розділ 7. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС

 

7.1.   Становлення відносин між Україною та ЄС.

7.2.          Євроінтеграція, як пріоритетний напрямок зовнішньої політики України.

7.3.          Перспективи співробітництва між Україною та ЄС.

 

 

7.1. Становлення відносин між Україною та ЄС

 

Характерною рисою сучасного світового розвитку країн є активізація інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. Європейський Союз виступає активним актором в сучасному геополітичному просторі. Об’єднання Європи –  це одна із найбільш значущих геополітичних подій XX століття. У результаті масштабної і глибокої інтеграції Європейський Союз став потужним геополітичним центром. Геополітичне майбутнє європейського проекту та його роль у світовій політиці першочергово залежить від ефективності співпраці з країнами та регіонами, що є безпосередніми сусідами Європейського Союзу. Питання становлення дружніх, партнерських відносин між ЄС та Україною стає актуальним.

Глобальна трансформація міжнародної системи створила всі передумови для реалізації вікового прагнення українського народу до незалежності, що відображено в Акті від 24 серпня 1991р. і також у результаті національного референдуму 1 грудня того ж року.

Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС держави, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України, а демократичний характер референдуму вже 2 грудня 1991р. був відзначений у Декларації ЄС щодо України. У ній містився заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов’язань СРСР^[1]. Як і всі постсоціалістичні країни, Україна змушена була приступити до масштабних економічних перетворень. Разом з тим, порівняно з більшою частиною інших країн Східної Європи, вона зіткнулася з додатковими труднощами державного будівництва як нова держава і незалежний економічний суб’єкт.

В 1991 році ЄС затвердив програму Технічної Допомоги країнам СНД (ТАСІS) і макрофінансову підтримку для реформування економіки та законодавства і розвитку демократичного суспільства республік колишнього СРСР (в т.ч. і Україна).

В квітні 1992р. Європейська комісія приймає рішення щодо необхідності переговорів з Україною, Білорусією, Росією та Казахстаном про підписання угод про співпрацю, а у жовтні цього ж року Європейська Рада видає директиву, яка передбачає початок обговорення угод про партнерство та співпрацю з цими країнами.

Незалежність України поставила дуже гострі проблеми перед керівниками країн ЄС. В українській політиці Захід особливо цікавило ядерне питання, оскільки Україна успадкувала ядерний арсенал і стала відразу третьою ядерною державою після Росії та США. Позицію Європи щодо України з 1991 до 1993 року називають позицією «байдужості та спостереження» . Це було пов’язано з тим, що Європа тривалий час розглядала Україну, головним чином, як винуватицю поширення ядерної зброї і як перешкоду в процесі роззброєння. Втім, вже у січні 1992 року Україна вступила до НБСЄ, а у червні 1992 року підписала договір СТАРТ-1 і Лісабонський протокол, погодившись ліквідувати у найкоротший термін свої стратегічні озброєння далекої дії. Це сприяло пожвавленню відносин з ЄС. Уже у Заключній декларації сесії Європейської Ради, що проходила в червні 1993 року в Копенгагені, згадуються міжнародні зобов’язання України і зазначається, що їх дотримання є неодмінною умовою для повної інтеграції України в міжнародне співтовариство і сприяло б розвитку її відносин з Європейським Співтовариством.

Україна є першою країною СНД, стосовно якої було вироблено Стратегію відносин у квітні 1994 року. Київ хотів розширити рамки співробітництва, запропонованого Комісією ЄС, до рівня угод, підписаних, починаючи з 16 грудня 1991 року, з Польщею. Угорщиною і Чехословаччиною, що передбачали можливість інтеґрації, нехай ще і не в дуже ясній формі, у Європейський Союз. Однак Європейська Комісія відхилила цю пропозицію і запропонувала підхід, що не припускав вступу в майбутньому до ЄС.

Європейський Союз поступово став виробляти спільну стратегію підтримки України, встановлюючи як політичні, так і економічні зв’язки.   З самого початку європейський підхід до України базувався на трьох основних принципах:

1.               взаємне зменшення тарифних бар’єрів для промислових товарів;

2.               фінансова допомога;

3.               інституалізація економіко-політичного діалогу.

Основні стратегічні напрямки ЄС стосовно України зображені на рис. 7.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 7.1. Стратегічні напрямки щодо розбудови відносин ЄС та України

Для України вступ до Європейського Союзу залишається великою національною метою, оскільки Європейський Союз – це система цінностей, на які орієнтується Україна, зокрема, демократія, заможність, стабільність; це найбільші в світі інвестори; це вплив на світовий розвиток (після США).

Європейський вибір для України від­криває нові перспективи для її співробітництва з розвиненими країна­ми континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального про­гресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Членство в ЄС дозволяє більш ефективно використовувати переваги міжнародної спеціалізації та кооперації, що стане важливою передумовою прискорення економічного розвитку та модернізації країни.

Основним принципом зовнішньої політики України визначений миролюбний та демократичний зовнішньополітичний курс. Декларовані принципи набули більш реального змісту після проголошення Україною незалежності та розпаду СРСР. «Повернення до Європи»  було проголошено ключовим напрямком політики України^[2].

Співдружність незалежних держав, в тому числі, і Україна успадкували всі міжнародні угоди і зобов’язання колишнього СРСР відповідно до Мінської угоди про утворення СНД, якою проголошено припинення існування СРСР як суб’єкта міжнародного права.

Документ щодо власної поведінки на міжнародній арені було схвалено 2 липня 1993р. Верховною Радою України. У Постанові «Про основні напрями зовнішньої політики України»  визначені національні інтереси України та завдання її зовнішньої політики. Вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: перспективною метою зовнішньої політики є членст­во України у Європейських співтовариствах. З метою підтримки стабільних відносин Європейськими співтовариствам, Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом – до повного її членства у цій організації. Пріоритетними сферами зовнішньополітичної діяльності визначено розширення участі в європейському регіональному співробітництві, активну участь у діяльності ООН.

З 1 січні 1993 р. Україна була включена в Систему загальних преференцій (СЗП). Завдяки цій системі більшість українських товарів одержали безмитний доступ на ринок Євросоюзу або для них встановлювалося невелике мито без зобов’язань взаємності з української сторони. Україна користується такими ж пільгами що й країни, які розвиваються, за винятком металургійної продукції та продуктів рибної промисловості. Мета СЗП – стимулювати економічний розвиток через експорт.

В березні 1993р. розпочалися офіційні переговори з Україною, які завершилися 14 червня 1994р. підписанням Угоди про партнерство та співробітництво в Люксембурзі Президентом України та президентом Європейської комісії і представниками держав-членів ЄС. Молода українська держава, яка переживала перші кроки становлення національної економіки та  правової системи, потребувала політичну та економічну підтримку з боку Європейського Союзу. Угода про партнерство та співробітництво знаменувала важливий крок вперед, замінюючи Угоду про Торгівлю та комерційне й економічне Співробітництво, яку Європейське Співтовариство і Радянський Союз підписали ще в 1989році.

Відповідно до статті 1 Угоди між Україною та ЄС було визначено:

-  по-перше, розвиток тісних політичних відносин шляхом політичного діалогу;

-  по-друге, сприяння торгівлі, інвестиціям і гармонійним економічним відносинам;

-  по-третє, забезпечення взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

-  по-четверте, підтримка України щодо зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.

Проте Угода про партнерство та співробітництво (УПС) набрала чинності з 1березня 1998р. після ратифікації парламентом усіх держав-членів ЄС та Верховною Радою України. Дату підписання Угоди можна вважати завершенням початкового етапу становлення відносин між Україною та ЄС. Без сумніву, Європа стала готовою до співпраці із Україною, водночас, і Україна побачила своє майбутнє в об’єднаній Європі. Після набуття чинності УПС відносини між Україною та Європейським Союзом були визначені як «стратегічне партнерство» . В контексті цього, Комітетом з питань співробітництва між Україною та ЄС в рамках УПС було засновано 6 галузевих підкомітетів: з питань торгівлі та інвестицій, фінансів, економіки та статистики; енергетики, ядерних питань і навколишнього природного середовища; митного і прикордонного співробітництва, боротьби з «відмиванням»  коштів і наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля і сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.

Наприкінці 1998 р. розпочалося міжпарламентське співробітництво між Україною та ЄС в рамках Угоди про партнерство та співробітництво. Європейський Парламент 12 березня 1998 року прийняв резолюцію у зв’язку з повідомленням Єврокомісії Раді ЄС щодо Плану дій відносно України. Парламент вважав, що угода про партнерство – тільки етап до більш тісної асоціації України і ЄС і що необхідно передбачити, коли з’являться відповідні умови уведення нових інструментів для реалізації такої асоціації.

8-9 червня 1998 року в Люксембурзі відбулося інавґураційне засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС, на якому Прем’єр-міністр України зробив політичну заяву щодо прагнення України набути асоційованого статусу в ЄС. Укладення договору про асоційоване членство, розглядалося як середньострокове завдання двостороннього співробітництва. Такі заяви черговий раз підтвердили серйозність намірів України асоціюватися з Європейським Союзом.

 Про важливість «європейського вектору»  зовнішньої політики України, свідчать ряд ухвалених нормативних актів. Зокрема, підписаний 11 червня 1998р. Президентом України Указ про Стратегію інтеґрації України до ЄС, в якій були визначені пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 року. Стратегія інтеґрації України до ЄС має забезпечити входження нашої держави до Європейського політичного, інформаційного, економічного і правового простору. Отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС проголошувалося головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі та мало співвідноситися в часі з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, які мають спільний кордон з Україною.

Інтеграція України до ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові Президента України Л. Кучми (листопад 1999р.) Саме цю дату вважають українські дослідники початком нового етапу розвитку відносин України з ЄС. Основні етапи просування України до членства в ЄС зображені на рис. 7.2.

 

Рис. 7.2. Етапи просування України до членства в ЄС.

Важливим етапом у відносинах між Україною і ЄС стало ухвалення Європейською Радою 10 грудня 1999 р. в Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України, спрямованої на зміцнення відносин «стратегічного партнерства»  між Україною та ЄС. Ця стратегія передбачалась на чотирирічний початковий період з майбутнім продовженням, переглядом і, в разі потреби, зміною Європейською Радою за рекомендацією Ради ЄС. У документі відзначалися європейські прагнення України і вітався її проєвропейський вибір. ЄС підтвердив свої зобов’язання щодо підтримки політичних та економічних перетворень в Україні, які мають забезпечити подальше її наближення до ЄС.

Принципове значення для подальшої співпраці мали Парламентські слухання з питань реалізації державної політики інтеґрації до ЄС 11 грудня 2001 р., які вперше продемонстрували консолідацію зусиль Верховної Ради та Уряду України навколо курсу на європейську інтеґрацію. У світлі цих подій, 10 січня 2002 року в Мадриді на зустрічі «Україна – «Трійка ЄС»  на рівні міністрів

закордонних справ українська сторона знов запропонувала перевести відносини Україна – ЄС у площину асоціації. 20 червня 2002 року Верховна Рада прийняла Звернення до парламентів, урядів та громадськості держав-членів Європейського Союзу, в якому закликала їх підтримати курс нашої держави на європейську інтеґрацію, шляхом виведення взаємин з Україною на новий рівень

розвитку, адекватний стратегічним зрушенням на Європейському континенті та глибоким змінам, що відбуваються в Українській державі.

Важливого значення набув той факт, що у черні 2007р. відбулося парафування Угоди між Європейською Спільнотою та Урядом України про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС зросла з 600тис. т у 2004р. до приблизно 1млн. т на кінець 2007р.^[3]    

Успішним кроком на шляху інтеграції економіки України в європейську ринкову систему стало входження України до правового поля багатосторонньої торгівельної системи ГАТТ/СОТ. Діяльність України в рамках Світової організації торгівлі є одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики нашої держави і розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі. Вступ до СОТ відкриває нові перспективи для України:

-                   по-перше, це дає змогу нашій державі не тільки стати повноправними гравцем на світовому ринку, а й взяти участь у формуванні якісно нових параметрів світової торгівлі;

-                   по-друге, це суто важливий крок, оскільки економіка країни вийшла на новий етап, коли логіка її подальшого розвитку вимагає потужних ринкових стимулів.

Головним питанням порядку денного відносин Україна – ЄС з початку 2007 р. і до цього часу продовжує залишатися підготовка проекту і підписання нової базової угоди, яка визначатиме стратегічні цілі та формат цих відносин мінімум як на найближчі десять років. Підписання Угоди про асоціацію, яку розроблено на заміну Угоди про партнерство і співробітництво, продовжує залишатись правовою базою відносин між Україною та ЄС. Об’єктивною передумовою для укладення Угоди про асоціацію є принципово інші якісні відносини, які склалися внаслідок таких процесів, як:

-                   розширення ЄС на Схід та виникнення спільного кордону з країнами Східної Європи, що призвело до появи нової геополітичної ситуації в Європі;

-                   формування в контексті розширення ЄС нової концепції європейської безпеки, яка визначає в якості ключового фактора підтримання безпеки стабілізації географічного оточення ЄС;

-                   запровадження Європейської політики сусідства як інструмента реалізації стратегії європейської безпеки, яка передбачає залучення країн-сусідів до більш глибоких форм взаємодії з європейським Союзом з метою їх «європеїзації» ;

-                   пожвавлення процесів внутрішньої трансформації України після політичних подій 2004 – 2005 рр.

У тому, що стосується цілей та сфери охоплення майбутньої угоди, ЄС виявляє обережність та намагається уникати будь-якого передчасного обговорення цього питання в переговорах з Україною. Лише Європейський парламент відкрито заявив про свою підтримку євроінтеграційних прагнень України та закликав укласти з нею Угоду про асоціацію, яка б передбачала чітку перспективу членства^[4].

Цілі Угоди про асоціацію:

-                   оновити спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС;

-                   сприяти поглибленню відносин у всіх сферах;

-                   посилити політичну асоціацію й економічну інтеграцію на основі взаємних прав та обов’язків.

16 червня 2009 р. відбулося засідання Ради з питань співробітництва Україна – ЄС для підготовки та сприяння імплементації Угоди про асоціацію, яка є новим практичним інструментом на заміну Плану дій Україна – ЄС для підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності. Нова Угода про асоціацію та Порядок денний асоціації сприятимуть подальшій політичній асоціації та економічній інтеграції України до ЄС шляхом запровадження та вдосконалення всестороннього співробітництва.

30 березня 2012 р. у м. Брюссель (Королівство Бельгія) угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом було парафовано^[5].

Остаточне її підписання було заплановано на Вільнюському саміті країн Європейської політики сусідства в листопаді 2013р. Це мав бути завершальний етап двадцятирічних відносин України з Європейським Союзом, а також початком розвитку нових відносин. Європа потрібна Україні, а Україна потрібна Європі.

Проте, відмова вищого керівництва держави у листопаді 2013 року від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС спричинила початок масового мирного протесту в Україні на захист євроінтеграційних прагнень народу України, що отримав назву «ЄвроМайдан» .

Після перемоги в Україні Революції Гідності, 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі» , якою підтверджується незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі.  Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз. Цією Постановою Верховна Рада України рекомендувала Виконуючому обов’язки Президента України та Кабінету Міністрів України  низку першочергових кроків у сфері європейської інтеграції, передусім у контексті укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції. Під час підписання Угоди про асоціацію 27 червня 2014 року Президентом України П.О.Порошенком  та під час її ратифікації 16 вересня 2014 року Верховною Радою України було зроблено відповідні заяви, що Україна розглядає укладення Угоди про асоціацію як черговий крок на шляху до досягнення кінцевої мети європейської інтеграції – набуття повноправного членства України в Європейському Союзі.

З 1 листопада 2014 р. окремі розділи Угоди про асоціацію діють на умовах тимчасового застосування до моменту набуття нею чинності у повному обсязі, що відбудеться після завершення ратифікаційного процесу в усіх державах-членах ЄС.

Виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом відбувається на основі затвердженого 17 вересня 2014 р. Кабінетом Міністрів України плану заходів з її імплементації  на 2014-2017 роки.

Серед основних цілей Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України  26 травня 2015 р., визначено забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу. Згідно зі Стратегією, Угода про асоціацію між Україною і ЄС визначає стратегічні орієнтири для проведення системних політичних і соціально-економічних реформ в Україні, широкомасштабної адаптації законодавства України до норм і правил ЄС.

 

 

7.2.          Євроінтеграція, як пріоритетний напрямок зовнішньої політики України

 

Європейська інтеграція на сучасному етапі – це магістральний напрямок розвитку континенту, який визначить ситуацію в самій Європі у третьому тисячолітті, так і її місце у світі. З часу свого заснування Європейський Союз поступово перетворився на один із найпотужніших політичних і фінансово-економічних центрів сучасного світу, ключовий компонент новоствореної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських стандартів.

Інтеграційні процеси в Західній Європі тісно пов’язані з поглибленням міжнародного поділу праці та задоволення суспільних потреб розвитку світового господарства. Вони підштовхувались високим рівнем розвитку продуктивних сил, поглибленням спеціалізації виробництва в умовах відносно незначних масштабів внутрішніх ринків країн Західної Європи.

Уподовж останнього десятиріччя Україна наполегливо бажає наблизитися до європейських стандартів. Стан відносин України та Європейського Союзу слід розглянути у формальному та фактичному форматах.

З формальної сторони, двосторонні стосунки Україна з Європейським Союзом були започатковані після здобуття Україною незалежності. В грудні 1991 р. Європейські Співтовариства, відзначивши демократичність всеукраїнського референдуму, визнали незалежність та суверенітет України^[6]. Тоді вперше пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати з державами-членами Європейських Співтовариств відкритий і конструктивний діалог.

Проте, характер взаємозв’язків України зі світом, який глобалізується, є одним із самих складних і важливих питань сучасного розвитку. За двадцять чотири роки незалежності суспільство так і не отримало чіткої та однозначної відповіді на запитання: яке місце буде займати Україна у світі, що стрімко змінюється?

Важливість ролі інтеграції України до Європейського Союзу засвідчує подання 2002 року Президента України до Верховної Ради – «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки» , де визначається низка практичних кроків щодо питань європейської інтеграції, які за своєю природою цілком можна вважати державними орієнтирами європейського вибору. Це, зокрема: отримання Україною членства у Світовій організації торгівлі; проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі й реальних передумов для вступу України до ЄС^[7]. Європейська інтеграція наразі набуває в Україні якісно нового змісту: з декларативного зовнішньополітичного курсу вона поступово перетворюється на комплексну внутрішню політику реформ. На цьому етапі надзвичайної важливості набуває громадська думка щодо євроінтеграції, адже саме рівень підтримки певного інтеграційного вектору є невід’ємним компонентом успішної політики євроінтеграції суспільства загалом.

У виборі населення між європейським та євразійським векторами існували та продовжують існувати істотні регіональні відмінності. В той час як Захід та Центр України традиційно віддавали перевагу ідеї приєднання до Європейського Союзу, то на Півдні та Сході України підтримка євроінтеграції була істотно нижчою і населення в своїй більшості виступало за членство України в Митному Союзі. Наразі ситуація змінюється і привабливість євразійського вектору різко зменшується. Саме через регіональну специфіку настроїв щодо євроінтеграційних перспектив надзвичайної актуальності набула ідея організації у найбільш проблемних, з цієї точки зору, регіонах широкої публічної дискусії щодо можливостей вирішення тих проблем, до яких громадська думка є достатньо чутливою, і які вже доводилося вирішувати безпосереднім сусідам України на їхньому шляху до ЄС. Відтак, було важливо не тільки організувати діалог з тими регіонами, де необхідно підвищувати рівень підтримки євроінтеграції, але і раціоналізувати цей діалог за допомогою використання конкретних прикладів країн Східної Європи – Польщі та Словаччини – які у 1990-х рр. мали дуже схожі з Україною стартові для внутрішніх трансформацій умови, але змогли до цього часу повноцінно інтегруватися не лише до Європейського Союзу, але і до НАТО.

Зрозуміло, що для України як молодої європейської держави це об'єднання стає дуже привабливе. Рада Європи стала фактично першою європейською інституцією, в яку Україна увійшла повноправним членом. З неї почався наш шлях повернення до об’єднаної Європи, до Європейського Союзу і НАТО. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає асоційоване членство в Європейському Союзі. Спрямовуючи свої погляди в Європу, слід пам’ятати, що інтеграція країни у світову економіку – це послідовне вирішення завдань, які повинні забезпечувати в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни. Ця проблема вирішується лише після того, коли будуть досить чітко визначені основні елементи та стратегії національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики.

Стратегія інтеграції України визначає основнi напрями спiвробiтництва України з ЄС, як органiзацiєю, яка в процесi свого розвитку досягла високого рiвня полiтичної iнтеграцiї, унiфiкацiї права, економiчного спiвробiтництва, соцiального забезпечення та культурного розвитку. У Стратегії зазначено, що: «Національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. У зв’язку з цим необхідно чітко та всебічно визначити зовнішньополітичну стратегію щодо інтеграції України до європейського політичного, економічного та правового простору» ^[8].

Стратегія iнтеграцiї України до ЄС ґрунтується на:

-                   Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права;

-                   схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України;

-                   Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами - членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними.

Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами – безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях. За таких умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз, Європейський банк реконструкції та розвитку, Рада Європи, Центральноєвропейська ініціатива, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк.

Основнi напрями iнтеграцiйного процесу зображні на рис. 7.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 7.3. Напрями євроінтеграційного процесу України

 

Отже, інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і приватними установами іноземних держав^[9].

Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти. Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Які ж можливі подальші кроки України на шляху інтеграції до європейських структур?

Перший варіант, передбачає тісну співпрацю України з ЄС в галузі зовнішньої політики, повноправну участь в ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ і  взаємодію із НАТО, ЗЄС та іншими  європейськими структурами, що сприятиме цілком реальним можливостям України отримати статус асоційованого партнера ЄС. У разі підйому своєї економіки, це «часткове асоційоване членство в ЄС»  .

Другйй варіант, це варіант, який спирається на негативні тенденції в розвитку Української держави. Внаслідок нестабільності та соціальних протиріч ще протягом 5-10 років ЄС втратить інтерес до підтримки України. Держава, яка є неконкурентоспроможною на європейському та світовому ринках, держава-споживач застарілої техніки та неякісних товарів, держава із низьким життєвим рівнем населення і мінімальним рівнем свободи особистості не зможе бути рівним партнером Євросоюзу. Така держава врешті-решт перетвориться на сировинний придаток для розвинутих країн та джерело дешевої робочої сили.

Європейська інтеграція для України означає модернізацію економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспро­можності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок Європейського Союзу.

Позитивні наслідки євроінтеграції для України слід об’єднати в такі блоки, як економічні, політичні, соціальні та ідеологічні (рис. 7. 4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 7.4. Вигоди від вступу України до ЄС.

 

Нагальною потребою європейської інтеграції України, а також підвищення дієвості української держави є здійснення нових кроків у формуванні ефективної системи виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях. Головною метою такого реформування - це утвердження таких механізмів, які б забезпечували результативність управлінських рішень, розмежування, збалансування повноважень та відповідальності різних рівнів влади й місцевого самоврядування у сфері надання державних і громадських послуг. Враховуючи те, що поставлені завдання є масштабними і складними, слід акцентувати увагу на прискореному формуванні та оновленні управлінської еліти, залученні до системи управління на всіх рівнях енергійних, компетентних та ініціативних кадрів нової генерації.

З огляду на останнє, можна стверджувати, що розвиток людського потенціалу – основа стратегії структурно-інноваційного розвитку. Це головна складова національного багатства і рушійна сила суспільного поступу, визначальний критерій оцінки його рівня. Світовою практикою доведено, що інвестиції в людський капітал – найефективніші. Для вирішення цього завдання запропоновано розробити та реалізувати широкомасштабну довгострокову стратегію модернізації всієї системи освіти, наближенні її якості до стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства, ринкової економіки. Звертається увага на необхідність запровадження системи безперервної освіти та освіти протягом життя.

Нині Україна стоїть на рубіжній лінії, перетин якої означатиме перехід до нової якості відносин з ЄС – перехід від партнерства до асоціації. Угода про асоціацію з ЄС включно з поглибленою та всеосяжною зоною вільної торгівлі (ЗВТ) є документом стратегічного значення для розвитку України. Угода закладає нову основу для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, яка підкріплюватиметься потужною інституційною базою і відповідатиме європейським очікуванням українців.

Хоча, «договірна практика ЄС свідчить, що між укладанням із третьою країною угоди про асоціацію та отриманням такою країною статусу кандидата у повноправні члени цього міждержавного об’єднання немає прямого правового зв’язку. Тобто асоціація може бути як сходинкою до членства в ЄС, так і його альтернативою» ^[10]. Проте послідовна й ефективна імплементація її механізмів має створити міцний базис подальшого сталого політичного та економічного розвитку нашої держави, основу стратегії реформування усіх ключових сфер і впровадження європейських стандартів з метою підвищення якості життя населення України, захисту фундаментальних прав особи.

Важливе значення у відносинах ЄС та України має безпековий вимір співробітництва. Сенс входження України до колективних структур безпеки на Європейському континенті полягає в тому, щоб бути активним учасником європейської безпеки та мати реальні безпекові гарантії. Україні важливо реагувати на ерозію міжнародно-правових механізмів гарантування безпеки та брак надійних гарантій міжнародної безпеки нашої держави, що ставить її у ситуацію вакууму безпеки^[11].

Отже, євроінтеграційні прагнення України – це бажання стати розвиненою, демократичною країною з пануванням законів, повагою прав і свобод людини ринковою, конкурентноспроможною економікою. Однак, відсутність суспільного консенсусу щодо напрямків та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддалили перспективу пов­ного членства України в ЄС.

 

 

7.3.        Перспективи співробітництва між Україною та ЄС

 

Процес розширення Європейського Союзу відкриває для України нові стратегічні перспективи та додаткові можливості поглиблення євроінтеграційної політики. Україна безпосередньо межує з Євросоюзом – це  якісно нова політична ситуація у відносинах Україна - ЄС. Вона значною мірою визначає як характер цих відносин, так і перспективи подальшого розвитку України.

В інтересах Євросоюзу – забезпечити мир і стабільність на своїх кордонах, мати сусідами політично стабільні, демократичні та економічно розвинуті держави з прогнозованою і дружньою зовнішньою політикою. Саме тому, слід очікувати зростання політичного впливу ЄС на такі процеси в Україні, як зміцнення демократичних інституцій, утвердження основних засад громадянського суспільства, забезпечення прав людини, свободи ЗМІ, посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією у владних структурах.

Упродовж останніх років в України розпочався новий етап економічного співробітництва з цим угрупованням, оскільки після розширення ЄС його ринок перетворився для нашої держави на головний і посідає перше місце як ринок збуту українських товарів. Крім того, більша половина прямих іноземних інвестицій надходила з країн ЄС. А отже, економічна динаміка в ЄС та тенденції економічної співпраці впливають на перебіг соціально-економічних процесів в Україні.

Розширення Європейського Союзу ставить перед Україною два завдання. Перше з них – це необхідність прискорення економічних реформ в цілому та реструктуризації виробництва зокрема. Адже можливість скористатися позитивними ефектами розширення багато в чому визначається рівнем та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Друге полягає в необхідності пошуку нової моделі співробітництва з розширеним Євросоюзом, реалізація якого, у свою чергу, залежатиме від економічних перетворень в Україні та переходу на інноваційний шлях розвитку.

Ця модель має передбачати як відповідні внутрішні заходи, так і зустрічні кроки з боку ЄС. Тобто зміцнення внутрішньої конкурентоспроможності національної економіки з орієнтацією на поступове досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку.

У реалізації економічного співробітництва з ЄС Україні необхідно запроваджувати інтеграційної ідеології економічних відносин, що передбачають інтеграцію України в економічні та соціальні структури ЄС, поступове входження України до єдиного внутрішнього ринку ЄС, створення повноцінного конкурентного середовища, максимально звужуючи наслідки протекціоністських дій з боку ЄС.

Співробітництво країн-членів ЄС, з якими Україна має традиційно добрі відносини, може сприяти просуванню українських інтересів у ЄС. Це дозволяє Україні використовувати напрацьовані центральноєвропейськими країнами механізми регіонального співробітництва для поглиблення контактів з Європейським Союзом.

Для успішної співпраці з ЄС Україна має здійснити низку невідкладних фундаментальних системних трансформацій (рис. 7.5).

Важливою перспективою співробітництва України з ЄС є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі, коли щорічний приріст товарообігу складає понад 16-18%. Не в останню чергу це пов'язано з лібералізацією торговельного режиму в Україні на основі принципів COT та європейських стандартів. Водночас Україна має активно працювати над вирішенням завдань так званої галузевої інтеграції – це дасть можливість поглиблення інтеграційних процесів між нашою державою та ЄС в енергетичній сфері, співробітництво у розвитку транспортно-комунікаційних мереж, в інформаційній сфері та галузях високих технологій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 7.5. Внутрішні заходи України на зустріч ЄС

 

Перспективним є співробітництво у форматі «Вишеградська четвірка – Україна» , а також ефективне використання механізму міжрегіонального співробітництва в рамках міжнародних асоціацій «Карпатський Єврорегіон» , «Верхній Прут» , «Буг» , «Нижній Дунай» , співпраця з потужними єврорегіонами, залучення для регіонального розвитку фінансової допомоги за програмою Tacis.

Таким чином, увага має бути відведена розробці та реалізації стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на ринку ЄС з відповідними умовами та етапами підготовки внутрішнього економічного середовища до європейських вимог, а саме: досягнення європейського рівня продуктивності праці, прибутковості виробництва, заробітної плати та ін.

Звичайно, що поряд з новими можливостями, які відкриваються для України внаслідок розширення ЄС, цей процес несе в свою чергу також низку серйозних викликів.

У цілому формування на кордонах України могутнього інтеграційного об'єднання з єдиними торговельними правилами, тарифом, адміністративними нормами та процедурами вигідно Україні, оскільки спрощує ведення бізнесу з європейськими компаніями та поліпшує умови торгівлі та інвестування. Розширення стане важливим чинником прискорення економічного розвитку нових членів ЄС, а це означає появу нових бізнесових можливостей для України.

Загалом в економічному вимірі після розширення відбудуться такі зміни:

по-перше, ЄС стане найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом зростання і розширення українського імпорту;

по-друге, ЄС максимально сприятиме інтеграції українських енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж у європейську інфраструктуру;

по-третє, в Україні активніше запроваджуватимуться європейські норми і стандарти в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

по-четверте, Україна виграє від єдиної системи торгових правил, єдиного митного тарифу та єдиної системи адміністративних процедур у розширеному ЄС.

Україна отримає вигоду від приєднання нових держав-членів ЄС до Генеральної системи преференцій та відповідного додаткового зменшення митних тарифів; також можливим є перенесення в Україну ряду виробництв з нових держав-членів та очікується позитивний вплив на розвиток прикордонних регіонів України, надходження до них іноземних інвестицій та розбудова транспортної інфраструктури.

Проте, позиції українських виробників продукції з високим рівнем доданої вартості у коротко- і середньостроковій перспективі істотно не зміняться внаслідок незначних обсягів такого експорту до нових держав-членів ЄС, але у довгостроковій перспективі вони залежатимуть від того, чи зможе Україна досягти європейських технічних стандартів та європейського рівня якості.
Позиції української продукції агропромислового сектору на ринку ЄС залежатимуть від двох чинників:

від того, наскільки ці товари відповідатимуть стандартам Євросоюзу,

від змін, яких зазнає спільна сільськогосподарська політика ЄС.

У цьому контексті Україна повинна чітко визначити пріоритетні напрями наближення до європейських стандартів та технічних вимог, що застосовуються як у промисловості, так і в сільському господарстві. Адже гармонізації потребують понад 8000 норм і стандартів, а гармонізовано тільки близько 1500.

На саміті ЄС 27 червня 2015року Україна та Європейський Союз підписали економічну частину Угоди про асоціацію, що передбачає створення зони вільної торгівлі.

Економічна частина Угоди передбачає глибоку економічну інтеграцію України з ЄС, а також створення глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі.

Угоду про асоціацію між Європейським Союзом та Україною мають ратифікувати всі 28 країн-членів ЄС та Київ. Проте раніше Європейська Рада схвалила тимчасове застосування певних частин Угоди, що почнуть діяти ще до того, як усі країни-члени ЄС ратифікують документ. До таких частин належать Положення про зону вільної торгівлі, дія яких розпочнеться, за очікуванням сторін, з осені 2014 року після ратифікації документа українським парламентом.

Підписання економічної частини Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом, передбачає створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), відкриє для українських виробників новий ринок збуту продукції, хоч і дуже конкурентний ринок. Про це заявив Міністр економічного розвитку і торгівлі України Павло Шеремета. Він пояснив, що, по суті, підписання економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС означатиме фіксацію торгових преференцій, які зараз діють з боку ЄС щодо українських товарів. Перевага полягає в тому, що ті преференції, які ЄС вже надав українським виробникам тимчасово до 1 листопада, будуть зафіксовані постійно. Це означає, що українські виробники зможуть планувати на довгострокове, середньострокове майбутнє з розумінням того, що один з найбільших ринків світу відкритий^[12].

Серед основних перспектив підписання економічної частини Угоди, слід виділити створенням зони вільної торгівлі, що дозволить Україні збільшити обсяги експорту товарів та послуг, водночас, для того, щоб українські товари знайшли своїх покупців у Європі, вітчизняні виробники повинні провести величезну роботу з підвищення якості своєї продукції та просування її на ринок ЄС.

Угода про асоціацію для України стала інструментом підготовки до майбутнього об’єднання з ЄС.

Серед основних переваг для України після підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом можна виділити наступні:

1. Зменшення корупції. Зміни відбудуться в управлінні державними фінансами та плануванні держбюджету. Зміняться функції Контрольно-ревізійного управління і Рахункової палати.

2. Посилення захисту прав споживачів. Вводяться європейські стандарти контролю якості продукції. Українські товари стануть максимально безпечними.

3. Експорт товарів до ЄС. Не слід забувати, що українці отримають значно більший вибір продукції на ринку через ввезення товарів європейських виробників. При цьому, вітчизняні товаровиробники отримають можливість експортувати свою продукцію в європейських країнах. Покупці отримають значно більше прав. Йдеться про заміну товару після угоди, грошову компенсацію тощо.

4. Експорт послуг до ЄС. Українці зможуть відкривати філії в країнах Євросоюзу, а українські інвестиції в ЄС отримають додатковий захист. Проте Угода встановлює і обмеження на експорт послуг.

5. Переваги для малого і середнього бізнесу. В Україні знову стане вигідно виробляти товари. Підписання Угоди про асоціацію з ЄС заохочує бізнес працювати чесно. Так, торгівці отримають зниження мит на імпортовані товари до нуля протягом п'яти років. У свою чергу, митниця не зможе змінювати категорію товару, щоб збільшити митні платежі. Слід очікувати і на спрощення процедури проходження митного контролю.

Для експортерів спрощується процедура сплати і повернення ПДВ. Українські виробники зможуть збільшити власне виробництво. Зокрема, безпечна продукція не буде сертифікуватися взагалі, а товари, які становлять загрозу або створені для дітей, будуть більше контролюватися. Також суттєво зменшиться після підписання асоціації з ЄС кількість перевірок та документації для контролерів.

   6. Соціальна політика і освіта. Вводяться додаткові чотири дні відпустки. Забороняється платити жінкам менше, ніж чоловікам. Вдосконалюється система первинної медичної допомоги. Українські дипломи і кваліфікації для допуску до роботи визнаватимуться в ЄС.

7. Довкілля стане чистішим і безпечнішим. Вводяться нові стандарти якості води і повітря. Україна запровадить сучасну систему контролю за чистотою повітря. Підприємства будуть змушені встановити сучасні очисні споруди, а зіпсована сміттєзвалищами земля буде відновлена. Підприємства за 3-5 років зобов’яжуть вкладати кошти в модернізацію виробництва. Це дозволить контролювати дисперсний пил, який спричиняє рак легенів, а також забруднювачі, які швидко випаровуються. Саме останні призводять до анемії і лейкемії. Щодо виробництва, то власники підприємств отримають право самостійно обирати спосіб зменшення шкідливих викидів. Варто зазначити, що загалом після підписання асоціації з Євросоюзом Україна сама буде визначати час на модернізацію, гроші на яку виділятиме ЄС. Угода також гарантує, що наша держава не стане звалищем небезпечного сміття або базою для шкідливого виробництва.

8. Космос, наука і технології. Україна разом буде працювати над створенням європейської навігаційної системи – конкурента GPS. ЄС користуватиметься українськими технологіями ракетобудування.

Європейський вибір України відкриває нові перспективи співробітництва з розвинутими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Це – найкращий спосіб реалізації національних інтересів.