ЛЕКЦІЯ 4.
КОНСТРУКЦІЯ КНИГ
4.1. Зовнішні елементи книжкових видань
4.2. Внутрішні елементи книжкових
видань
Ключові слова: конструкція, форзац,
книжковий блок, палітурка, каптал, текст, авантитул, формат, авторський аркуш
4.1. Зовнішні елементи книжкових видань
Як одночасний продукт поліграфічного виробництва і
витвір мистецтва сучасна книга складається з зовнішніх і внутрішніх елементів.
Щоб знайти визначену межу між ними і чітко розрізнити їх, потрібно однозначно
відповісти на питання: стосовно чого існують зовнішні елементи книги, або,
інакше кажучи, що є «внутрішнім» в структурі книги? Немає сумніву, що
«зовнішні» елементи книги є такими саме стосовно книжкового блоку – основного системоутворюючого
внутрішнього елемента матеріальної конструкції друкованої книги. Необхідність
зробити книжковий блок (власне книгу у її «первісному» вигляді) міцним,
захистити його від зовнішніх впливів та пошкоджень, надати йому привабливого
вигляду якраз і обумовили появу зовнішніх елементів книги. Тому, щоб краще
зрозуміти, у зв'язку з чим і для чого утворюються «зовнішні» елементи стосовно
книжкового блоку, потрібно коротко нагадати, як формується сам книжковий блок.
Будь-яке друковане видання за конструктивними особливостями являє собою скріплені
блок аркушів та палітурку (обкладинку).
Конструктивними елементами книг є:
1)
книжковий блок (складається з окремих прошитих чи склеєних зошитів або
окремих аркушів);
2)
палітурка чи обкладинка;
3)
суперобкладинка;
4)
форзац;
5)
каптал;
6)
корінець;
7)
закладка;
8)
футляр;
9)
манжет.
Рис. 4. 1. Книга: Б –
книжковий блок; К – палітурна кришка;
1 – книжкові зошити; 2 – форзац; 3 – рубчик корінця; 4 – каптал; 5 – паперова смужка або марля; 6 –
закладка-ляссе; 7 – картонна боковинка;
8 – палітурний матеріал; 9 – підстава
(шпація) корінця; 10 – кант
Книжковий блок складається з окремих, з'єднаних в
корінці між собою, зошитів.Текст та ілюстрації
майбутніх книг друкують на великих аркушах паперу. Їх розміри, тобто формати
(розмір аркуша за шириною і висотою в сантиметрах) визначаються державними
стандартами. Існують, наприклад, такі формати: 60х84, 60х90, 70х90, 70х108,
84х108 та ін. У інших країнах застосовується папір, формати якого встановлені
Міжнародною організацією стандартів (ІSО). Їх розміри подаються в міліметрах і
підрозділяються на три серії: 841x1189 (А0),1000х1414 (В0), 917х1297 (С0).
Кожна з серій підрозділяється на декілька форматів. Наприклад, формати серії А:
А0 841х1189; Аl 594х841; А2 420х594; АЗ 297х420; А4
210х297; А5 148х210 і т. д.
На кожному з аркушів визначених форматів можна
видрукувати певну кількість сторінок майбутньої книги. Їх конкретне число
залежить від того, який визначено формат (тобто розмір висоти і ширини)
майбутньої книги.
Після того, коли аркуш надрукований, його фальцюють,
тобто особливим чином згортають (складають). В процесі фальцювання і
створюється зошит. Він може мати 4, 8, 16, 32 і більше сторінок. Чим в більшу
кількість сфальцьовано (згорнуто) аркуш, тим менше
формат книги. Якщо, наприклад, аркуш складено навпіл, виходить формат
«ін-фоліо» (в 1/2 аркуша). Від цього й походить термін «фоліант», тобто книга
(видання) великого формату.
Великий формат мають книги і в 1/4 частку аркуша –
«ін-кварто». Якщо зробити ще один згин аркуша, то буде зошит в 1/8 частку
аркуша – «ін-октаво». Сучасна книга має переважно 1/16, 1/32, рідше – 1/8 чи
1/64 частку аркуша. Мініатюрні видання мають формати 1/128, 1/256 і т. д. частки аркуша.
Формат книги обов'язково вказується у випускних даних.
Наприклад, 84х108 1/32, де перші дві цифри вказують розмір паперового аркуша в
сантиметрах, а дріб – частку, що припадає на одну сторінку.
Усі книжкові формати поділяють на п’ять
основних груп:
-
дуже великі – (84х108/16; 70х90/8);
-
великі – (70х90/16; 75х90/16);
-
середні – (60х90/16; 84х108/32);
-
малі – (70х90/32; 70х108/32);
-
дуже малі – (60х90/32).
Вибираючи формат книги, необхідно
враховувати формат друкованої смуги набору, тобто розмір відбитку на сторінці.
Для того, щоб книга мала гармонійний вигляд необхідно, щоб формат друкованої
смуги був геометрично подібний формату видання. В книгодрукуванні розрізняють
три основні формати друкованої смуги:
–
економічний (найбільший) – з дуже вузькими полями – призначений
для книг, які розраховані на короткий термін використання, а також для видань,
в яких матеріал подається максимально стисло, наприклад, довідники та словники;
–
нормальний (середній) – призначений для значної частини видань
художньої та наукової літератури, а також підручників;
–
покращений (найменший) – призначений для книг, які розраховані на
тривалий термін використання, а також для подарункових видань та зібрань
творів.
Щоб отримати книжковий блок, зошити (сфальцьовані
аркуші) потрібно скріпити між собою в одне ціле. Роблять це нитками або клеєм.
Край блоку, в якому здійснюється скріплення, називається корінцем. Для
підвищення міцності книги, здійснюють окантовку книжкового блоку – наклеюють на
корінець папір або інший матеріал з виходом на форзаци або першу і останню
сторінки видання, а на внутрішню сторону корінця наклеюють підставу (смужку паперу
картону).
а б в
Рис. 4.2. Види корінців книг: а – прямий;
б – округлений; в – грибовидний (каширований)
Міцність книги підвищує каптал – ткана
кольорова стрічка з потовщеним краєм, яку наклеюють на верхній і нижній краї
корінця книжкового блоку, щоб їх скріпити та захистити і, в цілому, зміцнити
книжковий блок. Підібраний під колір палітурки каптал одночасно прикрашає
книгу, виступає зовнішнім елементом її художнього оформлення.
а
б
Рис. 4.3. Каптал: а –
оформлення; б – готовий каптал
Для забезпечення довговічності книг, покращення їх
естетичних властивостей існує декілька зовнішніх елементів книги, головне
призначенням яких є захист книжкового блоку від пошкоджень та передчасного
зношення. До них відносяться: палітурка, обкладинка, суперобкладинка, футляр.
Палітурка (палітурна кришка) – це зовнішнє покриття виробу, що
з'єднується з блоком за допомогою двох форзаців і корінцевого матеріалу чи без
нього. Окрім того, що палітурка зміцнює книгу і оберігає її від пошкоджень,
вона також сповіщає найголовніші дані про книгу (її автора, назву, видавництво,
рік видання), а образотворчими засобами (шрифтом кольором, малюнком) підказує
споживачеві, до якого типу видань та жанру літератури вона належить.
За оформленням та побудовою покриття видання розрізняють
9 різновидів палітурок.
Рис.
4.4. Зразок нестандартної палітурки видання (два в одному)
Розрізняють також палітурки, сторони яких дещо
виступають за межі книжкового блоку. Це палітурки з кантами. Канти – це
частини палітурки або (рідше) обкладинки, які виступають за межі (краї)
книжкового блоку. Палітурки, сторони яких рівні за площею сторінці книги – це
обрізні палітурки (бо їх обрізають разом з книжковим блоком).
Для з’єднання книжкового блоку з палітуркою
використовують форзац – елемент видання з цупкого паперу, що з'єднує
книжковий блок з палітуркою. В кожному палітурному виданні є форзаци – передній
(форзац) і задній (нахзац), які з'єднують з книжковим
блоком передню і задню частини палітурки. Форзаци, як й інші зовнішні елементи
книги, нерідко використовують як елемент її оформлення. Їх виготовляють з
кольорового паперу або задруковують декоративними чи
сюжетними зображеннями. Інколи на форзацах друкують довідкові або інші дані,
карти, таблиці, схеми, тобто використовують форзаци для подання певної
інформації.
Характер оформлення поділяє форзаци на прості, тематичні та декоративно-орнаментальні. Прості форзаци – це незадруковані аркуші паперу. Тематичні містять інформацію,
пов'язану зі специфікою видання (наприклад, формули в підручнику). Декоративно-орнаментальні використовуються для оформлення
факсимільних і подарункових видань, являють собою задруковані
листи з малюнком або орнаментом, який ніяк не відображає зміст книги і не несе
інформаційного навантаження. Вибір форзацу повинен враховувати технологічні
показники видання, оскільки товщина блоку і формат визначають міцність
скріплення блоку з палітурної кришкою, а значить і вид форзацу.
Як форзац можуть виступати перша і остання сторінка зошиту книжкового блоку
– це так званий «свій» форзац. Подібна конструкція застосовна до видань з
товщиною блоку не більше 20 мм. При середніх форматах і середній товщині блоку
або при великих тиражах використовують прості приклеєні форзаци. Вони зручні у
виготовленні, економічні, але відрізняються невисокою міцністю, недовговічні та
тягнуть за собою перший лист при відкритті книги. Виготовляються з паперу з
масою 1 м2 від 120 до 140 г.
Приклеєний форзац з окантовкою
застосовується для підручників, енциклопедій і видань з товщиною
книжкового блоку від 30 до 40 мм. До фальцу (згину) зошитів з форзацах
приклеюються смужки окантовочного матеріалу, які
кріпляться на корінцевих полях зошитів і форзаців. Якщо блок тонший 35 мм, то
обкантовуються тільки перший зошит. Цей вид форзацу дещо дорожчий, проте
гарантує високу міцність конструкції та довговічність видання. Застосовується
папір з масою 1 м2 від 120 до 140 г.
Рис. 4.5. Види форзаців
Найміцнішим є прошивний складний форзац з тканинним фальчиком – смужкою матеріалу, що приєднується до корінця. Форзац
складається з двох сторін: одна для виклейки (приєднання до боковинок),
інша – з фальчиком. Для нього застосовується папір з
масою 1 м2 від 140 до 160 г. Збирання і приклейка здійснюються
вручну. Використовується для великих форматів, подарункових видань малих
тиражів.
Однак, не завжди є потреба і необхідність (як і
можливість) видавати книги в палітурках, бо це справа непроста і недешева. Тому
нерідко, особливо, коли книга видається багатотисячним накладом, перевагу
віддають не палітурці, а обкладинці. В обкладинці також випускають книги,
розраховані на незначний термін служби при інтенсивному використанні або на
середній термін при невеликій інтенсивності використання.
Обкладинка – зовнішнє покриття видання, що з'єднується з блоком
без форзаців. Це чотирьох сторінкове покриття видання, яке скріплює аркуші,
оберігає сторінки видання від зовнішнього негативного впливу, сповіщає
споживачеві основні відомості про книгу (чи брошуру, які, у більшості випадків,
видаються саме в обкладинці) і є елементом її художнього оформлення.
Розрізняють просту обкладинку, що складається з однієї деталі та складену
обкладинку, яка складається з двох або більше деталей. Обкладинка
виготовляється, як правило, з цупкого паперу. Чим більший обсяг книги, тим
міцнішим має бути папір. Щоб підвищити термін служби і покращити зовнішній
вигляд книг, обкладинки зміцнюють, покриваючи їх лаком або припресовуючи до
них прозору полімерну плівку.
При виготовленні книг, окрім обкладинки,
застосовують суперобкладинку, тобто додаткову обкладинку, що прикриває
палітурку чи обкладинку без з'єднання з нею. Суперобкладинка тримається на
палітурці чи обкладинці з допомогою клапанів – широких закотів, загнутих в
середину палітурки або обкладинки. Розрізняють такі види суперобкладинок:
а) звичайна (для книжок в палітурках та обкладинках);
б) сфальцьована впоперек (для книжок в палітурках та
обкладинках);
в) сфальцьована вздовж і впоперек (для книжок в
палітурках);
г) з насічкою (для книжок в палітурках та
обкладинках);
д) подвійна (для книжок в палітурках);
е) бандероль (для книжок в палітурках);
є) обкладинка-закладка (для книжок в палітурках).
Суперобкладинка оберігає покриття видання від
забруднення і одночасно служить важливим елементом зовнішнього оформлення
книги, виконує рекламні та естетичні функції. Рекомендується для наукових,
довідкових та літературно-художніх видань, особливо подарункових.
Іноді, для більш надійного збереження книг, особливо при транспортуванні,
застосовується футляр – картонна чи пластмасова коробка спеціальної
форми для зберігання видання.
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 4.6. Види
книжкових футлярів |
|
Футляр застосовується при виданні особливо цінних видань: академічних
зібрань класичної літератури, енциклопедій, монографій.
Манжет книги (манжетка) – обгортка подарункового видання у
вигляді смужки паперу зі склеєними кінцями, яка використовується для реклами, а
також для об'єднання в комплект декількох видань.
Важливим елементом матеріальної частини книги є закладка
(стрічка-закладка, ляссе) – вузька кольорова
тканинна стрічка, яку прикріплюють одним кінцем до корінця книжкового блоку, а
решту прокладають між сторінками блоку так, щоб другий її кінець виступав за
межі книжкового блоку. Використовується для позначення місця, на якому
перервано читання і т. п. Одночасно закладка виступає одним з елементів
художнього оформлення книги.
Обріз книги – край книжкового блоку, часто виступає
як окремий оздоблювальний елемент конструкції книги. Зазвичай обріз залишають
білим зашліфованим, проте в подарункових
виданнях часто використовують кольоровий, покритий золотом, візерунковий
або торширований обріз (трьохсторонній або
односторонній).
торширований обріз
обріз з малюнком
Рис. 4.7. Види
художнього оформлення обрізу книги
У цьому випадку обріз стає об’єктом спеціального виду художнього оформлення
книги: йому надають шорсткості, випуклості,
об’ємності, наносять чіткий контурний або ледь помітний орнаментний чи
суцільний малюнок.
Іноді для подарункових та ексклюзивних
виданнях використовують спеціальні елементи – замочки для книг, які закривають
сторінки, проте основне їх призначення – прикрасити книгу, надати певного стилю
та оригінальності.
Рис. 4.8. Види книжкових
замочків
Вклейки – додаткові аркуші паперу, що не
входять в зошит, на яких наносять ілюстрації, довідковий матеріал та ін.
Вклейки розрізняються за конструкцією і способом прикріплення до зошитів.
Вклейка поверх зошита – найпростіший вид вклейок: ілюстрація або текст,
видрукувані окремо від аркушів книги, приклеюються до першої або останньої
сторінки сфальцьованого зошита. Вклейка може бути одного розміру із зошитом або
більшою. В останньому випадку її згинають 4 рази. Також широко використовуються
у книгодрукуванні вклейки з окантовкою і на стрижень (для прикріплення
ілюстрації до зошита використовується смуга паперу або тканини); вклейки на
паспарту (лист щільного паперу або тонкого картону).
4.2. Внутрішні елементи книги
До внутрішніх
структурних елементів книги, які доносять інформацію, що в ній міститься,
належать: текст, ілюстрації, декоративно-композиційні
прикраси.
Головним елементом книги
є текст, який передає семіотичну інформацію, що закріплена на матеріальній
основі за допомогою певної послідовності знаків, як правило, мовних, що сприймаються візуально, без допомоги технічних
засобів.
Ядро книги, її структуроутворюючий елемент складає текстове повідомлення. Відповідно до
функцій текст в книзі поділяється на три основні різновиди: основний,
додатковий, допоміжний (апарат видання). Основним (автентичним, канонічним,
дефінітивним) називається текстологічно вивірений текст твору, науково визнаний
на момент видання найточнішим і остаточним. Таким зазвичай вважається текст
твору, надрукованого в останньому за життя автора його виданні, підтверджений
додатковими текстологічними та іншими дослідженнями.
Додатковим текстом вважається текст, який приєднується до творів,
але не є їх складовою частиною. Це редакції та варіанти основного тексту,
різноманітні додатки – документи, схеми, таблиці та ін., головним завданням
яких є доповнення основного тексту матеріалами, які або недоцільно чи неможливо
включати до основного тексту, або ж зручніше для читача виділити в самостійний
розділ.
Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи
довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й
ефективно орієнтуватися в структурі та змісті видання.
За ознакою поліграфічного оформлення книжковий текст
поділяється на два основних різновиди: простий та складний.
Простим вважається однотипний суцільний текст, який має рядки
однакової довжини і надрукований переважно одним шрифтом та не має складних при
наборі елементів: таблиць, формул, посилань, слів і словосполучень іноземними
мовами, різного роду виділень і т. д.
Перший лист книги – титульний
аркуш. Його призначення –
повідомити читачеві головні відомості про книгу (автор, заголовок, місце
знаходження видавництва, його назву, рік випуску книги та ін.). Титул лист
може бути одинарним (з двох сторінок – лицьова сторона і зворот), або подвійним
(з чотирьох сторінок, як правило перших).
Перша сторінка подвійного титульного
аркуша – авантитул. Авантитулом називається перша сторінка
видання, розташована перед титульним листом, на яку виносять видавничу марку,
епіграф, присвяту, надзаголовні дані. Зрідка
застосовуються й інші назви: фортитул чи вихідний
лист. Інколи авантитул може бути і чистим, без будь-якої інформації, і
виконувати лише захисну функцію відносно титульного листа. При нумерації
сторінок авантитулу, як правило, привласнюється перший номер. Якщо в процесі
верстки виникають зайві сторінки, авантитул не використовують.
авантитул
титульна сторінка
Рис. 4.9. Зразок оформлення авантитулу та титульної сторінки
Друга сторінка титулу – контртитул або фронтиспис.
Контртитул – сторінка проти лицьової сторінки титульного аркуша з частиною вихідних
відомостей. Контртитул використовують, щоб розвантажити основний титульний
лист, якщо вихідних відомостей на ньому занадто багато.
контртитул
Рис. 4.10. Зразок оформлення
контртитулу
Інколи на контртитул
виносять оголошення – список інших книг даного автора. Тут же наводиться інформація про видання в
цілому чи відтворюється титульний лист видання, який послужив оригіналом для
перекладу.
Фронтиспис – сторінка із зображенням, що утворює розворот з
лицьової сторінкою титульного аркуша. На фронтисписі
друкують портрет автора або малюнок до всієї книги в цілому.
фронтиспис
шмуцтитул одно сторінковий
шмуцтитул розгорнутий
Рис. 4.11. Зразок оформлення фронтиспису та
шмуцтитулу
Контртитул разом з лицьовою стороною
титульного аркуша утворюють розворот титульного листа. Друга і третя
сторінки титульного аркуша можуть утворити і розгорнутий титульний лист, на
якому текст або зображення розкриті на обидві сторінки – починаються на лівій і
перетікають на праву, закінчуючись на ній.
Шмуцтитул – перша, старша з внутрішніх початкових сторінок книги. Це лист, на
лицьовій стороні якого розміщені тільки заголовок твору або заголовок частини,
іноді супроводжуються зображенням, епіграфом, заголовками підлеглих розділів, а
оборот чистий, або, що останнім часом стало майже правилом, заповнений текстом
твору або частини, названій на шмуцтитулі. Шмуцтитул займає зазвичай праву
сторінку розвороту. Якщо вирішено випускати книгу зі шмуцтитул, потрібно
пам'ятати, що текст попередніх шмуцтитул розділів або творів може не у всіх
випадках завершуватися на парній сторінці, і, значить, деякі сторінки перед
шмуцтитул можуть виявитися невиправдано порожніми.
