Тема 10. Режими праці та відпочинку

 

 

Цілі та завдання: визначити сутність та різновиди режимів праці та відпочинку, їх фізіологічне та економічне обґрунтування; ознайомитись із раціоналізацією режимів  праці та відпочинку

 

План

 

10.1. Режими праці та відпочинку.

10.2. Різновиди режимів праці та відпочинку, їх фізіологічне та економічне обґрунтування.

10.3.  Планування та розподіл робочого часу.

10.4.  Раціоналізація режимів  праці та відпочинку

 

10.1. Режими праці та відпочинку

Режим праці та відпочинку – це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають здоров'я працівників; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.

Основна мета розробки режиму праці та відпочинку – забезпечення ефективного використання виробничих потужностей при збереженні високої працездатності і здоров'я працівників.

 

10.2. Різновиди режимів праці та відпочинку, їх фізіологічне та економічне обґрунтування

Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річний режими праці й відпочинку.

Змінний режим праці й відпочинку – визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці й відпочинку – включає кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці й відпочинку – передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу.

Річний режим праці й відпочинку – визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, графік відпусток.

Режими праці й відпочинку формуються з урахуванням працездатності людини.

Працездатність – це фізіологічний показник, який відображає взаємозв’язок людини з умовами зовнішнього середовища і характером трудової діяльності.

Рівень працездатності людини, тобто його здібність виконувати визначений обсяг роботи певної якості за певний час, змінюється у різні періоди робочого часу під впливом різних чинників. Головною причиною мінливості рівня працездатності протягом робочого дня, доби, тижня, року є зміни у характері протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі людини.

Критерієм оцінки працездатності може бути її динаміка, яка характеризує співвідношення часу сталої працездатності до її зниження по періодах. Якщо розглядати динаміку працездатності протягом тижня, то виявляється така сама закономірність, що і протягом робочої зміни. У перші два дні відбувається поступове входження в роботу, працездатність підвищується. У середині тижня вона досягає максимального рівня, а потім починає знижуватись. Аналогічні зміни працездатність має протягом місяця і року. У всіх випадках вона припадає на кінець робочого періоду, що є наслідком накопиченої втоми організму працівника.

Теоретична основа розробки режимів праці та відпочинку – сучасні уявлення про фізіологію трудових процесів. Науковій ж основою для побудови раціональних режимів праці і відпочинку є динаміка працездатності людини, що відображає вплив на організм всього комплексу умов праці. У свою чергу, працездатність вивчається з психофізіологічних і техніко-економічними показниками груп працівників протягом робочої зміни, тижня, місяця. Найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години - з 8 до 20 год. мінімальна працездатність - у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3 - 4 год. ночі.

 

10.3. Планування та розподіл робочого часу

Планування та розподіл робочого часу з урахуванням фізичного та розумового напруження людини в процесі праці передбачає:

1.визначення щоденної та щотижневої тривалості роботи, тривалості щорічних відпусток в залежності від умов праці, категорії, соціального статусу працівника та інших факторів;

2.           визначення режиму робочих змін (місце зміни протягом доби, тривалість робочого часу в окремих змінах, система чергування змін);

3.           визначення режиму пауз (відпочинку), який встановлюється трудовим розпорядком на підприємстві і включає оплачувані перерви для відпочинку і усунення негативних наслідків стомлення, неоплачувані перерви на відпочинок і харчування (обідня перерва).

Правильно організована система перерв, незважаючи на скорочення часу роботи, підвищує продуктивність праці на 10 ... 12% з одночасним зменшенням стомлюваності співробітників.

Перерви надають наступну дію:

1.    сприяють відновленню працездатності;

2.    стабілізують високу продуктивність праці;

3.    дозволяють працівнику саморегульованої робочі зусилля;

4.    сприяють різноманітності трудового процесу;

5.    підвищують трудову дисципліну в разі одночасності перерв.

 

10.4. Раціоналізація режимів  праці та відпочинку

Раціональний режим – таке співвідношення та зміст періодів роботи і відпочинку, за яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного стомлення протягом тривалого часу.

Режими праці і відпочинку повинні будуватися так, щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу.

При проектуванні раціонального режиму праці та відпочинку необхідно враховувати ряд вимог:

1.            раціональне чергування роботи і відпочинку повинне здійснюватися на всіх роботах і для всіх категорій працівників, в рамках однієї організації доцільно дотримуватися єдиних принципів і методів визначення режимів;

2.            тривалість і форма відпочинку повинні визначатися з урахуванням умов праці, величини і структури трудових навантажень, забезпечувати попередження стомлюваності і високий рівень працездатності;

3.            облік статево-вікової структури працівників (скорочений робочий день для підлітків);

4.            недопущення підміни регламентованого відпочинку безладними перервами на розсуд працівників (передчасний перерву порушить сформований рівень працездатності; запізнілий або недостатньо тривала перерва може привести до перевтоми; мимовільні перерви можуть порушити ритмічність виробничого процесу; з цих же причин випадкові простої через недоліки в організації роботи не можуть розглядатися як повноцінний відпочинок);

5.     режим повинен переглядатися з урахуванням змін технології, організації та умов праці, рівня його механізації (автоматизації), вимог трудового законодавства.

Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці та відпочинку – це виявлення принципів їх розробки:

1) задоволення потреби виробництва полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва. Режими праці та відпочинку будуються стосовно до найбільш раціонального виробничого режиму, з тим щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу, виконання заданих обсягів виробництва, якісне та своєчасне проведення планово-профілактичного ремонту та огляду обладнання при скороченні його простоїв у робочий час;

2) забезпечення найбільшої працездатності людини – не можна будувати режими праці та відпочинку без обліку працездатності людину й об'єктивної потреби організму у відпочинку в окремі періоди його трудової діяльності. З метою обліку фізіологічних можливостей людини (в рамках встановлених законом приписів з охорони праці та тривалості робочого часу) слід розробляти такий порядок чергування часу праці і відпочинку, визначати таку їхню тривалість, які забезпечували б найбільшу працездатність і продуктивність праці;

3) поєднання громадських і особистих інтересів – маса передбачає, що режим праці та відпочинку повинен бути орієнтований на облік і забезпечення певною мірою задоволення особистих інтересів трудящих і окремі категорій працівників (жінок, молоді, учнів і т.д.).

Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібен комплексний соціально-економічний підхід, метою якого є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва та фізіологічних можливостей людини.

У зв'язку з цим слід зазначити, що науково обґрунтованим режимом праці і відпочинку на підприємствах є такий режим, який найкращим чином забезпечує одночасне поєднання підвищення працездатності і продуктивності праці, збереження здоров'я трудящих, створення сприятливих умов для всебічного розвитку людини.

Організм людини не однаково реагує на фізичне й нервово-психічне навантаження в різний час доби. Мають перевагу ранкові і денні години, яким передує повноцінний нічний відпочинок. Вони збігаються з часом найбільшої біологічної активності. У вечірні та нічні години фізіологічні процеси сповільнюються. Тому оптимальним є двозмінний режим роботи підприємства. При неможливості переривати технологічний процес (тризмінний режим) тривалість нічної зміни повинна бути менше денної, тривалішими і регламентованими перерви на обід і відпочинок.

Працівникам апарату управління для зменшення нервово-емоційного напруження, пов'язаного зі спілкуванням з людьми, рекомендується встановлення чіткого розпорядку дня, що регламентує час на проведення різного виду робіт.

Резюме. Отже, основна мета розробки режиму праці та відпочинку – забезпечення ефективного використання виробничих потужностей при збереженні високої працездатності і здоров'я працівників. При цьому режими праці і відпочинку повинні будуватися так, щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу. Відповідно, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібен комплексний соціально-економічний підхід, метою якого є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва та фізіологічних можливостей людини.

 

Питання для самоперевірки:

1.     Що являють собою режими праці та відпочинку?

2.     Які режими праці й відпочинку Ви знаєте?

3.     Як здійснюється планування та розподіл робочого часу?

4.     У чому заключається раціоналізація режимів праці та відпочинку?

 

Рекомендована та використана література до теми 10:

1. Васильков В.Г. Організація виробництва: навчальний посібник / В.Г. Васильков. — К.: КНЕУ, 2003. — 524 с.

2. Гриньова В.М. Організація виробництва: підручник / В.М. Гриньова, М.М.Салун. — К.: Знання, 2009. — 582 с.

3. Завіновська Г. Т. Економіка праці: навчально-методичний посібник / Г.Т. Завіновська.— К.: КНЕУ, 2001. — 158 с.

4. Іляш О. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / О. І. Іляш, С. С. Гринкевич. — К.: Знання, 2010. — 476 с

5. Мельник В.І. Економіка праці: навч.-метод. пос. / В.І. Мельник. – К.: КІБіТ, 2004.

6. Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера: навч. посібник. –  К.: Центр учбової л-ри, 2010. – 360 с.