Тема 3. Облік і контроль витрат на виробництво продукції (робіт, послуг).

Запитання.

1. Склад витрат і їх характеристика.

2. Етапи обліку та зведення витрат.

3. Облік матеріальних та трудових витрат.

4. Облік амортизаційних та інших витрат.

5. Облік витрат від браку.

6. Суть та види собівартості.

7. Методи контролю та зниження витрат виробництва.

Основні поняття: витрати, елементи витрат, статті калькуляції, склад витрат, система рахунків обліку витрат, методи зведення витрат, прямі і непрямі витрати, витрати на продукцію, витрати періоду, виробничі та невиробничі витрати, матеріальні витрати, витрати на оплату праці, амортизаційні витрати, етапи обліку витрат, витрати від браку, собівартість.

1. Склад витрат і їх характеристика.

Визначення витрат подається П(С)БО 16 «Витрати». Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов’язань.

Трактування витрат в економічній літературі подають різне. Переважно, це використані ресурси в процесі господарської діяльності.

В управлінському обліку всі витрати визнаються такими, що задіяні у виробничому процесі, процесі управління підприємством та прийнятті управлінських рішень.

Склад витрат – це сукупність витрат відображених в системі бухгалтерського обліку відповідно до встановлених вимог, що включаються до собівартості продукції, робіт, послуг.

Склад виробничих витрат відрізняється в різних підсистемах обліку.

У фінансовому обліку вони регулюються П(С)БО 16 та включають:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі трудові витрати;

- інші прямі та загальновиробничі ватрати.

В управлінському обліку до складу витрат відносяться:

- витрати на продукцію (ті, які пов’язані з виробництвом (рах. 23+рах.91);

- витрати періоду – непрямі витрати, крім рахунку 91. (рах. 92-98).

В податковому обліку склад витрат визначається Податковим кодексом України відповідно до П(С)БО.

Об’єктами обліку витрат є продукція, роботи, послуги, вид діяльності або окремий структурний підрозділ.

Для визначення собівартості витрати поділяють на:

- прямі (Дт рах. 23) і непрямі (Дт. рах. 91);

- змінні і постійні.

Витрати операційної діяльності групують за такими елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші витрати.

Витрати операційної, інвестиційної та фінансової діяльності у фінансовому обліку наводяться у формі №2 Звіт про фінансові результати, а в управлінському обліку – у внутрішній звітності.

2. Етапи обліку та зведення витрат.

Облік витрат – це відображення на рахунках бухгалтерського обліку витрат понесених підприємством протягом певного періоду і пов’язаних з процесами постачання, виробництва та реалізації для формування собівартості продукції, робіт, послуг.

Завдання обліку витрат:

- визначення переліку статей витрат виробництва;

- вибір методики відображення витрат та їх оцінка;

- вибір методу розподілу витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

- вибір способу (порядку) розподілу непрямих витрат;

- оцінка незавершеного виробництва;

- виділення центрів витрат та видів продукції, робіт, послуг щодо яких складають стандарти або нормативи витрат на 1-цю продукції і фактичні калькуляції.

Етапи обліку витрат:

1. Первинний облік - документальне відображення фактів господарських операцій.

2. Групування витрат за елементами, центрами відповідальності та видами продукції, робіт, послуг.

3. Облік непрямих витрат за напрямами їх понесення.

4. Розподіл непрямих витрат.

5. Зведення витрат за місцями їх виникнення і центрами відповідальності.

6. Визначення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг (різних видів собівартості).

В управлінському обліку витрати для визначення собівартості формують за:

- елементами

- центрами відповідальності

- об’єктами обліку витрат.

Розрізняють такі методи зведення витрат:

- Однопродуктовий, однопередільний (котловий) – один вид продукції, один етап (стадія) виробництва.

- Багатопродуктовий, однопередільний - декілька видів продукції, один етап (стадія) виробництва.

- Однопродуктовий, багатопередільний з паралельним типом організації виробництва - один вид продукції, декілька паралельних етапів (стадій) виробництва.

- Однопродуктовий, багатопередільний з послідовним типом організації виробництва - один вид продукції, декілька послідовних етапів (стадій) виробництва.

- Багатопродуктовий, багатопередільний з паралельним типом організації виробництва – декілька видів продукції, декілька паралельних етапів (стадій) виробництва.

- Багатопродуктовий, багатопередільний з послідовним типом організації виробництва - декілька видів продукції, декілька послідовних етапів (стадій) виробництва.

Залежно від кількості видів продукції або етапів виробництва (переділів) відкривають кількість субрахунків до рахунку 23 і 26.

3. Облік матеріальних та трудових витрат.

Матеріальні витрати – це елемент собівартості, який складається з витрат на матеріали, паливо, електроенергію та ін., що використовуються в процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг.

Облік матеріальних витрат ведуть в розрізі наступних статей калькуляції: сировина і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств, паливо і енергія на технологічні цілі, зворотні відходи, тощо. Витрати, які обліковуються за цими статтями, можуть бути як прямими, так і непрямими.

При визначені розміру матеріальних витрат звертають увагу на метод оцінки запасів при їх вибутті.

На підприємствах може відбуватися нормування запасів при їх використанні на одиницю продукції, робіт, послуг та визначення їх нормативної собівартості.

При використанні нормативів запасів (сировини і матеріалів) при їх відпуску у виробництво вони списуються за нормативними розмірами.

По завершенні виробничого процесу і визначенні фактичної собівартості одиниці продукції, розраховують калькуляційні різниці (фактична собівартість – нормативна собівартість), які списуються на відповідні рахунки додатковим записом (звичайним або червоним сторно).

Накопичення прямих матеріальних витрат відображається по дебету рахунку 23 «Виробництво», непрямих виробничих та невиробничих матеріальних витрат відображається по дебету рахунків 9 класу «Витрати діяльності» та по кредиту відповідних рахунків.

Для обліку матеріальних витрат використовуються типові первинні і зведені документи.

Трудові витрати підприємства включають витрати на оплату праці працівників та суму обов’язкових соціальних відрахувань.

Витрати на оплату праці включають заробітну плату за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплату відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

Фонд оплати праці складається з:

- основної заробітної плати, яка нараховується за фактично відпрацьований час або обсяг виконаних робіт, наданих послуг;

- додаткова заробітна плата, яка складається з передбачених законодавством доплат, надбавок та ін. виплат;

- заохочувальні виплати, до яких відносяться винагороди та премії за підсумками роботи за рік.

При визначенні собівартості одиниці продукції, робіт, послуг використовують такі статті калькуляції як:

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальні заходи.

В управлінському обліку для визначення собівартості продукції, робіт, послуг відокремлюють витрати на оплату праці і відрахування працівників, безпосередньо зайнятих у процесі виробництва продукції, робіт, послуг та інших працівників.

Накопичення прямих трудових витрат відображається по дебету рахунку 23 «Виробництво», непрямих виробничих та невиробничих трудових витрат відображається по дебету рахунків 9 класу «Витрати діяльності» та по кредиту відповідних рахунків.

Для обліку трудових витрат використовуються типові первинні і зведені документи.

Для обліку витрат на оплату праці і відрахувань призначенні рахунки 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» та 65 «Розрахунки за страхуванням», а також рахунки 8–го класу.

4. Облік амортизаційних та інших витрат.

Амортизація – це систематичний розподіл вартості необоротних активів, яка амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Методи нарахування амортизації поділяються на дві групи:

- які базуються на часі використання необоротних активів (прямолінійний);

- які базуються на обсязі одиниць продукції отриманої від використання необоротних активів (виробничий).

До амортизаційних витрат включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

Накопичення амортизаційних витрат відображається по кредиту рахунку 13 «Знос необоротних активів (амортизація)» та по кредиту відповідних рахунків відповідно до використання необоротних активів виробничого (рах. 23 і 91) та невиробничого (рах. 92-94) призначення.

Для обліку амортизаційних витрат використовуються типові первинні і зведені документи, а також внутрішні відомості, форми яких розроблені на підприємстві.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, які оплачені у звітному періоді або в попередніх періодах, що підлягають включенню до собівартості або віднесення до інших витрат в наступних періодах (рахунок 39).

До складу інших витрат відносяться загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут тощо, які відображаються на рахунках класу 9 «Витрати діяльності».

Загальновиробничі витрати (рах. 91), списуються лише на рахунок 23 або 90 на основі відомості розподілу загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

До інших витрат відносяться витрати звітного періоду відображенні на рахунках 92 – 98, які закриваються лише на рахунок 79. Такі витрати можуть формувати лише повну собівартість продукції, яка не підлягає відображенню у фінансовій звітності.

Накопичення виробничих і невиробничих непрямих витрат відображається по дебету рахунків класу 9 та по кредиту відповідних рахунків.

Для обліку інших витрат використовуються типові первинні і зведені документи, а також внутрішні відомості, форми яких розроблені на підприємстві.

5. Облік витрат від браку.

Брак – це готовий виріб що не відповідає встановленим стандартам якості.

Брак є:

- внутрішній і зовнішній;

- виправний і невиправний.

Собівартість внутрішнього браку визначається виходячи з фактичних витрат на його обробку.

Витрати від браку зменшуються на вартість отриманих матеріалів за ціною їх можливого використання або суми претензій до постачальників за доставку діяльності виробів.

Вартість зовнішнього браку складається з собівартості бракованого вибору та витрат на вдосконалення бракованих виробів.

Облік браку ведуть на рахунках 24 «Брак у виробництві».

6. Суть та види собівартості.

Собівартість – це грошове вираження витрат підприємства пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

Собівартість дозволяє співставити доходи з витратами в розрізі видів продукції, робіт, послуг та визначити фінансовий результат (валовий прибуток).

Витрати, що включаються до собівартості визначаються П(С)БО 16 і галузевими рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг.

Собівартість продукції, робіт, послуг не має єдиного значення, її величина залежить від методики розрахунку. За однакових витрат і одного обсягу виробництва, застосовуючи різну методику розрахунку, можна отримати різні значення собівартості.

Класифікація собівартості:

- виробнича (фактична, історична) - складається із прямих виробничих і загальновиробничих витрат;

- собівартість реалізованої продукції - виробнича собівартість продукції яка реалізована за звітний період, плюс нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, плюс наднормативні витрати;

- собівартість центру відповідальності - складається з витрат на виготовлення продукції відповідним центром відповідальності;

- повна собівартість - сума виробничої собівартості і розподілених невиробничих витрат;

- пряма собівартість (маржинальна, обмежена, неповна) - складається з прямих витрат (змінних);

- індивідуальна - витрати конкретного підприємства на виробництво продукції, робіт, послуг;

- кошторисна собівартість - складається на основі визначених кошторисом витрат;

- провізорна (очікувана) - розраховується на 1 жовтня і складається з фактичних витрат за 9 місяців та очікуваних витрат за 4 квартал, визначається як правило в сільському господарстві;

- нормативна (планова) собівартість - складається з визначених норм витрат часу та матеріалів і нормативного обсягу виробництва, ця собівартість базується на планових або визначених наперед даних;

- звітна - визначається в кінці звітного періоду і складається з фактичних витрат;

- технологічна - складається з витрат на робочому місці, ділянці, змінюється залежно від технології виробництва;

- середньогалузева - характеризує середні витрати по галузі і як правило визначається статистичними органами;

- цехова - складається із витрат окремого цеху і може бути складовою собівартості центру відповідальності (якщо центр відповідальності один, а в його підпорядкування є три цехи, то собівартість останніх буде сумуватися при визначенні собівартості центру відповідальності);

- фінансова - формується у фінансовому обліку відповідно до П(С)БО і не може відхилятись від їх вимог;

- управлінська - формується в управлінському обліку і може відрізнятись від П(С)БО (пряма, маржинальна тощо).

Залежно від видів собівартості виділяють і види калькуляції.

Повна та управлінська собівартість не відображаються у фінансовій звітності.

Фактична собівартість може відрізнятися від планової, тому що вона характеризує реальні витрати на виробництво та реалізацію. Величина відхилень залежить від зміни цін на засоби виробництва та послуги, продуктивності праці, ефективності використання основних і оборотних засобів та інших факторів виробництва.

Собівартість виготовленої продукції є сумою незавершеного виробництва на початок періоду (Дт 23) та виробничих витрат звітного періоду (Дт 23 за період) за мінусом незавершеного виробництва на кінець періоду.

Собівартість виготовленої продукції (Дт26-Кт23) = Дт 23 на поч. періоду + Оборот по Дт 23 за період - Дт 23 на кін. періоду

Собівартість реалізованої продукції визначається як сума залишку готової продукції на початок періоду (Дт 26) та виробничої собівартості за період (Дт 26-Кт 23) за мінусом залишку готової продукції на кінець періоду.

Собівартість реалізованої продукції (Дт90-Кт26) = Дт 26 на поч. періоду + Собівартість (Дт26-Кт 23) - Дт 26 на кін. періоду

Повна собівартість є сумою собівартості виготовленої продукції (реалізованої продукції) та розподілених невиробничих непрямих витрат

Повна собівартість = Собівартість виготовленої (реалізованої) продукції + розподілені невиробничі витрати (рах. 92-98).

Повна собівартість = Виробнича собівартість (Дт26-Кт23)+ розподілені непрямі витрати (рах.92-98)

При розрахунку повної собівартості не складають бухгалтерське проведення. Це є просто розрахункова величина.

7. Методи контролю та зниження витрат виробництва.

Собівартість є тим показником, величина якого потребує постійного контролю.

Зниження собівартості є одним з методів економії витрат виробництва та засобів підприємства.

Методи (фактори) зниження собівартості поділяються:

1. за елементами виробництва (праця, засоби і предмети праці):

- зростання продуктивності праці і зміна заробітної плати;

- зниження норм витрачання сировини і матеріалів, трудових та інших ресурсів;

- скорочення витрат на транспортування засобів виробництва;

- зміна цін на засоби виробництва і транспортних тарифів на перевезення;

- покращення техніко-економічних показників використання основних засобів

2. за характером умов і заходів щодо удосконалення процесу виробництва, що визначають скорочення витрат праці та засобів виробництва на одиницю продукції, робіт, послуг а також зниження собівартості за основними елементами:

- впровадження нової техніки;

- автоматизація виробничого процесу;

- покращення організації виробництва: удосконалення організації управління підприємством, більш раціональне територіальне розміщення, покращення умов праці тощо;

- підвищення кваліфікації працівників, навчання працівників.