Лекція 7. АРХІТЕКТУРА, МІСТОБУДУВАННЯ ТА МИСТЕЦТВО ЕТРУСКІВ І СТАРОДАВНЬОГО РИМУ ДОБИ РЕСПУБЛІКИ

7.1. Розташування і клімат Римської імперії

7.2. Етапи історичного розвитку Стародавнього Риму

7.3. Політичний устрій і система управління Стародавнього Риму царського періоду (753-510рр. до н.е.)

7.4. Політичний устрій і система управління Стародавнього Риму імператорського періоду (з 27р. до н.е. по 476р. н.е.)

7.5. Загальна характеристика містобудування Стародавнього Риму

7.6. Планувальна система міських вулиць Стародавнього Риму

7.7. Житлове будівництво Стародавнього Риму

7.8. Інженерна підготовка і благоустрій територій Стародавнього Риму

7.9. Будівельні матеріали і технології Стародавнього Риму

7.10. Пам’ятки містобудування Стародавнього Риму, що збереглися до теперішнього часу

7.11. Вклад римлян у світову архітектуру і містобудування

 

7.1. Розташування і клімат Римської імперії

Римська імперія простягалася від Шотландії на півночі до Сахари на півдні і від Іспанії на заході до Закавказзя і Месопотамії на сході, розкинувшись на двох континентах навколо Середземного моря.

Клімат давньоримської імперії відрізнявся надзвичайною своєрідністю від помірно-теплого в глибині європейського континенту до спекотного й сухого на півдні Італії та острові Сицилія. Аппенінський півострів покривали великі лісові масиви з повноводними, судноплавними ріками.

 

7.2. Етапи історичного розвитку Стародавнього Риму

Історія Стародавнього Риму налічує майже дванадцять століть. Найдавніший період її досліджено ще недостатньо.

Археологи припускають, що вже в IX ст. до н.е. на лівому березі Тибру на вершині пагорбів виникли родові поселення, які згодом в результаті сінойкізму злилися в єдине ціле і утворили римський народ.

В історії Риму можна виділити три періоди:

1              Царський період (753-510 рр. до н.е.);

2              Республіканський період (510-27 рр. до н.е.);

3              Імператорський період (з 27 р. до н.е. по 476 р. н.е.).

Рис. 7.1. Рим. Арка Константина (312р.).

 

 

7.3. Політичний устрій і система управління Стародавнього Риму царського періоду (753-510рр. до н.е.)

У період царів відбувається розділення римського населення на політично повноправних римських громадян – «патриціїв» і безправних – «плебеїв». Повноправне населення розподілялось на роди, курії (об'єднання родів) й тріби (племена).

Все населення, що знаходилося поза цією родовою організацією, називалося плебсом. Народні збори (коміції) відбувалися за куріями, в них брали участь тільки патриції.

 

Республіканський період (510-27рр. до н.е.)

Плебеї, які активно освоюють торгівлю і землеробство, після тривалої боротьби з патриціями в V ст. до н.е. набувають політичні права.

 

 

Рис. 7.2. Рим. Античний план.

 

 

7.4. Політичний устрій і система управління Стародавнього Риму імператорського періоду (з 27р. до н.е. по 476р. н.е.)

У цей період місто Рим досягає вершини свого розвитку. Воно перетворюється в найбільший світовий центр, куди стікалися товари і люди з усіх континентів. За деякими даними, населення Риму в цей період досягло 1 млн. жителів. Соціальний склад та етнічна приналежність цього населення були дуже неоднорідні. Верхній шар міського населення належав до класу рабовласників і складався з сенаторів і вершників. Плебеї становили значну частину римського населення. До них відносились торговці, ремісники і міська біднота. У місті жили і представники класу рабів, однак основна маса рабів залишалася, як і раніше, в особистій залежності від своїх власників. Крім того, в місті проживало велика кількість вільновідпущеник, які залежно від розмірів їхнього достатку займали різні щабелі соціального становища. У Римі мешкали також іноземці-перегріни, тобто вільні особи, які не мали ні римського, ні латинського громадянства.

 

Рис. 7.3. Римський театр I–II ст. Реконструкція

 

 

7.5. Загальна характеристика містобудування Стародавнього Риму

На містобудівні особливості давньоримських міст сильний вплив мали місцеві традиції. Наприклад: на території Греції містобудування зберігало елліністичні риси, на території Єгипту продовжували застосовуватись форми стародавньої храмової архітектури, в Італії етруське мистецтво зберігало свій вплив майже до IV ст. до н.е.

Римські міста за функціональним призначенням можна розділити на наступні види:

1              Міста-військові табори (Ламбезіс, Сільчестер, Карнунт та ін.);

2              Міста-адміністративні центри (Рим, Ефес та ін.);

3              Торгові й портові міста (Остія, Пальміра, Селерн та ін.);

4              Курортні міста (Неаполь, Помпея та ін.).

 

Вибір місця для будівництва майбутніх міст визначався виключно стратегічними міркуваннями. Багато римських міст виникло на місці військових таборів. Наприклад, Лютеція Парізіорум (Париж) сподобався римлянам своїм островом Сіте, який був перетворений у фортецю шляхом побудови стін по контуру острова. Лондініум (Лондон) був стоянкою римського військового флоту в гирлі річки Темзи.

Римляни були не обмежені в засобах, тому будували міста виходячи із стратегічних міркувань на незручних ділянках, зриваючи для цього пагорби, засипаючи тальвеїі, споруджуючи великі мости, акведуки та водостоки.

 

 

Рис. 7.4. Терми Каракалли (1 –Вестибул, 2 – Фрігідарій, 3 – Перистиль-палестра, 4 – Аподітерий, 5 – Екседра, 6 –Сулаторій)

 

Царський період (753-510рр. до н.е.)

У ранньоримських містах повсюдно існували міські стіни. Стіни мав навіть Рим, незважаючи на свою військову могутність.

За часів Республіки прокладаються благоустроєні військові дороги з чудовими мостами і віадуками через ущелини і річки.

Міські плани відображали елліністичні тенденції до чіткого регулярного планування. У міських центрах знаходилися форуми, оточені базиліками і громадськими будівлями. Форуми (римські площі) зберігали всі ознаки, притаманні елліністичній агорі.

 

Рис. 7.5. Амфітеатр Флавіїв (Колізей). I в. Рим. Реконструкція

Імператорський період (с 27р. до н.е. по 476р. н.е.).

Розквіт Римської імперії наступив у другому столітті. Перші два століття ознаменувалися економічним підйомом і розвитком міжнародної торгівлі римських провінцій, чому сприяло припинення великих воєн, будівництво доріг, освоєння нових морських шляхів сполучення. У цей період місто Рим досягло вершини свого розвитку. Воно перетворилося на найбільший світовий центр, населення Рима досягло 1 млн. жителів.

 

7.6. Планувальна система міських вулиць Стародавнього Риму

У римському містобудуванні панувала регулярна (прямокутна) планувальна система міських вулиць, що одержала велике поширення в Греції ще за часів Гіпподама. Проте, між планами римських і грецьких міст спостерігалися істотні відмінності. Якщо греки виділяли одну, дві або три вулиці, надаючи їм значення композиційних осей, то римляни незмінно виділяли тільки дві вулиці, які й утворювали традиційне “римське” перехрестя.

Головні вулиці римських міст лагерного типу («кардо» і «декуманус») або перехрещувались, або упирались одна в іншу у вигляді літери «Т». В останньому випадку на стику вулиць розташовувався форум або преторій, наприклад у містах Ламбезіс і Тімгад.

Римська головна вулиця була не тільки набагато ширше грецької, але й оточена колонадою. Головні вулиці римських міст мали тротуари, підняті над проїжджою частиною. Так, за часів імператора Августа ширина «декумануса максімуса» становила – 40 футів (12 м), ширина «кардо» – 20 футів (6 м), другорядних вулиць – 12 футів (4 м).

Якщо в композиціях міських планів грецьких міст переважали акрополь і агора, то в римських домінували головні вулиці, оформлені колонадами.

Плани римських міст мали геометрично правильні зовнішні контури у вигляді прямокутника або квадрата. Ця особливість разом із

застосуванням перехресть становить негативну тенденцію римського містобудування, а саме тенденцію до стандартизації міського плану. Планувальний канон не змінюється під впливом місцевих умов. Римляни у своїх військових таборах не враховували природних умов. Композиції планів північних і південних міст не мали істотних відмінностей.

 

7.7. Житлове будівництво Стародавнього Риму

Планування житлових будинків залежало від природно-кліматичних умов. У Галлії, Британії' та придунайських країнах споруджували будинки з центральним опаленням і без атріумів, тодьі як в Африці широке розповсюдження отримали будинки атріумного типу.

У Римі, Остії та інших великих містах існували багатоповерхові дохідні будинки, а в малих містах висота будинків не перевищувала двох поверхів.

Багатоповерхові житлові будинки мали 5–7 поверхів і чисельно переважали над малоповерховими, що пояснюється швидким зростанням населення і високою ціною на земельні ділянки.

 

 

Рис. 7.6. Реконструкція центрального району міста (модель Біго). Вид від храму Клавдія на Колізей і долину форумів: зліва – русло Тібру з островом Ескулапа; правіше – Капітолійський ансамбль; за ним – будівлі на Марсовому полі.

 

Збільшення чисельності населення Рима позначилося на характері житлової архітектури. У місті вже не залишалося місця для будівництва просторих будинків атріумно-перістільного типу і вілл. Тільки патриції' могли ще дозволити собі таку розкіш, основне ж населення мешкало в багатоповерхових будинках - інсулах. Відомо, що в Римі в кінці І ст. існувало 1790 особняків і 46 602 інсули. Число останніх значно зросло в наступному столітті. Інсули були дорогі і дешеві. Житлові кімнати групувались за коридорною системою.

Цивільне будівництво. Внаслідок політики римських імператорів, які шукали популярності у плебеїв шляхом організації пишних свят і видовищ, план Риму вражав питомою вагою територій, зайнятих державними й громадськими будівлями. У Римі були побудовані прекрасні громадські будівлі – театри, амфітеатри, цирки, терми та ін. Місткість найбільшого з театрів – Колізею – перевищувала 40 тис. чол., а місткість Великого цирку – 250 тис. чол.

 

7.8. Інженерна підготовка і благоустрій територій Стародавнього Риму

Одяг римських вулиць за часів Республіки виробляли з каменів неправильної форми, згладжених зверху, а згодом для брукування доріг стали застосовувати й тесаний камінь.

Рим славився своєю системою водопостачання. Акведуки підводили воду з віддалених гір до резервуарів, розташованих в місті, звідки вода по свинцевих трубах розподілялась в житлові будинки. Паралельно з водопостачанням розвивалася каналізація. Колектори поступово набули розміри й форми близькі до сучасних. Якісне безперебійне водопостачання і система водовідведення, що відповідала високим стандартам, дозволяли римлянам влаштовувати потужні фонтани і постачати воду в численні терми і цирки.

 

 

Рис. 7.7. Акведук Клавдія біля Риму.

 

Всього в різних районах Риму було побудовано 700 басейнів, 500 фонтанів, 130 резервуарів.

На відміну від провінційних міст Рим мав розвинуту ландшафтну інфраструктуру. Значні території були відведені під сади й парки. Крім водопостачання керівництво міста приділяло велику увагу протипожежному стану. Римський імператор Октавіан Август видав містобудівний указ, встановивши максимально можливу висоту житлових будинків, яка не повинна була перевищувати 21 м.

 

7.9. Будівельні матеріали і технології Стародавнього Риму

У північних лісистих районах головним будівельним матеріалом була деревина, а в південних районах – камінь і цегла. У ранні періоди забудова здійснювалась з сирцевої цегли й деревини, тому не збереглася.

 

 

 

 

 

Рис. 7.8. Пальміра. План вулиці Колон і пов'язаних з нею ансамблів (більшість споруд відноситься до II-III ст. І початку IV в. н. е..): 1 – Дамаску ворота; 1 – табір Діоклетіана; 1–3 – так звана Дамаська вулиця; 3–3–3 – так звана вулиця Колон; 4 – тріумфальна арка; 5 – театр і огинає його криволінійна вулиця; 6 – святилище Бела (Ваала) з храмом II-III ст. Пальміра. План трехпролетной тріумфальної арки на вулиці Колон (побудована в
II ст. н. е.). Пальміра. Вулиця Колон наприкінці XVIII ст.

 

Рядові споруди масового будівництва зводилися в Римі, як і в Греції, з сирцевої цегли або необробленого каменю. Капітальні споруди будували із застосуванням тесаного каменю, випаленої цегли, бетону. Щоб додати архітектурі значущість і пишність, для облицювань і деталей використовували мармур.

У Римі одержали велике поширення арочні конструкції. Арки і склепіння, як уже говорилося, застосовували ще в Месопотамії. Особливо значний розвиток отримали у римлян бетонні склепіння. Матеріал у вигляді суміші каміння з в'яжучими речовинами застосовували ще фінікійці: вони зводили стіни із дрібних необроблених каменів, покладених по шару вапна. Для підвищення міцності бетону римляни додавали до нього вулканічний попіл. Бетонні конструкції знайшли широке застосування: споруджувалися склепіння і куполи значних прольотів, що дозволяло перекривати великі приміщення.

 

 

Рис. 7.9. Помпеї. Поперечний розріз по Головному форуму. У центрі – храм Юпітера. реконструкція

 

7.10. Пам’ятки містобудування Стародавнього Риму, що збереглися до теперішнього часу

Рим – вічне місто. Античний Рим отримав неправильний радіальний план, що з'явився без попереднього задуму. Це сталося тому що в план включилися радіально розташовані заміські дороги. Рим був своєрідним вузлом для численних доріг. Входячи в Рим, всі ці дороги перетворювалися на головні вулиці й, зберігаючи радіальний напрям, йшли до Римського форуму. Пересічний рельєф перешкоджав прокладанню вулиць у прямолінійному напрямку.

 

 

Рис. 7.10. Помпеї. План Геркуланской дороги 1 – Геркуланскі ворота і міська стіна; 2 – вілла Діомеда

 

Головну роль в ансамблі римського центру відігравав Колізей – амфітеатр Флавія. У ньому проходили бої гладіаторів і травня звірів, а коли колосальна арена наповнювалася водою, то перед глядачами розігрувалися справжні морські бої. У похмурі дні над Колізеєм натягували золотистий шовк, створюючи ілюзію сонячного світла.

У 410 р. Рим був розграбований племанами вестготів. Потім в 455 р. він зазнав навали вандалів, і, нарешті, в 476 р. військо германців скинуло останнього римського імператора Ромула Августула. Цією подією умовно закінчується історія античного Риму.

 

7.11. Вклад римлян у світову архітектуру і містобудування

У процесі постійних воєн та експансії, що проводилися Римською республікою, склалася система сухопутних доріг, а також прийоми їх трасування й облаштування. Структура дорожнього покриття, що неодноразово оновлювалася, складалася з щільної платформи і являла собою затверділу масу грубого бетону і верхнього мостіння полігональними плитами скаменілої лави. Такі дороги будувалися римлянами повсюдно з тією лише різницею, що мостіння проводилося з місцевих порід каменю.

 

 

Рис. 7.11. Помпеї. Будинок Фавна (II в. До н. е.). На першому плані – головний атрій з мармуровим басейном (імплювий). У глибині атрія – таблінум, за яким височать колони Перистіля

 

Вулиця Колон у Пальмірі. Протяжність її від храму до перетину з вулицею, що йде від дамаських воріт, 1100 м. Вона розчленовується на три прямолінійні відрізки переломами, які були архітектурно оформлені тетрапілом і тріумфальною аркою. Ширина проїжджої частини 11м. Два тротуари по 6 м кожний знаходилися під тінню портиків, за колонадою. Колони з корінфськими капітелями мали висоту 9,5 м і діаметр 0,95 м.

На спеціальних консолях колон колись розміщувалися скульптурні зображення найбільш почесних жителів міста. За колонадою перебували входи до численних купецьких лавок та інших торгових приміщень.

Західний кінець вулиці Колон перетинався з вулицею, що починалася у дамаських воріт, вона також мала на всьому своєму протязі колонаду. її ширина 23 м, а разом з тротуарами – 35 м.

Система міського управління. Управління провінційними містами здійснювалося за певною системою. На чолі кожного міста стояла виборча рада, що складалась з десяти членів-декуріонів. До ради обирались найбільш почесні жителі міста, головним чином, великі та середні землевласники, а також найбільш заможні торговці й ремісники. Це було пов'язано з тим, що міські фінанси головним чином поповнювалися за рахунок пожертвувань цих почесних громадян, а також здачі в оренду міських земель та всіляких мит. На ці кошти зводилися нові будівлі, облаштовувалися ринки, розподілялися продукти й гроші серед населення, влаштовувався пенсійний фонд і т.ін. Крім то го, міста вибирали собі патронів зі столичної знаті й жерців, які відправляли культ імператорів.

Вища влада в місті належала дуумвірам, тобто двом посадовим особам, які обирались щорічно. Крім того, у міський магістрат входили два еділи, які слідкували за громадським порядком та благоустроєм міста, а також квестор (скарбник).