Лекція 6. АРХІТЕКТУРА, МІСТОБУДУВАННЯ ТА МИСТЕЦТВО ДРЕВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

6.1. Розташування і клімат Стародавньої Греції

6.2. Загальна характеристика містобудування Стародавньої Греції

6.3. Інженерна підготовка й благоустрій територій Стародавньої Греції

6.4. Планувальна система міських вулиць Стародавньої Греції

6.5. Загальна характеристика містобудування класичного періоду Стародавньої Греції

6.6. Інженерна підготовка і благоустрій територій Афін

6.1. Розташування і клімат Стародавньої Греції

Стародавня Греція (Еллада, Ελλας) включала в себе декілька держав, які займали південь Балканського півострова, острови Егейського моря, а також західну частину Малої Азії і фракійського узбережжя.

Греція розташована в поясі сухих субтропіків. Гори і плоскогір'я займають близько 2/3 території Греції. Уздовж узбережжя Егейського моря невеликі рівнини (Фессалійська, Салонікська та ін.)

Клімат у Греції – м'який, середземноморський, субтропічний: тепла волога зима (середня температура січня +10°С, вологість 75%) і жарке сухе літо (середня температура липня +32°С, вологість 55%).

Грецька колонізація VIII–VI ст. до н.е. поширила свій вплив на територію Південної Італії, Сицилії і південної Франції, а також на північне узбережжя Африки, протоки й узбережжя Чорного і Азовського морів. Благодатний середземноморський клімат, численні морські бухти, зручні для побудови гаваней і торгових портів, гірські ланцюги, здатні виконати роль природних захисних споруд, дрімучі лісові масиви з тисячолітніх дубів і кедрів, що існували в ті часи, сприяли бурхливому розвитку містобудування.

6.2. Загальна характеристика містобудування Стародавньої Греції

Старогрецькі міста у своїй більшості мали регулярну планувальну структуру з яскраво вираженим міським центром (агорою або системою агор, пов'язаних з храмами, театрами та іншими громадськими спорудами, акрополь) і відрізнялися високим рівнем благоустрою та архітектурного оздоблення.

В основному міста в Стародавній Греції займали незначну за своєю площею територію – близько 50-60 гектарів, а населення такого міста становило 5-7 тис. чол. Поряд з невеликими містами існували і дуже великі, такі як Афіни, з населенням 100 тис. жителів і більше (площа Афін приблизно 220 га) і Олександрія з населенням близько 300 тис. жителів.

Греки вміло використовували в містобудівній композиції мальовничий середземноморський пейзаж. План грецького міста немов навмисно «укладається» в існуючий рельєф та конфігурацію узбережжя, 16створюючи єдиний гармонійний ансамбль архітектури (творіння людини) і природи (творіння богів).

На відміну від стародавніх єгиптян, які володіли необмеженими матеріальними і людськими ресурсами, а також тисячолітнім запасом часу, греки культивували більш прагматичний, навіть комерційний підхід до містобудування. Вони були відмінними мореплавцями і торговцями, а морська торгівля була одним з основних факторів в економіці старогрецьких міст. Тому греки обирали для своїх міст найбільш зручні місця, які не потребували широкомасштабних робіт з підготовки території як в Межиріччі й Стародавньому Єгипті. Вони використовували мілководні бухти, розміщуючи при цьому свої міста або на узбережжі під захистом островів (Ассос, Кнід, Олександрія) або на півостровах (Пірей, Селінунт, Мілет).

Грецькі міста були оточені стінами разом з прилеглими гаванями, оскільки флот потребував захищених стоянок і був основою військової могутності греків.

Рис. 6.1. Характерні композиційні прийоми в плануванні давнтогрецьких міст.

6.3. Інженерна підготовка й благоустрій територій Стародавньої Греції

Однак грекам було властиво піклуватись не тільки про інтереси власного флоту і збереження існуючої первозданності пейзажу. Будуючи власні міста, греки перш за все прагнули до комфорту і задоволення повсякденних потреб городян. Результатом цієї роботи було привабливе, зручне й комфортне місто з водопроводом, продуманою системою водовідведення, мостами та брукуванням вулиць.

Історію містобудівного розвитку Стародавньої Греції можна умовно розділити на три періоди:

1. Архаїчний (VIII–VI ст. до н.е.),

2. Класичний (V–IV ст. до н.е.).

3. Елліністичний (друга половина IV – середина I ст. до н.е.).

Архаїчний період (VIII – VI ст. до н. е.)

Ранній розвиток судноплавства у греків сприяв розвитку міст-держав, формування яких почалося вже у VIII ст. до н.е. Виникнення в архаїчний період грецьких міст-держав (полісів) було наслідком відділення ремесла від землеробства і зростання товарно-грошових відносин.

Рис. 6.2. Мілет (IV-III ст. до н.е.): 1 – південна агора; 2 – Буледевтерій (споруда міської ради); 3 – північна агора; 4 – Дельфіній; 5 – театр; 6 – стадіон; 8 – пагорб Халабак-тепе – місце найдавнішого акрополя.

Материкова Греція та її колонії вивозили до Єгипту ліс, кераміку, тканини, бронзу та інші вироби.

Розробка сировинних ресурсів підштовхнула греків до освоєння нових територій з новими природними багатствами, на яких можна було б розмістити зростаюче населення Греції.

Таким чином освоюється узбережжя Малої Азії з містами Мілет, Фокеєю, Ефесом, Прісною та іншими.

Освоюються острови Кріт, Кіфера і Родос, з'являються міста Кнід і Галікарнас. У 734 р. до н.е. на острові Сицилія виникає місто Сіракузи, а трохи пізніше в VII ст. до н.е. місто Селінунт.

Рис. 6.3. Селінунт. Акрополь. Реконструкція

Близько 600 р. до н.е. на середземноморському узбережжі сучасної Франції будуються Массілія (Марсель), на берегах Чорного моря (Понту Евксінського) – Херсонес, Пантікапея (Керч), Ольвія та інші міста.

Рис. 6.4. Селінунт. Реконструкція фасадів акрополя

6.4. Планувальна система міських вулиць Стародавньої Греції

Критські міста не мали стін, тому що знаходилися під охороною сильного флоту. Критські вулиці перетиналися під прямими кутами.

Мікени, Тірінф та інші міста були оточені потужними стінами, складеними з величезних каменів. Вулиці були звивистої форми, проходили по узгір'ях або між циклопічними стінами.

Міста мікенської епохи складалися з двох частин: «верхнього» і «нижнього» міста. Верхнє місто було фортецею і державною резиденцією, в нижньому мешкали ремісники, торговці й землероби.

В архаїчну епоху відбувається територіальне зростання міст. Посилюється значення «нижнього міста». У нижньому місті утворюється центр у вигляді міської ринкової площі – агори. План архаїчного грецького міста виявляє як нерегулярні, так і геометрично правильні композиції'. Приклад правильної композиції' – місто Селінунт. Там були прокладені дві вулиці північно-південного й західно-східного напрямків, які перетиналися під прямим кутом. Дослідники встановили, що ширина вулиці північно-південного напрямку налічувала близько 9 м, на неї виходили квартали довжиною близько 30 м з поперечними проходами в 3,6–3,9 м.

Рис. 6.5. Тірінф. Акрополь. План «верхньої фортеці» побудованої в XIV – XIII ст. до н.е.

Слід зазначити, що архаїчні ансамблі, зокрема акрополь Селіну нта були поліхромні. Зовнішнє оздоблення храмів було різнокольоровим. Наприклад, в одному з храмів були виявлені червоні метопи. Крім того, золоті й мідяні щити – трофеї, які навішувались на стіни, доповнювали цю картину і створювали яскраву колористичну композицію.

Політичний устрій і система управління містом. Міста–держави тяжіли до відокремленого політичного життя. Греція не мала єдиної державності і являла собою систему невеликих, розділених природними рубежами міст-держав. Грецькі міста-поліси жили досить замкненим життям, проте в епоху архаїки існувало кілька загальногрецьких культових центрів, найбльшими з яких були Олімпія і Дельфи.

Масштабність будівель і споруд. Характерними рисами є відсутність жорсткої симетрії', мальовнича рівновага архітектурних об’ємів, гармонійна єдність з навколишньою природою і дивно знайдений масштаб, пропорційно монументалізований, гармонійний масштабу людини.

Вклад у світову архітектуру й містобудування. В архаїчний період вперше з’являються два ордери: доричний та іонічний. Містобудування залишається нерегулярним, але готується ґрунт для правильно спланованих міст.

Найбільш відомі міста: Афіни, Спарта, Мілет, Херсонес, Селінунт, Пестум.

Класичний період (V– IV ст. до н. е.)

Рис. 6.6. Давні Афіни і Пірей. Топографічний план

Політичний устрій і система управління містом. На початку V ст.
до н.е. Афінська держава, яка пережила період царської влади й олігархії', підійшла до демократичного способу правління. Афінський морський союз був створений для спільної боротьби греків проти пе рсів. До нього входило близько 250 грецьких міст–держав, які повинні були постачати озброєння, кораблі й військові сили.

З плином часу ці поставки були замінені грошовими внесками. Сховищем союзної скарбниці служило святилище Аполлона на о. Делос. У 454 р. до н.е. афіняни наполягли на тому, щоб скарбниця зберігалася у добре укріплених Афінах. З цього часу гегемонія Афін серед союзних міст почала зростати. Взявши на себе провідну роль у захисті грецьких міст, Афіни почали користуватися союзної скарбницею для подальшого зміцнення свого міста, поповнення флоту і перебудови Афінського Акрополя. У 60-х роках V ст. до н.е. вірогідно за проектом Гіпподама планується Пірей.

Рис. 6.7. Афіни. План

Період розквіту Афін збігся з правлінням великого державного діяча Перікла (443–429 рр. до н.е.), який у результаті проведених реформ закріпив в Афінах демократичне правління.

Рис. 6.8. Афіни. Акрополь. Храм Парфенон

Верховним органом влади в Афінах були Народні збори, в яких брали участь усі повноправні громадяни чоловічої статі, які досягли 20-річного віку. Народні збори мали найширші повноваження і вирішували всі основні питання зовнішньої і внутрішньої політики держави. Вони збирались кожні 10 днів. По суті, з введенням вирішальної влади Народних зборів старі органи влади – ареопаг і архонт – втратили своє значення.

Рада п'ятисот, яка обиралась як і раніше від 10 філ, зберегла значення дорадчого органу, але отримала і ряд додаткових функцій. Так, в її веденні перебували державні фінанси, вона опікувалась благоустроєм міста, спостерігала за будівництвом флоту, за карбуванням монет та ін.

Виконавча влада належала різного роду колегіям, члени яких обиралися на рік. Колегії підкорялися Народним зборам. Звичайно вони складалися з 10 чол. їх функції були дуже різні, наприклад: збір податків, спостереження за ринками, торгівлею та багато іншого.

Демократичними правами користувалось не все населення Афін. Не тільки раби, які складали третину населення Афін, але й старі люди, жінки, діти й чужинці з інших міст не мали права брати участь в державному управлінні. За підрахунками, зробленими істориками, демократичними правами користувалось лише 20% всього населення.

Рис. 6.9. Прієна. Агора.

Новий демократичний устрій вимагав будівництва нових архітектурних споруд. Якщо Народні збори внаслідок своєї чисельності користувалися схилами пагорба Пнікс і театром Діоніса, то засідання ради п'ятисот зажадало будівництва спеціальної будівлі – булевтерія, спорудженого на афінській Агорі.

Рис. 6.10. Афіни. План Агори: 1 – храм Гефестіон (Тезейон);
2 – булевтерій; 3 – стоа Зевса; 4 – стоа Атгай; 5,6 – середня і південна торгові галереї

Для роботи колегій використовувалися численні портики, що виникли в цей час в Афінах, головним чином в районі агорн. Тут же збудували Прітаней – будівлю, де збиралися для трапези почесні громадяни об'єднаних громад й посадові особи.

6.5. Загальна характеристика містобудування класичного періоду Стародавньої Греції

У процесі грецької колонізації виробилися певні прийоми в розміщенні міст.

Оптимальними умовами розташування міста вважалися:

- близькість зручної морської бухтн для стоянки й ремонту торговельних і військових кораблів;

- наявність чистої пнтної водії;

- наявність родючих земель;

- сприятливі умови з точкн зору оборони міста і режиму вітрів;

- наявність природного стоку дощових вод.

У процесі грецької колонізації виробилися також прийоми регулярного планування. Виникнення регулярного планування грецьких міст пов'язують з іменем уроженця міста Мілет архітектора і математика Гіпподама, який жнв і працював у V ст. до н.е. Саме в Греції', замість примітивного поділу міської території на одноманітні, витягнуті в плані квартали виникли цікаві містобудівні концепції', засновані на регулярних засадах, але пронизані новими функціональними та естетичними принципами. Цей якісно новий ступінь в розвитку міського планування, безсумнівно, зобов'язаний своїм походженням Гіпподаму.

Основними рисами містобудування Стародавньої Греції класичного періоду є:

- розвиток регулярного прямокутного планування міст;

- розквіт ансамблів, для яких агора й акрополь перетворились з фортець в загальнодоступні храмові комплекси й стали головними архітектурними об'єктами;

- повсюдне застосування «перехресть» в композиціях планів міст;

- відсутність стандартних схем при проектуванні міст;

- зонування території міст.

У Мілеті чітко виділяються три функціональні зони:

- торговий центр, що примикає до військової гавані;

- громадський центр, що тяжіє до Театральної бухти;

- два великих житлових райони.

Як видно з планів Мілета та інших регулярних міст Стародавньої Греції', планувальна композиція мала «відкритий» характер. Міські стіни, що оточували територію міста, як правило, не мали геометрично правильних обрисів. Вони не стримували просторове зростання міста за рахунок включення вільних територій відповідно до перспектив майбутнього розвитку.

Головною планувальною одиницею був квартал, який складався з двох, чотирьох або більше будинків. Таким чином, місто розвивалось шляхом нарощування житлових одиниць від центру до периферії'.

Планувальна система міських вулиць. Греки поклали в основу планування власних міст прямокутну систему і досконало її розробили. Наприклад, Пірей мав тільки одну композиційну вісь – головну вулицю – на фоні прямокутної забудови (рис. 6.11).

Вулиці Пірея строго орієнтувалися за сторонами світу:

- північний схід-південний захід;

- північний захід-південний схід.

Місто перетиналось великою магістраллю на кшталт проспектів Парижу або Санкт-Петербургу (довжина головної пірейської вулиці – 1750 м). Вірогідно, що на цій вулиці розташовувалися площі, які прикрашали й закріплювали її композицію.

У Мілеті ми бачимо комбінацію двох взаємно перпендикулярних магістралей.

Приступивши до відновлення міста, зруйнованого персами, грецькі будівельники спроектували великий міський центр, що складався з двох агор і громадських будівель, і прив'язали до цього центру мережу вулиць з прямокутними кварталами.

Рис. 6.11. План Пірею

Щоб створити транзит через місто з півдня на північ і з заходу на схід, під прямим кутом булн прокладені дві головні прямолінійні вулиці. Ширина головних вулиць була 7,5 м, другорядних – 4,5 м.

Головна вулиця, що йде з півдня на північ, зручно з'єднує центр міста з міськнмн воротами, друга головна вулиця наближена до центру і служить розвантажувальною магістраллю.

Прикладом оригінального вирішення перехрестя служить Кнід – велике торгове місто і центр культу Афродіти. Перехрестя в Кнід і зведено до одного прямого кута, всередині якого біля берега моря розміщується громадський центр. Головні вулиці завжди пов'язувалися з міським центром, булн зручні для руху пішоходів, транспорту і різноманітно відповідали пейзажу. Цікаве також співвідношення шнрннн вулиць у містах, спланованих Гіпподамом: другорядні вулиці мали ширнну близько 3,5 м, головні вулиці в Мілеті – близько 7 м, а провідна вулиця – дорога в Піреї –
15 м, таким чином ширина вулиць послідовно подвоюється.

6.6. Інженерна підготовка і благоустрій територій Афін

Афіни забезпечувались водою, яка доставлялась акведуком, спорудженим в VI ст. до н.е.

Пам'ятки містобудування, що збереглися. Головним ансамблем Афін був Афінськнй акрополь, який колись відігравав роль міської фортеці, але поступово перетворився на монументальний храмовий комплекс. Скелястий пагорб, на якому був розташований акрополь, мав близько 300 м довжннн і 150 м ширинн, його висота над рівнем міста нараховувала близько 60 м. Акрополь мав круті схили, додатково укріплені. На початку греко-перських війн, коли перси спалили й розгромили Афіни і старий акрополь, ці укріплення були зміцнені. Особливо ретельно були оброблені південні схили Акрополя. Ці роботи пов'язують з ім'ям великого полководця, представника олігархічного угрупування в Афінах Кімона (504–449 рр. до н.е.).

Елліністичний період (друга половина IV – середина I ст. до н.е.).

Політичний устрій і система управління містом. У 30-х роках ст. до н.е. Олександр Македонський створив величезну імперію, що простягнулась від Балкан до верхнього Єгипту, Середньої Азії та Індії. Греки вперше досягли повного політичного об'єднання, а столицею імперії' став Вавилон. Грецька культура почала просуватися на Схід. Виникли нові міста: Пергам, Антіохія і Олександрія. Як свого часу класичний період був пов'язаний з піднесенням Афін, так період становлення еллінізму був пов'язаний з піднесенням Македонії.

Загальна характеристика містобудування елліністичного періоду. Елліністичний період в містобудуванні характеризується:

- високим рівнем мистецтва ансамблю з переважаючим значенням агор;

- подальшим розвитком регулярної планувальної системи;

- високим благоустроєм міст (брукування вулиць, облаштування водопроводів в кам'яних і свинцевих трубах, водостоки і каналізація);

- розвитком комфорту в побуті, у зв'язку з чим підвищилося архітектурне значення житлового будинку і житлового кварталу;

- широким зведенням цивільних будівель (палестр, стадіонів,гімнасій і театрів).

Всі походи Олександра Македонського супроводжувалися активною містобудівною діяльністю. Олександр або будував нові укріплені поселення, або давав кошти на відновлення зруйнованих міст, або робив внески в будівництво місцевих святилищ. Першим відомим нам містом, якому Олександр дарував кошти на зведення громадських будівель, було маленьке іонійське місто Прієна, в якому військо Олександра змушене було зупинитися в період облоги Мілета.

У Прієні можна спостерігати нові риси, властиві вже елліністичному періоду. Місто було зручним для проживання людей. Гори захищали його від північних вітрів, чисті гірські джерела забезпечували водою, яка розподілялась по місту в керамічних трубах. Завдяки крутому рельєфу легко здійснювався природний стік зливових вод. Близькість моря створювала м'який вологий мікроклімат.

Прієна була оточена кріпосною стіною, яка охоплювала територію, що передбачала подальше зростання міста.

Розміри громадського центру Прієни і численні видовищні споруди також були розраховані на місто більш великих розмірів.

Планувальна система міських вулиць. Незважаючи на досить крутий рельєф, план міста був виключно регулярним. Головна вулиця мала західно-східну орієнтацію і називалася вулицею Західних воріт. Вона була єдиною проїжджою магістраллю міста. Інші вулиці, паралельні їй, були пішохідними. Вулиці, прокладені упоперек складок рельєфу, були крутими і в основному являли собою вирубані в скелі сходи.

Ширина вулиць була традиційною. Вулиця Західних воріт мала ширину 7,36 м, другорядні вулиці – 3–4,4 м. Місто було поділено на житлові квартали, які за своїми пропорціями відрізнялися від кварталів сусіднього Мілета. Вони мали розмір 120 х 160 футів (35,4 х 47,2 м), тобто із співвідношенням 3:4.

Рис. 6.12. Пергам. Фасад Акрополя зі сторони Селіни.

Житлове будівництво. Кожен з житлових кварталів складався з декількох, найчастіше чотирьох житлових будинків. Житлові будинки Прієни були двох типів. Більш скромні оселі складалися з невеликого дворика, оточеного житловими й службовими приміщеннями. Були також багаті будинки з внутрішніми перістілями. У деяких випадках за будинком знаходився невеликий сад. На вулицю виходили тільки стіни будинків і огорожі з прорізами входів.

Таким чином, Прієна була унікальним зразком елліністичного містобудування, поєднавши в собі два напрямки в розвитку містобудівного мистецтва Греції: вдосконалену регулярну просторову систему і вміння створювати монументальні ансамблі, розташовані в різних рівнях.

Олександрія – головний торговельний центр, у якому здійснювався обмін між Сходом і Заходом. Місто було засноване на території, яка знаходилася між морським узбережжям і озером в дельті Нілу. Навпроти розташовувався о. Фарос, на східній частині якого на початку III ст. до н.е. був побудований маяк 130-метрової висоти, який вважався одним із семи чудес світу. Від мису в східній частині міста в бік Фароса була побудована дамба, в середині її був залишений прохід для суден, які направлялися в гавань. Місто було майже точно орієнтовано по сторонах світу. Архітектор Дейнократ, якому було доручено планування міста, створив регулярний план з ясно вираженим перехрестям головних вулиць, біля якого ближче до моря розташовувався центр міста: форум, театр, палац, а пізніше Мусейон — своєрідний центр наук і мистецтв з найбільшою і найкращою в світі бібліотекою, в якій у свій час працювали Евклід, Архімед та багато інших вчених і філософів.