Тема 6. Моделювання в системі підготовки спортсменів високої кваліфікації

 

6.1. Загальні поняття

В останні роки керування підготовкою спортсменів у багатьох випадках базується на використанні моделювання, яке застосовується як у плануванні та побудові тренувального процесу, так і в контролі за підготовленістю спортсменів.

Процес моделювання визначає такі поняття як «модель», «модельні характеристики», «модельні показники». У літературі однозначного визначення терміну «модель» немає. Модель – це сукупність різних параметрів, які обумовлюють досягнення певного рівня спортивної майстерності та прогнозованих результатів.

Б.Н. Шустин характеризує «модель» як представлену у думці або матеріально реалізовану систему, яка, під час відбиття або відтворення об’єкту дослідження, здатна заміщувати його так, що її вивчення надає нову інформацію про цей об’єкт. Більш лаконічно термін «модель» визначає В.М. Платонов [32], який розглядає модель як зразок (стандарт, еталон) в більш широкому сенсі – будь-який зразок (уявний або умовний) того чи іншого об’єкту, процесу або явища.

Під моделлю можна розглядати певну структуру, яка складається з різних показників й віддзеркалює спортивну або іншу діяльність людини.

У залежності від мети керування розрізняють базові, перспективні, теоретичні й математичні моделі.

Базові моделі розробляються з урахуванням досягнень певних показників на різних етапах тренувального процесу та носять інформаційний характер. На основі динаміки спортивних досягнень будують перспективну модель.

За допомогою теоретичних моделей описуються та пояснюються певні сторони підготовленості спортсменів. Математичні моделі представляють собою графіки, рівняння, алгоритми тощо.

       У ієрархічній побудові основну роль грає базова модель, яка в процесі керування підготовкою спортсменів високої кваліфікації на певному етапі, наприклад у річному тренувальному циклі, буде основною моделлю. Базова модель включає у себе показники змагальної діяльності, фізичної та техніко-тактичної підготовленості, а також функціональної готовності. Ці модельні показники характеризують спортсмена високої кваліфікації за трьома рівнями. Найбільш значущим є рівень змагальної моделі, у підпорядкуванні до якого знаходяться рівні моделей майстерності й спортивних можливостей.

Структуру кожної моделі складають модельні характеристики та модельні показники.

Модельні характеристики розглядаються як ідеальні характеристики стану спортсмена, в якому він може показати рекордні результати [37] або, як показники (тести), підвищення результатів в яких веде до покращення змагальних досягнень  або, як окремі показники, які входять у склад моделі.

Для оцінки певної моделі спеціалістами використовуються як модельні характеристики так і модельні показники

Під модельними показниками слід розуміти показники, які відбивають кількісну та якісну міру оцінки певної рухової специфічної діяльності спортсмена, а також його морфофункціонального стану.

Модельні показники знаходяться в упорядкованому значенні у відношенні до модельних характеристик й за ними конкретніше орієнтуються під час оцінки рівня підготовленості й змагальної діяльності спортсменів.

6.2.Моделювання тренувальних занять спортсменів високої

кваліфікації

У спортивному тренуванні використовуються найрізноманітніші моделі, які відносяться до двох великих груп [38, 40]. До першої групи входять:

·     Моделі, що характеризують структуру змагальної діяльності, необхідні для досягнення заданого результату.

·     Моделі, що характеризують основні сторони підготовленості спортсменів і забезпечують ефективну змагальну діяльність.

·     Морфо-функціональні моделі, що відображають морфологічні особливості організму та можливості окремих систем і їх частин, що забезпечують відповідний рівень підготовленості та змагальної діяльності.

До другої групи відносяться:

·     Моделі крупних структурних утворень тренувального процесу – етапів багаторічного тренування.

·     Моделі тренувальних етапів, мезо- і мікроциклів.

·     Моделі тренувальних занять і їх частин.

·     Моделі окремих тренувальних вправ і їх комплексів.

·     Певною мірою перша група моделей розглянута в 5-му розділі цього посібника. Що стосується моделей другої групи, то, виходячи з основної мети цього розділу, актуальним є розгляд моделей тренувальних вправ і їх комплексів.

Моделювання тренувальних занять спортсменів припускає таку побудову занять, за якої кожна вправа виконується, з одного боку, з урахуванням регламентації всіх його компонентів (тривалості, інтенсивності, координаційної складності і т. ін.) і з іншого – на підставі логічного взаємозв'язку всіх вправ, які входять в певне тренувальне заняття.

Моделювання тренувальних занять може ґрунтуватися на двох блоках– організаційному і методичному.

         У організаційний блок входять всі складові частини тренувального заняття – підготовча, основна і завершальна. Складовими методичного блоку є види тренувальної роботи – загальна фізична, спеціальна фізична, техніко-тактична, ігрова і змагальна підготовка. До того ж методичний блок моделі тренувального заняття знаходиться в супідрядності до організаційного блоку. Тобто, для кожної частини тренувального заняття необхідна розробка окремих модельних тренувальних завдань. Для підготовчої частини це будуть комплекси розминки, для основної – навчальні і тренувальні завдання, для завершальної частини – комплекси відновлювального характеру.

Варто уточнити, що у процесі розробки комплексів розминки і завершальної частини заняття, а також тренувальних завдань необхідно виходити, в першу чергу, із спрямованості тренувального навантаження, а також завдань, які розв'язуються в основній частині заняття.

6.3. Модельні комплекси вправ для підготовчої частини тренувального заняття

Модельні комплекси вправ для підготовчої частини тренувального заняття (розминки) розробляються з урахуванням положень:

·     спрямованості і величини тренувального навантаження в основній частині заняття;

·     поступового зростання інтенсивності вправи;

·     взаємозв'язки вправ загально-розвиваючого і спеціально-розвиваючого характеру;

·     тривалості розминки;

·     спрямованості і величини попереднього тренувального заняття;

·     особливостей ігрової спеціалізації (для ігрових видів спорту).

Варто також відзначити, що незалежно від тривалості розминки, вправи

аеробного характеру повинні складати не менше 12 хвилин. При чому перші 8-10 хвилин розминки в обов'язковому порядку.

Виходячи з вищеперерахованих положень, кожен комплекс розминки може мати певний код, наприклад: КР: ААГн - ВН – ПГ + В. Цей код розшифровується як комплекс розминки для роботи анаеробної гліколітичної неспецифічної спрямованості з великим навантаженням для польових гравців і воротарів.

У цілому модельні комплекси підготовчої частини тренувального заняття (розминки) можуть бути складені за наступною схемою:

 

o  назва комплексу (код);

o  номер вправи;

o  назва і зміст вправи;

o  тривалість вправи;

o  інтенсивність вправи;

o  ЧСС (на початку і в кінці вправи);

o  КВН (коефіцієнт величини навантаження).

 

6.4. Модельні тренувальні завдання для основної частини тренувального заняття

 

Модельне тренувальне завдання (МТЗ) розглядається як досягнення певної мети за допомогою вправи (вправ), яка регламентується тимчасовими, просторовими, фізіологічними і біомеханічними параметрами [14]. Основним критерієм МТЗ є його спрямованість, як в педагогічному, так і у фізіологічному аспектах. У цьому плані МТЗ можуть класифікуватися з трьох позицій:

 

·     залежно від структури тренувального заняття, тобто для якої частини тренувального заняття повинні бути розроблені МТЗ;

·     з урахуванням вирішення педагогічних завдань у тренувальному занятті, а саме, вдосконалення техніко-тактичної майстерності і освоєння нового матеріалу;

·     розвитоківдосконаленняфізичноїіфункціональної підготовленості.

Якщо виходити із загальноприйнятої структури тренувального заняття, то для підготовчої частини необхідні модельні тренувальні завдання у вигляді комплексів розминки (див. 6.1), для завершальної частини – комплекси вправ для оперативного відновлення фізичної працездатності. Набагато складніше стоїть питання про розробку МТЗ для основної частини тренувального заняття. Це пов'язано, по-перше, з тим, що в основній частині заняття, як правило, розв'язуються основні завдання тренування – освоїти, удосконалювати, розвивати тощо, і, по-друге – облік тренувального навантаження з погляду його спрямованості та величини.

 

Виходячи з цього, модель основної частини тренувального заняття складається з трьох блоків – навчальних програм, тренувальних програм і власне модельних тренувальних завдань.

6.5. Алгоритмізовані навчальні програми

Модельні тренувальні завдання у вигляді навчальних програм необхідні для освоєння нових прийомів техніки або тактики гри. Безумовно, коли йдеться, наприклад про футболістів високої кваліфікації, то, як правило, всі вони володіють основними прийомами техніки гри.

У той же час, завжди є ігрові прийоми, якими не володіють ті або інші футболісти. Наприклад, удар по м'ячу „ножицями” через себе або „коронні”

прийоми якогось відомого футболіста. Чому би його не освоїти гравцям вашої команди? В цьому випадку дуже ефективними є алгоритмізовані навчальні програми (табл. 6.5).

 

Таблиця 6.1.

 

Алгоритмізована навчальна програма

 

технічним прийомам (ТП) у футболі

 

Етапи	Алгоритм	Організаційно-методичні	Зміст дій	Рівень виконання
освоєння	освоєння	дії тренера	футболіста	вправ
ТП
І	1-й крок	Розповісти про значення	Сприйняття і	Переконатися в
		ТП для гри.	осмислення	сприйнятті і
		Проілюструвати	матеріалу	осмисленні
		матеріал.		матеріалу
				футболістами
ІІ	2-й крок	Показати біомеханічну	Імітація	Узгоджені дії рук,
		структуру виконання ТП	виконання ТП	ніг і тулуба
			без м'яча
	3-й крок	Навчання виконанню ТП в простих (полегшених) умовах,
	и т.д.	освоєння техніки ігрового прийому.
ІІІ	n-й крок	Навчання виконанню ТП в умовах наближених до гри.
	и т.д.	Варіативне виконання і вдосконалення ТП.
ІV	n-й крок	Закріплення виконання ТП в процесі ігрової і змагання
	и т.д.		діяльності.

Завдання, які вирішує тренер на кожному етапі освоєння технічного прийому:

I етап. Ознайомити футболістів із значенням технічного прийому для гри, розповісти  про  переваги  і  недоліки  певного  технічного  прийому,  показати взаємодії гравців в процесі гри, в яких найчастіше виконується такий технічний прийом.

     II етап. Розповісти (і показати) біомеханічну структуру виконання ТП: попередня фаза-підготовча фаза-робоча (основна, виконавча) фаза-завершальна фаза; простежити за правильним виконанням імітаційних рухів; звернути увагу на помилки, які допускають футболісти під час виконання ТП; вимагати узгоджених дій від гравців у процесі виконання ТП; підібрати підготовчі вправи і вправи, які сприяють раціональному формуванню умінь і навичок під час виконання ТП. Упродовж усього етапу необхідно дотримуватися дидактичних принципів: активності і свідомості, послідовності, наочності, поступовості, індивідуального підходу.

III етап. Підібрати вправи для варіативного виконання ТП і визначити просторово-часові параметри їх виконання; визначити необхідний об'єм

(кількість повторень) і темп (інтенсивність) виконання вправ за умови дотримання послідовності і поступовості; визначити інтервали відпочинку між вправами. Вимагати, щоб у різних варіантах виконання ігрового прийому не мінялися основи техніки.

ІV етап. Підібрати ігрові вправи для вдосконалення ТП (квадрати, естафети, двобічні ігри тощо) і визначити їх тривалість і інтенсивність; визначити рівень освоєння ТП, ефективність його виконання в процесі ігрової вправи; зробити коректувальні загальні й індивідуальні вказівки щодо чіткішого виконання ТП в ігрових умовах.

6.6. Тренувальні програми

Тренувальні програми спрямовані в першу чергу на розвиток і вдосконалення фізичних якостей спортсменів.

Основними фізичними якостями є витривалість, швидкість, спритність, сила і гнучкість.

Отже, комплексна тренувальна програма фізичної підготовки спортсменів може мати наступний вигляд (рис. 6.3).

Що стосується безпосередньо тренувальних програм з розвитку і вдосконалення тієї або іншої фізичної якості, то доцільним вбачається такий підхід, за якого тренувальна програма складається з двох складових. У першій з них характеризуються загальні поняття, що визначають чинники прояву якості, методика розвитку, засоби, за допомогою яких розвивається фізична якість. Другою складовою програми є комплекс вправ, стандартизованих такими компонентами, як тривалість, інтенсивність, спрямованість тощо.

Розробка тренувальних програм для спортсменів високої кваліфікації основується на режимах чергування навантаження і відпочинку, що рекомендуються в дослідженнях В.В. Петровського [26, 27, 28], В.М. Волкова [5], М.А. Годіка [7, 8, 9], В.М. Платонова [29, 30, 32, 33], Н.Г. Озоліна [24]. Тренувальне заняття розглядається цими авторами як комплексний подразник, вплив якого в цілому на організм в плані вдосконалення рухових якостей визначається наступними компонентами:

 

o  характером вправ;

o  інтенсивністю роботи при їх виконанні;

o  тривалістю роботи;

o  тривалістю і характером інтервалів відпочинку між окремими вправами;

o  кількістю повторень вправ.

Тренувальні вправи складаються з урахуванням спеціалізованості, спрямованості, координаційної складності тренуючих дій на організм спортсменів.

Під час класифікації тренувальних засобів з розділу «спеціалізованість» за основу прийнятий ступінь збігу за структурою тренувальної і змагальної вправи.

За спрямованістю класифікують навантаження таким чином: переважно аеробної дії, змішаної аеробно-анаеробної дії, анаеробно-гліколітичної дії, анаеробно-алактатного дії.

Для визначення величини навантаження тренувальної вправи застосовувався коефіцієнт величини навантаження, який визначається за формулою:

Під час визначення коефіцієнту величини навантаження кожної вправи і тренувального заняття в цілому необхідно виходити з того, що величина адаптаційних змін, що відбуваються в організмі, залежить від часу дії подразника. Тому, тривалість дії фізичного навантаження складається з трьох компонентів: часу виконання вправи, часу відпочинку між повтореннями вправи і часу, що витрачається на відновлення після закінчення навантаження .

Безумовно, цей метод визначення величини тренувального навантаження не є абсолютно точним. Для цього необхідно використовувати прямі методи вимірювання дій тренувальних засобів на організм спортсмена. Проте, в польових умовах проведення тренувальної роботи, наприклад, у футболі застосування лабораторних методів є досить складною процедурою.

     У теорії спортивного тренування всі тренувальні вправи, що виконуються добре підготовленими спортсменами, підрозділяються на відновлюючі (ЧСС до уд×хв.^-1), підтримуючі (ЧСС 138-150 уд× хв.^-1) і розвиваючі (ЧСС 156 і більше за уд× хв.^-1). Спрямованість навантаження: аеробна (ЧСС до 150 уд×хв.^-1), аеробно-анаеробна (150-180 уд× хв.^-1), анаеробна (ЧСС понад 180 уд× хв.^-1) [8, 9]. Виходячи з вищевикладеного  і користуючись формулою, визначається КВН  тренувальних  вправ.  У  процесі  визначення  ЧСС  під  час  відносного спокою необхідно виходили з того, що у середньому у здорових тренованих людей ЧСС складає 60 уд× хв.^-1. Звідси: КВН відновлюючих вправ – до 2,2 (навантаження малої величини), наприклад, аеробний біг впродовж 15 хв. при ЧСС 132 уд× хв.^-1

КВН =	åЧСС р	=	15хв ·132 уд × хв -1		=	1980		= 2,2	(умовних одиниць)
	åЧССвідн.сп.			15хв · 60 уд × хв -1			900

 

КВН підтримуючих вправ від 2,3 до 2,5 (навантаження між малою і середньою величиною);

КВН розвиваючих вправ від 2,6 до 3 (навантаження від середньої до великої величини);

КВН розвиваючих вправ більше 3 (навантаження від великої до максимальної величини).

Цей спосіб визначення величини тренувальної вправи простіший під час обчислення, проте він не зовсім ефективний для визначення величини тренувального навантаження заняття в цілому.

Для визначення величини тренувального заняття використовується формула:

n

КВН  t_i   I _i  ,

i1

КВН до 240 балів – мале навантаження відновлюючого характеру; КВН від 241 до 420 – мале навантаження підтримуючого характеру; КВН від 421 до 525 – середнє навантаження підтримуючого характеру; КВН від 526 до 765 – середнє навантаження розвиваючого характеру; КВН від 766 до 1020 – велике навантаження розвиваючого характеру; КВН від 1021 і більше – навантаження від великого до максимального (змагальне навантаження).

Під час побудови режимів роботи і відпочинку варто керуватися наявними літературними даними з цього питання.

Інтенсивність навантаження у вправі визначається: як низька (ЧСС до 132 уд/хв.); середня – ЧСС від 132 до 156 уд/хв.; велика – ЧСС від 156 до 174 уд/хв.; висока від 174 і вище уд/хв.; максимальна – надкритична потужність.

Тренувальні програми з підвищення рівня фізичної підготовленості спортсменів високої кваліфікації представлені на рис. 6.4-6.8.

6.7.Модельні тренувальні завдання

Модельні тренувальні завдання (МТЗ) відрізняються від тренувальних програм, як метою, так і змістом. В першу чергу це обумовлено завданнями, які розв'язуються в тренувальному занятті. Так, якщо за допомогою тренувальних програм розв'язуються завдання фізичної підготовки і кожна тренувальна програма спрямована на розвиток якоїсь певної фізичної якості, наприклад, витривалості, то за допомогою МТЗ можна вирішити комплексне завдання в підготовці спортсменів, тобто або розвиток одночасно декількох фізичних якостей або комплексне вирішення завдань фізичної і техніко-тактичної підготовки.

Тренувальне завдання як перший „блок” в структурі тренувального процесу [1] розглядається як частина плану тренувального заняття, що складається з однієї вправи або комплексу фізичних вправ, що виконуються для вирішення певних педагогічних завдань тренувального процесу. Найімовірніше, вперше позначив термін „тренувальне завдання” Д.А. Аросьев [1]: „Тренувальне завдання – це призначена для тренування вправа зі всіма можливими умовами його виконання і зокрема різного роду установками, що формуються у спортсмена”. На думку В.П. Попова [34] тренувальне завдання – це фізична вправа зі всіма необхідними умовами його виконання, що дозволяють вирішувати певне педагогічне завдання.

Ю.В. Верхошанській [3] тренувальне завдання розглядає як структурний елемент моделювання тренувального процесу. Про необхідність використання тренувальних завдань у підготовці спортсменів указується в роботах Б.А.Шустіна [41], В.А. Романенко [35], Е.В. Федотової [38], В.М. Платонова.

Отже, фахівцями теорії і практики спорту протягом останніх десятиліть приділяється достатньо велика увага використанню тренувальних завдань в процесі підготовки спортсменів. У той же час, використання модельних тренувальних завдань у підготовці спортсменів, вбачається достатньо перспективним і ефективним. Необхідно позначити основні відмінності між тренувальним завданням (ТЗ) і модельним тренувальним завданням (МТЗ).

По-перше, ТЗ характеризує в цілому зміст вправ і їх спрямованість. МТЗ включає не тільки зміст тренувальної роботи, але й її спрямованість згідно основної мети тренувального навантаження (об'єму, інтенсивності, координаційної складності тощо).

По-друге, на відміну від ТЗ, яке спрямоване на розв’язання, як правило, одного вибіркового завдання. Наприклад, вдосконалення швидкісних якостей спортсменів, МТЗ сприяє вирішенню комплексного завдання.

По-третє, головною особливістю МТЗ на відміну від ТЗ є суворо розписаний алгоритм виконання тренувальної роботи.

Виходячи з вищевикладеного, модельне тренувальне завдання повинне відповідати таким вимогам:

·     основній меті тренувального процесу; конкретному змісту рухової діяльності;

·     урахуванню основних компонентів тренувального навантаження;

·     суворої  (алгоритмізованої)  послідовності  виконання  тренувальної роботи.

Таким чином, модельне тренувальне завдання є суворо регламентованим змістом рухової діяльності спортсменів з урахуванням контролю компонентів тренувального навантаження, що відповідає основній меті, та спрямованості тренувального процесу.