Лекція 2. МІСТОБУДУВАННЯ МЕСОПОТАМІЇ

2.1. Розташування і клімат Месопотамії.

2.2. Загальна характеристика містобудування Месопотамії. Етапи історичного розвитку.

2.3. Архітектура й житлове будівництво Месопотамії. Будівельні матеріали та технології.

2.4. Інженерна підготовка і благоустрій територій. Політичний устрій і система управління містом в Месопотамії.

 

2.1. Розташування і клімат Месопотамії

Месопотамія (грецькою Межиріччя) – стародавня країна, яка розташовувалась на рівнині, між ріками Тигр та Євфрат. Рельєф рівнини Верхньої Месопотамії – плато 300-450 м, Нижньої – алювіальна низина. На півночі й північному сході – гірські хребти Вірменського й Іранського нагір’їв, на півдні й південному заході – околична смуга Сирійсько-Аравійського плоскогір’я. Клімат північної частини Месопотамії середземноморський, континентального типу з жарким, сухим літом і теплою, відносно дощовою зимою. Середня температура липня – 34°С, січня – 7°С.

В Південній Месопотамії клімат тропічний. В умовах середземноморського клімату опадів зазвичай випадає 400-600 мм на рік з мінімумом влітку, коли має місце засуха, постійний сніговий покрів не створюється. На півдні середня температура січня – 11°С, серпня – 34°С, інколи підвищується до 50°С. Кількість опадів на південному сході – 60-100мм.

Рис. 2.1. Карта Месопотамії

 

Площа територіальних вод – 0,9 тис. км². Води рік Тигр і Євфрат використовуються для зрошення. Повінь навесні, влітку й восени, річки маловодні. У нижньої Месопотамії – чисельні озера й плавні.

Рис. 2.2. Планування міст Месопотамії

У долині Тигра та його протоках розповсюджені вузькі смуги алювіальних ґрунтів – родючих, які мають потребу в штучному зрошенні. Інколи ґрунти заболочені або засолені. Більшу частину території займають степи, які переходять на південному заході в напівпустелі й пустелі.

 

2.2. Загальна характеристика містобудування Месопотамії. Етапи історичного розвитку

На території Стародавньої Месопотамії впродовж кількох тисячоліть існувало багато різних цивілізацій, кожна з яких мала індивідуальний вплив на особливості містобудівного розвитку. Тому вчені рекомендують коректно ставитись до узагальнюючих висновків з приводу відтворення загальної картини містобудування, враховуючи певні відмінності різних періодів. Дослідницьку проблему становить також недостатність археологічних даних, тому що руїни стародавніх месопотамсь ких міст, засипані піском і їх величезні розміри попросту відлякують археологів, які прагнуть замість розчистки грандіозних міських мурів, працювати над сенсаційними знахідками.

Однак беручи до уваги вищевказане зауваження, все таки можна зробити окремі узагальнюючі висновки щодо містобудівних особливостей Месопотамії:

1.   Достатньо високий рівень інженерної підготовки територій. Міста в Месопотамії розташовувались на високих терасах, захищаючих забудову від паводків.

2.   Обов’язкова наявність міцних мурів, оточуючих місто з усіх боків – необхідний засіб безпеки в умовах військових конфліктів на Близькому Сході.

3.   Традиційна компактна форма плану міст Месопотамії – зумовлена міркуваннями економії будівельних робіт та матеріалів.

4.   Архітектура міст Месопотамії мала фортифікаційний характер (держави Месопотамії постійно вели війни між собою і з сусідами – хетами, урартами й племенами Ірану).

5.   Стандартне месопотамське місто звичайно складалось з трьох складових (самого міста, оточеного міськими стінами, з храмами, резиденцією та житловими кварталами, “передмістя” або шумерською “зовнішнього міста” – території, де знаходились будинки, пасовища, лани й сади, що забезпечували місто продуктами харчування та сировиною, й пристані – центру комерційної діяльності, пов’язаної із зовнішньою торгівлею).

Етапи історичного розвитку. Історію містобудівного розвитку Месопотамії можна умовно розділити на три етапи:

1.       У IV тисячолітті до н.е. – в південній частині Месопотамії формується відповідно до тих часів висока культура шумерів, яка потім була успадкована вавілонянами й ассірійцями.

2.       На рубежі Ш-ІІ тисячоліть до н.е. Шумер приходить в занепад, шумерська мова виходить з використання.

3.       На початку ІІ тисячоліття домінування переходить до Вавилону. Перша половина І тисячоліття до н.е. характеризується підйомом та зміцненням Ассирії. У середині І тисячоліття до н.е. відбувається новий розквіт Вавилону.

 

2.3. Архітектура й житлове будівництво. Будівельні матеріали та технології

Для міських ансамблів Месопотамії характерною є наявність грандіозних майданів в середині яких розташовувались зіккурати – багатосхідчасті башти, які мали назву “гора бога”, і які було видно далеко за межами міста. Зіккурат викладали з сирцевої цегли й облицьовували випаленою цеглою, викладеною на бітум. На яруси терас вели широкі сходи, якими здіймалися нагору релігійні процесії.

Житлові будинки звичайно були двоповерховими, достатньо комфортними. Фундаменти та нижня частина стіни виконувались з випаленої цегли, інша частина будинку з сирцевої цегли. На першому поверсі розташовувалось центральне подвір’я і подвір’я-святилище, на другому поверсі – житлові приміщення, об’єднані за галерейним типом навколо подвір’я. Такі будинки були розраховані на одну родину, але згодом внаслідок зростання міського населення вони почали заселятися кількома родинами.

Будови мали замкнений характер, в них домінували глухі стіни, які підвищувались над дахами, створюючи парапети з характерними 10східчастими зубцями. Житлові будинки складали безперервну забудову кварталу, їх глухі стіни, де замість вікон були невеликі отвори у вигляді щілин, забраних дерев’яними ґратами, виходили на вузькі вулиці шириною 2–4м. Приміщення освітлювались крізь двірні прорізи, замість дверей використовувались циновки, внаслідок дефіциту деревини. Перекриття виконувались з тонких і довгих пальмових стовбурів, тому приміщення мали вузьку й довгасту форму. Деякі кімнати, переважно господарського призначення перекривались склепіннями з сирцевої цегли. З часом місцеві майстри опанували вміння зводити куполи (бані).

Будівельні матеріали та технології. Внаслідок того, що ресурси деревини й каменю в Месопотамії були обмежені, в будівництві широко застосовувалась глина, з якої виготовлялась сирцева цегла. Наприклад, шумери використовували переважно саме таку цеглу, лише іноді надаючи перевагу випаленій цеглі. Випал цегли був відомий ще в ІІІ тисячолітті до н.е. в стародавньому Єгипті й долині ріки Інд, але найбільш він використовувався саме на території Месопотамії звідки й набув світового розповсюдження. Месопотамська цегла мала плескату, квадратну форму, яка в майбутньому була успадкована архітектурою Ірану, Візантії, Середньої Азії і застосовується на Близькому Сході впродовж останніх п’яти тисяч років.

Серед будівельних матеріалів також широко використовувалось вапно, для випалу якого було потрібно багато палива. На підставі того, що паливо в Месопотамії було дефіцитним, спеціалісти роблять висновок, що технологія виготовлення вапна була запозичена ще у шумерських племен, які першими заселили тамтешні території.

2.4. Інженерна підготовка і благоустрій територій. Політичний устрій і система управління містом в Месопотамії

Як вже відмічалось вище, внаслідок постійно існуючої загрози підтоплення багато капітальних споруд в Месопотамії будувалось на високих платформах з ущільненої землі. Наприклад, палац царя Саргона ІІ в Дур-Шаррукіні знаходився на платформі заввишки 14 м і площею понад 17га.

У містах Месопотамії також існувала система водопостачання. Наприклад, у м. Ніневії – столиці Ассирійської держави – в VIII-VII ст. до н.е. було споруджено спеціальний канал, складений з кам’яних плит. Ширина каналу становила 20 м, довжина 50 км. Канал проходив крізь тунель, а також по акведуку, який стояв на суцільному підмурку.

Головна вулиця Ніневії, так звана вулиця процесій, була асфальтована, мала ширину 26 м, по обох її боках стояли статуї. Вірогідно, що месопотамські міста пізнішого періоду, починаючи з І тис. до н.е. відрізнялись більш високим рівнем благоустрою. Завдяки регулярній планувальній схемі вулиці цих міст були прямими, широкими та мали озеленення.

Політичний устрій і система управління містом. Центр управління містом знаходився зазвичай у міських воріт (у великих містах їх було кілька). За кожними воротами було закріплено окремий квартал міста. Біля воріт проходили збори громадян міста або збори мешканців кварталу. Для месопотамських міст був притаманний інститут громадянства. Юридичне оформлення міського способу життя є специфічною рисою цивілізацій стародавньої Месопотамії. Деякі міста навіть користувались цілим набором привілеїв. Вони були звільнені від низки податків та зборів і мали окремий юридичний статус, відмінний від статусу звичайного міста. Прикладом таких міст можна вважати Ніппур, Вавилон і Сіппар в Вавилонії, Ашшур в Ассирії і Харран у Верхньої Месопотамії. У випадку судового переслідування правитель не мав права відправляти “вільних громадян” до тюрми, відмовляти їм у праві подавати зустрічні позиви й обкладати штрафами. “Вільні громадяни” були захищені від виконання примусових трудових робіт, навіть за умови, якщо до них залучалось усе населення держави.

Чисельність населення в містах. У шумерській та аккадській термінологіях не існує істотної різниці між словами, які визначають поселення різних розмірів, тобто селище й місто мають однакову назву (uru – шумерською, alu – аккадською). Залежно від історичних періодів та рівня цивілізаційного розвитку чисельність населення в містах Месопотамії істотно змінювалась. Наприклад, чисельність населення міста Ур на рубежі ІІІ-ІІ тис. до н.е. складала 65 тис. Мешканців, а столиця Ассирії місто Ніневія в VIII-VII ст. до н.е. нараховувала

170 тис. мешканців. Одним з найзначніших світових торговельних і культурних центрів в V ст. до н.е. також був Вавилон із загальною чисельністю населення понад 200 тис. мешканців.