ЛЕКЦІЯ 5.

ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ ВИГОТОВЛЕННЯ КНИГ

5.1. Матеріали для виготовлення книг

5.2. Способи друку книжкових видань та їхнє використання

5.2. Післядрукарські операції виготовлення книг

Ключові слова: папір, картон, фольга, фарби, палітурка, шиття, блок, офсет, глибокий друк, брошурування, ламінування, лакування

5.1. Матеріали для виготовлення книг

Папір та картон. Для виготовлення книжкової продукції використовуються різні матеріали. Довговічність книг, як одиниці зберігання інформації, передусім залежить від паперу – основного носія інформації. Папір – багатокомпонентна система, яка складається з волокон целюлози, наповнювачів, проклеювальних і барвникових матеріалів. Знаючи деякі показники паперу і барвників, можна прогнозувати тривалість збереження друкованої продукції .

У книгодрукуванні використовують папір для різних видів друку:

– типографський папір №1 випускається машинної гладкості (для чистотекстових книг), каландрований папір (для видань, що містять штрихові та напівтонові ілюстрації), і висококаландрований (напівтонові ілюстрації);

– офсетний папір №1 застосовується для видань тривалого терміну служби, №2 – для середнього терміну служби. На офсетному папері №1 поліпшеної якості можуть друкуватися багатобарвні видання. Офсетний папір № 2 має жовтуватий відтінок;

– газетний папір різних видів призначений для друку газет, масових брошур, недільних додатків до газет та інших видів друкарської продукції;

– дизайнерський папір (тонований, під мармур, під тканину, текстури тютюнового листка та ін.) – призначений, в основному, для виконання стильної фірмової продукції – візиток, карток, бланків, папок та іншої друкованої продукції.

Найчастіше у книгодрукуванні застосовують офсетний папір. При виробництві офсетного паперу використовується поверхневе проклеювання – нанесення на поверхню паперу тонкого шару проклеюючих речовин (маса покриття складає до 6 г/м²) з метою забезпечення високої міцності поверхні паперу, що оберігає її від вищипування окремих волокон липкими фарбами, а також для зменшення деформації паперу при зволоженні для забезпечення точного збігу фарб в процесі багатобарвного друку. Основні види офсетного паперу (офсетний №1): Сиктивкар ЛПК марки «А»; Amber Graphic; «Amber Preprint» (табл. 5.1 ).

Таблиця 5.1

Асортиментний перелік основних видів паперу офсетного в аркушах

Найменування	Білизна, %	Щільність, г/м^2	Формат, см	Листів в пачці
СИКТИВКАР	96	55,60, 65, 70, 80, 120	А4, А3, А2, А1	250, 500, 1000
AMBER GRAPHIC	96	70, 80, 100, 120, 150, 170	А3, А2, А1 В1, В2, RA1 SRA1	200, 250, 500
Amber Preprint	98	70,80,100,120,150,170	А3, А2, А1 В1, В2, RA1, SRA1	250, 500

Крім паперу в аркушах використовується папір в рулонах:

– Офсет Сиктивкар ЛПК (Росія);

– Amber graphic (Польща);

– TAURO (Німеччина);

– Lumiset (Фінляндія);

– Chenming (Китай);

– Mitsubishi (Японія);

– Mitsubishi (Японія).

Форзацний папір призначений для виготовлення форзаців, з'єднання книжкового блоку з палітуркою. Форзацний папір забезпечує художнє оформлення та довговічність книжки, тому він повинен мати високу механічну міцність на згин і розрив, особливо в поперечному напрямку аркуша, обов'язковим є розташування напрямку волокон паралельно до корінця блоку.

Щільність форзацного паперу – не менше 90 г/м², ступінь проклейки – 1 мм. Підвищення цих показників затруднює фальцювання паперу, погіршує сприймання клею та спричиняє скручування. Пористий папір, що має знижений рівень проклейки, сильно намокає при склеюванні, що також небажано. При намащуванні клеєм форзацний папір повинен мати найменшу деформацію і добре скручуватися. Неоднорідність щільності форзацного паперу зумовлює його короблення, жолоблення, спричинює утворення зморщок, пухирців.

Форзацний папір виготовляють двох марок: марка А – для незадрукованих форзаців; марка О – для багатофарбових форзаців, задрукованих офсетним способом. Папір марки О повинен добре сприймати друкарські фарби, мати міцну поверхню. Вибір форзацного паперу за щільністю залежить від об'єму видання: при об'ємі до 320 сторінок використовують папір масою 1 м² не менше 80 г, при об'ємі понад 320 сторінок – не менше 120 г.

Дизайнерський картон – використовується для виготовлення м'яких обкладинок книг і журналів, високоякісної презентаційної упаковки, а також каталогів, проспектів, імідж брошур і бланків.

Крейдований картон з тисненням «ЛЕН» – картон з трьохшаровим крейдованим покриттям лицьової сторони, на яку нанесено тиснення, і з одношаровим матовим покриттям зворотної сторони. Білизна лицьової сторони: 87,5% (200–240 г/м²), 85,5% (260–400 г/м²); оборотної: 83% (200–240 г/м²), 85% (260–400 г/м²), глянець 60%. Використовується для високохудожніх видань. 

Палітурний картон – матеріал, від якого безпосередньо залежить зовнішній вигляд книги та якість палітурної кришки. Хороший палітурний картон повинен мати такі параметри:

– високу міцність;

– стійкість до викривлення;

– високу всмоктуючу здатність;

– легкість при різанні.

Картон з паралоном – картон ідеально підходить для друку на усіх типах швидкісних офсетних машин. Діапазон маси від 500 до 950 г/м².

Палітурний картон повинен мати гладку, рівну не короблену поверхню без зморщок, складок та плям. Недопустимими є розшарування країв картону. Вологість картону повинна становити 8±2%, але не більше 12 %, тому що при перезволоженні відбувається деформація картону й виготовлених палітурних кришок.

Палітурний картон, за винятком пресшпану та кольорового, повинен бути непроклеєний, оскільки до його поверхні погано приклеюються палітурні матеріали. Палітурний картон виготовляють 4–х марок: А, Б, В, Г.

Палітурні матеріали. Палітурні матеріали для виготовлення книг поділяються на групи за призначенням:

1) покривні матеріали;

2) оздоблювальні матеріали;

3) плівкові матеріали;

4) матеріали для скріплення та зміцнення книг;

5) клеї.

Покривні матеріали. Основне призначення палітурок та обкладинок книжкових видань – забезпечити міцність та збереженість товару. Тому основними вимогами до покривних матеріалів є: висока міцність на розрив, надрив та стирання; здатність витримувати багаторазові згини; достатня щільність; висока світло- та водостійкість; привабливий зовнішній вигляд. Окрім того, покривні матеріали повинні добре сприймати друкарські фарби та тиснення фольгою, забезпечувати достатню міцність зчеплення з покривними плівками, не всмоктувати в глибокі шари клейові матеріали та фарби. Вибір покривних матеріалів залежить, в першу чергу, від призначення та формату видання.

Усі покривні матеріали, залежно від виду основи, поділяються на матеріали з тканинною основою – коленкор, ледерин; матеріали з паперовою основою – акролін, ледерин на папері, бумвініл, тевін та ін.; матеріали на нетканій основі – неткор, синтоніт, сканвініл; матеріали без основи – полімерні плівки; матеріали з натуральної шкіри.

Палітурні матеріали на тканинній основі. Здебільшого для виготовлення матеріалів даної групи використовують апретовані бавовняні натуральні тканини полотняного переплетення: міткаль, ситець, рогожку, дук, або шовкові – шифон.

Ледерин являє собою бавовняну тканину (міткаль), на лицьовий бік якої нанесене  нітроцелюлозне покриття, яке за зовнішнім виглядом і водостійкістю нагадує натуральну шкіру. Ледерин випускається трьох марок (А, Б, В). Даному матеріалу властиві висока міцність, стійкість на згин, висока світло- та термостійкість, гарний зовнішній вигляд. Проте, даний матеріал є досить жорстким, швидко руйнується (старіє), має високу вартість. При зберіганні книги у ледеринових палітурках часто злипаються.

Коленкор – покривний матеріал на бавовняній тканинній основі, на яку з одного чи двох боків нанесене крохмально-каолінове покриття. Його виробляють чотирьох марок:

– марка КОК використовується для виготовлення палітурок, має двостороннє ґрунтове покриття;

– марка КОФ використовується для виготовлення  фальчиків  і окантовки корінця, має двостороннє покриття;

– марка КМК (модерн) використовується для виготовлення палітурок, має двостороннє ґрунтове покриття, лицьовий бік відлакований нітроцелюлозним  лаком;

– марка КВК призначена для виготовлення палітурок, ґрунтове покриття нанесене лише на зворотний бік тканини, лицьовий бік може бути оброблений нітроцелюлозним лаком.

Коленкор характеризується невисокою міцністю на згин, що зумовлює розтріскування книг при багаторазових згинах; є недостатньо водостійким, внаслідок чого клей може просочуватись на лицьову сторону палітурки і погіршувати зовнішній вигляд книги. Даний матеріал добре забруковується фарбами та сприймає тиснення фольгою.

Дерматин – матеріал, виготовлений з грубофактурної бавовняної тканини, на лицьовий бік якої нанесене нітроцелюлозне покриття з рельєфним малюнком, що імітує шкіру.

Широко використовуються в книгодрукуванні сучасні тканинні матеріали без покриття: імперіал, арізона, невада, саванна – основою даних покриттів є 100% віскоза. Застосовують ці матеріали для палітурок під трафаретний друк, тиснення фольгою, офсетний друк тощо.

Покривні матеріали на паперовій основі є значно дешевшими від палітурних тканин, мають гарний зовнішній вигляд, добре приклеюються до палітурної кришки.

Ледерин на папері – матеріал з нітрополіамідним покриттям (покриття нанесене не на тканину, а на папір). Він значно дешевший за натуральний ледерин (майже в п’ять разів), але якістю йому не поступається; характеризується гарним блиском, менше скручується під дією клею, проте має невисоку міцність на розрив, стирання та злам, порівняно з натуральним.

Матеріал з латексним покриття – теж замінник натурального ледерину. Порівняно з матеріалами, що мають  нітрополіамідне покриття, має велику міцність на злам.

Бумвініл – матеріал на паперовій основі з поліхлорвініловим покриттям. Має високу міцність на злам, витримує 800 подвійних перегинів.  Бумвініл випускається марок А і Б:

– марка А – м’який і тонкий матеріал, використовується для виготовлення цільнокрійних і складених палітурок;

– марка Б – більш жорсткий і важкий матеріал, застосовується для виготовлення цільнокрійних палітурок.

Баклек – один з найпопулярніших сучасних палітурних матеріалів з вініловим покриттям на паперовій основі. Ідеальний палітурний матеріал для тек-реєстраторів і швидкозшивачів, тижневиків, книг, а також подарункових коробок, канцелярських виробів, футлярів для дорогих видань, каталогів, банківських ощадних книжок і т.д.

Окрім вище названих у сучасному книгодрукуванні широко використовуються такі покривні матеріали на паперовій основі: мундиор; спешл; престиж; тевін; папвініл; балакрон; візикрон.

Покривні матеріали на нетканій основі отримують з синтетичних (капрон, лавсан) та штучних (віскози) волокон, які склеюються латексним або іншим синтетичним клеєм. Ці матеріали займають проміжне місце між попередніми: вони міцніші за матеріали на паперовій основі, але значно поступаються тканим. Неткані матеріали зручні у брошурувально-палітурному виробництві, легко приклеюються до картону, практично не деформуються та не скручуються при зволожуванні. Основним матеріалами даної групи є: неткор, синтоніт, сканвініл, ламінар, маленіт.

Покривні матеріали без основи: це пластмасова плівка товщиною 0,2-0,45 мм, яка складається переважно з полівінілхлоридного полімеру, барвника та пластифікатора. Її випускають різних кольорів, різної гладкості та прозорості. Палітурки з плівковим покриттям мають високу міцність до стирання, хорошу водостійкість, легко піддаються тисненню.

 Покривний матеріал на основі шкіри використовується переважно для дорогих подарункових, авторських видань. У якості основного матеріалу використовують натуральні шкіри: опойок, замшу, сап’ян. Палітурки з цих матеріалів мають ефектний зовнішній вигляд, гладку або ж оксамитову (злегка ворсову) поверхню. Матеріал добре піддається тисненню, має високу еластичність та довговічність при відповідному зберіганні.

Оздоблювальні матеріали. Найпоширенішим оздоблювальним поліграфічним матеріалом є палітурна фольга – багатошаровий матеріал на паперовій або лавсановій основі, призначений для нанесення чіткого кольорового або металевого зображення на поверхню палітурки шляхом тиснення. Палітурна фольга зазвичай складається з 3-5 шарів. Залежно від призначення фольга поділяється на види: кольорову, бронзову, ювілейну та голографічну.

Рис. 5.1. Види палітурної фольги: а – кольорова: 1 – шар фарби; 2 – восковий шар; 3 – основа;

б – бронзова: 1 – лаковий шар; 2 – шар бронзової пудри; 3 – восковий шар; 4 – основа;

в – фольга «Ювілейна»: 1 – лаковий шар; 2 – шар алюмінію; 3 – фільтрувальний шар; 4 – восковий шар; 5 – основа

Палітурна фольга може бути різних кольорів та відтінків, з матовою або глянцевою поверхнею. Основою є папір-калька або лавсанова плівка. Основа повинна бути міцною, еластичною. Більш якісною є лавсанова основа, яка забезпечує довговічність та стабільність покриття.

Матеріали для скріплення та зміцнення книг. Для скріплення окремих елементів у книжкові блоки використовують марлю, нитки, каптал, матеріал для обклеювання корінців тощо.

Марля поліграфічна – добре апретована бавовняна тканина рідкого полотняного переплетення. Залежно від призначення виробляють марлю двох марок:

– марку НШ використовують для шиття на ниткошвейних машинах. Для надання жорсткості її апретують, просочують клеєм крохмальним або клеєм на основі Na–КМЦ;

– марку БО використовують для наклеювання на корінець у блокообробних агрегатах, вона має меншу жорсткість. Для економії бавовняних волокон можна використовувати більш розріджену марлю або нетканий матеріал. Сама марля дуже неміцна, але значно підвищує міцність матеріалу, до якого приклеєна.

Каптал – стрічка шириною 13... 15 см з потовщеним краєм в 1,5...2 мм, який називається бортиком (рис. 5.2).

каптал	стрічка–ляссе

Рис. 5.2. Зовнішній вигляд капталу та ляссе

Каптал тчуть із різнокольорових шовкових, напівшовкових і бавовняних ниток, використовують у виданнях, обсяг яких перевищує 10 аркушів. Каптал наклеюють з обох боків на корінець книги, щоб зміцнити його і надати виданню привабливішого вигляду. Окрім цього, бортик капталу захищає книгу від потрапляння пилу між корінцем палітурки та книжковим блоком. Стрічка-каптал має бути сильно апретованою, рівною, без вигинів, місця обрізу не повинні торочитися.

Колір капталу слід добирати так, щоб він гармоніював з кольоровою гамою покривного палітурного матеріалу, форзацного паперу та стрічки-закладки. Стрічку-каптал випускають довжиною 100 м, намотаною на втулку або у вигляді мотка – для ручних робіт.

Бавовняні нитки для шиття книжкового блоку складаються з шести скручених між собою тонких апретованих ниток. Ці нитки зручні у роботі, не розрізають папір при зшиванні, практично не скручуються.

Синтетичні нитки, виготовлені із поліамідних полімерів, значно тонші від бавовняних, але удвічі міцніші, що на 20...25% зменшує їх витрати. Книжкові блоки, зшиті капроновими нитками, мають менші отвори від проколів, тонший корінець блоку, при шитті нитки не торочаться і практично не обриваються, бо можуть натягуватися перед обривом до 25%.

Проте синтетичні нитки дорогі та дещо незручні при зшиванні вручну. Вони слизькі й можуть розрізати папір, плутаються та сильно розтягуються при зав'язуванні вузлів. Використання на ниткошвейних машинах капронових ниток вимагає більш тонких голок і гачків, бо через великі отвори проколів у зошиті може легко проникати клей. Інколи при шитті одночасно використовують синтетичні та бавовняні нитки.

Термонитки – нитки з віскозного шовку, покриті поліпропіленом, який при нагріванні розплавлюється і приклеює нитку до паперу.

Дріт брошурувальний – стальний дріт, який використовується для зшивання брошур, журналів, білових товарів та книг. Повинен бути достатньо міцним, гнучким. Для покращення зовнішнього вигляду та запобігання корозії дріт покривають тонким шаром цинку, міді, олова або лаку. При використанні даного матеріалу товщина книжкового блоку значно збільшується, а саме видання має гірший зовнішній вигляд, порівняно з виданням, яке зшите нитками.

Клеї поліграфічні. Від якості клею значною мірою залежить якість, міцність, довговічність та зовнішній вигляд готових книжкових видань. У поліграфії використовують різні види клеїв, проте всі вони повинні мати високу швидкість затвердіння, високі адгезійні властивості, забезпечувати високу еластичність, водостійкість та світлостійкість плівки. Окрім того клеї повинні бути не токсичними і не забруднювати книжкове видання, мати високу стійкість до зовнішніх впливів.

У книгодрукуванні використовують такі види клеїв:

- воднодисперсійні – латексний, ПВА та інші;

- клеї рослинного походження – крохмальний, декстриновий;

- клеї тваринного походження – кістковий, казеїновий;

- синтетичні клеї.

Друкарська фарба – це складна колоїдна система, твердою фазою якої є високодисперсні пігментні частинки, які рівномірно розподілені та стабілізовані у середовищі рідкої в'яжучої речовини. Кожна частинка пігменту оточена суцільною захисною (сольватною) оболонкою, яка складається з орієнтованих молекул поверхнево-активних речовин. Малорозчинними поверхнево-активними речовинами є, наприклад, вільні жирні кислоти і їх кальцієві солі, які містяться у в'яжучому, деякі високомолекулярні полімери асиметричної будови, що мають активні функціональні групи та ін. Водорозчинними поверхнево-активними речовинами є вищі спирти, різного роду змочувальні речовини, а також натрієві солі жирних кислот.

Пігменти забезпечують, головним чином, оптичні характеристики фарб, крім того впливають на їх фізико-хімічні властивості.

В'яжучі речовини надають фарбі друкарських властивостей, здатність розкочуватись у тонкий рівномірний шар, наноситись на друкарську форму, переходити на папір або інший матеріал і закріплюватися на ньому. Крім пігменту і в'яжучого у склад фарби можуть входити наповнювачі (наприклад, сульфат барію, гідроксид алюмінію), які дозволяють повніше виявити колір пігменту, покращити друкарські властивості і знизити вартість фарби; підфарбовуючі речовини (інтенсивно-сині, фіолетові пігменти, малорозчинні барвники), які підвищують насиченість кольору і покращують відтінок фарби на аркуші. Крім того, у фарбу можуть вводитись різні допоміжні речовини, які призначені для коректування окремих показників фарби, наприклад, спеціальні пасти, що регулюють липкість фарби; сикативи чи антиоксиданти, які, відповідно, прискорюють чи сповільнюють процес плівкоутворення.

До друкарських фарб висуваються певні технічні вимоги. Вони визначаються:

– художньо-естетичними вимогами до віддрукованого зображення;

– призначенням друкованої продукції;

– технічними умовами, в яких знаходиться фарба в процесі друкування, обробки і експлуатації.

Фарбовий відбиток повинен точно відтворювати оригінал, максимально повно передавати всю гаму кольорів і відтінків, бути яскравим і насиченим, зберігаючи при цьому художні якості оригіналу. В процесі експлуатації відбиток повинен зберігати властивості, не змінюючись під дією сонячного світла, вологи і механічних дій. Крім того, фарби повинні мати цілий комплекс друкарсько-технічних властивостей, які б не викликали ускладнень під час друкарського процесу. Ці вимоги мають відповідати тим умовам, в яких знаходиться фарба, тобто типу і конструкції друкарського обладнання, швидкості друкування та якості паперу.

Згідно з особливостями технології друкування та видом друкарської продукції пігменти друкарських фарб повинні задовольняти такі вимоги:

– за кольоровим тоном бути подібними до спектральних кольорів;

– відзначатися інтенсивністю, що давала б змогу готувати фарбу з меншою їх концентрацією;

– не змінювати кольору при тривалій дії світла;

– пурпурні, голубі та жовті пігменти для тріадних фарб, призначені для друкування багато фарбових ілюстрацій, мають утворювати із в'яжучим прозорі фарби;

– мати м'яку структуру, тобто легко, швидко перетиратися із в'яжучим, що сприяє утворенню гладкої поверхні на відтиску не зменшує стирання друкарської форми;

– мати невелику маслоємність, що дає змогу збільшити вміст пігментів у фарбі для підвищення її інтенсивності та поліпшення друкарських властивостей;

– бути стійкими до дії води, спирту, масел та інших розчинників.

Властивості пігментів впливають на поведінку фарби при друкуванні та на якість друкованої продукції.

Сучасна друкарська фарба повинна володіти цілим комплексом суперечливих властивостей, які важко сумістити в одній фарбі: міцність до стирання, висока швидкість закріплення на папері, висока в'язкість і низька липкість, відсутність відпарювання у стосі, стабільність фарби у друкарській машині. Сукупність цих властивостей і становить друкарські властивості фарб. Вони визначають поведінку фарби в процесі друкування та отримання високоякісного відбитка.

5.2. Способи друку книжкових видань та їхнє використання

Друкування – це багаторазове отримання ідентичних відбитків тексту та ілюстрацій шляхом перенесення фарбового шару в більшості випадків з друкарської форми на матеріал, що задруковується, тобто папір, картон, жерсть, плівку тощо.

Поліграфічна промисловість знає кілька видів друку, тобто процесів, які відрізняються один від одного принципами формування кольорового зображення на друкарській формі методом перенесення фарби з друкарської форми на папір процесі друкування. А це, у свою чергу, викликає різницю в технології виготовлення друкарських форм конструкції друкарських машин, потребує різних друкарських матеріалів.

Офсетний друк. Офсетний друк – різновид плоского друку, технологія, яка передбачає перенесення фарби з друкарської форми на матеріал, що задруковується не безпосередньо, а через проміжний офсетний циліндр. Офсетний друк є одним із найпоширеніших сучасних видів, який практично витіснив усі інші види друку. Цей вид друку уможливлює високоякісне відтворення як однокольорових, так і багатокольорових ілюстрацій і тексту. Він дає змогу випускати будь-яку поліграфічну продукцію: книги, журнали, газети, буклети, етикетки та упаковку. У процесі друкування на офсетних друкарських машинах по друкарській формі, закріпленій по окружності формного циліндра, спочатку прокочуються зволожуючі валики, які залишають вологу на проміжних елементах, і роблять їх несприйнятливими до фарби, а потім за той самий оборот циліндра по формі прокочуються валики з фарбою, які наносять її на друкувальні елементи.

З друкарської форми фарба переноситься на офсетний циліндр, обгорнутий гумотканинним полотном, а з нього переходить на папір. Таким чином, друкарська форма безпосередньо з папером не контактує. Зображення на друкарській формі має бути прямим, на гумотканинному полотні воно буде зворотним, і на папері – знову прямим.

За кожен робочий цикл машини здійснюється зволоження друкарської форми, накатування фарби на друкувальні елементи, подання паперу, власне друкування і виведення готового відбитка на приймальний стіл.

Є декілька способів надрукувати кольорове зображення – друкувати кількома прогонами на однофарбовій машині і друкувати на багатофарбовій друкарській машині. Ці два способи базуються на виготовленні набору друкарських форм, зображення на кожній із них відповідає одному кольору. Ці форми (пластини) або встановлюються по черзі в машину з однією друкарською секцією (однофарбова машина), або одночасно в машину з кількома друкарськими секціями (багатофарбова машина).

З часу винаходу офсетного друку пройшло понад 100 років, але цей спосіб друку залишається лідируючим у поліграфічному виробництві. На це є вагомі причини. Порівняно з усіма іншими видами друку офсетний відрізняється надзвичайною якістю та яскравістю. У нього ширші можливості роботи з кольором. При друкуванні можуть бути використані не тільки основні тріадні кольори, наприклад у системі CMYK (Cyan – голубий, Magenta – пурпурний, Yellow – жовтий і Вlack – чорний або контур), а й додаткова палітра фарб – Pantone (пантонні фарби) для задруковування великих площ чи для точного відтворення кольору, а також лак.

Матеріалом для задрукування може бути не тільки папір, картон, а й пластик, вініл тощо.

Для випуску великого тиражу технологія офсету дає змогу видрукувати швидше, ніж інші види друку. Чим більший тираж, тим вигіднішим стає друк, ціна на одну копію зменшуватиметься.

На підготовку друкарської машини до друкування тиражу витрачається небагато часу. Крім того, сучасне друкарське обладнання цього класу оснащене автоматичними системами управління і контролю процесу друкування, що значно полегшує працю друкаря, забезпечує високу якість і швидкість друкування тиражу.

Недоліки офсетного способу: необхідні додрукарські процеси (кольороподіл, кольоропроба, виготовлення форм), що робить неможливим виконання термінових замовлень (наприклад, за годину); додрукарська підготовка збільшує вартість, і друкування маленьких тиражів стає нерентабельним. Це пов’язано з особливостями технології виробництва, оскільки обладнання розраховане на певний мінімальний обсяг друку. Якщо використовувати обладнання для друкування тиражу, що менший мінімуму, то кількість витратних матеріалів буде такою самою, як і для мінімального обсягу друкування. Тобто, яким би не був тираж (меншим мінімально рентабельного), вартість все одно буде такою самою, як за мінімальний тираж. Персоналізація даних і нумерація при офсетному друці неможливі.

Складність друкування через необхідність підтримування балансу «фарба–вода» («сухий офсет») потребує додаткових витрат на дорогі друкарські форми; його недолік – руйнування елементів форми через розігрів друкарської пари), інтенсивність кольорового шару нижча, ніж при високому друці, неоднорідність відбитків, яка з’являється в результаті нерівномірного зволоження.

Високий друк. Найстарішим вважається спосіб високого друку, який широко застосовувався до середини ХХ століття. Проте потім були винайдені досконаліші принципи друкування, і високий друк поступово здав свої позиції. Високий друк прийнятний для будь-якого виду видань, як однокольорових, так і багатокольорових, однак він недостатньо ефективний для відтворення репродукції з гравюр, акварельних одно – і багатокольорових ілюстрацій, малюнків (рисунків), виконаних розмивною тушшю.

Позитивною особливістю цього способу друку є безпроблемність самого процесу друкування, легкість виготовлення друкарських форм, висока контрастність відтворення тексту, стабільність якості відтворення зображення впродовж усього тиражу. Зокрема, вона обумовлена відсутністю нестабільних процесів, таких, як зволоження друкарських форм (в офсетному друці). Суттєві зміни в технологію високого друку внесли фотополімерні друкарські форми. Вони дали змогу (значно підвищити ефективність роботи за рахунок зменшення затрат часу на підготовку до друкування. Фотополімерні друкарські форми одночасно сприяли розвитку таких переваг високого друку, як роздільна здатність, що забезпечує друкування однокольорових і багатокольорових ілюстрацій з лініатурою до 200 lpi, з якістю, яка не поступається офсету, можливість отримання на відбитку чітких, різких контурів штрихових і растрових елементів, а також відносна простота технологічного процесу підготовки машини і друкування тиражу. Фарбові апарати друкарських машин для високого друку конструктивно схожі з офсетними, дають можливість добитися точного зонального регулювання фарбового шару, що забезпечує високоякісний друк найскладніших сюжетів.

Недоліки – трудомісткість підготовки друкарської машини до друкування тиражу, яка обумовлена необхідністю приправляння (операції з перерозподілення тиску в зоні контакту форми і паперу) через концентрацію тиску на краях друкувальних елементів, та неминучий зворотний рельєф на відбитку.

Глибокий друк. При друкуванні глибоким способом досягається більша точність і чіткість відтворення тонів світла, тіней на зображенні. Серед його переваг також можна назвати високу тиражостійкість, що дає можливість випускати великі тиражі.

Для глибокого друку характерна однорідність відбитків і відсутність «різновідтінковості», що властиво офсету. Це обумовлено тим, що фарба рівномірно заповнює друкувальні елементи одної глибини. Відповідно на матеріал, що задруковується, передається однакова кількість фарби. Малотиражне видання друкувати способом глибокого друку невигідно через значні трудовитрати на виготовлення циліндричних друкарських форм. Фарби, що використовуються під час друкування, шкодять здоров’ю, тому дитячі видання ніколи не друкуються цим способом.

Використання основних способів друку. Технічний прогрес у поліграфічній технології та машинобудуванні, а також у суміжних галузях, особливо в електронній техніці, дає змогу суттєво зблизити зображувальні можливості основних способів друку. Якщо чверть століття тому технолог-поліграфіст або видавець вважали, що для відтворення написаних маслом картин найкращий спосіб – це спосіб високого друку, а для акварелі – офсет, то сьогодні практично будь-яким способом можна віддрукувати репродукцію однаково високої якості. Інша справа, що в реальних умовах необхідно враховувати не тільки теоретичні можливості, а й конкретні матеріали, обладнання, економічні показники тощо.

Щоб видати текстову книгу, можна приблизно з однаковою економічною ефективністю використовувати способи високого й офсетного друку. Швидкість друкування тексту на ротаційних машинах майже однакова. Обидва ці типи друкарських машин мають «на вході» рулони паперу, а «на виході» – сфальцьовані віддруковані з обох боків аркуші (зошити). Застосовувати такі машини доцільно, починаючи з тиражу в 25–30 тис. примірників, оскільки при малих тиражах буде відчутна втрата паперу на технічні відходи.

Швидкість друкування на офсетних аркушевих друкарських машинах становить 6–10 тис. відбитків за годину, на аркушевих машинах високого друку – до 4,5 тис. відбитків за годину. При використанні машин високого друку час, необхідний для підготовки машини до друкування, суттєво більший, ніж при друкуванні на офсетних машинах. Тому і загальні затрати часу, необхідні при випуску одного і того самого видання способом високого друку, вищі, ніж при використанні офсетної технології. Якщо книга містить схеми, діаграми, креслення, рисунки, штрихові оригінали, виконані тушшю лініями з однаковою насиченістю, то таку книгу можна виготовляти за технологією як офсетного, так і високого друку. Якщо видавничий оригінал містить значну кількість півтонових ілюстрацій, то для їхнього відтворення варто віддати перевагу офсетному друку. При випуску книги з багатокольоровими ілюстраціями вибір офсетної технології наперед визначений, оскільки тільки у цьому випадку видання буде оптимальним за якістю поліграфічного виконання і за економічними показниками. З деяким спрощенням можна сказати, що для відтворення кольорових оригіналів (альбомів, дитячих книг, ілюстрацій, календарів тощо) необхідно використовувати спосіб офсетного друку. Варто також відзначити, що офсетний друк вважається вигідним при великих тиражах. При малих тиражах майже всюди використовуються способи друку, об’єднані терміном «цифровий друк».

Зовсім малим є обсяг видань, що випускаються способом глибокого друку. За його допомогою ще зовсім недавно друкувались зазвичай журнали, альбоми, де переважають репродукції чорно-білих та кольорових фотографій, оскільки якість відтворення оригіналів з великою площею різної інтенсивності способом глибокого друку дуже висока – соковиті, глибокі тони.

Поступова заміна масової видавничої продукції спеціалізованими виданнями, які відповідають вузьким інтересам соціальних і професійних груп, означає неминучий перехід до малотиражного друку. Через дороговартісну і трудомістку підготовку формного циліндра глибокий друк виявився неготовим до цього переходу і поступився значним сегментом ринку журнальної, рекламної та іншої комерційної продукції рулонному офсету. Глибоким друком сьогодні друкуються переважно видання, що містять велику кількість півтонових ілюстрацій при значному тиражі (понад 1 млн. пр.), а також з безперервним рисунком, що потребує виготовлення безстикових формних циліндрів. В основному це етикеточна та пакувальна продукція. Однак, завдяки потенційним можливостям цей спосіб може бути застосований (і застосовується закордоном) для друкування високохудожньої продукції.

Незважаючи на значні успіхи електронного кольороподілу, що у більшості випадків визначає якість видань, способи друкування мають певні обмеження. Наприклад, оптична густина, яка визначає насиченість зображення, при офсетному друці зазвичай не перевищує навіть на крейдяному папері 1,7–1,8 одиниці. Тому вимоги зробити насиченішими деякі ділянки репродукції картини, написаної маслом соковитими мазками, не завжди можуть бути реалізовані. У той самий час при використанні способу глибокого друку оптична густина може досягати 2,5–3,0 одиниць, однак на світлих ділянках зображення передача градацій надто ускладнена. На відтворення цим способом ряду оригіналів, наприклад, виконаних аквареллю, накладаються певні обмеження.

Створення багатокольорових зображень способом високого друку суттєво менш нормалізоване, ніж в офсеті, і крім того, пов’язане зі складністю і довготривалістю приправлення кольороподілення друкарських форм у друкарській машині високого друку перед початком друкування.

Інші способи друку та їхнє використання. Промислова революція повністю змінила підхід до виготовлення поліграфічної продукції. З винаходом більш складних друкарських машин і матеріалів для друкарських форм удосконалювались традиційні способи друку і виникали нові. Так з’явились типоофсет, флексографія та трафаретний друк. Процес розвитку поліграфії безперервно продовжується та привів до виникнення принципово нового друку – цифрового. Типоофсет або «сухий офсет» – спосіб високого непрямого друку, під час якого фарба з друкувальних елементів форми високого друку переноситься на папір не прямо, а через еластичне полотно (офсетний циліндр). Завдяки цьому стало можливим застосування типоофсету для оформлення циліндричних предметів. Інші способи друку тут далеко не завжди можна використати. Справа в тому, що поверхні предметів у більшості випадків надто нерівномірні, і для того, щоб забезпечити в усіх точках друку зображення контакт між друкарською формою і предметом, що задруковується, необхідно використати пружинистий елемент, яким і слугує офсетне полотно. Поєднання всіх особливостей і забезпечує успіх типоофсету в пакувальній промисловості, а саме в галузі задруковування предметів з уже сформованою складною геометрією поверхні і суттєвою нестабільністю властивостей.

Флексографський друк – різновид високого друку із застосуванням фотополімерних форм і синтетичних малов’язких швидковисихаючих фарб. Флексографський спосіб друку забезпечує якість відбитка, подібну до тієї, що досягається при високому і офсетному способах, але він є єдиним способом друку, яким можуть задруковуватися майже всі види паперу, тонка фольга, товстий картон, пакувальні матеріали з шорсткою поверхнею і тканини. Флексографський друк при малих тиражах дуже неекономічний, собівартість одиниці продукції надто висока через значну собівартість друкарської форми. Тому, як правило, майже всі флексографські машини – рулонні ротаційні для друкування великими тиражами. Оскільки у цьому способі друку використовувалися анілінові синтетичні барвники, то флексографію іноді називають «аніліновий друк». Спочатку друкарські форми виготовляли матрицюванням з каучуку, а після створення фотополімерів – експонуванням і вимиванням. Для друкарських форм використовують, як правило, офсетне гумотканинне полотно (пластини). Сучасні форми можуть переносити однорідну фарбову плівку при задрукуванні суцільних заливних ділянок (плашок) і дають дуже мале розтискання під час друкування тексту, штрихових і растрових зображень. Вони також гарантують чіткість елементів на виворітку, відсутність заливання фарбою проміжкових елементів форми і краще градаційне відтворення півтонів на відбитку.

Від останнього покоління фотополімерних формних пластин чекають більшого. Друкарські форми на їхній основі мають бути сумісними з усіма типами фарб – не тільки з водними фарбами або з фарбами ультрафіолетового затвердіння (друкарські фарби, які закріплюються на відбитку під дією ультрафіолетового випромінювання).

Флексографський друк ідеально підходить для виготовлення усіх видів етикеток і пакування. Проте сфера його застосування стрімко розширюється. Сьогодні значна кількість різних видів поліграфічної продукції в усьому світі друкують, використовуючи флексографію, це журнали, рекламна продукція, книги і газети.

Трафаретний друк – спосіб друку, при якому друкувальні елементи форм пропускають крізь себе фарбу, а проміжкові її затримують. Друкарська форма для класичного трафаретного друку являє собою сітку, яку покривають спеціальною світлочутливою емульсією. Далі за принципом фотографії наноситься зображення, промивається водою – і трафарет готовий. Його накладають на друкарську поверхню і зверху наносять фарбовий шар. Фарба розподіляється по трафарету за допомогою ракеля і проникає крізь вільні отвори сітки на матеріал, що задруковується. Цей спосіб забезпечує найбільшу товщину фарбового шару – до 100 мкм (тоді як в офсетному плоскому друці – до 2 мкм). Такий фарбовий шар дає фізично відчутну рельєфність друкарського зображення. Спосіб трафаретного друку застосовують при друкуванні візитівок, запрошень, рекламної продукції. Різновидом трафаретного друку є шовкографія. Трафаретом для шовкографії первісно слугував шовк, який у сучасній поліграфії замінили нейлонові чи металеві сітки частотою 4-200 ниток/см і товщиною приблизно 18-20 мкм.

Ризографія – спосіб друку, що застосовується в спеціальних друкарських апаратах – дуплікаторах. Заснований частково на офсетному принципі, і частково – на трафаретному способі. Головна перевага цього способу друку оперативність і мала собівартість невеликих тиражів. Оригіналом може бути відбиток із лазерного принтера, а якщо дуплікатор має спеціальний вбудований блок для приєднання до комп’ютера, то оригінал може виводитися прямо з файлу. До недоліків цього способу друку варто віднести неможливість використання глянцевого паперу через рідкі фарби, невелику роздільну здатність, складність відтворення з кольорових тонових оригіналів.

Цифровий друк. Із розвитком комп’ютерних технологій, появою різноманітного програмного забезпечення і друкарського обладнання поліграфія суттєво змінилась. Нові вимоги замовлень ринку змушують її ставати мобільною чи, точніше, оперативною. У зв’язку з цим все більшої популярності набуває цифровий друк – виготовлення тиражної друкованої продукції за допомогою «цифрового» обладнання.

Під цифровим обладнанням розуміють устаткування (ксерографи, ризографи, плотери тощо), що друкує безпосередньо з електронних файлів, отриманих від робочих станцій. Цифровий офсетний друк поєднує принцип ксерографічного й офсетного друку та є найсучаснішим видом останнього. За допомогою цієї технології зображення наноситься на друкарську форму, безпосередньо встановлену в машину, шляхом прямого експонування, лазерного гравіювання або іншого способу створення друкувальних і проміжкових елементів з управлінням від комп’ютера видавничої системи. Ця технологія передбачає отримання відбитків з використанням змінної друкарської форми, змінами в якій при кожному циклі управляє ЕОМ видавничої системи. За легкістю управління цифрову машину можна порівняти з принтером. Оскільки в технологічному процесі не використовуються плівки і форми (як в офсетному друці), значно зменшується не тільки вартість підготовчих процесів, а й ризик втрати якості на цих стадіях друку. Зміни можна вносити безпосередньо в процесі виготовлення тиражу, після друкування кожного примірника. Цей вид друку використовують для виготовлення невеликих тиражів продукції рекламного й інформаційного характеру, таких, як візитівки, листівки, буклети, брошури, флаєри, афіші, плакати, квитки, запрошення тощо.

Перевага цифрового друку в тому, що перед тим, як надрукувати весь тираж, ви маєте можливість побачити пробний примірник, чого не можна зробити при офсетному способі друку. Пробний відбиток допомагає оцінити якість майбутнього тиражу, а також отримати загальне уявлення про майбутнє видання. Якщо зразок не задовольняє, то можна внести зміни перед запуском усього тиражу. При використанні цифрового друку відпадає необхідність у додрукарській підготовці, яка займає багато часу і потребує чималих витрат. Вартість пробного відбитка дорівнює ціні однієї копії. Мінімальні строки підготовки і безпосередньо друкування, а також безперервність цих процесів роблять цифровий друк дуже оперативним. Технічні можливості цифрових друкарських машин дають змогу зробити відбитки бездоганної якості.

Цифровий друк невигідний при виготовленні середніх і великих тиражів як за собівартістю, так і за строками виготовлення. У зв’язку з достатньо дорогими матеріалами та значними їх витратами при збільшенні тиражу, наприклад з 300 копій до 5000, не відбувається здешевлення, як при офсетному друці. Незважаючи на короткий додрукарський процес, час друкування значно більший, ніж на офсеті, тому цифровий друк невигідний за строками виконання середніх і великих тиражів. Для цифрового друку підходять не всі сорти паперу через застосування рідкої фарби.

Таким чином, можливості поліграфії постійно розширюються. Завтра можуть бути винайдені нові, ефективніші способи друку, які сьогодні важко уявити.

5.3. Післядрукарські операції виготовлення книг

Книги представляють собою блок аркушів, скріплених корінцем, в обкладинці або палітурній кришці. Виробництво книг в палітурних кришках є найбільш трудомістким – технологічний процес включає всі складові: брошурування, палітурні операції, обробку.

Схема (рис. 4.5) відображає загальний склад післядрукарських операцій, але аж ніяк не демонструє послідовність їх проведення. У разі кожної окремої групи видань технологічний процес післядрукарської обробки йде безперервно, однак склад і послідовність етапів відрізняються.

Рис. 5.5. Загальна структура післядрукарської обробки книг

Так, брошурувально-палітурні роботи включають в себе комплекс операцій, пов'язаних з обробкою. Тому якщо мова йде про видання в палітурній кришці, то її тиснення та оздоблення будуть виконуватися в ході палітурного процесу (зберігаючи при цьому статус операції по обробці). При тисненні листової продукції ця операція вже без усяких застережень відноситься до оздоблювальних процесів. Підкреслимо, що протягом всієї післядрукарської обробки брошурувальні, палітурні та оздоблювальні операції перетинаються.

Для початку розглянемо брошурувальні та палітурні процеси. Виділимо критерії, за якими оцінюється їх якість:

– фактура, кольоровість, композиція всіх складових елементів, наявність допоміжних елементів у виданні;

– зручність користування, розкривання, міцність та довговічність матеріалів;

– відсутність механічних пошкоджень елементів видання, затікання клею між сторінками, зминання аркушів, деформації конструкції;

– графічна точність та чіткість тиснення і друку на палітурних кришках, рівномірність зафарбовування обрізів;

– ступінь спресованості, стійкість корінця до зрушення, точність форми корінця і відгинання його країв, точність штрихування;

– точність, міцність і довговічність збірки.

Звичайно, цей перелік не є універсальним. Оцінка по кожній позиції залежить від того, до якої групи належить продукція (навчальної чи дитячої літератури, довідників, літературно-художніх творів і т. д.). Впливає і тип видання: звичайне, покращене, подарункове.

Фальцювання. Перший етап брошурувального процесу – фальцювання – складання запечатаного паперового аркуша – має місце в технологіях виготовлення всіх груп видань. Існує кілька видів фальцювання, що розрізняються за взаємним розташуванням згинів та їх кількістю (рис. 4.6).

З надрукованих листів формуються зошити: прості або складні, залежно від кількості складових деталей книжкового блоку.

Якщо на друкованому аркуші міститься один і більше зошитів, то перед фальцюванням проводиться розрізання – поділ стопи на необхідне число частин за допомогою різальної машини. Вибирається вона з урахуванням довжини різу і висоти оброблюваної стопи.

Рис. 5.6. Види фальцювання:а – однозгинне; б – двозгинне паралельне зміщене; в – двозгинне перпендикулярне; г – двозгинне паралельне гармошкою; д – двозгинне паралельне в намотку

Якщо ж лист містить один зошит, то стопа відбитків стикається (вирівнюється), після чого її кромки обрізуються. Далі виконується фальцювання листів на фальцапараті. На точність фальцювання впливає товщина, зольність, об'ємна маса і вологість паперу. Існують рекомендації щодо вибору кількості фальців залежно від товщини паперу (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Вплив товщини паперу на вид фальцювання

Товщина паперу, мкм	Кількість сторінок в книжковому зошиті
до 90	32
90–120	16
понад 120	8

Тип і призначення видання визначає варіант фальцювання, проектований на стадії підготовки видання до друку. На виході з фальцапарату отримують зошити: у два фальца – 8-сторінковий, у три – 16-сторінковий. Це і є прості зошити. Для закріплення згинів напівфабрикат пресується.

Складні зошити відрізняються від простих тим, що до них прикріплюються додаткові деталі – форзаци, вклейки (листи з ілюстраціями, прикріплені до корінцевого поля) і дробові частини аркуша. За способом приєднання виділяють приклеєні (приклеюються до комплектації блоку), прошивні (скріплюються з зошитами у процесі скріплення блоку) і пришивні (формуються як самостійні зошити і прикріплюються до блоку на стадії шиття) форзаци.

Наступним етапом після фальцювання та отримання готових зошитів є комплектування книжкового блоку, яке здійснюється вкладкою (журнальна продукція та брошури) або підбіркою (книги). У першому випадку кожен зошит вкладається в інший (рис. 4.7) з дотриманням певної послідовності. Операція виконується на ВШРА (вкладально-швейно-різальний автомат) з подальшим шиттям дротом і підходить для видань обсягом до 96 сторінок. Комплектування підбіркою полягає в прикладанні одного зошита до іншого (рис. 5.7).

Pиc. 5.7. Види комплектування: а – вкладкою; б – підбіркою

Замість зошитів можуть використовуватися і окремі листи для подальшого КБС (клейового безшовного скріплення). Для збірки зошитів застосовуються листопідбірні машини, для листів – листопідбірники або колатори. Однак на багатьох підприємствах добірка проводиться вручну.

Вид проектованого видання і його технологічні показники визначають тип палітурної кришки. А такі чинники, як папір, спосіб фальцювання, варіант комплектування блоку і його скріплення, визначають вибір зошитів. Для комплектування журнальних і книжкових видань використовуються 8-, 16- і 32-сторінкові зошити.

Якщо порівнювати з друкувальним процесом, то брошурувально-палітурні технології характеризуються помітним числом ручних операцій (складання складних зошитів, приклейка форзаців, корінцевого матеріалу). Великі комбінати, що випускають масову продукцію, оснащені потоковими лініями і виробничими комплексами. Там операції комплектування і скріплення блоку здійснюються в автоматичному режимі. Є й інший варіант: зошити підбираються вручну, після чого відправляються на автоматичне скріплення. Цим напівавтоматичні лінії складання відрізняються від автоматичних.

Скріплення – наступна після комплектування операція. Існує кілька типів скріплення:

– шиття нитками;

– шиття дротом;

– клейове безшвейне скріплення (КБС);

– шиття термонитками (нитками на основі полімерів, віскозно-пропіленових, які при нагріванні плавляться);

– комбінований спосіб (поєднує шиття нитками з подальшою проклейкою).

Для виробництва книг в палітурці шиття дротом не використовують.

Шиття нитками застосовується для скріплення книжкового блоку, скомплектованого підбіркою (рідше – вкладкою), скріплення виконується, як при шитті дротом, і здійснюється на ниткошвейних машинах або автоматах. Для подальшої обробки блоку на агрегатах зошити зшиваються без марлі, для почергової обробки – на марлі. Останній варіант використовується для книжкових видань, розрахованих на довгий термін служби.

Шиття дротом – варіант для виготовлення брошур та журналів. Блок може комплектуватися і вкладкою, і добіркою, а шиття здійснюється одним із двох варіантів: ушивкою «в накид», в першому випадку, або «вточуванням» у другому.

шиття дротом ушивкою (в накид) шиття дротом вшиттям	шиття нитками клеєве безшовне скріплення
клеєве безшовне скріплення з кантуванням

Рис. 5.8. Основні способи скріплення зошитів в книжковий блок: 1 – зошити; 2 – аркуші; 3 – обкладинка; 4 – кант; 5 – дріт (скоба); 6 – нитки; 7 – шар клею

При шиття ушивкою дротові скоби проходять через корінець обкладинки і загинаються всередині згину внутрішнього зошита. Блок і обкладинка скріплюються одночасно. По-іншому йде справа при шитті вточуванням – скоби прошивають всі аркуші видання і загинаються на останній сторінці блоку. Перед скріпленням з обкладинкою корінець блоку обкантовуються (зміцнюється смужкою паперу).

КБС (клейове безшовне скріплення) – універсальний спосіб скріплення, тому що знаходить широке застосування в книжково-журнальному виробництві: для книг в обкладинці та палітурній кришці, журналів. Проводиться на потокових лініях, що здійснюють обробку корінця блоку (може вестися і на окремому устаткуванні) та безпосереднє скріплення. За технологією попередньої обробки блоку розрізняють такі види скріплень:

– зі зрізанням корінцевих фальців;

– без зрізання корінцевих фальців;

– з частковим руйнуванням корінцевих згинів зошитів.

Перед безпосереднім нанесенням клею книжковий блок проходить обробку – корінець торшонується (листам надається шорсткість для кращого склеювання) і фрезерується. Якщо блок складається не з зошитів, а з окремих листів (фальцювання не виконується), операція зрізання корінцевих фальців не потрібна.

Технологія шиття термонитками використовується у виробництві книг, брошур і схожа на ниткошвейні скріплення. Нитка подається в швейну секцію, зошит проколюється, і проведена нитка приплавляється. Скріплений блок додатково обкантовують нетканим матеріалом для зміцнення.

Комбінований спосіб поєднує переваги шиття нитками, а додаткове проклеювання корінця надає конструкції міцність. Цей варіант застосовується для шиття блоків книг, розрахованих на тривалий термін служби, і для подарункових видань.

М'яке покриття. Обкладинки, використовувані для виготовлення книг, брошур і журналів, друкуються окремо від книжкових блоків і можуть відрізнятися від них за барвистістю. Для обкладинок використовується щільніший папір, ніж для блоку. Листи із друкованими обкладинками розрізають на потрібний формат, фальцюють і укладаються в стопу. Потім обкладинка бігується – наносяться поздовжні штрихи в місцях її розкриття. Це якраз той випадок, коли брошурувальні та оздоблювальні процеси перетинаються, оскільки біговка відноситься до обробки.

Інший шлях – бігується не обкладинка, а все видання в обкладинці. Процедура біговки полегшує вставку блоку в обкладинку, а видання легше розкривається. Наступний етап – покриття обкладинкою (приєднання обкладинки до блоку видання) – виконується за одним з двох варіантів: звичайне покриття, при якому обкладинка приклеюється тільки до корінця блоку, зшитого нитками або скріпленого способом КБС; покриття в розпуск – приклейка обкладинки до корінця і зовнішніх сторінок видання.

Прикріплюється обкладинка до блоку або при їх прошиванні скобами чи нитками, або вже скріплений (будь-яким з перерахованих вище способів) блок криється обкладинкою в розпуск або з кантом.

Післядрукарська підготовка – заключний етап випуску проектованого видання – визначає кінцевий вигляд будь-якої друкованої продукції (рис. 5.9).

Рис. 5.9. Схема післядрукарської обробки книжки

Тристороння обрізка блоку книги, брошури або журналу здійснюється на трьохножових різальних машинах. Етап тристоронньої обрізки тісно пов'язаний з брошурувальними та оздоблювальними процесами. У разі видання в обкладинці обрізка проводиться до або після покриття обкладинкою, якщо ж мова йде про видання в палітурній кришці, то блок обрізується до вставки.

Після тристоронньої обрізки книжкового блоку для видань в палітурній кришці настає етап палітурних процесів – починається обробка скріпленого блоку. Як було зазначено, це може бути блок, зшитий на марлі, без неї або з допомогою КБС. У першому випадку технологічна схема подальшої обробки проводиться на післяопераційному обладнанні. Якщо блок зшитий без марлі, то подальша обробка ведеться на потокових лініях.

Розглянемо призначення основних операцій. Обтиск служить для стиснення отворів, залишених швейним інструментом, зменшує ймовірність проникнення клею на внутрішні розвороти зошитів і усуває потовщення корінця, що виникає після заклеювання. Заклеювання додатково скріплює зошити один з одним, що надає корінцю міцності.

Обрізка з трьох сторін потрібна для видалення петель фальців, а також отримання гладких обрізів і стандартного формату видання.

Для прикраси видань іноді виконують оздоблення обрізів.

Круглення зрівнює товщину блоку в корінці з товщиною переднього обрізу, а відгинання фальців підвищує міцність зв'язку блоку з палітурної кришкою.

Приклейка корінцевого матеріалу (марлі) забезпечує міцний зв'язок блоку з палітурної кришкою, підвищує міцність клейового скріплення і зберігає форму корінця при користуванні книгою.

Приклейка капталу та паперової смужки на корінець блоку призначена для зміцнення конструкції. У разі КБС на корінець блоку приклеюється паперова смужка.

Сушіння видаляє надлишкову вологу з матеріалів і прискорює процес скріплення елементів конструкції книжкового блоку.

Виготовлення палітурної кришки полягає в розкрої необхідних матеріалів (картону, паперу, покривного матеріалу) і їх складанні у палітурну кришку. Після розкрою всі складові матеріали завантажуються в спеціальний автомат. На ньому і здійснюється складання.

Етап палітурних операцій змінюється оздоблювальними – готові палітурні кришки пресують, сушать і оздоблюють. Пресування здійснюється на спеціальних пресах, розрахованих на один примірник чи здатних обробляти відразу кілька книг. Для сушіння використовуються різні сушильні апарати (деякі види поєднують її з транспортуванням). Виділяють такі види процесу сушіння:

– конвективне – здійснюється під дією повітря, що нагрівається до 90°С. Дешево, однак процес сушки займає багато часу. Скоротити час висихання можна відведенням вологого повітря;

– імпульсне – короткий високотемпературний нагрів, що поєднується з повітряним охолодженням без підігріву;

– радіаційно-конвективне – поєднує вплив термовипромінювання (температура в 10 разів вище, ніж при конвективному) і обдув повітрям, що знижує нагрівання і запобігає розтріскуванню матеріалів. В якості випромінювачів використовуються нагріті металеві плити, кварцові або ІК–лампи;

– високочастотне – завдяки миттєвому розігріву і високій продуктивності часто входить до складу потокових ліній по КБС.

Після сушіння необхідна процедура обробки палітурної кришки. Наприклад, лакування, ламінування, тиснення фольгою, блинтове (плоске безкольорове), конгревне (рельєфне) оздоблення. Ці операції проводяться на спеціальних пресах.

Лакування. Лакування може бути виконане різними способами. Ряд друкарських машин передбачає можливість лакування для обкладинок у спеціальній додатковій секції (п’ятій чи шостій), вбудованій у машину. У цьому випадку глянцеве акрилове покриття висушується за допомогою ультрафіолетових променів. Ця форма лакування ідеально підходить для книг в обкладинці: при цьому досягається задовільний результат, який не потребує додаткової обробки поза друкарською машиною. Аналогічний метод лакування ультрафіолетовою сушкою може бути застосований і як окрема операція. При цьому віддруковані аркуші пропускають через двох чи тривалковий пристрій, який наносить шар лаку і висушує його. Для нанесення додаткового шару може бути використано й інший пристрій, що покриває другим шаром лаку перший, який встиг висохнути, що дає змогу отримати гладку глянцеву поверхню. Таким способом можна обробляти як м’які обкладинки, так і суперобкладинки.

Часто використовують два інших способи лакування. При нітроцелюлозному шар лаку наноситься валиком і висушується за допомогою тепла. Це ефективний спосіб глянцевого лакування, який уможливлює надання обкладинці вигляду, аналогічного отриманому при лакуванні з ультрафіолетовою сушкою. Його іноді називають рідким ламінуванням. Ця операція виконується поза друкарською машиною. Дещо з іншою метою застосовується машинне лакування, завдяки якому отримується тонкий не дуже блискучий шар лаку на масляній основі в офсетних друкарських машинах. Результат при цьому не такий привабливий, як при ультрафіолетовому лакуванні, але цей метод може бути дуже корисним при багатокольоровому друкуванні для створення захисної плівки та запобігання забрудненню і стиранню фарби.

Хоча лакування збільшує стійкість до стирання і робить поверхню обкладинки глянцевою, при цьому сама обкладинка не твердіє, що має місце при ламінуванні.

Якісне лакування добре підходить для м’яких обкладинок, де твердість забезпечується самим матеріалом обкладинки, але воно меншою мірою придатне для суперобкладинок, де здатність до зношування зберігається незалежно від покриття.

Ламінування. При ламінуванні обкладинка покривається тонкою пластиковою плівкою. Рулон плівки нарізають до відповідної ширини, наносять на неї клейовий шар і висушують під дією тепла або ультрафіолетового світла. Плівку з клейовим шаром і обкладинку нагрівають і притискають одну до одної під високим тиском, після чого клей повністю висушується, і створюється постійний та нерозривний зв’язок між плівкою і матеріалом.

Потім аркуші розрізають і готують для подальших брошурувально-палітурних операцій.

Клейовий шар може бути на водній основі або на основі іншого розчинника, в якості ламінуючої використовується стандартна поліпропіленова плівка товщиною 11–19 мікрон. Плівка може бути матовою, глянцевою, зернистою або з візерунчатою поверхнею.

Тиснення фольгою. Тиснення фольгою – операція нанесення блискучої металевої фольги у вигляді окремих букв або фрагментів. Ця операція переважно використовується для масових книг в паперовій обкладинці. Найчастіше тиснення фольгою надає ефект сріблення або позолоти, однак може бути використана і фольга іншого кольору – червоного, зеленого, синього, жовтого. Тиснення фольгою, зазвичай, здійснюється після лакування (для книг в обкладинці), а також перед або після ламінування (для суперобкладинок). Операція тиснення є дороговартісними.

Рельєфне тиснення. Цей процес полягає у наданні друкованій поверхні обкладинки рельєфу. Як правило такому тисненню піддають певну частину тексту обкладинки для його виокремлення.

Для досягнення такого ефекту є два шляхи: конгревне тиснення, при якому зображення одночасно фарбується або покривається фольгою; блінтове – зображення спочатку друкується (або фольгується) звичайним чином, а потім здійснюється блінтове тиснення (тобто без фарби) для надання йому рельєфного характеру. Тиснення виконується або у використовуваній для цієї операції машині високого друку, або в спеціальному обладнанні із застосуванням штампу із заглибленням, що надає зображенню плоскозаглибленого характеру.

Штамп із заглибленням розміщують над необхідною ділянкою, а штамп із опуклістю – навпроти нього, зі зворотного боку обкладинки на ділянці зображення. Під дією сили тиску матеріал вдавлюється в заглиблення штампу, утворюючи характеру, як правило, підняту рельєфну поверхню з друкованого боку.

Ілюстраційний або текстовий оригінал готується таким самим чином, як і для тиснення фольгою; штампи виготовляються фотомеханічними способами. Тиснення є дороговартісним і довготривалим процесом. Оскільки необхідна наявність двох елементів – штампу із заглибленням і штампу із опуклістю – витрати на підготовчі операції більші, ніж при тисненні фольгою.

Термографія. Термографія є альтернативою тисненню в тих випадках, коли зображення на обкладинці досить просте. Ефект «рельєфного» зображення той самий, але не зачіпається його зворотна частина.

Ефект рельєфності досягається за рахунок присипання тільки-но віддрукованого зображення прозорим термочутливим порошком, який прилипає до вологої фарби, а надлишок його видаляється (зазвичай, за рахунок вакууму). Потім аркуш пропускають через обігрівач, у результаті чого порошок розм’якшується і стає трохи опуклим, утворюючи рельєфне зображення. Ступінь рельєфності зображення регулюється вибором різного розміру гранул. Термографію, на відміну від тиснення, не можна застосовувати до окремих ділянок – рельєфним стає все щойно віддруковане зображення, тому її застосування обмежене. Термографія, безумовно, є економічним вибором для оформлення обкладинок з одностороннім крейдяним покриттям.

Висікання штампом. Висікання штампом для обкладинок, зазвичай, полягає у вирізанні фігурного зображення в їхньому центрі. Ця операція може також використовуватися для створення фігурних зрізів на краях обкладинки, замість звичайного прямого обрізаного краю. Метою є надання обкладинці оригінальності та новизни. Цей спосіб застосовується рідко. Вирублення штамповкою здійснюється за допомогою преса для висікання і біговки. На робочій площині ручним або напівмеханічним способом встановлюють ряд гострих металевих штампів (лез), які створюють необхідну фігуру. Готову обкладинку пропускають через прес, де під тиском висікають зображення. Створення складних фігур неодмінно супроводжується більшими затратами, ніж у випадку простих фігур. Оригінал для висікання штампом має бути підготовлений таким самим чином, як і для друкування.

Зерніння. Надання поверхні візерункового, зернистого характеру, застосовується для м’яких обкладинок. Воно здійснюється шляхом пропускання віддрукованих аркушів (можливо, відлакованих і тиснених фольгою) через ряд валиків з рельєфною поверхнею. Зерніння найкраще виконувати після всіх операцій з оформлення обкладинки, оскільки після надання поверхні рельєфного характеру подальше оброблення буде ускладнене.

Обробка, як правило, завершує технологічний процес. Штрихування – нанесення прямолінійного поглиблення між відставом і сторінками – призначена для надання книгам акуратного вигляду, а головне, для поліпшення їх розкриття. Проводиться на спеціальних штрихувальних верстатах або автоматах, оснащених ножами, які безпосередньо і виконують штрихування.

На цьому післядрукарські процеси закінчуються. Видання перевіряються контролером і упаковуються.

Питання для самопідготовки

1. Назвіть основні характеристики паперу для книгодрукування.

2. Які види тканих матеріалів, що використовуються для виготовлення книг?

3. Охарактеризуйте види палітурних матеріалів.

4. Які основні процеси книгодрукування та в чому полягає їх взаємозв’язок?.

5. Охарактеризуйте порядок макетування книги, вибір конструкції та матеріалів.

6. Які основні художні елементи книги та в чому полягає їх взаємозв’язок?

7. Які переваги та недоліки мають сучасні способи друку?

8. Охарактеризуйте операції фальцювання, комплектування, склеювання книг.

9. Порівняйте види обкладинок та палітурок книг.

10. Які є методи оздоблення палітурок книг?

11. Які фактори впливають на формування якості книг в процесі друку та формування блоку?