Тема 5. Поділ і кооперація праці на підприємстві

 

Цілі та завдання: визначити сутність і види поділу та кооперації праці на підприємстві; дослідити економічні, психофізіологічні та соціальні критерії поділу праці;   охарактеризувати сутність понять “професія”, “спеціальність”, “кваліфікація” та виявити відмінності між ними; дослідити основні напрямки удосконалення діючої системи розподілу та кооперації праці.

 

План

5.1. Основні види поділу та кооперації праці на підприємстві.

5.2. Економічні, психофізіологічні та соціальні критерії поділу праці.

5.3. Принципи професійно-кваліфікаційного розподілу праці.

5.4. Поняття “професія”, “спеціальність”, “кваліфікація”.

5.5. Основні напрямки удосконалення діючої системи розподілу та кооперації праці.

 

5.1. Основні види поділу та кооперації праці на підприємстві

Раціональна організація праці вимагає відповідних форм її розподілу і кооперації.

Розподіл праці на підприємстві — це відокремлення окремих часткових трудових процесів, здійснюване з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також підвищення продуктивності праці внаслідок швидшого набуття виробничих навичок при спеціалізації робіт.

Основні види розподілу праці на підприємствах:

- технологічний розподіл праці — розчленування виробничого процесу по стадіях, фазах, видах робіт і операціях, визначальним фактором якого є технологічний процес;

- функціональний розподіл праці — розподіл всього комплексу робіт залежно від ролі та місця різних груп працівників, що задіяні у виробничому процесі;

- професійно-кваліфікаційний розподіл праці — розподіл працюючих за професіями (спеціальностями), а всередині них — за групами складності праці (розрядами, категоріями тощо).

Розподіл праці тісно пов'язаний з її кооперацією, під якою розуміють об'єднання людей для планомірної й спільної участі в одному або в різних, але пов'язаних між собою процесах праці.

Завдання кооперації — забезпечити узгодження дій окремих працівників або груп робітників, що виконують різні трудові функції.

На виробничому підприємстві існують такі види кооперації праці:

- міжцехова  – між цехами (службами, відділами) підприємства;

- внутрішньоцехова  – між дільницями (службами) цеху;

- внутрішньодільнична – між окремими виконавцями або бригадами;

- внутрішньобригадна  – між членами бригади.

На вибір конкретних форм розподілу і кооперації праці впливає низка чинників, і, в першу чергу, технічний рівень виробництва. Від стану технологічного обладнання залежить спеціалізація праці основних і допоміжних робітників, що задіяні в його обслуговуванні. Рівнем механізації і автоматизації виробництва та управлінських процесів визначається зміст праці, а, отже, склад і виробничо-кваліфікаційний профіль працівників.

На розподіл і кооперацію праці також впливають:

-тип виробництва (одиничне, дрібносерійне, масове/потокове, експериментальне тощо);

- принципи організації виробництва (технологічний або предметний);

- організація допоміжних служб (централізована або децентралізована);

- ступінь безперервності технологічних процесів;

- трудомісткість виготовлення продукції чи надання послуг.

 

5.2. Економічні, психофізіологічні та соціальні критерії поділу праці

Існують такі межі раціонального поділу праці: економічні, психофізіологічні та соціальні.

До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рі­вень використання кваліфікації працівників, тривалість ви­робничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства.

Психофізіологічними критеріями поділу є показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігіє­нічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими.

Соціальним критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистісних відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці. Соціальні межі поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням пра­цівників до праці, станом міжособистісних стосунків.

 

5.3. Принципи професійно-кваліфікаційного розподілу праці

Основні принципи професійно-кваліфікаційного розподілу праці:

1) Відповідальність – працівник несе всю відповідальність за ре­зультати роботи перед керівництвом (зборами акціонерів, учасників товариства, власником). У своїй діяльності він повинен виконувати чинне законодавство та нести відповідальність за його порушення. Особливу відповідальність працівник несе за невиконання або неякісне чи несвоєчасне виконання угод, контрактів і договорів.

2) Дисципліна – це показник рівня додержання встановлених норм та правил поведінки в організації. Принцип дисципліни праці передбачає добросовісне вико­нання працівниками своїх обов´язків по використанню обладнан­ня, інструментів, робочого часу, виконання вимог технології ви­робничого процесу, правил охорони та безпеки праці. Чим кра­ще дисципліна, тим відповідальніше кожен працівник підходить до виконання своїх обов´язків. При добре організованій роботі навіть слабо дисциплінована людина не зможе порушувати вста­новлений порядок і, навпаки, наявність недоліків у організації праці понижує дисципліну.

3) Єдність владних повноважень – сутність даного принципу полягає в тому що при виконанні будь-якої ро­боти працівник не повинен одержувати розпоряджень більше як від одного керівника. Якщо два керівника здійснюють владу од­накового змісту над одним і тим же підрозділом, то одразу ж з´являються непорозуміння, які можуть приводити до конфлікту. Тому, щоб не допустити цього, потрібно: або ліквідувати подвійність, або усунути одного з керівників. Люди не витримують подвійної вла­ди.

4) Централізація і делегування. Централізація передбачає зо­середження влади в одному центрі. Таким центром в організації є керівник або колективний орган (правління, президія та ін.) Питання централізації та децентралізації є питанням міри, рівня зосередження владних повноважень. Для успішного керівниц­тва треба використовувати систему делегування владних повно­важень від вищого до нижчого рівня управління, від менеджера до підлеглих. Цей принцип підвищує самостійність виконання робіт і, головне, відповідальність за їх результати. Надмірна централізація, як і надмірне делегування владних повноважень, не завжди дають позитивні результати. Єдність керівництва передбачає об´єднання зусиль кожно­го працівника для ефективного виконання роботи і досягнення поставленої цілі.

5) Єдність інтересів працівників і підприємства. Цей принцип стверджує, що економічні інтереси підприємства і працівників повинні співпадати. Кожен працівник повинен одержувати справедливу частку прибутку від загального результату. Пору­шення цього принципу призводить до незацікавленості праців­ників у високопродуктивній праці.

6) Принцип ефективності і оптимальності – передбачає досяг­нення найбільшої ефективності в результаті праці колективу при найбільшій економії ресурсів. Це можливо тільки на основі впровадження новітніх технологій, удосконалення організації праці та управління, використання комп´ютерної техніки. 

7) Справедливість – передбачає справедливі дії керівництва. Справедливе рішення приймається без упередженості на законній і чесній основі. Справедливість керівника — це поєднання доброзичливості з правосуддям у прий­нятті управлінських рішень. 

8) Ініціатива. Ініціатива це внутрішнє спонукання до но­вих форм діяльності, підприємливість. Це керівна роль у будь-яких діях, можливість щось задумати і здійснити.

 

5.4. Поняття “професія”, “спеціальність”, “кваліфікація”

З трудовою діяльністю і професійною підготовкою пов’язані три основних поняття: професія, спеціальність, кваліфікація.

Професія — це такий вид діяльності, який обумовлений суспільним розподілом праці і є соціально виправданим джерелом матеріального забезпечення людини. Практично всі професії диференційовані в залежності від внутрішньо професійного поділу праці. Наприклад, професія викладача також має свої різновиди — викладання фізики, математики, суспільних, технічних та інших дисциплін. Такі різновиди професії називають спеціальностями.

Спеціальність — це різновид професійної діяльності, який охоплює порівняно вузьке коло робіт в професійній праці. Спеціальність – вид заняття в рамках однієї професії, іншими словами, це поняття більш вузьке, ніж професія (наприклад, спеціальність лікаря – хірург, терапевт і т. ін).

Кваліфікація — це рівень підготовки людини до виконання того чи іншого виду трудової діяльності. Адже будь-який вид діяльності, як відомо, можна виконувати з різним ступенем майстерності, що позначається на кількості і якості продуктів праці.

        

5.5. Основні напрямки удосконалення діючої системи розподілу та кооперації праці

До основних напрямків вдосконалення розподілу і кооперації праці належать:

1) Розширення трудових функцій – полягає у виконанні разом з обов'язками по основній професії деяких функцій, які виконуються працівниками інших професій.

2) Суміщення професій – полягає у виконанні протягом робочої зміни робіт як за основною професією, обумовлених трудовим договором, так і за іншими професіями, тобто різнорідних за профілем робіт. Суміщення професій веде до поліпшення змістовності та підвищення продуктивності праці, зростання кваліфікації робітників, покращення використання робочого часу.

3) Розширення зон обслуговування – полягає у виконанні поряд з основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за тією ж професії. При цьому відбувається поєднання однорідних робіт. При розширенні зон обслуговування складність роботи і кваліфікація працівників зазвичай не змінюються.

Резюме. Отже, раціональна організація праці вимагає відповідних форм її розподілу і кооперації. Тому важливим завданням є обґрунтоване визначення сутності та видів поділу та кооперації праці на підприємствах різних форм власності; дослідження економічних, психофізіологічних та соціальних критеріїв поділу праці; пошук напрямків удосконалення діючої системи розподілу та кооперації праці. Слід зазначити, що з трудовою діяльністю і професійною підготовкою пов’язані три основних поняття: професія, спеціальність, кваліфікація. Відповідно, дослідження їх сутності та виявлення відмінностей між ними є важливими завданнями для фактичних та потенційних керівників, фахівців з управління персоналом і економіки праці.

 

Питання для самоперевірки:

1.         Яке місце посідає поділ праці в системі елементів організації праці і які є основні види поділу праці?

2.         Які є критерії поділу праці?

3.         Що являє собою кооперація праці? Яке її основне завдання?

4.         Назвіть форми кооперації праці. Які передумови визначають їх розвиток?

5.         Поясність вплив науково-технічного прогресу (НТП) на форми поділу і кооперації праці.

6.         Які виділяють групи функцій, що виконуються працівниками внаслідок розподілу та кооперації праці на підприємстві?

7.         Дайте визначення понять “професія”, “спеціальність”, “кваліфікація”. Поясність відмінності між ними.

8.         Які Ви знаєте принципи професійно-кваліфікаційного розподілу праці?

9.         Які є основні напрямки удосконалення діючої системи розподілу та кооперації праці?

 

Рекомендована та використана література до теми 5:

1.         Балабанова Л.В. Організація праці менеджера: підручник. – 2-е вид-ня, перероб. та доп. / Л.В. Балабанова, О.В. Сардак. – К.: ВД «Професіонал», 2007. –  416 с.

2.         Бичин В.Б. Организация и нормирование труда: учебник для ВУЗов / В.Б. Бичин и др.; под. общ. ред. Ю.Г. Одегова. – М.: Экзамен, 2003.

3.         Бухаянов М.И. Организация и нормирование труда: учебник для вузов / М.И. Бухаянов. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 400 с.

4.         Васильков В.Г. Організація виробництва: навчальний посібник / В.Г. Васильков. — К.: КНЕУ, 2003. — 524 с.

5.         Виноградський М.Д. Організація праці менеджера: навчальний посібник / М. Д. Виноградський, О.М. Шканова. – К.: Кондор, 2002. – 518  с.

6.         Віноградська О.М. Організація праці менеджера: навч. посібник / О.М. Віноградська. – Харків: ХНАМГ, 2008 – 190 с.

7.         Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера: навч. посібник /  Л.І. Скібіцька. –  К.: Центр учбової л-ри, 2010. – 360 с.

8.         Скібіцька Л.І. Офісний менеджмент: навчальний посібник / Л.І. Скібіцька, В.І. Щелкунов, Т.В. Сівашенко, Ю.М. Чичкан-Хліповка. – К. : «Центр учбової літератури», 2014. – 616 с.