Тема 3. Трансфертне ціноутворення.

Запитання.

1. Поняття трансфертної ціни та принципи трансфертного ціноутворення.

2. Методи трансфертного ціноутворення.

Основні поняття: трансфертна ціна, трансфертне ціноутворення, змінні витрати, постійні витрати, методи визначення трансфертних цін, трансфертна ціна на основі  договорів, трансфертна ціна на основі витрат, трансфертна ціна на основі  ринкових цін.

 

1.   Поняття трансфертної ціни та принципи трансфертного ціноутворення.

 

Трансфертна ціна (ТЦ) – це умовна ціна на продукцію, роботи, послуги за якою один структурний підрозділ або центр відповідальності передає продукцію, роботи, послуги іншому центру відповідальності в межах одного підприємства.

Принципи, яких слід дотримуватися при формуванні трансфертної ціни:

1) трансфертна ціна  є лише обліковою категорією, яка необхідна для забезпечення господарських зв’язків між внутрішніми підрозділами підприємства, якщо продукція повністю споживається всередині підприємства, при цьому трансфертна ціна не впливатиме на результат діяльності;

2)  трансфертна ціна співпадає з оптовою ціною підприємства, якщо вид продукції від початку і до кінця виробництва виготовляється в одному центрі витрат;

3) сума трансфертної ціни підрозділів повинна дорівнювати оптовій ціні підприємства, якщо продукція виготовляється в декількох центрах витрат;

4)  за основу розрахунку внутрішніх цін приймається нормативний рівень витрат на виробництво продукції, а також визначений рівень рентабельності (прибутковості);

5) трансфертні ціни повинні періодично переглядатися і коригуватися у зв’язку із змінами внутрішніх і зовнішніх умов у діяльності підприємства.

 

2.   Методи трансфертного ціноутворення.

 

Методи визначення трансфертних цін:

1) метод ринкової ціни;

2) метод витрат:

- метод маржинальних витрат;

- метод змінних витрат;

- метод повних витрат;

- метод «собівартість плюс»;

3) метод договірних трансфертних цін.

Застосування ринкових цін можливе за наступних умов:

1) якщо існує висока ступінь децентралізації управління при якій центри відповідальності мають повноваження продавати і купувати продукцію як у свого підприємства так і у третіх осіб;

2) при наявності стійких ринкових цін.

При формуванні трансфертних цін на основі ринкових цін обом сторонам надано право взаємодії із зовнішніми покупцями та продавцями. При цьому необхідно дотримуватись таких умов:

-   підрозділ, який купує продукцію придбаває її до тих пір поки підрозділ, який реалізує продукцію не почне завищувати діючі ринкові ціни;

-   якщо підрозділ, який продає продукцію почав підвищувати ціну, то підрозділ, який її купує має право придбати продукцію у зовнішнього постачальника.

При застосуванні витратного підходу враховують розмір тих витрат, які необхідно покрити для отримання фінансового результату.

Трансфертна ціна на основі витрат складається із визначеної їх суми і дозволяє використовувати за базу різні види собівартості.

При застосуванні змінних витрат можливе невідшкодування постійних витрат, що в свою чергу призведе до збитків. Такі ціни можуть використовуватися лише в центрах витрат і неприпустимі для використання в центрах прибутку.

При  застосуванні повних витрат відшкодовується розмір постійних витрат, але можуть бути випадки коли трансфертна ціна перевищує ринкову, що знову призведе до отримання збитків. У таких випадках необхідно переглянути технологію виробництва, нормативи витрат на одиницю продукції та здійснити відповідні коригування для зменшення розміру витрат.

Найбільш практичною основою для трансфертних цін є метод «собівартість плюс», при якому надбавка передбачає необхідний розмір для покриття постійних витрат і отримання бажаного прибутку.

Для уникнення недоліків за першого і другого підходу застосовують договірні ціни, які поєднують в собі їх переваги і недоліки. Розмір трансфертної ціни на основі договорів визначається умовами договору.

При використанні договірних цін їх величина, як правило, буде сумою собівартості визначеної за змінними витратами та маржинального прибутку, який втрачається центрами відповідальності, що реалізує продукцію в результаті відмови від реалізації зовнішнім покупцям.

Переваги та недоліки методів трансфертного ціноутворення

Основи для визначення ТЦ

Переваги

Недоліки

Змінні витрати

Спонукає покупця купувати у внутрішнього постачальника продукцію, так як розмір ТЦ є менший за зовнішню ціну.

Невигідна для підрозділу продавця, якщо він є центром прибутку або центром інвестицій, так як фінансовий результат буде дорівнювати нулю, або буде дуже низьким.

Повна собівартість

Зручна для розуміння  і визначення фінансового результату і його аналізу. Дозволяє визначити фінансовий результат за кожним видом продукції.

Нерелевантність постійних витрат для прийняття управлінських рішень.

Ринкова ціна

Сприяє автономії структурних підрозділів та заохоченні підрозділів продавців до конкуренції із зовнішніми постачальниками та встановленні ефективної цінової політики.

Відсутність адекватного ринку, що призводить до труднощів при визначенні реальної ціни реалізації.

Договірна ціна

Є найпрактичнішою у використанні і дозволяє поєднати або призвести до мінімуму результат конфліктних ситуацій які можуть виникнути при інших методах.

Потребує встановлення права для ведення переговорів та обмежує автономію підрозділів.

 

Впровадження трансфертних цін у практику підприємств дозволяє:

1) формувати різні види собівартості;

2) здійснювати розрахунки між структурними підрозділами та оцінювати результати їх діяльності;

3) здійснювати контроль за доходами і витратами центрів відповідальності;

4) аналізувати показники кожного структурного підрозділу та визначати їх вплив на формування загального фінансового результату.

Існує дві межі при встановленні трансфертних цін:

1) нижня межа трансфертної ціни за якої визначається мінімальний розмір ціни на продукцію, що купується або продається всередині підприємства (змінні витрати);

2) верхня межа, яка встановлюється як максимальна трансфертна ціна, для підрозділів, які купують продукцію (не більше ринкової ціни).

При проходженні продукцією декількох центрів відповідальності виникає подвійне трансфертне ціноутворення, що дозволяє підрозділу продавцю відображати внутрішню реалізацію за однаковою ціною, а підрозділ – покупець відображає отримані продукцію за іншою ціною, яка є собівартістю придбаної продукції.

Для підрозділу продавця трансфертна ціна буде формувати дохід від реалізації продукції. Собівартість продукції буде формуватися із суми витрат понесених на виробництво продукції у цьому підрозділі.

Для підрозділу покупця придбана продукція за трансфертною ціною буде відображати собівартість її придбання, яка в подальшому збільшиться або включатиме суму витрат понесених у цьому центрі. Якщо підрозділ – покупець надалі буде виступати підрозділом – продавцем, то його трансфертна ціна на продукцію буде формувати дохід цього центру.