ТЕМА 12

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Цілі і завдання вивчення теми 12:

- визначити суть, принципи та функції державного управління інвестиційною діяльністю в країні;

- розглянути  правовий статус органів державного управління інвестиційною діяльністю в країні;

- визначити форми та методи державного управління інвестиційною діяльністю.

 

12.1 В Україні порядок державного управління інвестиційною діяльністю визначається у Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України № 384 від 1 червня 1995 року.

Державне управління інвестиційною діяльністю можна визначити як підзаконну, юридично-владну виконавчу та розпорядчу діяльність відповідних органів виконавчої влади по здійсненню покладених на них функцій управління, необхідних у процесі управління економічним роз­витком країни.

 За змістом принципи державного управління інвестиційною діяльністю можна розділити на соціально-політичні, організаційні та спеціальні. Оскільки соціально-політичним та організаційним принципам приділена дос­татня увага в навчальній літературі з адміністративного права та теорії управління, і вони властиві для всіх сфер управління, зупинимося на виділенні спеціальних принципів, що характерні для державного управління інвестиційною діяльністю.

Державне управління інвестиційною діяльністю повинно базуватися на таких спеціальних принципах, як:

–    принцип взаємної відповідальності інвесторів і держави;

–    принцип дотримання основних прав і свобод інвесторів;

–    принцип юридичної відповідальності інвесторів за порушення вимог законодавства України або міжнародних договорів;

–    принцип послідовної децентралізації інвестиційного процесу та розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

–    принцип залучення іноземних інвестицій переважно для реалізації державних пріоритетних програм  (проектів),  спрямованих  на здійснення структурної перебудови економіки та надання переваги завершенню раніше розпочатих  будов,  технічному  переоснащенню  та  реконструкції діючих підприємств;

–    принцип вдосконалення законодавства про інвестиційну діяльність.

 Під функціями державного управління необхідно розуміти об’єктивно обумовлені дії, складову частину виконавчо-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади (їх посадових осіб), що здійснюються від імені держави з метою реалізації її завдань в економічній, соціально-культурній та в адміністративно-політичній сферах суспільного життя.

У процесі управлінської діяльності здійснюються різноманітні за своїм змістом та призначенням функції, які можна об’єднати у три групи: загальні, спеціальні та допоміжні.

До загальних функцій управління відносяться: інформаційна, керівна, прогнозування, планування, організація, координація, контроль.

Інформаційна – одна із функцій, яка дає можливість мати уяву про характер і стан об’єкта управління, своєчасно приймати необхідні рішення по досягненню поставлених цілей управління. У зв’язку з цим ні один управ­ляючий орган не може здійснювати діяльність по управлінню, не маючи відповідної інформації. Дана функція передбачає збір, фіксацію, обробку, аналіз інформації та передачу її іншим органам.

У процесі виконання цієї функції при здійсненні державного управління інвестиційною діяльністю є необхідним створення реєстрів інвестиційних проектів, інформаційних банків даних про обсяг, види, форми та об’єкти інвестування. Необхідно мати банки даних з інформацією про потенційних інвесторів та про тих, хто вже здійснює інвестиційну діяльність, про проміжні результати здійснення інвестиційних проектів.

Прогнозування має велике значення при визначенні можливих наслідків іноземного інвестування в країні взагалі й інвестування на рівні окремих галузей, територій, підприємств.

 Необхідно відзначити, що така функція, як планування у процесі державного управління інвестиційною діяльністю може здійснюватися при визначенні об’ємів залучення іноземних інвестицій за певний період часу, встановленні переліку пріоритетних сфер та об’єктів іноземного інвестування, визначенні об’ємів інвестування в конкретні галузі економіки, інші об’єкти інвестування та встановленні інших параметрів інвестування.

Організація – функція, за допомогою якої створюється, формується система, що управляє та система, якою управляють. Цю функцію можна розглядати в двох аспектах: по-перше, як діяльність по побудові та вдосконаленню структури якої-небудь системи та, по-друге, як діяльність по проведенню в життя управлінських рішень в рамках функціонування визначеної та достатньо стабільної системи. Завдяки цій функції, створюються, ліквідуються та реорганізуються суб’єкти державного управління інвестиційною діяльністю, встановлюються та реалізуються їх функції, права та обов’язки, визначається їх структура і т. д.

Управління характеризується як функція, за допомогою якої направляється діяльність, поведінка об’єкта управління з метою досягнення запланованих результатів. Через керівництво здійснюється безпосередній зв'язок між суб’єктом і об’єктом управління.

Координація – це функція, що дозволяє узгоджувати дії різних органів, підприємств та організацій при досягненні будь-яких спільних цілей, наприклад, по залученню та використанню іноземних інвестицій в Україні.

Контроль – одна із загальних функцій управління інвестиційною діяльністю. За його допомогою визначається ступінь відповідності процесу функціонування об’єктів інвестування прийнятим управлінським рішенням, виявляються результати впливу органів державного управління на процес інвестування та відхилень від управлінських рішень у цій галузі.

Проаналізувавши спеціальні функції державного управління інвестиційною діяльністю, їх можна умовно поділити на дві групи: функції по залученню інвестицій та функції по використанню інвестицій.

Серед функцій по залученню інвестицій можна виділити:

–    формування державної політики щодо залучення інвестицій;

–    участь у міжнародному економічному співробітництві, роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою залучення іноземних інвестицій, укладення міжнародних договорів з питань іноземного інвестування;

–    визначення пріоритетних напрямків структурно-інвестиційної політики, пріоритетних напрямків використання інвестицій;

–    здійснення обліку інформації стосовно джерел інвестицій, потреб у їх залученні, напрямів та ефективності використання;

–    створення сприятливих умов для діяльності  інвесторів та ін.

 До функцій по використанню інвестицій можна віднести:

–    організацію експертизи та конкурсного відбору інвестиційних проектів і програм, пошук їх виконавців;

–    організацію збору, вивчення й узагальнення пропозицій суб’єктів інвестиційної діяльності щодо надання та отримання інвестицій, ведення обліку заявок інвесторів та реципієнтів на участь в інвестиційних проектах і програмах;

–    здійснення реєстрації інвестиційних проектів і програм. Відповідний аналіз показує, що виконання вказаних функцій, тією чи іншою мірою, покладено на Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України.

Спеціальними функціями державного управління інвестиційною діяльністю, які втілюють в собі таку загальну функцію управління, як інформаційна, є:

–    інформування відповідних державних органів про можливість надання інвесторам пільг, що можуть бути передбачені законодавством та міжнародними договорами України;

–    надання консультацій та забезпечення обміну інформацією між українськими та іноземними учасниками інвестиційних процесів, сприяння формуванню інфраструктури для забезпечення інвестиційної сфери міжнародного співробітництва в Україні;

–    створення системи інформаційного супроводу проектів і програм міжнародного інвестиційного співробітництва, використання нагромадженої інформації для економічної оцінки інвестиційних проектів і програм, надання довідок, ведення звітності. Ці функції, на сьогодні, в тій чи іншій мірі, відносяться до компетенції місцевих державних адміністрацій, Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції.

Важливими є функції контролю за ефективністю використання інвестицій, за виконанням суб’єктами інвестиційної діяльності вимог законодавства України та зобов’язань за міжнародними договорами, які відносяться до компетенції Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міністерства закордонних справ України та інших органів виконавчої влади (а також правоохоронних органів).

 

12.2.  Суб’єктами державного управління інвестиційною діяльністю виступають, перш за все, органи виконавчої влади, які є складовою частиною державного апарату. їм властиві всі риси, що характерні для будь-якого державного органу. Одночасно вони мають і відмінності, що спричинені сутністю та особливостями державного управління інвестиційною діяльністю.

Органи виконавчої влади, до функцій яких відноситься управління іноземними інвестиціями, поділяються на органи загальної, функціональної (міжгалузевої) та галузевої компетенції.

Органами державного управління загальної комплектації, до функцій яких відноситься управління інвестиційною діяльністю є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Загальні функції державного управління виконує і Президент України як глава держави. У встановлених законом рамках вони здійснюють керівництво іншими управлінськими органами (функціональної та галузевої компетенції), їх компетенція набагато ширша від компетенції певних органів державного управління.

Президент України, виконуючи покладені на нього функції, до яких входять і функції по управлінню економікою (в тому числі і з управління інвестиційною діяльністю):

–    представляє державу у міжнародних зносинах, веде переговори та укладає міжнародні договори України, призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

–    утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

–    скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

–    підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

–    має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд до Верховної Ради України;

–    здійснює інші повноваження,  визначені  Конституцією України.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який несе відповідальність перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. У своїй діяльності він керується Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, Програмою діяльності Уряду України, схваленою Верховною Радою України.

 Місцеві державні адміністрації мають відігравати важливу роль у розробці державних інвестиційних програм розвитку регіонів та окремих територій. Це визначається тим, що саме вони мають оперативну інформацію щодо соціально-економічних потреб регіонів і, у зв’язку з цим, можуть повніше сформулювати їх потреби у залученні інвестицій.

Ведучи мову про правовий статус міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, необхідно зазначити, що вони здійснюють керівництво дорученими сферами управління, несуть відповідальність за їх розвиток, у межах своєї компетенції видають акти управління, організують і контролюють їх виконання.

Специфікою державного управління інвестиційною діяльністю в Україні є те, що функції щодо його здійснення розподілені між декількома центральними органами виконавчої влади як функціональної, так і галузевої компетенції. Це обумовлено міжгалузевим характером даного об’єкту державного управління.

Органи функціональної (міжгалузевої) компетенції, до функцій яких відноситься управління інвестиційною діяльністю, виконуючи закріплені за ними завдання, приймають рішення і вживають заходів, обов’язкових для всіх галузевих органів управління. Таким чином вони мають повноваження надвідомчого (міжгалузевого) характеру. Органами функціональної (міжгалузевої) компетенції, до завдань яких на сьогодні в тій чи іншій мірі входить управління інвестиційною діяльністю, є Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство закордонних справ України, Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, Фонд державного майна України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України.

Названі міністерства видають на основі і на виконання чинного законодавства накази, організують та контролюють їх виконання.

Даючи загальну характеристику органів виконавчої влади галузевої компетенції необхідно зазначити, що їх завданням є керівництво окремими галузями економіки – промисловістю, сільським господарством, транспортом та ін. Оскільки державне управління інвестиційною діяльністю в Україні, в силу специфіки об'єкту управління, відноситься до компетенції ряду функціональних органів виконавчої влади, то в структурі галузевих органів можуть створюватися лише певні підрозділи, які можуть займатися координацією інвестиційної діяльності в конкретних галузях економіки України.

 

12.3.  Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими й регіональними програмами розвитку народного господарства.

Інвестиційну діяльність держава регулює і через захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отри­мання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забез­печується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дикримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови й порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій – це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів). Державні гаранта захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій.

Державне управління інвестиційною діяльністю розглядається як складова частина державного управління економікою країни. Звідси можна зробити висновок про те, що форми і методи державного управління інвестиційною діяльністю можна розбити на дві великі групи: форми і методи державного управління економікою країни, що властиві, в тому числі, і для державного управління інвестиційною діяльністю та форми і методи державного управління, що мають свою специфіку і стосуються лише державного управління інвестиційною діяльністю як одного із важливих напрямів державного управління економікою.

Форма державного управління інвестиційною діяльністю – це юридичне впорядкована діяльність конкретних суб'єктів управління по здійсненню певних дій, необхідних для успішної реалізації закріплених за ними функцій управління інвестиційною діяльністю. Організаційно-правові форми державного управління закріплені прямо в компетенції органу управління чи витікають із неї.

Найбільш типовою класифікацією організаційно-правових форм управлінської діяльності є поділ їх на правові та неправові.

Правові форми державного управління інвестиційною діяльністю пов’язані з встановленням та застосуванням норм права, а їх використання викликає певні юридичні наслідки. До правових форм державного управління від­носять видання нормативних та індивідуальних актів управління.

До неправових форм державного управління інвестиційною діяльністю відносять діяльність по здійсненню організаційних та матеріально-технічних дій, направлених на впорядкування інвестиційного процесу. Відомо, що при здійсненні функцій управління не завжди виникає необхідність видання нормативних та індивідуальних актів управління. Ряд питань вирішується в організаційному порядку шляхом інструктування, проведення зборів, нарад, семінарів, контролю, інформацій, розробки та підготовки різноманітних заходів і т. п.

 Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є: створення відповідного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, у свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб'єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно-податкову, грошово-кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій.

Бюджетно-податкова політика держави направлена, у першу чергу, на систему заходів, пов’язаних з перерозподілом до-дів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереження у підприємств ринкових стимулів до інвестиційної діяльності та одержання прибутків. Оскільки бюджет складається з доходної та витратної частини, то і бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності можна розділити за двома напрямками: податкова політика держави та державне управління видатковою частиною бюджету.

Податкова політика держави вважається одним із найвагоміших  напрямків регулювання інвестиційної діяльності. Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування та ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб’єктів. 

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через:

–    зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;

–    розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов’язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;

–    запровадження оподаткування нерухомості;

–    стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподаткування, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;

–    підвищення рівня сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

 Основними напрямками держаної грошово-кредитної політики в стимулюванні інвестиційних процесів в Україні мають бути:

–    створення правового механізму регулювання економіки, який забезпечить фінансово-кредитним установам належне місце в регулюванні інвестиційного процесу;

–    створення системи законодавчих актів, які б створювали умо­ви для поєднання фінансових ресурсів, банківського та про­мислового капіталів, реалізації інвестиційних проектів за раху­нок позичкових коштів, забезпечували б гарантії та захист у відносинах банків із клієнтами, розширювали зону банківсь­ких операцій та послуг на інвестиційному ринку;

–    розвиток іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ, що здійснюватимуть інвестиційні операції, та державних та змішаних банківських інститутів, діяльність яких мас зосереджуватися на фінансуванні інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках розвитку народного господарства України;

–    запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування;

–    упровадження заходів, які забезпечать розвиток участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп та у приватизаційних процесах.

При використанні різних форм державної управлінської діяльності застосовуються певні методи управління.

Методом державного управління інвестиційною діяльністю є юридичне виражений спосіб впливу органів управління на об’єкт управління, суспільні відносини, що виникають у процесі державного управління інвестиційною діяльністю.

За основу класифікації методів державного управління беруться різні ознаки. Враховуючи те, що предметом нашого розгляду є сфера державного управління інвестиційною діяльністю як складова частина управління економікою, зупинимося на класифікації методів стосовно сфери управління економікою, що поділяються на три групи: організаційні (що виражаються у здійсненні певних управлінських дій по відношенню до об’єктів управління, не пов’язаних із вирішенням того чи іншого питання); адміністративні (що виражаються у прийнятті рішень, обов’язкових для об’єктів управління); економічні (що виражаються у впливі порядку управління на економічний стан об’єктів управління).

Зупиняючись на характеристиці адміністративних та економічних методів управління іноземними інвестиціями, насамперед слід відзначити, що вони у процесі управління економікою тісно взаємопов’язані між собою.

Адміністративні методи є методами владних приписів, в яких практично реалізуються належні органам виконавчої влади повноваження державно-владного характеру. Вони об’єктивно необхідні для управління і тому будь-яке зменшення їх ролі у механізмі державного впливу на економіку не може бути визнане обґрунтованим.

За допомогою адміністративних методів здійснюється централізоване керівництво процесом інвестування. При чому, об’єктом управління в цьому випадку можуть виступати як безпосередньо інвестори, так і інші суб’єкти інвестиційних відносин (в тому числі і органи виконавчої влади).

До групи економічних методів управління відносять систему економічних засобів, пов’язаних із застосуванням в умовах існування товарно-грошових відносин таких економічних важелів, як економічні інтереси, матеріальне стимулювання, використання системи цін, фінансування виробництва, надання податкових, митних, торгових та інших пільг інвесторам та інше.

Серед методів, що використовуються у процесі діяльності щодо здійснення державного управління інвестиційною діяльністю, важливе місце займають методи опрацювання управлінських рішень та пов’язані із ними методи їх прийняття, а саме: організаційні (системні), соціальні, природничо-технічні.

Багатогранність процесу інвестування, а отже, складність врахування всі моментів, що можуть впливати на правильність управлінського рішення в цій сфері, вимагають вдаватись до особливого методу управління іноземними інвестиціями – експерименту. Предметом експерименту є експериментальне застосування методу управління, а також способи і форми регулювання інвестиційних відносин. Метод застосування експерименту в сфері державного управління інвестиційною діяльністю використовується при створенні в Україні спеціальних (вільних) економічних зон.

 

Резюме. Таким чином, державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні є важливою складовою системи управління економікою та інструментом реалізації інвестиційної політики держави. Головною його метою є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку країни.   

 

Питання для самоперевірки

 

1.      Визначте основні принципи державної інвестиційної політики.

2.     Хто здійснює реалізацію державної політики у сфері інвестиційної діяльності?

3.     Визначте зміст державного регулювання інвестиційної діяльності.

4.     Які є прямі методи державного регулювання інвестиційної діяльності.

5.     Які важелі державного впливу відносять до непрямих методів регулювання інвестиційною діяльністю.

6.     Охарактеризуйте напрями бюджетно-податкової політики держави у сфері інвестицій.

7.     Охарактеризуйте напрями грошово-кредитної політики держави у сфері інвестицій.

8.     Охарактеризуйте напрями регуляторної політики держави у сфері інвестицій.

 

Рекомендована література

 

1.  Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика : навч. посіб. /Л.М. Борщ, С.В. Герасимова. – вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. – К. : В-во «Знання», 2007. – 685 с.

2.  Вовчак О.Д. Інвестування: навч. посіб. / О.Д. Вовчак. – Л. : «Новий Світ – 2000», 2006. – 544 с.

3.  Гриценко Л. Л. Державна інвестиційна політика: сутність, цілі та завдання [Електронний ресурс] / Л. Л. Гриценко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. – 2012. – Вип. 22(2). – С. 8-95. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npkntu_e_2012_22(2)__17.pdf

4.  Кириченко О. А. Інвестування : підручник / О. А. Кириченко, С. А. Єрохін [Текст]. −

К. : Знання, 2009. – 573 с.

5.  Майорова Т. В. Активізація інвестиційного процесу в Україні [Текст] : кол. моногр. / [Т. В. Майорова, М. І. Диба, С. В. Онишко та ін.]; за наук. ред. М. І. Диби, Т. В. Майорової. – К.: КНЕУ, 2012. – 473 с.

6.  Михасюк, І.Р. Державне регулювання економіки: підручник / І.Р. Михасюк, Л.А. Швайка – Львів: Магнолія плюс, 2006. – 220 с.

7.  Кириченко О.А. Інвестування : підручник / О.А. Кириченко, С.А. Єрохін. – К. : «Знання», 2009. – 573 с.

8.  Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 472с.

9.  Польшаков В. І. Інвестиційний менеджмент : навч. посіб. [Текст] / В.І.Польшаков, Н. В. Ткаленко. − К. : Кондор, 2009. – 172 с.

10.            Пєтухов О.М. Інвестування : навч. посіб. / О.М.Пєтухов. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 336 с

11.            Швайка, Л.А. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л.А. Швайка. – К.: Знання, 2006. – 435 c.