Лекція 14. МІСТОБУДУВАННЯ У ФРАНЦІЇ В XVII І XVIII СТ.

14.1. Загальна характеристика французького містобудування XVII і XVIII ст. Композиція міського плану

14.2. Міські площі французьких міст

14.3. Видатні міста Франції XVII ст. Париж і Версаль

 

Створення в Західній Європі великих монархій, однією з яких стала королівська Франція, зміцнення військової могутності Франції супроводжувалися економічним розквітом країни, що відбилося позитивним чином на зростанні та будівництві французьких міст. На початку XVII ст. в Парижі було вже 550 тис. жителів і за кількістю населення він перевершував всі інші міста Європи, включаючи і Лондон.

Разом із зростанням міст розпочалися масштабні містобудівні роботи, проведення яких полегшувалося тим, що головним будівельним замовником стала держава в особі короля. На околицях Франції виникло безліч міст – фортець.

Усередині країни, при заміських королівських палацах, будувалися міста-резиденції; швидко розвивалися і старі торгові міста, але найбільший темп зростання мав Париж .

У XVII і XVIII ст. Париж був законодавцем художніх смаків для всієї Європи. У ньому започаткувались та проявили себе нові містобудівні принципи . Однак витоки цих принципів слід шукати не в Парижі, а в містах – резиденціях і, в першу чергу, у Версалі.

На відміну від попередніх періодів, XVII ст. було століттям будівництва парків. Вони створювались при заміських королівських палацах. Все що отримувало визнання в архітектурі парків, негайно переносилося в міста.

 

14.1. Загальна характеристика Французького містобудування XVII і XVIII ст. Композиція міського плану

Проникнення італійського Ренесансу до Франції почалося в XVI ст., тобто через століття після робіт Брунеллеско і Альберті. Ідеї теоретиків італійського Ренесансу також знайшли у Франції жвавий відгук. Виникаючі французькі міста – Анрішмон, Рошфор, Рішельє та ін – вже мали правильний план. Поряд з ними з'явилися ідеальні міста і трактати на чолі з знаменитим трактатом Жака Перре. Як і в Італії, головною проблемою, що займала теоретиків, була проблема оборони міст.

Багато ідеальних міст мали правильний радіальний план з громадською площею в центрі. Ця площа в одних випадках була квадратної форми, в інших багатокутної, але обов'язково була дуже великою, так як нею вирішувалося архітектурний центр усього міста. На прикладі міста Рішельє, побудованого в 1634р., можна вивчати прямокутне місто з підкресленою віссю симетрії. Композиційною віссю міста є головна вулиця, що з'єднує протилежні міські ворота. Вперше після давньогрецьких і римських міст місто Рішельє має осьову планувальну композицію, яка досягла у Версалі і Парижі свого повного архітектурного розвитку. Творцем цього планувального прийому був королівський садівник і архітектор – А. Ленотр.

 

Рис. 14.1. План міста Рішельє

 

У 60–х роках XVII ст. поблизу Парижа виникла нова королівська резиденція – Версаль. Людовик XIV, бажав побачити у Версалі уособлення своєї політичної та військової могутності. Його не могли задовольнити невеликі розміри палацу і парку, несумісні були з його уявленнями про велич Франції і замкнуті форми нової резиденції. Тому, Версаль повинен був мати три якості: монументальність, велич та простір.

Досліди Доменіко Фонтана з променевими римськими вулицями були добре відомі Ленотру, і він застосував у Версалі ідею трьох променевих магістралей. Але цим Ленотр не обмежився. Система променів у площі дель-Пополо в Римі все ж мала межу, так як впиралася в міські ворота. Ленотр шукав ефекту повної безмежності. Тому, застосувавши систему трьох променевих магістралей і знайшовши для них кінцеве завершення у Великому королівському палаці, він за палацом створив видову терасу, від якої починається і йде до далекого горизонту композиційна вісь Версальського парку. Таким чином, з'явилася можливість урізноманітнити цю вісь каскадами сходів, партерами, фонтанами і хрестоподібним дзеркалом Великого каналу.

 

 

Рис. 14.2. Версаль, план

 

Поздовжня вісь Версальського парку організовує всю його територію. До неї притягнуто безліч поперечних і косо-йдучих алей, і разом з тим вона є продовженням і розвитком тих трьох променевих магістралей, які сходяться біля палацу.

Після будівництва Версалю Ленотр повернувся в Париж, де здійснив майже аналогічну планувальну композицію, що включає в себе Тюільрійский сад і проспект Єлисейських полів.

Зіставляючи в одному масштабі проспект Єлисейських полів і головну композиційну вісь Версальського парку, можна відзначити майже точні збіги у їх розмірах і розгалуженнях. В обох випадках вихідним пунктом планування служить палац; на першому місці – регулярні сади, на віддалі лісопарки, причому інтервали між розташованими на осі площами і басейнами в міру віддалення від палацу зростають, а ступінь насиченості композиції падає. Проспект Єлисейських полів хоча і проектувався на околиці міста, але мав значення міської магістралі.

 

14.2. Міські площі французьких міст

У XVII ст. площі французьких міст зазнали найсильніших змін. Під впливом італійського Ренесансу плани площ стали правильними і строгими. Трикутник, квадрат або (пізніше) прямокутник зі зрізаними. Разом з геометризацією планів площ французи засвоїли типовий італійський прийом – однотипність в забудові. Однак у трактуванні фасадів забудови між площами Франції та Італії були суттєві відмінності. Проникнувши до Франції, Ренесанс не міг подолати традицій готики; з іншого боку, у Франції, країні зі значно суворішим кліматом, не могли знайти застосування повітряні і легкі галереї, які були притаманні теплій Італії. Тому будинки завжди мали товсті стіни, масивні опори в галереях і високі дахи. Такі будівлі ми знаходимо в Парижі на площі Вогезів і на Вандомській площі.

Більшість площ, збудованих в XVII ст., були замкнутої форми. Проте з плином часу, під впливом римського бароко, площа починає зв'язуватися з міськими вулицями, а потім і розкриватися в зовнішній простір. У цьому процесі велику роль зіграв Версаль з його терасами і круглими майданчиками біля перехресть алей. Під впливом версальських робіт Ленотра у XVII ст. вперше з'являється кругла площа, а слідом за нею і відкрита площа – тераса.

 

 

Рис. 14.3. Площа Вогезів

 

При спорудженні проспекту Королеви та проспекту Єлисейських полів Ленотр побудував у Парижі три круглі площі, обсаджені деревами. А через кілька років площа з циркульним обрисом вже споруджується серед старих кварталів Парижу і оформляється в камені . Це побудована Мансаром Площа Перемог. Подібно круглим площам Версальського парку, Площа Перемог виникла в пункті перетину декількох вулиць. Надалі круглі площі отримали широке розповсюдження по всій Європі.

 

 

Рис.14.4. Площа Перемог

 

У середині XVIII ст. з'явилося безліч площ біля набережних і мостів. Через своє розташування такі площі отримували забудову тільки з трьох сторін.

 

14.3. Видатні міста Франції XVII ст. Париж і Версаль

Париж належить до найдавніших міст Франції. Дата його заснування невідома, але в I столітті до н.е. місто вже існувало і було великим населеним пунктом вільного галльського племені Парізі. Включення Парижа до Римської імперії відбулося разом з приєднанням до неї північної Галлії, після чого місто стало швидко розвиватися і на короткий час стало місцеперебуванням римських імператорів. Від цієї епохи збереглися амфітеатр, фундаменти будівлі «паризьких плавців», палаціум та інші споруд на острові Сіте і на лівому березі річки Сени. По контуру острова були побудовані стіни, а через річку перекинуто два мости. Таким чином, римська Лютеція представляла собою місто на острові, пересічене прямолінійною головною магістраллю.

Після падіння Римської імперії Париж довгий час був незначним містом і став відроджуватися тільки в IX ст. У цей час, крім острова Сіте, Париж займав значну територію на лівому березі річки і простягався аж до Сорбонни і Сен-Жерменського абатства. Поступово правобережний Париж ставав торговим і ремісничим районом, в той час як лівобережна сторона з установами університету перетворювалася на культурний і науковий район.

 

 

Рис. 14.5. Собор Паризької Богоматер

 

При королі Філіп-Август Париж був оточений великою стіною, що охопила як північну, так і південну частини міста. При тому ж королі виникла Гревская площа (служила місцем народних зборів), Луврский замок і вулиця Сен-Дені. XII і XIII ст. відзначені будівництвом готичних церков, до числа яких відносяться кафедральний собор Паризької богоматері і розташована поблизу від нього палацова каплиця Сент-Шапель. Собор Паризької богоматері, закладений ще в 1010 р., був заново перебудований в 1163-1240 рр.. Собор справляє враження і з бічних сторін і з боку вівтаря, однак головний фасад собору виходить на захід, так як тут височіють дві його гігантські вежі. Ці вежі відносяться до числа найпрекрасніших готичних споруд.

 

 

Рис. 14.6. Лувр

 

У 1370 р. швидко розвинулася правобережна частина Парижа, яка була оточена новою стіною, що отримала назву стіни Карла V. Париж XIV, XV і навіть XVI ст. був у повному розумінні готичним містом. Всі вулиці були вузькими і звивистими. На вулицях, щільно притулившись один до іншого, стояли багатоповерхові будинки під важкими черепичними дахами.

Проте, вулиці середньовічного Парижа були досить мальовничими. Як і у всіх середньовічних містах, тіснини вулиць змінювалися площами, простір яких, навіть при малих розмірах, давав сильний архітектурний контраст. Але, крім того, Париж мав виразний силует. Над дахами будинків височіли численні дзвіниці. До двох потужних башт собору приєднувалися дзвіниці Сен-Жак і Сен-Жермен-де-Пре. Мости були забудовані будинками, а по зовнішньому контуру міста йшов потужний пояс оборонних стін. Так було аж до початку XVII ст.

При перших Бурбонах, починаючи з Генріха IV, перебудова Парижа стала державним завданням, так як Бурбони бажали надати Парижу зовнішній вигляд, гідний столиці передової європейської держави. Ця перебудова проводилася в інтересах королівського двору і пануючої соціальної верхівки. Саме тому в першу чергу створювалися новий центр міста і аристократичні передмістя, в той час як квартали, населені ремісничою біднотою, залишалися майже недоторканими.

Новий центр Парижа став формуватися у зв'язку з будівництвом Луврського палацу. Незабаром туди переїхали французькі королі. Але радикальна перебудова старого Лувру, який представляв собою невеликий квадратний замок з вежами по кутах, почалася при Франциску I, в 1546 р. П'єр Леско побудував південно-західний кут палацу у формах раннього французького Ренесансу, а через вісім років, по велінню Катерини Медічі, був споруджений Тюільрійський палац. Тюїльрі був побудований в якості заміського розважального палацу на відстані 500 м від Лувру (на захід від нього) і безпосередньо за міською стіною. Тюільрійський палац був величезним прямолінійним корпусом, розташованим перпендикулярно до річки.

Майже одночасно з будівництвом палацу Катерина Медічі вирішила побудувати між Лувром та Тюїльрі величезну сполучну галерею, подібну до тієї, яка з'єднувала палаццо Веккіо і палаццо Пітті в її рідній Флоренції. Ця галерея була закінчена на початку XVII ст, В результаті столиця Франції отримала стилістично нову споруду і новий містобудівний масштаб, абсолютно непомірний з масштабом середньовічного Парижа.

Після побудови Луврського і Тюільрійского палаців у Парижі з’явилась естетика регулярного міста, заснована на великому масштабі і ефекті перспектив. Тоді ж перед Тюільрійський палацом розбивається регулярний парк; поруч з парком і вздовж вулиці Сент-Оноре виникають аристократичні квартали, що в сукупності визначають напрямок розвитку центру Парижа на захід.

Крім будівництва Лувру і Тюїльрі, Ренесанс позначився в архітектурі нових суспільних площ . Першими з них були площа Вогезов і площа Дофіна.

 

 

Рис. 14.7. Площа Вогезів

У 1565 р. Катерина Медічі наказала зламати Турнельскій замок, що стояв поблизу Бастилії і вулиці Сент–Антуан. На місці замку в 1605 р. Королівська мануфактура побудувала величезний корпус. Нова будівля з високими дахами і аркадами по нижньому поверху настільки сподобалося Генріху IV, що він розпорядився оббудувати всю площу аналогічними корпусами. Вільна ділянка площі мала квадратний план, тому і площа отримала квадратний обрис.

Площа Вогезов будувалась протягом семи років архітектором Клодом Шатійон і відкрита для народних гулянь і святкувань вже після смерті Генріха IV, у 1612 р. Розміри площі (139×139 м) забезпечили її велику місткість. Фасади площі майже не мають відмінностей, і тільки два виступаючих над дахами павільйони (так звані павільйони Короля та Королеви ) відзначають одну з осей площі.

Разом з проникненням у Францію мистецтва бароко з'явилася ідея поставити скульптуру в середині площі Вогезов. У 1639 споруджується монумент Людовика XIII, потім поверхня площі покривається дерном з хрестоподібно прорізаними доріжками. Слід зазначити, що зелень для обробки горизонтальній поверхні площі тут була застосована вперше.

Одночасно з будівництвом площі Вогезов біля західного краю острова Сіте виникла друга площа французького Ренесансу – площа Дофіна. Приводом для спорудження цієї площі послужив так званий Новий міст (Пон–Неф). На відміну від мостів середньовічного Парижа Пон–Неф володів значною шириною і призначався для парадного руху пішоходів і екіпажів. Відповідно, був виданий декрет, що забороняє будівництво яких би то не було будівель як на самому мосту, так і на стрілці острова, щоб зберегти відкриту перспективу і на річку і на Тюільрійський і Луврский палаци, що стояли на віддалі.

У 1608 р. Генріх IV подарував ділянку землі на стрілці острова герцогу д'Арлею, з умовою розбити на ньому нову площу. В найближчі ж роки між Палацом Правосуддя і мостом була побудована площа Дофіна. Архітектурний ефект площі Дофіна не полягає в оточуючих будівлях, бо по контуру площі стоять дуже скромні і різнохарактерні житлові будинки; весь ефект цієї площі полягає в її головному вході з боку моста, де на широкій штучній платформі стоїть бронзовий монумент Генріха IV.

Постановка монумента проти входу на площу і по одну сторону від моста стала зовсім новим, ще невипробуваним прийомом. Розташований перпендикулярно до мосту, кінний монумент сприймається з кращих своїх сторін.

Будівництво площ, яке розгорнулося на початку XVII ст, викликало великі планувальні задуми. Клод Шатійон складає проект величезної площі Франції, яка розташовувалася поблизу Бастилії, план її мав напівкруглу форму; від площі розходилося вісім широких прямолінійних вулиць, а забудова по контуру площі витримувалась в загальному характері і єдиній поверховості, на зразок площі Вогезов.

При королі Людовику XIV відновилися роботи з розширення та прикрашання Лувру. Берніні склав проект перебудови Лувру і Тюїльрі, але виступивший одночасно з ним французький архітектор Клод Перро переміг у конкурсі і в 1667 р. створив знамениту Луврську колонаду – один з перших творів зароджуючого класицизму.

Хоча Лувр і Тюїльрі були головними будівельними об'єктами епохи Людовика XIV, одночасно з ними споруджувався Версаль, який поглинав величезні кошти і створювався небачено швидкими темпами. У Версалі і зародилася нова планувальна естетика, на базі якої став розвиватися надалі Париж.

Версаль розташований 10 км на північний захід від Парижа серед безлісної піщаної рівнини. Спочатку Версаль був невеликим мисливським замком французьких королів, але в 60–х роках XVII ст., несподівано для сучасників, Людовик XIV намітив його для своєї резиденції. У зв'язку з цим у Версалі починаються грандіозні за розмахом роботи. У будівництві Версаля взяли участь Ліво, Лебрен і Ленотр. Ліво і Лебрен були будівельниками палацу, в той час як Ленотру належить не тільки планування парку , а й загальна ідея трактування палацу, а також міста Версаля з його трьома променевими проспектами.

«Початком координат» Версаля є Великий Версальський палац. Палац відкрито стоїть на терасі, до якої з одного боку примикає місто, а з іншого – колосальний регулярний парк. Парк ділиться на три частини: на початку його лежить палацова тераса з водним партером, далі йдуть регулярні сади з лабіринтами і фонтаном посередині, а ще далі простягається лісопарк з величезним хрестоподібним каналом. Загальна довжина Версальського парку від Великого палацу до круглої площадки, що носить назву Зірки короля, перевищує 3 км.

Через рік після закінчення планування Версаля Ленотр перепланувавши Тюільрійський сад створює перед ним (на місці площі Згоди) величезну площу, від якої на захід прокладає два прямолінійних проспекту – проспект Королеви (уздовж Сени) і проспект Єлисейських полів по осі симетрії Тюільрійского саду. Таким чином, вже в 1672 р. Париж отримав половину майбутнього діаметра захід-схід. Мансар спорудив купольну церква Будинку Інвалідів, Вандомську площу і круглу площу Перемог. Вандомська площа має прямокутний план, ускладнений зрізаними кутами. Розміри площі 141 ×126 м. Площа забудована значними фасадами в три поверхи, з яких нижній вирішений аркадою, а два верхніх пов'язані пілястрами коринфського ордера.

Площа Людовика XV, яка пізніше була перейменована в площу Згоди, є найбільшою площею Парижа: її довжина між балюстрадами 245м, а ширина 175 м. Площа розмішається на осі паризького діаметру біля входу в Тюільрійський сад. Архітектурною особливістю цієї площі є те, що вона була відкрита з трьох боків і трактована у вигляді платформи під монументом. Південної своєю стороною площа виходила до річки, в той час як з півночі її оформляли фасади двох міністерських корпусів. За незначного обрамлення площа Людовика XV могла перетворитися на порожній простір – на майданчик, що не має відчутних кордонів. Тому щоб уникнути цієї небезпеки застосували балюстради і рови.

 

 

Рис. 14.8. Площа Зірки в Парижі

 

Рови на площі Людовика XV мали 24 м в ширину і 4 м в глибину. Стіни ровів були обкладені каменем, на якому стояли масивні балюстради. Разом з балюстрадами підпірна стіна мала 5,65 м у висоту, а якщо врахувати, що площа сприймалася аксонометрично, з більш високої Тюільрійської тераси, то балюстради і рови перетворювалися на дуже сильне архітектурне обрамлення площі, що може сперечатися з будь забудовою. Велике значення в ансамблі площі мав монумент короля, відлитий з бронзи скульптором Бушардон.

Оскільки площа Людовика XV була відкритою, в її ансамблі брали участь і Тюільрійський сад, і проспект Єлисейських полів, і Королівська вулиця, в кінці якої була задумана купольна церква Магдалини . Композиція площі органічно пов'язувалася з усім своїм оточенням. Через підйомний міст можна було увійти в Тюільрійський сад.

 

Рис. 14.9. Площа Людовика XV в Парижі

 

Однак, незважаючи на широкі містобудівні роботи, Париж XVIII ст. залишався все ж невпорядкованим містом. У ньому не було належної каналізації і водопроводу. Під час дощів вулиці затоплялися водою , а під час посухи піднімалися пил і сморід. Відходи з крамниць звалювалися на берег Сени, і, так як міських колодязів було вкрай недостатньо, з тієї ж річки черпали воду. У питанні мощення вулиць і площ, а також освітлення міста ліхтарями Париж багато в чому поступався іншим європейським столицям.

 

 

Рис. 14.10. Тюільрійський сад

 

Наприкінці XVIII в . виник проект реконструкції Парижа, відомий під ім'ям «Плану комісії художників». Цей проект підвів підсумки будівництва Парижа з часу Генріха IV і разом з тим намітив перспективи подальшого планувального розвитку міста. Згідно з «Планом комісії художників», формувалися і уточнювалися головні осі і фокуси паризького плану. На заході міста утвердилася площа Зірки, на сході – площа Націй. Розвиваючи ідею діаметра, «План комісії художників» передбачав прокладення великої прямолінійної магістралі від Луврської колонади до площі Бастилії. Ця магістраль торкалась Гревскої площі і будівлі ратуші біля північного її кута. «План комісії художників» розвивав також ансамблі площі Згоди, Будинки та еспланади Інвалідів, Марсового поля і т.д.

За прикладом Парижа перебудовувалися всі інші міста Франції. У Бордо біля перегину річки Гаронни була розбита центральна площа здійснена за проектом Габріеля. У Нансі архітектор Ері де-Корні побудував групу площ , які склали центр цього міста. До робіт з благоустрою міст Франції залучалися першокласні майстри архітектури: разом з ними працювали скульптори, живописці і дуже часто великі майстри садового мистецтва, в тому числі Ленотр.

Успадкувавши прийоми італійського Ренесансу та бароко, французькі архітектори створили новий тип міста, з широкими проспектами, відкритими площами і потужними міськими центрами. Зелень, невідома середньовічному місту, присутня тепер великими потоками алей і бульварів. У центрі міста утворилися великі парки з видовими терасами і широкими водними партерами.