ТЕМА 1

СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ З ОБЛІКУ ТА ОПОДАТКУВАННЯ

1.1. Наука: поняття, історія, класифікація. Бухгалтерський облік як наука.

1.2. Сучасні теорії мікро- та макроекономічного аналізу.

1.3. Сутність поведінкової економіки

1.4. Поняття наукового дослідження та його послідовність.

1.5. Методологія наукових досліджень в обліку і оподаткуванні

Література:

Основна : 2, 3, 4, 5, 6

Допоміжна 2, 4, 7, 9.

1.1. Наука: поняття, історія, класифікація. Бухгалтерський облік як наука.

Кожна наука, щоб відповідати своєму призначенню, повинна бути не лише системою наукових знань, але одночасно й засобом, методом його зміни та перетворення.

Наука – це динамічна система знань, які розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей. Незважаючи на наявні відмінності в трактуваннях різних дослідників, найбільш поширеними визначеннями поняття «наука» можна систематизувати у розрізі трьох векторів:

· як форму людських знань, складову частину духовної культури (в цьому сенсі наука трактується як результат діяльності людини);

· як специфічну сферу людської діяльності, яка спрямована на отримання нових знань (прихильники даного підходу розглядають науку як процес);

· як соціальний інститут (згідно цієї точки зору, що набула найбільшого поширення серед правників, під наукою розглядають сукупність наукових установ, дослідницьких організацій, асоціацій вчених тощо) [2].

Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу.

Термін «наука» застосовується для назви окремих галузей наукового знання.

Як специфічна сфера людської діяльності, вона є результатом суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей.

Наука в сучасних умовах виконує такі конкретні функції:

· пізнавальну – задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;

· культурно-виховну – розвиток культури, гуманізація виховання і формування інтелекту людини;

· практично-діючу – удосконалення виробництва і систем суспільних відносин.

Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об’єктивного світу.

Наука створена для безпосереднього виявлення суттєвих ознак усіх явищ природи, суспільства і мислення.

Матеріальні об’єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, які об’єднуються у три великі групи наук:

· природничі (математика, фізика, біологія, хімія та ін.);

· суспільні (історичні, філологічні, економічні та ін.);

· науки про мислення (логіка, філософія, психологія та ін.).

Коли виникла наука? Питання це являється складним. Справа в тому, що немає однозначності в трактуванні – що слід вважати наукою. З позицій сучасності вся сукупність знань, аж до Нового часу, виглядає ще як не наука. Але якщо подивитися глибше, то і в попередні епохи раціональне мислення робило все можливе для вирішення практичних та пізнавальних задач.

Зрозуміло, що з точки зору сучасної науки ми чітко бачимо недоліки минулих теорій, гіпотез, уявлень, але в той же час ми не бачимо недоліків сучасних теорій, сучасних помилок, усвідомлення яких можливе лише в майбутньому.

Тому найрозумніше було б говорити не про якусь хронологічну точку одномоментного виникнення науки, а про основні етапи які пройшла наука у своєму розвитку.

Виникнення науки в Європі сягає VI-Vст. до н.е. Давньогрецькі мислителі Платон, Сократ, Аристотель, роздумуючи над явищами природи, висунули діалектичну природу мислення: вивчали принципи побудови суджень, правила умовиводів, питання термінології.

У XVI-XVII ст. Ф. Бекон та Г. Галілей обґрунтували, що наукове пізнання базується на планомірному експерименті.

За характером спрямованості та безпосереднього зв’язку до практики науки поділяють на:

· Фундаментальні – завданням є пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи і суспільства.

· Прикладні – безпосередня мета полягає в застосуванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнавальних і соціально-практичних проблем.

Таблиця 1.1 - Загальна класифікація наук в Україні

01. Фізико-математичні науки 02. Хімічні науки 03. Біологічні науки 04. Геологічні науки 05. Технічні науки 06. Сільсько-господарські науки 07. Історичні науки 08. Економічні науки 09. Філософські науки 10. Філологічні науки 11. Географічні науки 12. Юридичні науки

13. Педагогічні науки 14. Медичні науки 15. Фармацевтичні науки 16. Ветеринарні науки 17. Мистецтво-знавство 18. Архітектура 19. Психологічні науки 20. Військові науки 21. Національна безпека 22. Соціологічні науки 23. Політичні науки 24. Фізичне виховання та спорт 25. Державне управління

Бухгалтерський облік як наука і практична діяльність тісно пов’язаний з цілою сукупністю фундаментальних і прикладних дисциплін.

Теорія обліку передусім спирається на філософію, яка вивчає найбільш загальні закони розвитку суспільства і пізнання. Ці закони визначають розвиток теорії і практики бухгалтерського обліку, для яких важливе значення мають такі розділи філософії, як онтологія та гносеологія.

Бухгалтерський облік спирається на широку законодавчу базу, яка регулює діяльність підприємства. Правова регламентація розглядається не тільки як метод, а і як принцип управління. Тому юридичні науки, правові дисципліни формують правове поле бухгалтерського обліку підприємств, організацій і установ.

Необхідність обліку, його сутність не можна пояснити науково, якщо немає наукового пізнання його генезису, ролі та місця в суспільному житті. Професор Ф.Ф. Бутинець в одній із багатьох своїх праць називає наступні передумови становлення бухгалтерського обліку як самостійної науки[1]:

1. Облік виник як об’єктивна необхідність будь-якого суспільного виробництва і відображає досягнутий рівень практики організації виробництва.

2. Визначення бухгалтерського обліку в Законі «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

3.Розвиток галузей економіки та нові задачі, що постають перед економікою держави висувають і чимало теоретичних проблем, що вимагають більше уваги як господарюючих суб’єктів, так і вчених.

4. Науковий прогрес у світі створив потужний потік інформації, що є важливим джерелом контролю.

5. Цілі та завдання бухгалтерського обліку на кожному етапі його розвитку визначаються власником.

6. Підготовка кадрів.

7. Автоматизація виробництва, комп’ютерна обробка облікових даних, інтеграція обліку.

8. Бухгалтерський облік набув кількісного та якісного зросту. Облік досяг певного рівня пізнання, має свої методи дослідження, закони, закономірності і категорії, внаслідок чого існування його, як самостійної науки, є необхідним.

9. Накопичені матеріали обліку про безгосподарність і марнотратство, розкрадання власності й ухилення від сплати податків практично ніким не узагальнюється і не вивчається.

10. Наука про бухгалтерський облік виступає як самостійна і комплексна галузь знань.

11. Наука про бухгалтерський облік має свою літературу, великий обсяг накопиченого наукового матеріалу та вчених в цій сфері знань

Таким чином, характерними особливостями бухгалтерського обліку як науки є:

·      бухгалтерський облік є комплексною наукою в широкому розумінні цього слова. Її можна віднести до числа спеціальних, міжгалузевих, функціональних;

·      єдиним предметом її дослідження є наявність, рух, збереженість і ефективність використання засобів підприємства, тобто вивчення і розробка способів збереження власності, надання інформації для управління та визначення фінансового результату;

·      наука про облік відрізняється специфікою своїх об’єктів і методів дослідження;

·      науці бухгалтерський облік властива специфічна активна спрямованість на практику. Через це її можна віднести до числа конкретних функціональних наук [3].

Отже, бухгалтерський облік безсумнівно є наукою, про що свідчить розробка його методологічних основ, визначення предмету й об’єктів дослідження, встановлення мети вивчення цих об’єктів, систематизація знання про ці об’єкти, наукове обґрунтування категорій та їх класифікація.

1.2. Сучасні теорії мікро- та макроекономічного аналізу.

З розвитком суспільства більш актуальними стають дослідження, які будуються на великих обсягах інформації, тому відчутною стає потреба в зборі даних, їх обробці, емпіричному тестуванні теоретичних гіпотез, істотному поліпшенні інформаційних технологій. Завдяки розширенню використання комп’ютерної техніки діапазон економічних інструментів в економічному аналізі значно розширюється. Підвищення ефективності впровадження економічного інструментарію зумовлено введенням кліометрічних методів, економетричного моделювання [2].

Кліометрія як методологія орієнтується на з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, тоді як більш традиційні напрями економічної теорії переважно орієнтуються на опис економічних процесів і подій минулих епох. Кліометрічне дослідження включає кілька етапів:

· постановка змістовної задачі з економічної історії (гіпотеза);

· введення в розгляд певної тези економічної теорії, пов’язаної з постановкою завдання, її формалізація;

· пошук репрезентативних історичних джерел, що містять відомості (як правило, статистичні) про процеси, що досліджуються;

· обробка даних, статистична перевірка гіпотези за допомогою економетричних методів або моделей;

· змістовна інтерпретація отриманих результатів.

Кліометрію визначають як науку, що вивчає економічну історію із застосуванням методів економічного аналізу, статистичного моделювання та розрахунку можливих альтернативних версій розвитку економіки в минулому. Це міждисциплінарний напрям, що виник на стику історії та економіки. Його також називають «новою економічною історією».

Дослідження мікропроцесів, спрямовані на вирішення проблеми ефективного розподілу ресурсів завдяки ринковим силам, здійснюються за різними напрямами, основними з яких є [3]:

· теорія економічної рівноваги. Ця теорія доводить, що нефінансові фактори повинні бути враховані при аналізі економічної взаємодії в реальному житті. Теорія обґрунтовує, що на формування цін впливають високі трансакційні витрати та ви-трати на пошук товару, а також ризик отримання продукту поганої якості, що суттєво звужує можливості вибору.

· контрактна теорія. Теорія враховує всі параметри нефінансового характеру, що містяться в кожній усній чи письмовій угоді і здатні суттєво впливати на рішення сторін. Контракти здатні істотно послабити конфлікт інтересів між учасниками економічної взаємодії, а тому набувають великого поширення та складніших форм у розвинутих суспільствах. Сучасна теорія контрактів базується на головних моделях, що формалізують ідеї інституціональної та інформаційної економіки (модель асиметрії інформації, модель принципал-агент конфлікт, модель інформаційних сигналів, модель морального ризику, модель неповних контрактів) .

· теорія ігор. Описує раціональну поведінку в ситуаціях конфлікту. У стимуляційних іграх люди грають ролі в уявному світі, утвореному сценаристом. Експериментальні ігри – це психологічні ігри, які мають місце в реальному світі з реальними ставками, втратами та виграшами. Протягом гри учасник може діяти як раціонально, так і ірраціонально. Ключовою дослідницькою проблемою теорії ігор є оцінка розходження поведінки повністю раціонального («економічного») гравця з поведінкою реальної людини в конфлікті.

· теорія економічного управління межами фірми. У цій теорії на перший план висувається дослідження управління фірмою. Економічні угоди трапляються не тільки на ринках, а й також і в межах фірм, асоціацій, домашніх господарств, агентств, що дозволяє аналізувати з цих позицій соціальні організації. Ринки (як мережева система організації господарських відносин) й ієрархічні організації типу фірм становлять альтернативні структури управління, які відрізняються підходом до вирішення конфліктів інтересів

Застосування окремих методів та прийомів дослідження макровідносин відрізняється значною специфікою на кожному із двох рівнів їх вивчення – теоретичному і емпіричному. Останній став провідним методом для опису та структурного аналізу макроекономічних моделей.

Емпіричні дослідження – це спостереження й вивчення конкретних явищ, використання експериментів, групування, класифікація та опис результатів, впровадження їх у практичну діяльність людей.

На основі цих теорій пропонуються припущення або гіпотези, на базі яких складаються прогнози конкретних подій, які можуть бути перевірені відповідними експериментами. Теорії, на яких ґрунтуються гіпотези та прогнози, залежно від результатів експерименту, будуть підтверджені чи спростовані. Емпіричний аналіз спирається на менш конкретні теоретичні припущення. Це, в основному, використовується для визначення того, які політичні потрясіння відбулися і які наслідки можуть бути через відсутність змін політичного режиму.

Теорія економічної політики побудована на концепції непослідовності політики в часі. Протягом багатьох десятиліть одне зі складних завдань урядів становить досягнення довгострокових цілей, серед яких і стабільність цін. Для того, щоб саморегулююча ринкова система працювала в цьому напрямку, необхідна відкритість, прозо-рість грошово-кредитної політики й довіра до влади. Дуже часто уряди різних країн помиляються в прогнозах, а держави регулярно потрапляють в «інфляційну пастку». Вчені довели, що всі проблеми випливають зі стратегічних економічних і політичних помилок.

Теорія ринкової влади С. Хаймера – полягає в тому, що суб’єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Іноземне інвестування здійснюється для придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються й так звані «захисні інвестиції», тобто створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтернаціоналізації ґрунтується на тому, що кожна фірма має за мету мінімізацію трансакційних витрат (витрат на укладення угод). Завдяки їх зменшенню операції фірм починають набувати «внутрішнього характеру», тобто відбувається інтернаціоналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Прихильники концепції конкурентоспроможності галузі пояснюють міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів.

Згідно з концепцією технологічного нагромадження міжнародний рух капіталу є наслідком розвитку технології та інноваційного процесу. Фірма створює нові технології для за-кріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн – експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу [3].

1.3. Сутність поведінкової економіки

Реалістична економічна теорія має пояснювати й передбачати не лише поведінку ринків та інституцій, а й економічну поведінку індивіда.

Економічна поведінка – це людська поведінка, пов’язана з вибором і прийняттям рішень щодо раціонального використання ресурсів (простору, енергії, матеріальних ресурсів, часу, зусиль, грошей) для задоволення потреб. Брати до уваги результати досліджень людської поведінки необхідно з огляду на те, що індивіди реагують на економічні умови залежно від того, як вони їх сприймають. Ці сприйняття, оцінка і, відповідно, рішення можуть бути помилковими. Людина не завжди приймає оптимальні рішення й максимізує корисність. Цю проблему розглядає поведінкова теорія, яка складається із сукупності концепцій і теорій, що описують процес прийняття рішень у різних галузях економіки [3].

Поведінкова теорія як один із дослідницьких напрямів, що є альтернативним до основної неокласичної течії економічної науки, не обмежується лише описовими методами, а й прагне побудувати модель прийняття рішень. У структуру поведінкової економіки входять: поведінкова економічна теорія; теорія перспектив; економіка добробуту (соціально-економічний аспект забезпеченості продуктами харчування). По суті, поведінкова економіка – це міждисциплінарна галузь, що знаходиться на стику психології та економіки.

У 2018 р. американський вчений Річард Талер отримав Нобелевську премію з економіки за новий підхід у вирішенні питання, які фактори впливають на поведінку у своїй книзі «Нова поведінкова економіка». Поведінкова економіка спирається на довготривалі практичні дослідження, узагальнення яких пояснює мотиви вчинків окремих людей, а також їх груп і доводить, що вони не завжди формуються економічними відносинами.

Ось деякі положення поведінкової економіки:

1. Гроші є найбільш витратним способом мотивувати людей. Соціальні норми не тільки обходяться нам дешевше, але часто є більш ефективними.

2. Безкоштовне заряджає нас емоційною енергією, яка змушує вважати пропозицію більш цінною, ніж вона є насправді.

3. Досить легко маніпулювати бажанням споживачів ви-тратити ту чи іншу суму, а це означає, що споживачі не можуть повністю контролювати ні власні переваги, ні бажання заплати-ти ту чи іншу ціну за продукт або отриманий досвід.

4. Істина полягає в тому, що плацебо ефективне, тому що люди вірять у нього.

5. Для того, щоб людина пристрасно забажала привласнити будь-яку річ, остання повинна дістатися йому якомога важче.

6. Люди є чесними лише настільки, наскільки їх це влаштовує (у тому числі і з погляду відповідності очікуванням інших).

7. Якщо ми визнаємо, що знаходимося в пастці власної точки зору, що не дозволяє нам просунутися на шляху до істини, то можемо погодитися з ідеєю необхідності залучення до вирішення конфлікту і створення правил нейтральної третьої сторони, що не заражена нашими очікуваннями.

8. Коли ми потрапляємо в ситуації, у яких наш особистий фінансовий добробут стикається з нашими моральними стандартами, ми здатні по-новому поглянути на реальність, уявити собі світ з точки зору відповідності нашим власним егоїстичним інтересам і, отже, допустити можливість обману.

Автор робить висновок: люди є заручниками в чужій грі з не завжди зрозумілими правилами. Нам властиво вважати, що ми сидимо за кермом і повністю контролюємо прийняті нами рішення та напрями руху нашого життя; але, на жаль, подібне сприйняття пов’язане, імовірніше за все, з нашими бажаннями (тобто тим, якими ми бажаємо бачити себе), а не з реальним станом речей. Ті психологічні фактори, що впливають на поведінку людей, визначаються як ефекти поведінки. Представники поведінкової економіки розглядають велику кількість таких ефектів, приміром, ефект володіння, мислений рахунок, помилкові уявлення підприємця, вибір за замовчуванням, неприйняття втрат тощо.

1.4. Поняття наукового дослідження та його організація.

У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження – цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій.

Наукове дослідження має об’єкт і предмет на пізнання яких воно спрямоване.

Об’єктом дослідження є процес або явище, що породжує проблемну ситуацію, і обране для вивчення.

Предмет знаходиться в межах об’єкта, який вивчається. Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об’єкта.

Суб’єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Мета наукового дослідження включає визначення об’єкта, достовірність вивчення його структури, характеристик, зв’язків на основі розроблення у науці принципів та методів пізнання для отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження в практику, отримання певного ефекту.

Завдання – це певні напрями дослідження, які дозволяють реалізувати поставлену мету.

Весь процес наукового дослідження можна поділити на етапи:

1. Обґрунтування наукової проблеми, формулювання теми дослідження.

2. Постановка мети і конкретних завдань дослідження.

3. Визначення об’єкта і предмета дослідження.

4. Накопичення необхідної наукової інформації, пошук літературних та інших джерел відповідно до теми і завдань дослідження, їх вивчення й аналіз.

5. Відпрацювання гіпотез і теоретичних передумов дослідження.

6. Вибір системи методів проведення дослідження.

7. Обробка, аналіз, опис процесу та результатів дослідження, що проводилося згідно з розробленою програмою і методикою.

8. Обговорення результатів дослідження.

9. Формулювання висновків та оцінка одержаних [6].

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату.

Науковий результат – нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Ознаки наукового дослідження:

· творчий характер – здобуття нових знань, установлення нових фактів;

·  самостійність – прагнення запропонувати власне розв’язання поставлених завдань;

·  наступність знань – послідовність зв’язку із попередніми дослідженнями у даній галузі, передбачення перспектив наступних досліджень;

· новизна та унікальність – обов’язкові елементи новизни різного ступеня: від узагальнення і конкретизації вже відомого – до принципово оригінальних підходів, технологій;

· зв’язок з іншими науками – розгалуження наукових галузей, утворення на їх перетині нових;

· органічний зв’язок теорії і практики – як найсуттєвіша умова вірогідності науково-педагогічного дослідження [3].

Проведення наукових досліджень є заходом, який необхідний кожному здобувачу освіти для усвідомлення проблеми та набуття навиків її вивчення та подальшого вирішення.

У зв’язку з цим наукове дослідження повинні відбуватися в певному належно організованому порядку (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. – Загальна схема організації наукових досліджень здобувачів вищої освіти[2]

Крок	Етап організації наукового дослідження	Примітка
1.	Робота зі здобувачами вищої освіти щодо пояснення сутності наукового дослідження	У всіх видах дослідження
2.	Вибір напряму дослідження	У всіх видах дослідження
3.	Виділення ключових термінів і підбір наукових праць за обраним напрямом дослідження	У всіх видах дослідження
4.	Обробка отриманої інформації: систематизація за однорідними питаннями, групування з наступним узагальненням і висновками, визначення проблемних питань	У всіх видах дослідження
5.	Формування попереднього плану дослідження на основі опрацьованого матеріалу, обґрунтування актуальності дослідження	У всіх видах дослідження
6.	Вивчення літератури за обраним напрямом, набір тексту роботи, підбір матеріалу для цитування та підкріплення положень дослідження	У всіх видах дослідження
7.	Визначення предмету, об’єкту, мети та завдань дослідження	У всіх видах дослідження
8.	Уточнення плану роботи та подальше опрацювання тексту згідно з графіком	Для кваліфікаційних робіт здобувачів освіти
9.	Виділення і формулювання основних положень наукової новизни за кожним пунктом плану	Для кваліфікаційної роботи магістра
10.	Формування вступу до роботи, формулювання висновків і пропозицій на основі проведених досліджень	У всіх видах дослідження
11.	Написання реферату	Для кваліфікаційної роботи магістра
12.	Підготовка доповіді та ілюстративного матеріалу за основними положеннями наукової новизни для захисту роботи	Для кваліфікаційних робіт здобувачів освіти

1.5. Методологія наукових досліджень в обліку і оподаткуванні

Процес пізнання, як основа будь-якого наукового дослідження, є складним і вимагає концептуального підходу на основі певної методології. Основою розробки кожного наукового дослідження є сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів і певна їх послідовність.

Метод (від грец. methodos «спосіб», «метод», «шлях») – у найбільш загальному випадку означає спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність.

Науковий метод – це спосіб пізнання явищ дійсності, їх взаємозв’язку і розвитку. Метод як засіб пізнання є способом відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Аналізом та вивченням наукових методів займається методологія науки.

Методика – сукупність способів і прийомів доцільного проведення будь-якої роботи: методика виведення високопродуктивних порід тварин, методика наукового дослідження, методика перекладу, удосконалювати методику. Методика – вчення про методи викладання певної науки, предмета: методика фізики, розробляти методику.

Методологія (гр. methodos – спосіб, метод і logos – наука, знання) – вчення про правила мислення при створенні теорії науки, вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу; його філософська, теоретична основа, сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання. Термін «методологія науки», що залежно від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність методів дослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності.

Науковий метод (або Методи наукового дослідження) — сукупність методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об’єктів. Метод включає в себе способи дослідження феноменів, систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань.

Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження.

У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження.

Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:

·      визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

·      направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

·      забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

·      допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

·      забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

·      створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослідження. Методологічні основи даної науки завжди існують поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.

Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності, має чотирирівневу структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію, конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Складність методологічної структури сучасних досліджень вимагає класифікації основних методів наукового дослідження (табл. 1.3).

Існування науково-методичного апарату в науці передбачає наявність та застосування наступних його елементів:

·      методи збору фактів, що мають відношення до об’єкту теорії (спостереження, реєстрація, вимірювання);

·      методи описання фактів (змістовного, реєстраційного і формального), а також властивостей ідеалізованого об’єкта теорії, що випливають із факту, та факторів, що виражаються цими властивостями, а також досліджуваних явищ (процесів), розвиток яких визначається факторами;

·      методи аналізу фактів, властивостей, факторів і явищ за різними показниками і критеріями (оцінка, зіставлення, порівняння, класифікація, впровадження, систематизація);

·      методи обґрунтування наукових висновків, серед яких: методи побудови (синтезу), доведення та методи оцінки достовірності;

·      методи вибору і обґрунтування наукових рекомендацій, в т.ч. методи побудови (синтезу), оцінки й оптимізації;

·      методи інтерпретації та експериментальної перевірки висновків і рекомендацій;

·      методи техніко-економічної оцінки рекомендацій.

Таблиця 1.3

Основні методи наукових досліджень [6]

Класифікаційна ознака	Групи методів
Рівні методологічного аналізу	–  загальнонаукові: історичний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), метод моделювання та ін. – сходження від абстрактного до конкретного; – діалектичні; – методи суміжних галузей науки; – методи окремих галузей науки
Види дослідження	- емпіричні: спостереження, експеримент, тестування; моделювання; – теоретичні: аналогія, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аксіоматика, узагальнення; – метатеоретичні: методи системного і комплексного аналізу, термінологічний підхід, періодизація
Сфера застосування методів	– організаційні: порівняльний, лонгітюдний, комплексний; – емпіричні: спостереження, діагностичні, експериментальні, праксометричні; – методи обробки даних: кількісні (кореляційний аналіз, факторний аналіз, регресивний аналіз, дисперсійний аналіз, кластерний аналіз); якісні (класифікація, диференціація, категоризація )

До методів обробки інформації відносяться групування, розрахунок відносних та середніх величин, показників варіації, розробка таблиць, графічне відображення інформації, побудова рядів динаміки, розрахунок індексів і оцінка залежностей показників між собою.

Перш за все при виборі методів дослідження слід враховувати:

· поставлене питання дослідження, його основну ідею, гіпотезу. Передусім необхідно визначити, чи дійсно обраний метод забезпечує можливість з’ясування сутності проблеми;

· реальні умови його застосування на практиці;

· які з методів дозволяють отримати найбільш достовірні результати;

· якими знаннями в області методології та методики, а також яким досвідом володіє дослідник.

Результати дослідницької роботи залежать від вибору системи методів та від методичного забезпечення наукової роботи в цілому.

Для сучасної науки характерним є намагання використовувати різноманітні методи і прийоми. Саме це визначає використання системного підходу при проведенні наукового дослідження.

Системний підхід розширює можливості використання в економічній науці методів і технічних прийомів інших наукових дисциплін, які застосовують експеримент і широкі емпіричні дослідження та користуються при цьому найбільш сучасними інструментами наукового пізнання. Такими науковими дисциплінами є соціологія, психологія, соціальна психологія та інші області наукового знання.

На основі вибору методів, що використовуються на окремих етапах дослідження, визначається методика дослідження – сукупність методів і прийомів правильного і цілеспрямованого вивчення явищ. При визначенні методики необхідно використовувати не тільки особистий досвід, але й досвід інших дослідників.

Під методологією бухгалтерського обліку слід розуміти вчення про методи наукового дослідження, тобто знання всієї сукупності прийомів і засобів теоретичного пізнання господарських явищ і процесів, виявлення їх властивостей, що утворюють предмет бухгалтерського обліку. Методологія визначає, що і як вивчається за допомогою теорії.

Метод бухгалтерського обліку – це система способів і прийомів, які забезпечують суцільне, безперервне й взаємопов’язане відображення та економічне узагальнення в грошовому виразі об’єктів бухгалтерського обліку з метою збереження власності, надання інформації для управління та контролю за процесом отримання прибутку, його формування (визначення) та розподілу.

Традиційно склалося, що метод бухгалтерського обліку визначається як сукупність восьми елементів (адитивний підхід): документування, інвентаризація, оцінка, калькулювання, рахунки й подвійний запис, баланс і звітність. Такої думки дотримується більшість авторів.

При визначенні методу бухгалтерського обліку потрібно виходити з економічного підходу до сутності його об’єктів, для відображення яких і призначений метод, адже метод науки визначається характером і змістом предмету, що вивчається, розробляється теорією у тісному зв’язку з його змістом. При формулюванні визначення методу бухгалтерського обліку необхідно враховувати й правовий зміст об’єктів бухгалтерського обліку, що в сукупності з економічним аспектом забезпечить повноту нового визначення.

У процесі наукового дослідження необхідно розуміти також поняття «методика наукового пізнання», яке виражає певну послідовність вирішення конкретного наукового і практичного завдання, а також сукупність і порядок застосування відповідних методів дослідження. Загалом, методика дослідження – це сукупність прийомів і способів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним (емпіричним) матеріалом. Методологія як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має чотирирівневу структуру, зокрема: фундаментальні, загальнонаукові, конкретно-наукові принципи, конкретні методи, що використовуються для вирішення спеціальних завдань дослідження [5].

---

[1] Бутинець Ф.Ф. Становлення бухгалтерського обліку як науки. Розвиток науки про бухгалтерський облік. Збірник текстів доповідей на міжнародній науковій конференції. Житомир: ЖІТІ, 2000. 252 с

[2] Малюга Н.М. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. –Житомир: ПП “Рута”, 2008. –476 с