ТЕМА 9. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ПІД ЧАС
ВИВЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
9.1. Роль
самостійної роботи, її форми
9.2. Самостійна
робота студентів та її методика
9.3. Робота з
літературними джерелами. Види читання
9.4. Типи
самостійної роботи
9.1. Роль самостійної роботи, її форми
Викладач ВНЗ певним чином організовує пізнавальну діяльність студентів,
саме пізнання здійснює сам студент. Розвиток самостійності та ініціативи
студентів під час навчання сприяє глибокому засвоєнню матеріалу і формуванню
вміння самостійно працювати.
Форми самостійної роботи:
1) за характером пізнавальної діяльності;
2) за дидактичною метою: підготовчі, спрямовані на засвоєння нових знань,
тренувальні, узагальнююче-повторювальні, контрольні;
3) за місцем виконання: аудиторні і домашні.
Найбільш поширеними формами самостійної роботи з економічних дисциплін
вважаються: аудиторна самостійна, написання доповідей, рефератів, розв’язування
задач; виконання вправ; вивчення нормативних документів; ділові ігри;
розв’язання тестів; робота з підручником.
Написання рефератів, доповідей дозволяє отримати навички та робити
найпростіші узагальнення змісту кількох досліджень з однієї проблеми та
виступати з ними перед групою. Практика показує доцільність групової праці над
окремими питаннями. Така робота активізує не тільки самостійну пізнавальну
діяльність з предмету або теми, але й навчає здійснювати бібліографічний пошук,
збирати і узагальнювати матеріал, розвиває вміння викладати свої думки коротко,
чітко та аргументовано.
В організації самостійної роботи студентів велике значення мають практичні
заняття, на яких викладач ставить завдання, пояснює його, але виконання роботи
студенти повинні виконувати самостійно.
Самостійна робота студентів з нормативними документами є найбільш ефективним
методом навчання майбутнього економіста працювати з нормативною базою.
Вибір форми самостійної роботи залежить від багатьох факторів і покладений
на викладача. У будь-якому випадку на вибір форми самостійної роботи впливає:
співвідношення між аудиторною та поза аудиторною самостійною роботою; наявність
відповідних методичних рекомендацій.
9.2. Самостійна робота студентів
та методика її виконання
Самостійна робота студента (СРС) – це самостійна
діяльність – учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом
зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним
керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої
участі.
Важливу роль у вивченні навчальної дисципліни відіграють раціональні
засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка
праці та ін.
Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного
учіння студента:
– слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і
лабораторних робіт;
– відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і
лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);
– підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;
– підготовка до модульного контролю та іспитів;
– робота з літературою та ін.
Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної
праці.
Насамперед потрібно, щоб кожен студент у процесі учіння дотримувався
гігієни розумової праці. Тому їм треба розкрити механізми розумової праці,
причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності, а також режиму
харчування, організації відпочинку та ін. Для цього потрібно провести
настановче заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Довести до
них, що добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних
функцій, які постійно змінюються в години активної діяльності та сну.
Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента денної і
заочної форм навчання відіграє режим дня – його рекомендують
науково-педагогічні працівники в перші дні навчальних занять.
Студентам першого курсу потрібно адаптуватися до самостійної навчальної
роботи. Тому студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і
діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього тут необхідна цілеспрямована
педагогічна допомога науково-педагогічних працівників. Це, насамперед, уважне
ставлення до студента, який відчуває психологічний дискомфорт, незручність,
ніяковість, невпевненість.
Треба пам’ятати, що на студента діють три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні. Соціальні труднощі зумовлені
зміною місця мешкання, новими умовами життя, особливостями спілкування зі
значним колом нових людей (науково-педагогічними працівниками, колегами,
обслуговуючим персоналом); необхідність самостійно вести свій бюджет,
влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше.
Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння,
особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку
науково-педагогічних працівників. Тому науково-педагогічні працівники мають:
– ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації
навчання у вищій школі;
– допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;
– дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для
студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи темп;
– навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її зміст, методики
підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;
– чітко дозувати завдання на кожне заняття;
– толерантно здійснювати контроль й оцінювання самостійної роботи та ін.
Професійні труднощі, як правило, виявляються в розчаруванні окремих
студентів у своєму професійному виборі. Тому науково-педагогічні працівники
повинні роз’яснити процес оволодіння спеціальністю, їх перспективністю і
значущістю.
9.3. Робота з літературними джерелами. Види читання
Головним джерелом здобуття знань у процесі навчання у ВНЗ є книга
(підручник, навчальний посібник, монографія, словник, довідник, збірник
наукових праць, наукова стаття тощо).
Під час добору літератури з того чи іншого питання необхідно вміти скласти
бібліографічні записи згідно з єдиними вимогами, які є обов’язковими для
оформлення бібліографічного апарату. Опис книги потрібно робити з титульного
листа за такою формою:
1. Прізвище та ініціали автора (якщо книгу написали два чи три автори,
прізвище та ініціали подають тільки першого автора ).
2. Назва (заголовок) книги. Подають повністю і без скорочень.
3. Підзаголовні відомості. Зазначають відомості про жанр книги
(науково-популярний нарис, навчальний посібник, довідник і т. ін.); вказують
також, за чиєю редакцією вийшла книга.
4. Вихідна інформація. Подають відомості про місце видання, найменування
видавництва та рік видання, кількість сторінок.
Опис книг, газетних і журнальних статей треба робити тією мовою, якою їх
надруковано.
Для ефективної і результативної роботи з книгою студентові необхідно
дотримуватися науково обгрунтованих організаційних і санітарно-гігієнічних
вимог. Насамперед раціонально організувати своє робоче місце. Книги,
підготовлені для опрацювання, мають лежати зліва попереду, а письмове приладдя
– праворуч. Під час читання і ведення записів світло має падати зліва і зверху.
Найзручніше користуватися настільною лампою. Світло не має бути ні надто
яскравим, ні тьмяним, бо це зумовлює швидку втому очей.
У робочій кімнаті має бути чисте повітря, насичене достатньою кількістю
кисню, тому доцільно працювати при відкритому вікні чи кватирці. Необхідно
чергувати періоди напруженої праці і відпочинку. Важливо через 1,5 – 2 години
один вид розумової діяльності змінювати на інший, зовсім відійти від розумової
діяльності та зайнятися на 10 – 15 хвилин іншим видом діяльності, яка не
потребує розумового напруження. Ефективним є активний відпочинок і виконання
фізичних вправ, прогулянка на повітрі тощо.
Під час роботи з книгою не слід застосовувати збуджувальні засоби: чай,
каву, тютюн та ін. Це підвищує працездатність на короткий час, але шкодить
здоров’ю. Читати треба мовчки, що дає змогу
глибше зосередитися на змісті прочитаного, проникнути в його суть.
У роботі з книгою варто дотримуватися правила: під час вивчення певної
проблеми насамперед потрібно ознайомитися з першоджерелами, а потім уже з
посібниками і критичними статтями. Опрацювання посібників не може замінити
вивчення першоджерел. Робота над першоджерелами викликає в студента самостійні
думки, судження, сприяє глибшому розумінню теми чи проблеми.
Опрацювання літератури з конкретного питання варто починати з робіт
загального характеру і від них переходити до спеціальних і вужчих досліджень.
Студент може використати різні види читання.
Часто застосовують суцільне читання, яке становить процес уважного вивчення
книги або окремих її тем, розділів без відволікань. У такому разі будь-яке
питання треба починати вивчати з найпростішого, загального. Проте слід
усвідомлювати поняття, судження, міркування, умовиводи та ін.; з’ясовувати
основні положення, тези, твердження, встановлювати взаємозв’язок між ними;
відокремлювати головне від другорядного та ін. Вміти критично проаналізувати
зміст книги, дати правильну оцінку.
Іноді потрібно використати часткове читання, коли необхідно опрацювати лише
окремі розділи, питання та ін. Найчастіше часткове читання застосовують у
роботі з енциклопедіями, словниками, довідниками. Треба визначити коло
довідкової літератури, напрацювати зручну для себе систему записів та ін.
Необхідним для студента є синтетичне читання – конкретне і раціональне
використання часткового і суцільного читання книги.
Останніми роками поширюється так зване швидкісне читання. Цей метод
привертає увагу людей розумової праці тим, що коли під час звичного читання
людина фіксує від 150 до 400 слів за хвилину, то під час швидкісного – від 900
до 2000 – 2500 слів.
Методика швидкісного читання вимагає:
1. Не допускати регресій, тобто зворотних рухів очей для повторного читання
слова, фрази, речення. Текст будь-якої складності читають один раз. Лише після
закінчення читання й початкового осмислення змісту прочитаного можна
повернутися до повторного читання.
2. Дотримуватися певного алгоритму читання. Сформуйте свій алгоритм читання
і постійно пам’ятайте зміст та лексичне значення його компонентів. Основою для вироблення
власного алгоритму читання може бути така схема:
– автор, назва книги, статті;
– джерело і вихідна інформація;
– структура книги, статті;
– основний зміст;
– особливості й побудова фактографічного матеріалу;
– проблеми, які здаються для вас суперечливими;
– новизна опрацьованого матеріалу, його місце і значення в подальшому
розумінні наукових проблем, можливість використання у практичній діяльності.
3. Читати без артикуляції. Читання без артикуляції гальмує звичку
промовляти текст і сприяє посиленню наочно-образного компонента мислення.
4. Забезпечити рух очей по центру сторінки зверху вниз. Це найбільш
економний і ефективний спосіб. Він сприяє розвитку периферійного зору. На
початковому етапі олівцем проведіть вертикальну лінію посередині сторінки. Це
буде своєрідний орієнтир для очей.
5. Бути уважними. Треба зосереджувати увагу на процесі читання.
6. Намагайтеся зрозуміти прочитане у процесі читання. Це ключ до
проникнення у зміст і сутність прочитаного, шлях до його запам’ятання.
7. Постійно повторювати прочитане зразу ж після завершення читання. У
процесі читання запам’ятовувати не слова чи окремі фрази, а думки, ідеї. Адже
тільки осмислене запам’ятовування раціональне і продуктивне. Не перевантажуйте
пам’ять! Якщо ви не згадали прочитане протягом 3–4 хвилин – ще раз зверніться
до тексту.
8. Використовувати різні способи читання. Це залежить від мети опрацювання
друкованого джерела інформації.
9. Бути гнучким читачем. Залежно від потреби переходьте від звичайного
читання до швидкісного і навпаки.
10. Постійно вдосконалювати свої вміння в читанні. Успіхи у швидкісному
читанні з’являться лише за умов систематичних занять, формування навичок у цьому виді
діяльності.
У процесі самостійного навчання важливо вміти робити записи прочитаного.
Під час опрацювання книг застосовують такі види записів: складання плану;
виписування цитат; записи висновків, складання тез; складання конспекту;
складання анотацій; написання реферату; рецензування; систематизація зведених
оглядів; підготовка зведеного конспекту; складання схем, таблиць; запис власних
думок; записи окремих слів із визначенням їх значення та ін.
9.4. Типи самостійної роботи
Самостійна робота студентів – спланована,
організаційно і методично спрямована пізнавальна діяльність, що здійснюється
під керівництвом і контролем викладача за рахунок скорочення обов’язкових
аудиторних занять.
У педагогічній літературі існує багато
класифікацій типів і видів самостійної роботи студентів. За дидактичною метою
можна виділити чотири типи самостійної роботи.
Перший тип спрямований на формування у студентів умінь виявляти
у зовнішньому плані те, що від них вимагається, на основі заданого їм алгоритму
діяльності та посилань на цю діяльність, які містять умови завдання.
Пізнавальна діяльність студентів полягає у тому, щоб пізнати об’єкт певної
галузі знань при повторному сприйманні інформації про нього або дій з ним. Як самостійну
роботу цього типу найчастіше використовують домашні завдання, що передбачають
опрацювання підручника, конспекту лекцій і ін. Спільним для самостійних робіт
першого типу є те, що у всіх завданнях повинен
бути представлений спосіб виконання.
Другий тип передбачає формування знань, що дозволяють
розв’язувати типові завдання, так звані знання-копії. Пізнавальна діяльність
студента при цьому полягає у відтворенні і частковому реконструюванні, зміни
структури і змісту засвоєної раніше навчальної інформації. Це передбачає
необхідність здійснення аналізу певного об’єкта, різних шляхів виконання
завдання, визначення найбільш доцільних з них або послідовного виділення
логічно розташованих способів його розв’язання. До самостійних робіт такого
характеру можна віднести певні етапи проведення лабораторних і практичних
занять, написання курсових робіт, а також спеціально підготовлені домашні
завдання з приписом алгоритмічного характеру. Характерна особливість робіт
цього типу полягає в тому, що при визначенні завдання для самостійної роботи
необхідно обґрунтувати мету, шляхи її
розв’язання і методи досягнення.
Третій тип спрямований на формування у студентів знань, що є
основою для розв’язання нетипових завдань. Пізнавальна діяльність студентів при
виконанні таких завдань полягає у накопиченні і прояві у зовнішньому плані
нового для них досвіду діяльності на базі раніше засвоєного формалізованого
типу шляхом перенесення знань, умінь і навичок в інші умови діяльності.
Виконання завдання цього типу передбачає пошук, формулювання і реалізацію мети
та завдань розв’язання визначеної проблеми, що завжди виходять за межі минулого
формалізованого досвіду і вимагають від студентів варіювання умов діяльності,
розгляду раніше засвоєної навчальної інформації під новим кутом зору,
використання її у нетипових ситуаціях. Самостійні роботи третього типу повинні
висувати вимоги аналізу незнайомих
навчальних ситуацій і генерування об’єктивно нової інформації. Типовими для
самостійної роботи третього напрямку є курсові, кваліфікаційні і дипломні
роботи.
Четвертий тип передбачає створення передумов для творчої
діяльності студентів. Їх пізнавальна діяльність при виконанні цих робіт полягає
у глибокому проникненні в сутність об’єкта, що визначається, встановленні нових
зв’язків і стосунків, необхідних для обґрунтування нових проблем, ідей,
генерування нової інформації. Цей тип самостійних робіт реалізується, як
правило, при виконанні завдань науково-дослідного характеру, включаючи курсові
і дипломні (бакалаврські та магістерські) роботи.
Питання для самоконтролю
1.
Охарактеризуйте форми самостійної роботи.
2. Назвіть
найбільш поширені форми самостійної роботи з економічних дисциплін.
3. Що впливає
на вибір форми самостійної роботи?
4. Види
самостійного учіння.
5. Що є
головним джерелом здобуття знань у процесі навчання у ВНЗ?
6. Яких вимог
потрібно дотримуватись при роботі з книгою?
7. Види
читання.
8.
Охарактеризуйте типи самостійної роботи.