Лекція 5. СТАРОДАВНІ ПЕРСИ ЕПОХИ АХЕМЕНІДІВ

5.1. Розташування і клімат Персії.

5.2. Загальна характеристика містобудування Персії.

5.3. Архітектура й мистецтво Персії. Будівельні матеріали та технології.

 

5.1. Розташування і клімат Персії

У 538 р. до н. е. – перси підкорили Нововавілонське царство та об'єднали під своєю владою численні народи на величезному просторі від Афганістану до Єгипту. Утворилася могутня перська монархія ,якою керувала династія Ахеменідів.

 

Рис. 5.1. Перське царство Ахеменідів

 

Землі, заселені давніми персами, лише приблизно збігаються з кордонами сучасного Ірану. В давні часи таких кордонів не існувало. В певні періоди перські царі були володарями більшої частини відомого тоді світу, а в інші часи головні міста імперії перебували в Месопотамії, на захід від власне Персії, іноді вся територія царства була поділеною між місцевими правителями, що ворогували між собою.

 

Рис. 5.2. Імперія Ахеменідів у часи розквіту

Значна частина території Персії – високе посушливе плоскогір'я (1200 м), яке перетинають гірські хребти з окремими вершинами, що досягають висоти 5500 м. На заході і півночі розташовані гірські масиви Загрос і Ельбурс, які обрамляють плоскогір'я у вигляді букви V, залишаючи його відкритим на схід. Західні і північні кордони плоскогір'я приблизно збігаються з нинішніми кордонами Ірану, але на сході воно виходить за межі країни, на частину територій сучасних Афганістану та Пакистану. Від плато ізольовані три території: узбережжя Каспійського моря, узбережжя Перської затоки і південно-західні рівнини, що становлять східне продовження Месопотамської низовини.

Безпосередньо на захід від Персії розташована Месопотамія, батьківщина найдавніших світових цивілізацій. Месопотамські держави Шумер, Вавилонія і Ассирія мали значний вплив на ранню культуру Персії. І хоча перські завоювання завершились через майже три тисячі років після розквіту Месопотамії, Персія багато в чому стала спадкоємицею месопотамської цивілізації. Більшість найважливіших міст Перської імперії були розташовані в Месопотамії, а перська історія значною мірою продовжує месопотамську історію.

Персія лежить на шляхах найбільш ранніх переселень із Центральної Азії. Повільно просуваючись на захід, переселенці оминали північний край Гіндукуша в Афганістані і повертали на південь і захід, де через більш доступні райони Хорасану, на південний схід від Каспійського моря потрапляли на Іранське нагір'я на південь від гір Ельбурс. Століття потому паралельно ранньому маршруту пролягла головна торгова артерія, що зв'язувала Далекий Схід і Середземномор'я та забезпечувала керування імперією і переміщення військ. На західному кінці плоскогір'я вона спускалась на рівнини Месопотамії. Інші важливі шляхи зв'язували південно-східні рівнини через гори з власне плоскогір'ям.

Збоку від кількох головних доріг довгими і вузькими гірським долинам були розкидані поселення тисяч сільськогосподарських громад. Вони вели натуральне господарство, внаслідок ізольованості від сусідів багато з них залишались осторонь війн і навал та протягом багатьох століть зберігали культуру, притаманну стародавній Персії.

 

5.2. Загальна характеристика містобудування Персії

Під впливом культур Дворіччя, Єгипту та Індії сформувалася древньоперсидськая архітектура, яка застосовувала в палацовому зодчестві тераси; кам'яні стіни вкриті рельєфом і колони.

До завоювання Вавилонії межа Перської держави проходила на схід від Дворіччя – на великі плоскогір'я сучасного Ірану. Сухе і спекотне літо змінюється тут різкими зимовими холодами, під час яких довго тримається сніг. Країна небагата рослинністю. У невеликих оазисах переважають дуб, платан, кипарис, фруктові дерева, і лише біля Персидської затоки виростають пальми. В якості будівельних матеріалів Персії поряд з сирцевою і обпаленою цеглою застосовувалися камінь і мармур.

 

Рис. 5.3. Персеполь. План палацового ансамблю

 

 

 

Рис. 5.4. Персеполь. Сходи палацу (після реконструкції)

 

Внаслідок особливостей древньоперсидскої релігіі (поклоніння вогню) храмове зодчество не отримало розвитку але замість нього великого розквіту досягла архітектура палаців і цивільних споруд.

Давньоперсидські міста зникли безслідно, і тільки подекуди збереглися палаци, побудовані з каменю і мармуру. Ці палаци, подібно грандіозним палацам Вавилона і Дур-Шаррукіна, стояли на високих платформах, оточених підпірними стінами. Якщо у Вавилонії і Ассирії піднесене розташування палаців і храмів служило для захисту їх від повеней, то тут домінували архітектурні міркування, бо будівельники засобами архітектури і високим розташуванням палацу намагалися висловити міць і велич перських царів.

Будучи державою військовою і почасти торговою, Ахеменидска Персія потребувала добре організованої мережі міцних доріг, забезпечених колодязями з питною водою, місцями для зупинки і відпочинку караванів і фортецями біля небезпечних перевалів. Для древньої Персії характерна ця розгалужена мережа доріг, а також і мережа підземних каналів, що підводили воду з річок та озер.

 

 

Рис. 5.5. Персеполь. Руїни

 

Персеполь який до завоювання Персії О. Македонським був столицею Перського царства, за переказами, заснований царем Кіром в VI ст. до н. е. Палацовий ансамбль Персеполя був побудований в кілька прийомів: при Дарії I Гістаспа (царював з 521 по 485р.), Ксеркса (485–465 рр.), Ахашвероші II (405–359 рр.) І Ахашвероші III (359 – 338 рр.). У січні 330 р. Олександр Македонський вступив в місто і незабаром після цього спалив і зруйнував палац.

Комплекс палаців Персеполя стояв на фоні гори, на скелястій терасі висотою до 15 м при довжині в 450 м та ширині в 300 м. Біля підніжжя тераси було місто, що складалось переважно з будівель, пов'язаних з царською резиденцією; віно було оточений подвійною стіною і ровом. Вся площа міста (приблизно рівна 1 кв.км) перевищувала розмір палацової тераси всього лише в 7 разів. У південній частині міста збереглися сліди водопроводу в скелі. На терасі відокремлено стояли ворота, житлові палаци і парадні прийомні зали. Біля північно–західного кута тераси розташовувалася монументальні сходи, які широкими маршами виходили на терасу. Це були знамениті «ворота Ксеркса». Направо від воріт розміщувалася величезна ападана Ксеркса з центральним тронний залом і трьома колонними портиками. Стіни тронного залу, ймовірно, були покриті килимами; денне світло проникало тільки через двері, і, отже, в залі панувала напівтемрява, в якій ефектно виділялися стрункі колони з фантастичними капітелями, що губилися в висоті.

Всі палаци Персеполя (включаючи ворота і житлові приміщення) розміщені паралельно не тільки до контурів тераси, а й до схилу гори. У цьому можна побачити прагнення будівельників укомпонувати свої споруди в навколишній пейзаж.

 

5.3. Архітектура й мистецтво Персії. Будівельні матеріали та технології

Вся економіка Стародавньої Персії базувалася на сільському господарстві. Кількість опадів на Іранському плоскогір'ї недостатня для ведення екстенсивного землеробства, тому персам доводилось покладатися на іригацію. Нечисленні і неповноводні річки плоскогір'я не забезпечували достатньої кількості води, і влітку вони пересихали. Перси розробили унікальну систему підземних каналів–канатів. Біля підніжжя гірських хребтів виривались глибокі колодязі, які проходили крізь тверді, але пористі шари гравію що підходили до водонепроникних глин, які утворюють нижній кордон водоносного горизонту. В колодязях збиралась тала вода з гірських вершин, що вкривались взимку товстим шаром снігу. Від цих колодязів прокопувались підземні водоводи висотою в людський зріст з розміщеними через рівні проміжки вертикальними шахтами, крізь які надходили світло і повітря для робітників. Водоводи виходили на поверхність і повний рік були джерелом води.

Штучне зрошення за допомогою дамб і каналів, що зародилось і широко використовувалось на рівнинах Месопотамії, розповсюдилось і на подібну за природними умовами територію Еламу, якою протікають кілька річок. Ця територія, відома нині як Хузестан, густо порізана сотнями стародавніх каналів. Іригаційні системи досягли свого найвищого розвитку в Сасанідський період. На початок XXI століття збереглись численні залишки гребель, мостів і акведуків, які побудували при Сасанідах. Оскільки вони були спроєктовані захопленими в полон римськими інженерами, то нагадують споруди, що зустрічаються у Римській імперії.

Річки Ірана несудноплавні, але в інших частинах імперії Ахеменідів водний транспорт буд добре розвинений. 520 до н.е. Дарій І Великий реконструював канал між Нілом і Червоним морем. В Ахеменідський період здійснювалось масштабне будівництво суходольних шляхів, однак бруковані дороги споруджувались переважно в болотистих і гірських районах. Значні ділянки вузьких, мощених каменем доріг, побудовані при Сасанідах, зустрічаються на заході і півдні Ірану. Незвичним для того часу був вибір місця спорудження доріг. Вони прокладались не долинами вздовж берегів річок, а гребенями гір. В долини дороги спускались тільки, щоб перейти на інший берег в стратегічно важливих місцях, для чого споруджувались масивні мости.

Вздовж доріг на відстані денного шляху одна від одної були побудовані поштові станції, де міняли коней. Діяла дуже ефективна поштова служба, причому поштові кур'єри долали до 145 км в день. Найбільш значною була «царська дорога» довжиною 2400 км, що пролягала від Суз до середземноморського узбережжя.

Окрім колосальної кількості предметів із кераміки, виключно важливе значення для вивчення Стародавньої Персії мають вироби, виконані з таких довговічних матеріалів, як бронза, срібло і золото. Чимало т.з. луристанських бронз було виявлено в Луристані, в горах Загроса, під час нелегальних розкопок могил напівкочових племен. Ці унікальні зразки включали зброю, кінську збрую, прикраси, а також предмети із зображеннями сцен з релігійного життя чи обрядового призначення. Досі вчені не дійшли єдиної думки відносно того, ким і коли вони були виготовлені. Зокрема, було висунуто припущення, що вони створювались з 15 ст. до н. е. по 7 ст. до н. е., ймовірно – каситами або скіфо-кіммерійськими племенами. Бронзові вироби продовжують знаходити в провінції Азербайджан на північному заході Ірану. За стилем вони суттєво відрізняються від луристанських бронз, хоча, очевидно, так само належать до одного періоду. Бронзові вироби із Північно-Західного Ірану схожі з новими знахідками, зробленими в тому ж регіоні; наприклад, схожі один на одного випадково виялені залишки кладу в Зівіє і чудовий золотий кубок, виявлений під час розкопок в Хасанлу-Тепе. Ці предмети датуються 9–7 ст. до н. е., в їхньому стилізованому орнаменті і зображенні божеств проглядається ассирійський і скіфський впливи.

Ахеменідський період

Архітектурних пам'яток доахеменідського періоду не збереглось, хоча на рельєфах в палацах Ассирії зображені міста на Іранському плоскогір'ї. Цілком можливо, що довгий час при Ахеменідах населення плоскогір'я вело напівкочовий спосіб життя і для регіону були типовими дерев'яні споруди. На це вказують монументальні споруди Кіра в Пасагардах, зокрема його гробниця, що нагадує дерев'яний будинок з гостроверхим дахом, а також Дарія і його спадкоємців в Персеполі і їхні гробниці в сусідньому Накши-Рустемі, що є кам'яними копіями дерев'яних прототипів.

В Пасаргадах царські палаци з колонними залами і портиками були розкидані в тінистому парку.

В Персеполі при Дарії, Ксерксі і Артаксерксі ІІІ зали прийомів і царські палаци будувались на припіднятих над навколишньою місцевістю терасах. При цьому характерні були не арки, а типові для цього періоду колони, перекриті горизонтальними балками. Робочу силу, будівельні і оздоблювальні матеріали, а також прикраси доставляли з усієї країни, стиль архітектурних деталей і різних рельєфів був сумішшю художніх стилів, що переважали тоді в Єгипті, Асирії і Малій Азії.

При розкопках в Сузах знайдені частини палацового комплексу, будівництво якого почали при Дарії. План споруд і його декоративне оздоблення мають більший ассиро-вавилонський впливом, ніж палаци в Персеполі.

Ахеменідське мистецтво також вирізнялось змішаними стилями та еклектикою. Воно представлено різьбою по каменю, бронзовими фігурками, статуетками із дорогоцінних металів і ювелірними виробами. Найкращі ювелірні вироби були знайдені в зробленій випадково, відомій як Амудар'їнський скарб.

На деяких барельєфах Персеполя зображені царі під час урочистих прийомів або такими, що перемагають міфічних звірів, а вздовж сходів у великому залі прийомів Дарія і Ксеркса вишикувалась царська охорона і видно довгу процесію народів, що приносять данину володарю.

Парфянський період

Більшість архітектурних пам'ятників Парфянського періоду знайдені на захід від Іранського нагір'я і мають мало іранських рис. В цей період з'являється елемент, який буде широко використовуватись в усій наступній іранській архітектурі. Це так званий айван, прямокутний склепінчастий зал, відкритий зі боку входу. Парфянське мистецтво було ще більш еклетичним, ніж мистецтво Ахеменідського періоду. В різних частинах держави виготовлялись різні за стилем вироби: еліністичні, буддійські, греко-бактрійські. Для прикрашання використовувались гіпсові фризи, різьба по каменю і настінний живопис. В цей період популярністю користувались глазуровані глиняні вироби, попередники кераміки.

Сасанідський період

Багато споруд Сасанідського періоду в порівняно хорошому стані. Більшість із них були складені із каменю, хоча використовувалась і обпалена цегла. Серед збережених будівель – царські палаци, храми вогню, греблі і мости, а також цілі квартали міст. Місце колон з горизонтальним перекриттям зайняли арки і склепіння; квадратні приміщення увінчались куполами, широко використовувались арочні прорізи, багато будівель мали айвани. Куполи підтримували чотири тромпи, склепінчасті конструкції конусоподібної форми, які перекривали кути квадратних приміщень.

Руїни палаців збереглись в Фізузабаді і Сервестані, на південному заході Ірану, і в Касрі-Ширині, на західній околиці плоскогір'я. Найбільшим вважався палац у Ктесифоні, на річці Тигр, відомий як Таки-Кисра. В центрі його був гігантський айван зі склепінням висотою 27 м і відстанню між опорами 23 м. Збереглося понад 20 храмів вогню, основними елементами яких були квадратні приміщення, увінчані куполами й іноді оточені склепінчатими коридорами. Зазвичай, такі храми споруджувались на високих скелях, щоб відкритий священний вогонь було видно здалеку. Стіни будівлі вкривались штукатуркою, на яку наносився виконаний технікою насічки малюнок. Численні вирізьблені в скелях рельєфи зустрічаються по берегам водойм, що живились весняними водами. На них зображені царі перед Агурамаздою або такі, що перемагають своїх ворогів.

Вершиною Сасанідського мистецтва є тканини, срібні блюда і кубки, більшість з яких виготовлялись для царського двору. На тонкій парчі виткані сцени царського полювання, фігури царів в урочистому вбранні, геометричні і квіткові орнаменти. На срібних чашах зустрічаються виконані технікою видавлювання або аплікації зображення царів на троні, батальних сцен, танцівниць, звірів і священних птахів. Тканини, на відміну від срібних блюд, виконані в стилях, що прийшли із заходу. Крім того, знайдені вишукані бронзові курильниці і широкогорлі кувшини, а також глиняні вироби з барельєфами, вкритими блискучою глазур'ю. Змішування стилів не дозволяє точно датувати знайдені предмети і визначити місце виготовлення більшості з них.