Зміст тем курсу

Тема 1. Економічні знання як предмет навчання. Місце курсу «Методика викладання економіки» в системі економічної освіти

Економічні знання та їхня роль у формуванні світогляду людини. Класифікація та різновиди економічних знань, практичне призначення їх. Особливості економічних знань як предмета навчання. Вимоги й остаточна мета вивчення економічних наук. Логіка викладу, формування та сприйняття навчального матеріалу під час вивчення економіки. Предмет і завдання курсу «Методика викладання економіки».

Тема 2. Економічна культура та концепція неперервної економічної освіти в Україні

Поняття про економічну культуру. Критерії рівня економічної культури, його практична оцінка. Економічна культура як продукт економічної освіти. Сутність і завдання економічної освіти. Ринкова економіка, економічна освіта. Філософія сучасної економічної освіти. Концепція гнучкої кваліфікації. Навчання як ключове завдання управління. Необхідність і сутність неперервної економічної освіти. Економічне навчання як процес зміни економічної поведінки. Соціально-психологічні умови навчання конкурентоздатного фахівця в системі економічної освіти.

Поняття «економічне мислення». Необхідність розвитку економічного мислення. Економічне мислення та поведінка. Концепції сучасного економічного мислення. Виховна функція економічної освіти.

Тема 3. Зміст освіти у вищій школі

Поняття змісту освіти. Види освіти, їх характеристика. Державні документи та навчально-методичні комплекси. Підручники та навчальні посібники. Вимоги до них. Система планування й організація навчального процесу у ВНЗ.

Тема 4. Інформаційно-методичне забезпечення викладання економічних дисциплін

Поняття інформаційного та методичного забезпечення процесу навчання. Характеристика збірника інформаційно-методичних матеріалів (ІММ) із вивчення економіки. Критерії оцінки якості та цільового призначення збірника ІММ для економічних дисциплін та необхідність його оновлення. Підручники та навчальні посібники. Вимоги до них.

Навчальна програма з предмета й особливості її розроблення для економічних предметів. Методика розроблення моделі засвоєння бази знань з економічних дисциплін.

Тема 5. Методи та прийоми навчання економічних дисциплін

Характеристика загальних дидактичних методів, їх класифікація.

Специфіка економічних знань як предмета навчання та її вплив на вибір методів і прийомів навчання економічних дисциплін.

Методичні особливості викладання економічних дисциплін для різних вікових груп (школярі, студенти коледжів, вищих навчальних закладів, дорослі).

Тема 6. Засоби навчання в економічній освіті

Особливості застосування окремих видів засобів навчання в процесі викладання економічних дисциплін.

Технічні засоби навчання. Умови застосування їх у викладанні економічних дисциплін. Використання комп’ютерної техніки в економічній освіті.

Сутність, значення та основні види засобів наочності під час викладання економічних дисциплін. Структурування навчального матеріалу як засіб розвитку теоретичного мислення й оптимізації навчального процесу. Методи та прийоми структурування економічних знань. Структурно-логічні схеми, їх функції та види.

Характеристика процесу систематизації знань під час вивчення економічних наук. Поняття про опорно-інформаційні схеми та принципи їх побудови.

Критерії відбору навчальних матеріалів і допоміжних засобів у процесі вивчення економіки.

        Тема 7. Методичні вимоги до організації лекційних занять з економіки

Лекція: поняття, функції, види, принципи. Академічна лекція в системі професійної підготовки студентів. Технологія і техніка підготовки академічної лекції. Дидактичні і методичні вимоги до академічної лекції

Психолого-педагогічні вимоги до проведення лекції у вищій школі.

        Тема 8. Методичні вимоги до організації практичних та семінарських занять з економіки

Види практичних занять. Методика проведення семінарських занять. Методика проведення практичних занять та підвищення їх ефективності.

Тема 9. Методика організації самостійної роботи під час вивчення економічних дисциплін

Самостійна робота: поняття, вимоги, основні завдання. Навички самостійної роботи як передумова ефективного навчання.

Роль самостійної роботи в процесі опанування економічних знань. Мета, зміст, типи завдань для самостійної роботи під час вивчення економічних дисциплін. Пізнавальні завдання, їхні дидактичні функції, рекомендації щодо розроблення. Аудиторна й поза аудиторна самостійна робота.

Методи і форми оцінювання самостійної роботи під час вивчення економіки.

Поняття про засоби навчання, їх класифікація.

Тема 10. Контроль та оцінка результатів навчання з економічних дисциплін

Контроль як методична проблема. Функції контролю. Види та методи контролю, які використовують під час вивчення економічних дисциплін.

Оцінка результатів процесу навчання. Критерії оцінки успішності навчання та їхній зв’язок із цілями навчання. Тестовий контроль та його використання в процесі вивчення економіки. Переваги й недоліки тестування. Модульна система організації на­вчання та рейтинговий контроль знань. Компетенція як результат процесу навчання. Сучасна шкала оцінювання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Тема 11. Теоретичні засади застосування активних методів навчання у вивченні економіки

Сутність активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Соціальні, психологічні, національні передумови застосування активних методів навчання в економічній освіті. Класифікація активних методів навчання. Ігрові методи навчання в економічній освіті

Сутність, класифікація та значення ігрових методів навчання.

Методика використання дидактичних ігор в економічній освіті.

Шляхи підвищення ефективності застосування ігрових методів.

Тема 12. Дискусія як метод активізації пізнавальної діяльності студентів

Поняття дискусії та її види. Методичні вимоги до підготовки й проведення дискусії. Роль викладача в організації й проведенні дискусії. Мозкова атака, прес-конференція як різновид дискусії, методика їх проведення, особливості застосування в економічній освіті.

Тема 13. Кейс-метод (метод конкретних ситуацій) як провідний метод формування професійних умінь викладача (керівника, менеджера)

Передумови ефективного застосування методу конкретних ситуацій.

Методичні вимоги до підготовки й використання кейс-методу. Етапи роботи з кейсом в аудиторії. Вимоги до змісту конкретних ситуацій. Ідентифікація проблем як важлива складова кейс-методу. Структура та види навчальної проблеми.

Тема 14. Соціально-економічні потреби в дистанційній освіті

Дистанційне навчання. Історія розвитку в Україні. Організаційна структура дистанційного навчання України. Дистанційна освіта: плюси та мінуси. Обґрунтування необхідності впровадження дистанційного навчання

Стан дистанційного навчання в Україні на сучасному етапі, його завдання

Тема 15. Методичне керівництво науковою діяльністю студентів

Науково-дослідницька діяльність студентів: суть, зміст, завдання. Види і форми науково-дослідної роботи студентів. Принципи керівництва науковою діяльністю студентів. Джерела інформації в науково-дослідній роботі. Дослідницька робота студентів у поза навчальний час.

 

1. Суть і предмет «Методики викладання економіки».

Поняття «методика» означає шлях дослідження, теорія, вчення. Методика – галузь педагогічної науки, що досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. Методика викладання – вчення про методи навчання і виховання. Ця наука має свою практику, теорію, методологію.

Предмет методики викладання – процес навчання студентів, його закономірності. Методика розробляє: 1) засоби, способи і організаційні форми навчально-виховного процесу; 2) нормативні вимоги до діяльності педагогів.

Методика викладання – це синтез сучасних досліджень з комплексу економічних дисциплін, економічної та педагогічної психології та сучасних технологій навчання щодо конкретної галузі знань. Методика викладання економічних дисциплін – це своєрідний міст між економічною інформацією та психолого-педагогічної підготовкою викладачів. Тому викладати її можуть ті, хто має і економічну, і педагогічну підготовку.

Дидактичні методи – це теоретичні установки і принципи навчання, які в залежності від специфіки кожної економічної дисципліни та стилю викладання використовуються в якості з'єднання методичних прийомів і засобів викладання інформації.

2. Методика викладання як сучасний механізм підвищення якості економічної освіти.

Методика викладання економіки (МВЕ) – чинник підвищення якості економічного навчання і освіти в цілому. МВЕ синтезує в собі не тільки базові економічні знання і закономірності, але й психологічні та соціально-політичні закономірності сприйняття цих знань.

Основна проблема МВЕ – яким чином навчити економіці різні вікові групи населення, як цікаво і результативно передати слухачам економічні знання, навички та вміння.

Якість успіху процесу навчання залежить від того, як передати той чи інший навчальний матеріал і наскільки серйозним та професійним буде результат навчання. Важливий методичний підхід у навчанні проявляється у формуванні в студентів потреби вчитися. У процесі навчання економіці можна організувати роботу студентів з розв'язання проблемних ситуацій, а також самостійної дослідницької діяльності.

Сучасна система підготовки конкурентоспроможних фахівців з економіки вимагає удосконалення системи оцінювання навичок та вмінь, які найкращим чином проявляються не при оцінюванні якості засвоєння понятійно-категоріального апарату і навичок вирішення типових економічних завдань, а при проведенні інтерактивних занять. Застосування інтерактивних методик дозволяє активізувати можливості студентів. Сучасна культура навчання повинна допомогти людям розкрити свої таланти, не тільки інформувати студентів, а й навчити їх застосовувати економічну інформацію в практичному житті.

3. Цілі і завдання дисципліни.

Методика викладання – це сучасний механізм реалізації завдань модернізації та активізації вивчення економічних дисциплін в умовах створення інноваційно-інформаційного освітнього середовища, рушійна сила підвищення якості економічної освіти в Україні. Основними завданнями МВЕ є:

– володіння як загальними закономірностями навчання та виховання, так і їх специфікою для економічних навчальних курсів;

– вивчення шляхів і засобів вивчення економічних дисциплін на високому рівні;

– освоєння сучасних методик підготовки та проведення навчальних занять;

– поглиблення навичок викладача з керівництва самостійною роботою студентів;

– забезпечення єдності навчання і виховання в навчальному процесі.

4. Роль і значення методики викладання економіки в сучасних умовах зростає. Це пояснюється рядом факторів:

а) будь-який фахівець виступає не тільки виконавцем, але і творцем, отже він повинен уміти кваліфіковано і чітко довести свої ідеї та задуми до підлеглих та колег;

б) економічне, ідеологічне, політичне настільки переплелися, що дуже важливо вміти виділяти і розробляти економічне завдання;

в) економічна практика має потребу у теоретично обгрунтованих та теоретично підкованих фахівцях.

Право викладати має бути підтверджене відповідною професійною психолого-педагогічною підготовкою.

5. Концепція економічної освіти в Україні.

Економіка як навчальна дисципліна – це широкий комплекс різнопланової інформації, який має свій понятійний апарат, свої категорії, закони, власну систему алгоритмів вирішення найрізноманітніших завдань.

Вивчення економіки повинно сприяти досягненню таких цілей:

1) забезпечення студентам соціально необхідного мінімуму систематизованих економічних знань як бази формування сучасної економічної культури особистості;

2) сприяння студентам у придбанні стійких навичок самостійного аналізу та оцінки найпоширеніших економічних явищ, зв'язків, принципів ефективного ведення господарства;

3) формування і розвиток соціально зрілої творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору, та збагачення на цій основі економічного потенціалу України.

В економічній освіті школярів дуже важливо розрізняти два напрямки:

а) стандартну економічну освіту для кожного;

б) додаткову економічну підготовку для тих, хто бажає в майбутньому зайнятися підприємницькою діяльністю.

Кожен напрямок потребує зовсім різних методичних прийомів у навчанні, хоча зміст першого має бути базою для другого. У свою чергу, база другого напрямку буде використовуватися в подальшому навчанні у вищому навчальному закладі, після його закінчення – у науковій діяльності і так далі. Це і є безперервним принципом економічної освіти.

Для підвищення ефективності викладання економічних дисциплін, як і будь-якого іншого навчального предмета, необхідно:

1) скласти навчальну програму курсів;

2) розподілити навчальний матеріал за рівнями навчання (школа, ліцей, вищий навчальний заклад);

3) вибрати відповідну методику навчання.

У кінцевому підсумку це дуже важливо – яким буде не тільки обсяг, але і послідовність викладання навчального матеріалу, засоби представлення окремих економічних понять і концепцій, якими прикладами ці поняття будуть підкріплені і ін.

Одні і ті ж поняття в різних навчальних програмах можуть бути подані з різним ступенем складності та глибини, в різній послідовності, тому що концепція економічної освіти передбачає системний напрям і форму економічної освіти, а навчальна програма накреслює лише її загальні напрями.

Педагог вибирає тематику і методику свого курсу, але при цьому він повинен керуватися принципом: що буде корисним і цікавим моїм слухачам у майбутньому діловому житті?

Реалізація концепції економічної освіти пов'язана з вибором засобів і способів навчання, тобто методики викладання. Викладач повинен бути відносно вільним у виборі способів розподілу навчального матеріалу і способів викладання, тобто комплексу методичних проблем та засобів навчання (ситуації, завдання, ігри тощо), оскільки левова частка педагогічного успіху залежить саме від методики викладання.

Частота застосування різних форм навчальної діяльності залежить від віку студентів, рівня їх підготовленості, складності теми та етапу вивчення матеріалу.

6. Сутність та фактори успіху педагогічного процесу.

Педагогічний процес – синтез двох його сторін – навчання і викладання. Навчання – цілеспрямована діяльність студентів, націлена на засвоєння системи знань, набуття умінь і навичок для подальшого застосування їх на практиці. Викладання – управління пізнавальною діяльністю студентів з метою засвоєння ними знань, набуття умінь і навичок (кваліфікації). Виходячи з цього, виділяються три фактори успіху педагогічного процесу: 1) чому навчають; 2) хто і як навчає; 3) кого навчають. По-перше, успіх навчання залежить від доступності матеріалу для розуміння, змісту матеріалу, обсягу і системи викладання. По-друге, успішність залежить від досвіду, знань, методичної майстерності педагога, його особистісних характеристик. По-третє, – від контингенту студентів (індивідуальних характеристик психічного розвитку студента, соціально-психологічного клімату колективу).

7. Основні складові педагогічного процесу:

1) формування у студентів позитивного ставлення до навчання;

2) збудження інтересу до вивчення даної навчальної дисципліни;

3) навчання вмінню вчитися;

4) спонукання до прагнення самостійно навчатися;

5) виховання в процесі навчання.

8. Поняття і найважливіше завдання навчання.

Навчання – соціальний процес, тому що:

1) обидві сторони процесу – люди;

2) одна з провідних форм соціальної діяльності людства;

3) це цілеспрямований процес на основі соціальних потреб людства.

Навчання – процес взаємозалежної діяльності студента і викладача. Навчаючий – викладає, той, кого навчають, – вчиться.

Основним завданням навчального процесу є оволодіння знаннями. Це складний багаторівневий процес. Три рівня оволодіння знаннями, що забезпечують міцні знання:

1) знання-знайомство – використання раніше відомої інформації;

2) знання-репродукція – можливість переказу почутого, побаченого або прочитаного без аналізу і висновків;

3) знання-трансформація – самостійний аналіз інформації і формування на основі цієї інформації знань, умінь, навичок.

9.   Принципи навчання економічним дисциплінам.

При усій свободі творчості педагог повинен дотримуватися найважливіших вимог методики, виділених як принципи навчання. Принципи визначають вимоги до змісту, організації і методики процесу навчання. Система принципів:

– принцип науковості викладання – науковий виклад матеріалу з урахуванням останніх досягнень, аргументована відмова від застарілих економічних концепцій і поглядів;

– принцип практичної спрямованості навчального процесу передбачає розкриття особливостей розвитку економіки в сучасних умовах, використання практичних напрацювань в області навчального курсу, психологічну підготовку до майбутньої практичної роботи;

– принцип систематичності і послідовності викладу матеріалу;

– принцип доступності навчання за глибиною, обсягом і наочністю з урахуванням економічної грамотності студентів;

– принцип наочності;

– принцип колективізму та індивідуального підходу до навчання, що враховує індивідуальні особливості студентів (успішних і неуспішних).

10. Сутність сучасних методів навчання економічним дисциплінам.

Цілі навчання успішно і раціонально досягаються, якщо застосовуються відповідні методи навчання.

Метод навчання – спосіб спільної діяльності викладача і студента в освітніх цілях. Розрізняють методи навчання за:

– джерелом передачі знань (словесні, наочні, практичні);

– ступенем участі суб'єктів освітнього процесу у створенні навчального матеріалу (академічний, активний, інтерактивний);

– способом передачі інформації в навчальному процесі (прямий, дослідження, моделювання, спільне).

11. Класифікація методів навчання.

За джерелами передачі знань розрізняють такі методи:

а) усний виклад матеріалу – метод впливу викладача на студентів словом (розповідь, пояснення, інструктування, лекція);

б) обговорення досліджуваного матеріалу – повторення і вивчення минулого матеріалу, а також отримання нових додаткових знань (бесіда, аудиторно-групове заняття, семінар, співбесіда, конференція, дискусія);

в) наочний метод – організація заняття з використанням ілюстративного матеріалу (плакати, картини, таблиці, діаграми, схеми, графіки, слайди, презентації, телепередачі);

г) практична робота – метод практичних навчальних дій, що потребують знань, умінь, навичок, підготовки (вправи, лабораторні роботи, ділові ігри, метод конкретних ситуацій або «кейс-метод», метод навчального проектування);

д) самостійна робота (групова або індивідуальна).

За рівнем участі суб'єктів освітнього процесу у створенні навчального матеріалу:

а) академічний – знання, навички передаються від викладача до студентів у готовому вигляді;

б) активний – «добування» знань за допомогою самостійної роботи студента;

в) інтерактивний – отримання нового навчального знання відбувається за допомогою спільної роботи учасників пізнавального процесу

За способом передачі інформації розрізняють:

а) пряме навчання – викладач у доступній формі послідовно викладає основні поняття, закони і принципи предмета;

б) дослідження – залучення студентів в проблемну ситуацію і самостійний пошук відповідей;

в) моделювання – участь у схематичному поданні реальних життєвих ситуацій;

г) спільне навчання – робота в групах над певною частиною навчального матеріалу.

12. Принцип науковості і практичної спрямованості навчального процесу реалізується за наступними напрямками:

1)  виклад змісту та практичного призначення дисципліни;

2)  науковий виклад матеріалу з урахуванням останніх досягнень і поглядів як вітчизняних, так і зарубіжних;

3)  аргументована відмова на основі аналізу від застарілих концепцій і поглядів;

4)  наукова організація всього навчального процесу;

5)  розкриття особливостей, динаміки та тенденцій розвитку економіки в сучасних умовах;

6)  визначення місця і ролі даної спеціальності в сучасному економічному житті;

7)  використання останніх практичних напрацювань в області навчального курсу.

13. Принцип доступності навчання.

До початку проведення занять викладач зобов'язаний визначити рівень загальної та економічної грамотності і підготовленості студентів, ознайомитися з усією програмою навчання і місцем своєї дисципліни в ній.

Викладач повинен викладати матеріал доступно студентам за змістом, обсягом інформації і наочності з урахуванням їх вікових особливостей та спеціалізації навчального закладу. При цьому необхідно дотримуватися вимог типової програми вищої школи, не спрощуючи і не ускладнюючи рівень подачі матеріалу.

14. Форми навчального процесу. Система форм вищої економічної освіти в Україні.

Форми навчального процесу поділяються на:

14.1. Загальні, які використовуються усіма навчальними закладами, поділяються на: 1) навчально-планові, що відображаються в навчальному плані, розкладі (лекції, семінари, практичні заняття, модульний контроль, курсові роботи); 2) позапланові (конференції, симпозіуми, екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, факультативи, конкурси, олімпіади).

14.2. Специфічні: робота за комп'ютером, виробнича практика, ділові ігри, робота в творчих колективах (гуртки, студії).

Система форм вищої економічної освіти: лекції; семінари, практичні заняття; робота за комп'ютером; індивідуальна співбесіда; реферати, контрольні, курсові роботи; самостійна робота студентів; ділові ігри; теоретичні конференції; консультації викладачів; виробнича, педагогічна, переддипломна практика; заліки, іспити.

15. Сутність і цілі наочності у викладанні.

Наочність у викладанні – комплекс педагогічних заходів і засобів, які впливають на різні органи чуття учнів: на зір, слух, нюх, смак, дотик. Наочне навчання побудоване на конкретних образах. Цілі:

1) формування правильних уявлень про досліджуване за допомогою впливу на психіку студентів;

2) активізація розумових процесів і навчальної активності.

Наочність сприяє розвитку уважності у тій мірі, в якій вона стимулює процес мислення. Наочний образ предмета може сам по собі привернути увагу, але мета використання наочності полягає в тому, щоб на певному етапі пізнання перейти від образу до узагальнення.

16. Форми наочності, що використовуються в навчальному процесі:

– внутрішня – опора на колишні, відкладені у свідомості образи;

– зовнішня – складається з природних або спеціально створених для навчання експонатів в натуральному або умовному вигляді.

За видами зовнішня наочність підрозділяється на натуральну, словесну і зображувальну. Натуральна – використання предметів, експонатів такими, які вони є насправді. Словесна – використання художніх образів, яскравих порівнянь. Зображувальна – застосування штучно створених посібників, які замінюють реальні предмети.

Зображувальна ділиться на:

1)  образні засоби (портрети, фотографії, картини);

2)  мовні засоби (схеми, плакати, таблиці, дошка);

3)  екранні засоби (слайди, діафільми, кінофільми, мультимедійні);

4)  звукові засоби (аудіозаписи).

Екранні та звукові отримали назву – технічні засоби навчання (ТЗН).

17. Методичні вимоги до наочного навчання:

1) не допускається використовувати більше 20 хвилин і 30 елементів наочності в двох-годинній лекції з економічної дисципліни;

2) наочність ефективна в поєднанні зі словом викладача;

3) навчальний кінофрагмент спрацює результативно, якщо буде продовжуватися не менше 2 і не більше 8 хвилин.

18. Методичні особливості викладання економічних дисциплін:

1) необхідність аргументації і доказовості економічних процесів;

2) залучення статистичних матеріалів, порівняльних таблиць і графіків;

3) у процесі викладання економічних дисциплін у якості ілюстрацій постійно використовуються цифри і факти з практики.

Таким чином, у викладанні економічних дисциплін використовуються такі методи: статистичний (порівняльний аналіз, математичний, графічних зображень); соцопитування (анкетування, інтерв'ю).

19. Сучасні проблеми організації економічної освіти в Україні. Основні позиції Болонського процесу.

На систему освіти України впливають світові зміни в економіці та освітньому процесі, а також відбуваються зміни в характері праці (більше уваги приділяється інтелектуальній творчості та інноваційності), змінюється економічна діяльність (технічна база, організаційні форми), що висуває нові вимоги до кваліфікації працівників, до підготовки фахівців нових професій.

Суть Болонського процесу полягає у формуванні загальноєвропейської системи вищої освіти. В основі Болонського процесу виділяється шість основних позицій:

1. Введення двох циклів навчання. Перший цикл для отримання ступеня бакалавра з тривалістю навчання 3–4 роки. Другий цикл для отримання ступеня магістра (через 1–2 років навчання після бакалаврату) або для отримання ступеня доктора (на умовах загальної тривалості навчання протягом 7–8 років з науково-дослідною розробкою за фахом).

2. Введення кредитної системи, що передбачає введення єдиної системи обліку навчальної роботи в кредитах (на зміну системи обліку в годинах).

3. Контроль якості освіти. Оцінка якості освіти грунтується не на тривалості або змісту навчання, а на тих знаннях, які придбали студенти.

4. Розширення мобільності студентів і викладацького складу, а також зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників на європейському ринку праці.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одне із завдань Болонського процесу – залучення до Європи великої кількості студентів з інших континентів світу.

Сучасні вимоги до якості економічної освіти та приєднання до європейського освітнього простору пов'язано зі зміною системи освітнього процесу. Приєднання України до Болонського процесу висуває необхідність продумати стратегію і тактику цього переходу. При цьому експерименті необхідно зберегти все позитивне, що є у вітчизняній культурі навчання.

В умовах конкуренції державних і приватних ВНЗ зростають вимоги до якості підготовки фахівців.

20. Система навчальних закладів та рівні підготовки фахівців з економіки.

Рівні навчання економіці з урахуванням вікових особливостей учнів та студентів, обговорюються в Концепції економічної освіти. Навчання на кожному рівні спрямовано на вивчення економіки, але відрізняється завданнями, змістом бази знань, методикою викладання.

Система освіти в Україні – комплекс навчальних закладів, наукових, науково-методичних підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та органів самоврядування в області самоосвіти.

В Україні встановлені такі освітні рівні:

1) повна загальноосвітня школа – дає основи економічних знань (середня освіта);

2) навчальні заклади 1-го та 2-го рівня акредитації – училища, технікуми, коледжі – випуск молодших спеціалістів (професійно-технічна освіта);

3) навчальні заклади 3-го і 4-го рівня акредитації – коледжі, інститути, університети – випуск бакалаврів, спеціалістів, магістрів (вища освіта);

4) аспірантура – підготовка кандидатів економічних наук;

5) докторантура – доктор економічних наук.

21. Економічне мислення як мета економічної освіти.

Економіка змінюється зі зміною нашого мислення.

А. Ейнштейн відмічав, що громадяни володіють певним економічним мисленням, тобто сукупністю поглядів на економіку, бо кожна людина прямо чи опосередковано пов'язана з господарською діяльністю і її результатами. Економічне мислення поділяється на два основних типи: 1) буденне мислення, що формується на основі життєвих спостережень людини; 2) наукове – припускає високий рівень пізнання закономірностей розвитку економіки.

Економічне мислення формує економічний світогляд і ставлення як позитивне, так і негативне до процесів, що відбуваються в економіці, і це впливає на поведінку людини.

Як відомо, ринкова економіка потребує людей з новим способом економічного мислення. Якщо дивитися на економічне мислення як на ціль ЕКОНОМІЧНОЇ освіти, то слід зазначити, що система освіти включає в себе набір знань і навичок, досвід творчого мислення та соціально-економічного спілкування. На основі розвитку економічно розвиненої особистості, виявляється її здатність до саморозвитку, самоосвіти, вмінню отримувати нові знання та використовувати їх в соціально-економічних умовах, які постійно змінюються. Тому економічне мислення – не просто багаж економічних знань, а здатність їх засвоїти, використати в практичному житті, інакше кажучи, це – формування моделі економічної поведінки.

Українське суспільство відчуває потребу у висококваліфікованих фахівцях у галузі економіки, тому економічна освіта націлена на підготовку фахівців, здатних аналізувати економічну інформацію, вирішувати проблемні економічні ситуації, розробляти економічні концепції і використовувати економічні знання на практиці.

Формування економічного мислення.

Аналіз еволюції проблем, які виникають в сучасній економіці, їх непередбачуваність свідчать, що пошук варіантів ефективного економічного розвитку потребує більш глибокого розуміння економічного мислення і поведінки людей.

Економічне мислення – пізнання суті економічних явищ, предметів, виявлення їх закономірностей за допомогою таких розумових операцій як аналіз, синтез, порівняння, абстрагування. Особливістю економічного мислення, або мислення економічними поняттями, є його спрямованість на економічну діяльність, тобто на регульовану свідомістю психічну і трудову активність людини, яка розвиває інтелектуальні можливості й націлена на реалізацію економічних потреб, інтересів і установок, на підвищення якості і кількості праці та досягнення матеріально значущих результатів.

Тривалий час потреба у формуванні економічного мислення була відсутня, оскільки за умов адміністративно-командної економіки нічого не потрібно було вирішувати самому, оскільки людина не була учасником економічних відносин, їй непотрібно було впливати на хід економічних подій, здійснювати вибір свого місця в економічній системі, проявляти творчу активність, чому перешкоджала існуюча на той час система стимулювання.

Спостереження, що здійснюються за економічними процесами в Україні, свідчать, що в сучасному українському суспільстві існують певні недоліки в галузі економічного світосприйняття. Німецький учений Фрідріх Фостер у післявоєнній Німеччині вважав: «Для того, щоб впоратися з нашими сьогоднішніми економічними, екологічними та соціальними проблемами, нам необхідно змінити спосіб мислення і в цьому зв'язку – змінити свої підходи до навчання». Це в повній мірі може бути віднесено до сучасної України.

Взаємозв'язок економічного мислення і поведінки людини.

Мислення формує мотивацію поведінки і діяльності людини. Економічне мислення, як форма суб'єктивного відображення економічної дійсності, визначає поведінку людини в економічному просторі. Економічна поведінка людини виражається в прийнятті економічного рішення. Характерними особливостями економічної поведінки людини, як результату сформованого економічного мислення і характеру людини, є:

1) досягнення основної мети економічної поведінки – отримання максимального прибутку;

2) залежність економічної поведінки від моральних норм і соціально-економічного середовища (рівня розвитку і досконалості законодавчої бази).

У вузькому сенсі, під економічною поведінкою розуміється реалізація професійних якостей економістів чи підприємців. Серед якостей підприємця розрізняють основні: порядність, професійність, працьовитість.

22. Вплив економічної культури на виховання та освіту.

Економічна культура базується на економічному мисленні і поведінці. Об'єднання етики та економіки в економічній культурі дозволяє розглядати ці категорії у взаємозв'язку.

Формування економічного мислення, вимоги до економічної поведінки людини породжують необхідність в поліпшенні економічної освіти, вдосконаленні законодавчої бази в області економіки, підвищенні ролі виховної роботи в процесі навчання. Інтелектуалізація праці як складова економічної культури підвищує попит на високий рівень освіти як спеціальної, так і загальної.

Під впливом зростаючого значення економіки в житті окремої людини і суспільства в цілому спостерігається зміна у поведінці індивідів, що виражається в прагненні досягти фінансової стабільності, соціального статусу не завжди за допомогою допустимих з точки зору етики і моралі коштів. У цьому зв'язку зростає значення морального виховання людини як в сім'ї, так і в навчальних закладах.

23. Науково-методичне забезпечення викладання економічних дисциплін.

До системи науково-методичного забезпечення викладання відносяться:

1)   викладачі з їх професійними знаннями і навичками педагогічної майстерності;

2)   програми, підручники, навчально-методичні посібники та ін;

3)   форми навчального процесу (лекції, семінари і ін.);

4)   система контролю та оцінювання успішності студентів;

5)   передові методики і засоби навчання.

Зміст освіти в Україні ґрунтується на наступних державних документах:

Навчальний план уточнює перелік навчальних предметів, кількість годин, відведених на кожний предмет, початок і кінець навчального року.

Навчальна програма розкриває зміст кожного предмета, визначає систему наукових знань, практичних умінь і навичок, якими повинні володіти студенти.

Навчальний предмет (дисципліна) – один з основних засобів освіти, що містить основи певної галузі діяльності. Навчальний предмет повинен відображати зміст науки, оптимальну логіку подачі навчального матеріалу, напрямки практичного використання знань, проблемність дисципліни, міжпредметні зв'язки.

Навчальний посібник – книга, зміст якої повністю відповідає навчальній програмі або розглядаються окремі теми навчальної дисципліни, або ж містять емпіричний матеріал, що закріплює теоретичний матеріал. До навчальних посібників відносяться хрестоматії, словники, збірники вправ і задач та ін.

24. Джерела економічної інформації.

Вивчення економічних дисциплін має ґрунтуватися на пошуку інформації, спрямованої на формування економічного мислення. Джерелами економічної інформації є:

1)  газети, журнали, книги, друковані засоби економічної інформації;

2)  лекції, доповіді, семінари та інші усні засоби економічної інформації;

3)  радіо, телебачення, записи на аудіо і відео дисках і ін.;

4)  Інтернет.

За змістом серед джерел інформації можна виділити:

1)  персональні праці теоретиків економічної науки. Використовуючи ці джерела необхідно враховувати особливості періоду написання роботи;

2)  довідники, що дають базові поняття економічних категорій;

3)  статистичні джерела, що дозволяють за допомогою цифр та їх порівняння аргументувати економічні процеси;

4)  підручники і навчальні посібники, які містять найбільш повне, послідовне і логічне викладення економічної дисципліни;

5)  економічна періодика – газети, журнали (монографії, статті, тези доповідей, автореферати), економічні новини, що є оперативним, актуальним джерелом інформації;

6)  законодавчі акти.

Успіх в роботі може принести тільки використання джерел у всьому їх обсязі і різноманітності.

25. Особливості економічної інформації.

Особливості видів економічної інформації можна розглядати з точки зору фактичної, оціночної і рекомендаційно-практичної інформації. Фактична економічна інформація є навчальним матеріалом, інформацією для роздумів і дискусій. Оціночна економічна інформація – аналіз нових наукових ідей, поглядів і концепцій. Рекомендаційно-практична інформація пов'язана з використанням конкретних прийомів, механізмів і принципів, які забезпечують прийняття ефективних економічних рішень та досягненням конкретних результатів економічної діяльності. Цифрова інформація – важлива складова форма виразу і аналізу економічних знань, що відображає кількісну характеристику економічних явищ і проблем. Оптимальна кількість цифр для успішного засвоєння цифрової інформації – 5–7 цифр.

26. Методика роботи з економічними джерелами.

Методична компетентність викладача економіки виявляється у застосуванні ефективних засобів подачі економічної інформації. Економічна інформація, що використовується в навчальному процесі повинна бути систематизована і структурована за допомогою розподілу інформації на інформаційний, розширений, проблемний, синтезуючий і контрольний блоки. В інформаційному блоці подається базова інформація, ключові поняття, принципи, формули, цифровий матеріал. У розширеному блоці викладач розкриває інформацію для полеміки і напрямки майбутніх досліджень. У проблемному, синтезуючому блоках наводяться завдання проблемного характеру на основі вивченого матеріалу або на основі синтезу матеріалів кількох тем. Контрольний блок включає всі види тестів, питань, завдань для перевірки засвоєння навчальної інформації студентами.

При роботі з економічними джерелами важливо в потоці інформації вибирати необхідні відомості.

27. Базові економічні знання як інструменти економічного мислення.

Базові економічні знання – ті інструменти економічного мислення, якими ми користуємося в процесі аналізу і вирішення економічних проблем, закономірностей. Деякі економічні поняття досить просто можна пояснити на будь-якій стадії навчання, інші можна давати лише в комплексі понять.

Стандарти базових економічних знань повинні розроблятися в робочій програмі економічного курсу. Такі стандарти необхідні для визначення основних понять, які входять у зміст курсу на різних рівнях навчання у системі безперервної економічної освіти. Базові економічні знання, що розвиваються на кожному наступному етапі навчання в сукупності формують економічне мислення від буденного до наукового.

28. Методичні шляхи розвитку креативності та інноваційності економічного мислення і поведінки.

Креативність – це вміння творчо мислити, генерувати нові ідеї, а інноваційність – це здатність зрозуміти це нове і втілити його в практику. Активно вивчаючи економічні категорії, інструменти та закономірності, не потрібно забувати, що економіка – не тільки сфера прийняття економічних рішень, але і галузь складних психологічних реакцій та явищ, які пов'язані з мисленням і поведінкою людей.

Для ефективного розвитку мислення у навчанні необхідно, щоб завдання, курсові роботи і проекти мали елементи дослідницького, проблемного характеру. Мислення людини розвивається тільки тоді, коли вона сама вирішує свої проблеми; шукає і знаходить власний шлях їх вирішення.

Уміння та навички творчого мислення студентів формуються в три етапи:

I – репродуктивний (формування початкових навичок на практичних заняттях;

IІ – продуктивний (закріплення навичок при виконанні індивідуальних завдань комплексного характеру);

III етап – участь в креатив-проектах.

29. Методичні прийоми активізації сприйняття навчального матеріалу студентами.

Активізація уваги та інтересу до навчального матеріалу – це важлива умова його розуміння і запам'ятовування. Для сприйняття нової інформації велике значення має співвідношення відомого студентові з невідомим, новим для нього матеріалом; власного досвіду студента і нового досвіду. Важливою стратегією мегапамяті є мистецтво системи запитань. Є навіть спеціальні тренінг-коучінги для менеджерів. Однією з ефективних форм передачі інформації є опорний конспект-схема лекції або заняття, який зроблений викладачем, а ще краще студентом.

Існує багато методик, які сприяють процесу розуміння і запам'ятовування навчального матеріалу. Наприклад, психолог-викладач Коллоп (в 1990 р.) порівнював якість письмових робіт студентів, які складали для себе план-конспект відповіді перед початком виконання завдання (лінійне уявлення), з роботами студентів, які використовували методику групування та розбивки на компоненти. При цьому основні ідеї спочатку згадувалися в пам'яті, а потім ці поняття або ідеї поєднувалися лініями, які показували їх взаємозв'язок один з одним. Крім того, перша група студентів демонструвала прогрес в організації матеріалу та стилістиці письмової відповіді, а друга група показала творчі здібності і розробила багато нових ідей.

30. Факторів успішного проведення занять набагато більше, але ми зупинимося на деяких, пов'язаних з методикою викладання:

1) створення психологічного контакту і почуття єдності (співпраці) з аудиторією;

2) активізація студентів через дискусії, питання, аналіз проблемних ситуацій, спеціальні паузи тощо;

3) викладання з акцентом на власний досвід викладача;

4) манера і стиль мовлення;

5) голос;

6) міміка і жести тощо.

Передавати знання необхідно доступно, ясно і точно, відповідно до віку студентів. Психологічні особливості «живої мови» викладача економічних дисциплін мають власну специфіку. Якщо в умовах централізованої економіки суспільство не мало необхідності в умінні економістів професійно формулювати свою позицію (більше потрібні були розрахунки, а не риторика), то перехід до ринкових відносин перетворив економіку в сферу ділового спілкування.

Всі ми помічаємо, що грамотно висловлювати свої економічні погляди вміє сьогодні тільки невелика частина суспільства. Сучасні бізнесмени вже побачили, що найбільші успіхи в діловому світі мали люди, які володіли не тільки знаннями і інтуїцією, а ще й умінням добре говорити, переконувати людей у правильності своїх переконань, рекламувати себе і свої ідеї.

Для застосування методу зворотного зв'язку зі студентами лектор може поєднувати лекцію з дискусією в одному занятті.

Для створення контакту з аудиторією, коли ви складаєте лекцію і, особливо, коли ви її перечитуєте, подумайте як розташувати основні питання теми, щоб підвищити ступінь розуміння матеріалу студентами і допомогти їм вчитися більш ефективно. Навчальна інформація повинна подаватися від знайомого до незнайомого, від простого до складного, від загального до часткового. Для того, щоб підтримувати зацікавленість студентів, слід звертати увагу на те, де вони зможу використовувати ці знання і навички.

Однією з форм активізації методики навчання є модульний або блочно-модульний принцип побудови навчальних програм і навчального процесу в цілому. Модуль – це відносно самостійна частина навчального курсу, який містить одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять. Зміст модуля викладач у стислій формі пояснює на оглядово-установчій лекції на початку вивчення кожного з них. Основна увага приділяється провідним ідеям змісту, ставляться дискусійні питання, формулюються завдання для самостійної роботи. Вивчення блоку завершується проведенням модульної контрольної роботою.

До методів активізації навчального процесу у вищому навчальному закладі також відноситься використання міжпредметних зв'язків.

31. Активізація навчання як педагогічна проблема.

Сучасна психологія і дидактика розглядають такі аспекти активізації навчального процесу: психолого-педагогічні основи активності студентів у навчальному процесі; методи і форми активізації навчання; особливості проблемного вивчення економічних знань; засоби активізації пізнавальної діяльності тощо.

Проблема активізації навчання не може бути повністю розкрита без теоретичного аналізу поняття «активність у навчанні». Активність – це посилена діяльність. Однак у процесі навчання розглядається суто пізнавальна активність.

Активізація навчання як педагогічна проблема ґрунтується на використанні дидактичних і психологічних закономірностей та принципів навчання. Незважаючи на постійні заклики викладачів до уваги, активності тощо, пасивність студентів рідко можна подолати. Лекція, бесіда, розповідь, демонстрація обов'язкові в навчанні. Вони дають певну суму знань і певною мірою сприяють пізнавальній активності. Але їх можливості обмежені. Більш того, вони призводять до звикання, репродуктивному підходу до засвоєння знань, створенню стереотипів мислення (переказ конспектів). Отже, студенти не вміють ні знаходити проблеми, ні вирішувати їх. Такий підхід не стимулює навичок творчої навчальної діяльності, прагнення до самостійного пошуку і засвоєння знань, формує простих виконавців, безініціативних працівників.

На жаль, і викладачі недооцінюють методи, стимулюючі активну самостійну творчу працю студентів для вивчення спеціальних предметів. Активізувати свідому діяльність можуть тільки зміст навчального матеріалу і метод навчання, який породжує адекватний метод сприйняття. Характер методу навчання як способу організації пізнавальної діяльності значною мірою визначає активність студентів і ефективність засвоєння вивченого матеріалу.

Проблемне навчання завжди відбувається під знаком питання, завжди породжує потребу в новому знанні, а інформативний тип навчання закінчується крапкою: все пояснено, все зрозуміло і потреби в самостійній діяльності студента немає.

Процес навчання розглядається як співпраця, спільна діяльність викладача і студента з метою розвитку креативності мислення студентів у навчанні. Практика викладання вимагає в залежності від змісту економічної інформації застосування всіх методів: пояснювально-ілюстративного, репродуктивного, проблемного, пошукового, а також дослідницького.

Досвід показує, що і активністю студентів, і енергією викладачів зловживати не потрібно. Тільки оптимальне використання всіх методів дозволяє викладачеві раціонально організувати навчальний процес, вести студентів від засвоєння необхідної інформації до самостійного продуктивного мислення, виховувати активну життєву позицію та виробити соціально-економічний досвід.

Особливість методів активного навчання (тобто методів проблемного типу) на відміну від традиційних форм інформативного типу навчання полягає у: мобілізації активності студентів, їх активності і викладача, самостійному творчому прийнятті рішень студентами. Найбільш поширеними методичними формами активізації навчання є неімітаційні традиційні форми занять (проблемна лекція, семінар тощо) та імітаційні форми занять (аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, ігрове проектування, тренінги, ігри тощо).

32. Активні та інтерактивні методи навчання.

Активні методи навчання зорієнтовані на особистість самого студента, на його свідому участь у розвитку власних знань, персональних і професійних навичок, в тому числі навичок колективної роботи та творчого вирішення конкретних проблем.

Інтерактивні методи навчання передбачають отримання навчального знання за допомогою спільної роботи учасників пізнавального процесу: викладача і студента.

Які ж методичні засоби і прийоми можуть підвищити ефективність діяльності викладача і активізувати діяльність студента? Методичні прийоми навчання ефективні тільки тоді, коли вони обґрунтовані психологічно, тобто коли вони продиктовані не лише змістом навчального матеріалу, але і психологічними закономірностями навчання.

Коротко характеризуючи специфіку засвоєння знань, можна відзначити такі її моменти.

1. Навчання є необхідною і неодмінною умовою формування і розвитку мислення. Як вважають психологи, необхідно зменшити (де це можливо) обсяг конкретної засвоюваної інформації та більше уваги приділяти з'ясуванню фундаментальних наукових принципів, основоположних ідей, розвитку творчого мислення студентів.

2. Знання, здобуті як висновок з наукових ідей і принципів, постійно вчать аналітичній діяльності, виробляють здатність до узагальнення.

3. Процес засвоєння є ефективнішим, коли знання закономірно зв'язані між собою, є частиною певної системи, це дозволяє знизити перешкоди для засвоєння матеріалу при великому обсязі інформації.

4. Вирішальною умовою повноцінного засвоєння понять є здатність студента вільно рухатися від абстрактного мислення до конкретної дії. Дуже важливо, щоб навички і знання, які повинен отримати студент, відповідали його інтересам.

5. Основа процесу формування навичок – систематичні вправи.

6. Розподіл студентів на групи відповідно до їх підготовки та інтересів. Для цього можна використовувати принцип змагання, пам'ятаючи, що заохочення завжди є ефективнішим, ніж покарання. Активність студентів повинна бути пов'язана з вирішенням розумових завдань, самостійним опрацюванням матеріалу, самостійним пошуком відповідей.

33. Основні етапи роботи викладача над лекцією і заняттям з економіки.

Викладач несе відповідальність за теоретичний і методичний рівень лекції та заняття. Однак необхідно дотримуватися вимог нормативних документів, навчальних планів і програм, рішень кафедри, предметно-методичної комісії.

Етапи підготовки лекції та заняття:

1. Попередня підготовка – вивчення відповідної документації Міністерства освіти і науки, свого вузу, кафедри, предметно-методичної комісії: тематичний план, програма дисципліни, форми і зміст занять до і після цієї лекції.

2. Вивчення джерел. В підготовленій лекції знаходять місце образи з літератури та мистецтва.

3. Підготовка тексту лекції. У методиці зазвичай прийнято, що двохгодинна лекція включає для розгляду 2–3 питання.

34. Особливості використання міжпредметних зв'язків при вивченні економічних дисциплін.

Одна з причин використання міжпредметних зв'язків викликана тим, що студенти дуже швидко забувають попередні курси і не переносять свої знання з одного навчального курсу на інший. Але це необхідна умова засвоєння економічних знань та професійної підготовки. У той же час, коли викладачі повторюють якийсь матеріал, у студентів складається враження, що «це вже було» і «це одне і те ж».

Ефективна організація навчального процесу вимагає централізованого керівництва міжпредметними зв'язками. З метою уникнення дублювання матеріалу розробляються типові навчальні та тематичні (по кожній економічній дисципліні) плани, що є орієнтиром для створення викладачами тематичного плану курсу.

Для вирішення реальної життєвої проблеми часто виникає потреба у знанні різних предметів, у комплексному вивченні певної галузі знання. Міжпредметний зв'язок дозволяє врахувати цю потребу, обмежуючи вивчення економічних предметів основними спеціалізованими дисциплінами.

Раціональна організація навчального процесу передбачає розвиток міжпредметних зв'язків, створення циклів вивчення взаємопов'язаних дисциплін, розробку і використання комплексних завдань, ситуацій, тренінгів та ігор.

35. Основне призначення лекцій та занять з економічних дисциплін.

Економічна інформація, яка використовується на заняттях з економіки, поширює поняття економічної теорії з метою формування у людей певних уявлень про економіку. При проведенні занять економічна інформація виконує ряд функцій:

1)      Формування економічного мислення. Слухачі лекцій, які отримують економічну підготовку, вивчають основні положення теоретичної економіки, вчаться оцінювати явища соціально-економічного життя.

2)      Інформування про стан економіки дозволяє визначити тенденції та перспективи розвитку економіки.

3)      Навчання економічним методам.

4)      Оволодіння практичними навичками ефективного господарювання.

5)      Економічного виховання. На лекціях з економіки лектор повинен прищеплювати сумлінне ставлення до праці та всіх форм і видів власності, ощадливість і турботу про забезпечення інтересів фірми та суспільства в цілому, діловитість і підприємливість, організованість і дисципліну, непримиренність до безгосподарності.

36. Особливості семінарських і практичних занять як форм навчання.

Особливості семінарських і практичних занять як форм навчання полягають у наступному:

1) на них відводиться від 1/3 до 1/2 загального часу, виділеного на вивчення дисципліни;

2) з усіх форм навчальної роботи семінарські і практичні заняття дають можливість більш глибокого вивчення дисципліни;

3) успіх семінару залежить не стільки від викладача, скільки від студентів.

37. Функції семінарських і практичних занять:

1) навчально-пізнавальна – закріплення, поглиблення знань, отриманих на лекції і в ході самостійної роботи;

2) навчальна – школа публічного виступу, розвиток навичок відбору та узагальнення інформації;

3) спонукальна до більш активної і цілеспрямованої роботи.

4) виховна – формування світогляду, виховання самостійності, сміливості, наукового пошуку.

5) контролююча – контроль за рівнем знань і якістю самостійної роботи.

Практичне заняття проводиться з вивчення конкретного джерела у вигляді ділової гри, вирішення завдань, екскурсії або зустрічі з ученими, викладачами і студентами інших вузів.

38. Методичні рекомендації до проведення практичних та семінарських занять.

План проведення семінарського та практичного заняття відображається у робочому плані НМКД (навчально-методичного комплексу з дисципліни), складеному викладачем на основі рішення кафедри або предметно-методичної комісії.

Робочий план включає:

1) текст вступного слова: мета, значення (якщо студенти розуміють мету теми та її місце в досліджуваному курсі, вони засвоюють матеріал більш ефективно);

2) найменування тем і основних питань;

2) час проведення заняття;

3) питання самоперевірки знань;

4) тестові завдання, задачі, тренінги, контрольні завдання;

5) теми доповідей, рефератів;

7) літературу.

Підготовка та проведення семінару вимагає глибокої теоретичної підготовки та методичної майстерності.

Вибір навчальної форми засвоєння знань і умінь та її методичні особливості залежать від специфіки економічної проблеми та методичної майстерності викладача. Підготовка викладача до проведення практичних та семінарських занять може включати:

–  розробку бази знань;

–  створення методичної карти заняття;

–  розробку та підбір навчальних завдань і задач, тестів, інших видів самостійної роботи;

–  вибір форми проведення заняття: дискусія, «мозковий штурм», кейс-метод, аналіз проблемної ситуації, ігри, тренінги тощо.

Найпоширенішими формами викладання навчального матеріалу є розповідь, пояснення і бесіда. Ці форми вимагають дотримання таких вимог, як: достовірність змісту, логічна послідовність, емоційний виклад.

Для підготовки навчального матеріалу і проведення бесіди зі студентами потрібно не тільки розбити матеріал на певні блоки і розмістити їх у певній послідовності. Необхідно продумати питання до студентів з досліджуваного матеріалу; уявити, які відповіді зможуть дати студенти, які труднощі розуміння у них можуть виникнути, намітити уточнення і доповнення після їх відповідей і обов'язково зробити висновки по заняттю та рівнем засвоєння матеріалу студентами, пояснити суть домашніх завдань і тощо. Корисно підготувати методичну карту заняття чи лекції.

39. Методична карта заняття як форма підготовки до проведення заняття.

Терміни і поняття, які потрібно знати.

План практичного заняття: організаційний момент – 5 хв (перевірка присутності); перевірка домашнього завдання – 10 хв; опитування по темі – 20хв; пояснення нового матеріалу – 30 хв; закріплення нового матеріалу – 10хв; підведення підсумків і запис домашнього завдання – 5 хв.

Мета заняття: повторити ключові поняття попередньої теми дисципліни; вивчити нову тему; відмітити, що студент повинен знати і вміти.

40. Основи організації та керівництва самостійною роботою студентів при вивченні економічних дисциплін.

В даний час існує дві загальноприйняті форми самостійної роботи: аудиторна і поза аудиторна. У процесі навчання студенти повинні користуватися не тільки навчальним матеріалом, запропонованим викладачем, але також самостійно здобувати знання з додаткових джерел. Самостійна робота виконується студентами без безпосередньої участі викладача.

Самостійна робота виробляє в студентів ініціативність у процесі навчання, навички підбору і роботи з економічними джерелами, а також сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу.

Самостійну роботу студентів характеризує:

1) зв'язок з усіма формами навчального процесу;

2) керівництво самостійною роботою викладачем.

41. Консультації та їх роль в управлінні самостійної роботи студентів.

Консультації – форма методичного керівництва самостійною роботою студентів, спрямована на надання допомоги для самостійної роботи і корекції навчання студентів. На консультації Міністерством освіти і науки відводиться 4% від всіх годин на предмети денної форми навчання, 12% – заочникам на кожну групу, крім того по 2 години на групу перед іспитом.

Класифікація консультацій:

а) за змістом: проблемні, оглядові, методичні;

б) за призначенням: перед семінарські, перед залікові, перед екзаменаційні;

з) за обсягом: потокові, міжгрупові, групові, індивідуальні.

Проблемні консультації покликані надати допомогу в засвоєнні найбільш складних проблем, питань, джерел. Оглядові – охоплюють матеріал ряду тем чи розділу навчального предмета. Методичні – розкривають методику вивчення літератури, навчального матеріалу або написання реферату, контрольної, курсової, випускної або дипломної роботи.

Перед семінарські, перед залікові, перед екзаменаційні консультації мають на меті налаштувати та активізувати самостійну роботу студентів, довівши до них обсяг, зміст і призначення майбутнього контролю та з'ясувавши всі складні або спірні проблеми.

Правила проведення консультацій:

1)  повага до студентів;

2)  при заданих нескладних питаннях рекомендувати студентам читання конспекту лекцій, підручника;

3)  визнання викладачем своєї некомпетентності у вирішенні деяких питань;

4)  консультація – не повторення лекції;

4) обмін досвідом з більш досвідченими колегами.

42. Контроль і оцінювання як навчально-методична проблема при вивченні економічних дисциплін.

Одним із складових частин навчального процесу є контроль (перевірка) знання студентів. За видами контроль підрозділяється на: 1) поточний (семінар, практичне заняття, контрольне заняття, контрольна робота, індивідуальна співбесіда); 2) проміжний (модульний); 3) підсумковий (іспит, залік, держіспит, захист дипломної роботи).

За методикою проведення контроль буває усним, письмовим, шляхом захисту рефератів, у вигляді ділової гри.

Завершенням будь-якого контролю виступає оцінка викладача, яка виконує наступні функції:

1) свідчить про ступінь підготовленості студента;

2) оцінює здібності студента;

3) дає право на отримання стипендії та її розмір.

Оцінювання студентів вимагає об'єктивності і точності. У зв'язку з цим в методиці утвердилися найбільш загальні критерії оцінювання знань: «відмінно» – вільний, глибокий виклад навчального матеріалу, знання основної та додаткової літератури, вміння самостійно аналізувати, погоджувати знання з майбутньою практичною діяльністю; «добре» – глибокий виклад навчального матеріалу, знання основної літератури, елементи самостійного аналізу; «задовільно» – навчальний курс в основному засвоєний, «незадовільно» – курс навчальної дисципліни не засвоєний.

43. Кредитно-модульна система оцінювання знань.

В ЛНТУ розроблена система поточного та підсумкового контролю знань, що позначила основні принципи організації контролю якості навчання протягом семестру. Оцінювання знань студентів здійснюється на основі результатів поточного контролю за 100-бальною шкалою. Завдання поточного контролю оцінюються в діапазоні від 0 до 40 балів, екзаменаційні (модульні, залікові завдання) – від 0 до 60 балів.

Контроль знань студентів включає оцінювання:

1) систематичності і активності роботи на семінарських, практичних заняттях;

2) виконання завдань самостійної роботи;

3) виконання модульних контрольних завдань.

Під час контролю систематичності та активності роботи на семінарських заняттях оцінюється рівень знань в усних відповідях і виступах, активність під час обговорення питань. При контролі виконання завдань самостійної роботи оцінюється самостійна робота з вивчення додаткових тем і питань, написання рефератів, конспектів навчальних текстів. При контролі виконання модульних контрольних завдань оцінюється якість знань у формі тестів, виконання письмових завдань, вирішення проблемних ситуацій.

Модуль – частина програми дисципліни, яка складається з пов'язаних між собою теоретичних, емпіричних і практичних компонентів змісту. По закінченні вивчення модуля проводиться контрольна робота, оцінювана в балах. Кількість модулів визначається кількістю кредитів (1 кредит – 36 академічних годин). При кількості кредитів від 1 до 2 кількість модулів не перевищує двох, при 2,5 і більше – не більше трьох.

Підсумковий контроль знань проводиться у формі заліку, диференційованого заліку і у формі іспиту.

Кредитно-модульна система оцінювання знань дозволяє враховувати активність студентів з усіх видів обов'язкової та самостійної роботи і є методом, стимулюючим студентів до виконання завдань протягом усього семестру.

44. Тест як форма навчання, контролю та оцінювання знань.

Тестове завдання – форма перевірки відповідних знань і навичок.

Існує кілька видів тестових завдань (ТЗ):

1. Відкриті ТЗ першого рівня складності, зорієнтовані на вибір студентом однієї правильної відповіді з 3 – 5 наведених.

2. Закриті ТЗ другого рівня складності, зорієнтовані на перевірку запам'ятовування (дописування пропущеного слова, речення, формули, дати).

3. ТЗ, що передбачають числовий вибір або альтернативні варіанти відповідей.

4. ТЗ на зіставлення третього рівня складності, зорієнтовані на виявлення відповідності між, наприклад, формулами для розрахунків будь-яких показників більше трьох, що знаходяться в лівій частині листа, і відповідними визначеннями в правій стороні листа.

Окремою групою тестів на виявлення здібностей можна назвати соціометричні методи, соціодрами або психодрами, які переважно належать до ситуативних тестів.

Спеціальною групою стоять тести на інтелект, які оцінюють рівень інтелектуального розвитку людини. Ці тести оцінюють:

глибину розуму – здатність проникати в суть явищ, розуміти їх причини, витоки;

широту розуму – здатність бачити проблему в широкому контексті, у взаємозв'язку з іншими явищами;

критичність – спроба надання сумніву досягнутим результатам з метою підвищення об'єктивності пізнання, знаходження істини;

гнучкість – можливість перемикатися з однієї ідеї на іншу, враховувати різні, в тому числі і протилежні, погляди;

швидкість вирішення завдань – можливість виконувати за конкретний час велику кількість розумових операцій, називати багато ідей;

оригінальність – здатність створювати нові, нестандартні ідеї, які відрізняються від загальновідомих ідей;

допитливість – прагнення до знаходження найкращих рішень, удосконалення висновків.

У практиці навчання використовуються різні види тестових завдань. Тести, які розробляють викладачі, – це тести для оцінювання ефективності навчання самими викладачами. Серед різних видів тестів найбільше поширення мають стандартизовані тести, нормативно орієнтовані, критеріально-орієнтовані та процесуальні тести. Крім того, поширена практика розроблення викладачами тестових проектів.

Стандартизовані тести – це тести, розроблені професійно, які використовують норми, що визначають середню або очікувану успішність в групах із визначених предметів у конкретних вікових групах студентів. Критеріально-орієнтований тест – це тест, результат якого оцінюється згідно встановлених критеріїв. Нормативно орієнтований тест – це тест, в якому студент конкурує з іншими студентами, без встановленого критерію, шляхом порівняння з результатами інших студентів. Процесуальні тести – це створення завдань, наближених до життя, це різного роду творчі роботи. Тест-проекти викладача – це спеціальні таблиці, які містять завдання для перевірки знань і умінь: аналізу, синтезу та оцінювання тієї чи іншої інформації.

Тести не є ідеальним засобом оцінювання знань. Відомі і їх недоліки: можливість вгадування, відносна трудомісткість складання якісного тесту тощо. Тестування не може дати повну картину успішності засвоєння навчального матеріалу. Такий показник, як уміння конкретизувати свою відповідь прикладами, вміння логічно і доказово обґрунтовувати свої думки, деякі характеристики знань, умінь, навичок, тестуванням діагностувати неможливо. Це означає, що тестування має обов'язково доповнюватися іншими методами перевірки. Правильно роблять ті викладачі, які використовуючи письмові тести, дають можливість студентам усно обґрунтувати свої відповіді.

На екзаменатора впливає забагато суб'єктивних факторів: його хороший або поганий настрій, фізичне самопочуття, підсвідомі симпатії чи антипатії. Навіть почерк студента, його улюблені слівця або мовні конструкції можуть стати причиною неусвідомленого роздратування або задоволення викладача.

Фахівці відзначають такі переваги тестів перед традиційними формами контролю:

1) можливість кількісного виміру рівня знань і труднощів завдань. Тест дає можливість визначити не тільки рівень знань кожного зі студентів, але і структуру, тобто систематичність його знань. Більше того, можна виявити студентів, які мають антизнання. Без аналізу структури знань педагог працює наосліп. Він не може коригувати навчальний процес у напрямі підвищення його ефективності, отже не може стати хорошим педагогом;

2) об'єктивність і порівнянність оцінки та повне охоплення знань. Якщо з 30 екзаменаційних білетів студент відповідає лише на один, то невідомо, чи дійсно він знає відповідь і на інші. Особливо об'єктивним є тестування за допомогою комп'ютерів. Це дає можливість уникнути не тільки суб'єктивізму, але і хабарництва;

3) систематичність контролю та індивідуальний підхід до кожного з тестованих. Тестування дозволяє контролювати навчальний процес на кожному занятті, індивідуалізувати підхід до кожного студента, не витрачати час на рутинну працю за підрахунком балів.

45. Метод конкретних ситуацій в системі економічного навчання.

Розвиток у студентів уміння аналізувати ситуацію, працювати з інформацією, викладати й відстоювати свої погляди допоможе їм орієнтуватися у конкретних економічних умовах.

Робота економіста – це практичне вирішення виробничих ситуацій, які постійно виникають. Тому впровадження в навчання економістів розгляду виробничих ситуацій – необхідне завдання, спрямоване на активізацію і зближення навчання з виробництвом. Під виробничою ситуацією в найбільш загальному вигляді мається на увазі поєднання організаційних, технічних, економічних та соціальних умов і обставин, які створюють певну обстановку, стан, проблему.

У методичній літературі досить докладно описані різні види виробничих ситуацій та організація відповідних навчальних завдань (вправ): аналіз конкретних соціально-економічних ситуацій, рольові ігри, розгляд інцидентів, аналіз кореспонденції тощо. У процесі аналізу і вирішення виробничих ситуацій закладаються основи економічного стилю мислення.

Аналіз будь-якої економічної ситуації починається з формулювання проблеми. Проблема – це різниця між існуючим та ідеальним станом системи, її рішення – це наближення наявного стану до ідеального.

За характером проблеми можна розподілити на три основні типи:

1) аналітичні, або причинні (з постановкою питання «чому?»);

2) синтетичні, або вжиті заходи (з постановкою питання «що робити для вирішення проблеми?»);

3) вибір (із запропонованих заходів вибирається найоптимальніший). Такі проблеми найкраще вирішувати методом «мозкового штурму».

Роль лідера в процесі аналізу проблемної ситуації може виконувати викладач.

Проведення занять із застосуванням методу аналізу конкретних ситуацій відрізняється від звичайних навчальних занять тим, що в основі такої ситуації лежить реальна проблема, яка може не мати однозначного вирішення. Рекомендується така послідовність аналізу ситуації: формулювання ситуації, її вивчення, дискусія щодо вирішення, висновок.

Аналізуючи виробничі ситуації і проблеми, студенти формують економічне мислення і моделюють основні етапи своєї майбутньої професійної діяльності. У процесі колективного аналізу виробничих ситуацій часто виникає дискусія – складна форма активізації мислення студентів. Неприпустимо доручати проведення аналізу ситуацій (не кажучи вже про ігри) непідготовленим фахівцям.

Аналіз виробничих ситуацій є характерним прикладом проблемного навчання, тому що в ньому найбільш повно реалізуються вимоги єдності практичної і теоретичної діяльності, зв'язок підготовки у вищих навчальних закладах освіти з господарською практикою.

У вирішенні будь-яких проблемних ситуацій найкращих результатів досягає той, хто вміє відшукати можливості, яких не помічають інші. Ця якість просто необхідна майбутнім економістам.

Кейс (від англ. САSЕ – випадок, обставина, стан справ, докази, аргументи) – досить поширена форма проведення економічних занять і здійснення контролю знань студентів за окремою темою конкретного курсу, а також для розроблення міждисциплінарних завдань і занять на професійну компетентність.

Спираючись на зарубіжний досвід, наведемо класичний варіант моделі ситуаційного навчання:

I етап – індивідуальне вивчення студентами тексту ситуації (як правило – поза аудиторна робота);

II етап – постановка викладачем основних питань за кейсом, вступне слово викладача;

III етап – розподіл студентів на малі групи (не більше 4–6 осіб в групі);

IV етап – робота студентів в малих групах;

V етап – презентація «рішень» кожної малої групи;

VI етап – загальна дискусія, питання, виступи з місця;

VII етап – виступ викладача, його аналіз ситуації. Резюме.

Метод конкретних ситуацій (МКС) – визнаний у світі метод активізації менеджерської підготовки. Як вважають фахівці, у підготовці економістів і менеджерів цьому методу можна відводити до 25% навчального часу. Він навчає вмінню приймати рішення в умовах альтернативного вибору.

46. Дискусія як метод групового теоретичного навчання і практичного вирішення економічних проблем.

Дискусія – це одна з найдавніших форм організації навчання. Як форма навчання вона потребує певної методичної підготовки. Викладач економіки, як і кожна освічена людина, має володіти методикою ведення дискусії.

Дискусія – слово латинського походження, що в перекладі означає розгляд, дослідження. Сучасне розуміння дискусії пов'язане з політикою і науковими дослідженнями.

Основними видами дискусії вважають такі: «круглий стіл», «судове засідання», «міжгрупове обговорення», «форум», «техніка акваріуму». «Техніка акваріуму» полягає в постановці проблеми викладачем; створення підгруп для обговорення; позначення часу обговорення, визначення студента, який буде презентувати рішення групи і їх обговорення.

Викладач повинен володіти вмінням вибирати тему дискусії та її мету; вирішувати проблеми, які обговорюються, та здійснювати аналіз і оцінку ефективності її проведення для студентів.

В економічній підготовці важливо розвивати у майбутніх економістів навички критичного аналізу альтернативних варіантів рішення і толерантності до сприйняття точки зору іншої людини.

Дискусія дозволяє досягати таких ефектів:

1) дає повне уявлення про проблему, висвітлює її з різних сторін, тому що дає можливість висловити різноманітні думки, у тому числі альтернативні;

2) зменшує протидію сприйняття і розуміння нової інформації та забезпечує корекцію власних позицій;

3) пом'якшує приховані конфлікти, тому що відкритість суджень знімає емоції при оцінюванні чужих ідей;

4) надає груповому рішенню статус групової норми;

5) колективне прийняття рішень підвищує згуртованість групи і є передумовою для активізації учасників у процесі реалізації прийнятих рішень як власних;

6) в дискусії з'являються додаткові можливості підтвердження або підвищення власного статусу.

Фахівці вважають, що найважливішими умовами проведення дискусії як тематично спрямованої суперечки можуть бути такі:

–       всі учасники дискусії мають бути готовими до неї;

–       кожен учасник дискусії повинен мати чіткі стислі тези свого виступу;

–       можна практикувати «розминку» для активізації дискусії;

–       дискусія повинна бути спрямована на з'ясування істини, а не на словесне змагання її учасників.

Як правило дискусію проводять, коли є полярні погляди на якийсь предмет і тільки обґрунтоване обговорення цих поглядів може привести до оптимального рішення. В інших випадках можна обмежитися простим обговоренням проблеми.

47. Методика проведення «мозкового штурму».

Метод «мозкового штурму» заснований на генеруванні ідей і подальшого осмислення цих ідей. Суть методу полягає в наступному:

1)   запрошуються спеціалісти різного профілю з рухомим активним розумом, розкуті, що можуть генерувати різні ідеї з позицій різних наук;

2)   створюється доброзичлива, розкута, творча атмосфера розумних людей, зацікавлених в позитивному вирішенні проблем;

3)   забороняється критика висловлюваних ідей, тим більше глузування;

4)   ідеї висловлюються без доказів і пояснень. Можна висувати будь-які, навіть абсурдні ідеї, тому вони можуть послужити трампліном до оптимального рішення.

Оптимальний склад групи від 7 до 9 чоловік. Тривалість проведення «мозкового штурму (або атаки)» – в межах 40–60 хв. При проведенні заняття фіксується кожна ідея. Після того, як всі ідеї висловлені, необхідно їх обдумати, підвести підсумки.

48. Психологічно-методичні особливості роботи в малих групах.

Для досягнення успіху в навчанні важливі і кваліфікація викладача, і обладнання кабінетів, і бібліотечний фонд, але найбільше – аудиторія. Розвиток студентів, їх успішність і життєві плани більш важливі, ніж витрати грошей на одного студента, кількість студентів у групі, кількість книг в бібліотеці і навіть кваліфікація викладача.

В уміло організованому колективі кожен працює на іншого, справа викладача за малим – допомогти групі добре організувати заняття. Група може включати від двох до дванадцяти студентів, хоча верхня межа досить умовна. Педагоги давно побачили і використовують у своїй роботі вплив мікросоціального середовища на розвиток людини.

Однією з форм роботи малих груп є проектна робота. Проектна робота – це вид роботи, метою якої є підготовка певного кінцевого продукту спільної творчої діяльності групи студентів під керівництвом викладача. У проектній роботі приховані великі можливості розвитку особистості студентів. Вона сприяє розвитку у студентів ініціативи, незалежності і самооцінки, співпраці з іншими студентами, придбанню дослідницьких навичок. Підготовка, використання і презентація проекту – це трудомістке, напружене та ефективне виконання певного завдання. Проект можна виконувати протягом декількох занять, тижнів і аж до кінця вивчення дисципліни.

Підготовка та організація захисту (а також реалізація в практичній діяльності) проекту вимагає вміння працювати з літературою, самостійно її осмислювати, планувати і виконувати необхідні роботи. Головне, що під час проектної роботи, як і в кожному виді проблемного навчання, викладач дає можливість студентам брати відповідальність на себе.

Процедура проектної роботи – складна. Складна і творча праця самого викладача, який повинен:

1) знайти корисну та цікаву проблему для виконання проекту групою студентів (проект – це справжнє дослідження, отримання результатів, яких ще ніхто не досягав);

2) дати можливість студенту обрати свою нішу у виконанні проекту;

3) консультувати групу в процесі підготовки проекту (без нав'язування своїх ідей);

4) очолювати презентацію проектів;

5) бути присутнім на колективному оцінюванні студентами всіх проектів;

6) сформулювати резюме.

49. Методика проведення тренінгів в економічному навчанні.

Термін «тренінг» має походження від англійського слова, що перекладається як виховання, навчання, підготовка. Тренінг – це лише англомовна форма звичного слова «тренування», як навчання з метою підготовки до конкретної професійної діяльності. Інша справа, що форми тренінгу з часом модернізуються. Досвід свідчить, що кожні 5–10 років відбувається оновлення методичних прийомів. Сучасні технології навчання бізнесу значною мірою ґрунтуються на проведенні спеціальних тренінгів. Якщо розібратися, то і комбінований тип заняття має елементи типового тренінгу із закріплення базових навчальних знань і навичок. А виконання студентських колективних проектів – це теж різновид тренінгу з розвитку дослідницьких навичок та професійних умінь.

В економічній освіті ми маємо справу з навчальними тренінгами, які спрямовані на надання конкретних знань, умінь і навичок для формування конкретних форм соціальної поведінки в економічній сфері.

На даний момент в Україні діють численні агентства з розвитку економічного підприємництва, які готують тренінги з бізнес-дисциплін і готують тренерів для проведення семінарів. Важливою особливістю тренінгових форм навчання є їх спрямованість на практичне, а не на теоретичне навчання. Для тренінгів дуже підходить вислів: «навчити так, щоб навчитися робити самому».

Тренінгові технології реалізують основні принципи інноваційних методів навчання в підготовці сучасного підприємця. Ці технології є різновидом освітніх технологій. Термін «тренінговий метод» використовують як більш вузьке поняття порівняно з тренінговою технікою. Тренінгова техніка характеризує загальний спосіб і особливості навчального впливу. Фахівці виділяють чотири основних види тренінгової техніки:

1) інформаційну, в рамках якої застосовується показ навчальних фільмів, відеозаписів та інших технічних засобів навчання, а також лекція, інструктування, конференція. Ці методи спрямовані на повідомлення великій кількості слухачів необхідну інформацію за короткий час. Для активізації зворотних зв'язків зі слухачами має сенс доповнити перегляд фільму з груповими дискусіями, які дають можливість учасникам обговорити цікаві для них питання і висловити власну думку;

2) імітаційну (або стимулюючу), яка імітує робоче місце, виробничу ситуацію або проблеми, які вирішуються у трудовому процесі. При цьому реальність ситуації має вирішальне значення для ефективності тренінгової програми та зацікавленості тих, хто навчається. На імітаційній техніці ґрунтується цілий ряд більш конкретних методів навчання: ігри, спрямовані на прийняття рішень і вирішення типових організаційних проблем, кейс-метод, рольові та інші ділові ігри;

3) вправи з практичного виконання роботи (виробниче навчання), які являють собою програми виробничого навчання для перенавчання або трудової адаптації студентів, що використовуються на конкретних робочих місцях або в спеціальних тренінгових центрах;

4) групо динамічні вправи, які формують і вдосконалюють соціальну компетентність співробітників, культуру ділового спілкування, єдність дій у команді, вміння попереджати або конструктивно вирішувати конфлікти. Іноді виділяють також комп'ютерну тренінгову техніку.

Тренінг – це методична форма ефективного поєднання економічної теорії і практики у розвитку знань, мислення, вміння, планування дій і поведінки майбутнього фахівця.

Таким чином, від інших форм і засобів навчання тренінги відрізняються:

1)    граничністю цілей – порівняно звуженими, але строго позначеними проміжними цілями, які ведуть до досягнення кінцевої мети;

2)    поведінковою спрямованістю – служать не стільки для розширення знань, скільки для вироблення конкретних взірців або моделей поведінки;

3)    прикладним характером – більше, ніж інші методики навчання, підпорядковані безпосередньому вирішенню практичних завдань.

Виділяють такі види тренінгів: комунікативної компетентності; індивідуального стилю; самореалізації особистості; ділового спілкування; когнітивний тренінг; імпровізаційний тренінг; тренінг-коучінг; дискусія-тренінг; тренінг-курс.

50. Класифікація тренінгових занять.

Тренінг сенситивності, або прогнозування поведінки, ґрунтується на теоріях мотивації, комунікації, лідерства, групової динаміки і ін. Акцент ставиться на емоційне, а не на інтелектуальне навчання, на розвиток сенситивності як навичок уважного спостерігача, який бачить, чує, запам'ятовує.

Бізнес-тренінг має склад учасників з різних організацій і спрямований на підвищення ефективності підприємницької діяльності в цілому.

Корпоративний тренінг – це внутрішньо фірмове навчання, як підготовка і розвиток умінь і навичок персоналу для ефективної роботи. Корпоративний тренінг максимально конкретний, а його спрямованість – функціональна: мета – підтримати і підвищити конкурентоспроможність організації і людей, які працюють в ній.

Недавні дослідження показали, що 10% витрат на тренінг персоналу дає зростання продуктивності праці на 8,5%, тоді як збільшення капіталовкладень дає приріст продуктивності тільки на 3,8%.

Управлінський тренінг направляється на розвиток лідерського потенціалу учасників та включає тренінги в конкуренції і владі, лідерства, управлінні конфліктами і ін.

Відеотренінг базується на використанні відеозапису в двох варіантах: показ готових відеоматеріалів (відеоперегляд) і запис в ході виконання ігрових занять, його перегляд і аналіз.

Відеотренінг є досить цікавою формою підвищення педагогічної підготовки викладачів. Вони дають можливість встановити, які дії мають місце в його поведінковому репертуарі; зрозуміти, яку реакцію оточення вони викликають; визначити, від чого слід відмовитися і які навички слід розвивати в собі додатково.

Таким чином, навчальною метою відеотренінгів є розвиток навичок конструювання поведінки і спілкування, відпрацювання необхідних психологічних установок.

У практиці підготовки сучасних менеджерів для прийняття ефективних соціально-економічних рішень поширюється тренінг типу коучінгу. Це така система розвитку певних професійних навичок, яка базується на вмінні тренера наближати спеціально продуманими питаннями учасника до «самостійного» вибору рішення проблем, іноді в умовах обмеженості часу.

Тренінг-курс – це система спеціально розроблених тренінгів, практикумів, ігрових занять для підготовки професійних навичок та вмінь фахівців конкретного професійного профілю.

Етапи та цілі проведення навчального тренінгу:

I етап – аналіз потреб. Мета – визначення навчальних потреб;

II етап – планування, визначення і моделювання всіх аспектів тренінгу;

III етап – виконання. Мета – практична реалізація навчального проекту;

IV етап – контроль результатів. Мета – перевірка вміння переносити отримані знання, уміння на життєві ситуації.

51. Роль технічних засобів навчання (ТЗН) в сучасному навчальному процесі.

У раціоналізації самостійної роботи студентів позитивну роль відіграє використання комп'ютерів та інших технічних засобів навчання (навчальне телебачення, відеофільми, слайди, електронні підручники тощо).

По відношенню до технічних засобів навчання (ТЗН) викладачів можна розділити на три типи:

1) легко засвоюють ТЗН, тим самим вдосконалюючи свою діяльність;

2) досягли високого рівня викладацької майстерності, але не відмовляються від ТЗН;

3) активно відмовляються від ТЗН.

Викладач може користуватися комп'ютерною підтримкою в процесі підготовки і планування завдань, оптимізацією навчально-педагогічної діяльності, веденням досьє (портфоліо) по кожному студенту, інформаційно-консультативною підтримкою педагогічних дій.

Тільки комп'ютерні програми здатні повністю реалізувати принципи проблемного навчання. Є широкий асортимент комп'ютерних ігор різного профілю, зокрема й економічних.

Комп'ютерні технології можуть надати освіті особистісний характер. Відкриваються нові можливості для творчості, розвивається дистанційне навчання в економічній освіті.

Мільйони людей вже отримали таким чином освіту, і потреба в дистанційній формі навчання з використанням ТЗН постійно зростає.

52. Сутність дистанційного навчання.

В основі дистанційного навчання – самостійна робота студента у зручний для цього час у віддаленому від викладача місці. Цей тип навчання називають ще «освіта дорослих». Центри дистанційного навчання існують при всіх університетах США, Європи, Австралії тощо.

Дистанційне навчання – це особлива форма навчання, де викладачі та студенти розділені географічною відстанню. Іноді його ще називають домашнім навчанням або заочними курсами.

Існує кілька форм дистанційного навчання – від простих, що будуються на електронній пошті, онлайновій системі обміну інформацією в реальному режимі часу, до інтерактивних при використанні відеоконференцій, мультимедійних презентацій тощо. Дистанційне навчання не заміщає, а доповнює існуючі методи навчання, які будуються на лекційному та семінарському досвіді, використанні підручників, електронних програмно-комп'ютерних засобів.

Існує два види дистанційного навчання: пасивний і активний. Крім організації відеоконференцій, можна використовувати розсилку матеріалів (чи комп'ютерних навчальних курсів) електронною поштою; забезпечити передачу результатів тестування, контрольних, курсових і дипломних робіт; провести обговорення, опитування чи екзамен в діалоговому режимі; отримати доступ до інформації на певну тематику.

53. Сутність і значення науково-дослідної роботи студентів (НДРС).

Наукове дослідження – цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають в системі понять, законів, теорій і можуть мати прикладне значення. Науково-дослідна діяльність вимагає не тільки певної системи професійних знань, але й системності та креативності мислення, розуміння системного ефекту, вміння вести дослідження, тобто знаходити причини і наслідки певних процесів та явищ в економіці, а також формувати висновки і пропозиції щодо стабілізації та розвитку поставленої проблеми. НДРС розвиває такі якості економічного мислення як гнучкість, оригінальність, системність, логічність, швидкість та ін. Крім того НДРС дозволяє аналізувати не тільки рівень розвитку економічного мислення студентів, але й оцінити ефективність застосування викладачами різних методик викладання економічних дисциплін. До НДРС можна віднести доповіді на науково-практичних конференціях, участь в олімпіадах, роботу над науковим проектом.

Оцінювання науково-дослідницьких якостей або креативності мислення студентів може бути певною кількістю балів; за виконанню економічних завдань в певний інтервал часу; за рівнем складності завдань; за якістю виконаних студентами творчих дослідницьких курсових і проектних робіт; за відношенням до професійного навчання та вмінням ефективно працювати в команді і ін.

НДРС є одним з методологічних прийомів розвитку креативності та інноваційності економічного мислення і студентів, і викладачів. Таким чином, науково-дослідницькі навички студентів можуть мати подвійне позитивне значення: це дуже розвиває мислення і компетентність самих викладачів та їх студентів, а також активізує економічне навчання взагалі.

НДРС розглядається як самостійна робота студентів під керівництвом наукового керівника, як підготовка до практичної професійної економічної діяльності.

54. Етапи написання курсової, дипломної чи магістерської роботи:

1. Вибір теми. Тематику курсових і дипломних робіт, як правило, розробляє кафедра. Кожен студент може обрати будь-яку тему дослідження у переліку або запропонувати свою, яку затверджує кафедра.

2. Входження в тему. Студент займається пошуком джерел за темою дослідження, складає список літератури.

3. Складання плану роботи. Визначивши коло питань і послідовність їх висвітлення в дослідженні, студент обирає методи дослідження, формулює мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, гіпотезу, планує етапи роботи.

4. Аналіз результатів теоретичного й статистичного дослідження, формулювання висновків і рекомендацій.

Завершена робота має бути надрукована, оправлена у тверду палітурку. Подають її на кафедру ще й в електронному варіанті. У дипломній (бакалаврській та магістерській) роботах значну роль відіграє проведення експерименту.

Курсова (дипломна, магістерська) робота містить вступ, основні розділи, у яких розкривається тема, висновки.

55. Педагогічна майстерність викладача економічних дисциплін.

Для кожного викладача робота може бути ремеслом або майстерністю. Передача «живого досвіду» не може відбуватися за допомогою тільки тексту. Як відомо, основним завданням економічного навчання є передача професійних знань, умінь і навичок, цінностей, досвіду творчої та соціально-економічної діяльності. Найбільш відомі фахівці погоджуються, що під словом «навчання» ми розуміємо:

1) придбання того знання, яке здобувається в процесі навчання;

2) саморозвиток шляхом особистої активності;

3) зміна в поведінці як результат отримання досвіду.

У компетентність викладача економічних дисциплін входить не тільки професійна, але й психолого-педагогічна складова. Психологічний аспект компетентності викладача економічних дисциплін ґрунтується на вивченні таких предметів, як загальна і педагогічна психологія, економічна психологія, навчальний менеджмент. Педагогічний аспект компетентності включає в себе дидактичні та методичні особливості викладання економічних дисциплін.

Якість економічної освіти та успішності навчання – це основні чинники ефективності сучасного навчання. За умови їх впливу на діяльність студентів вони діляться на організаційні, мотиваційні, методичні.

Інтерактивна компетентність:

–     володіння стратегіями взаємодії зі слухачами;

–     вміння координувати командну роботу в процесі гри: правильно розподілити ігрові ролі, чітко сформулювати цілі і завдання взаємодії;

–     чітке формулювання проблеми;

–     грамотне проведення інструктажу, консультування;

–     уміння керувати груповою взаємодією, міжособистісними і діловими конфліктами;

–     методичні навички керівництва дискусією, суперечкою, полемікою і проектуванням більш ефективних стратегій поведінки слухачів різного віку.

Ігротехнічна компетентність:

–     наявність професійних знань з інтерактивних технологій (їх призначення, специфіка, принципи розробки та проведення);

–     знання способів психологічної підтримки тих, хто грає;

–     володіння прийомами і навичками створення творчої атмосфери;

–     розуміння значення освітньої результативності ігрових технологій.

Наукове економічне мислення відображає економіку всебічно і в її цілісності. Отже, викладач економічних дисциплін повинен:

1)  мати здатність критично долати односторонні погляди;

2)  розуміти процеси економічного розвитку;

3)  виявляти зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім, між перехідними і постійно повторюваними економічними явищами.

56. Визначальні риси особистості педагога.

Зрозуміло, будь-який педагог – це перш за все людина. Двох абсолютно однакових педагогів немає – це цілком очевидно.

Тому, звичайно ж комплекс рис особистості педагога – це не догма, не аксіома, а скоріше модель (навіть еталон) того, яким хочуть бачити сучасного педагога суспільство, колеги, студенти.

1. Моральна культура – це твердий і послідовний світогляд; ясна і яскрава спрямованість (на роботу взагалі, на передачу знань, навичок, умінь, на постійний творчий ріст); ідейно-політична зрілість.

2. Пристрасна переконаність. Людина непереконлива нікого не переконає.

3. Висока професійна підготовка, широкий загальнокультурний кругозір, постійне прагнення до нових знань. У наш стрімко змінюваний час навіть сама висока професійна підготовка не гарантує спокійного життя педагогу. Без оновлення знань сьогодні важко будь-якому працівникові, а педагогу – взагалі неможливо.

4. Ініціатива, самостійність, новаторство. Педагог за самою своєю суттю повинен бути постійно готовий і налаштований на інновації як за змістом, так і за формою своєї праці.

5. Дисципліна, старанність, відповідальність за доручену справу. Недоліки та брак викладача – це діри в роботі майбутнього фахівця.

6. Бездоганний моральний вигляд. Тільки педагог, який немає моральних вад в очах студентів, може розраховувати на те, що кожне його слово дійде до розуму і серця студентів. Разом з тим, сьогоднішній день висуває нові завдання і нові вимоги до особистих якостей педагога, зокрема:

1) обсяг інформації, що надходить настільки великий, що справа педагога – не намагатися охопити всю лавину інформації, що надходить, а постійно удосконалювати вміння її знаходити, вибирати, систематизувати;

2)  авторитет сучасного педагога не в однозначності суджень і висновків, а в умінні поважати плюралізм думок;

3)  сьогодні педагог викликає повагу у студентів не страхом за строгість оцінки, не відстанню, віддаленням від студентів, а вмінням розуміти їх, довіряти їм, бути з ними неформально близьким;

4)  часта зміна переконань, політичних симпатій (тим більше за замовленням) не тільки не може бути долею педагога, але є прямим шляхом до повної втрати авторитету.

Одним з провідних критеріїв оцінки особистості педагога є рівень його педагогічної майстерності. Таким чином, педагогічна діяльність нерозривно пов'язана і багато в чому визначається особистістю самого педагога.

57. Оцінювання компетентності викладачів економічних дисциплін.

«Поганий вчитель подає істину, а хороший – вчить її знаходити!»

Педагогічна компетентність – це доступна вимірюванню успішність викладача, часто оцінюється досягненнями його студентів. У літературі існують різні підходи до оцінювання рівня професіоналізму або компетентності викладача. Уміння створити на занятті чи лекції навчально-пізнавальну атмосферу характеризується відповідями на такі питання:

1. Якими методами створена атмосфера зацікавленості в матеріалі, що вивчається?

2. Досягаються поставлені цілі зусиллями викладача?

3. Як реагують слухачі на запропоновані завдання?

4. Яким є мова педагога?

5. Якими є стосунки викладача та студентів?

6. Яким є виховна сторона лекції (заняття)?

7. Якою є результативність лекції (заняття)?

Стиль викладання визначається чотирма рівнями: 1) пасивний; 2) доактивний; 3) активний; 4) творчий. В.А. Козаков пропонує оцінювати компетентність як результативність педагогічної діяльності. Пропонується п'ять рівнів реалізації показників викладання: дуже низький (репродуктивний); низький (адаптивний); посередній (локально-моделюючий); високий (системно-моделюючий); дуже високий (творчий).

П'ятий «дуже високий» (творчий) рівень має таку характеристику: викладач використовує стратегії перетворення свого предмета на засіб формування особистості студента. Мета, завдання та структура заняття відповідають потребам формування економічного мислення та економічної поведінки студентів. Використовується диференційний підхід до розробки системи завдань. Переважають активні методи навчання. Проектується діяльність і поведінка студентів в конкретних економічних ситуаціях.

«Високий» рівень реалізації показників викладання має такий короткий опис критеріїв результативності: викладач володіє головними стратегіями навчання студентів – знаннями, вміннями і навиками щодо даного курсу і педагогічного процесу в цілому. Мета, завдання та структура заняття обираються обґрунтовано, відповідно до особливостей студентів, їх майбутньої професійної діяльності, ролі навчального матеріалу в курсі і в зв'язку з іншими предметами. Моделюється рівень засвоєння знань з теми і відповідні форми та методи навчально-пізнавальної діяльності й контролю. Зміст викладається в логічній структурі, яка відповідає меті. Переважають проблемні (пошуковий, дослідницький) методи навчання, які відповідають потребам активізації діяльності студентів, їх мотивам та інтересам.

Посередній (локально моделюючий) – характеризується тим, що викладач володіє головними стратегіями навчання студентів. Мета і завдання роботи обґрунтовані, проте не визначені рівні засвоєння бази знань і відповідні їм форми і методи роботи. Переважають традиційні методи і прийоми навчально-пізнавальної діяльності та контролю знань. Активізація діяльності студентів відбувається без глибокого дидактичного обґрунтування.

Низький (адаптивний) рівень означає, що викладач вміє пристосовувати своє повідомлення до особливостей аудиторії. Мета і структура заняття визначені адекватно рівню студентів, однак відсутні навички варіативності методів і способів навчально-пізнавальної діяльності. Методи активізації використовуються рідко.

«Дуже низький» (репродуктивний) рівень реалізації показників викладання має такий опис критеріїв: викладач здатний розповісти студентам те, що знає сам. Мета заняття визначена стихійно без урахування рівня підготовленості студентів. Мінімально використовується навчальна література. Зміст навчального матеріалу вибрано стихійно і являє собою просту концентрацію інформації. Переважають традиційні методи одностороннього пояснення, коли студент пасивно сприймає інформацію. Елементи організаційної структури заняття не пояснені.

 У процесі виконання індивідуальної роботи з курсу «Методика викладання економіки» кожен студент готує тематичне заняття. Готуючи таке заняття, згадайте, в чому вам самому було важко розібратися, яку економічну категорію чи закономірність важко було зрозуміти, а потім поміркуйте, в якому контексті більш легко засвоїти те чи інше поняття, з чим краще його порівняти, як можна наочно зобразити економічний взаємозв'язок, які краще навести приклади, в якій ігровій формі краще закріпити знання.

У процесі розроблення заняття дуже важливо спочатку вибрати методичні прийоми вивчення програмного матеріалу, а вже потім визначати інші його елементи: перевірку домашнього завдання, методику закріплення матеріалу.