Тема 4. Трудовий процес, методи
дослідження та основи раціоналізації
Цілі та завдання: дослідження сутності, структури та типів трудових процесів, а також їх
складових елементів; визначення трудомісткості робіт; пошук шляхів
раціоналізації та оптимізації трудових процесів.
План
4.1. Поняття,
структура та складові елементи трудового процесу.
4.2. Типи трудових процесів.
4.3. Трудомісткість робіт та їх
зниження.
4.4. Раціоналізація трудових процесів.
4.5. Критерії
оптимізації трудових процесів.
4.1. Поняття,
структура та складові елементи трудового процесу
Трудовий
процес —
це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби
на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання
послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.
Зміст
трудового процесу визначається сукупністю методів і прийомів праці працівника
(групи працівників), необхідних для виконання роботи по всіх її стадіях:
1)
аналіз ситуації (проблеми, плану робіт, програми, технології, задуму і т.д.);
2)
уявне представлення технології виконання роботи, можливих впливів факторів
зовнішнього середовища, прогнозування результатів
процесу;
3) підготовка робочого місця та забезпечення його всім необхідним
(матеріальними ресурсами, робочою силою, інформацією, технологією і т.д.);
4) виконання роботи - безпосередній трудовий процес;
5) оформлення результатів роботи;
6) здача і впровадження (реалізація) роботи;
7) стимулювання хороших результатів роботи.
Основним
елементом трудового процесу є операція
— закінчена частина виробничого процесу з обробки одного або одночасно
декількох предметів праці, яка виконується на одному робочому місці одним або
групою робітників або без їхньої участі. Операція є основним об'єктом планування,
обліку, контролю виробничого процесу, а також нормування праці.
У
складі операції прийнято вирізняти трудові рухи, дії та прийоми.
Трудовий рух — однократне переміщення робочого
органу виконавця (корпусу, ніг, рук, кистей рук, пальців) з метою взяття,
переміщення, суміщення, звільнення предмета, підтримання його в стані спокою.
Трудова дія — це логічно завершена
сукупність трудових рухів, виконуваних без перерви робочими органами людини за
незмінних предметах і засобах праці.
Трудовий прийом — закінчена сукупність
трудових дій працівника, яка характеризується певним закінченим цільовим
призначенням, і представляє собою технологічно завершену частину операції з
кількох трудових дій.
Трудові
прийоми в залежності від призначення поділяються на:
- основні (технологічні) прийоми призначені для
безпосереднього здійснення (реалізації) цілі даного
технологічного процесу по зміні фізико-хімічних властивостей, форми або
положення предмета праці;
- допоміжні — цільове
призначення допоміжних прийомів — забезпечення
підготовки до виконання основних прийомів.
Прийоми об'єднуються в комплекси прийомів. Якщо прийоми
об'єднуються в їх технологічній послідовності, то створюються технологічні
комплекси прийомів. Якщо прийоми об'єднуються не за принципом послідовності їх
виконання, а за ознакою єдності (спільності) якого-небудь фактора, що впливає
на їх тривалість, то мова йде про розрахункові комплекси.
4.2. Типи трудових процесів
Трудові
процеси класифікують за такими істотними ознаками: характер предмета чи продукту
праці; виконувані функції; періодичність процесу; характер участі працівника у
впливі на предмет праці; стабільність структури трудового процесу; ступінь його
регламентації; форми його організації тощо.
Правильність
віднесення трудового процесу до окремої класифікаційної групи є обов'язковим
при їх організації.
Класифікація трудових процесів
1) За характером предмета чи
продукту праці:
1.1.
матеріально-енергетичні: предмет і продукт праці — речовина (сировина, деталі, матеріали)
чи енергія (електрична, теплова та ін.);
1.2. інформаційні:
предмет і продукт праці — інформація.
2) За субстанцією предмета
праці:
2.1. речові
процеси, пов'язані з випуском продукту;
2.2. документовані процеси, пов'язані зі
створенням нематеріальних активів;
2.3. віртуальні процеси, пов'язані з інформаційним обслуговуванням
працівників або населення.
3) За виконуваними функціями:
3.1. трудові
процеси робітників, зайнятих випуском продукції основних цехів (виробництв);
випуском продукції допоміжних цехів (виробництв); обслуговуванням обладнання і
робочих місць в основних та допоміжних цехах (виробництвах);
3.2. трудові
процеси спеціалістів: керівників, маркетологів, технічних виконавців та ін.
4) За періодичністю процесу:
4.1. переривчасті
(дискретні): супроводжуються зупинками для знімання готової продукції та
завантаження сировини (напівфабрикату);
4.2. циклічні:
постійно повторюються з однаковою періодичністю (масове, велико-серійне
виробництво);
4.3. нециклічні:
не повторюються чи повторюються з різною періодичністю (дослідне, одиничне,
дрібносерійне виробництво);
4.4. безупинні:
виконуються протягом тривалого часу, завантаження сировини, зняття готової
продукції здійснюються без зупинки основного процесу, що переривається один раз
у півроку — рік для профілактичного огляду і ремонту устаткування.
5) За характером участі працівника у впливі на предмет
праці:
5.1. ручні:
здійснюються за допомогою нескладних ручних інструментів, що приводяться в дію
м'язовою силою працівника чи додатковим джерелом енергії;
5.2. машинно-ручні:
перетворення предмета праці здійснює виконавчий механізм машини, але
переміщення предмета праці щодо інструмента (чи навпаки) виконує працівник;
5.3. машинні:
участь працівника в перетворенні предмета праці полягає в установці і знятті
виробу, управлінні роботою устаткування;
5.4.
автоматизовані й апаратні: здійснюються контроль, настроювання, налагодження
устаткування, зміну інструментів, забезпечення предметів праці.
6) Залежно від стабільності структури трудового процесу:
6.1. із постійною
структурою: одна чи небагато операцій постійно закріплені за робочим місцем;
6.2. зі
структурою, що періодично змінюється: за робочим місцем закріплена група
операцій, що виконуються в різні періодично повторювані проміжки часу;
6.3. зі змінною
структурою: на універсальному робочому місці виконуються різні роботи й
операції, що не повторюються чи повторюються через не визначені проміжки часу.
7) За ступенем регламентації трудового процесу:
7.1. жорстко
регламентовані: дії, їх послідовність, спосіб виконання, тривалість жорстко
визначені технологією чи організацією виробництва, робочими інструкціями;
7.2. відносно
регламентовані: працівник може змінювати послідовність і спосіб виконання дій
за умов дотримання заданих часових параметрів і вимог до кількісних і якісних результатів;
7.3. слабо регламентовані (творчі процеси, пов'язані з виробництвом нової інформації, розробкою нових технологій): регламентована діяльність та її основні параметри.
8) За формами організації трудового процесу:
8.1.
індивідуальні: зайнятий один виконавець, результат його діяльності має
індивідуальний характер;
8.2. колективні:
зайнята група виконавців визначеної кількості і професійно-кваліфікаційного
складу, за нею закріплені визначений обсяг і номенклатура робіт.
9) За роллю або місцем трудового процесу у виробничому
процесі:
9.1. основні процеси – випуск продукції, виконання
роботи або надання послуги;
9.2. допоміжні
процеси, що забезпечують нормальне протікання основних і обслуговуючих
процесів;
9.3. обслуговуючі
процеси, що забезпечують нормальне протікання основних і допоміжних процесів.
4.3.
Трудомісткість робіт та їх зниження
Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю
продукції (тобто зворотна величина виробітку):
Розрізняють такі
види трудомісткості.
Технологічна трудомісткість (Тт), яка включає всі затрати
праці основних робітників — як відрядників, так і погодинників:
Трудомісткість обслуговування виробництва (То6) включає всі затрати праці
допоміжних робітників.
Виробнича трудомісткість (Твир) — це всі затрати праці
основних і допоміжних робітників.
Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці
керівників, спеціалістів, службовців.
Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх
категорій промислововиробничого персоналу:
За характером і
призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.
Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на
виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані
згідно з діючими нормами.
Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на
виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.
Планова трудомісткість — це затрати праці на одиницю
продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної
трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом
підвищення ефективності виробництва.
Безперечно,
трудомісткість залежить від рівня організації праці на підприємстві. Зниження
трудомісткості продукції та поліпшення використання робочого часу на ділянках і
в цехах підприємства досягаються шляхом підвищення ефективності використання
обладнання, його модернізації, вдосконалення технологічних процесів,
впровадження системи оперативно-виробничого планування, що забезпечує ритмічність
виробництва і злагодженість роботи всіх ділянок, механізації ручних робіт.
Зниження
трудомісткості в результаті впровадження науково-дослідної роботи може бути як
за місцем впровадження, так і у споживача продукції. У такому випадку
розраховується сумарна економія робочого часу та враховується в показниках за
місцем впровадження результатів дослідження.
Зниження
трудомісткості продукції на наших підприємствах може бути досягнуто шляхом
механізації і автоматизації виробництва, впровадження прогресивної технології,
досконаліших конструкцій виробів і передових методів організації
виробництва.
4.4. Раціоналізація
трудових процесів
Раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його
складу, структури елементів і послідовності їх виконання. Як основний елемент
виділяється виробнича операція — частина трудового процесу, яка виконується
одним чи групою робітників на одному робочому місці і включає всі їх дії з
виконання одиниці заданої роботи за незмінного предмета праці. Аналіз операцій
передбачає визначення необхідності, послідовності, можливості сполучення її
елементів, доцільності їх механізації, напрямків оптимізації чинників, що
визначають їх тривалість, передумов підвищення змістовності праці.
Високі результати праці окремих працівників, більша або менша
економія матеріальних і трудових витрат є не тільки наслідком особистих здібностей,
а й результатом раціональності застосовуваних прийомів і методів праці.
Раціональними можна вважати такі прийоми і методи, які
характеризуються – найменшими витратами часу, фізичними і психічними
(нервовими) зусиллями і витратами енергії.
Основний напрямок раціоналізації прийомів і методів праці - це
оптимізація структури технологічної операції і трудових прийомів за рахунок
скорочення кількості трудових рухів і вдосконалення способів їх виконання.
Робота з удосконалення трудового процесу вимагає його деталізації, тобто
розчленування на складові частини.
Звідси випливає важливість аналізу трудових прийомів, дій і, перш
за все, трудових рухів, як первинного, вихідного і найбільш універсального
елемента трудового процесу, з метою виявлення зайвих, менш ефективних рухів,
встановлення можливості їх поєднання, зміни траєкторії і т.п. і на основі їх
вдосконалення раціоналізувати сам трудовий процес в цілому і метод його виконання.
Численні системи раціоналізації праці та мікроелементного нормування засновані на ретельному
вивченні і аналізі трудових рухів. Для вивчення та аналізу трудових рухів
необхідно знати основні їх характеристики, параметри, які залежать від виду рухів.
У цих цілях проводиться класифікація трудових рухів.
4.5. Критерії оптимізації трудових процесів
Оптимізація трудових процесів,
на відміну від їх раціоналізації, надає процесам більш вичерпних якостей та
набуває ознак пріоритетності при виборі інструментів управління ефективністю.
Кінцевий
результат аналізу трудового процесу – це оптимізований процес, в якому у
об’єктивно зумовленій мірі впроваджуються відповідні інновації.
Сучасні
практики виділяють низку типових механізмів оптимізації трудових процесів:
-
впровадження автоматизації на ланках
процесу, що реалізуються в ручному режимі;
-
зміна обсягів ресурсів (людських
ресурсів, часу на проходження етапу процесу) з метою їх економії;
-
реорганізація етапів процесу, їх
об’єднання та (або) виконання паралельно у часі;
-
ліквідація зайвих ланок/етапів
процесу, якщо вони не надають суттєвої цінності кінцевому результату процесу;
-
включення до процесу суміжних
процесів, їх етапів/ланок, які додають суттєвої цінності кінцевому результату процесу;
-
встановлення додаткового контролю на
етапах процесів, які потенційно можуть загрожувати успіху його кінцевого
результату.
Резюме.
Отже, трудовий процес є основою будь-якого виробництва та завершальним етапом
або актом будь-якого виробничого, управлінського, творчого процесу. Тому дослідження
сутності, структури, типології трудових процесів, а
також пошук шляхів їх раціоналізації та оптимізації є важливим та
актуальним завданням для фактичних та потенційних керівників, фахівців з
управління персоналом і економіки праці.
Питання для самоперевірки:
1. Охарактеризуйте зміст та
структуру трудового процесу.
2. Що є основним елементом
трудового процесу?
3. Визначте сутність понять “трудовий рух”, “трудова дія”, “трудовий прийом”.
4. Які бувають трудові прийоми?
5. Що являє собою комплекс трудових прийомів?
6. Назвіть види трудових
процесів.
7. Що являє собою раціоналізація
трудових процесів?
8. У чому полягає відмінність між
поняттями “раціоналізація трудових процесів” та
“оптимізація трудових процесів”?
9. Назвіть критерії оптимізації
трудових процесів.
10.
У
чому полягає сутність наукового підходу до пізнання трудових процесів?
Рекомендована та використана
література до теми 4:
1. Васильков В.Г. Організація виробництва: навчальний посібник / В.Г.
Васильков. — К.: КНЕУ, 2003. — 524 с.
2.
Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові
відносини: підручник / О.А. Грішнова. – 4-те вид.,
оновлене. – К.: Знання, 2009. – 390 с.
3.
Гриньова В.М. Організація виробництва: підручник / В.М. Гриньова, М.М. Салун. — К.:
Знання, 2009. — 582 с.
4. Завіновська Г.Т. Економіка праці:
навчально-методичний посібник / Г.Т. Завіновська. — К.: КНЕУ,
2001. — 158 с.