ТЕМА 2
НАУКОВІ КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
2.1. Поняття про наукову комунікацію. Види та форми
наукової комунікації
2.2. Інформаційно-комунікаційні технології як
сучасна форма наукової комунікації
2.3. Пошук, накопичення та опрацювання інформації в
межах наукового дослідження.
2.4. Комп’ютерні технології як універсальний засіб
пошуку інформації
Література:
Основна : 2, 4, 5,
6, 9, 10
Допоміжна 2, 4, 5, 7, 8, 13.
2.1. Поняття про наукову комунікацію. Види та форми наукової
комунікації
У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє
наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання,
поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова
інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами.
Особливе місце в цій системі належить науковій
комунікації.
Наукова
комунікація – обмін науковою інформацією
(ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами.
У процесі НК виділяють п’ять основних
елементів:
1) комунікант - відправник повідомлення (особа, яка генерує
ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).
2) комунікат - повідомлення (фіксована чи
нефіксована наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів,
знаків, кодів).
3) канал – (спосіб передачі наукової
інформації).
4) реципієнт – отримувач повідомлення (особа,
якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).
5) зворотний зв’язок – реакція реципієнта на
отримане наукове повідомлення.
Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її
поділяють на пряму (безпосереднє
спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими
через їхні наукові публікації); вертикальну
(між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну
(пов’язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. Однак
найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні,
документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв’язок.
Формальна наукова
комунікація – обмін науковою інформацією через спеціально
створені структури для генерування, оброблення і поширення наукового знання.
Це видавництва, редакції газет і
журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо,
телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В
наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в
журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора
іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними від цитованого автора до того, хто цитує.
Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між
першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної наукової
комунікації визначається кількістю та якістю опублікованих наукових
результатів. Засоби формальної комунікації в свою
чергу можуть бути розділені – по критерію їх представлення науковому
співтовариству на первинні (наукова стаття і книга, а також форми, що їм передують – тези та
доповіді на наукових конференціях, матеріали яких обов’язково публікуються)
і вторинні
(реферати наукових статей і книг,
різного роду огляди літератури, рецензії, списки анотацій та тематичні
бібліографії).
Неформальна наукова
комунікація – це комунікація, що встановлюється між
комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих
контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним
аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого
взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти,
опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією
стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого
дослідження [10].
Основою різниці формальної і
неформальної комунікації є їх відношення до документально зафіксованим формам
наукової інформації, і перш за все до прийнятих в ту чи іншу історичну епоху
форм публікації наукової літератури.
Документна
наукова комунікація – комунікація,
опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою
інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ – це публікація результатів теоретичних і (чи)
експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації
пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить
зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в
просторі і часі.
У системі наукової комунікації науковий документ
набуває статусу комуніката. Він може бути у вигляді опублікованих тез, тексту
наукової доповіді, статті, опису винаходу, монографії, звіту про
науково-дослідну роботу, дисертації, автореферату дисертації, аналітичного
огляду, реферату тощо. Наукова інформація може передаватися у формі книги,
брошури, журналу, дискети та ін. Переваги таких комунікацій:
· добре збереження наукової інформації;
· можливість вивчення, багаторазового перечитування
інформації;
· можливість доведення до багатьох реципієнтів;
· можливість встановлення права інтелектуальної
власності.
Недоліки документних наукових
комунікацій полягають у складності поновлення, об’ємності
інформації тощо.
Недокументна (усна) наукова комунікація - передача наукової інформації в незакріпленій на матеріальному носієві
формі. Це – телефонні
розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє
спілкування, бесіди тощо. Позитивним
аспектом усних комунікацій є економія часу, можливість більшого порозуміння між
науковцями.
З розвитком комп’ютерних і телекомунікаційних
каналів комунікації можливості вільного дистанційного обміну науковими ідеями
розширюються. Автор може сам створити оригінальний рукопис в електронній формі,
через мережу Internet передати його безпосередньо в редакцію журналу і відразу
ж опублікувати його. Мережеві канали сприяють оперативному формальному і
неформальному обміну інформацією між ученими. Деякі електронні бази даних крім
статей (рефератів) містять також адреси авторів. Це дозволяє звернутися безпосередньо
до автора і встановити з ним контакт. Електронний журнал є місцем
інтегрованої наукової комунікації, в
якій автори, редактори і видавці працюють в одній системі.
Наукова комунікація функціонує ефективно за умови існування
зворотного зв’язку, тобто реакції реципієнта на отримане повідомлення. Інтерес
до повідомлення залежить від багатьох чинників. Тут мають значення
зміст проблеми, наукової ідеї, доступність інформації, місце, час
видання, тираж журналу (монографії),
мова, рівень і стиль публікації. Проявами
зворотного зв’язку реципієнта можуть бути цитування, посилання, відзив, рецензія, написання огляду, реферату, статті,
включення ідей автора у відповідну дисципліну як базове знання
та ін.
Одним з основних показників значення наукового результату
є індекс цитування, який визначає
кількість посилань на ту чи іншу
статтю, автора, журнал, установу, країну. Чим вищий цей показник, тим авторитетнішим є
автор, тим вищий його науковий рейтинг. Посилання свідчать про рівень і
поширення ідеї, її наукове і практичне значення, зростання людських знань,
реальне здійснення наукової комунікації [9].
Науковець повинен знати переваги та недоліки кожної
форми наукової комунікації, вміти відшукати оптимальні шляхи її використання та
уникати можливих проблем.
2.2. Інформаційно-комунікаційні
технології як сучасна форма наукової комунікації
Процес наукового пізнання не в
останню чергу визначається методами і формами наукової комунікації. Тому поява
нових методів і форм наукового спілкування якісно видозмінює і сам процес
наукового пізнання. Зміни, що відбулися в інформаційних технологіях впродовж їх
культурно-історичного розвитку викликали відповідні трансформації у
функціонуванні та організації науково-дослідних установ.
На ранніх етапах розвитку наукова
комунікація здійснювалась за допомогою пера, чорнильниці та паперу і
ефективність обробки інформації була досить низькою. Винайдення друкарської
машинки і телефону дещо полегшив обробку інформації і підвищив ефективність
роботи наукових закладів. Втім лише поява інформаційно-комп’ютерних технологій
значно видозмінює процес роботи науково-дослідних установ. Враховуючи темпи
появи нових комунікаційних засобів, вчені вчаться на практиці використовувати
нові технології ще до того, як вдається пояснити особливості функціонування і
сутність нових інформаційно-комунікаційних процесів.
Загалом будь яка комунікація, у тому
числі наукова, у сучасному інформаційно-комунікаційному просторі набуває дещо
нових рис. Це пояснюється тим, що взаємодія суб’єктів мережевої комунікації
відображає нову якість інформаційних, суб’єкт-об’єктних відносин, які зумовлені
специфічними функціями соціальних мереж. Поява комп’ютерно-символічних світів і
мережевих структур, «інформаційна революція» підтверджують закономірність
переходу людства до якісно нової стадії розвитку, що дозволило стати
комунікації домінуючим фактором сучасної культури, яка змінюється й
розвивається швидше, ніж будь-яка з тих, що існували раніше [3]. Ця культура
створила засоби для того, щоб зберігати накопичене знання у цифровій формі і
фіксувати людську діяльність до найменших дрібниць. Саме широке розповсюдження
цих засобів, в ролі яких виступають інформаційні і комп’ютерні технології, на
думку М. Кастельса, в інформаційну епоху дозволяє говорити про нове «мережеве
суспільство», яке виникає тоді, коли «...спостерігається структурна
реорганізація у виробничих відносинах, відносинах влади і відносинах досвіду.
Ці зміни призводять до значних модифікацій суспільних форм простору і часу та
до виникнення нової культури» [10]
В історії науки в усі часи одним із
важливих джерел інформації на найбільш вдалим і успішним засобом наукової
комунікації був науковий журнал як першоджерело для опублікування результатів наукових
досліджень та обміну думками. Саме тому поява нової форми наукового журналу –
електронного, зумовила цілу низку змін і у самій системі наукових комунікацій.
До переваг електронних журналів слід віднести: швидкість підготовки та
поширення публікацій (адже стаття може бути доступною значно раніше, ніж в
друкованому варіанті журналу); доступність в Інтернеті в будь-який час з
будь-якого робочого місця (тобто ученим не потрібно витрачати свій дорогоцінний
час у бібліотеках); можливість «зкачувати» електронний текст для подальшої
роботи (копіювання, примітки, конспект тощо) тощо. Стрімкий розвиток
електронних журналів і їхні безумовні переваги спричиняють навіть прогнози щодо
припинення вже в недалекому майбутньому видання традиційних (паперових) журналів.
А нові технології спричинили й подальші дискусії у фахових колах навколо
моделей наукової комунікації взагалі, і запропонували альтернативні моделі,
серед найбільш відомих нині «Відкритий Доступ» (2 складові цієї ініціативи:
Відкритий Архів чи Інституційний Репозитарій та Журнали Відкритого Доступу)[1]. Будапештська ініціатива Відкритого Доступу (BOAI)
була опублікована в 2002 році як альтернативна модель наукової комунікації, що поєднувала
старі традиції і новітні можливості мережі Інтернет[2]. Прихильники BOAI сподівалися, що забезпечення
безкоштовного доступу учених, дослідників, викладачів і всіх, хто цікавиться
наукою, до якісної відрецензованої експертами наукової літератури у мережі
Інтернет прискорить наукові дослідження, полегшить обмін інформацією і принесе
суттєву суспільну користь.
Під «відкритим доступом» згідно BOAI
розуміються «відкриті для всіх публікації в Інтернеті, які можна читати,
завантажувати, копіювати, поширювати, роздруковувати, знаходити чи приєднувати
до повних текстів відповідних статей, використовувати для створення
вказівників, вводити як дані в програмне забезпечення чи використовувати для
інших законних цілей при відсутності фінансових, правових чи технічних перешкод10.
Такий доступ до наукових цифрових колекцій і архівів дає змогу швидко
підготувати електронні книжки і навчальні матеріали, полегшує пошук потрібних
текстів, сприяє інтеграції до глобальних наукових баз даних, зменшуючи тим
самим ступінь наукової ізоляції та створюючи нові можливості для спільних
наукових проектів.
Водночас, приймаючи участь в
інформаційному обміні не всі люди «є масово залученими до виробництва
теоретичного знання, а тільки «споживають» його у формі технологій. В результаті
наукове знання стає цінністю лише для великих корпорацій, які здатні
трансформувати його в елемент політичної і економічної влади… Хоч це не
означає, що рядовий громадянин є повністю прорахованим споживачем…»[3]. С. Ягодзінський висловлює слушну думку, що саме
новітні комунікаційні канали повноцінно розкривають соціокультурний потенціал
глобальних інформаційних мереж. Стрімкий розвиток інформаційних технологій та
розвиток мережі Інтернет вносить свої корективи в класичну наукову та освітню
системи. І доступ до баз даних електронних бібліотек та можливість
дистанційного доступу є лише невелика частина їхнього потенціалу.
2.3. Пошук, накопичення та опрацювання інформації в
межах наукового дослідження.
У
загальному розумінні під терміном «інформація» розуміють певні відомості, які є
зрозумілі і корисні для користувача. Інакше кажучи, інформація – це комплекс нових знань щодо явищ і подій
дійсності, які отримує споживач (суб’єкт) у процесі своєї діяльності.
Наукова
інформація в сучасному світі поширюється у двох формах: у традиційній паперовій
формі і в електронній формі в мережі Інтернет. Наукова інформація в паперовій
формі поширюється у вигляді традиційних друкованих книг, журналів, бюлетенів,
довідників. Наукова інформація в електронній формі поширюється в загальному
вигляді як інтерактивні документи на таких носіях інформації як флеш-диски,
DVD- і CD-диски. Найширше наукову інформацію поширено в мережі Інтернет.
Наукова
інформація поширюється в часі і просторі певними каналами, засобами і методами.
Найпоширенішою є класифікація наукової інформації залежно від нагромадження,
використання, призначення:
· технічна
-характеризує фізичні процеси в різних об’єктах при створенні продукції із
вихідних компонентів;
· економічна
- відомості про економічний розвиток суспільства і його ефективність;
· соціальна
- відомості про людину, колектив і суспільство в цілому як об’єкт дослідження5
Джерела
інформації у наукових дослідженнях поділяють на:
–
рукописні (джерела, при створенні
яких письмові знаки наносять від руки. До рукописів належать також джерела
інформації, створені за допомогою засобів машинопису і комп’ютера. Наприклад,
науковий реферат, депонований рукопис, дисертація тощо.);
–
друковані (друкована продукція, що
пройшла редакційно-видавничу обробку, наприклад, підручники, посібники,
журнали, брошури тощо) (табл. 2.1).
Таблиця 2.1. – Класифікація друкованих джерел інформації, які можуть
використовуватись у бухгалтерських наукових дослідженнях [2]
|
Типи друкованих |
Характеристика |
|
Офіційні |
Публікації законодавчих, нормативно-правових актів
державних і господарських органів управління |
|
Наукові |
Результати наукових, експериментальних та інших
досліджень у галузі бухгалтерського обліку (дисертації, монографії,
автореферати дисертацій, препринт, збірники наукових праць, тези доповідей на
конференціях тощо) |
|
Науково-популярні |
Відомості у галузі бухгалтерського обліку,
призначені для ознайомлення з ними непрофесійного загалу читачів (брошури,
книги) |
|
Підручники |
Знання наукового і прикладного характеру, зведені
у систему, призначені для науково-педагогічних цілей |
|
Виробничі |
Знання з організації та методики бухгалтерського обліку
і аудиту для використання у практичній діяльності фахівцями |
|
Довідкові |
Містять коротку наукову і прикладну інформацію для
ознайомлення практикуючих фахівців у галузі бухгалтерського обліку, а також
для наукових досліджень |
|
Патентно- |
Правила, норми і нормативи, технологічні вимоги,
стандарти, призначені для використання у галузі бухгалтерського обліку |
|
Нормативно- виробничі |
Право на використання інтелектуальної власності,
трудову діяльність у галузі бухгалтерського обліку |
|
Каталоги |
Нормативно-виробничі довідники різних видів знань
наукового прикладного характеру |
|
Інформаційні |
Систематичні відомості про видані праці з питань
науки і практичної діяльності у галузі бухгалтерського обліку |
Крім
того інформація поділяється на:
· первинну.
Вони містить переважно нові науково -технічні відомості, які є результатом
науково-дослідної діяльності, проектно -конструкторської і практичної
діяльності (документи відображають господарські операції) або нове осмислення
відомих ідей і фактів (книги,
періодичні видання, науково -технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи
тощо)
· вторинну.
Результат переопрацювання
одного або кількох первинних документів. (бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди, довідкові та
інформаційні видання, переклади, бібліотечні каталоги, бібліографічні покажчики
і картотеки, а також регістри
бухгалтерського обліку господарської діяльності підприємств і підприємців,
складені на підставі первинної документації)8.
Новим
джерелом інформації кінця XX ст. став Інтернет – всесвітнє об’єднання
регіональних і корпоративних мереж, що створюють єдиний інформаційний простір
завдяки використанню стандартних протоколів передачі інформації. Інтернет
змінив основи створення, розповсюдження і використання наукових знань у світі. Джерела інформації Інтернет класифікують на:
1) пошукові
системи:
– глобальні пошукові системи: Google (http://www.google.com),
Yahoo (http://www.yahoo.com);
Lycos (http://www.lycos.com)
; Magellan (http://www.mckinley.com);
The Electric Library (http://www.elibrary.com/id/2525)
– національні пошукові системи: МЕТА
(http://meta.ua/), InfoReS (http://el.visti.net), Asearch (http://search.kiev.ua).
2)
спеціальні бази даних:
– SCOPUS (https://www.scopus.com/)
– Web of Science (https://apps.webofknowledge.com/ )
3) сайти-довідники, енциклопедії, інформація
про компанії, організації:
- Вікіпедія (http://wikipedia.org);
- ЛІГА.Досье
(http://file.liga.net/);
- Кореспондент.net (http://files.korrespondent.net/);
4) безкоштовні
та платні ресурси з нормативно-правовою інформацією:
- Верховної Ради України (http://zakon.rada.gov.ua);
- ЛІГА.Закон (http://www.ligazakon.ua/);
5) офіційні сайти органів влади, політичних і громадських
організацій:
- Верховна Рада України (http://portal.rada.gov.ua/);
- Кабінет Міністрів (http://www.kmu.gov.ua/);
- Президент України (http://www.president.gov.ua/);
6) форуми,
чати, блоги тощо:
- Українська правда (http://forum.pravda.com.ua);
- ЛІГАБізнесІнформ (http://forum.liga.net/);
Кореспондент.net (http://forum.korrespondent.net/);
7) сайти
інформагентств, повністю відкриті для користувачів: - УНІАН (http://www.unian.net/);
- РБК-Україна (http://www.rbc.ua/).
Перелік
інформаційних ресурсів вільного доступу можна знайти на офіційному сайті ЛНТУ в
закладці бібліотека- електронні ресурси або за посиланням http://library.lntu.edu.ua/elektronni-resursi/resursi-vidkritogo-dostupu.html
Після збору необхідних джерел інформації дослідник починає
наступні етапи бухгалтерського наукового дослідження: аналіз,
інтерпретація та узагальнення отриманої інформації, що міститься в них.
Аналіз джерел
наукової інформації дозволяє:
1) виявити здобутки науки бухгалтерського обліку, її досягнення
і недоліки;
2) визначити основні тенденції у поглядах фахівців на обрану
проблему з огляду на те, що вже досягнуто в науці;
3) визначити актуальність і рівень вивченості проблеми;
4) обрати напрям дослідження;
5) забезпечити достовірність висновків і наукових результатів
дослідника
Огляд літератури за темою дослідження демонструє вміння
дослідника систематизувати джерела, критично їх розглянути, виділити суттєве,
оцінити зроблене раніше іншими дослідниками, визначити головне в сучасному
стані вивчення теми.
У процесі аналізу інформації дослідник має багаторазово
опрацювати зібрані джерела інформації в доступному для нього темпі і в строки,
визначені програмою наукового дослідження.
Робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій:
– ознайомлювального читання джерела;
– творчого дослідження його змісту.
У
ході дослідження дослідник опрацьовує велику кількість літературних джерел,
інформацію з яких неможливо запам’ятати чи виписати в повному обсязі, тому
необхідно при її обробці використовувати способи фіксації інформації: анотація,
резюме, тези, реферат, цитата, конспект, покажчики.
Важливим етапом наукового дослідження є інтерпретація інформації – це дослідницька діяльність, пов’язана з
тлумаченням змістової сторони наукового твору на різних його структурних рівнях
через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Зміст досліджуваного наукового
явища в інтерпретації виявляється через відповідний контекст на фоні
сукупностей вищого порядку.
Предметом інтерпретації можуть бути:
– будь-які елементи наукового твору (фрагменти, мотиви,
алегорії, символи і навіть окремі речення та слова), співвіднесені з
відповідним контекстом твору або позатекстовою ситуацією;
– науковий твір як цілість, коли у творі й поза ним відшуковують
те завуальоване, приховане, що з’єднує усі компоненти в одне ціле й робить твір
неповторним;
– наукова цілість вищого порядку, ніж науковий твір, наприклад, творчість
науковця, наукова школа, науковий напрям, науковий період.
Процедура інтерпретації – це насамперед перетворення певних
даних на логічну форму у процесі доказування гіпотез, які визначаються ще на
стадії розробки програми дослідження, а включаються в роботу дослідника лише на
стадії інтерпретації.
Результати аналізу та інтерпретації джерел інформації мають бути
узагальнені дослідником. Узагальнення
наукової інформації дає можливість орієнтуватися в різноманітті об’єктів,
ідентифікувати конкретний об’єкт у їх різноманітті, структурувати і групувати
об’єкти й бути рішенням для визначених проблем. Узагальнення наукової
інформації має кілька видів, і для того щоб визначити, за допомогою якого саме
виду узагальнення буде відбуватися вирішення визначених проблем, розглянемо
існуючі класифікації видів узагальнення.
У наукових дослідженнях у галузі бухгалтерського обліку можуть
бути використані різні види узагальнення отриманої наукової інформації:
– за допомогою переходу від конкретних висловлювань до пропозицій,
що містять змінні;
– за допомогою введення нових понять, правил, операцій, законів;
– за допомогою аналізу змісту деяких тверджень, що виникають у
ході розвитку науки;
– як перенесення закономірностей, дійсних для однієї галузі, на
нові предметні галузі;
– за допомогою індукції, тобто перехід від суджень, теорій, що
мають часткове значення, до загальних закономірностей;
– за допомогою поєднання двох або декількох закономірностей в
одну більш загальну закономірність [2].
2.4. Комп’ютерні технології
як універсальний засіб пошуку інформації
Пошукові системи
– це складні технічні комплекси, що містять десятки швидкодіючих комп’ютерів,
обслуговування яких ведуть сотні фахівців. Пошукові системи інакше називають:
пошуковими засобами або пошуковими машинами.
Пошукові системи містять три основні
компоненти:
· веб-сторінка
з пошуковим механізмом, яку користувачі використовують як інтерфейс для
взаємодії з базою даних;
· база
даних, де міститься інформація, що зібрана спеціальними програмами пошукової
системи. Власне наявністю баз даних пояснюється висока швидкість виведення
результатів пошуку на сторінку пошукової системи;
· пошукові роботи (Robots), павуки (Spiders) або
хробаки (Worms) - спеціальні програми, які автоматично періодично «відвідують»
сайти, збирають відомості про вміст сторінок, тобто індексують їх і наповнюють
бази даних пошукової системи.
Щоб скористатися пошуковою системою потрібно завантажити її веб-сторінку
і сформувати запит, за яким відбувається відбір документів з розподіленої бази
даних, що зберігається на серверах в Інтернеті. Запит формується за допомогою
ключових слів (одного або кількох). Результати пошуку видаються користувачу у
вигляді переліку адрес сторінок (гіперпосилань) і короткої анотації до них.[4]
Значно підвищують вибірковість пошуку
фільтри, якими забезпечуються пошукові системи.
Фільтри дозволяють:
• обмежити список відібраних документів
за допомогою логічних операторів (так званий складний пошук);
• обмежити простір пошуку типом
протоколу, за допомогою якого було створено документ (пошук на сайтах або у
телеконференціях);
• обмежити відібраний матеріал часовим
відрізком, певними датами створення шуканого документа (наприклад, між 1
вересня 2019 р. і 20 травня 2023 р.);
• відібрати документи, що складені
однією мовою (українською, російською тощо);
• обмежити відбір документів територією
розміщення серверів (наприклад, тільки з Європи, України чи навіть, лише з
Львівської області);
• обмежити пошук певною частиною
документа (заголовок, доменна адреса);
• відібрати документи, які містять
фразу із заданим порядком розташування ключових слів.
Деякі пошукові системи при ранжируванні
враховують індекс цитування (посилальна популярність, авторитетність,
тематичний індекс цитування, ІЦ, ТІЦ, Page Rank, Link Popularity) -
кількість посилань в Інтернеті, що вказують на конкретний сайт. Чим їх є
більше, тим вищим є індекс цитування.
Результати
пошуку за допомогою різних пошукових систем будуть різнитися між собою. Це
пояснюється тим, що в кожній пошуковій системі застосовуються різні алгоритми
індексації, різна періодичність оновлення інформації в базі даних, охоплюється
різний простір навколишніх серверів, і відповідно індексується різне число
документів.
В спеціалізованих системах пошук часто
відбувається не за допомогою ключових слів, а за відомими іменами файлів.
Окрім
пошукових систем, використовуються інші механізми пошуку і збереження інформації
в глобальній мережі. Природним чином утворилися комбіновані (гібридні) пошукові
системи, які називають порталами. Вони містять відомості про сторінки різних
тематичних напрямів і дозволяють проводити пошук, як за допомогою ключових
слів, так і за допомогою каталогів.
Каталоги можуть бути
глобальними, національними, загальними і спеціалізованими (галузевими,
тематичними тощо).
Таким чином, пошукові системи і
тематичні каталоги мають свої особливості і взаємно доповнюють один одного.
Пошукові системи «оглядають» велике
число сайтів, що знаходяться на різних серверах. Тут, нажаль, автоматичний
відбір шуканих документів супроводжується чималим числом помилок. База даних
каталогу зберігається на одному сервері і містить менший об’єм інформації, ніж
в базі даних пошукової системи. Проте, результати пошуку за допомогою каталогів
мають більшу релевантність в порівнянні з пошуком за допомогою пошукової
системи6.
В
даний час існує 3 основних міжнародних пошукових системи - Google, Yahoo і MSN, що мають власні бази даних і
пошукові технології. Більшість інших пошукових систем використовує в тому чи
іншому вигляді технології трьох перерахованих. Детальну інформацію про Пошукові
системи і Пошукові машини можна отримати за джерелом 13 допоміжної
літератури.
