Практичне заняття 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

План

2.1. Види практичних занять.

2.2. Методика проведення практичних занять.

2.3. Організація і методика проведення семінарських занять.

 

2.1. Види практичних занять

Практичне заняття – форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички практичного застосування їх через індивідуальне виконання студентами відповідно сформульованих завдань. Слово "практикум" відображає ту саму думку (від гр. practicos – діяльний) – маються на увазі такі види навчальних занять, які вимагають від студентів підсиленої діяльності.

Види практичних занять:

– семінарське – обговорення студентами теми навчальної дисципліни;

– практичне – виконання вправ та завдань з метою формування навиків і вмінь;

– лабораторне – застосування розумових та фізичних зусиль для розв’язання наукових та життєвих завдань.

Лабораторні роботи (від лат. labor – труд, праця, робота, трудність) самою своєю назвою вказують на поняття, яке склалося ще в давні часи, і пов'язані з застосуванням розумових, трудових, фізичних зусиль, спрямованих на розв'язання наукових завдань. Лабораторні заняття – форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача особисто проводить природничі або імітаційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень цієї навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у певній предметній галузі.

Головна мета семінарських занять — сприяння поглибленому засвоєнню студентами найбільш складних питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти. Під семінарським заняттям розуміють форму навчального заняття, за якої викладач організує дискусію із завчасно визначених тем, до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати-доповіді.

Основні завдання практичних занять можна сформулювати в такий спосіб: поглиблення та уточнення знань, набутих на лекціях і в процесі самостійної роботи, формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу й узагальнень, опанування діючою технікою, набуття первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним, оволодіння початковими навичками керівництва робітниками на виробництві тощо.

 

2.2. Методика проведення практичних занять

Одним з важливих видів занять студентів є практичні заняття. Вони є специфічним різновидом семінарського заняття, в якому складовою є така частина, як засвоєння матеріалу шляхом виконання практичних завдань, вправ на закріплення теоретичних питань та положень.

Серед основних форм роботи студентів є малі групи по 5–6 осіб. Це так звані групи психологічного комфорту, у яких кожен учасник відіграє свою особливу роль і певними своїми якостями, особистісними й професійними, доповнює інших. У таких групах є свої «генератори ідей» та виконавці, лідери та аутсайдери, «каталізатори» і «профани». Чим повніше представлені ролі в малій групі, тим ефективніша її робота.

Використання «малих груп» у процесі навчання дає змогу структурувати практично-семінарські заняття за формою і змістом, створює можливості для участі кожного студента в роботі за темою заняття, забезпечує формування особистісних якостей та досвіду соціального спілкування, що є важливими для майбутньої професійної діяльності.

Малі групи дають змогу зробити крок до адекватного сприйняття самого себе – не як ідеалу, у якому все досконале, але й не як нікчеми, яка нічого не може досягти. Певна позиція, на якій базується розвиток самостійності, самосвідомості, – самоакцептація – визнання самого себе за цінність, незважаючи на обмеження, які властиві кожному з нас.

Використання «малих груп» у навчальному процесі сприяє підвищенню ефективності за рахунок синергетичного ефекту, усіх інших методів та прийомів діяльності: дискусій, бесід, ігор, аналізу конкретних ситуацій, створення навчальних проектів.

Організація роботи малих груп включає кілька кроків:

ПІДГОТОВКА. Основне її призначення – організувати студентів на виконання навчального завдання за допомогою відмінної від традиційної форми роботи.

Крок 1. ЕКСПЕРТНИЙ – визначення викладачем цілей і завдань наступної роботи, надання навчальної інформації для подальшого опрацювання у вигляді тексту-опису, статистичних даних, ілюстративного матеріалу тощо.

Крок 2. ІНФОРМАЦІЙНИЙ – ключовим моментом даного етапу є уточнення та доповнення поданої навчальної інформації, завдань щодо її опрацювання. Важливо, що цей крок обмежується невеликим проміжком часу (3–5 хв), щоб подання інформації не переросло в загальне обговорення, що порушить хід виконання окреслених завдань.

Крок 3. ВНУТРІШНЬОГРУПОВЕ ОБГОВОРЕННЯ – викладач ще раз нагадує завдання, яке потрібно виконати. Спонтанно відбувається обмін думками між самими учасниками, розподіл ролей та обов’язків у малих групах без втручання викладача. Саме на цьому етапі відбувається безпосереднє вирішення поставлених завдань на основі аналізу навчальної інформації, що супроводжується обміном досвідом, знаннями, взаємним навчанням та взаємною підтримкою учасників малої групи відповідно до обраних ролей.

Крок 4. РЕАЛІЗАЦІЯ. На цьому етапі викладач спонукає студентів до завершення роботи над завданням, вироблення спільного рішення та його презентації.

Крок 5. ПІДСУМКИ. На закінчення роботи малої групи доцільно виділити деякий час для того, щоб учасники довільно могли обмінятися враженнями про свою роботу. Викладач може запитати студентів, як вони оцінюють ефективність діяльності на даному занятті.

Дискусія – слово латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін думками, ідеями між кількома учасниками. Мета дискусії – виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної думки. Дискусії можуть бути вільними та керованими.

Завдання дискусії:

– поглиблювати знання слухачів з теми, яка розглядається;

– виявляти заплутані питання;

– розвивати вміння учасників аргументовано обстоювати свою думку, уміння уважно та зважено вислуховувати думки опонентів;

– формувати й розвивати культуру обговорення дискусійних питань;

– головні правила проведення дискусії;

– сперечатися по суті, пам’ятаючи, що головне в дискусії – аргументи, факти, логіка, доказовість.

Не допускати образливих реплік, не давати виступам оцінку, не нав’язувати свою думку. Поважати погляди опонентів, прагнути до того, щоб добре їх зрозуміти, перш ніж критикувати. Виявляти стриманість у суперечках, чітко формулювати власні думки, намагатися встановити істину, а не демонструвати своє красномовство, виявляти самокритичність, уміння з гідністю визнати недостатність своєї аргументації, постійно пам’ятати, що доблесть не в тому, щоб довести перевагу своєї ідеї, а в тому, щоб відкинути помилкові переконання, визнати істину.

Дискусія як спосіб передачі знань у системі «викладач – студент», «студент – студент» є методом зі сталими традиціями. Вона входить до групи проблемних методів і має кілька різновидів: дискусія, пов’язана з викладом; дискусія круглого столу; дискусія групова; дискусія оглядова (загальна); мозкова атака та ін.

Метод навчання, який називають «дискусія групова», у своїй основній частині передбачає проведення дискусії в малих групах, при цьому на обговорення може бути винесено певну тему або окремі її питання для кожної групи.

Перший крок дискусії головним чином зводиться до того, щоб пояснити учасникам організаційні умови заняття. Особливе значення при цьому має визначення проблеми та джерел інформації. Доцільно також обґрунтувати важливість розв’язання вказаних питань з теми, що розглядається. Для того щоб студенти могли розв’язати задані проблеми, вони повинні мати певний попередній запас знань і можливість доступу до різних джерел інформації. Поділ на групи здійснюється з допомогою викладача так, щоб у кожній малій групі кількість учасників була 4–5 осіб, але не більше 7.

Другий крок групової дискусії зорієнтований на роботу в групах, а за її організацію й ефективність відповідають вибрані лідери груп. Наявні в групі джерела інформації можуть бути проаналізовані індивідуально кожним учасником (тоді потрібно стільки джерел інформації, скільки учасників груп) або спільно (наприклад, один студент читає текст, а інші уважно слухають його зміст).

Третій крок заняття має загальний характер (оглядової дискусії), до головних елементів якого потрібно віднести такі: презентація висновків дискусії обговорень у групах, яку виконують лідери даних груп; вибір оптимального розв’язання питань, що є змістом даного заняття.

Мозкова атака. Від англ. – мозковий штурм – методика стимуляції творчої активності та продуктивності для розв’язання проблеми. «Мозкова атака» – це метод розв’язування невідкладних завдань за дуже обмежений час. Суть методу полягає в тому, що необхідно висловити найбільшу кількість ідей за невелику кількість часу, обговорити та здійснити їхній відбір. Цей метод використовується для розвитку творчих здібностей або для розв’язання складних проблем.

Умови ефективності мозкової атаки:

– максимальна зацікавленість усіх учасників у досягненні результату;

– абсолютний авторитет керівника в організації роботи;

– чітке дотримання правил проведення мозкової атаки.

Суть «мозкової атаки» полягає в тому, що студенти отримують тільки одну проблему для розв’язання, а їхнім завданням є генерація якнайбільшої кількості різних неординарних ідей для її вирішення. Найважливішим при цьому є створення вільного середовища для висловлювання ідей і навіть недоречних пропозицій.

Використання методу «мозкової атаки» в практиці навчання можливе за дотримання певних правил, які потрібно враховувати під час проектування та реалізації заняття. До цих правил належать такі: висловлення думок повинно відбуватися без закріпачення, навіть якщо запропоноване розв’язання спочатку видається абсурдним і недоречним, пропоновані думки не можна обґрунтовувати в момент їхнього виголошення під жодним приводом, висловлені ідеї не можна коментувати. Це стосується однаково як організатора заняття, так і інших учасників дискусії. Після закінчення списку ідей допускається обґрунтування висловлених пропозицій розв’язання проблем. за один раз можна висловлювати тільки одну думку.

Аналіз конкретних ситуацій – один з методів активного навчання, який дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності спеціалістів. Такий підхід характерний і для емпіричної школи в управлінні, де досвіду надається більше значення, ніж науковим методам. Цей метод передбачає розгляд виробничих, управлінських та інших ситуацій, складних конфліктних випадків, проблемних ситуацій, інцидентів у процесі вивчення навчального матеріалу.

Проблемна ситуація – усвідомлена людиною ситуація існування протиріччя між поставленою метою й можливістю її досягнення. Головна мета навчальної проблемної ситуації – викликати пізнавальний інтерес у студентів, спрямувати їхню розумову діяльність. Проблемна ситуація може бути надана на початку розгляду навчальної теми й використовуватися як основа для вивчення матеріалу

Важливим фактором вступного етапу є готовність студентів до роботи за даним методом. Поведінка учасників дискусії значно залежить від організатора заняття, який повинен керувати так, щоб надати можливість кожному учаснику заняття висловитися, але водночас не давати змогу відхилятися від головного напрямку дискусії. Доповідач має можливість порівняти власні позиції з поглядами колег. Перша й головна різниця цих методів стосується особливостей опису. Опис випадків охоплює один випадок, головний на фоні другорядних фактів. Опис ситуації містить кілька основних, пов’язаних між собою випадків у контексті другорядних, додаткових фактів.

Метод випадків (incident method). Цей метод належать до групи активізаційних разом з методами ситуацій, інсценізацій, ігор дидактичних (стимуляційних і управлінських) та дискусій кількох різновидів. Метод випадків є найпростішим з даної групи й найбільше відповідає умовам і традиціям навчання в наших навчальних закладах.

Суть методу випадків зводиться до аналізу з наступним обговоренням наданого викладачем у письмовій формі, на аудіо- або відеострічці опису випадку, що стосується виробничої діяльності чи міжособистісних стосунків у навчальному процесі. Пояснення суті методу випадків передбачає ознайомлення з умовами проведення занять цим методом.

Етап 1. На цьому етапі заняття студенти отримують тексти з описом випадку та ознайомлюються з наданою інформацією. Через 5–8 хв. один з учасників заняття читає текст уголос.

Етап 2. Інформація, здобута студентами під час вступного аналізу випадку або шляхом постановки запитань, потребує систематизації для того, щоб урахувати всі фактори, які визначають проблему, та виявити серед них найвагоміші.

Етап 3. Напевно, найважливішим у застосуванні методу випадків. Розв’язання проблеми, що є предметом заняття, повинно враховувати кілька застережень. Випадок, який містить тільки одне розв’язання, немає великого дидактичного значення, бо не передбачає можливості прийняття альтернативного рішення. Суть кроку 3 полягає в оголошенні перед студентами пропозицій з розв’язаннями проблеми та їхнього обґрунтування.

Етап 4. На закінчення заняття викладач нагадує учасникам про мету спільної роботи, робить підсумки, оцінює правильність постановки питань, активність учасників та їхній внесок у розв’язання проблеми, аналізує ті фрагменти заняття, які мали найбільше дидактичне значення.

Презентації – виступи перед аудиторією – необхідний атрибут практичної та навчальної діяльності. Презентації використовуються для представлення певних досягнень, результатів роботи групи, звіту про виконання індивідуального завдання, інструктажу, демонстрації нових товарів та послуг. Усі презентації проводяться за однією структурою сценарію: урочиста частина; прес-конференція; невимушене спілкування.

Рекомендації щодо проведення презентації. Проводячи презентацію, необхідно звернути увагу на такі аспекти: підготовка й початок презентації, її структура, техніка презентації, використання засобів візуалізації, отримання зворотного зв’язку та деякі інші.

Техніка презентації: а) дикція: говорити чітко, ясно, гучно; виділяти важливі місця паузами, інтонацією; не «бурмотіти», не говорити крізь зуби, слідкувати за диханням; уникати слів-паразитів; не робити надто довгих або частих пауз, але й не говорити безупинно; б) мова: уживати короткі слова, прості речення; використовувати активні дієслова й конкретні визначення; пояснювати загальні місця конкретними прикладами; не використовувати спеціальний жаргон, якщо ви не впевнені, що він знайомий аудиторії й буде правильно сприйнятий нею.

Інсценізації (role playing). Метод інсценізації передбачає дещо іншу активність студентів, ніж застосування описаних уже АМН. У даному разі слухачі безпосередньо задіяні в навчанні, вони беруть на себе ролі учасників подій. На заняттях, які проводяться методами випадків чи ситуацій, студенти аналізують і оцінюють проблему, оперуючи логікою або методом дедукції. Дидактичні ж ігри відрізняються тривалістю реалізації, складністю завдань та значною кількістю учасників (як правило, це всі студенти навчальної групи).

Сама інсценізація є «акторською» імпровізацією студентів, адже для репетицій і «проб» немає ні часу, ні можливостей, ні потреби. У даному випадку йдеться про якість гри, а не про зміст «сценки».

Після виконання інсценізації (після перерви у 2–3 хв.) доцільно провести дискусію щодо оцінки завдання. Її можуть розпочати як «глядачі», так і «актори». Також можна запропонувати «акторам» коротко прокоментувати свою «гру» – власні відчуття, емоції, розуміння ситуації. Якість виконання ролей не є предметом обговорення. Дискусія стосується питання, яке є змістом інсценізації. Участь викладача в даній дискусії має бути незначною й дискретною.

Дидактична гра – метод імітації (наслідування, відображення) прийняття управлінських рішень у різноманітних ситуаціях шляхом гри (програвання, розігрування) за правилами, які дані або виробляються самими учасниками. Дидактичні ігри пов’язані насамперед з двома особливостями навчання: проблемністю та засвоєнням навчальної інформації через дію.

Ігри стимуляційні. Стимуляція – це подання вибраного фрагменту конкретної ситуації в спрощеному вигляді та розігрування студентами в ролях функцій (посадових обов’язків) її учасників. Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, хто навчається, складних ситуацій, які «…колись для когось були проблемою, причому хід рішень, вироблених студентами, порівнюється з фактичними рішеннями».

Управлінські (організаційно-діяльнісні) ігри. Особливістю названого методу є те, що ігри використовуються для формування або вдосконалення вмінь приймати рішення за відносно короткий час і в умовах конкуренції гравців, які мають різні рольові цілі. Командам пропонуються для аналізу ситуації, які потребують складних управлінських рішень, що стосуються всіх сфер життєдіяльності підприємства — маркетингу, фінансів, виробництва, персоналу тощо. Цей метод вимагає від учасників визначення цілей заняття, передбачення розвитку ситуації, вибору стратегії дій, прийняття кількох оперативних рішень.

Сутність управлінських ігор полягає у виконанні учасниками ролей (наприклад, директора підприємства, головного бухгалтера тощо). Гра базується не на «зазубреному» тексті, а на презентації власної думки, суджень з урахуванням умов, що виникають у даній ситуації.

Метаплан. Метод метаплану є маловідомим способом дискусії, що містить у собі елементи мозкової атаки, аналізу випадків (ситуацій), гри. Суть дискусії, про яку йдеться, зводиться до розроблення під час обговорення проблеми плаката під назвою «метаплан». Метод метаплану можна використовувати в малих групах (5–6 осіб) та у великих аудиторіях (20–40 осіб).

Тренінг – це запланований процес модифікації (зміни) ставлення, знання чи поведінкових навичок того, хто навчається, через набуття навчального досвіду, щоб досягти ефективного виконання в одному виді діяльності або в певній галузі .

Системи тренінгу в практиці підприємництва чітко скоординовані для того, щоб навички прикладного характеру, наприклад прямого продажу, отримані раз, могли бути використані в усіх секторах на ринку праці.

Для того, щоб тренінг був ефективним, необхідно не лише виявити тренінг-цілі індивідів і робочої групи, а й об’єктивні потреби організації. Однак потреби окремої людини й організації можуть вступати в протиріччя.

 

2.3. Організація і методика проведення семінарських занять

Семінар (лат. seminarium – розсадник) – вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно до змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо.

Проведення семінарських занять дозволяє вирішувати такі дидактичні цілі:

– оптимально поєднувати лекційні заняття із систематичною самостійною навчально-пізнавальною діяльністю студентів, їх теоретичну підготовку з практичною;

– розвивати уміння, навички розумової праці, творчого мислення, уміння використовувати теоретичні знання для вирішення практичних завдань;

– формувати у студентів інтерес до науково-дослідної роботи і залучення їх до наукових досліджень, які здійснює кафедра;

–  забезпечувати системне повторення, поглиблення і закріплення знань студентів за певною темою;

– формувати уміння і навички здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності;

– здійснювати діагностику і контроль знань студентів з окремих розділів і тем програми, формувати уміння і навички виконання різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські заняття виконують такі основні функції:

– навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);

– розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

– виховну (виховання відповідальності, працездатності, виховання культури спілкування і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби раціоналізації навчально-пізнавальної діяльності та організації дозвілля);

– діагностично-корекційну та контролюючу (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у його засвоєнні та їх подолання).

Залежно від завдань і змісту семінарських занять їх можна класифікувати як: просемінари; традиційні (тематичні) семінари; підсумовуючі семінари (повторення і систематизації знань, міжпредметні семінари та ін.); спецсемінари.

Слід продемонструвати види записів, використання яких допоможе їм приймати участь у обговоренні конкретних проблем:

– виписки, цитати – дослівні, точні записи конкретного тексту з посиланням на джерело інформації та його автора;

– план виступу – сукупність чітко сформульованих, послідовно викладених думок, які відбивають основний зміст прочитаного;

– тези – основні положення тексту без додаткових пояснень;

– конспект – короткий послідовний виклад інформації з першоджерела. Для оперативного використання студентам можна рекомендувати накопичувати інформацію на спеціальних картках - аркушах твердого паперу невеликого формату.

Традиційний (тематичний) семінар орієнтований на обговорення групи проблем, які вивчались студентами самостійно або опрацьовувалися на лекції. Серед тематичних семінарів найчастіше використовуються такі різновиди: семінар-розгорнута бесіда; семінар-диспут, семінар-конференція, коментоване читання творів, виконання контрольних і практичних робіт, семінар-екскурсія.

Семінар-бесіда не вимагає підготовки рефератів, писаних виступів та доповідей, але передбачає знання фактичного матеріалу студентами з того чи іншого питання й уміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією групи.

Семінар-диспут полягає в тому, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі дискусії. Студенти, виступаючи на занятті, можуть підходити до питання з різних позицій і висловлювати різні погляди, полемізувати, підтверджувати свої думки відповідними фактами.

Семінар-коментоване читання. Цей тип семінарського заняття викладачі використовують значно рідше, хоч його не слід забувати. Такий семінар можна з успіхом використовувати при вивченні тих тем, які ґрунтуються на роботах відомих вчених, творах класиків тощо. Готуючись до такого заняття, студенти повинні уважно читати й осмислювати роботи, першоджерела, у яких викладено теорію з даних питань.

Типова структура семінарського заняття має такий вигляд (табл. 2.1).

Викладачеві слід уважно слухати доповідача і нотувати ті думки та місця виступу, які треба схвалити, доповнити чи виправити. Студенти теж повинні слухати виступ свого товариша з олівцем у руках і так само, як і викладач, занотовувати ті думки, на які треба реагувати, і не лише в критичному плані. Часто на такому занятті студенти дізнаються про нові факти і думки, які слід занотувати і засвоїти. Уміння слухати і правильно оцінювати виступаючого – важливий фактор педагогічного процесу.

Практичне завдання до теми

Обговорення тематики та планів проведення практичного заняття у навчальній групі. Розглядається зміст, проблемні питання, орієнтація студента-викладача у часі, елементи педагогічної техніки тощо. Студенти проводять практикуми у навчальних групах під керівництвом відповідних викладачів. Вони рецензують роботу студента-викладача, оцінюють їх викладацькі уміння та навички.

Таблиця 2.1

Структура семінарського заняття

Етапи семінару	Зміст і характеристика етапу
Організаційна частина	Мета – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття. Етап містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття (можливе коротке фронтальне опитування, короткий тест і т.п.)
Мотивація та стимулювання навчальної діяльності	Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань семінару. Мотивація сприяє чіткому усвідомленню мети семінару, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача і студентів
Обговорення проблем, винесених на семінарське заняття	Полягає у обговоренні і керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення і розуміння студентами вивченої навчальної інформації
Діагностика правильності засвоєння студентами знань	Полягає у з'ясуванні причин нерозуміння певного елементу змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань, тренінгу (за необхідності з використанням комп'ютерної техніки)
Підведення підсумків	Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, якість діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи)
Організація поза аудиторної самостійної роботи студентів	Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, коротку анотацію рекомендованих джерел інформації, пропозиції щодо виконання індивідуальних завдань

 

Тести

1. Форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички?

А) практичне заняття;

Б) семінарське заняття;

В) лекція.

2. Види практичних занять?

А) семінарське, лабораторне;

Б) семінарське, лабораторне; практичне;

В) лабораторне; практичне.

3. Форма навчального заняття, за якої викладач організує дискусію із завчасно визначених тем, до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати-доповіді?

А) практичне заняття;

Б) семінарське заняття;

В) дискусія.

4. На цьому етапі викладач спонукає студентів до завершення роботи над завданням, вироблення спільного рішення та його презентації…

А) підсумки; Б) експертний; В) реалізація.

5. Виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної думки це – ...?

А) мета дискусії;

Б) завдання дискусії;

В) функція дискусії.

6. Що розуміється під словами – « мозкова атака»?

А) мозковий напад;

Б) мозкова дискусія;

В) мозковий штурм.

7. Структура презентації:

А) вступ, конференція, висновки;

Б) урочиста частина, виступ, невимушене спілкування;

В) урочиста частина, прес-конференція, невимушене спілкування.

8. Який метод є маловідомим способом дискусії?

А) метаплан; Б) управлінські ігри; В) тренінг.

9. Функції семінару?

А) навчальна, розвивальна, виховна;

Б) контролююча, навчальна, розвивальна, виховна;

В) контролююча, навчальна, розвивальна, виховна, діагностично- корекційна.

10. Які допоміжні матеріали допомагають приймати участь в обговоренні проблем?

А) цитати, тези, Інтернет, конспект;

Б) цитати, тези, план виступу, конспект;

В) тези, Інтернет, конспект.