ТЕМА 9

РОЗВИТОК СИСТЕМ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ В СВІТІ

Для досягнення певного рівня якості важливе значення має наукове обґрунтування і точне визначення вимог до об'єкту. Рекомендується, що перш ніж укладати контракт на постачання продукції, здійснювати операцію купівлі-продажу, виробник і покупець повинні погоджувати рівень вимог до якості. Якість досягнута, якщо вимоги будуть задоволені через властивості об'єкту. Таким чином, якість – це ступінь задоволення вимог через властивості продукції.

Якість можна представити у вигляді піраміди (додаток 1). Нагорі піраміди знаходиться якість усієї роботи, яка виконується для досягнення необхідної рівня якості всієї продукції. Нижче – якість підприємства, що пов'язана із забезпеченням організаційно-технічного рівня виробництва і необхідних умов праці. Ще нижче – якість роботи, що включає систему планування, прийняття рішень, контроль якості, навчання і мотивація персоналу, якість технологічних процесів і т.п. В основі піраміди

– якість продукції, що є наслідком якості всієї роботи і визначається перерахованими вище складовими піраміди. Економічний ріст багатьох країн у сучасних умовах відбувається завдяки впровадженню нового стилю управління, спрямованого на підвищення якості праці і управління з використанням систем управління якістю (СУЯ), на які розроблені міжнародні (ISO) і гармонізовані з ними національні (ДСТУ ISO) стандарти.

Управління якістю відіграє головну роль для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції в секторі експорту. Декларація відповідності повинна прийматись ринком, куди поступає українська продукція, повинні бути доступними консультаційні послуги, за допомогою яких можна переробити або покращити потенційну експортну продукцію для того, щоб вона відповідала особливостям ринку, на який експортується.

Європейська політика за якістю базується на загальних підходах до створення загальноєвропейської економіки і покликана забезпечити умови для розвитку «нової культури якості», спрямованої на споживача з урахуванням інтересів економічних партнерів і звернення на єдиному ринку тільки високоякісних товарів.

Мета політики якості як невід’ємної складової загальної економічної політики ЄС наступна:

·     узгодження вимог до якості національних і єдиного ринків для розробки спільних цілей в області якості;

·     забезпечення умов для постійного поліпшення якості;

·     підвищення якості внаслідок зближення вимог до якості державного і приватного секторів виробництва;

·   зміна структури виробництва відповідно до світових тенденцій для посилення впливу на якість відповідних організацій (інститутів якості), для повнішого задоволення споживчих переваг;

·   зміцнення позицій європейської економіки і підвищення її конкурентоспроможності за рахунок більшої доступності різних методів управління якістю для підприємств країн ЄС;

·      поліпшення використання промислового потенціалу, підтримка інноваційної діяльності і науковотехнічного розвитку підприємств. Створюючи свою політику за якістю, ЄС визначив роль органів влади, - виробничих компаній і споживачів в загальному завданні поліпшення якості.

Органи влади координують дії в самих різних областях, спрямовані на поліпшення якості. Кожна компанія вносить свій практичний вклад і представляє окрему ланку в загальному ланцюзі завдань.

Споживач є цінним джерелом інформації і нових ідей, тому необхідно посилити інформованість споживачів у всіх аспектах якості і підтримувати зворотний зв’язок. А це у свою чергу пов’язано із завданням досягнення більшої соціальної прийнятності діяльності фірм, зокрема, більш високих параметрів економічності виробництв.

Основні принципи європейської політики за якістю:

-         кооперація і взаємодоповнення;

-         базовий підхід; соціальність;

-         структуризація;

-         використання нової концепції якості; - інтернаціоналізація.

Принцип кооперації і взаємодоповнення зводиться до того, що заслуговує довіри ефективний правовий і технічний простір, який зможе гарантувати безперебійність функціонування внутрішнього ринку, не може бути створений, якщо політика за якістю не враховує заходи, що реалізовуються на національному, регіональному і міжнародному рівнях.

Базовий підхід заснований на усвідомленні того, що політика за якістю складає один із стратегічних елементів промислової політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності в широкому аспекті, а не в окремих сферах.

Принцип соціальності говорить про необхідність стимулювання підходів до політики за якістю, заснованих на використанні ключового - людського - чинника.

У цьому плані вимагаються гнучка інтеграція різних національних культур країн співтовариства, а також поліпшення виробничої атмосфери, що можливо при забезпеченні взаєморозуміння між керівними і виконавчими ланками. Спільна мета – поліпшення якості життя людей в об'єднаній Європі - повинна сприяти цьому. Принцип структуризації спрямований на посилення взаємодії усіх елементів в інфраструктурі якості і тісніша і ефективніша їх співпраця з компаніями в цілях пристосування до нових вимог європейської економіки.

Використання нової концепції якості припускає зміну підходу до якості: формування нової філософії в стратегії управління фірмами, заснованою на включенні усього персоналу в процес постійного поліпшення діяльності усіх підрозділів компанії з метою повнішого задоволення запитів споживачів.

Слід зазначити, що нормативно-технічна документація є вихідним моментом виробництва якісної продукції, засоби праці – базою, а людський фактор у процесі праці – фундаментом.

Історія якості почалася з виникненням виробництва товарів і послуг, і розвивалася в міру розвитку виробничих процесів. З часом змінювалося ставлення до якості продукції, але якість завжди була об'єктом підвищеної уваги. На початковому етапі управління якістю являло собою окремі елементи, які були частиною виробничого менеджменту і розглядалося як інженерно-технічна проблема контролю продукції. У подальшому управління якістю виділилося в самостійний напрям.

В історії розвитку управління якістю продукції в двадцятому сторіччі прийнято виділяти декілька етапів з тривалістю кожного - двадцятиріччя (додаток Б), які отримали такі умовні назви: механічний контроль (до 1900 року); контроль майстра (1900-1920 рр.); інспекційний контроль (1920-1940 рр.); статистичний контроль (1940- 1960 рр.); забезпечення якості (1960-1980 рр.); загальне управління якістю (1980- 2000 рр.).

На першому етапі кожен працівник сам відповідав за продукцію власного виготовлення, виконану за допомогою ручної або машинної праці. Другий етап умовно належить до періоду з 1900 по 1920 роки. Основна відповідальність за якість лягала на майстра (десятника). У цей період уводяться верхня і нижня межі якості, поля допусків, різні вимірювальні інструменти (шаблони і калібри). Були розроблені і застосовувалися різні методи стимулювання виробництва якісної продукції, а також система штрафних санкцій за брак. На цьому етапі якість продукції визначалася як відповідність стандартам. Третій етап еволюції управління якістю охоплював період з 1920 по 1940 роки. В цей час почали з'являтися обґрунтовані Ф. Тейлором інспекції за якістю. Стала здійснюватися 100% інспекція готової продукції. Контроль якості переходив в руки спеціально навчених незалежних інспекторів з якості. Вперше стали застосовуватися методи статистичного контролю виробничого. Четвертий етап, з 1940 по 1960 роки, отримав умовну назву «Статистичний контроль якості», оскільки саме в цей час повсюдно розповсюджувалися статистичні методи контролю якості. Статистичні методи були розроблені в США, проте, там вони не отримали особливого визнання, а стали активно використовуватися на підприємствах Японії. Проблема якості в Японії стала загальнодержавною національною програмою, і за участю К. Ісікави, статистичні методи почали вивчати з шкільної парти. На підприємствах їх вивчали в гуртках якості. На цьому етапі якість продукції, виробничих процесів, діяльності у сфері послуг визначалася як відповідність ринковим вимогам. Здійснювався контроль проектування і виробництва.

П'ятий етап охоплював період з 1960 по 1980 роки. На цьому етапі великий внесок у розвиток теорії і практики управління якістю внесли Е.Демінг і Дж.Джуран. Філософія якості і методи його забезпечення, розроблені цими вченими, пізніше лягли в основу теорії Загального управління якістю (TQM). У цей період була розроблена ідея комплексного управління якістю, що передбачала облік всіх чинників, які впливають на якість, тобто управління якістю здійснювалося на всіх етапах виробництва і між всіма підрозділами компанії. Завдяки Е.Демінгу, Дж.Джурану, К.Ісікаві та іншим в Японії відбувся прискорений процес підвищення якості продукції – сталося японське «диво». В Японії першими усвідомили важливість кращого розуміння потреб споживача, систематичного вивчення і аналізу його вимог. Це дозволило японським компаніям розробити ефективну систему створення і вдосконалення продукту відповідно до вимог і пріоритетів ринку.

На шостому етапі кінець двадцятого сторіччя, відбувається широке розповсюдження принципів TQM. Система TQМ є комплексною системою внутрішньої діяльності організації, спрямованої на задоволення вимог споживачів до якості, на постійне поліпшення якості, на мінімізацію виробничих витрат і своєчасність постачання. Розробляються міжнародні стандарти ISO 9000 щодо розроблення і впровадження ефективної системи якості як у сфері виробництва, так і у сфері послуг. Виконання вимог стандартів ISO 9000 не означає, що кожен продукт або послуга відповідає вимогам споживача; це означає тільки те, що використовувана система якості здатна задовольнити вимоги споживача.

Таким чином, на цьому і сучасному етапі якість визначається як задоволення вимог і потреб замовників. Здійснюється управління якістю підприємства і управління якістю суспільства в цілому. Сьогодні міжнародні стандарти дозволяють організувати на підприємствах ефективну роботу в області якості в найширшому розумінні. Процес управління якості українських товарів почав формуватися, коли Україна була в складі СРСР. В Україні після ліквідації СРСР залишилася спадщина в галузі сертифікації, яка в подальшому була використана для розвитку й удосконалення цієї діяльності. У 1992 році в Україні почалися роботи з сертифікації відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів», а в 1993 році був прийнятий Декрет КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію».

Розвиток української системи регулювання якості і безпеки продукції відбувається нині переважно у руслі розвитку світової практики країн ЄС, при цьому значною мірою методи, схеми та організація з сертифікації в Україні коригуються адаптацією до особливостей сучасного стану вітчизняної економіки. Неблагополучний стан з якістю української продукції, що випускається, характерний для малих підприємств, де, як правило, державні технологічні й нормативні документи не виконуються належним чином, немає вхідного контролю сировини, не проводяться в необхідному обсязі аналізи і випробування продукції

Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА) [7] . В міжнародній практиці існує два методи, за допомогою яких визначається відповідність імпортного товару національним технічним регламентам та стандартам: надання продукції уповноваженим компетентним установам або лабораторіям для проведення аналізу відповідності; надання зразків продукції, матеріалів або компонентів, що використовуються при її виробництві третій незалежній стороні для проведення сертифікації відповідності стандартам.

Оцінка відповідності стандартам за допомогою третьої сторони набуває трьох форм: тестування продукції; сертифікація продукції; оцінка систем управління якістю виробництва.

Перша форма оцінки відповідності – це тестування продукції, яке зазвичай проводиться незалежними лабораторіями. Міжнародна Організація з Стандартизації (ISO) визначає поняття «тест» в контексті оцінки відповідності, як технічну операцію, яка складається з визначення відповідності національним стандартам однієї або більше характеристик продукції, процесу або послуг згідно до встановленої процедури. Матеріали, частини і готова продукція можуть бути перевірені за своїми фізичними параметрами, такими як потужність, довговічність, фізичні розміри, акустичні властивості, хімічний склад, присутність токсичних домішок і багато інших.

Другою формою оцінки відповідності продукції стандартам третьою стороною є сертифікація. Міжнародна організація з стандартизації визначає сертифікацію, як процедуру, за якою третя сторона письмово надає підтвердження, що продукція, процес виробництва, або послуга відповідає специфічним вимогам.

Сертифікація відрізняється від тестування наступними двома особливостями: по-перше, сертифікація завжди порівнює продукцію (процес виробництва, або послуги) з одним (або більше) специфічним стандартом, добровільно чи обов’язково, а тестування не обов’язково посилається на конкретний стандарт; по-друге, по проходженні етапу сертифікації, відповідність продукції стандарту/стандартам документально підтверджується сертифікатом, який діє певний термін часу, а тестування визначає відповідність тільки окремої партії конкретним характеристикам.

Більшість сертифікаційних організацій є приватними, комерційними лабораторіями. В додаток до надання послуг з тестування, багато з цих лабораторій надають послугу з сертифікації продукції щодо відповідності її окремому стандарту і надають виробнику можливість використання марки органу сертифікації на продукції або упаковці. Однак, марка залишається власністю органу сертифікації, що визначено в національному та міжнародному законодавстві з питань інтелектуальної власності.

Формою підтвердження відповідності є також оцінка третьою стороною систем управління якістю виробництва. Якщо метою тестування і сертифікації є оцінка якості продукції, то оцінка системи контролю якості третьою стороною має на меті завірити покупця, що оцінювана виробнича система здатна створювати товари, що відповідають стандартам якості з найменшими відхиленнями, або без них.

Найбільш відомою системою підтвердження якості є ISO 9000, розроблена Міжнародною організацією з стандартизації. Ця система робить наголос на тому, що підтримка якості продукції є дієвою лише тоді, коли керівництвом створена відповідна система управління якістю виробництва. Реєстрація або сертифікація підприємств згідно ISO9000 відбувається після проведення оцінки відповідності незалежною організацією. Подальша періодична перевірка підприємства проводиться для того, щоб гарантувати, що компанія продовжує працювати у відповідності з системою.

Запитання для самоперевірки

1.      В чому сутність європейської програми якості?

2.      Наведіть головні розділи європейської програми якості.

3.      Дайте характеристику регіональним і міжнародним організаціям по сертифікації систем якості.

4.      Дайте характеристику етапам розвитку систем контролю якості