ТЕМА 6
АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ
6.1.
Академічна доброчесність: суть та основні види її порушення
6.2.
Нормативно-правове забезпечення дотримання принципів доброчесності
6.3.
Плагіат та корпоративна етика: вимоги до письмових робіт
Література:
Основна : 1, 6, 7, 8
Допоміжна 1,
3, 5, 6, 10, 11, 12.
Додаткова література з
питань академічної доброчесності
1.
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти URL:
https://naqa.gov.ua
2.База
даних «Законодавство України» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws
3.Міністерство
освіти і науки України URL: https://mon.gov.ua
4.
Аналітичний центр Київського університету імені Бориса Грінченка URL:
https://osvitanalityka.kubg.edu.ua
5.
Платформа з питань етики, прозорості та чесності в галузі освіти (ETINED) URL:
https://www.coe.int
6. Освітній
омбудсмен України URL: https://eo.gov.ua/osvitniy-ombudsmen-ukrayiny/
7. Офіційний сайт ОНМедУ URL:
https://onmedu.edu. ua/
6.1. Академічна доброчесність: суть та основні види її порушення
Питання
етики є завжди актуальним у будь-якому контексті, а питання наукової етики тим
більше з огляду на прагнення України інтегруватись у європейський і світовий
освітній та науковий простори. Важливим кроком України на шляху до академічної
доброчесності є участь у проекті Американських рад з освіти за участі МОН та
підтримки Посольства США в Україні “Strengthening Academic Integrity in
Ukrainian Higher Education Program” (Проект Сприяння академічній доброчесності
в Україні).[1]
У
академічному тлумачному словнику української мови, «доброчесність» [2]― це висока моральна чистота, чесність. Очевидно, що
академічна доброчесність - це властивість, котра має бути притаманна науковцям,
студентам, викладачам та іншим учасникам освітнього і наукового процесів, тобто
учасникам академічної комунікації.
Основними
складовими академічної доброчесності є:
·
Кодекс честі навчального закладу;
·
Антикорупційні заходи;
·
Боротьба з плагіатом;
·
Етичні норми академічного середовища.
Поняття
«академічна доброчесність» є всеохоплюючим. Воно стосується не лише загальної
корпоративної культури вищого навчального закладу, а й водночас і внутрішньої
культури особистості.
Визначення плагіату за Робертом А. Гаррісом: плагіат
– це:
·
цитування, як усне, так і письмове, без посилання на
джерело чи промовця;
·
присвоєння результатів чужої роботи та видавання їх
за власні;
·
нехтування правилами цитування та стилями
бібліографічного опису;
·
видавання чужих ідей за власні.
Доктор Кен К. Вонг виділяє 5 видів плагіату:
·
не правильне цитування у тексті та оформлення
бібліографії (не правильний рік видання та помилки у прізвищі чи ініціалах
автора);
·
не повні цитування та бібліографічний опис (якщо
думку висловило декілька авторів);
·
брак бібліографічних посилань (не проставляється
посилання на джерело після цитування у тексті);
·
мозаїчний плагіат (наводиться велика кількість
цитування без власних пояснень, коментарів);
·
само-плагіат (використання своїх текстів із
попередніх робіт).
Американський бібліотекознавець та
педагог Річард Рубін слідом за своєю колегою Керол Кухлсау називає шість ступенів інформаційного пошуку[3]:
1. Початок
– невпевненість науковця, нечітка зорієнтованість у темі, потреба у
консультації зі сторони.
2. Відбір
– сфокусованість на темі, вибудова пошукових стратегій, початок пошуку.
3. Дослідження
– пошукач збирає якомога більше інформації, яка може подекуди бути суперечливою,
тому дослідник ще не зовсім впевнено почувається у межах теми.
4. Формулювання
– дослідник критично починає оцінювати інформацію і тому невпевненість
знижується і майже зникає, починається критичне осмислення джерел.
5.
Зібрання – тема чітко сформована і дослідник в ній впевнений, а тому він
шукає та збирає тепер лише ту інформацію, яка стосується його чітко визначеної
теми.
6. Презентація
– пошук завершено, його ефективність залежить також і від інформаційного
забезпечення, адже подекуди матеріали можуть
Академічного
плагіату у вищій школі повинні
дотримуватися як науково-педагогічні працівники та і здобувачі освіти.
Дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками передбачає[4]:
· посилання на джерела інформації у
разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;
· дотримання норм законодавства про
авторське право і суміжні права;
· надання достовірної інформації про
методики і результати досліджень, джерела
· використаної інформації та власну
педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність;
· контроль за дотриманням академічної
доброчесності здобувачами освіти;
· об’єктивне оцінювання результатів
навчання.
Дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти передбачає [1]:
· самостійне виконання навчальних
завдань, завдань поточного та підсумкового контролю результатів навчання (для
осіб з особливими освітніми потребами ця вимога застосовується з урахуванням
їхніх індивідуальних потреб і можливостей);
· посилання на джерела інформації у
разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;
· дотримання норм законодавства про
авторське право і суміжні права;
· надання достовірної інформації про
результати власної навчальної (наукової, творчої) діяльності, використані
методики досліджень і джерела інформації».
До основних видів порушень академічної доброчесності
відносять:
· академічний
плагіат
· самоплагіат;
· фабрикація
· фальсифікація
· списування
· обман
· хабарництво
· не
об’єктивне оцінювання
Академічний плагіат - «оприлюднення (частково або повністю) наукових
(творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного
дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених
творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства»[5].
Основні
різновиди академічного плагіату:
· дослівне запозичення текстових
фрагментів без оформлення їх як цитат з посиланням на джерело (в окремих
випадках некоректним вважають навіть використання одного слова без посилання на
джерело, якщо це слово використовують в унікальному значенні, наданому цим
джерелом);
· використання інформації (факти,
ідеї, формули, числові значення тощо) з джерела без посилання на це
джерело;
· перефразування
тексту джерела у формі, що є близькою до оригінального
тексту, або наведення узагальнення ідей, інтерпретацій чи висновків з певного
джерела без посилання на це джерело;
· подання
як власних робіт (дисертацій, монографій, навчальних посібників,
статей, тез, звітів, контрольних, розрахункових, курсових, дипломних та
магістерських робіт, есе, рефератів тощо), виконаних на замовлення іншими
особами, у тому числі робіт, стосовно яких справжні автори надали згоду на таке
використання.
Самоплагіат –
«оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових
результатів як нових наукових результатів»15
Типові
приклади самоплагіату:
· агрегування
чи доповнення даних – суміщення старих і нових даних без їх
чіткої ідентифікації з відповідними посиланнями на попередні публікації;
· дезагрегування даних –
публікація частини раніше опублікованих даних без посилання на попередню
публікацію;
· повторний аналіз
раніше опублікованих даних без посилання на попередню публікацію цих даних та
раніше виконаного їх аналізу.
· дуплікація публікацій – публікація
однієї і тієї самої наукової роботи (цілком або з несуттєвими змінами) в
декількох виданнях, а також повторна публікація (цілком або з несуттєвими
змінами) раніше оприлюднених статей, монографій, інших наукових робіт, як нових
наукових робіт;
· дублювання
наукових результатів – публікація одних і тих самих наукових
результатів, в різних статтях, монографіях, інших наукових працях, як нових
результатів, які публікуються вперше;
· подання
у звітах з виконання наукових проектів результатів,
що містилися у попередніх роботах, як отриманих при виконанні відповідного
проекту;
Фабрикація – «вигадування
даних чи фактів, що використовуються в освітньому процесі чи наукових
дослідженнях»15.
Актуальна для України і світу
проблема наукових публікацій, дисертацій, дипломних і курсових робіт студентів,
яка полягає у тому, що в цих роботах нерідко наводяться дані про
експерименти, емпіричні дослідження, вимірювання, розрахунки, опитування, інші
види досліджень та їх апробацію, які насправді не виконувалися.
Фальсифікація – «свідома зміна чи модифікація вже наявних даних,
що стосуються освітнього процесу чи наукових досліджень»15
Фальсифікація
може стосуватися неповного або свідомо-викривленого опису методик дослідження з
метою приховування:
· виявлених авторами методичних
помилок;
· використання застарілого або
непридатного для відповідних досліджень обладнання;
· застосування непридатних для цілей
дослідження алгоритмів та програмного забезпечення;
· інших хиб, що могли вплинути на
достовірність, точність і надійність представлених результатів.
Фальсифікацією
також є надання неповної або викривленої інформації про апробацію результатів
досліджень та розробок.
Списування – «виконання письмових робіт із залученням
зовнішніх джерел інформації, крім дозволених для використання, зокрема під час
оцінювання результатів навчання»15
Також до списування може бути зараховано:
· здавання або репрезентацію різними
особами робіт з однаковим змістом як результату власної навчальної діяльності;
· написання чужих варіантів завдань на
контрольних заходах;
· використання системи прихованих
сигналів (звукових, жестових та ін.) при виконанні групових контрольних заходів
з однаковими варіантами;
· несамостійне виконання завдань у
випадках, коли не дозволяється отримання допомоги, або не зазначення інформації
про отриману допомогу, консультації, співпрацю тощо;
· отримання іншої несанкціонованої
допомоги при виконанні тих завдань, які передбачають самостійне виконання.
Обман
– «надання завідомо неправдивої
інформації стосовно власної освітньої (наукової, творчої) діяльності чи
організації освітнього процесу; формами обману є, зокрема, академічний плагіат,
самоплагіат, фабрикація, фальсифікація та списування»15.
Хабарництво – «надання (отримання) учасником освітнього
процесу чи пропозиція щодо надання (отримання) коштів, майна, послуг, пільг чи
будь-яких інших благ матеріального або нематеріального характеру з метою
отримання неправомірної переваги в освітньому процесі»15.
До хабарництва,
зокрема, можуть бути зараховані одержання, провокування або пропонування
неправомірної вигоди за отримання позитивної або вищої оцінки при складанні
будь-якого виду поточного та підсумкового контролю, а також будь-яких інших
переваг у навчальній, дослідницькій чи трудовій діяльності; примусові
благодійні внески та примусова праця здобувачів освіти та/або їх батьків;
примусове надання освітніх послуг (примусове репетиторство); деякі випадки
конфлікту інтересів та ін.
Не
об’єктивне оцінювання –
«свідоме завищення або заниження оцінки результатів навчання здобувачів освіти»15.
Це порушення охоплює будь-які випадки свідомого завищення або заниження
оцінок викладачами. Зокрема, це може бути: використання різних підходів і
критеріїв при оцінюванні однотипних робіт різних здобувачів освіти; навмисне
створення нерівних умов для різних здобувачів тощо.
До
необ’єктивного оцінювання також може бути зараховано
· використання незрозумілої здобувачам
освіти системи оцінювання;
· невчасне повідомлення здобувачів
освіти про систему оцінювання результатів навчання;
· створення системи оцінювання, що не
відповідає декларованим цілям та завданням теми, дисципліни, практики,
освітньої програми тощо
6.2. Нормативно-правове забезпечення дотримання принципів
доброчесності
◈ Закону
України «Про освіту»
◈ Закон
України «Про вищу освіту»
◈ Закон
України «Про авторське право і суміжні права»(Остаточнаредакціявідбудеться31.03.2023)
◈ Закон
України “Про академічну доброчесність ”Проєкт. (Додаток до протоколу
засідання Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 30
серпня 2022 року)
◈ Кодекс
честі Луцького національного технічного університету URL: https://drive.google.com/drive/folders/13ExUMFPS0SX-x8zJbe935XgvqkMUSDTP
◈ «Запобігання окремих проблем і помилок у практиках забезпечення
академічної доброчесності: Аналітична записка» (від 20.05.2020 р. № 1/9-263)
◈«Щодо
організації поточного, семестрового контролю та атестації здобувачів освіти із
застосуванням дистанційних технологій (від14 травня2020 №1/9-249)
◈«Про
планування дисертацій» (від11.06.2020 № 1/9-318)
◈«Рекомендації
щодо запобігання академічному плагіату та його виявлення в наукових роботах
(авторефератах, дисертаціях, монографіях, наукових доповідях, статтях тощо)»
(від15.08.2018 р. № 111-8681)
◈«Щодо
рекомендацій з академічної доброчесності для закладів вищої освіти» (від 23
жовтня 2018 року №1/9-650)
◈«Щодо
забезпечення академічної доброчесності у закладах вищої освіти» (від 26 жовтня
2017 року №1/9-565)
Нормативно-правове (документальне) забезпечення
впровадження принципів академічної доброчесності у ЗВО України складається з:
· Закону України «Про освіту»;
· Спеціальних законів України «Про вищу
освіту», «Про професійну освіту», «Про фахову перед вищу освіту», «Про загальну
середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту» (деякі з цих
законів ще розробляються або поки не містять відповідних норм);
· Закону України «Про наукову та
науково-технічну діяльність»;
· Нормативних актів Кабінету Міністрів
України, центральних органів виконавчої влади, що мають у сфері свого підпорядкування
заклади освіти та/або наукові установи;
· Статутів та інших внутрішніх
нормативних документів (кодекси честі, правила внутрішнього розпорядку,
процедури прийняття рішень з питань імовірних порушень академічної
доброчесності тощо) закладів освіти та наукових установ.
Відповідно до Закону України авторське
право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня
створення твору.
В Україні питання щодо правовідносин у
сфері інтелектуальної власності регулюються:
· законами
України: «Про авторське право і суміжні права», «Про видавничу справу», «Про
розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, відеопрограм, фонограм,
комп’ютерних програм, баз даних»;
· міжнародними
конвенціями, угодами і договорами: Бернська конвенція про охорону літературних
і художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право, Договір Всесвітньої
організації інтелектуальної власності по авторському праву;
· нормами Конституції України (ч.1 ст. 41
гарантується кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю
власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ч.2 ст. 54
громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної
творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і
матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної
діяльності; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками,
встановленими законом);
· Цивільним
кодексом право інтелектуальної власності регулюється ст. 418-508;
· Кримінальним
кодексом ст. 176, 177, 229, 231 передбачено покарання у вигляді штрафу,
конфіскації, позбавленням права займати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до 3-х років, позбавлення волі від двох до п’яти років за
незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва,
комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне розповсюдження виконань,
фонограм, відеограм і програм мовлення. Їх незаконне тиражування та
розповсюдження на аудіо-, відеокасетах та інших носіях інформації, іншого
умисного порушення авторського права і суміжних прав (у випадках, коли нанесено
значних матеріальних збитків чи одержано дохід у особливо великому розмірі);
· Господарський
кодекс України ст. 154-162 регулює використання у господарській діяльності прав
інтелектуальної власності;
· Кодекс Законів України «Про адміністративні
правопорушення» ст. 51 передбачає відповідальність об’єкта права інтелектуальної
власності, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення
прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється Законом.
За порушення академічної доброчесності
педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть
бути притягнені до такої академічної відповідальності:
· відмова
у присудженні наукового ступеня чи присвоєнні вченого звання;
· позбавлення
присудженого наукового ступеня чи присвоєного вченого звання;
· позбавлення
права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені
законом посади.
Види академічної відповідальності за
конкретні порушення академічної доброчесності;
· процедури встановлення і доведення
фактів порушень академічної доброчесності;
· процедури прийняття рішень про
академічну відповідальність учасників освітнього процесу, а також органи, що
приймають такі рішення;
· процедури апеляції для осіб, яких
звинувачують у порушенні академічної доброчесності.
6.3. Плагіат та корпоративна етика: вимоги до письмових робіт[6]
Поняття академічна
культура або корпоративна етика є досить
нечітким, але водночас ємним поняттям. В основі різних теоретичних тлумачень
зарубіжних і вітчизняних науковців лежить розуміння академічної культури як
ціннісно-нормативної основи здійснення особливого виду людської діяльності,
пов’язаної з пізнанням (знанням).
Корпоративну етику
(академічну культуру) прийнято розуміти як сукупність норм і цінностей
освітньої і наукової діяльності університету.
До основних її рис відносять:
· культура
навчання в університеті, етичні цінності, традиції, норми, правила проведення
наукового дослідження;
· наукова
мовна культура, професійна субкультура наукового співтовариства;
· соціальна,
моральна відповідальність за процес і результати дослідження, що формується в
культурно-освітньому просторі вищого навчального закладу.
До основних
цінностей корпоративної етики (академічної культури) віднесено:
· інтелектуальна
свобода і соціальна відповідальність;
· моральна
відповідальність самостійних дослідників і вчених не тільки за процес
дослідження (вибір теми, методи і порядність), але і за його результати;
· прагнення
окремих наукових об’єднань до співпраці у світовому масштабі;
· право
вчених вільно висловлювати свої думки про наукові та етичні аспекти
дослідницьких проектів і їх результатів, право також уникати участі в проектах,
які суперечать їх переконанням, цінностям;
· самоцінність
інтелектуальної роботи незалежно від термінів одержання результатів17.
Отже,
корпоративна етика (академічна культура) включає усвідомлення кожним членом
університетської спільноти – викладачем, студентом, адміністративним
працівником – свого місця і обов’язків в загальному функціонуванні ЗВО;
цінностей і норм поведінки; звичаїв та ділової практики; правил корпоративної
культури; трудової і ділової етики.
Під час навчання
здобувачі вищої освіти виконують різні види письмових робіт. Основними з них є:
· дипломні
роботи (проекти);
· курсові
роботи (проекти);
· звіти
з практики;
· поточні письмові роботи (реферати, есеї,
аналітичні записки тощо)
Аналіз вимог, які
висувають заклади вищої освіти до кількості та обсягу письмових робіт
студентів, кількості використовуваних джерел та інших формальних показників, свідчить,
що ці вимоги часто не узгоджені із часом, який надається на виконання
відповідних робіт.
Випускові кафедри
університетів мають надавати студентам Методичні рекомендації до написання
магістерських і бакалаврських дипломних робіт. Такі рекомендації можуть містити
вимоги і поради до:
· структури роботи;
· оформлення роботи;
· вибору і
формулювання проблематики та завдань дослідження;
· пошуку джерел
та літератури;
· вибору методик дослідження;
· виконання практичної (експериментальної,
розрахункової, аналітичної та ін.) частини роботи та забезпечення достовірності
отриманих результатів;
· оформлення
посилань на запозичену з використаних джерел та літератури інформацію.
У рекомендаціях для
студентів варто зазначати, що дипломні роботи належать до звітів про виконану
роботу. Це вимагає відповідного стилю викладу матеріалів. Тому неприйнятним є
використання, особливо у практичній частині, інших стилів, зокрема стилів
підручника, наукової монографії, популярної статті для ЗМІ тощо. Крім того,
варто враховувати, що наявність таких стилів часто є індикатором наявності
академічного плагіату.
Дипломна робота, як
і будь-яка інша письмова робота, має конкретні мету і завдання. Її текст має
бути максимально спрямований на опис методики виконання завдань, аналіз
результатів та обґрунтування висновків. Наявність фрагментів, що не стосуються
цих питань, свідчить про нерозуміння проблематики роботи, намагання будь-чим
заповнити необхідний обсяг тексту та/або наявність академічного плагіату.
Виконання студентом
дипломної роботи складається з пошуку і аналізу літератури за темою
дослідження, уточнення мети і завдань роботи, виконання дослідження
(експерименти, розрахунки, збирання статистичних даних, емпіричне дослідження
тощо), аналізу його результатів, написання тексту роботи. Остання частина
(написання тексту) може вимагати 10–20 % загального часу, відведеного на
дипломну роботу. Тому вимоги щодо обсягу роботи необхідно узгоджувати із
загальним часом на її виконання.
Із огляду на те, що
дипломна робота має містити аналіз джерел та літератури, докладний опис методик
і результатів виконання практичної частини, аналіз результатів, висновки тощо,
її мінімальний обсяг, залежно від спеціальності, може дорівнювати 25–30
сторінок. Утім, деякі університети вимагають не менше 100–120 сторінок
основного тексту. Якщо виходити із мінімального нормативу часу, що планується
викладачу на написання методичних і наукових робіт (1–2 год. на 1 стор.) і
зазначеного вище співвідношення часу написання тексту та виконання роботи у
цілому, то на виконання дипломних робіт варто планувати не менше 10 годин на
кожну сторінку мінімальних вимог до обсягу тексту. Тобто, якщо від студента
вимагають не менше 30 сторінок, то на дипломування слід відвести не менше 300
годин (10 кредитів ЄКТС), а якщо вимагається не менше 120 сторінок, то час на
виконання роботи має бути не менше 1200 годин (40 кредитів ЄКТС). Зменшення
обсягу письмових робіти стане не лише стимулом для студентів відповідально та доброчесно
над ними працювати, але й зменшить тиск на викладачів, адже вони зможуть
виділити більше часу на прочитання та коментування таких письмових робіт.
До цього часу можна
зарахувати також час переддипломної практики, якщо така передбачена навчальним планом.
На практиці сумарний обсяг практики і дипломування не перевищує 30 кредитів
ЄКТС, що відповідає повному навантаженню студента у семестрі. У такому випадку,
вимоги до мінімального обсягу дипломної роботи не повинні перевищувати 90
сторінок, а для окремих спеціальностей, з огляду на їх специфіку, можуть
встановлюватися значно меншими, або не встановлюватися взагалі.
Дипломування не
передбачає аудиторних занять. Тому час на підготовку дипломної роботи має бути
однаковим для всіх форм навчання.
Різниця між цитуванням, перефразуванням та
узагальненням
за Баррі Гілмором
|
Цитування |
Перефразування |
Узагальнення |
||||
|
Використовуйте, коли… |
Хочете включити слова чи фрази, що застосовує
автор в оригінальному тексті |
Бажаєте уникнути довгих цитувань та прямої мови у
роботі |
Потрібно виокремити конкретну ідею з масиву
інформації |
||||
|
Також, коли… |
Хочете звернути увагу на мову та стиль оригіналу |
Потрібно пояснити конкретну технічну деталь,
описану в джерелі оригіналу |
Коли загалом інформація важлива, але не потребує
деталізації |
||||
|
Перед тим, як напишете… |
Цитуйте у контексті оригіналу, не спотворюйте
думку автора |
Будьте точні, не спотворюйте думку оригінального
тексту |
Будьте точні, не спотворюйте думку оригінального тексту
|
Розподіл на навмисний та ненавмисний плагіат за Баррі Гілмором
|
|
||
|
Копіювання речення чи двох |
||
|
|
||
|
Завантаження
цілої роботи з Інтернету |
Погані
вміння перефразовувати |
||
|
Брати
матеріал дослівно з підручника, щоб відповісти на запитання домашнього
завдання |
||
|
Включення
джерел у список бібліографії, але без цитування їх у тексті роботи. |
