагарників, але можуть бути використані дерева висотою біля 3 - 3,5 м, які мають гілкування бокових пагонів не вище 0,2-0,3 м від землі.

Але однак найбільш широко застосовуються живі огорожі, призначені для ізоляції майданчиків і ділянок різноманітного призначення. Пропонуються здебільшого живі огорожі для огородження майданчиків. З цією метою слід застосовувати вільно зростаючі живі огорожі з невисоких кущів, що періодично підрівнюються «стрижуться» і проріджуються. Живі огорожі, що прилягають до вузьких доріжок (до 1,5 м), краще розташовувати не впритул до доріжки, а відокремлювати від неї смугою газона завширшки 0,5 - 0,7 м. Живі огорожі, що відокремлюють майданчики, створюються шириною 1,4 — 1,5 м з трьох рядів кущів, а з боку доріжок і зовнішніх газонів - шириною 1 м з двох рядів кущів. У вільно зростаючих живих ого­рожах поряд з кущами декоративних порід з успіхом використову­ється смородина золотиста і чорна.

Кущі, підстрижені у вигляді різноманітних геометричних фігур, стилізованих зображень тварин, можуть пропонуватися для рекреа­ційних майданчиків і внести істотну різноманітність в проектоване середовище. Підстрижені живі огорожі застосовуються для створен­ня ігрових пристроїв.

 

Зелені стіни – це високі живі загорожі з дуже густо посаджених і регулярно підстригаючи дерев або деревовидних чагарників.

Для створення зелених стін дерева висаджують, як правило в два ряди (третій, середній ряд сильно притінюється і погано росте). Відстань між рядами 1-2 м, а в рядах – іноді тільки 0,5 м. Облиствлення таких стін повинно починатися від самої землі. Тому штамбові саджанці тут не придатні.

Для створення зелених стін використовують тіневитривалі породи: липу, клен гостролистий, ялину, тую західну і східну, ялівець віргінський та ін.

 

Боскети – це невеликі площі геометричної форми, які по периметру огороджені високими (1,5 – 2 м і більше) зеленими стінами із щільно посаджених дерев одного виду, які піддаються систематичній формувальній стрижці. Для формування зелених стін використовуються граб, в'яз, клен польовий, бук, модрина, липа, плосковіточник східний, ялину звичайну, ялівець віргінський, які висаджують в 1, 2 або 3 ряди.

Іноді для влаштування боскетів створюють трельяжі, тобто дерев’яні або металічні каркаси, які добре обвиваються виткими рослинами, висадженими знизу.

Всередині боскетів влаштовують басейни, фонтани, павільйони, скульптуру, квітники (партери), майданчики для відпочинку, а також дитячі та спортивні. Боскети можна використовувати для огородження території садиб і дворів, а також для створення лінійних і обємних форм у садово-парковому ландшафті.

 

Групи

 

Група – це поєднання деревних рослин однієї або декількох порід, розміщених ізольовано на відкритому просторі, з діаметром проекції крон в поперечному перерізі не більше 25 м для малого лісопарку, 50 м – для середнього і 80 м – для великого лісопарку.

В її склад входять не менше трьох екземплярів деревних або чагарникових рослин, які повністю оглядаються з однієї точки, яка знаходиться на рівні посадки.

Група – це головний елемент озеленення, основна конструкція садово-паркової об’ємної архітектури, при чому не тільки при пейзажному, але й при регулярному плануванні. Призначення деревних груп дуже різноманітне. Вони створюють передній і середній план пейзажу, виступають у ролі акцентів, композиційних центрів, формують фон для скульптури. Групи розділяють, розчленовують парковий  простір, оформлюють галявини. Примикаючи до деревних масивів, вони стають супутніми групами, урізноманітнюють і збагачують край масиву створюючи ефект плавного переходу масиву до відкритого простору.

Групи створюють силует саду, парку, скверу, наповнюють їх грою світла і тіней, збагачують їхній колорит.

Залежно від асортименту дерев і чагарників і їх декоративних властивостей, а також віку і розміщення рослин, групи можуть бути представленні наступними типами:

·                   За складом порід: чисті і змішані (деревні, деревно-чагарникові і чагарникові).

·                   За величиною, групи поділяються на малі, середні і великі.

·                   За густотою посадки (або структурою): щільні або густі; рихлі або ажурні.

·                   За структурою крон: грубі (дуб), середні (в’яз), і тонкі (верба).

·                   За щільністю крони: щільні (ялина) і рихлі (сосна).

·                   За формою: одноярусні і багатоярусні.

·                   За кольором крони: темні (ялиця), світлі (верба) і яскраві (дерен).

·                   За композицією: симетричні і асиметричні.

·                   За силуетом групи можуть мати співвідношення ширини до висоти 1:2 і 2:1.

·                   За емоційним впливом на психіку: збуджувальні, зосереджувальні та заспокійливі

·                   За довговічністю, ароматичністю і за іншими ознаками: довговічні (деревні), недовговічні (чагарникові), з ароматних рослин (жасмин, бузок, черемха), з гарно квітучих (рози) і ін.

Підбір рослин для створення біогруп проводять на основі чотирьох принципів:

                        систематичного, екологічного, фітоценотичного і фізіономічного (художньо-декоративного).

Систематичний принцип. Цей принцип заснований на використанні в одній композиції різних видів одного і того ж роду, що підкреслює їх загальні декоративні якості, створює художнє поєднання і примушує глибше сприймати красу композиції (наприклад, сирінгарій, розарій, березовий гай, барбарисові групи і т. д.). При цьому слід використовувати види, які добре акліматизувались в даному регіоні, що дає можливість об’єднати їх в групи різного географічного походження і показати видову різноманітність певного роду рослин.

Екологічний принцип є комплексним і включає в себе основні методи:

Лісотипологічний метод - створення лісопаркових об’єктів із застосуванням типів лісу та лісорослинних умов.

Еколого-факторальний метод - базується на формуванні культурних біогеоценозів залежно від окремих екологічних факторів.

Еколого-біоморфологічний метод - при створенні і формуванні насаджень враховують життєві форми рослин і їх співвідношення.

Біогеоценологічний метод  - спрямований на те, щоб створити угрупування рослин, які максимально наближені до природних

Рекультиваційно-фітомеліоративний метод - система заходів спрямована на відновлення продуктивності порушених грунтів і створення господарсько-цінних культурних ландшафтів.

Фітоценотичний принцип побудований на підборі порід дерев, які в природі (фітоценозах) зростають разом (наприклад, береза з ялиною, сосна з березою, сосна з дубом та ін.).

Художньо-декоративний (фізіономічний) принцип побудови групи базується на використанні спільних ознак будови рослин, форми, текстури, кольору.

Фізіономічний принцип має на меті показ найбільш характерних рис будови дерев та кущів. Були запропоновані класичні поєднання: липа – калина, береза – жимолость – жасмин. Поєднання дерев із складними листками (гледичія – софора – горіх - ясен) або дерева і кущі з кольоровим забарвленням листя (слива Пісарда, барбарис Тунберга, клен, явір).

Дуже ефектні на рекреаційних майданчиках букетні групи. Такі групи з декількох стовбурів (ясен, тополя, береза, липа, каштан, дуб) утворюють красиву щільну крону великого діаметра і є природною кроною для захисту від сонця. Група «хоровод» може застосовува­тися для фіксації невеликого простору, створюючи відчуття його «замкненості» з метою організації невеликої зони відпочинку. Ця група може застосовуватися для декорування неприємних об'єктів (сміттєзбірників, автостоянок та ін.).