ВСТУП

 

Відомо, що легка атлетика практично для всіх видів спорту вважається базовою дисципліною. Біг, стрибки та метання є не тільки невід’ємними складовими частинами багатьох фізичних вправ у окремих видах спорту (футбол, баскетбол, волейбол, гандбол, регбі), але й використовуються представниками широко- го кола спортивних спеціалізацій у навчально-тренувальній діяльності з метою розвитку основних фізичних здібностей. Особливе місце легкої атлетики об- умовлено й тим, що за кількістю медалей, які розігруються на Олімпійських іграх, вона займає провідне місце. У зв’язку з цим, удосконаленню теорії та мето- дики даної дисципліни, яку справедливо іменують «королевою спорту», в усіх країнах приділяють пильну увагу.

Навчальна програма дисципліни «Легка атлетика з методикою викладання» передбачає вивчення теорії та методики даного виду спорту, формування в майбутнього фахівця основ раціональної техніки виконання легкоатлетичних вправ, розвитку необхідних фізичних здібностей, набуття знань, умінь і навичок для самостійної роботи тощо.

Сучасні вимоги спонукають творчого фахівця переглянути організацію та побудову навчально-тренувального процесу, впроваджувати технічні засоби, експрес-тести та багато інших нових засобів і методів. До цього слід готувати студентів під час навчання на факультетах фізичного виховання і спорту вищих навчальних закладів освіти.

Аналіз проблем викладання дисципліни «Легка атлетика» свідчить про необхідність її подальшого вдосконалення. В останні роки деякі напрямки системи спортивного тренування практично вичерпали свої можливості. Зокрема, обсяги й інтенсивність навчально-тренувальних навантажень досягли своїх максимальних величин і ввійшли в суперечність з іншими компонентами спортивної підготовки, негативно позначилися на ефективності навчально-тренувального процесу.

Без перебільшення можна сказати, що на сьогоднішній день у навчально- тренувальному процесі з легкої атлетики викладачі та тренери оперують, голов- ним чином, надмірними обсягами навантажень. З позицій сучасних вимог цей підхід є застарілим. Отже, набуття студентами більш високого рівня спортивної майстерності пов’язане з підвищенням якості навчально-тренувального процесу. Тому постає питання про переосмислення та трансформацію нових ідей у на- вчально-тренувальний процес з легкої атлетики.

В останні роки в деяких видах спорту, в тому числі і в легкій атлетиці, широко використовуються технічні засоби й методи навчання. До них частково відносяться тренажерні обладнання різної конструкції, а також електростимуляційний метод.

Результати наукових досліджень показують, що технічні засоби дозволяють значно розширити коло методів спеціальної фізичної та технічної підготовки в таких видах легкої атлетики, як стрибки, біг на короткі й середні дистанції, ме- тання, а також відкривають широкі можливості для варіювання різних режимів м’язової роботи.

Сьогодні без сучасних наукових знань, як правило, неможливо досягти ви- соких спортивних результатів. Тому виникла необхідність підвищити теоретико - методичний, практичний, а особливо науковий рівень майбутніх фахівців з лег- кої атлетики. На допомогу фахівцям прийшли відеокамери, датчики функціона- льних змін, апарати термінової інформації про динамічні та кінематичні характе- ристики рухів і дій спортсменів. Це дозволяє фахівцям регулярно визначати рі- вень функціональних можливостей організму спортсменів, результати контроль- них тестів, встановлювати оптимальні співвідношення між навчально-тренуваль- ною роботою та процесом відновлення, виявляти потенційні можливості спортс- менів-легкоатлетів і визначати найбільш ефективні шляхи для підвищення їх працездатності.

У сучасній технології легкої атлетики можна виділити такий напрямок під- вищення працездатності спортсменів, як раціональне використання відомих за- конів біохімії, фізіології, фізики, біомеханіки та різних інженерних наук у навчально-тренувальному та змагальному процесах. До цього напрямку можна віднес- ти широке використання біомеханічних ергогенних засобів, наприклад, спортивну екіпіровку й одяг, спортивні споруди, автоматизовані системи управління на- вчально-тренувальним процесом, гравітаційні біомеханічні стимулятори та тре- нажерні пристрої.

Підвищення працездатності легкоатлетів з використанням біомеханічних ергогенних засобів ведеться за двома основними напрямками.

Перший напрямок – це зниження впливу негативних факторів оточуючого середовища на спортсмена в умовах реалізації конкретних рухових завдань. При цьому, процес формування та вдосконалення спортивної майстерності забезпе- чується, в основному, за рахунок зменшення механічних навантажень на кістко- во-м’язовий апарат спортсмена, зниження опору оточуючого середовища завдя- ки підвищенню якості спортивного одягу, інвентаря та інженерно-технічних за- собів переміщення.

Другий напрямок передбачає організацію навчально-тренувального процесу таким чином, щоб зовнішнє середовище набувало нових якостей, які були б не тільки оптимальними по відношенню до різних фізичних факторів, але й стимулювали б певні біомеханічні раціональні напрямки вдосконалення спортивно- технічної майстерності.

Це дає змогу науково обґрунтовувати та впроваджувати нові технічні засоби й методи, різноманітні гравітаційні біомеханічні стимулятори й автоматизовані системи управління навчально-тренувальним процесом, при використанні яких здійснюється вплив на різні складові підготовки спортсменів.

Усе вищесказане є обґрунтуванням для включення в даний підручник матеріа- лів наукових досліджень з проблем сучасного спорту, а також рекомендацій про ви- користання нових технологій навчання та тренування в усіх легкоатлетичних видах.