ТЕМА 6

ІНВЕСТИЦІЇ У ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА

Цілі і завдання вивчення теми 6:

- визначити економічну сутність, форми та структуру реальних інвестицій;

- розглянути капітальні інвестиції як основну форму реальних інвестицій;

- розглянути оцінку економічної ефективності капітальних вкладень;

- розкрити сутність економічної оцінки об’єктів реального інвестування;

- розглянути особливості інвестування в оборотні активи.

6.1. Суть, форми та структура реальних інвестицій.

6.2. Капітальні інвестиції як форма реальних інвестицій: суть, види та структура.

6.3. Економічна оцінка об’єктів реального інвестування.

6.4. Інвестиції в оборотні активи.

6.1. Визначальною домінантною економічної політки будь-якої країни є реальні інвестиції. Вони складають економічну основу суспільства та впливають на досягнення макроекономічної стабілізації країни. Такий аспект дослідження свідчить про дуже важливе значення реальних інвестицій в економічному розвитку країни та про ту роль, яку вони відіграють у функціонуванні ринкової економіки. Саме цим пояснюється той величезний інтерес економістів до теорії вкладання капіталу у виробництво, який вони проявляють на протязі багатьох років, в тому числі і наша увага до цієї проблеми.

На відміну від фінансових інвестицій, реальні інвестиції повністю спрямовуються на збільшення основних засобів і на приріст оборотних матеріальних активів, а також у нематеріальні активи.

Реальні інвестиції – це вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об’єкти інвестування, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності підприємств.

Водночас основні елементи формують такі форми реальних інвестицій:

- капітальне інвестування (капітальні вкладення) – це вкладення капіталу у відтворення основних засобів у всіх сферах діяльності і суб’єктів економіки. До капітального інвестування відносить: нове будівництво (включаючи і житлове); реконструкцію діючих основних засобів; їх модернізацію; оновлення окремих видів обладнання; придбання цілісних майнових комплексів; придбання машин, обладнання та інших основних засобів.

- інноваційні інвестиції (інновації) – вкладення капіталу в нематеріальні активи з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу в діяльність суб’єктів господарювання;

- інвестиції в матеріальні оборотні активи – це вкладення капіталу в приріст запасів матеріальних оборотних активів підприємства з метою забезпечення необхідної пропорційності в розвитку основних та оборотних активів підприємства.

Складові елементи реальних інвестицій подано на рисунку 6.1.

Рис. 6.1. Складові елементи реальних інвестицій

Реальні інвестиції називають ще підприємницькими або економічними, оскільки вони спрямовані на створення виробничих потужностей, збільшення обсягів виробництва й реалізації продукції, підвищення її якості,впровадження нових технологій, передової техніки, постійне зростання ринкової вартості підприємства тощо. Вони є головною формою реалізації загальної економічної стратегії розвитку підприємства.

Реальні інвестиції становить основу інвестування держави.

В ринковій економіці розрізняють валові та чисті реальні інвестиції.

Валові реальні інвестиції (ВІ) – це загальний обсяг інвестиційних коштів за певний період, які використані для заміщення спожитих засобів виробництва у формі амортизації (АВ) або направлені на розширення основних засобів за рахунок коштів фонду нагромадження (ФН).

Чисті реальні інвестиції (ЧІ) – характеризуються додатковими інвестиціями, здійснюваними за рахунок коштів фонду нагромадження. Їх ще називають інвестиціями розширення (ЧІ=ВІ-АВ; ЧІ=ФН).

Здійснення реальних інвестицій характеризується певними особливостями, основними з яких є:

1) Реальне інвестування є головною формою реалізації стратегії економічного розвитку підприємства. Основна мета цього розвитку забезпечується здійснення високоефективних реальних інвестиційних проектів, а сам процес стратегічного розвитку підприємства являє собою не що інше, як сукупність реалізованих у часі цих інвестиційних проектів. Саме ця форма інвестування дозволяє підприємству успішно проникати на нові товарні та регіональні ринки, забезпечувати постійне зростання своєї ринкової вартості.

2) Реальне інвестування знаходиться в тісному взаємозв’язку з операційною діяльністю підприємства. Задачі збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції, розширення асортименту вироблених товарів та підвищення їхньої якості, зниження поточних операційних витрат вирішуються, як правило, у результаті реального інвестування. У свою чергу, від реалізованих підприємством реальних інвестиційних проектів багато в чому залежать параметри майбутнього операційного процесу, потенціал зростання обсягів його операційної діяльності.

3) Реальні інвестиції забезпечують, як правило, більш високий рівень рентабельності в порівнянні з фінансовими інвестиціями. Ця здатність генерувати велику норму прибутку є одним зі спонукальних мотивів до підприємницької діяльності в реальному секторі економіки.

4) Реалізовані реальні інвестиції забезпечують підприємству стійкий чистий грошовий потік. Цей чистий грошовий потік формується за рахунок амортизаційних відрахувань від основних засобів та нематеріальних активів навіть у ті періоди, коли експлуатація реалізованих інвестиційних проектів не приносить підприємству прибутку.

5) Реальні інвестиції піддаються високому рівню ризику морального старіння. Стрімкий технологічний прогрес сформував тенденцію до збільшення рівня цього ризику в процесі реального інвестування.

6) Реальні інвестиції мають високий ступінь проти інфляційного захисту. Досвід показує, що в умовах інфляційної економіки темпи росту цін на багато об’єктів реального інвестування не тільки відповідають, але в багатьох випадках навіть випереджають темпи росту інфляції, реалізуючи ажіотажний інфляційний попит підприємців на матеріалізовані об’єкти підприємницької діяльності.

7) Реальні інвестиції є найменш ліквідності. Це пов’язано з вузькою цільовою спрямованістю більшості форм цих інвестицій, що практично не мають у незавершеному виді альтернативного господарського застосування. У зв’язку з цим компенсувати у фінансовому відношенні невірні управлінські рішення, зв’язані з початком здійснення реальних інвестицій, украй складно.

6.2. Інтенсифікація відтворювальних процесів у народному господарстві загалом і за рівнями суб’єктів господарювання, зокрема, помітно позначається на підвищеній конкурентоспроможності підприємств. Вирішального значення при цьому набувають реальні (капітальні) вкладення, тобто інвестиції в основний капітал: на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення діючих господарських одиниць, придбання машин, устаткування, проектно-дослідницькі роботи, тощо.

Найпоширенішою формою реальних інвестицій є капітальні інвестиції або капітальні вкладення, які забезпечують просте та розширене відтворення національної економіки. Вони є матеріальною частиною реальних інвестицій.

Капітальні вкладення мають такі ознаки:

Ø зазвичай значні фінансові витрати;

Ø можливе отримання віддачі від цих вкладень через кілька років;

Ø обов’язкова наявність елементу ризику і невизначеності у прогнозуванні результатів капітальних вкладень;

Ø призначення капітальних вкладень для оновлення устаткування, розширення виробничих можливостей, тощо.

Реальні (капітальні) інвестиції – процес прийняття і втілення рішень щодо довгострокового ризикового вкладення значних коштів у необоротні активи підприємства, який кардинально впливає на всі аспекти життєдіяльності підприємства.

Капітальні інвестиції (капітальні вкладення) – це сукупність витрат на створення нових, а також реконструкцію, переоснащення, розширення діючих основних засобів. За економічним змістом капітальні інвестиції – це частина валового внутрішнього продукту, яка спрямована на створення основного капіталу за рахунок амортизаційних відрахувань і коштів нагромадження.

Капітальні інвестиції реалізуються шляхом здійснення таких інвестиційних операцій:

- придбання цінних майнових комплексів – це інвестиційна операція підприємства, пов’язана з придбанням господарського об’єкта із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з метою забезпечення галузевої, товарної або регіональної диверсифікації операційної діяльності;

- нове будівництво – це інвестиційна операція підприємства, пов’язана з будівництвом нового об’єкта із закінченим технологічним циклом за індивідуально розроблени або типовим проектом на спеціально відведених територіях;

- перепрофілювання – це інвестиційна операція, пов’язана з повною заміною технології виробничого процесу для випуску нової продукції на діючому підприємстві;

- реконструкція – це інвестиційна операція, пов’язана з істотним перетворенням усього виробничого процесу на основі сучасних науково-технічних досягнень на діючому підприємстві;

- модернізація – це інвестиційна операція, пов’язана з удосконалюванням активної частини основних виробничих фондів і приведенням їх до сучасного технічного стану шляхом конструктивних змін основного парку машин та устаткування, які використовуються на підприємстві у процесі операційної діяльності.

Згідно з обліковою політикою капітальні інвестиції містять такі елементи витрат:

- інвестиції в основний капітал, у тому числі витрат на капітальне будівництво, придбання машин та устаткування;

- витрати з удосконалення об’єкта;

- інвестиції в нематеріальні активи;

- витрати на формування основного стада;

- витрати на інші необоротні матеріальні активи.

Капітальні інвестиції класифікуються за такими ознаками:

1. За призначенням створюваних об’єктів:

на виробничі капітальні вкладення, об’єктом інвестування яких є основні фонди виробничого призначення: будівлі, споруди, машини й устаткування;

невиробничі капітальні вкладення, які спрямовані на відтворення виробничих основних фондів: бібліотеки, соціально-культурні об’єкти, тощо.

2. За напрямком використання:

на нове будівництво;

на реконструкцію, тобто переоснащення діючих цехів, виробництв;

технічне переоснащення;

розширення виробництва.

3. За джерелами фінансування:

на централізовані інвестиції, які здійснюються за рахунок державного бюджету і державного кредиту;

децентралізовані інвестиції, для яких характерні самофінансування, прибуток, прискорена амортизація, кредит, лізинг, емісія цінних паперів, кошти працівників.

4. За складовими елементами:

на будівельні роботи: зведення і розширення будинків і споруд, установлення фундаментів, опорних конструкцій під устаткування, підготовлення призначеної під забудову території;

бурові роботи: експлуатаційне і розвідувальне буріння нафтових і газових свердлин;

монтажні роботи збирання й установлення технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного й іншого устаткування;

устаткування, інструменти, інвентар, тощо.

Ефективність реальних інвестицій значною мірою залежить від їх структури, яку визначає співвідношення вкладень у різних галузях, регіонах, формах відтворення, напрямах створення основних фондів. Розрізняють галузеву, територіальну, відтворювальну і технологічну структури капітальних вкладень.

Галузева структура реальних інвестицій визначається розміщенням капітальних вкладень (централізованих і децентралізованих) в окремі галузі народного господарстві країни. Прогресивним і раціональним способом поліпшення цієї структури є збільшення абсолютних і відносних розмірів інвестицій в основний капітал прогресивних і базових галузей промисловості та народного господарства в цілому. Держава за допомогою впровадження передових і ресурсозберігаючих технологій та економічніших видів устаткування у цих галузях може впливати на стабілізацію економічної ситуації загалом.

Територіальна структура реальних інвестицій виявляється у вкладанні коштів в основний капітал підприємств окремих регіонів країни. Держава має забезпечувати рівномірний економічний розвиток регіонів шляхом бюджетного фінансування та кредитування регіональних програм і створення вільних економічних зон.

Відтворювальна структура реальних інвестицій характеризує співвідношення окремих елементів витрат у складі капітальних інвестицій за такими видами:

- витрати на нове будівництво;

- витрати на реконструкцію, розширення й технічне переоснащення діючих підприємств;

- витрати на підтримку діючих потужностей підприємства;

- витрати на виробництво об’єктів житлово-цивільного призначення.

Технологічна структура реальних інвестицій характеризує співвідношення капітальних інвестицій за такими елементами (видами) витрат:

- витрати на будівельно-монтажні роботи всіх видів (будівництво будинків і споруд, освоєння, підготовка та планування території забудови, монтаж технологічного, операційного та інших видів обладнання);

- витрати на придбання різних видів технологічного та енергетичного обладнання, що потребує або не потребує монтажу, передбаченого в кошторисах на будівництво;

- витрати на придбання обладнання, машин, механізмів, інструментів та інвентаря строком служби не менше одного року, які не входять до кошторису будівництва тощо.

Зростання обсягів реальних інвестицій за рахунок бюджетних і позабюджетних джерел – обов’язкова умова динамічного розвитку економіки.

6.3. Економічна оцінка об’єктів реального інвестування

Економічна оцінка об’єктів реального інвестування пов’язана з потребою визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і появою ринку таких об’єктів.

Механізм економічної оцінки залежить від виду об’єктів реального інвестування.

Економічна оцінка нових об’єктів будівництва визначається на основі їх вартості за фактичними витратами на створення таких об’єктів, тобто за кошторисною вартістю будівництва. Крім кошторисної вартості можуть бути також враховані витрати, які необхідні для формування оборотних активів нового об’єкта. В умовах ринку можуть враховуватись додаткові витрати, пов’язані зі зміною ринкового середовища, тому вартість об’єкта може бути визначена за договірною ціною. При створенні об’єктів нерухомості, крім вказаних вимог, враховуються витрати, пов’язані з відведенням і придбанням земельних ділянок.

Економічна оцінка діючих об’єктів може бути визначена на основі:

- чистої балансової вартості, а саме – вирахуванням із загальної балансової вартості всіх зобов’язань підприємств. При цьому можуть використовувати різні види балансової вартості основних засобів:

- початкова (первісна);

- залишкова;

- відновна.

Реально на практиці, вкладаючи кошти в основні засоби, інвестор повинен оцінити їх за повною первісною вартістю або за відновною вартістю.

Первісною оцінкою основних засобів є вартість їх придбання чи створення , тобто оплачена сума грошових коштів чи їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації, наданої для одержання активу на момент його придбання чи створення. Первісна вартість будівель і споруд визначається за їхньою кошторисною вартістю на момент уведення до експлуатації. Оцінка основних засобів за первісною вартістю, яка відображається в бухгалтерському балансі підприємства, є їх первісною балансовою вартістю.

Оцінка за відновною вартістю основних засобів (з урахуванням індексації) встановлюється Міністерством економіки і Міністерством фінансів разом із ФДМУ. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року.

З переходом на нові положення бухгалтерського обліку кожне підприємство має право здійснювати переоцінку основних активів за справедливою вартістю, але тільки тих, по яких існує активний ринок. Реально найти такий ринок сьогодні неможливо, бо активним він стане лише тоді, коли у будь-який час, коли у будь-який час на ньому можна буде знайти зацікавлених продавців і покупців, а інформація щодо цін стане загальною.

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку

Передбачає, що підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо їхня залишкова вартість більш як на 10% відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Це означає, що кожного кварталу перед складанням балансу необхідно визначати справедливу вартість кожного об’єкта основних засобів.

Справедливою вартістю є нова залишкова, а не первісна вартість.

Залишкова вартість – це первісна або відновна вартість основних засобів, зменшена на частку, вже перенесену на готовий продукт, тобто залишкова вартість менша за первісну (відновну) на величину зносу. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів.

При визначенні вартості об’єктів нерухомості загальноприйнятими у світовій практиці вважаються такі основні методи незалежної оцінки (рис. 6. 2):

- метод витрат;

- метод аналогів продаж (порівняльний);

- метод капіталізації доходу (дохідний).

Кожен із зазначених методів приводить до одержання певних цінових характеристик об’єкту. Подальший порівняльний аналіз дає змогу зважити переваги і недоліки кожного із використовуваних методів і встановити остаточну вартість об’єкта на основі даних того методу чи методів, які, на думку експерта, є найбільш надійними.

Рис. 6.2. Методичні підходи та методи оцінки застави

Витратний підхід базується на вивченні інвестором того, за яку суму він зможе придбати відповідну ділянку під забудову і побудувати аналогічний за призначенням об’єкт у визначений час без істотних затримок. Даний метод оцінки може привести до об’єктивних результатів, якщо можливо чітко оцінити величини вартості і зносу об’єкта за умови відносної рівноваги попиту та пропозиції на ринку нерухомості.

Дохідний підхід базується на принципі очікування інвестором майбутніх вигод від володіння власністю. Принцип включає в себе одержання доходів під час володіння власністю, а також від продажу її після закінчення володіння.

Існує два методи перерахунку доходу від експлуатації об’єкта в оцінку його вартості:

- метод дисконтування доходів;

- метод прямої капіталізації.

Метод дисконтування грошових потоків або капіталізації за нормою повернення – це метод переведення майбутніх вигод в теперішню вартість шляхом капіталізації із застуванням ставки капіталізації, і який враховує послідовність надходження доходів, зміну вартості об’єкта власності та величини доходів, а також норму віддачі на вкладений капітал.

Метод прямої капіталізації – це знаходження вартості за доходом за один рік, якщо дохід не змінюється в часі.

Порівняльний підхід (метод аналогів продаж), який називається також ринковим, є найбільш використовуваним методом оцінки об’єктів реального інвестування.

Суть підходу полягає в тому, що вартість власності визначається шляхом співставлення цін продажу об’єктів за останній період, які за своїми основними характеристиками подібні до оцінюваного об’єкта. Для виділення елементів, які впливають на вартість, необхідно провести детальний аналіз ринкових умов. Щоб спів ставити аналогічні об’єкти з об’єктом оцінки, проводиться коригування продажних цін об’єктів порівняння по кожному виділеному елементу порівняння. При цьому коригування застосовується до загальної ціни або до ціни за одиницю порівняння.

В оціночній практиці виділяють чотири основні фактори, які впливають на вартість нерухомості:

- умови продажу;

- фактор часу;

- місце розташування;

- фізичні характеристики.

В умовах несформованого ринку нерухомості України, недостовірності отримуваної інформації, відсутності інформаційної бази даних щодо продажу об’єктів нерухомості, застосування методу аналогів продаж є проблематичним і носить експертний характер, в основі якого – досвід роботи експерта-оцінювача.

6.5. Інвестиції в оборотні активи

Оборотні засоби підприємства – це частина авансованого капіталу, що направляється на поточне забезпечення його господарської діяльності – придбання предметів праці, створення відповідних виробничих умов. Дана частина авансованого капіталу відшкодовується в повному обсязі після реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Оборотний капітал забезпечує безперервність роботи підприємства протягом всього терміну його функціонування. Це досягається шляхом безперервної участі оборотного капіталу у всіх стадіях реалізації. Ефективність функціонування оборотного капіталу визначає не тільки результативність господарської діяльності кожного конкретного підприємства, але й всієї економіки в цілому. Елементи оборотних активів підприємства наведені в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1

Характеристика елементів оборотних активів підприємства

Оборотні активи (аналоги: оборотний капітал, поточні активи) мають подвійну економічну природу: з одного боку, вони являють собою значну частину майна підприємства, втіленого в матеріально-виробничих запасах, незакінчених розрахунках, залишки грошових коштів та короткострокових фінансових вкладеннях, з іншого - це частина капіталу (пасивів), що забезпечують безперервність процесу виробництва і реалізації продукції.

З позиції бухгалтерського обліку оборотними активами визнають активи, які можуть бути звернені в готівку протягом одного року. Оборотні кошти - це грошові кошти, вкладені в оборотні активи. Для оборотних коштів як частини авансованого капіталу характерні наступні особливості:

ü вони повинні бути вкладені заздалегідь, тобто авансовані до отримання доходу (виручки від продажу товарів);

ü оборотні кошти як найбільш ліквідних ресурсів не витрачають і не споживають, але їх постійно поновлюють у господарському обороті;

ü абсолютна потреба в оборотних засобах залежить від обсягу і спрямованості господарської діяльності, умов постачання і збуту, тривалості процесу виробництва і тому повинна регулюватися фінансовою службою підприємства.

При недоліку або неефективне використання оборотних коштів на фінансовий стан компанії погіршується, що безпосередньо позначається на її платоспроможності та ліквідності балансу і в підсумку призводить до неспроможності (банкрутства).

Повний цикл обороту оборотних активів характеризує час руху коштів підприємства, вкладених в ці активи, і залежить від тривалості процесу виробництва і реалізації продукції.

Алгоритм руху оборотних активів наступний:

Д → МПЗ → НЗВ → ДП → Д',

де Д - грошові кошти, авансовані в оборотні активи; МПЗ - матеріально-виробничі запаси; НЗВ - незавершене виробництво; ГП - готова продукція на складі і у відвантаженні; Д' - виручка від продажів.

Аналіз стану оборотних активів, їх окремих елементів (запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень), а також показників оборотності дозволяє:

ü підвищити ефективність використання грошових ресурсів протягом поточної (операційної) діяльності підприємства;

ü встановити ліквідність балансу, тобто потенційну можливість своєчасно погасити найбільш термінові зобов'язання;

ü визначити, у що вкладати чистий оборотний капітал (власні оборотні кошти - СОС) протягом фінансового циклу - для оцінки надлишку або нестачі окремих елементів оборотних коштів.

Чистий оборотний капітал (ЧОК) або власні оборотні кошти (СОС) виражають різницю між оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями.

При іншому способі розрахунку його встановлюють за формулою:

ЧОК = СК + ДО - ВОА,

На практиці розглядають склад і структуру оборотних активів. Склад даних активів - це сукупність складових їх елементів, в числі яких виділяють дві групи статей:

1) оборотні активи у сфері виробництва - матеріально-виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів;

2) оборотні активи у сфері обігу - готова продукція на складі і у відвантаженні, розрахунки з дебіторами, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти.

Структура оборотних активів показує питому вагу кожної статті у їх загальному обсязі. Вона складається під впливом ряду факторів:

1) виробничих - складу і структури витрат на виробництва, його типу, характеру продукції, тривалості технологічного процесу та ін;

2) особливостей закупівель матеріальних ресурсів - періодичності, регулярності і комплектності поставок, виду транспорту, питомої ваги комплектуючих виробів в обсязі споживання і т. д.;

3) форм розрахунків із споживачами товарів (послуг) і постачальниками матеріальних ресурсів;

4) попиту на продукцію даного підприємства-виробника, який впливає на обсяг готової продукції і дебіторської заборгованості;

5) прийнятої облікової політики.

Оскільки фінансові зобов'язання оплачуються готівкою грошима, які надходять на розрахунковий рахунок, то найбільш ліквідний елемент оборотних активів - це готівкові грошові кошти. Фінансистам компаній необхідно забезпечувати достатній обсяг готівки до моменту настання платежів за зобов'язаннями держави, персоналу та контрагентам. Управління готівкою грошовими коштами переслідує три головні цілі: збільшення швидкості надходження готівки; зниження часу для здійснення платежів; підвищення віддачі від вкладених грошей.

Високої мобільності кошти підприємств досягають у сфері обігу, де функціонують короткострокові активи. Їх формують, як правило, за рахунок власних джерел. Коротко строкові кредити організаціям надаються на комерційній основі шляхом укладення з банками кредитних договорів на умовах цільового використання, забезпеченості, терміновості і платності - в межах кредитних ресурсів, мобілізованих на місцях, а також придбаних у інших банків.

Таким чином, підприємствам надано право маневрувати оборотними коштами протягом року. Вони визначають планову потребу в них, виходячи зі специфіки своєї діяльності, можуть реалізувати невикористані матеріальні цінності стороннім організаціям за ринковими цінами. Виручка від їх продажу за мінусом відповідних витрат відображається ними у складі бухгалтерської прибутку.

В інвестуванні оборотного капіталу можна виокремити три етапи:

- первісне інвестування при створенні підприємства. Воно базується на формуванні статутного капіталу підприємства;

- підтримка кругообігу капіталу діючого підприємства. Цей етап не потребує довгострокового інвестування коштів, а переважно забезпечується за рахунок короткострокового банківського кредитування;

- інвестування у приріст оборотних активів при розширенні обсягів і масштабів господарської діяльності. Цей етап передбачає пошук додаткових інвестиційних можливостей щодо довгострокових вкладень для збільшення довгострокових вкладень для збільшення оборотного капіталу підприємства. Джерелами фінансування можуть стати прибуток підприємства, довгострокові кредити банків, фінансова допомога і кошти бюджету.

Резюме. Отож, реальні інвестиції виступають формою реалізації загальної економічної стратегії розвитку підприємства. Вони спрямовані на створення виробничих потужностей, збільшення обсягів виробництва й реалізації продукції, підвищення її якості,впровадження нових технологій, передової техніки, постійне зростання ринкової вартості підприємства тощо.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає мотивація інвестування виробництва, економічний зміст інвестицій та капітальних вкладень?

2. Охарактеризуйте найважливіші чинники інвестицій.

3. За якими ознаками класифікують інвестиції та які основні різновиди виділяються?

4. Які вкладення відносять до безстрокових інвестицій?

5. Що розуміють під реальними та фінансовими інвестиціями?

6. На які групи поділяються інвестиції за рівнем інвестиційного ризику?

7. Назвіть основні фактори, що визначають обсяг інвестиційного попиту.

8. Як впливає співвідношення між інвестиціями та заощадженнями на макрорівні на розвиток країни?

9. У чому полягає специфіка ринкової моделі реалізації інвестиційного процесу?

10. Які основні етапи інвестиційного процесу?

11. У чому полягає відмінність між інвестиційним процесом та інвестиційною діяльністю?

12. Що включає поняння «інвестиційний цикл»? Наведіть його схему.

13. Яким чином проявляється роль державного впливу на інвестиційний процес?

14. Визначте основні складові ринку інвестицій та інвестиційних товарів.

15. Охарактеризуйте чинники формування сприятливого інвестиційного клімату в країні.

Рекомендована література

1. Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика : навч. посіб. /Л.М. Борщ, С.В. Герасимова. – вид. 2-ге, [перероб. та доп.]. – К. : В-во «Знання», 2007. – 685 с.

2. Вовчак О.Д. Інвестування: навч. посіб. / О.Д. Вовчак. – Л. : «Новий Світ – 2000», 2006. – 544 с.

3. Гриценко Л. Л. Державна інвестиційна політика: сутність, цілі та завдання [Електронний ресурс] / Л. Л. Гриценко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. – 2012.- Вип. 22(2).- С. 8-95. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npkntu_e_2012_22(2)__17.pdf

4. Інвестиційний кодекс України – важливий крок врегулювання правових та організаційних засад інвестиційної діяльності [Текст] / К. Р. Гуменна // Модернізація системи державного управління: теорія і практика: матер. наук.-практ. конф. за міжнар. уч. : у 2 ч. Ч. 1 / за наук. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2014. – С. 67-70.

5. Майорова Т. В. Активізація інвестиційного процесу в Україні [Текст] : кол. моногр. / [Т. В. Майорова, М. І. Диба, С. В. Онишко та ін.]; за наук. ред. М. І. Диби, Т. В. Майорової. – К.: КНЕУ, 2012. – 473 с.

6. Кириченко О.А. Інвестування : підручник / О.А. Кириченко, С.А. Єрохін. – К. : «Знання», 2009. – 573 с.

7. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 472с.

8. Пєтухов О.М. Інвестування: навч. посіб. / О.М.Пєтухов. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 336 с