ТЕМА 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ЛОГІСТИЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
3.1. Методологія
логістичного менеджменту.
3.2. Системний
підхід у логістичному менеджменті.
3.3. Кібернетичний підхід у логістичному
менеджменті.
Ключові терміни: методологія,
методи, системний підхід, системний аналіз, кібернетика, кібернетичний підхід.
3.1. Методологія
логістичного менеджменту
Методологія - це вчення про структуру логічної
організації, методи та засоби діяльності [1, с. 252].
Однією з перших
робіт, в якій розглядаються дисципліни, що складають наукову базу логістики, є
монографія С.А. Уварова [2]. У ній пропонується в
якості основного інструментарію теорії логістики використовувати такі наукові
дисципліни:
- кібернетику, що базується на принципі зворотного зв'язку і викриває
механізми цілеспрямованої і самоконтролюючої
поведінки;
- теорію інформації, що вводить поняття інформації як кількісно вимірюваного
параметра і розвиваючі принципи передачі інформації;
- теорію ігор, що аналізує в рамках математичного aпарату раціональну конкуренцію
двох або більше систем з метою досягнення максимального виграшу або
мінімального програшу;
- теорію рішень, що аналізує раціональний вибір всередині людино-машинних
систем, ґрунтуючись на розгляді ситуації та її можливих результатів;
- топологію, що включає неметричні області, такі, як теорія графів і теорія
мереж.
У монографії В.І. Сергєєва
[3] говориться, що в логістичних дослідженнях
і розробках
використовується
більше 46
дисциплін (та6л.
3.1),
зокрема:
- математиці
(7
дисциплін);
- дослідженні
операцій (9
дисциплін
з урахуванням
того, що
лінійне,
нелінійне
і динамічне
програмування представлено
окремими
дисциплінами);
- технічній
кібернетики
(10
дисциплін);
- економічній
кібернетиці та
економіці (20 дисциплін).
Слід підкреслити, що поняття «дисципліна» має умовний характер, оскільки у
цитованій роботі воно включає, по-перше, різні теорії (наприклад, теорія
ймовірностей, теорія графів та ін.), по-друге, методи (імітаційного
моделювання, економічного прогнозування та ін.), по-третє, різні види аналізу
обліку (функціональний аналіз, бухгалтерський облік тощо).
Таблиця 3.1
Дисципліни, що
складають наукову базу логістики
[4]
Загальна дисципліна |
Найменування розділів |
Математика |
Теорія ймовірностей, математична
статистика,
теорія
випадкових процесів,
математична
теорія оптимізації,
теорія
матриць,
функціональний
аналіз, факторний
аналіз
та ін. |
Дослідження операцій |
Лінійне і нелінійне програмування,
теорія ігор,
теорія
статистичних
рішень, теорія
масового
обслуговування, теорія
управління запасами,
моделювання, мережеве
планування та
ін. |
Технічна кібернетика |
Теорія великих систем, теорія
прогнозування,
загальна
теорія
управління, теорія
інформації, теорія
зв'язку, теорія
розкладів,
теорія
оптимального управління |
Економічна кібернетика і економіка |
Теорія оптимального планування,
методи
економічного
прогнозування,
маркетинг,
менеджмент,
стратегічне
і
оперативне
планування, операційний
менеджмент, ціноутворення,
управління якістю,
управління
персоналом, фінанси, бухгалтерський облік, управління проектами,
управління інвестиціями,
соціальна
психологія,
економіка і
організація транспорту,
складського
господарства,
торгівлі та
ін. |
Центральним пунктом у логістиці є забезпечення керівників організації
науковою базою для вирішення різних проблем, які виникають у практичній діяльності.
Для цього в логістичному менеджменті використовується науковий підхід, що
передбачає системну орієнтацію, моделювання логістичних процесів, стратегічну
спрямованість і базування на сучасних логістичних концепціях і технологіях.
Будь-яка організаційно-економічна діяльність, а значить і керування
логістичними потоковими процесами, неможливі без стратегічного планування, без
науково обґрунтованих прогнозів параметрів і тенденцій розвитку зовнішнього
середовища, показників логістичних процесів у логістичній системі та ін. Такі
завдання вирішуються на основі методів стратегічного і категорійного
менеджменту. Ці методи застосовуються з метою розробки рішень, спрямованих, на
розвиток і вдосконалення наявних тенденцій, закладених під час
виробничо-господарської діяльності керованого об'єкта. Вони представляють собою
поєднання аналізу результатів діяльності об'єкта управління в області,
пов'язаній із передбачуваними рішеннями, і прогнозними розрахунками подальших
тенденцій його розвитку. Це стратегічний процес, результати якого у кращому
випадку будуть помітні тільки в середньостроковому періоді.
Проте його здійснення дозволяє:
1) отримати доступ до топ-менеджменту, позаяк у цей процес залучені всі
структурні підрозділи бізнесу, такі, як складські запаси, логістика, фінанси,
мерчандайзинг, виробництво;
2) створити позитивні відносини з клієнтом;
3) отримати доступ до інформації, якою інші не володіють;
4) підвищити ефективність роботи, а отже, і прибутковість, що неминуче
призводить до більш ефективної логістики.
3.2. Системний
підхід у логістичному менеджменті
Сучасна теорія логістики в концептуальному плані базується на методологіях: системному аналізі (загальна теорія систем),
кібернетичному підході (кібернетиці), дослідженні операції. Сформулюємо логічну
послідовність використання описаних наукових напрямів під час аналізу, синтезу
і оптимізації логістичних систем [1, С. 254].
1. Логістичний ланцюг з рухомими по ній наскрізними потоками об'єктивно
являє собою складну або більшу логістичну систему, тобто може бути досліджений
засобами загальної теорії систем.
2. Логістичні системи є штучними, динамічними і цілеспрямованими. Для таких
систем актуальні проблеми управління, задачі аналізу та синтезу
керованих і керуючих систем, які можуть бути вивчені, вирішені і змодельовані
методами кібернетики.
Якщо мова йде про систему управління, то виникають завдання вибору
оптимального рішення та оцінки ефективності управління. Вирішення цих завдань
забезпечують методи дослідження операцій.
Загальна теорія систем - наукова дисципліна, що розробляє методологічні принципи дослідження
систем. Головна особливість загальної теорії систем - у підході
до об'єктів дослідження як до систем.
Системний аналіз - це методологія загальної теорії систем, яка полягає у дослідженні
будь-яких об'єктів за допомогою представлення їх як систем, проведення їх
структуризації і подальшого аналізу.
Основними завданнями системного аналізу є [1, С. 254]:
- завдання декомпозиції - означає представлення системи у вигляді підсистем, що складаються з більш
дрібних елементів;
- завдання аналізу - полягає в знаходженні різного роду властивостей системи, її елементів і
навколишнього середовища з метою визначення закономірностей поведінки системи;
- завдання синтезу - полягає в тому, щоб на основі знань про систему, отриманих в процесі
вирішення перших двох завдань, створити модель системи, визначити її структуру,
параметри, що забезпечують ефективне функціонування, вирішення завдань і
досягнення поставлених цілей.
Домінуючі функції системного аналізу в рамках описаних трьох основних
завдань представлено в табл. 3.2.
Таблиця 3.2
Основні завдання і функції системного аналізу [1, С. 255]
Структура системного аналізу |
||
Декомпозиція |
Аналіз |
Синтез |
Визначення і декомпозиція загальної мети,
головної функції |
Функціонально-структурний аналіз |
Розробка моделі системи |
Виділення системи з середовища |
Морфологічний аналіз (аналіз взаємозв’язку
компонентів) |
Структурний синтез |
Опис впливових факторів |
Генетичний аналіз (аналіз передісторії,
тенденцій, прогнозування) |
|
Опис тенденцій розвитку невизначеностей |
Аналіз аналогів |
Оцінювання системи |
Опис за прикладом «чорного ящика» |
Аналіз ефективності |
|
Функціональна, компонентна і структурна
декомпозиція |
Формування вимог до системи, яка створюється |
Системний аналіз
ґрунтується на безлічі принципів, тобто, на положеннях загального характеру,
узагальнюючих досвід роботи людини зі складними системами. Одним з провідних
принципів системного аналізу є принцип кінцевої мети, що полягає в абсолютному
пріоритеті глобальної мети і має наступні правила [1, С. 256]:
1) для проведення
системного аналізу необхідно, в першу чергу, сформулювати основну мету
дослідження;
2) аналіз слід
вести на базі з'ясування головної мети досліджуваної системи, що дозволить
визначити її основні властивості, показники якості та критерії оцінки;
3) під час
синтезу систем будь-яку спробу зміни або вдосконалення існуючої системи треба
оцінювати щодо того, допомагає чи заважає вона досягненню кінцевої мети;
4) мета
функціонування штучної системи задається, як правило, системою, в якій
досліджувана система є складовою частиною.
Застосування
системного аналізу в логістиці дозволяє:
- визначити і
впорядкувати елементи, цілі, параметри, завдання і ресурси логістичної системи,
визначити її структуру;
- виявити
внутрішні властивості логістичної системи, що визначають її поведінку;
- виділити і
класифікувати зв'язки між елементами логістичної системи;
- виявити
невирішені проблеми, вузькі місця, фактори невизначеності, що впливають на
функціонування, можливі логістичні заходи;
- формалізувати слабоструктуровані проблеми, розкрити їх зміст і можливі
наслідки перед підприємцями;
- виділити перелік і вказати доцільну послідовність виконання завдань
функціонування логістичної системи і окремих її елементів;
- розробити моделі, що характеризують вирішувану проблему з усіх основних
сторін і дозволяють «прораховувати» можливі варіанти дій і т.п.
Системний підхід до об'єктів, виходячи з прийнятої концепції, реалізується
шляхом використання програмно-цільових методів.
Галузь застосування цієї групи методів - обґрунтування
стратегічних і тих тактичних рішень, які пов'язані з внесенням суттєвих якісних
змін у функціонування і розвиток керованого об'єкта.
Застосування програмно-цільових методів обґрунтування рішень означає
ретельне і детальне відпрацювання мети, яка повинна бути досягнута в результаті
реалізації даного рішення. Ця мета, як правило, визначається виходячи з потреб суперсистеми (системи вищого рангу) і проблем, що виникають
у ній.
Після визначення мети розробляється конкретна програма її досягнення (так
звана стратегія досягнення успіху), що включає в себе:
- розробку «дерева
цілей» для окремих елементів розглянутої системи;
- проектування
ресурсного забезпечення, тобто визначення складу необхідних ресурсів, їх
кількості та джерел отримання;
- якісні та кількісні показники, які повинні бути досягнуті на окремих
етапах програми, і терміни їх досягнення;
- організаційне забезпечення мети, тобто встановлення органів і окремих
осіб, керуючих розробкою і здійсненням програми та відповідальних за досягнення
мети в затверджені терміни за раціонального використання запланованих ресурсів.
Програмно-цільовий метод представляє собою методологію вирішення складних
проблем, що вимагають участі функціональних підсистем підприємств, наукових
організацій, органів державного управління.
Програмно-цільовий метод ґрунтується на системному підході і є засобом
подолання відомчої роз'єднаності ефективного зосередження зусиль на вирішенні
вузлових завдань.
Специфіка програмно-цільового методу полягає в тому, що об'єктом управління
є комплексна цільова програма.
Необхідність та ефективність використання програми цільового методу
пояснюється наступним. Перша причина - необхідність
комплексного відображення всіх аспектів діяльності в чіткій ув'язці з
фінансовими, матеріальними та трудовими ресурсами. Другою причиною є
міжгалузевий характер більшості проблем. Далі слід відзначити і те, що у
зв'язку з прискоренням вирішень соціальних та екологічних проблем різко зростає
кількість регіональних проблем.
Вирішення проблем з використанням програмно-цільового методу здійснюється в
кілька етапів (рис. 3.1).
Повний цикл вирішення проблеми за допомогою методології програмного підходу
може бути представлений таким чином: проблема - мета - реалізує
комплекс - система заходів - цільовий розподіл ресурсів.
Порядок виконання робіт в процесі реалізації програмно-цільового методу
наступний.
На першому етапі виявляється і чітко формулюється
проблема, яку необхідно вирішити. При цьому слід мати на увазі, що під
проблемою розуміється потенційна мета, для якої ще не знайдені способи її
досягнення. Саме тому вона має потребу в дезагрегуванні, тобто у представленні її
сукупністю
цілей,
складових
елементів
програми.
У цьому зв'язку
на наступному етапі здійснюється структуризація проблеми. Метод структуризації
цілей заснований на поетапному поділі досліджуваної проблеми на елементи з
наступною можливою числовою оцінкою їх відносної важливості.
Рис. 3.1. Етапи використання
програмно-цільового методу [1]
Метод структуризації
являє собою логічний підхід визначення цілей і можливих засобів їх досягнення
на основі поділу проблеми (генеральної мети) на цілі, підцілі
та завдання. При цьому використовується метод побудови «дерева цілей». «Дерево»
– це ієрархія цілей. При цьому цілі нижчерозташованого
рівня представляють собою засоби досягнення цілей більш високого рівня.
Елементами «дерева цілей» є цілі, підцілі, завдання
(заходу). При цьому мета висловлює бажаний стан об'єкта в межах певного
інтервалу часу.
Завдання являє собою
бажаний результат діяльності, досяжний за намічений (заданий) інтервал часу і
характеризується набором кількісних даних або параметрів цього результату.
Таким чином, завдання
відрізняється від мети тим, що зазначено термін його виконання і конкретизовано
кількісні характеристики результату його вирішення.
В основу «дерева
цілей» покладені принципи побудови, способи деталізації елементів на кожному
рівні дерева, глибина деталізації, повний набір елементів для всіх рівнів,
починаючи з верхнього, взаємозв'язку між елементами «дерева цілей» (прямий і
змішаний). Відомі два принципи побудови «дерева цілей»: чисто цільовий і
послідовного поділу проблеми за схемою: цілі-завдання з досягнення цілей - шляхи реалізації заходів - окреме завдання - необхідні ресурси (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Декомпозиція цілей і ресурсів
Можливі такі
способи деталізації елементів «дерева цілей»:
- за ознакою адресності. У цьому
випадку та чи інша мета, захід або інший елемент конкретизується за місцем
виконання;
- ознакою об'єкта. Наприклад,
конкретизація мети з окремих видів продукції;
- етапом відтворювального циклу.
Наприклад, виробництво - розподіл - обмін - споживання.
Порядок побудови
«дерева цілей» заснований на використанні наступних правил [1, С. 258]:
1) «дерево цілей»
будується зверху-вниз за рівнями, тобто від глобальної мети до завдання, а вирішення
завдань за допомогою цього «дерева цілей» проводиться знизу-вгору;
2) для розробки
глобальної мети аналізуються: вихідний рівень системи, можливі ситуації в
майбутньому, складається прогноз стану системи (сценарій майбутнього) і
виробляється глобальна мета (генеральні цілі) розвитку системи;
3) розкривається
зміст глобальної мети і формується структура комплексу цілей у вигляді
впорядкованої ієрархії (дерева) приватних цілей. Це досягається шляхом
послідовної розбивки цілі на підцілі таким чином, щоб
підцілі кожного наступного рівня забезпечували
досягнення мети попереднього рівня. На цій стадії вирішуються питання: «Які
наші потреби?», «Що нам потрібно?». При цьому число рівнів (глибина
деталізації) залежить, в основному, від характеру розв'язуваної проблеми.
Практично ж число рівнів декомпозиції генеральної мети визначається структурою
організації, яка може взяти на себе виконання окремих підцілей.
Ознака завершення процесу побудови «дерева цілей» - поява таких понять, які виражають можливі способи
досягнення цілей, варіанти завдань (заходів);
4) необхідно
забезпечити повноту набору елементів. Це означає, що кожна мета верхнього рівня
повинна бути представлена у вигляді підцілей
наступного рівня так, щоб набір цих підцілей повністю
визначав поняття вихідної мети. Цей принцип, що використовується в процесі
побудови «дерева цілей», називають кон'юнктивною або
повною реакцією. Для визначення повного набору варіантів вивчаються: структура
самого об'єкта і умови його функціонування; цілі розвитку системи вищого рівня;
директивні документи (рішення, накази, постанови, в яких формулюються
цілі та завдання економічної системи; положення, що регламентують діяльність
розглянутої організації);
5) цілі, підцілі та завдання кожного рівня повинні бути порівняні за
своїм масштабом і значенням. Для забезпечення цього використовується
властивість цілей - порівнюваність
елементів одного рівня. Цією властивістю користуються для вибору найбільш
важливих елементів, що дозволяє встановлювати пріоритет цілей, ранжувати їх;
6) побудова
«дерева цілей» має забезпечити зв'язок та узгодження цілей не тільки в якісному
відношенні, але і робити оцінку їх відносної важливості і значимості. Це
досягається ранжуванням цілей шляхом визначення коефіцієнтів їх відносної
важливості на підставі використання критеріїв. Критерії можуть бути як однаковими
на різних рівнях, так і різними. Вони поділяються на дві групи. У першу входять
так звані цільові критерії, коли оцінка елементів даного рівня проводиться за
їх внеском у досягнення цілей більш високого рівня, тобто під час використання
таких критеріїв повинна бути отримана відповідь на питання про те, наскільки
даний елемент важливий для досягнення цілей більш високого рівня.
До другої групи
належать критерії, що характеризують можливість реалізації елементів даного
рівня поза зв'язком з їх внеском у досягнення цілей більш високого рівня. Ця
група критеріїв поділяється на дві підгрупи: ресурсні критерії та критерії умов
реалізації окремих елементів.
Ресурсні критерії
характеризують: види і обсяг ресурсів, необхідних для реалізації оцінюваних
елементів; дефіцитність окремих видів ресурсів; обсяг інвестицій та ін.
Елементи «дерева
цілей» обліковуються за допомогою критеріїв, вони характеризують терміни
реалізації елементів і можливість отримання потрібних ресурсів до необхідного
терміну та ін. Взагалі ж число і конкретний зміст окремих критеріїв залежать
від специфіки проблеми і цілей дослідження. При цьому чим нижче рівень «дерева
цілей», тим конкретнішим є формулювання критеріїв, тим більше набувають
ресурсні критерії умов реалізації. У випадках невизначеності вирішення завдань
оцінки за критеріями виробляються методом експертних оцінок.
Завданням
третього етапу є визначення складу цілереалізуючого
комплексу. Основою для цього служить набір цілей і заходів, що дозволяють
встановити їх виконавців. До їх складу можуть входити як служби та виробничі
підрозділи даного об'єднання, так і зовнішні організації. Всі складові цілереалізуючого комплексу стають об'єктами планування під
час формування програми. Закріплення цілей і завдань (заходів) за підрозділами
об'єднання з зовнішніми організаціями необхідне і для розподілу ресурсів, а
також для контролю реалізації.
Розробкою системи
заходів, які реалізують намічені цілі, продиктовано необхідність їх угрупування
із різними сферами діяльності, що дає змогу чітко встановити відповідальність
різних органів управління. Для цих цілей всі заходи поділяються за групами.
Наприклад, можливе виділення наступних груп заходів:
- економічні,
пов'язані з удосконаленням організації та економічних результатів діяльності
об'єкта в цілому;
-
адміністративно-правові, пов'язані з правовим регулюванням взаємин даного
об'єднання з іншими підприємствами та органами державного управління, з
розмежуванням відповідальності і прав служб управління, вдосконаленням
взаємовідносин з підприємствами та ін.;
- організаційні,
пов'язані з удосконаленням технології виробничих і організаційних структур,
організацією праці в підрозділах підприємств;
-
науково-технічні: дослідження та розробки, виготовлення та освоєння дослідних
зразків, модернізація фондів.
Потім
розподіляються ресурси за заходами (завданнями).
Ресурсне
обґрунтування програми має на меті визначення витрат на здійснення кожного із
заходів програми та витрат на програму в цілому. Тут повинна бути відображена
потреба в капітальних вкладеннях, матеріальних
ресурсах, робочій силі, фінансових ресурсах.
В умовах
обмеження ресурсів встановлюється пріоритетність виконання заходів згідно з термінами
і важливістю. При цьому використовуються методи математичного моделювання, а
також метод експертних оцінок.
Результати
виконання робіт на всіх етапах є основою для складання комплексної програми.
Побудоване і
проаналізоване «дерево цілей» саме собою не є програмою. Програма - це документ, що визначає закінчений у часі і просторі
комплекс заходів, спрямований на реалізацію однієї або кількох цілей.
Розробка
комплексної програми на основі «дерева цілей» є самостійним етапом роботи і
зводиться до перетворення «дерева цілей» в програму. Для цього проводиться
перебудова цільової системи в систему динамічну, діючу. При цьому цілі
перетворюються на функції системи, а засоби досягнення цих цілей - в схеми, за допомогою яких реалізуються функції системи
(представляються в матричному вигляді). У деяких системах програми
представляються у вигляді функціонально-цільових матриць. У найменуваннях
рядків таких матриць включають цілі відповідних рівнів «дерева цілей», переформульовані у функції; в колонках матриць записуються
взаємодоповнюючі або конкуруючі проекти, розписані за окремими заходами, які в
сукупності утворюють комплексні програми розвитку. У ряді випадків
використовується додаткова колонка матриці, де записуються критерії
ефективності досягнення цілей даного рівня (за відповідним рядком матриці),
службовці для відбору конкуруючих заходів. У додаткових колонках можуть бути
записані також бюджетні обмеження з різних видів ресурсів та інші відомості,
необхідні для вироблення рішень.
Згідно з кожним
заходом програми вказуються відповідальні виконавці, терміни виконання заходів,
обсяг ресурсів та строки їх подання.
Розробка програми
завершується випуском програмної документації.
Механізм
управління програмою включає організаційне забезпечення реалізації програми та
економічні важелі і стимули.
Реалізація програм об'єднань іноді вимагає створення нових форм цілереалізуючого комплексу: міжгалузевих об'єднань,
асоціацій, концернів та ін.
Для вирішення соціальних програм доцільним є створення територіальних
об'єднань.
Організація управління виконанням програми здійснюється шляхом використання
програмно-цільових структур координаційного типу і матричних структур.
Залежно від масштабу і характеру програм можуть створюватися або виділятися
з існуючих органів цільового управління тимчасові комісії, бюро чи інші
підрозділи.
Особливе значення в управлінні комплексною програмою має розробка
економічного та правового механізму управління. Важливо обґрунтувати порядок
висування претензій, визначити розміри санкцій, що, в свою чергу, вимагає
розробки методики визначення шкоди, завданої тими учасниками, які не виконують
заходів у встановлений термін і належної якості, не забезпечують виконання
взятих на себе зобов'язань.
Особливо значне поширення серед програмно-цільових методів отримали методи,
засновані на графоаналітичному підході (мережеві моделі, стрічкові графіки,
структурні схеми).
Провідну роль серед графічних методів, безумовно, відіграє система
мережевого планування і управління (СПУ), що забезпечує топологічну побудову
процесу досягнення кінцевої мети і визначає склад операцій та логічні зв’язки
між ними у часі. В даний час існує декілька десятків систем управління,
заснованих на мережевих моделях. Ці методи використовують одноцільові
і багатоцільові, детерміновані та стохастичні мережні моделі; вони дозволяють
провести їх розрахунок і оптимізацію за різними параметрами (час, ресурси і т.д.), а також визначити величину так званого критичного
шляху (загального циклу виконання робіт за програмою).
3.3. Кібернетичний підхід у логістичному менеджменті
Кібернетичний підхід - дослідження системи на основі принципів кібернетики, зокрема, за допомогою
виявлення прямих і зворотних зв'язків, вивчення процесів управління, розглядів елементів системи
як якихось «чорних ящиків» (систем, в яких досліднику доступна лише їх вхідна і
вихідна інформація, а внутрішній устрій може бути і невідомий) [1, С. 264].
Мета
кібернетичного підходу в організації логістики - застосування
принципів, методів і технічних засобів для досягнення найбільш ефективних у
тому чи іншому сенсі результатів логістичного, тобто оптимізуючого управління.
Корінними поняттями кібернетики є: система, зворотній зв'язок, інформація.
Зіставлення
кібернетичного та системного підходів у логістиці дозволяє зробити один
висновок, важливий для розуміння сутності загальнонаукових методологічних
напрямів взагалі і системного підходу зокрема. Наукова методологія, принципи
якої застосовні в рамках не однієї, а, принаймні, кількох дисциплін, може
виступати у двох різновидах.
У першому випадку
методологія не тільки формулює певні ідеї або принципи методологічного порядку,
а й дає досить розгорнутий апарат дослідження, у другому випадку такий апарат
відсутній, у будь-якому разі в жорстко фіксованому вигляді. Ці два типи
випадків втілюють відповідно теоретичну кібернетику та системний підхід.
Відсутність у системного підходу (на відміну від кібернетичного) однозначно
фіксованого апарату дослідження робить його методологічні функції дещо менш
чітко окресленими, хоча й не менш значними. Ця відома нечіткість похідна від
характеру системного підходу і його вихідних установок. Як відомо, кібернетика
теж оперує поняттям системи і рядом інших понять, які вважаються специфічними
для системного підходу. Але у кібернетики за усіх величезних відмінностей у
конкретних типах систем, якими вона займається, головним предметом системного
розгляду залишаються зв'язки та процеси управління. Системний же підхід
претендує на універсальність особливого роду. Для нього системність об'єкта
вивчення за суттю тотожна його цілісності. Можна вважати, що кібернетика
розвивається з індуктивного шляху, у той час як у розвитку теорії систем
переважають дедуктивні тенденції.
Системи, які
вивчає кібернетика, - це безліч елементів, з'єднаних між
собою ланцюгом причинно-наслідкових залежностей. Таке
з'єднання між елементами носить назву «зв'язок».
Застосування
кібернетики в логістиці служить як методологічним (пізнавальним) цілям, так і
підприємницькій практиці. Методологічна мета досягається тим, що кібернетика
дозволяє по-новому розглянути способи зв'язків між елементами і способи
функціонування логістичних систем як цілих виробничо-комерційних,
народногосподарських, відтворювальних циклів, так і окремих їх частин (ланок).
Наприклад: механіки ринку грошового обігу, обмін товарів через зовнішню
торгівлю.
Економічна
кібернетика розвивається за трьома взаємозалежними напрямками [1, С. 266]:
1) теорія
економічних систем та моделей: методологія системного аналізу економіки та її
моделювання, відображення структури та функціонування економічних систем у
моделях; проблеми економічного регулювання, співвідношення та взаємного
узгодження різних стимулів і взаємодій у функціонуванні економічних систем;
2) теорія
економічної інформації розглядає економіку як інформаційну систему; вона вивчає
потоки інформації, що циркулюють у системах виробничо-комерційних;
3) теорія управляючих систем в економіці, що конкретизує і зводить воєдино
дослідження решти розділів економічної кібернетики; практичним виходом цієї
теорії є АСУ.
В основі
кібернетичного підходу лежить ідея можливості розвинути загальний підхід до
розгляду процесів управління в системі різної природи. Гідність цієї ідеї
полягає в тому, що виявилося можливим, крім загальних міркувань методологічного
характеру, запропонувати також ефективний апарат для кількісного опису
процесів, вирішення складних завдань управління, заснованих на методах прикладної
математики.
Основні
особливості кібернетики як самостійної наукової галузі полягають у тому, що
вона:
- сприяла формуванню інформаційної концепції представлення
систем;
- розглядає системи тільки в динаміці;
- практикує ймовірнісні методи дослідження поведінки
складних систем.
Таким чином, на
відміну від теорії систем, кібернетика практикує інформаційний підхід до
дослідження процесів управління, який виділяє і вивчає в об'єктах дослідження
різні види потоків інформації, способи їх обробки, аналізу, перетворення,
передачі і т.д. Під «управлінням» в узагальненому
вигляді розуміється процес формування цілеспрямованої поведінки системи за
допомогою інформаційного впливу, що виробляється людиною або пристроєм.
Виділяють наступні завдання управління [1, С. 267]:
- визначення мети - визначення необхідного стану або поведінки системи;
- стабілізації - утримання системи в існуючому стані в умовах збурюючих
впливів;
- виконання програми - приведення системи в необхідний стан в умовах,
коли значення керованих величин змінюються за відомим детермінованим законам;
- стеження - забезпечення необхідного поводження системи в
умовах, коли закони зміни керованих величин невідомі і обмежені;
- оптимізації - утримання або переведення системи в стан з
екстремальними значеннями характеристик при заданих умовах і обмеженнях.
З точки зору кібернетичного підходу управління логістичними системами
розглядається як сукупність процесів обміну, обробки та перетворення
інформації. Кібернетичний підхід представляє логістичну систему як систему з
управлінням (рис. 3.3) [5], що включає три підсистеми: керуючу, об'єкт управління та систему
зв’язку.
Рис. 3.3. Кібернетичний
підхід до опису логістичних систем [5]
Керуюча система спільно з системою зв'язку утворює систему управління.
Система зв'язку включає канал прямого зв'язку, яким передається вхідна
інформація {х}, і канал зворотного зв'язку, за яким до керуючої системи
передається інформація про стан об'єкта управління {у}. Інформація про
керований об'єкт зовнішньому середовищі {w} сприймається керуючою системою,
переростає у відповідності з тією чи іншою метою управління та у вигляді
керуючих впливів передається на об'єкт управління. Використання поняття
зворотного зв'язку є відмінною рисою кінетичного підходу.
Основні групи
функцій системи управління [1, С.
268]:
- прийняття рішень або функція перетворення змісту інформації - є головною в
системі управління і виражається в перетворенні змісту інформації про стан
об'єкта управління та зовнішнього середовища в керуючу інформацію;
- рутинні функції обробки інформації - не змінюють сенсу інформації, а відхоплюють лише облік,
контроль, зберігання, пошук, відображення, тиражування, перетворення її форми;
- обмін інформацією - пов'язаний з доведенням вироблених рішень до об'єкта управління і обміном
інформації між особами, що приймають рішення (збір, передача інформації
текстової, графічної, табличної, електронної та іншої телефоном, факсом,
локальними або глобальними мережами передачі даних і т.д.).
Питання для
самоперевірки
1.
Що представляє собою методологія як наука?
2.
Які дисципліни складають наукову базу логістики?
3.
Розкрийте зміст системного підходу у логістиці.
4.
У чому полягають основні завдання і функції системного
аналізу?
5.
У чому полягає зміст кібернетичного підходу у логістиці?
Перелік посилань
1.
Канке А.А. Основы логистики: учеб. пособие / А.А. Канке, И.П. Кошевая. – М.:
КНОРУС, 2010. - 576 с.
2.
Уваров С.А. Логистика: общая концепція,
теорія, практика. - СПб., 1996.
3. Сергеев В.И. Менеджмент
в бізнес-логистике. - М.:
Филинь, 1997.
4. Мазманова Б.Г. Методические вопросы прогнозирования сбыта //
Маркетинг в России и за рубежом.
- 2000. - №1.
5. Алесинская Т.В. Основы логистики: Учеб. пособие. - Таганрог: Изд-во
ТРТУ, 2005.