Тема 2. Становлення і розвиток організації праці

 

Цілі та завдання: набуття знань зі становлення і розвитку наукової організації праці; визначення змісту та завдань наукової організації праці (НОП), встановлення зв’язку НОП з іншими науками та дисциплінами, дослідження основ НОП, її принципів, функцій та напрямків.

 

План

2.1. Становлення наукової організації праці (НОП).

2.2. Зміст та завдання НОП.

2.3. Соціально-економічні, техніко-технологічні та психофізіологічні основи наукової організації праці.

2.4. Зв’язок НОП з іншими науками та дисциплінами.

2.5. Основні принципи, функції та напрямки наукової організації праці.

 

2.1. Становлення наукової організації праці (НОП)

Велика роль у розробці систем наукової організації праці належить: Ф. Тейлору, Г. Форду, Ф. Джильбрету, Г. Емерсону, А. Файолю та ін. Так, науковий менеджмент Ф. Тейлора є тим видом менеджменту, що реалізує управління за допомогою нормативів, що встановлені шляхом систематичних спостережень, експериментів і логічних міркувань.

Ф. Тейлор розвивав наукову організацію праці в 4-х сферах:

•        нормування (будь-яку працю можна структурувати і вимірювати);

•        дослідження співвідношення часу і задачі (результат необхідно досягати до визначеного часу);

•        систематичний добір і навчання працівників;

•        наявність грошових стимулів.

Ф. Тейлор вважав, що потрібно створити систему, яка б примусила робітника працювати з максимальною інтенсивністю. До основних факторів високої продуктивності праці Ф. Тейлор відносив урок (завдання, норму) і премію за виконання уроку. При невиконанні уроку робітник не тільки не одержує премії, але і знижується його основна відрядна оплата. У той же час Ф. Тейлор виходив з того, що для кожної роботи існують свої найкращі прийоми і способи виконання, при застосуванні яких можна швидше і краще її виконувати.

Ф. Тейлор вважав, що кожному прийому, кроку, руху робітника повинна передувати розумова підготовча робота в спеціально організованому розрахунковому або розподільчому бюро. При цьому основою наукової організації праці був хронометраж, а пізніше застосовувалася кінозйомка. Кожен трудовий процес поділявся на можливо більшу кількість елементів. Кожен елемент перевірявся з погляду доцільності, вироблявся аналіз кожного руху, досліджувалися можливості скорочення, спрощення рухів і виконання їх менш стомлюючим способом; усі неспритні і марні рухи виключалися. Кожному робітникові вручалася інструкційна картка, у якій детально викладалася його робоча «нормаль», тобто найкращий метод виконання роботи. У цю «нормаль» включалося усе, що пов'язано з даною роботою: оброблюваний матеріал, машина, інструмент, час, необхідні для випуску одиниці продукції, і т. д.

Саме головне у Ф. Тейлора — це спеціально підготовлені майстри, що стежили за роботою, навчали робітників застосовувати найбільш досконалі і найбільш продуктивні прийоми, майстри, що самі, стаючи за верстат на місце робітника, показували, як треба краще працювати. Ф. Тейлор вважав, що гарний майстер повинен мати такі якості: розум, освіта, досвід, такт, енергія, кмітливість, чесність, здоровий глузд, здоров'я. При цьому Ф. Тейлор говорив, що дуже важко знайти людину, що володіє цими дев'ятьма якостями.

Ф. Джильбрет першим у США розпочав систематичну підготовку інструкторів з НОП у спеціальній школі в Провіденсі. Ф. Джильбрет виробив «єдиний найкращий метод» виконання робіт і встановив умови, необхідні для цього: доцільний пристрій робочого місця, способи подачі матеріалів, а також створив необхідні пристосування, інструменти, інструкції і т. д.

Г. Емерсон вперше вивів питання наукової організації праці за межі підприємства, висунув проблеми ефективності управління у військовій справі, на транспорті, у домашньому господарстві.

Г. Емерсон визначив дванадцять принципів продуктивності:

1. Точно встановлені ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе відношення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклади.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Писані стандартні умови.

12. Винагорода за продуктивність.

Пізніше А. Файоль запропонував універсальне рішення управління всіма типами організацій — функціональний підхід. Він запропонував формалізований опис роботи керівників в організаціях, виділивши характерні для них види діяльності або функції: планування, організацію, керівництво, координацію і контроль. Ним були сформульовані такі принципи управління персоналом:

1. Розподіл праці: спеціалізація робіт, необхідна для ефективного використання робочої сили (за рахунок скорочення числа ланцюгів, на які спрямовуються увага і зусилля працюючих).

2. Повноваження і відповідальність: кожному працівнику повинні бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи.

3. Дисципліна: робітники повинні підкорятися умовам угоди між ними і керівництвом підприємства, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників дисципліни.

4. Єдиноначальність: працівник одержує розпорядження і звітує тільки перед одним безпосереднім начальником.

5. Єдність дій: усі дії, що мають однакову мету, повинні поєднуватися в групи і здійснюватися за єдиним планом.

6. Підпорядкованість особистих інтересів інтересам організації: інтереси організації мають переваги перед інтересами окремих працівників.

7. Винагорода персоналу: одержання працівниками справедливої винагороди за свою працю.

8. Централізація: природний порядок в організації, що має керуючий центр. Кращі результати досягаються при точній пропорції між централізацією і децентралізацією. Повноваження повинні делегуватися пропорційно відповідальності.

9. Скалярний ланцюг: нерозривний ланцюг команд, по якому передаються всі розпорядження і здійснюються комунікації між усіма рівнями ієрархії.

10. Порядок: робоче місце для кожного працівника і кожен працівник на своєму місці.

11. Справедливість: встановлені правила та угоди повинні впроваджуватися в життя справедливо на всіх рівнях скалярного ланцюга.

12. Стабільність персоналу: настанова працюючих на лояльність стосовно підприємства і довгострокову роботу, тому що висока плинність знижує ефективність.

13. Ініціатива: заохочення працюючих до вироблення незалежних суджень у межах делегованих їм повноважень і виконуваних робіт.

14. Корпоративний дух: гармонія інтересів персоналу і підприємства забезпечує єдність зусиль.

З урахуванням цих принципів розроблялися підходи до формування структур і процесів управління на підприємствах і в державних органах, а також елементи системи методів.

Сучасний етап розвитку наукової організації праці пов'язаний з роботами Пітера Ф. Друкера і поєднує ефективне ділове адміністрування, менеджмент людських ресурсів і менеджмент бізнесу. Так, у США облік витрат виробництва є важливим знаряддям управління підприємством, якщо він дає можливість контролювати ефективність роботи підприємства. При цьому витрати виробництва порівнюються із встановленими нормативами витрат і вишукуються причини відхилення від них. Кожен працівник, відповідальний за свою ділянку, аж до майстра, повинен працювати по кошторисних нормативах, у складанні яких він особисто бере участь і з виконанням яких погоджується. Оцінка праці кожного працівника проводиться один або два рази на рік. Результати такої оцінки обговорюються працівником і його начальником і візуються обома сторонами. Вони містять перелік недоліків роботи і шляхів їхньої ліквідації, а також, у разі потреби, попередження про звільнення. Американці підкреслюють важливість підбору і підготовки молодшого керівного персоналу. Старий метод формування кадрів майстрів з числа кваліфікованих робітників замінюється підбором людей, спеціально підготовлених для адміністративної роботи.

Кадрова політика в американських фірмах будується на приблизно однакових принципах по таких напрямках: набір кадрів (загальними критеріями при цьому є: освіта, практичний досвід роботи, психологічна сумісність, уміння працювати в колективі); умови праці (заміна твердих переліків професій і посадових інструкцій більш широкими, більш прийнятними і зручними для працівників; перехід на більш гнучкі форми оплати праці). До того ж, у США винятково важливу роль грають промислові консультанти і різні асоціації адміністраторів.

У русі за наукову організацію праці в Росії значну роль відіграли О.К. Гастєв і П.М. Керженцев. Так, наприкінці 1920 р. видатний суспільний діяч, вчений і поет О.К. Гастєв почав створювати Центральний інститут праці (ЦІП). А в 1921 р. пройшла Перша Всеросійська конференція з питань НОП. На ЦІП були покладені задачі дослідження, розробки і практичного впровадження в промисловість найбільш досконалих і прогресивних методів організації праці і виробництва, підготовки кадрів, удосконалення знарядь праці. Концепція трудових настанов, розроблена колективом ЦІП, містила в собі три головні органічно взаємозалежні і взаємопов'язані напрямки:

•     теорію трудових рухів у виробничих процесах і організації робочого місця;

•     методику раціонального виробничого навчання;

•     теорію управлінських процесів.

На відміну від школи Ф. Тейлора та інших шкіл, що не приділяли належної уваги психофізіологічним проблемам праці, колектив ЦІП, вивчаючи трудові рухи з метою виключення всіх зайвих рухів і забезпечення їхньої найвищої ефективності, приділяв увагу самій людині та тому, що стосується її здоров'я і умов праці. Тому в дослідженнях ЦІП значне місце займали психофізіологічні аспекти (наприклад, проблеми стомлюваності працівників та ін.). Звідси робився висновок про необхідність постійного тренування фізичних і психічних здібностей працівників. ЦІП створив систему підготовки кваліфікованих робітників, що одержала популярність як «метод навчання ЦІП». На своїх навчальних базах у 170 містах ЦІП підготував понад півмільйону робочих гостродефіцитних професій.

Ніхто з американських основоположників НОП — ні Ф. Тейлор, ні Ф. Джильбрет, ні Г. Емерсон — не виклав так чітко і ясно складне поняття наукової організації праці, як це зробив П. М. Керженцев. «НОП (наукова організація праці), — писав Керженцев, — учить тому, як домагатися максимального ефекту при мінімальній витраті сил і засобів. НОП дає нам принципи, як організувати роботу навіть при наявності слабких ресурсів. НОП змушує нас уважно вивчати особливості матеріалу і знарядь, з якими ми маємо справу, ретельно ставитися до роботи людини і застосувати ті організаційні заходи, що максимально полегшать ведення роботи».

П. М. Керженцев вважав, що робота щодо впровадження НОП повинна проходити в три етапи:

1. Елементарне наведення порядку, усунення неорганізованості.

2. Боротьба за усунення організаційної безграмотності, нерозпорядливості, помилок у роботі внутрішньозаводського транспорту, пристроїв освітлення, розміщення устаткування, встановлення елементарних норм роботи, правильного обліку і т. п.

3. Власне наукова організація праці і управління, що вимагає спеціального обстеження підприємства компетентними інженерами-організаторами і використання підготовлених майстрів.

 

 

2.2.     Зміст та завдання наукової організації праці (НОП)

Наукова організація праці (НОП) передбачає систематичне впровадження досягнень науки і передового досвіду та дозволяє найкращим чином поєднувати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці.

Впровадження наукової організації праці спрямоване на вирішення трьох груп завдань:

1. Економічні завдання:

•     підвищення продуктивності праці, економія живої праці, що витрачається при виконанні трудових операцій;

•     найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;
використання найбільш прогресивних методів і прийомів праці, скорочення або повна ліквідація витрат робочого часу;

•     створення сприятливих умов праці;

•     підвищення рівня нормування праці.

2. Соціальні завдання:

•     всебічний розвиток людини в процесі праці; виховання свідомого відношення до праці;

•     розвиток творчої ініціативи;

•     підвищення освітнього рівня і ділової кваліфікації кадрів;

•     перетворення праці в першу життєву потребу.

3. Психофізіологічні задачі:

•     забезпечення умов для збереження в процесі праці здоров'я, стійкої працездатності людини;

•     полегшення праці; підвищення змістовності і привабливості праці.

Економічні, психофізіологічні і соціальні завдання НОП тісно пов'язані між собою. Впровадження наукової організації праці дає найкращий результат тільки тоді, коли її застосування носить комплексний характер по всьому підприємству загалом.

 

2.3.       Соціально-економічні, техніко-технологічні та психо-фізіологічні основи наукової організації праці

Під основами НОП розуміється сукупність досягнень науки, техніки та передового виробничого і комерційного досвіду, на базі яких має здійснюватися безперервне вдосконалення організації праці.

Складові основи наукової організації праці поділяються на такі групи:

• соціально-економічні;

• техніко-технологічні;

• психофізіологічні.

Соціально-економічні основи НОП визначають цілі, характер і зміст праці в ринкових умовах господарювання і, як наслідок, особливу принципову сутність та соціально-економічний напрямок заходів з наукової організації праці. НОП спирається на основні положення політичної економії та притаманні їй економічні закони, на прикладні науки — менеджмент та маркетинг, регіональну економіку, соціологію, педагогіку, конфліктологію, прикладну психологію.

Техніко-технологічні основи НОП складають висновки з досягнень теоретичних і прикладних технічних наук, науково-технічного прогресу в цілому, з сукупності знань та передового досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, допоміжних технічних засобів і конкретних новітніх технологій виробництва. Прогресивні зміни в організацію праці робітників, інженерів, службовців і менеджерів, особливо на допоміжних процесах, вносить впровадження комплексних технологій, за яких до єдиного технологічного ланцюга включені не тільки основні, й допоміжні операції та процеси, починаючи з отримання сировини та енергоресурсів, основних та обігових коштів і закінчуючи відвантаженням (реалізацією) готової продукції (послуг), з проектуванням раціональних методів і прогресивних форм організації та контролю їх виконання, включаючи створення виробничих потоків з максимальною механізацією та автоматизацією.

Психофізіологічні основи НОП складають висновки та рекомендації наук, що досліджують вплив процесу праці та умов, в яких цей процес здійснюється, на організм людини; він сприяє збереженню здоров’я, підвищенню життєдіяльності та працездатності людини.

 

2.4.    Зв’язок НОП з іншими науками та дисциплінами

НОП тісно пов’язана із іншими науками та навчальними дисциплінами: фізіологією та психологією праці, біомеханікою, інженерною психологією, ергономікою, виробничою естетикою, які вивчають зміни в людському організмі при виконанні трудових дій за певних виробничих умов та опрацьовують рекомендації із забезпечення нормального функціонування організму.

Біомеханіка, яка досліджує властивості опорно-рухового апарату людини, дозволяє опрацьовувати науково обґрунтовані рекомендації з раціоналізації прийомів і методів праці з урахуванням та аналізом рухів людини та впливу на її внутрішні органи і процеси праці.

Ергономіка, яка вивчає антропометричні дані та функціональні можливості й особливості людини в трудових процесах, дозволяє розробляти рекомендації по забезпеченню працівників найбільш сприятливими умовами праці, що, до речі, враховується при створенні та модернізації знарядь праці (меблів, засобів оргтехніки, інструментів та обладнання), при плануванні та обладнанні робочих місць.

Інженерна психологія, яка досліджує взаємодію людини з різними технічними пристроями, розробляє методи адаптації систем управління машинами і механізмами, а також автоматизованих систем управління підприємством до психологічних особливостей людини; визначає психічні можливості із засвоєння та переробки інформації; дає науково обґрунтовані рекомендації в цій галузі.

Виробнича естетика вивчає вплив естетичних умов виробничого середовища на психічний стан людини; на цій основі опрацьовуються рекомендації з художнього конструювання предметів та знарядь праці, оформленню інтер’єру виробничих та офісних приміщень і робочих місць, кольоровому оформленню та озелененню, застосуванню функціональної музики з метою створення у працюючих позитивних емоцій під час роботи.

 

2.5.     Основні принципи, функції та напрямки наукової організації праці

Oсновні принципи наукової організації праці

1) Принцип комплексності – передбачає, що наукова організація праці розвивається не за одним напрямком, а за їх сукупністю; стосується не одного працівника, а усього колективу. Проблема організації праці повинна вирішуватися всебічно з урахуванням усіх аспектів діяльності.

2) Принцип системності – передбачає взаємне узгодження усіх напрямків розглядання об’єкту, а також усунення протиріч між ними. В результаті такого підходу створюється система організації праці, у рамках якої усі її складові частини взаємно узгоджені і діють в інтересах ефективного функціонування усієї системи.

3) Принцип регламентації – це встановлення і дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів та інших нормативних документів, заснованих на об’єктивних закономірностях розвитку системи управління організацією праці. При цьому виділяється коло питань, що підлягають жорсткій регламентації, і питання, для яких потрібні лише рекомендації.

4) Принцип спеціалізації – полягає у закріпленні за кожним підрозділом певних функцій, робіт і операцій з покладанням на них повної відповідальності за кінцеві результати їх діяльності в процесі праці. При цьому слід мати на увазі, що існують границі спеціалізації, які не можна переступати, щоб не стримувати творче зростання працівників, не впливати негативно на змістовність їхньої праці.

5) Принцип стабільності – трудовий колектив повинен працювати в умовах стабільності його складу, функцій і задач, що ним вирішуються. Це не виключає динаміки у розвитку колективу. Важливо, щоб зміна змісту і складу задач була обумовлена об’єктивно необхідними потребами і відбувалася на науковій основі.

6) Принцип цілеспрямованої творчості – полягає у досягненні двох взаємозалежних цілей: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні передових прийомів праці і максимальне використання творчого потенціалу управлінських працівників у їхній повсякденній діяльності.

Кожен з розглянутих принципів має самостійне значення. Разом з тим вони доповнюють один одного, розкриваючи різні засоби загального підходу до організації праці.

Функції наукової організації праці

Категорія «функція» надає можливість конкретизувати загальні завдання НОП, виділити в межах кожного завдання особливі напрями впливу НОП на виробництво і його суб'єкта – людину, виявити принципові розбіжності між науковою організацією праці та «звичайною» організацією праці.

Слово «наукова» дає якісну характеристику організації праці. Реалізовані функції НОП слугують критерієм, дозволяють оцінити досягнення НОП на виробництві.

Аналіз впливу наукової організації праці на людину і виробництво дозволяє виділити наступні функції НОП.     

1) Ресурсозберігаюча функція – спрямована на економію робочого часу, сировини, матеріалів, енергії, тобто ресурсів. Крім того, економія праці включає в себе усунення зайвої, непотрібної праці. Це досягається за умови раціонального поділу і кооперації праці, застосування раціональних прийомів і методів праці, чіткої організації робочих місць і добре налагодженої системи їх обслуговування.

2) Функція оптимізації – проявляється в забезпеченні повної відповідності рівня організації праці передовому рівню технічного оснащення виробництва. Оптимізація необхідна задля досягнення наукової обґрунтованості норм праці та рівня інтенсивності праці, забезпеченні відповідності рівня оплати праці її результатам. Оптимізація в сучасних умовах  – центральний напрям у пошуку шляхів вирішення різних завдань. Подібні завдання існують і в галузі організації праці. Наукова організація праці покликана знайти оптимальний варіант їх вирішення.

3) Функція формування ефективного працівника – означає здійснення на науковій основі професійної орієнтації та професійного відбору працівників, їх навчання, систематичного підвищення їх кваліфікації. Науковий підхід до формування кадрів і до їх підготовки – головна умова ефективності, і це стає важливою функцією НОП.

4) Функція працезбереження – проявляється у створенні сприятливих та безпечних умов праці, у встановленні раціонального режиму праці і відпочинку, використанні режимів гнучкого робочого часу, полегшенні важкості праці.

5) Функція гармонізації праці – спрямована на забезпечення узгодження фізичних і розумових навантажень, які відчуває працівник; на подолання однобокості праці; створення повноцінних умов для гармонійного розвитку людини на виробництві.

6) Функція піднесення праці – надзвичайно важлива функція організації праці в цивілізованому суспільстві. Не можна говорити про НОП тільки з економічної точки зору, при цьому забуваючи про саму людину, з її соціальними запитами і прагненнями до престижної праці. Піднесення праці створює на виробництві сприятливі умови для  підвищення її змістовності і привабливості, викорінювання рутинних і примітивних трудових процесів, забезпечення змінності праці, тобто її гуманізації.

7) Функція підвищення культури виробництва органі-заційними засобами – спрямована на створення естетично привабливого виробничого середовища, раціональну організацію робочих місць, розвиток демократичного стилю управління людьми та ін..

8) Виховна та активізуюча функції – спрямовані на вироблення дисципліни праці, розвиток трудової активності та творчої ініціативи.

Розуміння функцій НОП дозволяє забезпечити всебічний підхід до вирішення проблем організації праці на підприємстві, чіткіше уявити механізм впливу НОП і на працівника, і на виробництво. Функції НОП підкреслюють роль організації праці на виробництві. Для наукової організації праці характерна присутність всіх вище зазначених функцій.

Напрямки наукової організації праці

Наукова організація праці здійснюється за наступними основними напрямками.

1) Оплата і стимулювання праці. В основу механізму оплати і стимулювання праці покладені наступні критерії: визначення оптимального співвідношення централізованого регулювання заробітної плати з правами організацій в області оплати праці; визначення рівня мінімальної зарплати; розробка методики колективно-договірного регулювання розподілу по праці.

Розробка оптимальних співвідношень в оплаті праці різної складності є найбільш важливим моментом у системі диференціації заробітної плати. Такий підхід забезпечує відповідність розмірів в оплаті праці з її якісними показниками. Рівень оплати праці в організації повинен бути таким, щоб її працівники були конкурентоспроможними з працівниками конкуруючих фірм. Інакше може виникнути таке явище, як “міграція робочої сили”, що негативно вплине на організацію.

Заробітна плата повинна формувати у працівників почуття упевненості у майбутньому і захищеності від змін як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі організації. Завдання полягає в тому, щоб працівники максимум уваги зосереджували на вирішенні основних завдань організації, тобто  їх не повинні відволікати грошові проблеми, пов’язані з матеріальним забезпеченням себе і своєї родини.

Система оплати праці повинна включати діючі засоби стимулювання і мотивації. Працівникам слід надавати можливість одержувати більше, ніж просто фіксовану заробітну платню. У зв’язку з цим застосовуються додаткові виплати, прямо пов’язані з досягненнями робітників. Додаткові форми оплати праці включають знижки на купівлю товарів підприємства; субсидії на харчування; оплату витрат на освіту; медичне обслуговування; страхування життя і т.п.

2) Розподіл і кооперація праці. Даний напрямок НОП передбачає удосконалення розподілу і кооперації праці: поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці; впровадження багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування, суміщення професій та функцій; впровадження прогресивних форм і видів бригадної організації праці, тобто удосконалення кооперації праці.

3) Технічне забезпечення і механізація праці. Так, необхідність широкого використання засобів оргтехніки виникає у зв’язку з переходом до ринкових відносин, зростанням виробництва і зміною номенклатури товарів, а також збільшенням обсягів інформації, що вимагає швидкої її обробки. Традиційні прийоми збору, обробки і передачі інформації стають малоефективними, а це вимагає пошуку і упровадження високопродуктивних систем механізації та автоматизації управлінської праці.

Виділяють два основних напрямки механізації й автоматизації праці:
- реалізується шляхом упровадження сучасних електронно-обчислювальних систем, розробки економіко-математичних методів і моделей і використання на їхній основі АСУ;
- реалізується за допомогою застосування організаційної техніки і розроблених на її основі організаційних проектів та систем комплексної механізації та автоматизації праці.

У залежності від використання тих або інших засобів організаційної техніки можна виділити три основних напрямки механізації та автоматизації управлінської праці:

•        механізація окремих операцій;

•        механізація груп операцій і процедур управління;

•        створення систем комплексної механізації та автоматизації процесів реалізації усіх функцій управління.

4) Нормування праці. Даний напрямок НОП передбачає розробку і впровадження технічно обґрунтованих норм часу; їх перегляд за виробничою необхідністю; удосконалення організації нормувальної роботи та поліпшення стану нормування праці робітників.

5) Сприятливий режим і умови праці. Так, продуктивність праці знаходиться у прямій залежності від стану робочих місць і умов, в яких працює працівник. Раціональна організація робочого місця забезпечує створення максимальних зручностей і сприятливих умов праці, підвищує змістовність роботи. Менеджер повинен сформувати систему мотивів, що спонукують працівників систематично поліпшувати режим і умови їхньої праці. Робоче місце повинно бути обладнане відповідною оргтехнікою, а, отже, створена технологія ефективного її використання. Також повинні бути забезпечені працівникам сприятливі санітарно-гігієнічні і естетичні умови праці; раціональний режим праці і відпочинку.

Резюме. Отже, становлення і розвиток наукової організації праці (НОП) має довгу історію та важливе значення для підприємств різних форм власності та їх працівників. У сучасних умовах ключову роль відіграє визначення змісту та завдань наукової організації праці (НОП), дослідження її основ, принципів, функцій та напрямків.

 

Питання для самоперевірки:

1.     У чому полягає вклад  у розвиток наукової організації праці Ф.Тейлора,
Г. Емерсона, Г. Форда, Ф. Джильбрета, А. Файоля ?

2.     Охарактеризуйте теорії людського фактора та їх місце в організації праці.

3.     Що передбачає наукова організація праці на сучасному етапі?

4.     На яких основних принципах повинна базуватися наукова організація праці?

5.     Назвіть функції наукової організації праці на підприємстві.

6.     Назвіть основні напрямки наукової організації праці.

7.     Що являє собою план із наукової організації праці. Назвіть етапи розробки та впровадження таких планів.

8. У якому стані знаходиться наукова організація праці в Україні?

 

Рекомендована та використана література до теми 2:

1.      Журавська Н. С. Методологія і методика наукової організації праці: [навчально-методичний посібник] / Н.С.Журавська. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2012. – 212с.

2.      Зудина Л.Н. Организация управленческого труда: учебное пособие / Л.Н. Зудина. – Новосибирск: НГАЭиУ, 1997. – 256 с.

3.      Рофе А.И. Научная организация труда / А.И. Рофе. – М.: МИК, 2004.

4.      Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера: навч. посібник / Л.І. Скібіцька. –  К.: Центр учбової л-ри, 2010. – 360 с.

5.      Смирнов Е.Л. Справочное пособие по НОТ / Е.Л. Смирнов. – М.: Экономика, 1986.