Тема 4. Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень.

Запитання.

1.     Поняття управлінських рішень та їх типи.

2.     Релевантність облікової інформації.

3.     Аналіз варіантів альтернативних рішень.

Основні поняття: релевантна інформація, релевантні доходи (витрати), нерелевантні доходи (витрати), дійсні витрати, альтернативні витрати, диференціальний аналіз, релевантна собівартість, маржинальний дохід на одиницю обмеженого ресурсу, ціноутворення.

 

1.     Поняття управлінських рішень та їх типи.

Управлінське рішення – це результат аналізу та план економічного обгрунтування для вибору одної кращої альтернативи із декількох варіантів.

Процес прийняття управлінських рішень складається з таких етапів:

1.     визначення цілей діяльності;

2.     визначення альтернатив, як дій для вирішення наявної проблеми, що є основною управлінських рішень;

3.     поділ витрат на релевантні і нерелевантні;

4.     визначення з релевантних і нерелевантних витрат, які впливають на вибір альтернативи управлінського рішення;

5.     визначення цільового значення показників (планових, прогнозних, фактичних), за якими оцінюються управлінські рішення;

6.     контроль за фактичним значенням показників та їх порівняння з цільовими;

7.     підсумок релевантних доходів, витрат і фінансових результатів та економічної вигоди для кожного варіанту управлінських рішень;

8.     вибір та оцінка якісних факторів, що впливають на варіант рішення;

9.     вибір альтернативи з найбільшою вигодою для підприємства, тобто прийняття управлінського рішення (за тими показниками, які позитивно впливають на результат підприємства).

Умови існування управлінських рішень:

1.     наявність оперативних, тактичних і стратегічних цілей (тобто, коли є певна мета і, відповідно, виникла потреба в прийнятті управлінського рішення для її досягнення);

2.     можливість альтернативної оцінки (аналізують прогнозні наслідки впливу прийнятого чи не прийнятого рішення на фінансові результати підприємства, що дозволяє обрати кращий варіант рішення);

3.     наявність людського капіталу (відповідальність за прийняття рішення покладається на людину, яка в процесі оцінки і вибору кращого варіанту рішення дотримується об’єктивної або суб’єктивної точки зору).

Класифікація управлінських рішень:

1.     за часом:

-         стратегічні;

-         тактичні;

-         оперативні;

2.     за ступенем участі в колективі:

-         індивідуальні;

-         колективні;

3.     за змістом управлінського процесу:

-         соціальні;

-         економічні;

-         організаційні;

-         технічні, технологічні, податкові тощо;

4.     за видами діяльності:

-         операційні;

-         фінансові;

-         інвестиційні;

5.     за об’єктами:

-         рішення, щодо конкретної операції;

-         рішення, щодо виду діяльності;

-         рішення, щодо діяльності центру відповідальності;

-         рішення, щодо величини доходів, витрат і фінансових результатів;

-         рішення щодо виду продукції (робіт, послуг);

6.     за ступенем впливу на фінансовий результат:

-         основні;

-         допоміжні;

7.     за ступенем ефективності:

-         ефективні;

-         неефективні;

8.     за ступенем втілення в реальність:

-         прийняті;

-         неприйняті.

2.     Релевантність облікової інформації.

При аналізі релевантної інформації до уваги беруться релевантні доходи і витрати.

Фактичні доходи, як правило, не є релевантними тому, що вони не змінюються.

Релевантний підхід дозволяє в процесі прийняття управлінського рішення приділити увагу саме реальним показникам.

Критерії визначення релевантної інформації:

1.     витрати (показники), які пов’язані з відповідною альтернативою і можуть вплинути на прийняття рішення (для різних рішень витрати будуть різні);

2.     витрати (показники) стосуються лише майбутнього, тобто їх можна уникнути при виборі однієї декількох  альтернатив.

Правила, яких дотримуються при прийнятті альтернативних рішень:

1.     якщо альтернативний вибір впливає на величину витрат, але доходи при цьому залишаються незмінними, то кращим варіантом буде той, який забезпечує менші диференціальні витрати;

2.     якщо альтернативний вибір впливає одночасно як на доходи, так і на витрати, то перевага надається тому варіанту, який забезпечує найбільший диференціальний прибуток;

3.     для обґрунтованого вибору однієї з альтернатив слід порівняти загальні доходи та витрати, так як окремі дані на одиницю продукції можуть залежати від обсягу діяльності.

Різниця у витратах і доходах за різними альтернативними варіантами рішень називається диференціальною.

Релевантний підхід використовується в моделях поведінки повних витрат та використання ресурсів. В практиці нерелевантні показними називають понесененими або незворотними.

1) Модель повних витрат включає модель змінних витрат, модель постійних витрат та модель змішаних витрат.

Модель використання ресурсів містить:

1.     гнучкі ресурси (такі, які купуються в міру їх необхідності);

2.     зв’язані ресурси (які купуються заздалегідь).

Зв’язані ресурси поділяють на:

1.     такі, що можуть бути змінені в короткостроковому періоді;

2.     такі, що забезпечують потужність підприємства на багато періодів.

3. Аналіз варіантів альтернативних рішень.

1.     Рішення «виробляти чи купувати».

Рішення розглядається тоді, коли виникає питання щодо виробництва напівфабрикатів або їх придбання у постачальника.

Для аналізу приймаються лише релевантні витрати, які становлять релевантну собівартість. При виробництві напівфабрикатів, ними будуть прямі змінні витрати та постійні витрати, якщо їх можна уникнути.

При придбанні напівфабрикатів релевантною буде вартість придбання напівфабрикатів. При цьому, звертають увагу на те, чи при відмові від одного варіанту рішення і прийнятті іншого може виникнути ситуація для третього варіанту (здача виробничого обладнання в оренду).

Різниця між варіантами показує втрачену вигоду, яка виникає при відмові від одного варіанту і прийнятті іншого.

Сукупні релевантні витрати за альтернативним рішенням складаються з релевантних витрат одного рішення та втраченої вигоди при прийнятті рішення.

2.     Рішення «продавати чи переробляти далі».

За даного рішення визначається можливість реалізації напівфабрикатів або продовження їх переробки і реалізації вже як готового виробу. При цьому порівнюється ціна та релевантні витрати, у разі:

-         реалізації напівфабрикатів на певній стадії виробництва

-         використання напівфабрикатів для продовження процесу виробництва

Релевантна собівартість формується до точки розділення в разі реалізації напівфабрикатів та збільшується на суму наступних релевантних витрат, у разі продовження процесу виробництва.

Для обох варіантів рішення може бути ситуація, коли реалізація напівфабрикатів у точці розділення дозволяє збільшити їх обсяг виробництва і подальшої реалізації.

3.     Рішення про асортимент продукції в умовах обмеженості ресурсів.

Обмежені ресурси виникають тоді, коли встановлюються недостатні їх розміри для виробництва визначеного обсягу продукції. Обмеженими ресурсами, як правило, виступають людино-години, машино-години і рідше матеріали. Аналіз проводиться за показником маржинального прибутку на одиницю обмежених ресурсів. Рішення приймаються за тим варіантом, за яким рівень маржинального прибутку буде найвищим (якщо є один фактор впливу), якщо ж обмежених ресурсів є декілька, то для розрахунку використовують лінійне програмування (складають систему рівнянь).

4.     Рішення щодо припинення діяльності (утримувати або позбутися).

Рішення розглядається в тих випадках, коли є можливість припинити діяльність окремої виробничої лінії або сегмента, якщо вони приносять незначний рівень прибутку або взагалі є збитковими.

В даному випадку до уваги беруться витрати, яких можна уникнути. Тобто такі, які змінюються, якщо продукцію перестають виготовляти або ліквідують сегмент. Варіант рішення приймається за показниками маржинального прибутку або прирістного прибутку (якщо сегмент або продукція його приносять). Прирістний (додатковий) прибуток розраховується при порівнянні доходів сегмента та витрат, яких можна уникнути.

Для прийняття рішення необхідно визначити вплив ліквідації сегмента або припинення діяльності на фінансовий результат в цілому.

Постійні витрати виникають у підприємства незалежно від прийнятого ним рішення. Однак, якщо частину постійних витрат можна уникнути, то вони зменшують суму витрат сегмента і збільшують його фінансовий результат.

5.     Рішення щодо модернізації обладнання (виробничих ліній).

При аналізі беруться як витрати на модернізацію, так і ефективність від модернізації.

6.     Рішення щодо спеціального замовлення.

При прийнятті рішення про спеціальне замовлення увагу звертають на ціну спеціального замовлення, його собівартість та прибуток. Особливу увагу приділяють обсягу замовлень та змінним витратам. Визначають маржинальний прибуток, за яким, як правило, приймають рішення (реалізація продукції за низькою ціною, коли ціна нижча собівартості).

7.     Рішення щодо ціноутворення.

Процес визначення кінцевої ціни складається з таких етапів:

1.     визначення ціни для внутрішніх і зовнішніх споживачів;

2.     визначення орієнтиру цін:

-         якщо за основу беруть витрати підприємства (матеріальні, трудові, інші) або цільовий прибуток;

-         якщо за основу беруть ціни конкурентів (застосування грабіжницького ціноутворення), тобто встановлення ціни нижчої за собівартість;

-         якщо орієнтиром є попит.