Тема 4. Оцінка та калькуляція.
Запитання.
1.
Оцінка як система
вартісного виміру: поняття,
значення, методи.
2.
Калькуляція в системі бухгалтерського обліку: поняття, значення, види, класифікація витрат.
3.
Оцінка і калькулювання при відображенні в обліку процесів господарської діяльності.
Основні поняття:
оцінка, калькуляція, витрати, собівартість, дата оцінки,
первісна вартість, фактична собівартість, справедлива вартість, метод обліку
витрат, витрати виробництва, прямі витрати, змінні витрати, непрямі витрати,
постійні витрати, господарські процеси, транспортно-заготівельні витрати,
незавершене виробництво, вартість активів.
1. Оцінка як система
вартісного виміру: поняття,
значення, методи.
Оцінка господарських засобів
– спосіб переведення натуральних показників в грошові. Однією з
особливостей бухгалтерського обліку є обов’язкове застосування в ньому
грошового вимірника, що необхідно для отримання узагальнених показників про
господарські засоби і їх джерела. Основними
вимогами, що пред’являються до оцінки, є її реальність і єдність.
Реальність оцінки забезпечує точність грошових показників, відображення в них
дійсної величини об’єктів обліку. Єдність оцінки полягає в тому, що в
підприємствах різних галузей
економіки однакові об’єкти
обліку мають одну іту
ж оцінку. Це забезпечує
зіставність однойменних показників підприємств і відомств.
Технологія оцінки – послідовність процесу оцінки вартості активів і зобов’язань, яка
містить такі етапи: визначення об’єкта; цілі і функції оцінки; розробку
способів оцінки; обґрунтування найефективнішого способу оцінки з метою
визначення достовірної вартості майна і зобов’язань.
Принцип обліку за собівартістю вважається загальноприйнятою оцінкоюактивів підприємства. Згідно з цим принципом активи
оцінюються за первісною вартістю, яку називають фактичною
(історичною) собівартістю.
Вона визначається у момент
придбання активу, заноситься в «історію» об’єкта обліку і є незмінною
впродовж терміну корисного
використання даного об’єкта, за винятком випадків його
переоцінки. НП(С)БОУкраїни встановлені різні правила визначення первісної
вартості активів підприємства.
Унаслідок різних факторів вартість активів підприємства
може змінюватися, тому найважливішим моментом у технології оцінки є
встановлення дати оцінки.
Дата оцінки – це точно зафіксований момент часу, на який здійснюється оцінка. Оцінка може бути
здійснена на дату придбання або вибуття об’єкта, на дату складання балансів
(вступного, поточного, консолідованого, ліквідаційного та ін.).
Основною метою бухгалтерської оцінки є визначення фактичної
собівартості активів підприємства на певну дату. Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін
активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними,
зацікавленими і незалежними сторонами. Справедлива вартість, яку називають
також достовірною або реальною, характеризується сумою грошових коштів, на яку
можна обміняти актив при здійсненні угоди між добре поінформованими,
незалежними сторонами.
2.
Калькуляція в системі
бухгалтерського обліку: поняття, значення,види, класифікація
витрат.
Виражені в грошовій формі поточні витрати, понесені в
господарських процесах, є собівартістю, яка виступає одним з основних
показників діяльності підприємства.
Собівартість – це витрати, пов’язані з виробництвом і придбанням певного
активу.
Для визначення собівартості використовується спосіб, який називається калькуляцією. Калькуляція
(лат. саlсиlаtіо – обчислення) –
бухгалтерська категорія, яка є способом групування витрат, визначення
собівартості отриманих матеріальних цінностей, виготовленої продукції і
виконаних робіт.
Калькуляція дає можливість перевірити виконання плану по
собівартості і її зниженню і виявити відхилення фактичних витрат від планових.
Калькуляція здійснюється у всіх господарських процесах. Так, у процесі постачання визначається собівартість одиниці придбаних, виробничих запасів, яка використовується для оцінки витрачених
на виробництво продукції матеріальних
цінностей.
У процесі виробництва сума понесених витрат у грошовому виразі є
виробничою собівартістю, яка складає основу для обчислення собівартості одиниці
окремих видів продукції (робіт, послуг). Остання використовується для оцінки
реалізованої продукції (робіт, послуг) в процесі реалізації. Звідси з’являється
такий термін, як «собівартість реалізації».
Методи калькулювання відрізняються
методикою калькуляційного обліку та способами калькуляції. У вітчизняній
літературі найчастіше зустрічаються простий,
позамовний, попередільний, нормативний.
Простий метод використовується
моновиробництвах (виробництво електроенергії, видобування нафти, вугілля та
ін.) де всі витрати безпосередньо
відносяться на виготовлений продукт.
Собівартість одиниці продукції калькулюється шляхом розподілу
витратна кількість виготовленої продукції.
Попередільний (попроцесний)
метод використовується у послідовних виробництвах
(коли один технологічний процес настає за іншим) де він розділяється на окремі частини – переділи (процеси) і за кожним із
них окремо обчисляються витрати.
Позамовний метод використовується у складних паралельних виробництвах, коли в
ряді основних цехів паралельно виготовляють окремі частини, вузли, а потім
збирають у загальному цеху. Собівартість одиниці виробу визначається шляхом
розподілу всіх витрат на кількість виготовлених на замовлення виробів.
Нормативний метод полягає в визначенні фактичної собівартості виробленого продукту
як алгебраїчна сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм.
Витрати, що входять у собівартість продукції, можна згрупувати
за декількома ознаками (таблиця 1).
Таблиця 1. Класифікація витрат виробництва
Ознаки |
Групи витрат |
Місце виникнення |
в основному виробництві, цеху,
бригаді |
у допоміжних та підсобнихвиробництвах |
|
в інших виробництвах |
|
Вид витрат |
за елементами |
за статтями витрат |
|
Спосіб включення до собівартості |
прямі |
непрямі |
|
Відношення до виробничогопроцесу |
основні (виробничі) |
накладні (невиробничі) |
|
Ступінь впливу обсягу
виробництвана рівень витрат |
змінні |
постійні |
|
Структура витрат |
одноелементні
(прості) |
комплексні
(складні) |
Класифікація витрат за економічними елементами є єдиною для всіх
економічних галузей (промисловості, сільського господарства, будівництва,
торгівлі). Класифікація витрат за калькуляційними статтями має в кожній галузі
особливості, обумовлені специфікою технологічного процесу. Кожне підприємство з
урахуванням своїх цілей та інтересів самостійно визначає методи обліку витрат,
перелік статей і методику калькуляції.
Є п’ять елементів витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату
праці, витрати на соціальне страхування, амортизація, інші витрати.
За способом включення в собівартість витрати поділяються на
прямі і непрямі.
Прямими називають витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом
конкретних видів продукції, виконанням робіт (послуг) і можуть бути прямо
включені в їх собівартість. До них відносять прямі матеріальні витрати,
прямівитрати на оплату праці, інші прямі витрати.
До непрямих відносять
витрати, які мають загальний характер для виробництва кількох видів продукції і
в момент здійснення їх неможливо віднести на конкретний вид продукції (робіт,
послуг). Такі витрати розподіляються між окремими видами продукції (робіт,
послуг) непрямим шляхом згідно з обраною підприємством базою розподілу
(пропорційно основній зарплаті, прямим витратам та ін.). Відносно виробничого
процесу витрати поділяють на основні та накладні. Основними називаються витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом (виконанням робіт, наданням
послуг)і передбачені його технологією. Це вартість сировини, матеріалів,
оплата праці основних виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи,
амортизація основних засобів та ін. До накладних належать витрати на
обслуговування, організацію і управління виробничим процесом, тобто загальновиробничі
витрати. Вони не пов’язані з технологією виробництва, проте забезпечують
виконання плану виробництва та накладаються (приєднуються) до прямих витрат і в
сукупності з ними утворюють виробничу собівартість.
Іноді ототожнюють основні витрати з прямими, а накладні – з непрямими. Не всі основні витрати
можна вважати прямими.
Наприклад, амортизація відносно
виробничого процесу – основний вид витрат, але
часто на практиці її відносять до непрямих, оскільки за допомогою машин і
обладнання може бути вироблено кілька видів продукції.
Обсяг виробництва по-різному впливає на рівень витрат, і для
аналізу цього впливу витрати поділяють на умовно-змінні і умовно-постійні.
Змінні витрати – це витрати, абсолютна величина яких збільшується із зростанням
обсягу випуску продукції або зменшується зі зменшенням обсягу виробництва. До
них належать витрати сировини, витрати на оплату праці основних виробничих
робітників.
Постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких залежно від збільшення або
зменшення обсягу виробництва залишається постійною або змінюється незначною
мірою. До них відносять витрати на утримання будівель, машин і обладнання,
амортизацію, заробітну плату працівникам управління цехами і виробничими
дільницями і т.п.
3.
Оцінка і калькулювання при відображенні в обліку процесів господарської діяльності.
Діяльність будь-якого підприємства складається з трьох
безперервних взаємопов’язаних господарських процесів:
постачання (заготівля) – придбання
засобів і предметів праці різних видів, необхідних для забезпечення виробничих
потреб, а також товарів для реалізації;
виробництво – процес виготовлення продукції, надання послуг,
виконання робіт;
реалізація – виконання
договірних зобов’язань перед замовниками та покупцями, отримання виручки за відвантажену
продукцію, виконані роботи, ціні послуги. Економічний зміст кожної стадії
кругообороту капіталу відображається в системному бухгалтерському обліку за
допомогою рахунків (рисунок 1).
Рисунок 1. Кругообіг капіталу в системі
рахунків (процеси операційного
циклу)
У кругообігу господарські засоби постійно змінюють свою форму: у
процесі постачання вони з грошової форми перетворюються на виробничі запаси; у
процесі виробництва предмети праці (під дією засобів праці та самої праці)
набувають форми продуктів праці (готова продукція); у процесі реалізації
продукти праці знову набувають грошової форми.
Незалежно від виду діяльності, всі операції
повинні бути документально оформлені.
Лише на підставі документів, які мають
економічне та юридичне значення, можливе відображення цих операцій в обліку.
Господарські операції підприємства можна поділити на види, що
відповідають трьом процесам кругообігу: операції процесу постачання
(заготівлі), операції процесу виробництва та операції процесу реалізації.
Кожний процес характеризується властивим тільки для нього комплексом
господарських операцій, що викликають зміни в складі майна та джерелах
формування господарських засобів.
Три процеси кругообігу засобів нерозривно пов’язані між собою,
один випливає з іншого та будь-який наступний процес неможливий без
попереднього. Порушення в будь-якій ланці
процесу кругообігу господарських засобів призводить до
погіршення діяльності підприємства. Важливе значення для підвищення
ефективності використання господарських засобів має скорочення часу їх
перебування на кожній стадії кругообігу, тобто прискорення їх оборотності.
Кругообіг господарських засобів підприємства поділяється на:
1)
сферу виробництва, що охоплює процес
виробництва;
2)
сферу обігу, що включає процес постачання та реалізації.
Процес постачання. Для обліку процесу постачання основним є визначення фактичної
собівартості придбаних сировини, матеріалів, комплектуючих, яка включає у себе:
ціну придбання; витрати на доставку і доведення до стану, придатного для
використання у виробничому процесі.
Витрати на доставку
і доведення до стану, придатного для використання у
виробничому процесі, обліковуються на аналітичному субрахунку 201/ТЗВ «Транспортно-заготівельні витрати», відкритому до синтетичного
рахунку 201 «Сировина і матеріали». При відпуску матеріалів у виробництво
необхідно одночасно списати й частину транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).
Для цього розраховується коефіцієнт ТЗВ за формулою:
КТЗВ = åСТЗВпоч + åСТЗВ ТЗВ
åМпоч+ åМ
де КТЗВ - коефіцієнт ТЗВ;
СТЗВ поч - сума транспортно-заготівельних витрат на початок
періоду;
СТЗВ - сума транспортно-заготівельних витрат по
придбаних матеріалах за звітний період;
Мпоч - сума матеріалів на початок періоду
(залишок); М - сума матеріалів, які придбані за звітний період.
Процес виробництва. При обліку процесу виробництва здійснюється розрахунок
фактичної собівартості виготовленої продукції. До виробничої собівартості продукції (робіт і послуг) включають
такі витрати:
—
прямі матеріальні витрати;
—
прямі витрати на оплату праці (;
—
інші прямі витрати;
—
загальновиробничі витрати.
Фактичну собівартість випуску
готової продукції розраховують за формулою:
ФС=НВп+ПВ-НВк,
де ФС - фактична собівартість випуску готової продукції
НВп - вартість незавершеного виробництва на початок
місяця ПВ - поточні витрати за місяць
НВк - вартість
незавершеного виробництва на кінець місяця.
Процес реалізації. Обсяг реалізованої продукції має дві оцінки: фактична
собівартість реалізованої продукції і ціна реалізації (продажна вартість)
товару, їх порівняння дає змогу визначити фінансовий результат реалізації:
прибуток чи збиток. Якщо ціна реалізації (продажна вартість) реалізованої
продукції вища фактичної собівартості реалізованої продукції, операція
прибуткова, якщо навпаки — збиткова.