ТЕМА 3

ІНВЕСТИЦІЙНИ РИНОК

 

Цілі і завдання вивчення теми 3:

- розглянути інвестиційний ринок та дослідити його структуру;

- розглянути складові елементи інфраструктури інвестиційного ринку;

- визначити кон’юнктуру інвестиційного ринку;

- визначити фактори формування сприятливого інвестиційного клімату;

- розглянути показники, що характеризують інвестиційну привабливість об’єктів ринку інвестиції.

 

3.1. Характеристика інвестиційного ринку та його інфраструктури

3.2. Кон’юнктура інвестиційного ринку.

3.3. Інвестиційний клімат та фактори його формування.

3.4. Інвестиційна привабливість об’єктів ринку інвестицій.

 

3.1. Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень та поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, недостатньо. Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позиковий капітал з метою зменшення ризику і розподілу відповідальності.

Інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці є од­ним із найважливіших сегментів загального ринку. Це складний механізм, що складається з великої кількості виробничих, ко­мерційних, фінансових, інституціональних та інформаційних структур, що взаємодіють в інвестиційній сфері на основі розга­луженої системи норм інвестиційного бізнесу.

Визначимось з інтерпретацією терміну «інвестиційний ринок».

У сучасній економічній літературі можна зустріти різні підходи до тлумачення, зокрема, у вузькому значенні цей термін використовують для позначення ринку інвестиційних товарів (усіх видів будівельних матеріалів і активної частини основних виробничих фондів) та інвестиційних послуг (будівельно-монтажних робіт). У зарубіжній літературі інвестиційний ринок ототожнюється із фондовим, на якому основними формами інвестицій є інвестиції в цінні папери.

Слід зазначити, що інвестиційний ринок формує суб’єкт-інвестор, тобто суб’єкт господарювання, який володіє інвестиційними ресурсами, але водночас у нього, з метою задоволення власних потреб, виникає попит на додаткові інвестиції ти інвестиційні ресурси. Сьогодні проходить процес становлення й одночасно розвитку ринку інвестицій, оскільки саме ринок фінансових та реальних активів сприяє формування ефективної динамічної економіки, і саме інвестиції стають товаром.

Інвестиційний ринок є середовищем, яке має комплексну структуру та визначену кон’юнктуру, в якому взаємодіють інвестори, виробники та власники інвестиційних товарів, фінансові посередники й органи державної влади та управління. 

Інвестиційний ринок (ринок інвестицій та ринок інвес­тиційних товарів) – це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних то­варів та послуг, а також об'єктів інвестування в усіх його формах.

З точки зору обміну, інвестиційний ринок  - це продаж інвестицій та їх купівля учасниками інвестиційної діяльності, тобто це ринок, на якому об’єктами купівлі-продажу є різноманітні інвестиційні товари та інструменти, а також інвестиційні послуги, що забезпечують процес реального і фінансового інвестування.

Залежно від об’єктів, які виступають товаром на цьому ринку, інвестиційний ринок наділяється на 2 сегменти:

- ринок інвестицій:

- ринок інвестиційних товарів.

Ринок інвестицій – це обмін інвестиціями як джерелами коштів (капіталом). Він характеризується пропозицією інвестицій як капіталу зі сторони інвесторів (продавці) і попитом на них зі сторони потенційних покупців, якими виступають виробники або власники інвестиційних товарів (суб’єкти господарювання, держава, тощо).

На момент реалізації інвестицій на ринку їм протистоїть сукупність інвестиційних товарів або об’єктів вкладення інвестицій процес обміну яких між учасниками формує ринок інвестиційних товарів. На ринку інвестиційних товарів інвестори виступають у ролі покупців (носіїв попиту), а в якості продавців – їх виробники чи власники.

Інвестиційний ринок відіграє важливу роль, яка реалізується через такі його основні функції:

1. Мобілізація тимчасово вільного капіталу із різноманітних джерел – грошових та інших видів інвестиційних ресурсів населення, підприємств, державних органів, що е витрачені на поточне споживання.

2. Ефективний розподіл нагромадження вільного капіталу між кінцевими його споживачами, виявлення обсягу і структури попиту на окремі інвестиційні товари та інструменти, своєчасне його задоволення в розрізі всіх категорій споживачів.

3. Визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері через систему ціноутворення на окремі інвестиційні товари й інструменти.

4. Формування ринкових цін на окремі інвестиційні товари, інструменти і послуги, з врахуванням співвідношення між їхньою пропозицією та попитом, що дозволяє максимально задовольнити економічні інтереси їхніх продавців і покупців.

5. Здійснення  кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем інвестиційних товарів і інструментів через спеціальні інвестиційні інститути, які володіють ситуацією щодо стану поточної інвестиційної кон’юнктури.

 Поняття «інвестицій ринок» значною мірою є узагальнюючим. У реальній практиці воно характеризує систему окремих видів інвестиційних ринків із різноманітними сегментами, які можна систематизувати за такими ознаками:

1) За об’єктами забезпечення різноманітних видів інвестування виділяють два основних види інвестиційних ринків:

-     ринок об’єктів реального інвестування, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають усі види товарів і послуг, що забезпечують процес реального інвестування окремих суб’єктів господарювання;

-     ринок інструментів фінансового інвестування, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають усі види інвестиційних інструментів та послуг, що забезпечують процес фінансового інвестування у суб’єктів господарювання.

 Ринок реальних активів пропонує інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під забудову (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, монтажні та інші роботи і послуги; нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, ноу-хау. На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.

Складові ринку реальних інвестицій – це:

– іпотечний ринок – економічні відносини з приводу купівлі та продажу нерухомості, ділянок під будівництво, тобто сукупність кредитних операцій, які обслуговують ринок нерухомості;

– підрядний ринок – економічні відносини з приводу купівлі-продажу будівельних послуг;

– ринок наукомісткої продукції – економічних відносин з приводу купівлі-продажу нових технологій, ліцензій, патентів на винаходи та відкриття, тощо;

– ринок праці – економічні відносини з приводу купівлі-продажу робочої сили. На ринку робочої сили (трудових ресурсів) інвестиційним ресурсом є робоча сила, тобто здатність до праці за наймом.

Особливим є підрядний ринок, бо він формується у межах певного регіону, оскільки його об’єкти, як правило, прив’язані до місця їх споживання. Цей ринок виконує свої функції задовільно лише тоді, коли на роль підрядника претендує не одна фірма, а декілька. Чим більше в регіоні фірм, які спеціалізуються на виробництві того, чи іншого інвестиційного товару, тим вищий рівень конкуренції і нижча ціна реалізації.

Ринок фінансових ресурсів (активів) в економічній літературі називають фінансовим ринком або ринком позичкових капіталів, що пропонує фінансові ресурси. Ринок фінансових ресурсів – економічні відносини з приводу купівлі-продажу капіталу. Це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позичальниками з допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал.

Ринок фінансових активів поділяється так:

– грошовий ринок (ринок цінних паперів, боргових свідоцтв зі строками погашення менше одного року);

– ринок капіталів (довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій);

– кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).

Ринок фінансових ресурсів на практиці представлений сукупністю кредитно-фінансових інститутів, які є посередниками в процесі направлення потоків грошових коштів від власників до позичальників і навпаки. Основним завданням ринку фінансових ресурсів є трансформація тимчасово вільних коштів, які є грошовим капіталом і належать таким трьом суб’єктам: юридичним особам, фізичним особам та державі, в позичковий  капітал на умовах, що зазначені в угоді.

Грошовий ринок – сукупність кредитних операцій (до одного року), які обслуговують рух оборотних коштів. Як правило грошовий ринок поділяється на обліковий, міжбанківський та валютні ринки.

На обліковому ринку складаються економічні відносини з приводу купівлі-продажу казначейських і комерційних векселів та інших короткострокових зобов’язань (цінні папери). Основними ознаками короткострокових цінних паперів є їх висока ліквідність та мобільність.

На міжбанківському ринку складаються економічні відносини з приводу залучення та розміщення вільних грошових ресурсів між банками, переважно у формі міжбанківських короткострокових депозитів.

На валютному ринку виникають економічні відносини з приводу купівлі-продажу валют на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок обслуговує міжнародний платіжний оборот, пов'язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн. Оскільки для всіх різних країн немає єдиного платіжного засобу, то на валютному ринку відбувається обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валюти платником чи одержувачем.

Ринок капіталів – сукупність середньо- та довгострокових операцій, які обслуговують рух перш за все основних засобів. (поділяється на ринок цінних паперів та кредитний ринок).

2). За регіональною ознакою виділяють:

1) місцевий інвестиційний ринок, який охоплює операції місцевих продавців реальних інвестиційних товарів, неорганізованих торговців цінними паперами з їхніми контрагентами;

2) регіональний інвестиційний ринок, який функціонує в масштабах області (країни) і, поряд з місцевими неорганізованими ринками, включає систему регіональних товарних, фондових і валютних бірж;

3) національний інвестиційний ринок, який включає всю систему інвестиційних ринків країни, всіх їх видів і організаційних форм;

4) світовий інвестиційний ринок є складовою світової ринкової системи, в яку інтегровані національні інвестиційні ринки країн із відкритою економікою. Збільшення обсягу операцій на світовому фінансовому ринку характеризує процес його глобалізації, що забезпечує розширення доступу продавців і покупців інвестиційних товарів і інструментів до операцій  на ринках інших країн.

Основними елементами, що визначають стан і розвиток як інвестиційного ринку загалом, так і окремих його видів, є попит, пропозиція і ціна.

Кон’юнктура інвестиційного ринку – це форма прояву системи чинників (умов), що характеризують стан попиту, пропозиції, цін і конкуренції на ринку загалом та в окремих його сегментах. Динаміка кон’юнктури інвестиційного ринку характеризується постійними коливаннями окремих його елементів.

У зв’язку з циклічністю розвитком і постійною мінливістю інвестиційного ринку в розрізі окремих його видів і сегментів необхідно систематично досліджувати стан його кон’юнктури для формування ефективної інвестиційної стратегії, коригування інвестиційної політики за окремими аспектами та прийняття економічно обґрунтованих інвестиційних рішень.

Інвестиційний ринок є надзвичайно складною системою, в якій обертаються різноманітні товари й інструменти, що забезпечують інвестиційний попит всіх видів інвесторів. Цей ринок обслуговується спеціальними інвестиційними інститутами, має у своєму розпорядженні досить розгалужену і різноманітну інвестиційну інфраструктуру, склад якої залежить від того, який сегмент інвестиційних рішень.

Інфраструктуру ринку інвестицій можна умовно поділити на регулюючу, функціональну та інформаційну складові.

Зокрема, регулююча складова інфраструктури здійснює впорядкування інвестиційних відносин шляхом установлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку, та яка включає в себе: державні органи регулювання ринку інвестицій (Кабінет Міністрів, НБУ, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет), які виконують на ринку законодавчі, ліцензійні та наглядові функції та процедури. Таким чином, її основою є законодавча база, яка регулює відносини суб’єктів підприємницької діяльності на інвестиційному ринку.

Функціональна складова інфраструктури інвестиційного ринку – це фінансово-кредитні інститути та сервісні організації, які здійснюють спеціалізовану діяльність із:

–    залучення тимчасово-вільних коштів на фінансування інвестиційних проектів;

–    створення  правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку приватного підприємництва;

–    співробітництва з міжнародними, іноземними та українськими організаціями у питаннях розвитку підприємництва;

–    забезпечення проведення техніко-економічних експертиз програм та проектів підприємницької діяльності та вирішення питання;

–    консультаційної підтримки підприємців із юридичних питань, ведення бухгалтерської звітності, оподаткування;

–    страхування проектних та кредитних ризиків;

–    сприяння становлення ринкових відносин в Україні через створення, підтримку та розвиток малих та середніх приватних підприємств тощо.

Інформаційна складова інфраструктури інвестиційного ринку включає в себе ділові видання, Інтернет сайти рейтингових систем привабливості підприємств тощо.

 

3.2. Кон’юнктура інвестиційного ринку – це форма виявлення на інвестиційному ринку в цілому, або на окремих його сегментах системи факторів (умов), які визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та конкуренції.

Для кон’юнктура інвестиційного ринку характерні 4 стадії:

Підйом кон’юнктури, який пов’язано з підвищенням активності ринкових процесів у зв’язку з пожвавленням економіки в цілому. Він характеризується ростом обсягів попиту на об’єкти інвестування. Підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний бум, який пов’язано з різким зростанням попиту на усі інвестиційні товари, які пропозиція не дивлячись на ріст, задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі об’єкти інвестування, підвищуються доходи інвесторів та інвес­тиційних посередників.

Ослаблення кон’юнктури, яке пов’язане із зниженням інвестиційної активності у зв’язку із спадом в економіці в цілому, відносно повним насиченням попиту на об’єкти інвестування та деяким надлишком їх пропозиції. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на більшість об’єктів інвестування. Відповідно понижаються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

Кон’юнктурний спад – це найбільш не сприятлива стадія на інвестиційному ринку з позицій інвестиційної активності. Вона характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції об’єктів інвестування. На цій стадії КІР суттєво знижуються ціни на об’єкти інвестування, а доходи інвесторів та інвестиційних посередників падають до самої низької позначки, а в ряді випадків інвестиційна діяльність є збитковою.

У зв’язку з тим, що кон’юнктура інвестиційного ринку постійно змінюється, то її необхідно систематично досліджувати для формування ефективної інвестиційної стратегії та прийняття економічно обґрунтованих інвестиційних рішень. Вивчення кон’юнктури інвестиційного ринку охоплює такі стадії:

ü поточне спостереження за інвестиційною активністю і, в першу чергу, в тих сегментах ринку, в яких планується здійснити інвестиційна діяльність.

ü аналіз поточної кон’юнктури інвестиційного ринку та виявлення сучасних тенденцій її розвитку. Цей аналіз складається з виявлення особливостей конкретних сегментів інвестиційного ринку і тих змін, які відбуваються на ринку у момент спостереження порівняно з попереднім періодом.

ü прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку для вибору основних напрямків стратегії інвестиційної діяльності та формування інвестиційного портфелю. Основна задача прогнозу – визначити тенденції факторів, які формують інвестиційних клімат та які впливають на стан інвестиційного ринку у перспективі.

 

3.3. Інвестиційний клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів.

Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити насамперед захист прав інвестора від інвестиційних ризиків, тобто непередбачених втрат доходу й капіталу.

До чинників, що формують інвестиційний клімат країни відносять:

–    рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку –  це стан та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг;

–    політичні та правові чинники – створення відповідного законодавчого та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання;

–    стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінан­сових посередників: інвестиційна діяльність комерційних банків; рівень розвитку та функціонування пара банківської системи; інвестиційна політика НБУ;

–    статус іноземного інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність  міжнародних фінансово-кредитних інсти­туцій; наявність вільних економічних та офшорних зон;

–    інвестиційну активність населення: відносини власності в державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо.

Сьогодні в Україні формування сприятливого інвестиційного клімату здійснюється з метою створення позитивного інвестиційного іміджу України за кордоном. Основними комплексними заходами щодо дальшого поліпшення інвестиційного клімату в Україні є:

1) подальша дерегуляція підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності в цій сфері, зокрема, шляхом забезпечення мінімізації втручання органів виконавчої влади у господарську діяльність підприємців,  посилення персональної відповідальності керівників органів виконавчої влади за видання нормативно-правових актів, що негативно впливають на ринкове середовище та інвестиційний клімат в Україні;

2) завершення формування стабільної та передбачуваної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалась за принципом рівності всіх інвесторів та забезпечувала всебічне регулювання питань інвестиційної діяльності;

3) забезпечення прозорості процедури прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади, поширення практики публічних обговорень проектів нормативно-правових актів із питань здійснення інвестиційної діяльності;

4) удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, забезпечення збільшення дивідендів (доходів), які нараховуються на акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств, посилення захисту прав дрібних акціонерів;

5) усунення структурних деформацій в економіці України шляхом випереджаючого нарощування темпів розвитку споживчих галузей та сфери послуг; залучення у пріоритетні галузі економіки інвесторів, які мають довгострокові інтереси, посиленню контролю за додержанням узятих ними інвестиційних зобов’язань;

6) підвищення ефективності процедур банкрутства;

7) забезпечення дальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків тощо.

 

3.4. Ефективність проведення структурних перетворень в економіці країни залежить від якості та повноти інформації про інвестиційну привабливість, як у галузевих, так і в регіональних напрямах. Це забезпечує можливість своєчасного прийняття правильних управлінських рішень. Отже, для здійснення ефективного процесу державного управління інвестиційною діяльністю виникає необхідність створення інформаційних банків даних про обсяги, форми, суб’єктів й об’єкти інвестування.

Історія порівняльних оцінок інвестиційної привабливості, або інвестиційного клімату світового співтовариства країн має більше тридцяти років. Одне з перших досліджень у цій сфері було здійснене співробітниками Гарвардської школи бізнесу. В основу зіставлення було покладено експертну шкалу, яка містить характеристики кожної країни, а саме, законодавчі умови для іноземних і національних інвесторів, можливість вивезення капіталу, стійкість національної валюти, політична ситуація, рівень інфляції, можливість використання національного капіталу.

Якщо ці показники не дають повної характеристики країни (регіону) як об’єкта інвестування, то використовувана методика доповнюється відповідно до мети зіставлення інвестиційного клімату різних країн і їхніх регіонів. Наприклад, в Японії використовуються описові характеристики інвестиційного клімату без спроб його кількісної оцінки.

Вітчизняними вченими розроблені різні методичні підходи й відповідний інструментарій оцінки інвестиційної привабливості. Комплексну методику оцінки інвестиційної привабливості регіонів України Однією з перших розробила група вчених під керівництвом І.Бланка.

На основі спеціально розробленої програми дослідження група вчених-економістів провела оцінку регіонів країни щодо їхньої інвестиційної привабливості з урахуванням економічного стану й можливостей усіх адміністративних областей.

Аналіз інвестиційної привабливості регіонів ґрунтується на методичних положеннях програми статистичних даних по кожному регіону й узагальнених синтетичних показниках ефективності конкретних інвестиційних проектів, а саме:

1) рівень розвитку економіки регіону;

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

3) демографічна характеристика регіону;

4) рівень розвитку ринкових відносин і ринкової інфраструктури;

5) рівень ризиків.

Деталізуємо ці показники.

Перший показник. Рівень загальноекономічного розвитку регіону оцінюється на підставі вивчення потенційної регіональної потреби в обсягах інвестування, аналізу можливостей інвестування за рахунок власних джерел фінансування, сукупної ємності регіонального ринку.

Другий показник. Характеризує рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, припускає її аналіз з метою визначення можливості швидкої реалізації інвестиційних проектів на основі аналітичних показників.

Третій показник. При оцінюванні демографічної ситуації у регіоні вивчається структура населення, його зайнятість у виробництві, рівень використання кваліфікованої робочої сили, потенційний обсяг попиту населення на споживчі товари й послуги.

Четвертий показник. Характеризує рівень розвитку ринкових відносин і стану комерційної інфраструктури регіону порівняно з обліком відносини місцевих органів керування до процесу ринкових реформ і створенню відповідного клімату для функціонування підприємницьких структур.

П’ятий показник. Ухвалення рішення інвестором ґрунтується на оцінці ризику, насамперед інвестиційного. Рівень ризику визначається вивченням політичних, економічних, екологічних та інших умов здійснення інвестиційної діяльності.

Інтегральний показник оцінки інвестиційної пріоритетності регіонів визначається як сума добутків значень кожного синтетичного показника на його значущість (у відсотках) у загальній оцінці, а за розрахунковими даними регіони об’єднані в групи стосовно рівня інвестиційної привабливості.

Інвестиційна привабливість регіонів може змінюватися як у часі, так і в просторі. Вони будуть переміщатися з однієї групи в іншу, хоча, внаслідок стійкості багатьох факторів розвитку, результати оцінки інвестиційної привабливості регіонів змінюються в часі незначно.

Інвестиційна привабливість окремої сфери діяльності (галузі) включає в себе:

1. Важливість галузі – значення продукції, її особливість, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни тощо.

2. Характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку тощо.

3. Рівень державного втручання у розвиток галузі (законодавство, податки, амортизаційна та кредитна політика тощо).

4. Соціальна роль галузі та кількість робочих місць, середня зарплата, екологічна забезпеченість виробництва тощо.

5. Фінансові умови роботи галузі (середній рівень прибутковості, оборотність активів тощо).

Інвестиційна привабливість окремого підприємства (фірми) включає:

1. Загальну характеристику підприємства – характер технології; наявність сучасного обладнання, складського господарства, власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.

2.  Характеристику технічної бази підприємства – стан технології, вартість основних фондів, коефіцієнт фізичного та морального старіння основних фондів.

3. Номенклатуру продукції, що випускається.

4. Виробничу потужність.

5. Місце підприємства в галузі, на ринку, рівень його мо­нопольності.

6. Характеристику системи управління.

7. Статутний фонд, власники підприємства, ціна акцій.

8. Структуру витрат на виробництво.

9. Обсяг прибутку та напрямки його використання.

10. Оцінку фінансового стану підприємства.

У світовій та вітчизняній практиці для визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується методика визначення стану підприємства за даними бухгалтерської фінансової звітності, яка включає в себе розрахунок групи показників, вибір яких залежить від цілей, що ставить перед собою інвестор.

 Основним джерелом інформації для визначення інвестиційної привабливості є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства за два останні календарні роки та останній звітний період, а саме: бухгалтерський баланс Ф.1, звіт про дебіторську  або кредиторську  заборгованість, звіт про фінансові результати діяльності підприємстві (Ф.2), звіт про фінансово-майновий стан (Ф.3), примітки до річної фінансової звітності (Ф.5) та при необхідності, розшифровки дебіторсько-кредиторської заборгованості, структури запасів, готової продукції, основних фондів тощо.

Оцінка фінансового стану підприємства складається з таких етапів:

–    оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни;

–    оцінка  фінансових результатів діяльності  підприємства;

–    оцінка ліквідності;

–    аналіз ділової активності;

–    аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);

–    аналіз рентабельності.

Принциповими орієнтирами визначення привабливості для інвесторів є:

–    економічне обґрунтування напрямів інвестицій;

–    напрям інвестицій у галузі, де виробляється якісна продукція, зокрема продукти харчування й сировина для промисловості;

–    методи керування інвестиційним процесом в умовах ринку;

–    скорочення вкладень, що підтримують збиткові підприємства і виробництва;

–    зниження рівня інвестиційного ризику;

–    рівень розвитку соціальної сфери.

 

Резюме.  Отже, інвестиційний ринок у сучасній ринковій економіці є од­ним із найважливіших сегментів загального ринку. Ступінь розвитку інвестиційного ринку багато в чому залежить від наявності різноманітних інфраструктурних інститутів, адже найбільш послідовна реалізація функцій інвестування досягається в умовах розвиненої інвестиційної інфраструктури, сприяє залученню додаткового капіталу, акумулюючи фінансові ресурси для подальшого розміщення серед потенційних споживачів інвестицій.

 

Питання для самоперевірки

1. Які характерні ознаки інвестиційного ринку?

2. Охарактеризуйте зміст інвестиційного попиту і пропозиції?

3. Назвіть основні складові інфраструктури ринку інвестицій?

4. Які основні складові ринку інвестицій та інвестиційних товарів?

5. Визначте чинники, що роблять інвестиційний клімат сприятливим.

6. Охарактеризуйте чинники, за якими визначається інвестиційна привабливість підприємства?

7. Охарактеризуйте чинники, за якими визначається інвестиційна привабливість регіону.

8. За якими критеріями визначається фінансово-економічний стан підприємства?

 

Рекомендована література

1.   Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика : навч. посіб. /Л.М. Борщ, С.В. Герасимова. – вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. – К. : В-во «Знання», 2007. – 685 с.

2.   Ватаманюк З. Г. Розвиток інституційного інвестування в Україні [Текст] / З. Г. Ватаманюк, Т. М. Кушнір // Фінанси України. – 2007. – № 3. – С. 124-131.

3.   Вовчак О.Д. Інвестування: навч. посіб. / О.Д. Вовчак. – Л. : «Новий Світ – 2000», 2006. – 544 с.

4.   Глущенко С.В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика та українські перспективи / С.В. Глущенко // Фінанси України. – 2007. – №5. – С. 96–104.

5.   Кириченко О.А. Інвестування : підручник / О.А. Кириченко, С.А. Єрохін. – К. : «Знання», 2009. – 573 с.

6.   Корнєв В.В. Фінансові посередники як інститути розвитку: Монографія / В.В. Корнєв. – К.: Основа, 2007. – 192 с.

7.   Корнєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку / В. Корнєв // Економіка України. – 2007. – №7. – С. 21–29.

8.   Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 472с.

9.   Пєтухов О.М. Інвестування: навч. посіб. / О.М.Пєтухов. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 336.

10.Сохацька О.М. Біржова справа: Підручник / О.М. Сохацька. – Т.: Карт-бланш, 2003. – 602 с.