Тема 4. Значення та роль ТНК в сучасних
міжнародних економічних відносинах
1. Економічна сутність
транснаціональних корпорацій: позитивні та негативні тенденції їх діяльності
2. Вплив
діяльності ТНК на динаміку економічного зростання економічно розвинутих країн
та країн, що розвиваються
3. Проблеми діяльності
ТНК в Україні та шляхи їх вирішення
1.Економічна сутність транснаціональних корпорацій:
позитивні та негативні тенденції їх діяльності
У другій
половині ХХ ст. основною тенденцією світової економіки є прискорення темпів
глобалізації, зумовленої міжнародною міграцією капіталів, використанням
міжнародного поділу праці, поглибленням спеціалізації країн, поширенням їх
економічних взаємовідносин та взаємозалежності. За цих умов центральним
суб’єктом глобальної трансформації світового економічного зростання стали
транснаціональні компанії (далі – ТНК), які поступово завойовують нові ринки,
розташовуючи в різних країнах світу свої філії.
У світовій
економічній літературі існує декілька термінів для позначення компаній, що
мають міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій
(багатонаціональні, міжнародні, транснаціональні, глобальні, інтернаціональні
тощо). Такі компанії зареєстровані в одній країні, але здійснюють виробництво
та інші ділові операції в інших країнах.
Прийнято
вважати, що за належністю капіталу компаній, які здійснюють міжнародне
виробництво, можна поділити на два види: транснаціональні та багатонаціональні.
Так,
транснаціональні компанії – національні за капіталом та контролем, але
міжнародні за сферою операцій. Вони мають зарубіжні активи, що виникли на базі
прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Хоча такі корпорації мають всесвітню мережу
філій, їх материнська компанія належить капіталу однієї країни (наприклад,
американські Ford Motor
Company та Exxon Mobil). Позначення «транснаціональний» саме
і підкреслює зв’язок корпорацій з капіталом конкретної нації.
Багатонаціональні
компанії на відміну від транснаціональних контролюються капіталом двох або
більше країн. Вони також мають глобальну мережу філій, але до того ж мають
міжнародне розосередження акціонерного капіталу. Прикладами багатонаціональних
компаній можуть бути англо-голланські компанії Royal Dutch/Shell та Unilever,
німеціко-бельгійська Agfa-Gevaert, англо-італійська Dunlop-Pirelli,
англо-американсько-канадська International Nickel та ін.
У перших
фундаментальних дослідженнях експертів ООН, що з’явилися і 1970-х роках, всі
компанії, що здійснювали міжнародне виробництво, називалися багатонаціональними
(Multinational Corporations). Але в подальшому почали вживати тільки одне
термінологічне позначення – транснаціональна корпорація (Transnational
Corporation). Це обумовлено тим, що більшість сучасних корпорацій, що мають
зарубіжні філії, за контролем є однонаціональними (американські, британські,
японські тощо), тобто мають форму ТНК[1].
За
визначенням ООН, транснаціональні корпорації (ТНК) – це «підприємства, що є
власниками, або такими, що контролюють виробництво товарів чи послуг за межами
країни, в якій вони базуються», при цьому ТНК можуть як набувати статусу
корпорації, так і не мати цього статусу.
Комісія ООН
по ТНК виділила ряд ознак, по яких у сучасних умовах варто розпізнавати ТНК. До
них відносяться:
- річний оборот (обсяг продажів) більш 1 млрд. дол.;
- наявність філій не менш ніж у 6 країнах;
- частка закордонних активів повинна складати 25-30% у загальній вартості
всіх активів компанії;
- 1/5-1/3 всього обсягу обороту компанії повинна
приходитися на зовнішні операції, тобто реалізуватися за межами країни
резиденції.
Якщо
компанія відповідає хоча б одному з цих критеріїв, то її слід вважати транснаціональною. Проте, сучасні
найбільші ТНК відповідають всім переліченим умовам[2].
Електронний
словник термінів «Вікіпедія» дає визначення транснаціональній компанії
(корпорації) або ж скорочено ТНК, як компанії
(корпорації), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.
Не менш
актуальним визначенням є те, що під ТНК розуміють мережу взаємозв’язаних
підприємств, які походять з однієї країни і мають складові частини та філії в
інших країнах. ТНК можуть володіти або контролювати комплекси виробництва
та/або обслуговування, що знаходяться за межами країни базування. На відміну
від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить за
кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною
робочою силою в межах міжнародного виробництва[3].
Таким
чином, ТНК – це корпорація, що здійснює міжнародне виробництво на основі прямих
інвестицій та має прямий контроль над своїми зарубіжними філіями. Головним
критерієм відмінності транснаціональних компаній і національних фірм, що ведуть
зовнішньоекономічну експортно-імпортну діяльність, є вивіз капіталу і створення
підконтрольних підприємств у різних країнах світу. Якщо національні компанії
здійснюють лише експортно-імпортні операції товарів та послуг, то ТНК
організують зарубіжне (міжнародне) виробництво товарів та послуг[4].
Усі
вищенаведені визначення доповнюють одне одного і об’єднані навколо рис, що
характерні транснаціональним компаніям. До таких рис слід віднести:
- збереження національного походження компанії,
- багатонаціональність представництв,
- економічна експансія на зарубіжних ринках,
- вкладення
капіталу.
Отже,
транснаціональна корпорація – це підприємство, яке походить з однієї країни та
вкладає ресурси у розширення своєї діяльності на міжнародному ринку шляхом
заснування дочірніх компаній, відкриття філій в інших країнах з метою отримання
найвигідніших умов господарської діяльності, що
в свою чергу, призводить до
максимізації прибутку компанії та підвищення економічного впливу компанії на
національні економічні системи світу[5].
Важливим
якісним критерієм ТНК є поведінка компанії, її стратегія менеджменту, одночасна
орієнтація на внутрішнє і зовнішнє середовище, відносини зі своїми клієнтами і
конкурентами. ТНК формує новий принцип взаємовідносин з партнерами. Принцип «конкуренція
зі всіма, а співробітництво з обраними» замінено іншим – «конкуренція
з обраними, а співробітництво з рештою»[6].
З точки
зору організаційної структури ТНК функціонують як одно- та багатогалузеві
компанії. Одногалузеві компанії – це, як правило, горизонтально інтегровані
корпорації. Вони являють собою підприємства, що випускають велику частину
однорідної продукції. Наприклад, так функціонують британська ТНК «Водафон», яка
надає телекомунікаційні послуги та мережа підприємств «Fast Food».
Багатогалузеві компанії можуть існувати у формі вертикально інтегрованих
корпорацій і диверсифікованих ТНК. Вертикально інтегровані корпорації
утворюються у результаті об'єднання при одному власникові та під єдиним
контролем найважливіших сфер виробництва кінцевого продукту. Зокрема,
транснаціональна нафтова компанія видобуток сирої нафти здійснює в одній
країні, рафінування – в іншій, а продаж кінцевих нафтопродуктів – у третіх
країнах. Диверсифіковані ТНК охоплюють національні підприємства з вертикальною
і горизонтальною інтеграцією. Типовий приклад корпорації такого типу –
швейцарська корпорація Nestle, що має 95% своїх виробництв за рубежем і зайнята
ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики,
вин та ін. Число таких компаній в останні роки швидко зростає.
На практиці
можна виділити такі конкурентні переваги ТНК :
- інформаційна обізнаність з економічними і політичними
особливостями різних країн;
- володіння значними ресурсами капіталу, техноголіями, управлінською
майстерністю та здатність до їх оперативного переміщення;
- масштабність економіки, під якою розуміють
можливість використання організаційного й економічного ефекту концентрації,
масштабності усуспільненого виробництва, а також створення завдяки їм
сприятливих умов господарювання, що призводить до найповнішого використання
резервів поліпшення показників господарсько-підприємницької діяльності,
скорочення питомих витрат на одиницю продукції, що випускається[7].
В
економічній літературі розрізняють чотири стадії зовнішньоторговельної
експансії ТНК :
- попит певного зарубіжного ринку на товари корпорацій
задовольняється за рахунок таких товарів на зазначений ринок;
- ТНК
утворює на відповідних зарубіжних ринках виробничі потужності для постачання товарів
на ці нові ринки, при цьому експорт товарів з материнської компанії
скорочується або взагалі припиняється;
- утворені компанії, продовжуючи постачати товари на місцеві
ринки, починають освоювати ринки інших країн;
- утворені компанії починають експортувати до країни материнської
компанії товари виготовлені ними економічно ефективніше між на своєму ринку
материнської компанії[8].
На
сучасному етапі економічного розвитку ТНК контролюють понад 57% світового
промислового виробництва, 68 % міжнародної торгівлі, мають у власності більше
ніж 80 % патентів і ліцензій на нову техніку, технології та ноу-хау та майже 90
% ПІІ[9].
На
сьогоднішній день ТНК є основою народногосподарського комплексу країн з
розвинутою ринковою економікою. Вагома роль у перетворенні світової економіки у
міжнародне виробництво належить транснаціональним фінансово-промисловим групам
(ТФПГ) як одній з найбільш розповсюджених форм існування ТНК, які забезпечили
розвиток НТП у всіх його напрямах: технічного рівня якості продукції,
ефективності виробництва, удосконалення форм менеджменту, управління
підприємствами тощо. Сучасні ТНК у додаток до існуючого міжнародного обміну
товарами і послугами створили міжнародне виробництво, відповідну йому сферу
послуг, сприяючи перетворенню локальних (міждержавних, регіональних)
міжнародних економічних відносин у глобальні.
ТНК
належить вирішальна роль у глобалізації світової економіки. Кількість ТНК та їх
філій у світі щороку зростає. До сьогодні немає одностайної думки щодо їх
точної кількості, але за даними Конференції ООН з торгівлі й розвитку
(ЮНКТАД), у всьому світі налічується
близько 82 000 ТНК, що мають 810 000 зарубіжних філій.
Згідно з оцінками аналітиків, експорт зарубіжних філій ТНК складає приблизно
1/3 від загальносвітового експорту товарів та послуг, ринкова капіталізація
окремих ТНК перевищує 500 млрд. дол., а щорічні обсяги продажів становлять
150-200 млрд.дол. Слід зазначити, що основним засобом впливу ТНК на економіку
країни є прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Також за даними ООН, ТНК володіють
майже 90 % ПІІ світу, що збільшує економічний потенціал країн, у яких діють
дочірні підприємства чи філії ТНК, їхній платіжний баланс, сприяє модернізації
економіки та передачі інновацій[10].
Кількість
ТНК у світі зростає швидкими темпами. Звіти ЮНКТАД свідчать, що приблизно 80 %
материнських компаній та 33% філій зосереджено на території промислово
розвинених країн, таких як США, країни ЄС і Японія. Зокрема, зі 100 найбільших
ТНК 23 розташовані в США, 16 - у Японії, 13 – у Франції й 10 - у
Великобританії. У країнах, що розвиваються, частка материнських компаній
складає 19,5 % та 50 % зарубіжних філій.
Проте, все
більшого розвитку набувають ТНК у таких нових індустріальних країнах, як
Південна Корея, Бразилія, Мексика, Гонконг
та Китай, що зумовлено
впровадженням цими державами стратегії застосування конкурентних переваг.
Boston Consulting Group (BCG) провела дослідження, на основі якого склала
рейтинг ста найбільш активно зростаючих компаній (100 Global Challengers) з 16
країн, що розвиваються. Середньорічні темпи росту виручки та операційного
прибутку цих компаній склали 18% за період з
2000 по 2009 рік. Для порівняння, виручка ТНК з розвинутих країн
збільшилась за цей період в середньому тільки на 6% в рік[11] [23]. Серед цих 100
топ-компаній 33 розташовані в Китаї, 20 – в Індії, 13 – в Бразилії, 7 – в
Мексиці, 6 – в Росії.
Розвиток
глобалізаційних процесів усуває перешкоди на шляху транскордонного переміщення
товарів, капіталу та послуг, сприяє уніфікації регулювання, що полегшує доступ
на зарубіжні ринки. Так, щорічні суми угод, які підписують ТНК, зростають на
5-10 %. За оцінками ЮНКТАД, вартість закордонних активів ТНК зростає значно
швидше, ніж їхні ПІІ: на початок 2009 р.
компанії в усьому світі інвестували 14,9 трлн дол., а вартість активів їх
закордонних філій становила 66,77 трлн. дол.[12]
Таким чином,
ТНК є домінуючою формою функціонування
міжнародного капіталу. Вони являють собою мережу взаємопов’язаних
підприємств, які походять з однієї країни і мають свої складові та філії в
інших країнах. На сучасному етапі ТНК являють собою головну рушійну силу
ринкового виробництва й міжнародного поділу праці, домінуючий чинник світової
економіки й міжнародних економічних відносин. Здатність ТНК гнучко
пристосовувати механізм інвестиційної діяльності, організаційні методи й засоби
до змін, що відбуваються в національній і світовій економіці, перетворили їх на
глобальні господарчі структури, що розглядають світове господарство як сферу
застосування свого капіталу. З кожним роком
усе більшим відчувається вплив ТНК на розвиток економічних систем та на
хід розвитку світової економіки в цілому.
Проте
діяльність ТНК по-різному оцінюється в країнах їх базування та приймаючих
країнах.
В сучасних
умовах ТНК стали сполучною ланкою між світовим господарством і національними
економіками. При виборі країни ТНК оцінюють умови інвестування за такими
основними критеріями: оцінка місцевого ринку з точки зору місткості, наявності
ресурсів, місцезнаходження тощо, політичної стабільності в країні, правових
умов іноземних інвестицій, системи оподаткування, характеру торгової політики,
ступеня розвитку інфраструктури, захисту інтелектуальної власності, державного
регулювання економіки, дешевизни робочої сили та рівня її кваліфікації,
стабільності національної валюти, можливості репатріації прибутків.
Розглянемо
найтиповіші плюси і мінуси діяльності ТНК для приймаючої країни і для країни,
що вивозить капітал.
Країни
базування визнають факт широких можливостей ТНК і неухильного розширення їх
діяльності за національними кордонами, а також істотну роль ТНК у вкладеннях
капіталу в національну економіку. Найбільш проблемними в діяльності ТНК для країн базування є взаємовідносини ТНК і
національних урядів та реалізація корпоративних інтересів ТНК.
Система
відносин між державою і ТНК – з однієї сторони є важливим інструментом зовнішньоекономічного та
зовнішньополітичного
впливу, і держава не може не
використати його в інтересах свого утвердження на світовій арені, з іншого боку
існує суперечність між інтернаціональним глобальним характером операцій ТНК і
територіально обмеженою юрисдикцією держави. Держава постійно намагається
встановити контроль за вивезенням капіталу, товарів, технологій. ТНК,
здійснюючи стратегію отримання довгострокових прибутків, вступають у
суперечність з певними заходами державного регулювання економіки. Уряди
виробляють політику, яка стимулює надходження іноземних інвестицій у їхні країни, що підвищує конкурентні
переваги їхніх ТНК на зарубіжних ринках.
Стратегічна
єдність інтересів ТНК і держав
виявляється і в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть
існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. Цільовою формою зв’язку
великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на
відстоювання інтересів ТНК. Крім того, ТНК бояться націоналізації або певного
обмеження своєї діяльності за кордоном і потребують істотної державної
підтримки і захисту[13].
Суть
проблеми реалізації корпоративних інтересів ТНК полягає в ототожненні корпоративних
і національних інтересів. Так, наприклад, після енергетичної кризи 1973 року,
через відносний спад в американській промисловості, значний торговий дефіцит і
зростання безробіття закріпилося критичне ставлення до діяльності ТНК за
кордоном. Поширеною була думка про необхідність більше вкладати в національну
економіку та обмежити передачу національних технологій. Однак уряд перебував на
позиціях підтримки прямих іноземних капіталовкладень в економіку зарубіжних
країн[14].
Вплив
іноземних інвестицій на економіку приймаючої країни також є неоднозначним. Він
виявляється в тому, що приймаючі країни відчувають колосальний позитивний
економічний вплив ТНК. Приймаюча країна в цілому виграє від надходження
інвестицій: працівники і постачальники, що обслуговують нові підприємства,
місцева влада, яка отримує податкові надходження, виграють більше, ніж
втрачають конкуруючі місцеві інвестори.
Широке
залучення іноземного капіталу за допомогою ТНК
сприяє зменшенню безробіття у приймаючій країні. З організацією
виробництва в країні тих виробів, які ввозилися, відпадає необхідність в їх
імпорті. Компанії, що випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію і
орієнтовані переважно на експорт, сприяють зміцненню зовнішньоторговельних
позицій країни[15].
Приплив
іноземних капіталовкладень сприяє розвитку внутрішньорегіональної торгівлі,
оскільки значну частину своїх потреб у комплектуючих виробах і обладнанні філії
іноземних компаній задовольняють за рахунок імпорту з країни-інвестора.
ТНК підривають
позиції місцевих монополій і нерідко підвищують ступінь конкурентності
національних ринків.
Здійснюючи
прямі іноземні інвестиції, ТНК переміщують через національні кордони великі
виробничі ресурси. Таке переміщення з країн, де вони є в надлишку, в країни, що
відчувають їх нестачу, сприяє ефективному розміщенню світових факторів
виробництва і як наслідок – зростанню виробництва у світі. Світова спільнота
отримує істотну вигоду від ефективного розміщення ресурсів, переміщуючи із
країни в країну кваліфіковану робочу силу, капітал, технології та ін.
Діяльність
ТНК змушує місцеві компанії вносити корективи в технологічний процес, практику
виробничих відносин, виділяти більше коштів на підготовку і перепідготовку
працівників, більшу увагу звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі
властивості. Найчастіше за іноземними
інвестиціями стоять впровадження нових технологій, випуск нових видів
продукції, новий стиль менеджменту, використання всього кращого з практики зарубіжного
бізнесу[16].
ТНК
порушують ізоляцію національних економік, залучаючи їх до єдиного процесу зі
світовою економічною спільнотою. Проте, діяльність ТНК зумовлює інтеграцію,
інтернаціоналізацію лише в межах, визначених отриманням компанією максимального
прибутку[17].
Крім
позитивних сторін функціонування ТНК в системі світового господарства і
міжнародних економічних відносин, спостерігається і їх негативний вплив на
економіку країн, у яких вони функціонують. Він виявляється в тому, що іноземні
фірми захоплюють найбільш розвинуті й перспективні сегменти промислового
виробництва і науково-дослідних структур приймаючої країни. ТНК, що навіть у
періоди потрясінь мають значні фінансові ресурси, активно використовують слабку
кон’юнктуру для захоплення інших фірм, мають можливість нав’язувати компаніям приймаючої
країни неперспективні напрями в системі розподілу праці в рамках ТНК, несуть із
собою небезпеку перетворення приймаючої країни на місце скидання застарілих і
екологічно небезпечних технологій.
ТНК у своїй
стратегічній політиці зорієнтовані, як правило, на поглинання місцевих компаній
і таким чином спричиняють посилення нестійкості інвестиційного процесу. Великі
інвестиційні проекти, пов’язані з реальними капіталовкладеннями,
характеризуються стійкістю – вони не можуть бути розпочаті без тривалої підготовки
і раптово завершені без значних втрат. Політика захоплень, навпаки, передбачає
фінансову рухливість, яка негативно позначається на стабілізації економічного
розвитку приймаючих країн.
Стійке
становище ТНК дає їм змогу вживати більш рішучих заходів у разі криз –
закривати підприємства, скорочувати виробництва, що призводить до безробіття та
інших негативних явищ. Цим пояснюються деінвестиції ( масове вилучення капіталу
з країни).
ТНК
створили специфічну форму переказу капіталів за допомогою трансфертних цін (у
тому числі спеціально занижених або завищених), що встановлюються самими ТНК
при постачанні товарів і наданні послуг своїм дочірнім компаніям і філіям в
рамках корпорацій (тобто операції між філіями однієї і тієї ж ТНК здійснюються
за цінами, які встановлюються самою корпорацією). Тому трансфертні ціни на
продукцію ТНК є однією із найзлободенніших проблем для приймаючих країн.
Чимала
кількість ТНК досить великі і мають монопольну владу. Деякі з них за обсягом
обороту перевершують окремі країни, а керівники таких фірм нерідко ведуть
справи безпосередньо з главами держав. Тому існує небезпека ускладнення
взаємовідносин інвестора з місцевим політичним оточенням.
Крім того,
міжнародні корпорації можуть здійснювати тиск на уряд приймаючої країни. ТНК,
діючи в багатьох країнах, мають змогу впливати на всі сфери суспільного життя,
а найбільші й наймогутніші – ухилятися від економічного та політичного контролю
з боку приймаючих країн.
Гаряча
дискусія про ТНК, в основі якої лежать ціннісні, ідеологічні та політичні
розбіжності в поглядах на природу й джерела економічного і соціального
розвитку, а також відносно загрози національній безпеці, триває в міру
прискорення потоку транскордонних корпоративних інвестицій.
Багато
країн світу шукають шляхи входження в транснаціоналізовані відтворювальні
ланцюги, що може здійснюватися двома шляхами: залученням іноземного капіталу і
формуванням власних транснаціональних фірм з їхньою експансією за кордоном.
Заходами
протидії негативним сторонам іноземного інвестування є прийняття міжнародного
кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення
національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між
країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій тощо.
Отже,
говорячи про роль ТНК у світовому розвитку, слід визнати, що розширення сфери
їхньої діяльності сприяє росту світової економіки, поширенню досягнень науки і
техніки, зменшенню розбіжностей між країнами в рівні організації й ефективності
суспільного виробництва. Проте не слід забувати, що вони є зовсім не
благодійними організаціями і часто демонструють хижацьку поведінку в
експлуатації ресурсів слаборозвинених держав, в консервації їх монокультурність
та стану сировинної прив'язки до розвинених країн . Більш того, вони диктують
імперську і агресивну політику «сімки» (США, Канада, Японія, Німеччина,
Франція, Великобританія, Італія), країн НАТО та ОЕСР, наприклад, щодо Югославії
та Іраку. Гегемоністський глобалізм ТНК трохи пом’якшують різні міжнародні
економічні організації, хоча нерідко вони можуть слугувати провідниками їх
інтересів. ТНК – досить складний феномен світової економіки, який безперервно
розвивається, вимагає постійної уваги, вивчення й міжнародного контролю.
2. Вплив діяльності ТНК на динаміку
економічного зростання економічно розвинутих країн та країн, що розвиваються
Однією з
головних характеристик сучасних глобалізацій них процесів є стрімкий розвиток
транснаціональних корпорацій, що діють в структурі світової економіки. Процеси
фінансової глобалізації, а також інтеграція країн у світову фінансову систему –
неминучі, а результат функціонування міжнародної економіки під впливом
транснаціональних корпорацій (ТНК) постійно зростає. Транснаціональний капітал
на основі інтенсифікації виробничої та інвестиційної діяльності, що
супроводжується об’єднанням окремих економічних суб’єктів у єдине ціле,
відіграє значну роль у посиленні міжнародної економічної взаємозалежності.
Використовуючи свої фінансові та виробничі зусилля, ТНК мають всі можливості
потужно впливати на економіку розвинутих країн та країн, що розвиваються,
а також нав’язувати умови конкурентам,
уряду та створювати власні стандарти в економічній та соціальній сферах.
Як свідчить
практика, група розвинутих країн втілює досягнення міжнародної економіки. Ці
країни мають найбільші обсяги ВВП, особливо в розрахунку на душу населення,
найвищий рівень продуктивності праці, найскладнішу технологію виробництва. Вони
разом контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на
невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 72%
світового ВВП, експортують 54% товарів та 78% послуг у міжнародній торгівлі.
Найрозвинутіші країни, насамперед Велика Сімка, посідають ключові позиції в
таких впливових міжнародних організаціях, як МВФ, Всесвітній банк, Світова
організація торгівлі, більшості регіональних банків розвитку, різноманітних
фондах розвитку. Саме ця група країн є живильним середовищем для утворення ТНК
і ТНБ. Розвинуті країни, спираючись на свою економічну й політичну могутність,
міжнародний авторитет, формують і втілюють у міжнародні відносини механізм
сучасного світового економічного порядку. Нині вони є «законодавцями моди» на
новітніші економічні моделі й технології. Вони є взірцем, якого прагнуть
досягти менш розвинуті країни[18].
До групи
розвинутих країн, в першу чергу, слід віднести країни-члени Організації
економічного співробітництва та розвитку (крім Мексики, Республіки Корея,
Турції та Чилі), країни, що стали новими членами Європейського Союзу (Болгарія,
Латвія, Литва, Мальта та Румунія), а також Андора, Бермудські Острови,
Ліхтенштейн, Монако та Сан-Марино.
За експертними оцінками UNCTAD,
глобальні прямі іноземні інвестиції становили 1,7 трлн дол в 2015 році, а
найбільшою країною-одержувачем були США (384 млрд дол), на розвинені країни
припадало 936 млрд дол, на країни, що розвиваються - 741 млрд дол. Це свідчить передусім
про привабливість для ТНК стабільних країн з потужною ринковою економікою і
гарантованими показниками прибутковості. Слід зазначити, що протягом 2015 року
прискорились темпи росту прямих іноземних інвестицій, що ввозяться в розвинуті
країни. Проте, відновлення траєкторії росту, яке розпочалося в 2010 році,
дозволило лише на 21% відновити обсяги, втрачені під час фінансової кризи
2008-2009 років.
Із 1970 р.
сукупні активи іноземних філій зросли більш ніж у 18 разів та в 2013 р.
дорівнювали 96,625 трлн дол. США. На філії припадало більше ніж 7,7 млрд дол.
США виробництва доданої вартості, що відповідає 2,3% приросту глобального ВВП. У 2013 р. близько 70,7 млн осіб працювало в філіальній мережі ТНК, що в 3,3
рази більше ніж у 1990 р. У 2013 р. спостерігалося подальше розширення
міжнародного виробництва, яке зросло на 9% за обсягом продажів, на 8% за
обсягом активів, на 6% за доданою вартістю, на 5% за обсягом зайнятості та на
3% за обсягом експорту.
Ріст ПІІ в
розвинуті країни пов’язаний із збільшенням операцій щодо злиття та
поглинання у світовій економіці. В 2011 році транскордонні злиття та поглинання
зросли на 53% і досягли 526 млрд.дол.США, що обумовлено ростом кількості
мегаугод (вартістю понад 3 млрд.дол.США): з 44 в 2010 році до 62 в 2011 році.
Збільшення таких угод відображає як зростаючу вартість активів на фондових
ринках, так і збільшення фінансових можливостей покупців для здійснення
подібних операцій. На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин
транскордонні злиття і поглинання перетворюються на основний засіб виходу на
ринки промислово розвинутих країн. Так, в 2011 році на їх долю припадала
третина операцій злиттів та поглинань.
Протягом
2011 року прямі іноземні інвестиції із розвинутих країн зросли на 25% і досягли
1,24 трлн.дол.США. Таке зростання відбулось завдяки збільшенню інвестицій з
трьох основних інвестиційних блоків – Європейського Союзу, Північної Америки та
Японії (табл.1). При чому, ріст інвестицій за межі цих блоків був зумовлений
різними факторами.
Таблиця 1
Розподіл потоків
ввезених та вивезених ПІІ в розвинутих країнах[19]
|
Обсяг ПІІ |
Приплив ПІІ |
Відток ПІІ |
|
Понад 100 млрд.дол.
США |
США |
США, Японія, Великобританія |
|
50 – 99 млрд. дол. США |
Бельгія,
Великобританія |
Франція, Бельгія,
Швейцарія, |
|
10 – 49 млрд.
дол. США |
Австралія, Франція,
Канада, Німеччина, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Данія,
Австрія, Ірландія, Швеція, Ізраїль, Португалія |
Італія, Іспанія,
Нідерланди, Австрія, Швеція, Данія, Норвегія, Австралія, Португалія,
Люксембург |
|
1 – 9 млрд.
дол. США |
Чеська Республіка,
Угорщина, Норвегія, Нова Зеландія, Румунія, Словаччина, Болгарія, Греція,
Латвія, Литва, Ісландія, Словенія |
Польща, Фінляндія,
Угорщина, Ізраїль, Нова Зеландія, Кіпр, Греція, Чеська Республіка |
|
Менше 1 млрд. дол.
США |
Мальта, Бермудські
острови, Кіпр, Естонія, Гібралтар, Фінляндія, Швейцарія, Японія |
Словаччина, Болгарія,
Литва, Словенія, Латвія, Румунія, Мальта, Ісландія, Бермудські острови,
Естонія, Ірландія |
В 2011 році
вивіз ПІІ із Сполучених Штатів досяг 397
млрд. дол. США, перевищивши дані попереднього року та пік 2007 року (394 млрд.
дол. США). Японські ПІІ протягом року подвоїлися до 114 млрд. дол. США.
Тенденції в Європі – змішані. У той час, як ПІІ із Великобританії зросли майже
в три рази до 107 млрд. дол. США, інвестиції
з Німеччини скоротилися вдвічі - до 54,4 млрд.дол.США, а з Нідерландів –
до 31,9 млрд.дол.США. Тоді, як ПІІ із Франції та Бельгії протягом 2011 року
продовжували зростати, на рекордно високому рівні спостерігався відток
інвестицій з Данії та Португалії.
Протягом
2011 року Японія позиціонується, як другий за величиною інвестор. Визначальними
факторами для японських ТНК, поряд з більш ефективним розміщенням виробництва,
стали ріст курсу ієни, завдяки чому зросла купівельна спроможність японських
ТНК та слабкі перспективи зростання вітчизняної економіки, що спонукало
японські ТНК шукати можливості
розміщення стратегічних активів на закордонних ринках, привело до подвоєння
відтоку ППІ з країни.
Одним з
яскравих прикладів в останні роки є придбання Nycomed (Швейцарія)
фармацевтичною компанією Takeda Pharmaceutical (Японія) за 13,7 млрд.дол. США. Ця угода відкрила доступ
до ринків Європи та Північної Америки, а також країн, що розвиваються. Крім
того, покупка CaridianBCT (США) за 2,6
млрд. дол. США дав Terumo Corporation,
найбільшому в Японії виробнику медичного обладнання, доступ до
північноамериканських клієнтів на ринку обладнання для переливання крові. Пошук
нових ринків спонукав японського виробника напоїв Kirin Brewery Company до викупу 50,45 % частки Schincariol
(Бразилія) за 2,5 млрд.дол. США та 14,7 % акцій Fraser and Neave (Сінгапур) за
$ 970 мільйонів. Можливість доступу до сировинних ринків та розміщення власних
технологій зумовило придбання 24,5 % акцій Anglo America Sur (Чилі) компанією Mitsubishi Corp., яка згодом оголосила про плани подвоїти
обсяги виробництва міді[20].
В
розвинутих країнах, що багаті на природні ресурси (Австралія, Канада, США),
спостерігається приплив ПІІ в нафтогазову галузь, особливо в виробництво
нетрадиційних видів палива, а також видобуток вугілля, міді, залізної руди.
Наприклад, одна з найбільших в світі гірничодобувних компаній BHP Billiton
(Австралія) придбала компанію – розробника газових родовищ Petrohawk Energy
(США) за 12,1 млрд. дол. США.
Найбільшими угодами в цій галузі стали придбання австралійської Equinox Minerals одним із світових лідерів з
видобутку золота Barrick Gold (Канада) за
7,35 млрд.дол.США, поглинання
канадської Consolidated Thompson Iron Mines -американською Cliffs Natural Resources (сума угоди 4,35
млрд.дол.США), а також канадської Western Coal
американською компанією Walter Energy за 2,91
млрд.дол.США. Завдяки оптимістичним прогнозам на розвиток видобувної
промисловості, країни, що розвиваються, також продовжують активно розміщувати
свої активи за кордоном, в тому числі в розвинутих країнах. Так, протягом 2011
року найбільша китайська нафтова та хімічна корпорація Sinopec придбала
канадського нафто-газового розробника Daylight Energy за 2,07 млрд.дол.США, один з
найбільших індійських конгломератів GVK Power придбав австралійську вуглевидобувну
компанію Hancock
Coal за 1,26 млрд.дол.США. Бразильська нафтова компанія Participacoes HRT придбала UNX
Energy (Канада) за 711 млн.дол.США[21].
Таким
чином, оцінюючи вплив транснаціональних корпорацій на економіку розвинутих
країн, можна зазначити, що для кожного інвестора у будь-якій ситуації
пріоритетним є отримання максимального прибутку. Тому, розвинуті країни зі стабільною, потужною
ринковою економікою, з досконалою законодавчою базою залишаються найбільш
привабливими для здійснення прямих іноземних інвестицій.
Межа між
розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, досить умовна. Еквівалентом
зазвичай виступає ВВП на душу населення, також
проводиться класифікація за паритетами купівельної спроможності валют.
Крім того, беруться до уваги історичні й політичні умови розвитку країн. До
групи країн, що розвиваються, відносяться країни Африки, Східної,
Південно-Східної, Південної та Західної Азії, країни Латинської Америки та
Карибського басейна. Важливе завдання, яке стоїть перед більшістю цих країн –
ширша участь у процесах міжнародного руху капіталів. Розвиток цих країн є складним процесом
взаємодії національних та міжнародних елементів, який реалізується шляхом
розв’язання широкого кола економічних, політичних і соціальних проблем.
Провідною серед них є проблема вибору шляху розвитку, насамперед шляху
економічного розвитку: розвивати державне чи приватне підприємництво,
розбудовувати ринкову чи централізовано керовану економіку. Активну участь у її
розв’язанні беруть ТНК. Вони є потенційними носіями економічного зростання і
ринкових відносин. Завдяки своїй економічній природі ТНК спрямовані на
прибутковість, стабілізацію економічного середовища, в якому діють. Однак у реалізації своєї цільової функції в
країнах, що розвиваються, вони стикаються з низкою труднощів як економічного,
так і політичного характеру. Основними серед економічних труднощів є низька
продуктивність праці, низький рівень приватного та державного споживання,
несформований внутрішній ринок, нерозвинена транспортна та ринкова
інфраструктура. ТНК змушені вкладати значні кошти, щоб забезпечити нормальне
функціонування своїх підрозділів, розташованих у країнах, що розвиваються, і
надавати їм економічну допомогу[22].
Як свідчать світова практика, міжнародні гіганти
глибоко укорінилися в господарську структуру держав, що розвиваються. Останні,
з огляду на загострення сировинної й енергетичної кризи, змушені йти на
співробітництво з урядами чи підприємцями цих країн у розвитку підприємств у
видобувних галузях економіки. Оцінюючи прагнення держав, що розвиваються,
покінчити з економічною відсталістю, міжнародні корпорації часто створюють у
цих країнах філії і дочірні компанії в обробній промисловості. При цьому,
виходячи, в першу чергу, зі своїх інтересів, ТНК переносять у країни, що
розвиваються, трудомісткі, енергоємні і матеріаломісткі виробництва, а також
екологічно шкідливі виробництва.
Транснаціональні корпорації у країнах, що розвиваються,
створюючи філії і дочірні компанії підрозділяються на кілька видів, яким
притаманна своя специфіка.
Так, залежні від ТНК філії і дочірні компанії, які
займаються експлуатацією сировинних ресурсів, як правило, здійснюють видобуток
і первинну обробку сировини, а транспортуванням і глибокою переробкою і
реалізацією продукції займаються вищі ланки технологічного ланцюга міжнародних
корпорацій. Хоча країни, що розвиваються, провели націоналізацію активів ТНК у
сировинних галузях, проте міжнародні корпорації, як і раніше, зберігають
пануюче положення у світовому виробництві та збуті паливно-сировинних ресурсів.
Так,
за даними ООН, всього 15 ТНК контролюють 70 % світового експорту каучуку і
нафти, понад 80 % — міді й олова, понад 90 % — деревини, залізної руди і
бокситів.
До іншого виду належють філії і дочірні
компанії, що орієнтуються на розвиток імпортозаміщуваного виробництва у країнах, що розвиваються.
Цього можна досягти тільки завдяки розширенню виробничого потенціалу філій і дочірніх
компаній, які могли це зробити, імпортуючи машини й устаткування з промислово
розвинутих країн базування ТНК.
Третій вид представлений філіями, націленими на розвиток
експор-торієнтованого виробництва. З огляду на низькі ціни на місцеву сировину
і незначні розміри заробітної
плати міжнародні фірми створюють у країнах, що розвиваються,
підприємства, які виробляють продукцію, призначену на експорт у країни свого
базування чи в інші країни.
Закріпившись у економіці країн, що розвиваються, ТНК, як правило, захоплюють там
провідні позиції в основних галузях національної економіки. Так, вони контролюють 40 % усього
промислового виробництва країн, що розвиваються, половину їх зовнішньої
торгівлі. При цьому норма прибутку на прямі капіталовкладення у країнах, що розвиваються,
у середньому вдвічі перевищує відповідний показник у промислово розвинутих
країнах.
У сферу своєї
діяльності за кордоном транснаціональні корпорації залучають велику кількість місцевих компаній, у
тому числі малих і середніх. У зв'язку з цим все більш зростає залежність
підприємств малого бізнесу від ТНК, що все частіше формується на фоні прямих функціональних зв'язків,
тобто на основі розвитку спеціалізації, кооперуванні, технології виробництва,
організації збуту продукції, передачі ноу-хау тощо.
І хоч транснаціональні корпорації і
не займаються в країнах, що розвиваються, благодійністю, проте так чи інакше вони сприяють
розвитку промисловості, змінюють структуру їхнього народного господарства і тим
самим частково видозмінюють участь цих держав у міжнародних економічних
відносинах.
За останні
десятиліття країни, що розвиваються, набули значного досвіду у взаєминах із ТНК
і регулюванні їх операцій. Це значно розширило можливості цих країн у використанні
потенціалу ТНК для реалізації завдань свого розвитку, а також дало змогу законодавчо закріпити
основні положення своїє національної безпеки. Ще у 80-ті рр. у більшості країн була проведена лібералізація
інвестиційного клімату для транснаціональних корпорацій, введені додаткові пільги для їх
операцій. Деякі з країн, що обмежували інвестиції ТНК, стали активно залучати
іноземні компанії. У той же час деяким країнам, що розвиваються, за допомогою
капіталу ТНК певним чином вдалося
забезпечити умови для розширеного відтворення, прискорити розвиток продуктивних
сил, досягти змін у структурі національної економіки, збільшити експорт промислових товарів. ТНК
активно підключилися до створення у деяких з них обробної промисловості.
При оцінці впливу ТНК
варто враховувати різноплановий ефект їх діяльності у національній економіці:
зростання виробництва місцевих постачальників, підрядників, підвищення
кваліфікації робочої сили, зростання заробітної плати, зайнятості на іноземних
підприємствах і тощо.
Таким чином, насправді висловлювання про позитивний вплив
транснаціональних корпорацій на міжнародну економіку зараз дуже важко спростувати. Цілком очевидно, що ТНК
вносять величезну лепту у світовий технічний та технологічний прогрес, що не тільки
важливо для тих держав, яким вони належать, але і для міжнародної економіки у цілому.
Незважаючи на те, що економічні відносини між колишніми метрополіями і
колоніями досить далекі від ідилії, але без транснаціональних корпорацій ці
відносини були б не кращими, а рівень життя населення країн, що звільнилися, швидше
за все був би набагато нижчим.
Усе це створює потребу обґрунтованої
політики відносно ТНК, а також пошуку найбільш доцільних способів використання
їх ресурсів для вирішення завдань національного розвитку. Значна лібералізація
зовнішньоекономічної політики країн, що розвиваються, вже привела до
кількісного збільшення інвестицій ТНК у них. Ця ситуація позначається і на
перспективах залучення прямих інвестицій в Україну, що стикається зі значною
конкуренцією країн, що розвиваються, у сфері отримання іноземних
капіталовкладень. Ці обставини потребують від України більш глибокого
інтегрування у світову економіку і покращення її інвестиційного клімату.
Транснаціональні
корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи
там анклави своєї власності у вигляді філій або дочірніх підприємств. Історія
свідчить, що така система забезпечує реальний міжнародний вплив держави навіть
у тих випадках, коли колоніальні країни одержують політичну незалежність. З
викладеного можна дійти висновку, що транснаціональні корпорації є тим самим
механізмом, що дозволяє зберігати своє економічне панування у країнах, які
одержали політичну незалежність.
Паралельно з
закріпленням економічного впливу транснаціональні корпорації дозволяють
розвивати комунікації, розширювати вплив міжнародних організацій.
Економічне значення
транснаціональних корпорацій настільки значне, що в історично доступному для
огляду часі вони залишаться одним з важливих факторів посилення впливу
промислово розвитих країн на багато регіонів світу. Звідси випливає очевидний
висновок, що турбота про перетворення провідних вітчизняних корпорацій у
транснаціональні стала усвідомленою метою зовнішньої політики держав, які
прагнуть до збільшення свого впливу в міжнародному масштабі.
У щорічній доповіді
Конференції
ООН з торгівлі і розвитку / ЮНКТАД / зі штаб-квартирою в Женеві
оприлюднено нову інформацію про світові інвестиції, в якій говориться, що
світова тенденція скорочення прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що тривала три
роки, припинилася в 2015 році. Загальний обсяг інвестицій
досяг 1,76 трлн американських доларів, що на 38% більше ніж в
попередньому році. При цьому більше 50 відсотків інвестицій прийшли в країни з
розвиненою економікою.
У доповіді наголошується, що світова
тенденція різкого відновлення ПІІ склалася завдяки зростанню міжнаціональних
угод по злиттю і поглинанню. Якщо відкинути подібні угоди, то в минулому році
ПІІ зросли приблизно на 15%.
Також
варто звернути увагу на те, що обсяг іноземних інвестицій в країни з розвиненою
економікою вперше за шість років перевищив обсяг інвестицій в країни з
економікою, що розвивається. Згідно з даними, в минулому році обсяг іноземних
інвестицій в розвинені економіки досяг 962 млрд доларів, що становить 55
відсотків від загального обсягу ПІІ, в той час як економіки, що розвиваються
залучили 765 млрд доларів.
При цьому тенденція спаду ПІІ з країн з
розвиненою економікою, що тривала три роки, також припинилася. Обсяг інвестицій
збільшився на одну третину, але все-таки залишився нижче рівня 2007 року, коли
вибухнула світова фінансова криза. Під впливом спаду цін на товари масового
споживання, валютної девальвації і збільшення геополітичних ризиків
капіталовкладення з економік, що розвиваються скоротилися.
Однак обсяг інвестицій, вкладених за кордон
материковою частиною Китаю, який також є країною, що розвивається, виріс до 128
млрд доларів. За цим показником країна посідає третє місце в світі, слідуючи за
США і Японією.
У минулому році Азія залучила понад 500 млрд
доларів ПІІ, поставивши новий рекорд і ставши найбільшим одержувачем ПІІ.
Європа в свою чергу стала найбільшим регіоном за обсягом вкладених за кордон
інвестицій.
Світова
економічна криза внесла корективи у відносини урядів країн з трансформаційною економікою
та потенційних інвесторів. На тлі економічної невизначеності, потрясінь на
фінансових ринках і повільного зростання країн в усьому світі відновлюється
курс на лібералізацію і стимулювання іноземних інвестицій, як засобу
забезпечення економічного зростання та розвитку. Стає все більш очевидним, що
лібералізація і заохочення інвестицій, як загальна тенденція інвестиційної
політики, націлені на окремі галузі (такі, як енерго-, газо-, водопостачання,
транспорт і зв’язок). У деяких країнах були здійснені заходи щодо приватизації.
Інші важливі заходи були пов’язані зі спрощенням порядку допуску іноземних
інвесторів. Завдяки залученню інвестицій вирішуються проблеми економічного
зростання цих країн.
Таким
чином, на нашу думку, країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою
відчувають колосальний позитивний економічний вплив ТНК. Приймаюча країна в
цілому виграє від надходження інвестицій, так як скорочується рівень
безробіття, зростають надходження в бюджет, галузі отримують поштовх для подальшого
розвитку, поширюються досягнення науки і техніки, зменшуються розбіжності між
країнами в рівні організації й ефективності суспільного виробництва.
3. Проблеми діяльності ТНК в Україні та шляхи їх вирішення
Надзвичайно
важлива роль у розвитку інтеграційних та глобалізаційних процесів міжнародної
економіки належить транснаціональним корпораціям. Завдяки виходу великих
корпорацій за межі власних національних економік та створенню потужної системи
дочірніх підприємств, дає їм можливість досягти максимальної мобільності,
ефективності та захищеності від ризиків своїх фінансових ресурсів. За рахунок
можливості внутрішньо корпоративного, горизонтального перерозподілу фінансових
потоків між своїми підприємствами корпорації також можуть швидкого реагувати та
адаптовуватися до зміни економічної та
політичної кон’юнктури ринку та використати переваги тих чи інших національних
економічних систем у свою користь, які склалися у відповідний період, для
досягнення максимальної ефективності своєї діяльності. На практиці досить часто
це може виражатися у концентрації своїх ресурсів у країнах
з дешевою кваліфікованою силою та доступною сировиною, в країнах, у яких
надаються великі преференції щодо оподаткування
діяльності ТНК.
Суттєвою передумовою виникнення та діяльності ТНК в
Україні стало отримання країною незалежності у 1991 році та, як наслідок,
виникнення умов для формування великого ринку для виробництва товарів і послуг.
Крім того, Україна завжди мала дешеву робочу силу та
багаті природні ресурси. Також слід зазначити, що ключовим фактором започаткування діяльності ТНК в Україні, на
думку низки
вчених, стала низька конкурентоспроможність вітчизняних
підприємств як наслідок специфіки їх функціонування в часи СРСР. Сучасна вітчизняна
практика сучасних умов господарювання свідчить, що найголовнішими факторами,
що, на жаль, заважають веденню бізнесу є корупція, політична нестабільність,
відсутність доступу до фінансування, урядова нестабільність, урядова
бюрократія, інфляція, ставки податків та податкова політика.
Таким чином, протягом остaннiх 25 рокiв, вiд моменту здобуття
незaлежностi Укрaїни, i стaном нa кiнець 2015-го року обсяг прямих iноземних
iнвестицiй стaновить 43 млрд 371 млн долaрiв. «До десятки
основних крaїн-iнвесторiв, нa якi припaдaє 83,0% зaгaльного обсягу прямих
iнвестицiй, увiйшли Кiпр (11,7 млрд долaрiв), Нiдерлaнди (5,6 млрд долaрiв),
Нiмеччинa (5,4 млрд долaрiв), Росiя (3,3 млрд долaрiв), Aвстрiя (2,4 млрд
долaрiв), Великa Бритaнiя (1,85 млрд долaрiв), Вiргiнськi острови (1,7 млрд
долaрiв), Фрaнцiя (1,5 млрд долaрiв), Швейцaрiя (1,3 млрд долaрiв), Iтaлiя (972
млн долaрiв)», – уточнюють у Мiнекономрозвитку.
Як свідчить практика, у 2015 році нaйбiльшими крaїнaми-iнвесторaми
в економiку Укрaїни зaлишaються Росiйськa Федерaцiя - 4618,7 млн. дол. СШA, що нa
39,9% iнвестицiй бiльше нiж у попередньому роцi, a тaкож Iтaлiя – 1158,2 млн. дол. СШA. Обсяги прямих iноземних iнвестицiй з Укрaїни в економiцi крaїн свiту стaном
нa 2015-2016 роки (рис. 2.4).
Рис. 2.4. Прямi
iноземнi iнвестицiї з
Укрaїни в економiцi крaїн свiту зa 2016
рiк у % до 2015
Отже, як видно з рисункa 2.4 нaйбiльшу
кiлькiсть ПII з Укрaїни знaходиться у
Росiйськiй Федерaцiї, aж понaд 74%. Це свiдчить про те, що попри вiйну, Укрaїнa
й нaдaлi продовжує спiвпрaцювaти з Росiєю.
Динаміка обсягу прямих iноземних
iнвестицiй в Укрaїну тa з Укрaїни зa 2010-2015 роки, у млн. дол. СШA
представлено на наступному рисунку (рис. 2.5).
Рис.
2.5. Прямi iноземнi
iнвестицiї в Укрaїну тa з
Укрaїни зa 2010-2016роки млн. дол. СШA
Отже, за даними Державної служби
статистики України, обсяг прямих iноземних iнвестицiй в Укрaїну з 2014
поступово зменшився і у 2016 році склав 43371,4 млн. дол. США. Тaке зменшення
обсягу прямих iноземних iнвестицiй може бути пов’язaне з склaдною ситуaцiєю в Укрaїнi.
Зaгaльний обсяг iнвестицiй нa почaток
2015-го перевищувaв 45 млрд долaрiв. Наступний рисунок
демонструє обсяги прямих іноземних інвестицій в розрізі регіонів
протягом 2015 року (рис. 2.7).
Рис.
2.7. Обсяги прямих iноземних iнвестицiй
зa регiонaми Укрaїни зa 2015 рiк у % до
2014 року
Як видно нa
рис. 2.7, обсяги прямих iноземних iнвестицiй у регiонaх Укрaїни зa 2015 рiк у %
до 2014 року знaчно зменшилися, зокремa нaйменш iнвестицiйно привaбливими
стaли: Кiровогрaдськa обл. (-48,3 %), Вiнницькa обл. (-44,2 %), Черкaськa обл.
(-42,2 %), Донецькa обл. (-39,8 %), Сумськa обл. (-37,7 %), Лугaнськa обл.
(-28,2 %) тa iн. Тaке суттєве зменшення iноземних iнвестицiй могло бути
спричинене вiйною, якa тривaє нa сходi Укрaїни, тому що тaке знaчний вiдтiк
iнвестицiй спостерiгaється сaме у зонaх aнтитерористичної оперaцiї, a тaкож
iнфляцiєю. Нaйбiльш iнвестицiйно привaбливою для iнвесторiв є Iвaно-Фрaнкiвськa
облaсть. Кaпiтaловклaдення цього регiону збiльшилися нa 13,8 %. Тaким чином,
iнвестицiйнa привaбливiсть регiонiв крaїни мaє тенденцiю змiнювaтися кожного
року. Нa дaний процес впливaють рiзнi чинники, нинi це: стaн вiйни у якому
перебувaє Укрaїнa вже довгий чaс (суттєво знизилися iнвестицiї у Донецьку тa
Лугaнську облaстi, a тaкож вiдбувся їх вiдтiк), a тaкож пiдписaння Угоди про
aсоцiaцiю з ЄС. Остaннє дозволяє
пiдвищити iнвестицiйний рейтинг, у першу чергу регiонiв, що знaходяться ближче
до європейських кордонiв i вaжливо, що сьогоднi вже є певнi зрушення у цьому
нaпрямi.
Отже, нaйбiльшими
крaїнaми-iнвесторaми в економiку Укрaїни зaлишaються Росiйськa Федерaцiя,
Iтaлiя, Угорщинa, Сполученi Штaти Aмерики що нa.
Кiпр, як однa з нaйбiльших крaїн-iнвесторiв зменшив свої iнвестицiї нa 6,1 %
порiвняно з попереднiм роком. Всього по Укрaїнi зa 2016 рiк
порiвняно з 2015 роком вiдбувся прирiст iнвестицiй нa 3,3 %, зокремa з крaїн
ЄС-15 нa 2,6 %. Всього з крaїн ЄС-28 iнвестицiї зменшилися нa 0,5 %, a з iнших
крaїн нa 1,8 %.
Зa остaннi двa роки вiдбувся
рекордний спaд iноземної iнвестицiйної aктивностi, нaйнижчi покaзники темпiв
приросту iноземних iнвестицiй. обсяги прямих iноземних iнвестицiй у регiонaх Укрaїни зa
2015 рiк у % до 2014 року знaчно зменшилися, зокремa нaйменш iнвестицiйно
привaбливими стaли: Кiровогрaдськa обл. (-48,3 %), Вiнницькa обл. (-44,2 %),
Черкaськa обл. (-42,2 %), Донецькa обл. (-39,8 %), Сумськa обл. (-37,7 %),
Лугaнськa обл. (-28,2 %) тa iн. Тaке суттєве зменшення iноземних iнвестицiй
могло бути спричинене вiйною, якa тривaє нa сходi Укрaїни, тому що тaке знaчний
вiдтiк iнвестицiй спостерiгaється сaме у зонaх aнтитерористичної оперaцiї, a
тaкож інфляцією.
Для
ефективного розвитку ТНК в Україні та з метою збереження національних інтересів
держави необхідно проводити досить виважену політику міжнародного розширення
виробництва та відкриття кордонів держави. Звідси випливає
необхідність розглянути роль держави у взаємовідносинах з ТНК.
Побудова
взаємовідносин приймаючої держави (що актуально і для
України) з ТНК, повинна ґрунтуватися на
декількох важливих моментах:
– розробляючи регулятивні
документи відносно ТНК, необхідно виходити, насамперед, з
національних інтересів країни і, враховуючи можливі
наслідки, щодо національної безпеки країни;
– участь ТНК у розробці
спільної взаємовигідної економічної політики є більш ефективним засобом
налагодження відносин країни з ТНК порівняно з протекціоністською політикою;
– можливості ТНК щодо
залучення іноземного капіталу дозволяють зменшити безробіття у приймаючій
країні, позитивно впливати на переміщення великих виробничих ресурсів;
– необхідно виважено
підходити до напрямів інвестиційної активності ТНК у приймаючій країні, заохочуючи
приплив іноземних інвестицій у пріоритетні для національної економіки галузі, і
обмежуючи – в стратегічно важливі для економічної безпеки країни;
– всі відносини з
іноземними інвесторами ТНК повинні бути чітко визначені в міжнародних угодах та
нормативно-правових актах приймаючої країни[23].
На сучасному етапі господарювання інвестиційна діяльність в
Україні регулюється Законом України «Про інвестиційну
діяльність» від 18.09.1991 р., який визначає загальні
правові, економічні та соціальні умови
інвестиційної діяльності на території України та спрямований на
забезпечення рівного захисту
прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від
форм власності, а
також на ефективне
інвестування економіки
України, розвитку міжнародного
економічного співробітництва та
інтеграції та Законом України «Про режим іноземного
інвестування» від 19.03.1996 р., який визначає особливості
режиму іноземного інвестування на території України.
Державне
регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації
економічної,
науково-технічної і соціальної політики, виходячи з цілей та
показників економічного і соціального розвитку
України, державних та
регіональних програм розвитку економіки[24].
Для окремих
суб’єктів підприємницької діяльності,
які
здійснюють інвестиційні проекти,
що реалізуються відповідно
до державних програм розвитку пріоритетних
галузей економіки, соціальної
сфери і територій, може
встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської
діяльності[25].
Слід зауважити, що здійснюючи інвестиційну діяльність, ТНК,
як правило, намагаються реалізувати три основні групи власних інтересів:
˗ можливість перемагати у конкуренції;
˗ інтереси щодо зростання прибутковості;
˗ підвищення своєї могутності та закріплення впливу.
Якщо ж основною
метою діяльності ТНК все ж є максимізація прибутку, то державі доцільно сприяти розвитку інноваційного вектору саме національної економіки. Саме тому, ТНК
відіграють двояку роль у розвитку національної економіки, яка полягає у
поєднанні негативних ознак впливу поряд з позитивними. До найсуттєвіших позитивних характеристик впливу ТНК на розвиток вітчизняної економіки належать:
- значні вливання капіталовкладень в національну економіку;
- підвищення рівня зайнятості та кваліфікації серед
населення;
- зростання податкових надходжень до державного бюджету;
- розвиток експортної діяльності в країни завдяки поширенню
продукції на ринку;
- реалізація інноваційної діяльності та модернізація
вітчизняних підприємств;
- застосування міжнародної стандартизації щодо організації
виробництва та якості продукції.
Проте поруч з позитивним, існує і негативний вплив
діяльності ТНК на вітчизняну економіку, який проявляється через те, що:
- національна економіка стає фінансово залежною від
стратегії діяльності ТНК;
- ТНК впливають на уряди країн, диктуючи правила гри на
ринку;
- надпотужні корпорації впливають на уряд, лобіюючи власні
інтереси, викачуючи природні та трудові ресурси;
- придушують та знищують національних виробників, які є
менш конкурентоспроможними на світовому ринку;
- використовують небезпечне та шкідливе виробництво для
власного збагачення, не займаючись проблемами відновлення родючості ґрунтів тощо. Крім
того, більша частина національних економічних суб’єктів не спроможна
конкурувати з міжнародними ТНК, а це може призвести до усунення внутрішніх
виробників. Тому Україна повинна реалізовувати політику, спрямовану на
поєднання переваг транснаціоналізації та усунення негативних наслідків цього
процесу. Уряду слід чітко визначити національні пріоритети економічного
розвитку, які повинні бути підкріплені законодавчими актами та механізмами
регулювання відповідних процесів.
Згідно з вітчизняним законодавством,
Законами України можуть
визначатися території, на
яких діяльність іноземних інвесторів
та підприємств з
іноземними інвестиціями
обмежується або забороняється, виходячи
з вимог забезпечення національної
безпеки. Держава гарантує
стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності,
додержання прав і законних інтересів її суб’єктів. Умови договорів,
укладених між суб’єктами
інвестиційної діяльності,
зберігають свою чинність
на весь строк
дії цих договорів і
у випадках, коли після їх укладення законодавством
(крім податкового, митного
та валютного законодавства, а
також законодавства з питань
ліцензування певних видів
господарської діяльності)
встановлено умови, що погіршують
становище суб’єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну
умов договору. У разі прийняття державними або
іншими органами актів,
що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної
діяльності, збитки, завдані
суб’єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у
повному обсязі цими
органами. Інвестиції не можуть
бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи,
тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на
основі законодавчих актів України
з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у
зв’язку з припиненням інвестиційної діяльності.
Вище
викладений матеріал дає підстави для виділення напрямків подальшого розвитку
діяльності ТНК в Україні, а саме:
1)
удосконалення
законодавчої бази, що регулює інвестиційну діяльність та процес створення й
функціонування нових форм спеціальних економічних зон (СЕЗ) в Україні, які б
відповідали всім міжнародним вимогам СОТ та ЄС;
2) використання в
Україні досвіду ТНК на основі залучення до активної інвестиційної діяльності
суб’єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення
національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури;
3) приведення у
відповідність організації обліку та звітності ТНК та українських підприємств, а
також використання методології економічного аналізу ТНК господарськими
суб’єктами України;
4) поступове втілення в
життя європейського вибору України та визначення реалій взаємовідносин з
країнами СНД та участь в ЄС;
5)
реалізація
економічних реформ та загальне оздоровлення економічного клімату в державі;
6)
заміна
акцентів у пріоритетах інвестування шляхом зменшення частки галузей
металургійної, важкої та військової промисловості, що у
великих розмірах споживають природні ресурси, погіршують екологічну
ситуацію та збільшення частки наукомістких галузей, легкої і харчової
промисловості, сільського господарства, сфери послуг;
7)
створення
потужних національних структур, які б мали можливість
конкурувати з ТНК[26].
Сучасні
тенденції розвитку світової економіки характеризується стрімким процесом
транснаціоналізації і чіткою спрямованістю до інтеграції національних економік.
Головною рушійною силою в цьому процесі виступають транснаціональні корпорації.
На
сучасному етапі господарювання провідні транснаціональні компанії світу
визначають напрям розвитку міжнародної економіки. Лідируючі позиції розвинутих
країн світу базуються насамперед на величезному впливі їх транснаціональних
компаній на економіку інших країн. Виходячи з цього, зміцнення Україною своїх
позицій на світовій арені не можливе без створення власних транснаціональних
корпорацій, які б впливали на розвиток окремих галузей світового господарства.
Отже, в
сучасних умовах господарювання одним з визначальних чинників розвитку національних економік є вплив
діяльності транснаціональних компаній. Наймогутніші ТНК задають напрямок
розвитку не лише окремих галузей, але й мають значний вплив у визначені
стратегічного розвитку окремих країн. Україна не є винятком в даному плані.
Основною задачею в контексті такої тенденції є створення передумов для
протистояння експансії зарубіжних ТНК. Серед основних шляхів вирішення
виділяють такі як: створення відповідної нормативно-правової бази для
регулювання діяльності міжнародних компаній та створення українських
транснаціональних структур, що можуть протистояти іноземним компаніям, які
використовують Україну як ресурсний придаток для збільшення власних прибутків.
Слід враховувати, що створення ж вітчизняних ТНК має
як позитивні сторони, так і негативні наслідки. До останніх відносять:
монополізацію ринку, лобіювання власних інтересів, особливо це стосується
соціальної стратегії розвитку країни тощо.
Таким
чином, щоб розвивати конкурентну економіку, потрібні потужні компанії, які
будуть здатні співпрацювати з ТНК як в Україні, так і на світових ринках,
необхідно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це
зробили раніше Китай, Росія, Індія,
Індонезія, Мексика, Венесуела та ін. (не враховуючи промислово розвинуті
країни, де існують сотні крупних ТНК). Досвід цих держав свідчить, що
національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК, тільки у випадку,
якщо він сам структурується у міцні фінансово-промислові утворення, адекватні
міжнародним аналогам та здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.
Разом з тим, як виявляється, створити корпорації повного замкнутого циклу
Україна здатна лише в окремих галузях. Отже, створення національних ТНК
однозначно сприятиме піднесенню української економіки і зміцненню її ринкових
позицій на міжнародній арені.
До найбільших транснаціональних компаній в Україні відносять «УкрАВТО»,
«Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД), «ROSHEN»,
«Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), «Граніт», «Шаркон», «Кераміст» та інші. Нині в Україні серед
основних бізнес-груп найбільшими промисловими групами є компанія Sistem Capital
Management (АТ «СКМ») корпорація «Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД),
«Інтерпайп», Група «Приват», група компаній DCH, Group DF. За офіційними даними
компаній, у 2011 році консолідований обсяг валового доходу в АТ «СКМ» становив
– 19,542 млрд дол. США, в «Інтерпайпі» – 4 млрд.
дол. США. Сумарна вартість активів, що контролюється групою СКМ на кінець 2011
року – 28,446 млрд.дол.США, що контролюється групою «Приват» – близько
7,4 млрд дол. США.
Найбільшою
фінансово-промисловою групою України є СКМ (Sistem Capital Management), її
діяльність сконцентрована в чотирьох сферах: металургія і видобуток вугілля,
виробництво електроенергії, банківська справа і страхування, телекомунікації.
Крім того, СКМ володіє й управляє активами в інших секторах бізнесу, включаючи
нерухомість, медіа-бізнес, роздрібну торгівлю, машинобудування, виробництво
пива, автозаправні станції, спорт. В цілому група СКМ об’єднує більше 100
компаній[27]. Крім українських
активів СКМ володіє компаніями в країнах Європи (Італія, Швейцарія,
Великобританія, Росія) та США. СКМ володіє контрольними пакетами акцій більше
90 підприємств, входить до числа найбільших вітчизняних інвесторів[28].
Корпорація «ІСД» входить
до числа найбільших транснаціональних компаній, які займають ключові позиції у виробництві
сталі Центрального та Східно-Європейського регіону. «ІСД» є однією
з 40 найбільших металургійних компаній світу з виробничою потужністю, що
досягає 10 мільйонів тонн сталі на рік. Головний офіс
знаходиться у Донецьку. До Корпорації «ІСД» входять наступні металургійні
активи: ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» (м. Алчевськ,
Україна); ПАТ «Алчевськкокс» (м. Алчевськ,
Україна); ПАТ «Дніпровський металургійний
комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського»
(м. Дніпродзержинськ,
Україна); ISD–Dunaferr (м. Дунауйварош,
Угорщина); ISD–Huta Czestochowa (м. Ченстохова,
Польща). Cвітові продажі здійснюються через найбільшого міжнародного
металотрейдера «Дуферко» з розгалуженою мережею
представництв у всьому світі. Стратегічне партнерство
з ПрАТ «Українська гірничо-металургійна компанія» та
ТОВ «Російська гірничо-металургійна компанія» дозволяє
здійснювати торгівельні операції в Україні та країнах.
В свою чергу, демонструючи власні тенденції міжнародної діяльності,
компанія «Рошен» має виробничі потужності у 3 країнах, а продукція представлена
більше ніж в 11 країнах світу. Це одна з найбільших корпорацій по виробництву
солодощів у світі (за версією Candy Industry Top 100 – 18 місце в світі),
щорічне виробництво 450 тис. тонн продукції, що відповідає світовим стандартам
якості ISO 22000:2005, ISO 9001:2000. За підсумками 2012 року чистий прибуток
компанії скоротився, хоча вартість активів збільшилась на 69,2% і становила
близько 2,2 млрд. грн. . Однією
з особливостей корпорації є наявність свого власного логістичного центру класу
«А», що забезпечений системою управління товарними потоками Warehouse Management System, яка
дозволяє максимально оптимізувати процес поставки продукції та створити
необхідні найбільш якісні умови зберігання.
Слід
зазначити, що найбільшими вітчизняними компаніями на кондитерському ринку є
Кондитерська Корпорація ROSHEN (до складу Корпорації входять чотири
українські фабрики (Київська, дві виробничі площадик у
Вінниці, Маріупольська і Кременчуцька); дві виробничі площадки Липецької
кондитерської фабрики (Росія) , Клайпедська кондитерська фабрика (Литва),
Bonbonetti Choco Kft (Будапешт, Угорщина),
а також масломолочний комбінат «Бершадьмолоко»), а також ПрАТ ВО «Конті» (до
складу входять кондитерські фабрики в
м.Донецьк та м.Курськ (Росія) та Курський логістичний центр), ПрАТ «АВК» (до складу «АВК» входять 4 кондитерських
фабрики, які розташовані в Донецьку, Дніпропетровську, Луганську та
Мукачеве), корпорація «Бісквіт-Шоколад»
(об’єднує дві фабрики - ПАТ «Харківська бісквітна фабрика» та ПАТ «Кондитерська
фабрика «Харків’янка»). Проте лише компанії ROSHEN і «Конті»
мають ознаки транснаціональних компаній, адже частка їх виробничих потужностей
розташована за кордоном, а управління здійснюється з головних офісів в Україні[29].
Іншою
великою компанією, яка має ознаки ТНК, є науково-виробнича група «Інтерпайп» (Interpipe Group), яка є однією з
найбільших приватних компаній України, четвертою за рівнем потужностей трубною
компанією світу, третьою в світі з виробництва і постачання залізничних коліс,
найбільшим світовим постачальником силікомарганцю. Подукція «Інтерпайпу» поставляється
більш ніж в 70 країн світу, частка експорту в структурі продажів складає
близько 70%. Головний офіс корпорації розташований у Дніпропетровську,
представництва й агентські служби – у Росії, Білорусі, Азербайджані,
Казахстані, Узбекістані, Швейцарії, США та інших країнах. Так, у повній або
частковій власності «Інтерпайпу» знаходяться «Нижньодніпровський
трубний завод». «Новомомковський трубний завод», «Нікопольський
завод безшовних труб NICO TUBE», «Нікопольський завод
феросплавів», цукрові заводи, банки, телеканали ICTV, «Новий
канал», газета «Факти і коментарі»[30].
Наступним
претендентом на роль вітчизняних ТНК є
група компаній DCH (Development Construction Holding) – одна з найбільших
вітчизняних бізнес-груп, яка володіє активами різної галузевої приналежності.
Промислові підприємства, що входять до DCH. Займаються виробництвом добрив,
хімічної продукції, склотари, контролюючи значну частину українського ринку в
різних сегментах. Активи групи зосереджені в таких сферах, як промисловість,
телекомунікації, фінанси. Серед активів групи 24,5% акцій АКІБ «УкрСиббанк»,
ПАТ «Азот» (Черкаси), ТОВ «Мерефянська скляна компанія», «Севгок» (видобуток
залізної руди), ДМК ім. Дзержинського
(виробництво сталі), «Харківський тракторний завод» (найбільший виробник
тракторів в Україні, один із лідерів країн СНД, «Київстар» (оператор мобільного зв'язку).
Ще однією
потенційною ТНК може бути ПАТ «Укрнафта», яка
є монопольною нафтовидобувною компанією України, основні види її діяльності –
геологорозвідувальні роботи, експлуатаційне буріння, видобуток нафти,
конденсату, супутнього на нафтового та природного газу, підготовка нафти і
переробка. «Укрнафта» вивчає можливість співробітництва з країнами СНД, Іраном,
Саудівською Аравією, Польщею та іншими каїнами світу. За договорами про спільну
інвестиційну та виробничу діяльність «Укрнафта» працює з такими компаніями як
Momentum Enterprises Inc.(Канада), «Карлтон Трейдінг Україна» та ін.
Спеціалісти компанії виконують роботи з будівництва свердловин за кордоном
(Російська Федерація, Ірак, Індія, Пакистан, Сирія, Алжир, Куба, В’єтнам).
Цілком реальним є створення окремих підрозділів «Укрнафти» в
цих країнах.
Перші кроки
до транснаціоналізації зроблені холдингом Nemiroff – одним з найбільших
виробників алкоголю, продукція якого постачається в понад 50 країн світу.
Виробничі потужності компанії складають два лікеро-горілчаних заводи в місті
Немирів, розлив продукції здійснюється на потужностях Чрославського
лікеро-горілчаного заводу (Росія). До структури холдингу входять Керуюча компанія
Nemiroff, Українська горілчана компанія Nemiroff, Дочірнє підприємство «Алко
Інвест», Торгове представництво Nemiroff у Росії і Торгове представництво
Nemiroff у Польщі, а також Nemiroff International зі штаб-квартирою в Будапешті[31].
Отже, можна
зробити висновок, що перші кроки до транснаціоналізації українськими компаніями вже зроблені:
побудовані вертикально інтегровані виробничі ланцюги великими
фінансово-промисловими групами, відомі випадки придбання українськими
компаніями активів за кордоном, за допомогою міжурядових угод створюються перші
державні ТНК. Разом з тим, процес створення українських ТНК може бути значно
прискорений та розширений в галузевому спектрі у випадку залучення іноземних
партнерів. Для цього компанії, що співпрацюють з іноземними фірмами на основі
спеціалізації та кооперування, можуть сформувати з ними спільні структури,
вступаючи в стратегічні альянси шляхом створення міждержавних корпорацій.
Таким
чином, сьогодні ТНК реально є могутньою силою і локомотивом світової економіки,
вони грають величезну роль в міжнародній торгівлі й розповсюдженні передових
технологій. Без них сьогодні, як свідчить практика, практично неможливе
закріплення на найважливіших світових ринках. Факти вказують на те, що ТНК
нерідко є істотними, а деколи і єдиним провідником національних компаній на
світові ринки. Створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити
національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських
господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу,
інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних
процесах.
Виходячи з
цього, для прискорення соціально-економічного розвитку країни, залучення
іноземних інвестицій та захисту вітчизняної економіки від негативного впливу
ТНК, актуальним є наступне:
- розробка ефективного
податкового законодавства та підтримка національної валюти;
- необхідна розробка
чіткої законодавчої та нормативної бази, що регулює процес створення й
функціонування нових форм спеціальних економічних зон (СЕЗ), яка б відповідала
всім міжнародним вимогам СОТ та ЄС. Адже, саме СЕЗ сприяють залученню іноземних
інвестицій в Україну, запроваджують нові технології, прискорюють
соціально-економічний розвиток країни. Чинне законодавство потребує внесення
низки доповнень, а саме: необхідно визначити термін дії спеціального режиму
господарювання, загальні органи управління, які створюються в усіх спеціальних
(вільних) економічних зонах, та їхні повноваження[32]. Доцільним було б
визначення і постійний моніторинг інвестиційного рейтингу України;
- для захисту
вітчизняної економіки національна законодавча база повинна чітко регулювати та
контролювати: процедуру виходу ТНК на місцевий ринок, яка б враховувала правила
переваги місцевого інвестора; форми присутності ТНК у країні; забезпечення
зайнятості місцевих трудових ресурсів; експертизу та моніторинг інвестиційного
проекту на відповідність екологічним і санітарним вимогам; використання
закупівель місцевих ресурсів, розвиток інфраструктури; розподіл продукції;
умови збуту; захист конкуренції тощо[33].
Отже, роль
транснаціональних корпорацій у розвитку економіки України в найближчій
перспективі буде постійно зростати. Оскільки зростає обсяг інвестицій, в
Україні поступово будуть формуватися такі економічні структури, в яких значну
роль відіграє транснаціональний капітал.
Підбиваючи підсумки дослідження, необхідно зауважити, що
присутність міжнародних ТНК на українському ринку є неминучою реалією
міжнародних інтеграційних процесів глобалізації економіки. Тому враховуючи як
позитивний, так і негативний вплив експансії зарубіжних ТНК в національну
економіку, Уряду необхідно розробляти гнучкі, адаптовані до поточної ситуації
механізми регулювання їх діяльності з метою збереження національних інтересів з
одночасним нарощуванням обсягів іноземного інвестування, які є вкрай
необхідними для сучасного розвитку економіки України.
Проаналізувавши вище
наведене, можна стверджувати, що ТНК є важливим гравцем на сучасній арені
світового господарства. Адже вони однозначно сприяють
залученню прямих іноземних інвестицій, відкривають доступ на зовнішні ринки,
прискорюють науково-технічний розвиток та сприяють інтеграції до світових
економічних процесів. Разом з цим, ТНК здійснюють значний вплив на національну
економіку, який носить двоякий характер. Проте, якщо ж Україна
займається питанням покращення інвестиційного клімату, то все більше країн будуть здійснювати
інвестиції, що є позитивним явищем. Національним підприємствам слід
співпрацювати з іноземними ТНК та використовувати переваги залучення іноземних
інвестицій,
що були згадані вище. Перспективами подальших наукових
досліджень є розробка стратегічних цілей державної політики щодо створення потужних українських ТНК, що сприятиме підвищенню ефективності суспільного
виробництва, кращому задоволенню потреб споживачів і суттєвому економічному зростанню.
