ТЕМА 11

МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

Цілі і завдання вивчення теми 11:

- визначити економічну сутність міжнародного руху капіталу та розглянути фактори його розвитку;

-  розкрити особливості процесу іноземного інвестування;

-  розглянути специфіку співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями.

 

11.1. Міжнародний рух капіталу і фактори його розвитку.

11.2. Прямі іноземні інвестиції.

11.3. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями.

 

11.1. Міжнародний рух капіталів і фактори його розвитку.

Міжнародний рух капіталів можна розуміти як систему відносин, які складаються між країнами та суб’єктами підприємницької діяльності з приводу переміщення капіталу в різних формах з метою отримання прибутку, захисту своїх довгострокових економічних, політичних, соціальних інтересів, розв’язання певного кола проблем, зокрема мінімізації трансакційних витрат, хеджирування ризиків у торгівлі та процесі виробництва. Міжнародний рух капіталів є невід’ємною характеристикою, свого роду маркером сучасного етапу транснаціоналізації світового господарства.

До його причин належать:

1) неможливість використання капіталу  з бажаною рентабельністю в деяких країнах;

2) процесний підхід до виробничого процесу, який у сполученні з умовою мінімізації витрат на кожному з його етапів зумовлює необхідність транснаціоналізації економічної діяльності;

3) зростання конкуренції на національних ринках і зменшення ефективності діяльності на них, які спричиняють необхідність пошуку нових, переважно зарубіжних ринків і штовхають компанії до вкладання коштів за кордоном;

4) наявність у ТНК можливості здійснення економічної діяльності у масштабах світової економіки;

5) необхідність вирішення окремими державами своїх міжнародних проблем;

6) сприятливий інвестиційний клімат, який створюють країни.

Виокремлюючи функції міжнародного руху капіталів, необхідно зазначити, що за його допомогою розподіляються світові фінансові ресурси, що приводить до більш ефективного використання ресурсів, формується і розвивається світовий політичний процес.

Міжнародний рух капіталу здійснюється у формі позичкового та підприємницького капіталу, а також міжнародної економічної допомоги. У свою чергу рух позичкового капіталу розглядається з аспекту поділу його на прямі та портфельні інвестиції.

Питання значення іноземних інвестицій для економічного зростання країни є надзвичайно важливим, дискусійним і багато в чому невирішеним для багатьох держав.

Під такими інвестиціями, як правило, розуміють вкладення зарубіжних юридичних або фізичних осіб з метою контролю національних підприємств, отримання підприємницького прибутку, диверсифікації капіталовкладень, мінімізації ризиків діяльності, збільшення капіталізації материнських компаній, перешкоджання входження на ринок конкурентів. Мотивація іноземних інвесторів може бути різною, а їх діяльність, спрямована на задоволення власних інтересів, не завжди збігається з інвестиційними пріоритетами країни-реципієнта інвестицій.

Виділяють прямі та портфельні іноземні інвестиції. Прямі інвестиції забезпечують власникові контроль над об’єктом вкладення, портфельні – отримання лише підприємницького прибутку у вигляді відсотків. Статистично різниця між ними встановлена відповідним законодавством або міжнародними звичаями та правилами. Наприклад, межею між ними у законодавстві України чи США є обсяг у 10% активів компанії. Придбання активів обсягом, менше 10% їх загальної вартості, буде вважатися портфельною інвестицією, більшим за 10% - прямою.

Традиційно іноземні інвестиції поділяють на три групи:

1) ввезення капіталу;

2) власні джерела компаній, що є дочірніми, асоційованими чи контрольованими іноземними фірмами (реінвестиції прибутків, амортизаційні фонди);

3) зовнішні кошти (позики, кредити, у тому числі внутрішньо корпоративні, емісія акцій, облігацій).

Іноземні інвестиції поділяються також на недержавні (приватні, фірмові та колективні) і державні. Більша частина інвестицій зосереджена у приватному секторі і належать до недержавних. Їх основу формують інвестиції транснаціональних і багатонаціональних компаній, транснаціональних банків. За деякими оцінками, саме ТНК і ТНБ так званого великого трикутника (країн “золотого мільярда”) – США/ Канада – ЄС – Японія – контролюють до 90% іноземних інвестицій світу.

Розвиток зарубіжної інвестиційної активності країн-донорів зумовлений низкою причин:

–    надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку чи трак відповідної економічної структури для застосування капіталів);

–    потребою в нових ринках збуту;

–    необхідністю економії на масштабах виробництва і досягнення максимуму ефективності на кожній зі стадій виробничого процесу;

–    формуванням певного рівня конкурентоспроможності економіки;

–    спробами обійти тарифні та нетарифні бар’єри в торгівлі;

–    жорстким конкурентним і податковим законодавством окремих країн (зокрема США чи ЄС), високими екологічними стандартами, витратами на заробітну плату чи розвиток інтелектуальних ресурсів фірм;

–    пошуком більш високих норм прибутку на капітал;

–    політичними чи соціальними мотивами тощо.

На іншому боці – країни-реципієнти капіталу, необхідність залучення якими іноземних інвестицій продиктована такими чинниками:

–    обмеженістю внутрішніх інвестиційних ресурсів або несприятливими умовами їх використання;

–    низькою або односторонньою інвестиційною активністю власних інвесторів;

–    необхідністю залучення разом з інвестиціями нової техніки та технологій;

–    бажанням створити конкурентоспроможну економіку, освоїти світові ринки чи розширити свою присутність на старих;

–    потребами у модернізації соціальної структури суспільства, пошуком нових робочих місць;

–    політичними мотивами тощо.

На міжнародні інвестиційні процеси буде впливати багато факторів,  серед яких традиційно виокремлюють такі: глобально-економічні (стан світової економіки, процеси розвитку валютної системи, регіональної економічної інтеграції та інфраструктури інвестиційного рикну), політико-економічні (якість політичних процесів у країні, вплив регулювання на економічна середовище, лобіювання національних інвесторів), ресурсно-економічні (наявність ресурсів для виробництва) та загальноекономічні (якісні та кількісні характеристики економічного зростання, доходи і витрати населення, наявність заощаджень, інфраструктури інвестиційного ринку, фондового ринку та ринку банківських послуг, показники інфляції, політика центрального банку щодо курсоутворення, регулюваня грошової маси тощо).

Під впливом перелічених факторів буде формуватися стратегічна позиція країни щодо залучення іноземних інвестицій і особливості виходу країни на міжнародний інвестиційний ринок.

Під міжнародним інвестиційним ринком розуміють механізм регулювання економічних відносин, що виникають між продавцем і покупцем інвестиційних ресурсів, які є резидентами різних країн.

Його суб’єктами є держави, міжнародні організації, компанії, в тому числі ТНК, банки, також ТНБ, інші фінансові установи, які приймають участь у русі активів між країнами. Структурно міжнародний інвестиційний ринок можна поділити на ринки реального та фінансового інвестування.

Ринки реального інвестування зазвичай розглядають щодо поділу на ринки нерухомості, прямих іноземних інвестицій та ринки землі, товарів і послуг. При цьому, інвестування здійснюватиметься у вигляді первинних інвестицій, реінвестицій, надання кредитів своїм філіям.

Ринок фінансових інвестицій можна умовно поділити на грошовий ринок, ринок капіталу та фінансовий ринок. Сегментами грошового ринку є валютний, обліковий та міжбанківський ринки. Його інструментами відповідно є депозитні сертифікати, комерційні векселі, банківські акцепти, євродолари, викупні угоди.

 

11. 2. Прямі іноземні інвестиції в економіку України.

Світова практика переконує, що без широкого залучен­ня іноземного капіталу неможливо провести структурну перебу­дову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість народного господарства, домогтися конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку. Крім того, продуктивне використання іноземних інвестицій є органічною частиною світового процесу руху капіталу й реалізується переважно за рахунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні більш високого рівня прибутку на вкладені кошти.

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції – це цінності, що вклада­ються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності і відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори – це суб’єкти, які провадять інвес­тиційну діяльність на території України, а саме:

–     юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

–     фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

–     іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

–     інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. При реінвестиціях прибутку, доходу та інших коштів, одержаних у валюті України внаслідок здійснення іноземних інвестицій, перерахування інвестиційних сум провадиться за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на дату фактичного здійснення реінвестицій.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

–     іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

–     валюти України – при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

–     будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних із ним майнових прав;

–     акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юри­дичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

–     грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торго­вельними звичаями;

–     будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

–     прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

–     інших цінностей відповідно до законодавства України.

Основними формами здійснення іноземних інвестицій є:

–     часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними й фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

–     створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

–     придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

–     придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

–     придбання інших майнових прав;

–     господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

–     в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Найпоширенішою формою іноземних інвестицій в Ук­раїні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвес­тиціями – це підприємство (організація) будь-якої організацій­но-правової форми, створене відповідно до законодавства Ук­раїни, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його на­явності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахуван­ня іноземної інвестиції на його баланс.

 

11.3. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями.

Державні зовнішні запозичення у міжнародних фінансових організаціях (МФО) за умови їх ефективного використання є вадливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку, інструментом інституційних перетворень і міжнародної інтеграції.

Україна приєдналась до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій.

З цього моменту Україна стала 167-им членом Банку та розпочала свою співпрацю задля забезпечення успішного впровадження реформ у державі.

 Запозичення у Світового банку та ЄБРР залишається вигідним для України щодо строку, на який надаються кредити, вартості ресурсів, інституційного впливу і передачі знань. Успішне співробітництво з МВФ є також важливим індикатором для іноземних приватних інвесторів.

Міжнародний валютний фонд – підрозділ ООН, створений у 1945 році для сприяння валютному співробітництву та розширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют і допомоги державам, які мали короткострокові проблеми у вирівнюванні своїх платіжних балансів, у підтримці обмінних курсів їх валют. Специфіка МВФ порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає в одночасному виконанні функцій регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

Міжнародний валютний фонд займається фінансуванням державних програм боротьби з високою інфляцією і загальною валютно-фінансовою нестабільністю. У своїй діяльності МВФ керується принципом обумовленості, відповідно до якого країни можуть отримати кредити від нього лише за умови, що вони зобов’язуються проводити рекомендовану економічну політику. Умови, висунуті МВФ, іноді навіть збільшують труднощі при здійсненні реформ.

Держави, які намагаються фінансувати свій зовнішній дефіцит шляхом зменшення резервів іноземної валюти, можуть звернутися до МВФ за кредитом. Він видає його, якщо вирішить, що труднощі з платіжним балансом мають тимчасовий характер, і тільки в обмін на зобов’язання відповідного уряду змінити економічну політику і зменшити дефіцит.

Згода МВФ на надання кредиту часто є свого роду сигналом для приватних позикодавців, підтвердженням кредитоспроможності держави.

Найбільш впливовою міжнародною фінансово-кредитною установою є Група Світового Банку, основою якої є Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Крім МБРР до групи Світового банку входять міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороннє агентство гарантії інвестицій та Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – спеціалізоване агентство, створене в 1945 році, що працює у співробітництві з ООН з метою допомоги у фінансуванні повоєнного відновлення господарства та підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, шляхом надання позик урядам чи шляхом гарантій позик, які отримані з інших джерел. Банк надає позики на комерційній основі для спеціалізованих проектів чи більш загальних цілей соціального розвитку. Засоби для позик мобілізуються на міжнародних грошових ринках.

 На відміну від МВФ, діяльність якого сконцентрована на короткочасних макроекономічних кризах, Світовий банк займається проблемами довгострокового економічного розвитку. Пріоритетними для нього є структурні перетворення: лібералізація торгівлі, приватизація, реформи системи освіти й охорони здоров’я, інвестиції в інфраструктуру, тобто реформи, що є запорукою довгострокового економічного зростання. Світовий банк видає довгострокові позики, як правило на комерційних умовах, а бідним країнам за пільговими відсотками. Основою співробітництва України зі Світовим банком є його стратегія допомогти Україні, в якій визначено основні напрямки, зокрема розвиток приватного сектору та муніципальної інфраструктури, розвиток енергетичної галузі, заходи з енергозбереження.

На поточний момент портфель проектів зі Світовим банком спрямовано на підтримку ключових напрямів економічних реформ, а саме: на розвиток підприємництва та приватного сектору, структурну перебудову базових галузей економіки, реформування фінансового та банківського секторів, програми соціального захисту, охорону навколишнього середовища. Крім того, кошти Світового банку спрямовуються на фінансування інвестиційних проектів у електро- та теплоенергетиці, житловому та комунальному господарстві, соціальному секторі.

Впливовою кредитною організацією є Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений у 1991 р. спеціально для надання допомоги країнам Східної Європи і колишнього Радянського Союзу на етапі ринкових перетворень. Європейський банк реконструкції і розвитку – це банк регіонального розвитку, головна задача якого сприяти довгостроковому економічному зростання визначеного регіону за рахунок фінансування різноманітних інвестиційних проектів. Особливим призначенням ЄБРР є надання кредитів насамперед молодому приватному сектору країн колишнього соціалістичного табору.

До основних напрямів фінансової підтримки належать:

– надання прямих кредитів і участь у спільному (з іншими кредиторами) фінансуванні;

– інвестування акціонерного капіталу підприємств приватного і державного сектора;

– гарантоване розміщення цінних паперів, випущених як підприємствами приватного, так і державного сектора;

– забезпечення вказаним підприємствам доступу до внутрішніх і міжнародних ринків капіталу шляхом надання гарантій, фінансових консультацій.

 Подальший розвиток співробітництва України з ЄБРР забезпечуватиме найширше використання можливостей банку для здійснення ринкових перетворень, залучення його фінансових ресурсів одночасно з іншими стратегічними інвесторами до роботи над проектами з високими рівнями ризику. При цьому використовуватиметься досвід ЄБРР із розроблення і реалізації масштабних інвестиційних проектів, із впровадження сучасних методів фінансового менеджменту і корпоративного управління.

В сучасних умовах очікувати великого припливу іноземного капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим. Основними перешкодами для іноземних інвестицій в Україні є: нестабільне та надмірне державне регулювання; нечітка правова система; мінливість економічного середовища; корупція; великий податковий тягар та інше.

У зв’язку з цим велике значення має вдосконалення процесу формування інвестиційної політики держави, що може активізувати або стримувати функціонування іноземних інвестицій у національній економіці, регулювати їхні обсяги і технологічний склад.

 

Резюме.Таким чином, за умови гострої нестачі власних економічних ресурсів, у першу чергу, фінансових, необхідних для відновлення національного виробництва, стабільного економічного розвитку країни, проведення структурної перебудови, важливого значення набувають питання залучення зовнішніх джерел фінансування. Разом з тим, продуктивне використання іноземних інвестицій є органічною частиною світового процесу руху капіталу й реалізується переважно за рахунок капіталів приватних інвесторів, зацікавлених в одержанні більш високого рівня прибутку на вкладені кошти.

 

Питання для самоперевірки

 

1. Дайте характеристику міжнародному руху капіталу? Назвіть основні причини розвитку міжнародного руху капіталу.

2. Назвіть форми здійснення міжнародного руху капіталу.

3. Дайте характеристику прямим іноземним інвестиціям.

4. Дайте характеристику портфельним іноземним інвестиціям.

5. У чому полягають основні відмінності між портфельними та прямими інвестиціями?

6. Назвіть до п’яти чинників, що зумовлюють вивезення та залучення капіталу для країн-донорів та країн-реципієнтів.

7.Охарактеризуйте особливості сучасного етапу залучення прямих іноземних інвестицій країнами світу.

8.Охарактеризуйте основні функції міжнародних фінансово-кредитних установ та організацій на інвестиційному ринку.

9.Що таке міжнародні валютно-кредитні установи та яке їх призначення?

10.Які основні типи програм використовує МВФ у відносинах з Україною?

11. Які інституції належать до групи Світового банку?

12. Які цілі створення Європейського банку реконструкції та розвитку?

 

 

 

Рекомендована література

 

1.  Антонов, В. Б. Теоретичне підґрунтя класифікації іноземних інвестицій / В. Б. Антонов // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2010. – № 739. – С. 290-299.

2.  Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика : навч. посіб. /Л.М. Борщ, С.В. Герасимова. – вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. – К. : В-во «Знання», 2007. – 685 с.

3.  Захарін, С. В. Механізм державного регулювання іноземного інвестування : монографія / НАН України. Інститут економіки; відпов. ред. член-кор. НАНУ, д.е.н. М. С. Герасимчук. – К., 2003. – 161 с.

4.  Майорова Т. В. Активізація інвестиційного процесу в Україні [Текст] : кол. моногр. / [Т. В. Майорова, М. І. Диба, С. В. Онишко та ін.]; за наук. ред. М. І. Диби, Т. В. Майорової. – К.: КНЕУ, 2012. – 473 с.

5.  Кириченко О.А. Інвестування : підручник / О.А. Кириченко, С.А. Єрохін. – К. : «Знання», 2009. – 573 с.

6.  Кравців В.С Залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України: проблеми та політика активізації: монографія. / В. С. Кравців, М. І. Мельник, В. Б. Антонов. — Львів : НАН України, 2011. — 366 с.

7.  Крамаренко Г.О. Фінансовий менеджмент: [підручник] / Г.О. Крамаренко, О.Є. Чорна. – К.: ЦНЛ, 2006. – 520 с.

8.  Лук'янов І.В. Іноземні інвестиції в економіку України у перехідний період: [монографія] / І.В. Лук'янов. – Українська академія наук, Відділення економіки і управління. – Київ : Фенікс, 2011. – 114 с.

9.   Пєтухов О.М. Інвестування: навч. посіб. / О.М.Пєтухов. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 336 с

10.            Федоренко В.Г. Економічні та організаційно-правові аспекти іноземних інвестицій в Україні : монографія. / В.Г. Федоренко, Т.О. Проценко, В.В. Солдатенко, Д.В. Степанов. — Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2010. – 398 с.