Тема 5. Побудова тренувального процесу спортсменів у Річному циклі підготовки

 

Побудова тренувального процесу спортсменів високої кваліфікації базується на науково-обґрунтованому підході, основу якого складають теоретико-методичні поняття, наукові та дидактичні принципи, дані теорії та практики фізичного виховання і спорту тощо.

 

5.1.Основні теоретико-методичні поняття

 

Систему спортивної підготовки В.М. Платонов  визначив як складне багатофакторне явище, яке включає мету, завдання, засоби, методи, організаційні форми, матеріально-технічні умови тощо, що забезпечують досягнення спортсменом найвищих показників, а також організаційно-педагогічний процес підготовки спортсменів до змагань.

У структурі системи підготовки виділяють спортивне тренування, змагання, позатренувальні та позазмагальні чинники, що підвищують результативність тренування та змагань.

Основною ланкою тренувального процесу є спортивне тренування, в якому вирішуються основні завдання підготовки спортсменів.

У трактуванні терміну «спортивне тренування» серед спеціалістів нема єдиних поглядів. Згідно ствердженню Л.П. Матвєєва : спортивне тренування як педагогічне явище – це спеціалізований процес фізичного виховання, безпосередньо спрямований на досягнення спортивних результатів.

Дітрих Харе  розглядає «спортивне тренування» як процес спортивного удосконалення, який управляється за науковими, особливо педагогічними принципам, мета якого (процесу) – через планомірний і систематичний вплив на можливості та підготовленість спортсмена призвести його до високих і рекордних результатів у будь якому виді спорту або його різновиду.

На думку В.М.Платонова: спортивне тренування представляє собою спеціалізований процес, побудований на використанні фізичних вправ з метою розвитку і удосконалення якостей і здібностей, які обумовлюють готовність спортсмена до досягнення найвищих показників у обраному виді спорту або його конкретній дисципліні. Це визначення відштовхується від англійського слова training, що означає вправа. У самому вузькому плані тренування тривалий час розглядалося спеціалістами як цілеспрямоване повторення фізичних вправ.

 

На нашу думку найбільш логічно поняття «спортивне тренування» визначили Ж.К.Холодов,  В.С.Кузнєцов: спортивне тренування – це планований педагогічний процес, до якого входить навчання спортсмена спортивній техніці та тактиці, розвиток його фізичних здібностей.

 

За поглядом Л.П. Матвєєва не варто ототожнювати поняття «спортивне тренування» з поняттям «підготовка спортсмена», яке розглядається значно ширше за обсягом і змістом і представляє собою процес доцільного використання всієї сукупності чинників (засобів, методів, умов), які дозволяють більш спрямовано впливати на розвиток спортсменів і забезпечити необхідний ступінь їхньої готовності до спортивних досягнень. У подальших своїх роботах Л.П.Матвєєв [9] розглядає спортивне тренування як «підсистему», яка входить як структурне утворення у склад комплексної системи підготовки спортсменів. Згідно його твердженню таких підсистем три: спортивне тренування, підготовчі змагання, додаткові чинники спортивної підготовки.

У тренувальному процесі під час характеристики й аналізу підготовки спортсмена і з метою визначення його стану та біологічних і психологічних змін, що відбулися протягом тренування, користуються такими поняттями як

 

«тренованість», «підготовленість», «спортивна форма».

 

Підготовленість відображає цілісний ефект спортивної підготовки і характеризує комплексний динамічний стан спортсмена, який є загальним наслідком його підготовки й оцінюється рівнем розвитку фізичних і психічних якостей і ступенем засвоєння спортивно-технічної та тактичної майстерності.

Тренованість характеризується ступенем пристосованості організму (у процесі тренування) до певної роботи. Стан тренованості наступає внаслідок біологічних (морфологічних і функціональних) змін, які відбуваються в організмі спортсмена під впливом тренування і виражаються у покращенні його працездатності.

 

Спортивна форма – це визначений стан спортсмена, який характеризується оптимальним рівнем його підготовленості та тренованості, що дозволяє йому добиватися максимального результату у змаганнях.

 

5.2. Планування тренувального процесу спортсменів високої

 

кваліфікації

 

Планування тренувального процесу спортсменів в основному складається планування тренування з урахуванням розвитку і удосконалення їхньої техніки, тактики та фізичних якостей.

Крім планування спортивного тренування, в побудову тренувального процесу необхідно також включити планування підготовчих (контрольних) і основних змагань, теоретичної і психологічної підготовки, відновлення спортивної працездатності, засобів і методів контролю за тренувальною та змагальною діяльністю.

У процесі планування спортивного тренування, контрольних і основних змагань, теоретичної і психологічної підготовки і т.п. виходять з мети тренувального процесу спортсменів.

Метою тренувального процесу спортсменів є эфективна підготовка до участі в основних змаганнях: чемпіонат, змагання на Кубок, першість, єврокубки тощо.

5.2.1. Завдання спортивної підготовки

 

Завдання спортивної підготовки В.М. Платонов визначає із основних напрямків спортивного удосконалення, а саме:

для технічного удосконалення такими завданнями є створення необхідних уяв про спортивну техніку, оволодіння необхідними уміннями і навичками, удосконалення спортивної техніки шляхом зміни її динамічних і кінематичних параметрів, а також засвоєння нових прийомів і елементів, забезпечення варіативності спортивної техніки, її адекватності умовам змагальної діяльності та функціональним можливостям спортсмена, забезпечення стійкості основних характеристик техніки до дії чинників, що збивають;

для тактичного удосконалення – аналіз особливостей майбутніх змагань, склада суперників і розробка оптимальной тактики на прийдешні змагання; забезпечення варіативності тактичних рішень у залежності від ситуацій, які виникають, набуття спеціальних знань в галузі техніки і тактики спорту;

для фізичної підготовки – підвищувати рівень функціональних можливостей, які забезпечують високий рівень загальної і спеціальної тренованості, розвивати рухові якості, а також здібність до прояву фізичних якостей в умовах змагальної діяльності;

для психологічної підготовки – виховання і удосконалення морально-вольових якостей і спеціальних психічних функцій спортсмена, вміння управляти своїм психічним станом в період тренувальної і змагальної діяльності;

для інтегральної підготовки – об’єднання в єдине ціле якостей, умінь, навичок, накопичених знань і досвіду, переважно пов’язаних з різними сторонами підготовленості.

5.2.2. Сторони підготовки спортсменів

 

Фізична підготовка поділяється на загальну фізичну підготовку (ЗФП) і спеціальну фізичну підготовку (СФП). Для більш чіткого планування і спрямованості тренувального процесу спортсменів необхідно виходити із завдань, закономірностей та принципів спортивної підготовки. З чого виникає необхідність визначення конкретної спрямованості загальної і спеціальної фізичної підготовки спортсменів. Загальна фізична підготовка передбачає різнобічний розвиток фізичних якостей, функціональних можливостей і систем організму спортсмена, злагодженість їх прояву у процесі м’язової діяльності

      Загальна фізична підготовка служить функціональною основою для розвитку спеціальних фізичних якостей. Природно, що спеціальні фізичні якості будуть розвиватися за рахунок засобів спеціальної підготовки, а саме спеціальних підготовчих і змагальних вправ. У цьому плані для обраного виду спорту варто диференціювати засоби загальної фізичної і спеціальної фізичної підготовки. До засобів загальної фізичної підготовки відносяться загально-розвиваючі вправи для розвитку атлетизму^*, швидкості, швидкісно-силових якостей, загальної витривалості, гнучкості та координаційних здібностей.

Спеціально-підготовчі та змагальні вправи складають основні засоби спеціальної підготовки (табл. 5.1).

Техніко-тактична підготовка. Розв’язання завдань технічної і тактичної підготовки у найбільшій мірі відповідає основній меті спортивного тренування.

Під технічною підготовкою варто розуміти ступінь засвоєння спортсменом системи рухів (техніки виду спорту), яка відповідає особливостям спортивної дисципліни і спрямована на досягнення високих спортивних результатів.

			Таблиця 5.1.
	Завдання і засоби загальної та спеціальної фізичної підготовки
		спортсменів-ігровиків
№ п/п	Вид підготовки	Завдання	Засоби
1.	Загальна фізична	Розвиток сили (атлетизму),	Різновиди ходьби і бігу,
	підготовка (ЗФП)	швидкості, швидкісно-	вправи з обтяженнями,
		силових якостей, загальної і	плавання, рухливі та
		швидкісної витривалості,	спортивні ігри, аеробіка,
		гнучкості та координаційних	стретчинг тощо.
		здібностей.
2.	Спеціальна	Розвиток спеціальних	Спеціальні підготовчі
	фізична	швидкісних і швидкісно-	вправи: біг з м’ячем,
			естафети з м’ячем, ведення
	підготовка	силових якостей, спеціальної	м’яча з різними
	(СФП)	швидкісної витривалості та	обтяженнями; поступове
			сполучення вправ з м’ячем
		витривалості до тривалої і	і без м’яча; стрибкові
		ефективної змагальної	вправи у сполученні з
			ударами по м’ячу тощо.
		діяльності, гнучкості та	Ігрові вправи: квадрати,
		специфічних координаційних	утримання м’яча;
			сполучення ігрових вправ
		здібностей, які в їхній	зі спеціально-
		органічній єдності,	підготовчими і загально-
			розвиваючими вправами
		відповідають специфіці ОВС.	тощо. Змагальні вправи:
			контрольні та офіційні
			ігри.

 

Ступінь засвоєння спортсменом системи рухів, відповідних особливостям певного виду спорту і спрямованих на досягнення високих спортивних результатів характеризує його технічну підготовленість. Спеціалізовані положення і рухи спортсменів, які відрізняються характерною руховою структурою, але взяті поза змагальної ситуації, називають прийомами. Прийом або декілька прийомів, які використовуються для розв’язання визначеного тактичного завдання, є дією.

 

Важливим чинником технічної підготовки є не тільки засвоєння всіх окремих прийомів, але й уміння виконувати їх у різних сполученнях, виходячи ігрової ситуації, яка склалася. Таке доцільне сполучення ігрових прийомів називають техніко-тактичною дією (ТТД). Ступінь засвоєння техніко-тактичних дій, які використовують у змагальній діяльності, характеризують техніко-тактичну підготовленість спортсмена.

 

Технічна підготовка спортсменів повинна проводитися на основі психо-фізіологічних закономірностей формування рухових умінь і навичок та з урахуванням біомеханічної структури виконання рухів.

 

Основними завданнями технічної підготовки спортсмена є:

 

·      освоєння необхідного об’єму технічних прийомів, які дозволяють йому адаптуватися до умов тренувальної діяльності;

·      удосконалення техніки ігрових прийомів на тренуваннях і створення передумов до адаптації спортсмена до умов змагальної діяльності;

·      підвищення ефективності засвоєння технічних прийомів як в умовах тренування так і в умовах змагань;

·      підвищення надійності та результативності технічних прийомів в екстремальних умовах змагальної діяльності.

 

Технічна підготовка спортсмена розв’язуються за допомогою специфічних засобів: спеціально-підготовчих, імітаційних, підвідних, ігрових і змагальних вправ тощо (табл. 5.2).

 

Тактична підготовка спрямована на оволодіння раціональними формами ведення спортивної боротьби.

 

Як підсумок тактичної підготовки буде рівень тактичної підготовленості спортсменів.

У структурі тактичної підготовленості В.В. Медвєдєв виокремлює тактичні знання, тактичні вміння, тактичні навички, тактичне мислення.

					Таблиця 5.2
	Завдання і засоби техніко-тактичної підготовки спортсменів
№	Вид		Завдання		Засоби
п/п	підготовки
1.	Технічна		Засвоєння необхідного об’єму		Спеціально-
	підготовка	технічних прийомів, які дозволяють			підготовчі вправи;
			спортсменам адаптуватися до умов
					імітаційні вправи;
			тренувальної діяльності.
			Удосконалення техніки ігрових		підвідні вправи;
		прийомів на тренуваннях і створення			ігрові вправи;
		передумов до адаптації спортсменів до
					змагальні вправи
			умов змагальної діяльності.
					тощо.
		Підвищення ефективності засвоєних
			технічних прийомів, як в умовах
		тренування, так і в умовах змагань.
			Підвищення надійності та
		результативності технічних прийомів і
		їх сполучення в екстремальних умовах
			змагальної діяльності
2.	Тактична		Засвоєння у процесі тренувальних		Літературні
	підготовка		занять основних елементів		джерела, слайди,
					плакати;
			прикладної, групової і командної		відеокасети;
		тактики в фазах оволодіння м’ячем і			комп’ютерні
					програми;
			відбору м’яча. Використання		тренувальні
		тактичних знань і умінь у процесі гри.			заняття, контрольні
					та офіційні ігри
					(старти, поєдинки
					тощо).

 

Тактичні навички – це завчені тактичні дії, комбінації індивідуальних і колективних дій. Тактичні навички завжди виступають у вигляді цілісної, закінченої тактичної дії у конкретній змагальній або тренувальній ситуації.

 

Тактичне мислення – це мислення спортсмена у процесі спортивної діяльності в умовах дефіциту часу та психічної напруги і безпосередньо спрямоване на розв’язання конкретних тактичних завдань.

 

Тактична підготовка спортсмена – це комплексний процес, до якого належить оволодіння усіма необхідними знаннями про засоби і способи ведення спортивної боротьби і систему техніко-тактичних тренувальних завдань, а також контрольних і офіційних змагань, у яких спортсмени удосконалюють і доводять до оптимального рівня свою тактичну майстерність.

 

Індивідуальна тактична підготовка повинна розв’язувати наступні завдання:

 

·      навчити спортсмена доцільному виконанню технічних прийомів згідно ігрової ситуації;

·      розвивати у спортсменів тактичне (оперативне) мислення, орієнтацію,

 

·     кмітливість, творчу ініціативу, здібність передбачати ймовірні зміни ігрової ситуації;

·      навчити взаємодіям з партнерами (групова тактика);

·      сформувати у спортсменів уміння швидко і раціонально переключатися

·      одних тактичних побудов на інші у залежності від змін змагальних обставин.

Основними засобами тактичної підготовки є літературні джерела, спортивна періодика, слайди, плакати, відеокасети, комп’ютерні програми, тренувальні заняття, контрольні та офіційні змагання тощо.

Ігрова підготовка спортсменів розв’язує комплексну інтегральну спрямованість фізичної і техніко-тактичної підготовки.

У процесі ігрової підготовки розв’язуються з одного боку завдання удосконалення якостей спеціальної фізичної підготовки спортсменів і їх техніко-тактичних умінь і навичок і, з другого – завдання безпосередньої підготовки до змагальної діяльності. У цьому плані ігрова підготовка виступає як би синтезом минулої тренувальної роботи і прогнозом майбутньої змагальної діяльності.

Основними засобами ігрової підготовки у першу чергу є різноманітні ігрові тренувальні завдання, змагання з певними тактичними завданнями тощо.

Теоретичну підготовку у тренувальному процесі Н.Г.Озолін [ визначив як головну сторону у практичній реалізації принципу свідомості.

Теоретична підготовка спортсмена складається з двох розділів: загальнотеоретичного – загальних науково-методичних основ теорії фізичного виховання і спорту та спеціально-теоретичного – теоретико-методичних закономірностей спортивного тренування спортсменів.

Основним завданням загальнотеоретичного розділу є засвоєння спортсменами знань з основних розділів теорії фізичного виховання і спорту: основні поняття, засоби і методи спортивного тренування, закономірності навчання руховим умінням, виховання рухових (фізичних) якостей, принципи і методи спортивного тренування, сторони спортивного тренування, основи побудови процесу спортивної підготовки, планування і контроль у спортивній підготовці тощо.

Спеціально-теоретична підготовка ґрунтується на основі загальнотеоретичних знань спортсменів і головним чином спрямована на вивчення таких питань як: адаптація до тренувальних і змагальних навантажень, планування індивідуальної підготовки, самоконтроль у процесі тренування, режим роботи і відпочинку, відновлення спортивної працездатності тощо.

У спеціальний розділ теоретичної підготовки також входять питання історії розвитку ОВС, правила, класифікація техніки і тактики, організація і проведення змагань тощо.

Основною формою теоретичної підготовки є теоретичні заняття.

Крім теоретичних занять у процесі теоретичної підготовки застосовуються також такі форми як перегляд теле-відео матеріалів, індивідуальна робота з літературою, бесіди.

У цілому теоретична підготовка здійснюється у різних сферах життя спортсменів, це і навчання у вузах спортивного профілю, участь у різних семінарах, спеціально-організовані лекції під час навчально-тренувальних зборів тощо.

Теоретична підготовка спортсменів не укладена лише у питаннях теорії спорту і ОВС, вона повинна розглядатися у комплексі з питаннями морального та естетичного виховання.

Психологічна підготовка є складовою частиною всієї системи підготовки спортсменів. Психологічна підготовка сприяє розв’язанню організуючих, мобілізуючих і виконавчих завдань у процесі підготовки спортсменів, вона здійснюється у комплексі тренерським складом і спеціалістами психологами.

У основу психолого-педагогічних впливів, які супроводжують забезпечення розвитку професійно важливих якостей, особистісних відмінностей, повинно бути покладено виховання у спортсменів постійної мотивації, активної установки на довільне самовдосконалення, самовиховання, саморозвиток, а також високих суб’єктивних вимог до рівня функціональної підготовленості і спеціальної працездатності зі спрямованістю на досягнення високих результатів у суспільно значущих змаганнях.

У системі психологічної підготовки спортсменів В.М.Платонов [13] виділяє наступні напрямки:

·     формування мотивації занять спортом;

·     вольову підготовку;

·     ідеомоторне тренування;

·     удосконалення реагування;

·     регулювання психічного напруження;

·     удосконалення толерантності до емоційного стресу;

·     управління стартовими станами.

До формування психологічних якостей, які сприяють успіху у спортивних іграх В.П.Клімін, В.Н.Колосков [7] відносять психологічні якості, які визначають піраміду успіху у спортивних іграх, а також і в інших видах спорту.

У психологічній підготовці спортсменів В.І.Воронова рекомендує застосовувати такі форми як психологічна консультація, психологічне навчання, психотренінг, психогігієна і психотерапія.

Психотренінг. Найбільш перспективною формою психотренінга є використання комплексів психологічних ігор, які дозволяють, плавно вставляючи їх у тренувальний процес, розвивати і удосконалювати необхідні на цьому етапі спортивного удосконалення психічні процеси, властивості та стани, а також навчання методам психологічної регуляції.

 Психологічна консультація. У процесі тренувань і змагань у спортсменів і тренерів виникає безліч питань з приводу методів і засобів підготовки спортсменів, їхніх психічних станів, рівня розвитку актуальних сторін психіки й ін., що вимагають кваліфікованої психологічної відповіді. Психологічну консультацію проводить спортивний психолог, але можуть проводити тренер і лікар (за умови у них достатніх знань і досвіду психологічних бесід). Консультація може носити як індивідуальний, так і груповий характер та проводитися у формі бесіди, питань і відповідей, в офіційній або неофіційній обстановці.

Психологічне навчання. Ступінь потреби в отриманні постійних психологічних знань і оновленні їх є показником розвитку особистості спортсмена і тренера. Велика потреба в психологічних знаннях спостерігається не тільки у спортсменів, але й у тренерів, і перш за все тих знань, що безпосередньо стосуються успішності їхньої діяльності.

Психогігієна і психотерапія. Щоб уникнути стану перетренованості застосовується така форма психологічних впливів як психогігієна. Одним із способів психогігієни під час тренувань є психопаузи. Коли виникають симптоми несприятливих реакцій, необхідна психотерапевтична допомога. Дуже важливо навчити спортсменів прийомам ефективної саморегуляції .

Що стосується психологічних впливів тренера на спортсменів, то на нашу думку його робота у цьому плані повинна здійснюватися за трьома основними напрямками: по-перше – це формування необхідної мотивації у кожного спортсмена у процесі тренувальної роботи, особливо це стосується навчально-тренувальних зборів у період підготовки до основних змагань; по-друге – тренер повинен засвоїти психологічні аспекти управління командою чи спортсменом у різних станах, включаючи настрій на змагання, передстартові стани, несприятливий хід спортивної боротьби тощо; по-третє - тренеру необхідно сформулювати та обґрунтувати з усіх боків, у тому числі і з психологічної, основну мету команди у визначених змаганнях (Чемпіонат, Кубок, першість тощо).

Важливим чинником у психологічній підготовці спортсменів є психологічний контроль, який здійснюється одночасно тренером і спортивним психологом.

Змагання. У практиці спорту виділяють підготовчі, контрольні, підвідні (модельні), відбірні і головні (основні) змагання.

Підготовчі змагання. У цих змаганнях головними завданнями є: удосконалення раціональної техніки і тактики, змагальної діяльності спортсменів, адаптація різних функціональних систем організму до змагальних навантажень, одночасно підвищується рівень тренованості спортсмена, набувається змагальний досвід.

Контрольні змагання дозволяють оцінювати рівень підготовленості спортсменів. У них перевіряється ступінь оволодіння технікою, тактикою, рівень розвитку рухових якостей, психічна готовність до змагальних навантажень. Результати контрольних змагань дають можливість коректувати процес підготовки спортсменів. Контрольними можуть бути як спеціально організовані, так і офіційні змагання різного рівня.

Підвідні (модельні) змагання. Найважливішим завданням цих змагань є підведення спортсменів до головних (основних) змагань. Підвідними змаганнями можуть бути як спеціально організовані у системі підготовки спортсменів, так і офіційні календарні змагання.

Відбірні змагання проводяться для відбору спортсменів у збірні команди для визначення учасників особистих змагань вищого ґатунку. Відмінною рисою таких змагань є умови відбору: завоювання визначеного місця або виконання контрольного нормативу, який дозволить виступити у головних змаганнях. Відбірний характер можуть носити як офіційні, так і спеціально організовані змагання.

Головні (основні) змагання. Головними змаганнями є ті, в яких спортсменам необхідно показати найвищий результат на цьому етапі спортивного удосконалення.

 

5.3. Побудова тренувального процесу спортсменів на різних етапах річного тренувального циклу

 

Тренувальний процес як ціле будується на основі визначеної структури, яка являє собою відносно сталий порядок об’єднання компонентів певного процесу (його частин, сторін і ланок), їх закономірне співвідношення один з одним і загальною послідовністю. Структура тренувального процесу характеризується, зокрема:

1.                     доцільним порядком взаємозв’язку різних сторін змісту підготовки спортсмена (компонентів загальної і спеціальної фізичної підготовки, фізичної і технічної підготовки тощо);

2.                     необхідними співвідношеннями параметрів тренувальних (часткових і загальних величин її обсягу й інтенсивності) і змагальних навантажень;

3.                     визначеною   послідовністю   різних   ланок   тренувального   процесу (окремих занять і їх частин, етапів, періодів), які є фазами, або стадіями, цього процесу, які відбивають його закономірні зміни у часі [10].

Загальна структура тренувального процесу складається з окремих структурних утворень, що є його складовими частинами. В теорії спортивного тренування розрізняють: 1) мікроструктуру – структуру мікроциклів і складових їх окремих занять; 2) мезоструктуру – структуру мезоциклів і складових їх окремих мікроциклів; 3) макроструктуру – структуру річного тренувального циклу та його складових етапів і періодів.

 

5.3.1. Побудова тренувальних занять

 

Тренувальні заняття є основними структурними елементами мікроциклів. Якщо припустити, що мезоцикли представляють фундамент будівлі, мікроцикли – стіни цієї будівлі, то тренувальні заняття – це циглини в цих стінах.

Тренувальне заняття складається з трьох частин: підготовчої, основної та завершальної.

     У підготовчій частині проводяться організаційно-методичні впливи тренера (повідомлення завдань тренування, ознайомлення з структурою тренувального заняття, якщо є необхідність дуже коротко аналізується попереднє заняття) і проводиться розминка.

Під розминкою розуміють комплекс спеціально підібраних вправ, які виконуються спортсменами з метою підготовити організм до наступної роботи.

У процесі розминки розв’язуються функціональне (прискорення періоду впрацьовування систем організму у м’язову роботу: серцево-судинної, дихальної та ін.), рухове (оптимальне включення у роботу м’язової системи, підсилення еферентної інформації і аферентной іннервації) і емоційне завдання (формування позитивного психологічного настрою на наступну роботу).

У тренувальних заняттях юних спортсменів розминка, як правило, складається з двох частин: загальної і спеціальної.

Загальна частина розминки складається зі загально-розвиваючих вправ і забезпечує активізацію серцево-судинної і дихальної систем організму, а також рухового апарату до специфічної роботи.

Спеціальна частина розминки за допомогою спеціально-підготовчих вправ сприяє оперативній настройці рухового апарату юних спортсменів, систем енергозабезпечення і психологічній мобілізації для наступної основної роботи у тренувальному занятті.

Орієнтувальне співвідношення за часом загальної і спеціальної частин розминки: 30-40% до 70-60%.

     В основній частині розв’язуються основні завдання тренувального заняття. У залежності від спрямованості тренувального заняття таких завдань може бути декілька, але бажано, не більше чотирьох. Тривалість основної частини залежить від двох складових: спрямованості та величини навантаження. Інтенсивність вправ, які виконуються, повинна носити хвилеподібний характер.

Завданням заключної частини тренувального заняття є поступове доведення всіх систем організму спортсменів до рівня, близького до того, що був перед тренуванням. Підбір засобів і методів у завершальній частині заняття повинен сприяти активному протіканню відновлювальних процесів. Тривалість завершальної частини тренувального заняття залежить від спрямованості, тривалості та величини навантаження в основній частині заняття (табл. 5.3).

 

Таблиця 5.3

 

Співвідношення за тривалістю розминки і завершальної частини

 

у залежності від величини навантаження в основній частині

 

№	Величина	Співвідношення   за   тривалістю   розминки   і
		завершальної  частини  до  основної  частини
п/п	навантаження
		тренувального заняття
		Розминка	Заключна частина заняття
1	Мала	1 :4	1 :8
2	Середня	1 :3	1 :6
3	Велика	1 :2	1 :4
4	Значна	1 : 2	1 :4

 

          У тренувальному процесі плануються і проводяться основні і додаткові заняття. В основних заняттях вирішуються головні завдання певного етапу підготовки. У додаткових заняттях вирішуються окремі завдання підготовки, зокрема, відновлення спортивної працездатності.

 

Тренувальні заняття характеризуються визначеною спрямованістю.

 

Під спрямованістю тренувального заняття Ю.В.Верхошанський розглядає способи упорядкування його змісту, що передбачає доцільне використання навантажень різної переважної спрямованості, тобто таке їх сполучення і розміщення у часі, яке забезпечує необхідний тренувальний ефект оптимальними затратами енергії спортсменів.

За ознакою локалізації спрямованості засобів і методів, що використовуються у заняттях, розрізняють заняття вибіркової (переважної) і комплексної спрямованості.

 

У заняттях вибіркової спрямованості вирішуються завдання переважного розвитку окремих властивостей і здібностей, визначаючих рівень спеціальної підготовленості спортсменів – їх швидкісних і швидкісно-силових якостей, анаеробної і аеробної продуктивності, спеціальної витривалості тощо.

Заняття комплексної спрямованості будуються з урахуванням одночасного розвитку різних якостей і здібностей. Вони будуються за двома варіантами.

 

Перший полягає у тому, що програма окремого заняття ділиться на дві або три самостійні частини. Наприклад, в першій частині використовують засоби для підвищення швидкісних можливостей, у другій і у третій – для підвищення витривалості під час роботи відповідно анаеробного і аеробного характеру. Або, в першій частині вирішуються завдання навчання новим технічним елементам, в другій – фізичної підготовки, а у третій – технічного вдосконалення тощо. Інший варіант передбачає не послідовний, а паралельний розвиток декількох (зазвичай двох) якостей.

      У тренувальних заняттях в основному вирішуються завдання удосконалення техніко-тактичної майстерності та розвитку рухових здібностей.

      Найбільш часто такі заняття проводяться у змагальному періоді.

Навчально-тренувальні заняття більше проводяться у підготовчому періоді, де поряд з удосконаленням засвоєного матеріалу вивчаються нові елементи техніки і тактики гри.

Модельні тренувальні заняття, як правило, проводяться у передзмагальному мезоциклі та протягом змагального періоду. Наприклад, у спортивних іграх, метою таких занять є апробація плану майбутньої гри. У такому занятті проводиться гра двома складами, один з яких представляє стартовий склад на майбутню гру. Завданням другого складу є за можливістю скопіювати гру майбутнього суперника. У плануванні тренувального процесу таке заняття позначається як «модельна гра».

Відновлювальні заняття, зазвичай, проводяться наприкінці мікроциклів або після змагань. Їхнє основне завдання стимулювати відновлювальні процеси і сприяти формуванню так званих відставлених тренувальних ефектів.

У залежності від конкретних завдань і змісту тренувального заняття, а також рівня підготовленості спортсменів розрізняють такі організаційні форми тренувального заняття: індивідуальну, групову, фронтальну, вільну.

Під час індивідуальної форми занять спортсмени одержують завдання і виконують його самостійно.

Групова форма заняття характеризується тим, що спортсмени попередньо поєднуються в декілька груп і кожна група виконує визначене завдання.

У процесі фронтальної форми всі спортсмени одночасно виконують ті самі вправи.

Вільна форма передбачає самостійне тренування спортсменів без контролю з боку тренера.

З погляду організаційно-методичних форм проведення занять розрізняють стаціонарну і кругову форми.

У стаціонарному тренуванні спортсмени виконують завдання на спеціально обладнаних «станціях». Кругове тренування припускає послідовне виконання спортсменами вправ на різних станціях.

5.3.2. Методи проведення тренувальних занять

 У спортивному тренуванні під терміном метод розуміють спосіб використання основних засобів і сукупність прийомів і правил діяльності спортсмена і тренера.

Під час проведення тренувальних занять, у залежності від типу тренувального заняття (навчальні, тренувальні, навчально-тренувальні тощо) використовуються як методи навчання так і методи спортивного тренування (рис. 5.4).

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

 

 

Практичні методи			використання		наочного
			слова		сприйняття
- суворо регламентованої			- розказ;		- показ;
вправи;			- опис;		- демонстрація:
- розучування частинами;			- пояснення;		плакатів (кінограм);
- розучування в цілому;			- бесіда;		рисунків; зарисів;
- примусово-			- завдання;		предметних посібників;
полегшуючий;			- указівка;		кінофільмів;
- частково			- оцінка;		відеофільмів;
регламентированої			- команда;		звукова і світлова
вправи;			- підрахунок.		сигналізація
- ігровий;
- змагальний.

Рис. 5.1. Класифікація методів навчання (за Б.А. Ашмаріним, 1990).

До методів спортивного тренування Л.П. Матвєєв відносить: методи суворо регламентованої вправи, ігровий і змагальний метод.

Методи суворо регламентованої вправи характеризуються:

·     у реалізації програми дій, яка задає їх операційний склад і комбінації,

·     послідовність, порядок повторення, зміни і зв’язки один з одним;

·     у можливо точному нормуванні навантажень і інтервалів відпочинку,

·     послідовному керуванні їх ефектом у процесі вправ;

·     у можливо повній оптимізації зовнішніх умов, які впливають на тренажерних улаштувань, оснащення, обладнання, усування зовнішніх подразників, які заважають, тощо).

До       методів    суворо   регламентованої   вправи   відносяться методи,переважно спрямовані на засвоєння спортивної техніки і спортивної тактики та методи, спрямовані переважно на виховання фізичних якостей.

Серед методів,     спрямованих       переважно на      удосконалення фізичних якостей виокремлюють дві основні групи методів – безперервні та інтервальні.

Безперервні       методи    тренування,   які    використовують   в        умовахрівномірної і перемінної роботи, в основному застосовують для підвищення

аеробних можливостей, виховання спеціальної витривалості до роботи середньої і великої тривалості.

Інтервальні методи спрямовані в основному на розвиток швидкісної витривалості. Використовуються прогресуючий (наприклад, біг 100-200-300-400 м) і внизходячий (400-300-200-200 м) варіанти.

Ігровий метод використовується у процесі спортивного тренування не тільки для початкового навчання рухам або вибіркового впливу на окремі здібності, скільки для комплексного удосконалення рухової діяльності в ускладнених умовах.

Змагальний метод передбачає спеціально організовану змагальну діяльність, яка у цьому випадку виступає в якості оптимального способу підвищення ефективності тренувального процесу [9,10, 12, 13, 18].

Під час проведення тренувальних занять з ОВС використовуються всі вищеперераховані методи спортивного тренування, інтерпретовані до специфіки ОВС, особливо це стосується методів техніко-тактичної підготовки (табл. 5.4).

 

 

5.3.3. Засоби тренувального заняття

 

Основним засобом тренувального заняття є фізичні вправи. Усі фізичні вправи класифікуються виходячи з їх змагальної спрямованості. Стосовно тих рухових дій, які виконує спортсмен у змаганнях, засоби його тренування поділяються на обрані змагальні вправи і підготовчі вправи, які у свою чергу, розподіляються на спеціально-підготовчі та загально-підготовчі.

Під фізичною вправою розуміють рухову діяльність спортсмена, спрямовану на реалізацію завдань навчання і тренувань.

Таблиця 5.4

 

Методи техніко-тактичної підготовки футболістів [5]

 

	№		Назва методу		Зміст методу
	п/п
1.		Метод усного		Пояснення, лекція, розмова, усні інструкції
		спілкування
2.		Наочний метод		Уява про техніку у футболі, про комбінації, про
				вирішення завдань конкретної ситуації.
3.		Методи практичної		Розучування ігрових дій тактичного плану.
		підготовки		Удосконалення техніко-тактичної майстерності за
		3.1. Комплексний		логічною схемою: синтез – аналіз – синтез
		метод
		3.2. Аналітико-
		синтетичний метод
4.		Метод засвоєння		Удосконалення техніки і умінь рухатися на полі.
		технічної сторони		Спочатку  йде  пояснення  і  демонстрація,  потім
		ігрових дій		практичне тренування у простих ситуаціях.
5.		Метод освоєння		Допомагає розвивати різні сторони дій (технічних
		простих завдань		і тактичних), а також тактичне мислення та інші
				якості футболістів. Вправи визначаються
				ступенем складності завдання і повинні дати
				можливість повторювати вирішення поставленого
				завдання як у стабільних, так і в мінливих умовах.
6.		Метод творчого		Розрахований  на  удосконалення  всіх  складових
		вибору дій у		частин   ігрових   дій.   Головна   мета   його   –
		мінливих умовах		одержання  і  закріплення  гравцем  навичок,  які
		матчу		дозволяють  розглядати  дії  у  комплексі,  коли
				футболіст   сам   обирає   (на   основі   аналізу
				обстановки)   правильний   шлях   вирішення   у
				конкретній ситуації.
7.		Метод поступового		Дає  можливість:  навчитися  вирішувати  тактичні
		засвоєння ігрових		завдання,  які  виходять  з  функції  футболіста  у
		завдань в умовах		команді; передбачати уміння виконувати головну
		матчу		вимогу сучасного футболу – бути універсальним у
				реалізації такої системи.

 

Обрані змагальні вправи – це цілісні рухові дії (або сукупність рухових дій), які служать засобом ведення спортивної боротьби і виконуються за можливістю у тому ж вигляді, що і в умовах змагань з обраного виду спорта.

У методичної точки зору розрізняють власно-змагальні вправи та їхні тренувальні форми.

Спеціально-підготовчі вправи включають елементи змагальних дій, їхні зв’язки і варіації, а також рухи і дії, суттєво схожі з ними за формою і характером здібностей, які проявляються. Спеціально-підготовчі вправи у порівнянні з обраними змагальними вправами дозволяють здійснити більш вибірковий вплив на окремі сторони підготовленості спортсмена.

Загально-підготовчі вправи служать основним засобом загальної підготовки спортсмена. До них відносяться різноманітні вправи – як наближені за окремими ланками до спеціально-підготовчих, так і тих, що суттєво відрізняються від них.

Основними засобами у системі спортивного тренування є фізичні вправи.

     У обраному виді спорту, наприклад у сучасному футболі використовується безліч фізичних вправ, що спрямовані на вирішення завдань фізичної і техніко-тактичної підготовленості футболістів. Однак, чіткої класифікації з розподілу фізичних вправ згідно вибіркової спрямованості підготовки футболістів спеціалістами не розроблено. Заслуговує уваги підхід до цієї проблеми М.А.Годіка [4], який підрозділяє фізичні вправи у спортивних іграх виходячи з їх спеціалізованості та спрямованості на специфічні та неспецифічні.

Спеціалізованість – міра подібності певного тренувального засобу зі змагальною вправою.

Спрямованість – проявляється у впливі тренувальної вправи на розвиток тої чи іншої рухової якості.

До специфічних (спеціально-підготовчих) відносяться всі вправи, схожі за своєю структурою зі змагальними вправами.

До неспецифічних відносяться вправи, які спрямовані на розвиток загальної фізичної підготовки спортсменів.

Допоміжні вправи підрозділяють на загально-підготовчі, спеціально-підготовчі та підвідні. До загально-підготовчих відносяться загально-розвиваючі вправи типу зарядки, вправ з партнером і вправ з інших видів спорту.

До спеціально-підготовчих відносяться вправи на розвиток основних фізичних якостей – силових, швидкісних, витривалості, спритності та гнучкості– відповідно до специфіки змагальної діяльності хокеїста.

До групи підвідних вправ відносяться вправи, які за формою і змістом адекватні основним – змагальним. До них відносяться різні імітаційні вправи, вправи на спеціальних тренажерних пристроях, модернізовані під хокей різні спортивні ігри й ін.

Розділ основних (змагальних) вправ містить у собі вправи з техніки, тактики, спеціальної фізичної підготовки і комбіновані вправи [16].

 

5.3.4. Побудова мікроциклів

Тренувальним мікроциклом прийнято називати серію занять, що забезпечують комплексне вирішення завдань, що виникають на даному етапі підготовки. Тривалість мікроциклів від 3-4 до 10-14 днів. Однак найбільш поширені 7-денні мікроцикли, що, збігаючись за тривалістю з календарним тижнем, добре погоджуються із загальним режимом життя спортсменів. Мікроцикли іншої тривалості звичайно плануються в змагальному періоді, що часто пов'язано з необхідністю зміни режиму діяльності і формування специфічного ритму працездатності у зв'язку з конкретними умовами майбутніх відповідальних змагань.

Зовнішніми ознаками мікроциклу є:

·     наявність двох фаз у його структурі;

·     наявність  стимуляційної  фази  (кумулятивної)  і  відновлювальної  фази (розвантаження і відпочинок).

До того ж рівні сполучення (за часом) цих фаз зустрічаються лише у тренуванні спортсменів-початківців. У підготовчому періоді стимуляційна фаза значно перевищує відновлювальну, а у змагальному їх співвідношення стає більш варіативним;

У часто закінчення мікроциклу пов’язано з відновлювальною фазою, хоча вона зустрічається й у середині його;

У регулярна повторюваність в оптимальній послідовності занять різної інтенсивності.

У практиці спортивного тренування фахівці розрізняють від чотирьох до десяти різних типів мікроциклів.

У своїх фундаментальних працях В.М. Платонов [12, 13, 14], виходячи зі спрямованості тренувальної роботи, у підготовці спортсменів розрізняє: втягуючі, ударні, підвідні, змагальні та відновлювальні мікроцикли.

Л.П. Матвєєв розподіляє мікроцикли на власно-тренувальні, підвідні, змагальні та відновлювальні.

Ж.К.Холодов та В.С. Кузнєцов пропонують будувати тренувальний процес на основі втягуючих, базових (загально-підготовчих), контрольно-підготовчих, підвідних, відновлювальних та змагальних мікроциклів.

Н.Г.Озолін [15] класифікує мікроцикли в такий спосіб:

МЦ-1 – базовий, або ЗФП, в якому розв’язуються завдання переважно ЗФП; проводиться зазвичай у підготовчому періоді.

МЦ-2 – втягуючий, призначений для поступового збільшення навантаження й обережного підходу до необхідних тренувальних величин.

МЦ-3 – навчально-тренувальний, у якому має місце навчання і тренування, частіше за все у заняттях з менш підготовленими спортсменами; проводиться зазвичай на другому етапі підготовчого періоду.

МЦ-4 – тренувальний, який має найбільше місце у річній підготовці; оскільки представляє собою сукупність засобів, методів, навантажень, спрямованих на укріплення фізичних якостей, підвищення психологічної підготовленості, удосконалення спортивної майстерності.

МЦ-5 – тренувальний, (спеціальний); призначений для застосування на спеціально-підготовчому етапі, а також у всіх випадках посиленого розвитку спеціальних компонентів підготовленості.

МЦ-6 – тренувальний (ударний), у якому створюються найвищі наванатження, для того, щоб викликати найбільші адаптаційні зрушення в обраному виді спорту або в окремому компоненті підготовленості.

МЦ-7 – передзмагальний (підвідний), що забезпечує найкращий стан і високу працездатність спортсмена до дня змагань.

МЦ-8 – модельний, в якому розподіл тренувальної роботи і навантаження за днями тижня, а також зовнішні умови відповідають тому, що буде потрібно у змаганнях.

МЦ-9 – змагальний, у якому передбачається відповідний режим тренування й участі у змаганнях.

МЦ-10 – відновлювальний, спрямований на відновлення від значного навантаження і психічних напруг засобами активного відпочинку.

Перераховані типи мікроциклів Н.Г.Озолін пропонує застосовувати в основному для побудови тренування спортсменів у циклічних видах спорту.

Для побудови тренувальної роботи в спортивних іграх, наприклад у футболі, з урахуванням спрямованості їхньої підготовки і специфіки календаря змагань найбільш прийнятними є наступні типи мікроциклів: втягуючі, ударні, ординарні, підвідні, змагальні, міжігрові та відновлювальні (табл. 5.5).

 

 

Таблиця 5.5

 

Типи мікроциклів, що використовують у тренувальному процесі футболістів високої кваліфікації у річному циклі підготовки

№	Типи	Характерні риси
п/п	мікроциклів
1.	Втягуючі	Характеризуються невисоким обсягом й інтенсивністю
		занять. Застосовуються на початку підготовчого етапу до
		основних змагань.
2.	Ударні	Характеризуються значними (ударними) обсягами
		навантажень і високою інтенсивністю. Застосовуються в
		основному на загально-підготовчому і спеціально-
		підготовчому етапах тренування футболістів у річному
		циклі підготовки.
3.	Ординарні	Відрізняються рівномірним зростанням тренувальних
		навантажень, значному їхньому обсягу, але неграничним
		рівнем інтенсивності. Застосовується в основному в
		підготовчому періоді підготовки футболістів.
4.	Підвідні	Спрямовані на безпосередню реалізацію підготовки
		футболістів до змагань. Застосовуються в заключній
		частині передзмагального етапу річного циклу підготовки
		футболістів.
5.	Змагальні	Структура й тривалість цих мікроциклів залежить від
	(відновлювально-	календаря змагань. Характерною рисою типових
	підвідні)	змагальних мікроциклів є те, що вони починаються
		відразу після ігрового дня й закінчуються ігровим днем.
6.	Змагальні	Відрізняються від змагальних (відновлювально-
	(підвідні)	підвідних) тим, що вони починаються або після
		закінчення передзмагального етапу або після
		відновлювального мікроциклу.
7.	Міжігрові	Спрямовані на підготовку футболістів у змагальному
	(підвідні)	періоді у випадку досить тривалої перерви між черговими
		змаганнями (іграми). Починаються після
		відновлювального мікроциклу.
8.	Міжігрові	Відрізняються від міжігрових (підвідних) мікроциклів
	(відновлювально-	менш значними обсягами тренувальних навантажень.
	підтримаючі)	Звичайно такі мікроцикли починаються відразу після ігор.
9.	Відновлювальні	Проводяться після ударних мікроциклів, певного етапу
		підготовки футболістів або серії ігор у змагальному
		періоді. Також застосовуються у перехідному періоді
		річного циклу підготовки футболістів.

 

5.3.5. Побудова мезоциклів

 

 

Основним завданням втягуючого мезоцикла у тренувальному процесі є забезпечення поступового впрацювання всіх систем організму спортсменів і підвищення їхнього функціонального стану після відносно тривалого відпочинку. Це забезпечується використанням широкого кола засобів, у першу чергу загально-розвиваючих вправ.

У цьому мезоциклі проводяться два втягуючих мікроцикла. Спрямованість тренувальних занять у цих мікроциклах з позиції біоенергетики основному аеробна. У першому з них не варто практикувати швидкісні вправи (виконання таких вправ викликає граничну напругу м’язів, до яких спортсмени на цей час ще не готові). Вправи анаеробної спрямованості плануються лише наприкінці другого втягуючого мікроциклу.

Основним завданням базового розвиваючого мезоциклу є підвищення функціональних можливостей основних систем організму, удосконалення фізичної, технічної, тактичної і психологічної підготовленості спортсменів.

Побудова тренувальних занять в базовому розвиваючому мезоциклі відрізняється від втягуючого мезоцикла головним чином обсягом і змістом тренувальних навантажень. Зміст мікроциклів набуває більш виражений специфічний характер за рахунок включення засобів і методів підготовки, більш адекватних ОВС. Базовий розвиваючий мезоцикл складається з 2-3 мікроциклів. Зазвичай це два ударних і один відновлювальний мікроцикли.

Базовим стабілізуючим мезоциклом починається спеціально-підготовчий етап підготовки спортсменів. Обсяг та інтенсивність тренувальних занять характеризується широким використанням спеціально-підготовчих вправ. Значно більше занять, ніж у попередніх мезоциклах, присвячується техніко-тактичній та ігровій підготовці. Техніко-тактична підготовка проводиться у вигляді адаптаційних тренувальних завдань в єдності зі спеціальною фізичною підготовкою. Цей мезоцикл зазвичай складається з двох ударних і одного відновлювального мікроциклів.

Передзмагальний мезоцикл завершує підготовку спортсменів до змагального періоду. Підготовка у цьому мезоциклі набуває виражений «інтегральний» характер. У цьому мезоциклі не варто забувати про збереження досягнутого рівня спеціальної фізичної підготовленості. Підтримання його протягом всього мезоциклу є однією з важливих передумов неухильного росту тренованості, однак склад засобів значно змінюється за рахунок підвищення питомої ваги спеціальних техніко-тактичних вправ. У цьому мезоциклі проводиться найбільша кількість контрольних ігор, стартів, змагань тощо.

Особливе місце у передзмагальному мезоциклі набуває тактична і психологічна підготовка. Зростає також питома вага теоретчної підготовки.

Зазвичай передзмагальний мезоцикл складається з трьох мікроциклів: ординарного, підвідного і відновлювального. Динаміка навантаження в мікроциклах хвилеподібна. Основною умовою, як і в попередніх мезоциклах є чергування стимуляційних і відновлювальних фаз у навантажувальних мікроциклах.

Кількість і структура змагальних мезоциклів залежить від календаря змагань. Змагальні мезоцикли зазвичай складаються з 4-8 мікроциклів: змагальних, міжігрових, відновлювальних.

          У змагальних мезоциклах вирішуються наступні завдання:

·     розвиток і підтримання досягнутого рівня працездатності гравців;

·     удосконалення техніки і тактики шляхом підвищення ефективності дій кожного спортсмена, а також розвиток спеціальних навичок і творчих здібностей спортсменів;

·     3 підвищення рівня психологічної підготовки шляхом систематичного впливу на моральні та вольові якості спортсменів.

Змагальний етап досить тривалий, тому виокремлення з нього окремих змагальних мезоциклів носить в деякій мірі умовний характер. Як правило, один змагальний мезоцикл відокремлюється від іншого відновлювальним мікроциклом.

5.3.6. Побудова річного циклу підготовки спортсменів

У підготовці спортсменів високої кваліфікації протягом року розрізняють як одноциклове, так і багатоциклове планування. Кожний з циклів підготовки включає три періоди підготовки спортсменів: підготовчий, змагальний, перехідний (рис. 5.6).

          Підготовчий період спрямований на становлення спортивної форми − створення міцного фундаменту підготовки до основних змагань, удосконалення різних сторін підготовленості спортсменів. У змагальному періоді здійснюється стабілізація спортивної форми за рахунок інтегральної підготовки. Перехідний період спрямований на відновлення фізичного і психічного потенціалу після напружених тренувальних і змагальних навантажень.

Одноциклова

 

І

ІІ

ІІІ

Двохциклова

I

II

III

I

II

III

Трициклова

I

II

III

I

II

III

I

II

I

Подвійний цикл

I

II

I

II

III

Потрійний цикл

 

I                         II                             I                            II                            I                           II                       III

 

Рис. 5.6 Варіанти побудови річного циклу підготовки спортсменів високої кваліфікації [13]: I – підготовчий період; II – змагальний період; III – перехідний період.

     В залежності від виду спорту і календаря змагань застосовуються різні підходи до побудови тренувального процесу протягом року. Наприклад, для футболу, хокею на траві та інших ігрових видів спорту характерна як одноциклова, так і двохциклова система.

Структура одноциклової побудови тренувального процесу футболістів представлена у табл. 5.6.

 

Таблиця 5.6

 

Структура одноциклової побудови тренувального процесу

 

футболістів високої кваліфікації протягом року

 

Місяці

З 1-го до 3-го

З 4-го до 11-го

11-12

Періоди

Підготовчий

Змагальний

Перехідний

Етапи

Загально-

Спеціально-

Змагальний

Перехідний

підготовчий

підготовчий

Мезо-

Втягу-

Базовий

Базовий

Передзма-

Змагальний

Відновлю-

цикли

ючий

розвиваючий

стабілізуючий

гальний

вальний

Мікроцикли

Два втягуючих

Відновлювальний

Ударний

Ординарний

Ударний

Відновлювальний

Ординарний

Ударний

Ударний

Відновлювальний

Ординарний

Підвідний

Відновлювальний

Чергуваннязмагальних,міжігровихівідновлювальних

Відновлювальний

Відпустка (індивід.заняття)

 

Орієнтовна спрямованість тренувальної роботи за засобами підготовки у мікроциклах підготовчого періоду може бути представлена у вигляді висхідних сходинок (рис. 5.7).

 

	Спеціальна витривалість
Спрямованість	Швидкісна витривалість
	Швидкість
	Швидкісно-силові якості
	Атлетична підготовка
	Спеціальна витривалість
Мікроцикли		1	2	3	4	5	6	7	8	9	10

 

Рис. 5.7. Спрямованість тренувальної роботи за засобами підготовки у мікроциклах підготовчого періоду футболістів високої кваліфікації:

1,2 – мікроцикли втягуючого мезоцикла;

3-5- мікроцикли базового розвиваючого мезоцикла;

6-8 – мікроцикли базового стабілізуючого мезоцикла;

9,10 – мікроцикли передзмагалъного мезоцикла.

5.3.6.1. Двохциклова побудова тренувального процесу спортсменів

 

Двохциклова система побудови тренувального процесу характерна для проведення змагань (чемпіонатів і першостей країни) за системою осінь-весна. Підготовка спортсменів протягом року розбивається на два цикли. Кожен з циклів складається з визначених періодів: до першого циклу відносяться підготовчий і змагальний, до другому – реабілітаційно-підготовчий, змагальний і перехідний періоди (табл. 5.7).