ТЕМА 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТУВАННЯ

 

Цілі і завдання вивчення теми 1:

- визначити економічну сутність інвестицій;

- розглянути класифікацію інвестицій з метою поглибленого дослідження інвестиційних процесів;

- визначити сутність та розкрити механізм здійснення інвестиційної діяльності;

- розкрити основні стадії інвестиційного процесу.

 

            1.1.  Економічна сутність інвестицій та їх значення для розвитку економіки

            1.2.  Класифікація інвестицій

            1.3.  Інвестиційна діяльність: суть, мета та механізм здійснення

            1.4.  Інвестиційний процес та його стадії

 

1.1.  Інвестиції відіграють важливу роль в економіці будь-якого підприємства і країни в цілому, оскільки вони є основою для систематичного оновлення  й розширення виробничого капіталу, прискорення науково- технічного прогресу і поліпшення якості продукції, структурної перебудови суспільного виробництва й збалансованого розвитку всіх галузей економіки. Без інвестицій неможливі підготовка та запуск у виробництво нових видів продукції, підвищення якості та дизайну товарів, використання нових видів матеріалів, енергозбереження тощо.

 Інвестиції є надзвичайно складним за змістом поняттям, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною основою суспільного відтворення.

Економічна природа інвестицій розкривається процесом розширеного відтворення, а саме через використання частини національного доходу для збільшення внутрішнього валового продукту. Для приватного власника процес розширеного відтворення також становить економічну природу інвестицій, але відмінність в тім, що видатки на розширене відновлення є збереженням власника.

Загалом під інвестиціями слід розуміти довгострокове вкладення коштів у будь-яку галузь економіки з метою одержання прибутку, тобто будь-яку поточну діяльність, яка збільшує здатність економіки виробляти товари і надавати послуги в майбутньому. Виходячи з цього,  інвестиції – це не тільки фізичне інвестування, але також і вкладення капіталу в людський фактор: отримання освіти, нагромадження знань, розвиток здібностей, які зосереджуються в трудових ресурсах.

 Вперше законодавче закріплення теоретичних розробок категорії інвестицій в Україні зроблено в Законі України «Про інвестиційну діяльність», яким визначені правові, економічні та організаційні рамки інвестиційної діяльності.

Згідно згаданого закону інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. До таких цінностей (об’єктів інвестування) належать: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно; майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей; науково-технічна продукції; права користування землею, водою, ресурсами тощо.

З точки зору економічної теорії інвестиції – це частина ВВП, не спожита в поточному періоді і яка забезпечує приріст капіталу в економіці, тобто інвестиції є часткою сукупних витрат, що складаються з витрат на нові засоби виробництва, інвестицій в нове житло і приріст товарних запасів. З точки зору мікроекономіки інвестиції – це процес утворення нового капіталу.

З точки зору фінансів під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, або – це всі види активів (коштів), які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу.

З точки зору економіки інвестиції – це витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод.

Ролі інвестицій у забезпеченні ефективності функціонування підприємства розкривається у наступних положеннях:

Ø інвестиції – головне джерело формування виробничого потенціалу;

Ø інвестиції – основний механізм реалізації стратегічних цілей економічного розвитку;

Ø інвестиції – головний механізм оптимізації структури активів;

Ø інвестиції – основний фактор формування довгострокової структури капіталу;

Ø інвестиції – найважливіша умова забезпечення росту ринкової вартості підприємства;

Ø інвестиції – головний інструмент реалізації інноваційної політики (впровадження результатів технологічного прогресу).

Отож, здійснення інвестицій є найважливішою умовою рішення практично всіх стратегічних й значної частини поточних завдань розвитку й забезпечення ефективної діяльності підприємства.

 

1.2. Інвестиційний процес здійснюється за допомогою визначених форм (видів) інвестицій. Для обліку, аналізу й підвищення ефективності інвестицій необхідна науково обґрунтована класифікація. Виходячи із суті інвестицій, вони класифікуються за різними груповими ознаками. У сучасній економічній літературі є кілька підходів до класифікації інвестицій. Виходячи із характеру інвестицій, суб’єктного складу інвесторів узагальнена класифікація інвестицій наведена на рисунку 1.1.

 

Рис. 1.1. Функціонально-елементний склад інвестицій підприємств

 

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями ро­зуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи – матеріальні та нематеріальні (інновації). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

Останнім часом у науковій літературі дедалі частіше розглядається вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом. Такі інвестиції характеризуються як інноваційна форма інвестицій. Виокремлюють інноваційні та інтелектуальні інвестиції.

Інноваційні інвестиції пов’язані з реальним інвестування і є однією з його форм, здійснюються з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність та можуть реалізовуватися шляхом придбання готової та розроблення нової наукомісткої продукції.

Інтелектуальні інвестиції – вкладення коштів у підготовку фахівців, наукові розробки, патенти, ліцензії, ноу-хау, тобто входять до складу інноваційних інвестицій та пов’язані безпосередньо з формуванням та використанням інтелектуального капіталу.

2. За характером участі у справах підприємства розріз­няють прямі та непрямі (портфельні) інвестиції. Згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05. 1997 р. № 283/97 – ВР пряма інвестиція – це господарська операція, яка передбачає внесення коштів  або  майна в статутний капітал (фонд) юридичної особи в обмін на корпоративні права, еміто­вані такою юридичною особою. До прямих інвестицій можна віднести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на основі договору інвестицій. До прямих відносять такі інвестиції, що формують більше 10-25% капіталу фірми та дають право на участь в управлінні підприємством.

Прямі інвестиції здійснюють добре обізнані з об’єктом і механізмом інвестування інвестори, які самостійно підби­рають об’єкти інвестування та вкладають у них кошти.

Прямі мають на увазі пряму участь інвестора у виборі об’єктів інвестування й вкладення капітал. Звичайно прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення в статутні фонди інших підприємств.

Непрямі (портфельні) інвестиції – це господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за грошові кош­ти на фондовому ринку. Непрямі (портфельні) інвестиції  здійснюють   інвестиційні   та   фінансові   посередники. Недостатньо кваліфіковані інвестори купують випущені ними цінні папери. Акумульовані кошти посередники вкладають у найефектив­ніші, на їхній погляд, об’єкти інвестування, управляють ними і розпо­діляють одержаний прибуток між своїми клієнтами-інвесторами.  Отож, основною рисою портфельних інвестицій є те, що інвестор не має права на участь в управлінні під­приємства, а такі інвестиції передбачають лише одержання інве­стором дивідендів на акції підприємства або інші цінні папери.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткострокові, довгострокові. Короткострокові інвестиції – це інвестиції, на період до одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, із строком погашення до 1 року та інші фінансові акти­ви. Довгострокові інвестиції – це інвестиції, на період більше од­ного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше 1 року та інше.

4. За формами власності інвесторів інвестиції поділяють на приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні – державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів, іноземні – фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні – суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою освоєння виокремлюють інвестиції внутрішні та зовнішні (зарубіжні). Внутрішні інвестиції – вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об’єкти інвестування, розташовані у територіальних межах певної країни.

Зовнішні інвестиції – вкладення капіталу резидентами певної країни в об’єкти інвестування, розташовані за межами її внутрішнього ринку.

6. За напрямками інвестування вирізняються інвестиції у власну діяльність (внутрішні)  та інвестиції у діяльність інших суб’єктів господарювання (зовнішні)

Інвестиції у власну діяльність – вкладення капіталу інвестором у збільшення власних реальних активів.

Інвестиції у діяльність інших суб’єктів господарювання  - вкладення капіталу інвестором у реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб’єктами господарювання.

7. За рівнем прибутковості інвестиції поділяються на високо-, середньо, низько прибуткові та недохідні.

Високоприбутковими інвестиціями є такі вкладення в об’єкти інвестування, за якими забезпечується отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Середньоприбуктові інвестиції характеризуються тим, що вкладення капіталу здійснюється отримання очікуваного рівня чистого інвестиційного прибутку на рівні середньої норми цього прибутку на інвестиційному ринку.

Низькоприбуткові – група об’єктів інвестування, за якою очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно отримується на рівні значно нижчому за середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку.

Недохідні інвестиції формує група об’єктів вкладення капіталу, вибір і здійснення яких інвестор не пов’язує з одержанням інвестиційного прибутку і метою яких є одержання позаекономічних ефектів (соціального, екологічного).

8. За критерієм спрямованості дій можна виділити: нетто-інвестиції – це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції); екстенсивні інвестиції – інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу; реінвестиції – це повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного капіталу; брутто-інвестиції – це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

9. За джерелами фінансування інвестиційної діяльності інвестиції поділяються на такі, що здійснюються за рахунок: власних фінансових ресурсів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян тощо); позичкових фінансових ресурсів інвестора (емісія облігацій, позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових ресурсів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків та різних пожертвувань.

Наведена класифікація інвестицій відображає найбільш суттєві їх ознаки, а при необхідності вона може бути поглиблена залежно від підприємницької або дослідницької мети.

 

1.3. Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю. В Україні інвестиційна діяльність регулюється Законом України «Про інвестиційну діяльність» та низкою інших законодавчо-нормативних актів.

Інвестиційна діяльність – комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Метою інвестиційної діяльності є ресурсне забезпечення пози­тивних структурних зрушень в економіці. Ця діяльність переслідує такі стратегічні цілі:

-     створення сприятливого інвестиційного клімату;

-     мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх  ефективне використання;

-     стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;

-     створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

Відповідно до таких цілей головними завданнями інвестиційної діяльності стають:

-     збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок усіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти);

-     визначення пріоритетних напрямів використання інвестицій, у тому числі державних у межах бюджету;

-     забезпечення ефективного використання капітальних вкладень, удосконалення відтворювальної і технологічної структури об’єктів інвестування (нове будівництво, включаючи розширення діючих підприємств; технічне переозброєння і реконструкція, підтримка діючих потужностей).

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

-     інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими та релігійними організаціями;

-     державного інвестування, яке здійснюється органами влади та іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

-     іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними та фізичними особами;

-     спільного інвестування, яке здійснюється громадянами та юридичними особами України та інших держав.

Виходячи з того, що інвестори можуть виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, виділяють такі форми інвестиційної діяльності:

-     створення юридичних осіб для ведення інвестиційної діяльності;

-     ведення спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи на підставі договору про спільну діяльність;

-     придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових прав або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

-     придбання майнових прав тощо.

 Однією із форм інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

           Інвестиційна діяльність здійснюється відповідно до таких принципів:

-      не втручання органів державної влади і управління та громадських організацій, інших юридичних та фізичних осіб в інвестиційну діяльність інвестора;

-      добровільність інвестування;

-      рівноправність всіх інвесторів, незалежно від форм власності і видів діяльності;

-      захищеність інвестицій з боку держави.

Головним аспектом процесу інвестування є перетворення фінансових ресурсів у продуктивні активи, об’єкти виробничої та невиробничої сфер національної економіки, що в майбутньому сприятиме одержанню прибутку та зміцненню конкурентних позицій.

Таке перетворення ресурсів (інвестування) може відбуватись прямим, непрямим шляхом та через самофінансування.

При прямому інвестуванні відбувається безпосереднє перетворення предметів праці в засоби виробництва, обминаючи формування фінансових ресурсів.

Непряме інвестування передбачає використання акумульованих інвестиційних ресурсів. У ньому бере участь принаймні два учасника інвестиційного процесу – власник інвестиційних ресурсів і виконавець інвестиційних об’єктів (робіт). Такий варіант інвестування є найбільш розповсюдженим у світі.

Самофінансування ґрунтується на використанні власного капіталу (частини прибутку), який спрямовується інвестором на створення розширення засобів виробництва.

Головними етапами процесу інвестування є:

1. перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об’єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

2. перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отриманні нової споживчої вартості;

3. приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто досягнення кінцевої мети інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність багато в чому залежить від чіткості інвестиційної політики держави, що є складовою частиною еко­номічної політики, яка проводиться державою і підприємствами у вигляді визначення структури і масштабів інвестицій, напрямів їхнього використання, джерел одержання з урахуванням не­обхідності відновлення основних засобів і підвищення їхнього технічного рівня. Рівень правового регулювання інвестиційної діяльності – один з найважливіших елементів, що характеризують інвестиційне середовище або інвестиційний клімат у державі. Держава як суб’єкт інвестиційної діяльності визначає в за­конодавчій формі правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності, що роблять істотний вплив на рівень прибутковості, ризику й ліквідності інвестицій.

Інвестиційна політика – це система державних рішень, які регу­люють основні напрями, джерела та обсяги капітальних вкла­день у галузі економіки. Метою інвестиційної політики є пошук оптимального правового регулювання інвестиційної діяльності національних та іноземних інвесторів. За допомогою інвестиційної політики держава безпосередньо може впливати на темпи й обсяг виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, зміну структури суспільного виробництва, вирішення ряду соціальних проблем.

 

1.4. Інвестиційний процес - це по суті механізм реалізації інвестиційної діяльності, що безпосередньо орієнтований на обґрунтування доцільності інвестицій та їх реалізацію. Основними найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу є такі:

1) мотивація інвестування. Основними мотивами інвестування є: 1) надлишок певних ресурсів у суб’єкта господарювання або приватної особи, які він прагне вдало розмістити і отримати найкращі вигоди; 2) життєздатна, обґрунтована та приваблива інвестиційна ідея, яка опрацьована ініціатором та доведена у своїй реалістичності, і яку він прагне реалізувати та отримати найкращі вигоди. Для першого мотиву необхідна вдала інвестиційна ідея, а для другого – відповідний обсяг коштів. Отож, коли зводяться разом ті, хто пропонує тимчасово вільні гроші з тими, хто має в них потребу, розпочинається інвестиційний процес щодо відповідного об’єкту вкладень.

2) проведення передінвестиційних досліджень. На цьому етапі здійснюється програмування та прогнозування інвестицій, визначаються обсяги майбутніх інвестицій та можливі ризики за конкретними напрямами інвестування.

3) обґрунтування доцільності інвестицій. У цьому разі визначаються кількісні показники щодо реалізації інвестицій.

4) фінансове забезпечення інвестиційного процесу. На цьому етапі визначаються основні джерела фінансування, їх структура та обґрунтовуються обсяги необхідних додаткових інвестицій та схеми їх залучення.

5) страхування інвестицій передбачає пошук шляхів мінімізації можливих ризиків реалізації інвестиційного задуму в цілому щодо зовнішнього середовища учасників інвестиційного процесу.

6) інвестиційне проектування. На цьому етапі має місце уточнення та конкретизація мети та завдань проекту, його розробка за обраним напрямом та доведення життєздатності порівняно з іншими альтернативами досягнення поставленої мети. Обґрунтовується початкова вартість проекту.

7) ресурсне забезпечення інвестиційного проекту. Обґрунтовується політика ціноутворення та визначаються напрями забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами в  необхідному обсязі.

8) капіталізація інвестицій. На цьому етапі інвестиційного процесу здійснюється безпосереднє освоєння необхідних інвестицій та створюється відповідний об’єкт.

9) експлуатація створеного об’єкту. Для реальних інвестицій – підготовка до виробництва продукції проекту, попередня здача та прийом об’єкту в експлуатацію та остаточний вихід на повну проекту потужність; для фінансових – отримання прав володіння відповідним інструментом фондового ринку; для інноваційних –  комерціалізація новацій. Інакше кажучи, отриманні вигод від експлуатації створеного об’єкту, забезпечення окупності інвестицій та подальшої експлуатації об’єкту.

10) інвестування оновлення та розвитку може передбачати додаткові вкладення в підтримання життєздатності та конкурентоспроможності об'єкту інвестицій на основі моніторингу інвестиційного ринку, а також появу нової інвестиційної ідеї, що забезпечить створення нового об’єкту, а отже новий інвестиційний процес.

 Ринкова модель інвестиційного процесу подана на рисунку 1.2.

 

Рис. 1.2. Ринкова модель організації інвестиційного процесу

 

Інвестиційний процес являє собою спільну спрямовану діяльність усіх учасників суспільного відтворення, метою якої є створення основних фондів, призначених для виробництва кінцевого продукту на заданому рівні. Він характеризується рухом вартісної й натуральної форм. Інвестиційний процес – рух частини національного доходу як вартості і його матеріалізації в основні фонди.

У найзагальнішому розумінні, інвестиційний процес визначається як ряд повторюваних інвестиційних циклів. Кожен інвестиційний цикл це процес створення та використання інвестиційних ресурсів за визначений період часу, тобто комплекс дій від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні та конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування та проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Інвестиційний цикл – це індивідуальний оборот інвестицій, який можна представити у формі: Г-Т-Г. Він є складовою процесу відтворення основних фондів, що відноситься до зведення одиничних потужностей або об’єктів, які споруджуються за єдиним проектом.

Поняття інвестиційного циклу здебільшого використовується для обґрунтування і реалізації інвестиційних проектів (здійснення реальних інвестицій). У таких випадках інвестиційний цикл охоплює три фази: передінвестиційну, фазу інвестицій (вкладення коштів і експлуатаційну фазу – відшкодування вкладених коштів.) (рис 1.3).

 

 

Рис. 1.3. Схема інвестиційного циклу

 

Загалом в економіці ці етапи взаємопов’язані і здійснюються паралельно. Вітчизняний і закордонний досвід свідчить про доцільність спорудження потужностей і об’єктів частинами, пусковими комплексами. У період, коли будуються друга і наступні черги, перша черга, будучи уже введеною в експлуатацію, дає продукцію, а витрачені кошти окупаються, що скорочує оборот інвестицій. Усе це свідчить про необхідність подальшого удосконалення економічного механізму в будівництві й націлюванні його на підвищення зацікавленості будівельників випускати кінцеву продукцію, а не обмежуватися виробництвом окремих її частин.  

Виділяють основні фактори, що визначають швидкість інвестиційного процесу:

- фактори, що формуються на стадіях будівельного виробництва:

Ø якість проектування;

Ø рівень використання досягнень науково-технічного прогресу;

Ø управління будівництвом й організаційно-технічний рівень будівельного виробництва;

Ø стан інфраструктури;

- фактори, що формуються  на стадіях обігу капітальних витрат:

Ø якість планування;                                                                      

Ø фінансування;

Ø матеріально-технічне постачання;

Ø економічне стимулювання учасників інвестиційного процесу.     

На хід інвестиційного процесу відчутно впливає матеріально-технічне постачання. Без своєчасного комплексного забезпечення будівництва матеріально-технічними ресурсами не може бути й мови про дотримання термінів і підвищення якості зведення об’єктів і потужностей. Високоякісні проекти, краща організація праці, висока кваліфікація будівельників зводяться нанівець за відсутності чіткого матеріального-технічного постачання.

На нинішньому етапі розвитку вітчизняної економіки скорочення тривалості інвестиційного циклу набуває особливої актуальності і є найважливішим напрямком підвищення її ефективності. Проблеми прискорення інвестиційного процесу, фактор часу поряд із пошуком джерел фінансування в останні роки відіграють дедалі більшу роль. Важлива складова цього процесу – істотне прискорення обороту інвестицій, що базується на скороченні тривалості окремих стадій інвестиційного циклу, на їхньому сполученні в часі, зменшення періоду заморожування коштів за рахунок оптимального розподілу аги снувань по фазах циклу. Особливе місце при цьому варто приділити стадії будівництва, що має найбільшу питому вагу в загальній його тривалості.                       

Поява останнім часом різноманітних фінансових посередників визначає існування інвестиційного комплексу, тобто системи підприємств та організацій, які виконують, у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних засобів, достатніх для діяльності підприємств та організацій усіх галузей економіки. Тобто, це комплекс підприємств та установ, продукція або послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності.

До складу інвестиційного комплексу входять:

Ø  інвестори-вкладники капіталу;

Ø  підрядні будівельні підприємства і фірми незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи;

Ø  проектні організації та установи, а також та архітектурні організації;

Ø  підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, конструкцій та виробів;

Ø  агреговані виробничі управлінські структури;

Ø  фінансові посередники: інвестиційні банки, інститути спільного інвестування;

Ø  ринкова інфраструктура фондового ринку та інвестиційного комплексу;

Ø  органи державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності та ринкові відносини в інвестиційному комплексі.

 

 Резюме. Таким чином, роль інвестицій важко переоцінити, адже вони є найважливішим чинником економічного зростання та забезпечують збільшення певної частини щорічного валового продукту країни. Акумулюючи приватний, державний або іноземний капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, а й пожвавлюють ринки товарів та послуг.

 

Питання для самоперевірки

1.      У чому полягає мотивація інвестування виробництва, економічний зміст інвестицій та капітальних вкладень?

2.     Охарактеризуйте найважливіші чинники інвестицій.

3.     За якими ознаками класифікують інвестиції та які основні різновиди виділяються?

4.     Які вкладення відносять до безстрокових інвестицій?

5.     Що розуміють під реальними та фінансовими інвестиціями?

6.     На які групи поділяються інвестиції за рівнем інвестиційного ризику?

7.     Назвіть основні фактори, що визначають обсяг інвестиційного попиту.

8.     Як впливає співвідношення між інвестиціями та заощадженнями на макрорівні на розвиток країни?

9.     У чому полягає специфіка ринкової моделі реалізації інвестиційного процесу?

10.  Які основні етапи інвестиційного процесу?

11.  У чому полягає відмінність між інвестиційним процесом та інвестиційною діяльністю?

12.  Що включає поняття «інвестиційний цикл»? Наведіть його схему.

13.  Яким чином проявляється роль державного впливу на інвестиційний процес?

14.  Визначте основні складові ринку інвестицій та інвестиційних товарів.

15.  Охарактеризуйте чинники формування сприятливого інвестиційного клімату в країні.

 

Рекомендована література

1.  Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика : навч. посіб. /Л.М. Борщ, С.В. Герасимова. – вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. – К. : В-во «Знання», 2007. – 685 с.

2.  Вовчак О.Д. Інвестування: навч. посіб. / О.Д. Вовчак. – Л. : «Новий Світ – 2000», 2006. – 544 с.

3.  Гриценко Л. Л. Державна інвестиційна політика: сутність, цілі та завдання [Електронний ресурс] / Л. Л. Гриценко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. – 2012.- Вип. 22(2).- С. 8-95. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npkntu_e_2012_22(2)__17.pdf

4.  Інвестиційний кодекс України – важливий крок врегулювання правових та організаційних засад інвестиційної діяльності [Текст] / К. Р. Гуменна // Модернізація системи державного управління: теорія і практика: матер. наук.-практ. конф. за міжнар. уч. : у 2 ч. Ч. 1 / за наук. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2014. – С. 67-70.

5.  Майорова Т. В. Активізація інвестиційного процесу в Україні [Текст] : кол. моногр. / [Т. В. Майорова, М. І. Диба, С. В. Онишко та ін.]; за наук. ред. М. І. Диби, Т. В. Майорової. – К.: КНЕУ, 2012. – 473 с.

6.  Кириченко О.А. Інвестування : підручник / О.А. Кириченко, С.А. Єрохін. – К. : «Знання», 2009. – 573 с.

7.  Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 472с.

8.  Пєтухов О.М. Інвестування: навч. посіб. / О.М.Пєтухов. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 336 с