Тема 8. Система обліку і калькулювання за
нормативними витратами.
Запитання.
1.
Сутність системи обліку і калькулювання за нормативними
витратами.
2.
Порівняння нормативної і фактичної собівартості та аналіз
відхилень від норм.
Основні поняття: норматив, нормативні витрати, нормативна
собівартість, нормативна калькуляція, фактична собівартість, відхилення від
норми, зміна норми.
1. Сутність системи обліку і калькулювання за нормативними витратами.
До системи обліку і калькулювання за нормативними витратами відноситься нормативний метод обліку витрат (стандарт-кост).
Суть методу
полягає в тому, що:
-
витрати класифікують на
фактичні і нормативні;
-
формується нормативна собівартість із нормативних виробничих
витрат;
-
залишки готової продукції
та незавершеного виробництва на кінець періоду обліковують за нормативними
виробничими витратами;
-
облік витрат ведуть за їх видами, місцями виникнення.
Нормативні витрати - це
очікувані або бюджетні витрати матеріалів, праці та виробничі непрямі витрати
для виробництва одиниці продукції.
Нормативна калькуляція - це
сума нормативних витрат на одиницю продукції за статтями калькуляції.
Типи нормативів:
1) ідеальні
- це нормативи, які відображають досконалу операційну ефективність виробництва,
вони практично є недосяжними;
2)
реальні - це нормативи, які можуть бути досягнуті за ефективних умов
виробництва, їх реально можна досягнути. Вони дозволяють звичайну зупинку
виробництва, обладнання та відпустку кадрів.
Залежно
від впливу нормативу на нормативні витрати розрізняють:
1) кількісний норматив - відображає кількість вхідного ресурсу
визначеного на одиницю випуску (натуральний вимірник);
2) ціновий норматив
(якісний) - відображає ціну, яку необхідно заплатити за одиницю вхідного
ресурсу для виробництва продукції (вартісний або умовно-натуральний вимірник).
Розмір
нормативів витрат встановлюється галузевими методичними рекомендаціями з обліку
і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).
На рівні
підприємства розмір нормативів встановлюється на основі:
- результатів роботи
попередніх років;
- даних інженерних досліджень згідно технології виробництва
продукції (робіт, послуг);
- даних спеціалістів (бухгалтер, економіст,
керівник структурного підрозділу тощо) на основі попередньо встановлених
нормативів, а також відповідних коригувань до них.
Цей метод крім обліку витрат передбачає контроль за витратами.
За методом обліку нормативних витрат до собівартості включаються
нормативні (змінні, постійні, прямі і непрямі) виробничі витрати (рах.23+91).
Нормативна собівартість
розраховується на основі нормативних прямих матеріальних витрат,
нормативних прямих трудових витрат, нормативних прямих інших витрат та
нормативних загальновиробничих витрат.
Нормативні
витрати є:
- змінні - залежать від нормативного обсягу виробництва продукції;
- постійні - не залежать від нормативного обсягу виробництва
продукції (стала,постійна величина).
Статті витрат при формуванні нормативної калькуляції одиниці
продукції:
1)
матеріальні витрати (за видами матеріалів) - добуток нормативної кількості матеріалів та
нормативної ціни матеріалів;
2)
витрати на оплату праці - добуток нормативних годин прямої праці та нормативної
ставки оплати прямої праці;
3) змінні
виробничі непрямі витрати (рах. 91) - добуток
нормативних години прямої праці та нормативної ставки змінних непрямих витрат;
4) постійні виробничі непрямі витрати (рах.
91) – добуток нормативних годин прямої праці та нормативної ставки постійних
непрямих витрат.
При
нормативному методі обліку витрат фактична собівартість продукції може
визначатися як:
Фактична собівартість = Нормативна собівартість ± відхилення від норми ± зміна
норми.
Залежно
від віднесення витрат на продукцію виділяють три підходи до системи обліку за
нормативними витратами:
1. Система фактичного
калькулювання – до собівартості включаються фактичні прямі і непрямі виробничі
витрати.
2. Система нормального
калькулювання – до собівартості включаються фактичні прямі та бюджетні або
нормативні непрямі виробничі витрати.
3. Система нормативного
калькулювання – до собівартості включаються нормативні прямі та непрямі
виробничі витрати.
2. Порівняння нормативної і фактичної собівартості та аналіз
відхилень від норм.
Після визначення нормативної
собівартості та завершення процесу виробництва продукції визначають фактичну
собівартість одиниці продукції за фактичними прямими і непрямими виробничими
витратами, яку порівнюють із нормативною собівартістю з метою виявлення
відхилень та управління ними.
Аналіз відхилень передбачає
порівняння нормативних витрат з фактичними витратами, виявлення відповідних
відхилень, їх причин та винуватців.
Загальні відхилення між
фактичними і нормативними витратами розраховується як різниця між ними.
Загальне відхилення = Фактичні витрати
(собівартість) – Нормативні витрати (собівартість)
Відхилення змінних (прямих)
виробничих витрат:
1. відхилення за ціною або ставкою – розраховується як різниця між
фактичною і нормативною ціною помноженою на фактичну кількість (ціновий
норматив, якісна ознака);
2. відхилення за використанням або ефективністю – це різниця між
фактичною і нормативною кількістю помноженою на нормативну ціну.
Матеріальні витрати:
Ціна= (Факт.ціна
– Норм.ціна)*Факт.к-сть
Кількість= (Факт.к-сть – Норм.к-сть)*Норм.ціна
Трудові витрати:
Ставка =(Факт.ставка
– Норм. ставка)* Факт.год.
Години =(Факт.год.
– Норм.год)*Норм.стака.
ПЕРЕВІРКА: сума відхилень за ціною
(ставкою) і використанням (ефективністю) має = загальному відхиленню
При аналізі відхилень непрямих виробничих витрат
необхідно:
1. Поділити виробничі
непрямі витрати на змінні і постійні.
2. Визначити окремі
ставки непрямих виробничих для
постійних та змінних накладних витрат.
3.
Розрахувати виробничі непрямі витрати з
використанням нормативної ставки змінних накладних витрат і нормативної ставки
постійних накладних витрат.
4.
Розрахувати відхилення виробничих непрямих
витрат.
Аналіз
відхилень проводиться у випадках якщо відхилення виходять за межі прийнятого
діапазону.
Прийнятий
діапазон - це діапазон між нижньою контрольною межею витрат та верхньою (min. i max. значень відхилень).
Верхня
межа – сума нормативу і допустимого відхилення.
Нижня
межа – це різниця нормативу і допустимого відхилення.
Залежно
від впливу відхилення на фінансовий результат їх поділяють на:
- сприятливі (позитивні) - фактичні витрати менші за нормативні,
що збільшує прибуток;
- не сприятливі (негативні) - фактичні витрати більші за
нормативні, що зменшує прибуток.
В
практиці обліку відхилення відображаюnь на рахунках обліку, а
саме:
- без спеціального використання рахунків відхилень, а з
включенням їх до рахунку виробництва;
- із використанням спеціальних рахунків для відхилень (в межах
синтетичних рахунків до рахунку 23).
В
практиці відхилення включаються до собівартості виготовленої продукції (в
Україні), але можливе їх віднесення на фінансовий результат, що значно спрощує
облікові записи і сам процес розрахунку фактичної собівартості (метод стандарт-кост).
Методи
виявлення відхилень:
- метод
сигнального документування - оформляється сигнальна документація в якій
вказуються причини та винуватці відхилень, складається акт на заміну матеріалів
або листок на доплату заробітної плати);
- метод партіонного розкрою - використовується, якщо з одного
матеріалу виготовляється декілька видів продукції. Облік відхилень оформляється
в розкрійних листках або картках, в яких наводяться фактично використані обсяги
сировини і матеріалів та обсяги виробництва. Відхилення визначається по кожній
партії матеріалів, на підставі розкрійних листів, що дозволяє встановити
причини та винуватців відхилень безпосередньо в процесі виробництва на робочих
місцях;
- інвентарний
метод - в кінці звітного періоду проводиться інвентаризація залишків ТМЦ,
фактичні витрати матеріалів визначають за даними залишків на початок,
надходження матеріалів за період та результатів інвентаризації (залишків на
кінець).