ВСТУП
Відомо, що легка атлетика
практично для всіх видів спорту вважається базовою дисципліною. Біг, стрибки та
метання є не тільки невід’ємними складовими частинами багатьох фізичних вправ у
окремих видах спорту (футбол, баскетбол, волейбол, гандбол, регбі), але й
використовуються представниками широко- го кола спортивних спеціалізацій у
навчально-тренувальній діяльності з метою розвитку основних фізичних
здібностей. Особливе місце легкої атлетики об- умовлено й тим, що за кількістю
медалей, які розігруються на Олімпійських іграх, вона займає провідне місце. У
зв’язку з цим, удосконаленню теорії та мето- дики даної дисципліни, яку
справедливо іменують «королевою спорту», в усіх країнах приділяють пильну
увагу.
Навчальна програма
дисципліни «Легка атлетика з методикою викладання» передбачає вивчення теорії
та методики даного виду спорту, формування в майбутнього фахівця основ
раціональної техніки виконання легкоатлетичних вправ, розвитку необхідних фізичних
здібностей, набуття знань, умінь і навичок для самостійної роботи тощо.
Сучасні вимоги спонукають
творчого фахівця переглянути організацію та побудову навчально-тренувального
процесу, впроваджувати технічні засоби, експрес-тести та багато інших нових засобів
і методів. До цього слід готувати студентів під час навчання на факультетах
фізичного виховання і спорту вищих навчальних закладів освіти.
Аналіз проблем викладання
дисципліни «Легка атлетика» свідчить про необхідність її подальшого
вдосконалення. В останні роки деякі напрямки системи спортивного тренування
практично вичерпали свої можливості. Зокрема, обсяги й інтенсивність
навчально-тренувальних навантажень досягли своїх максимальних величин і ввійшли
в суперечність з іншими компонентами спортивної підготовки, негативно
позначилися на ефективності навчально-тренувального процесу.
Без перебільшення можна
сказати, що на сьогоднішній день у навчально- тренувальному процесі з легкої
атлетики викладачі та тренери оперують, голов- ним чином, надмірними обсягами
навантажень. З позицій сучасних вимог цей підхід є застарілим. Отже, набуття
студентами більш високого рівня спортивної майстерності пов’язане з підвищенням
якості навчально-тренувального процесу. Тому постає питання про переосмислення
та трансформацію нових ідей у на- вчально-тренувальний процес з легкої
атлетики.
В останні роки в деяких
видах спорту, в тому числі і в легкій атлетиці, широко використовуються
технічні засоби й методи навчання. До них частково відносяться тренажерні
обладнання різної конструкції, а також електростимуляційний метод.
Результати наукових
досліджень показують, що технічні засоби дозволяють значно розширити коло
методів спеціальної фізичної та технічної підготовки в таких видах легкої
атлетики, як стрибки, біг на короткі й середні дистанції, ме- тання, а також
відкривають широкі можливості для варіювання різних режимів м’язової роботи.
Сьогодні без сучасних
наукових знань, як правило, неможливо досягти ви- соких спортивних результатів.
Тому виникла необхідність підвищити теоретико - методичний, практичний, а
особливо науковий рівень майбутніх фахівців з лег- кої атлетики. На допомогу
фахівцям прийшли відеокамери, датчики функціона- льних змін, апарати термінової
інформації про динамічні та кінематичні характе- ристики рухів і дій
спортсменів. Це дозволяє фахівцям регулярно визначати рі- вень функціональних
можливостей організму спортсменів, результати контроль- них тестів,
встановлювати оптимальні співвідношення між навчально-тренуваль- ною роботою та
процесом відновлення, виявляти потенційні можливості спортс- менів-легкоатлетів
і визначати найбільш ефективні шляхи для підвищення їх працездатності.
У сучасній технології
легкої атлетики можна виділити такий напрямок під- вищення працездатності
спортсменів, як раціональне використання відомих за- конів біохімії,
фізіології, фізики, біомеханіки та різних інженерних наук у
навчально-тренувальному та змагальному процесах. До цього напрямку можна
віднес- ти широке використання біомеханічних ергогенних засобів, наприклад,
спортивну екіпіровку й одяг, спортивні споруди, автоматизовані системи
управління на- вчально-тренувальним процесом, гравітаційні біомеханічні
стимулятори та тре- нажерні пристрої.
Підвищення працездатності
легкоатлетів з використанням біомеханічних ергогенних засобів ведеться за двома
основними напрямками.
Перший напрямок – це
зниження впливу негативних факторів оточуючого середовища на спортсмена в
умовах реалізації конкретних рухових завдань. При цьому, процес формування та
вдосконалення спортивної майстерності забезпе- чується, в основному, за рахунок
зменшення механічних навантажень на кістко- во-м’язовий апарат спортсмена,
зниження опору оточуючого середовища завдя- ки підвищенню якості спортивного
одягу, інвентаря та інженерно-технічних за- собів переміщення.
Другий напрямок передбачає
організацію навчально-тренувального процесу таким чином, щоб зовнішнє
середовище набувало нових якостей, які були б не тільки оптимальними по
відношенню до різних фізичних факторів, але й стимулювали б певні біомеханічні
раціональні напрямки вдосконалення спортивно- технічної майстерності.
Це дає змогу науково
обґрунтовувати та впроваджувати нові технічні засоби й методи, різноманітні
гравітаційні біомеханічні стимулятори й автоматизовані системи управління
навчально-тренувальним процесом, при використанні яких здійснюється вплив на
різні складові підготовки спортсменів.
Усе вищесказане є
обґрунтуванням для включення в даний підручник матеріа- лів наукових досліджень
з проблем сучасного спорту, а також рекомендацій про ви- користання нових
технологій навчання та тренування в усіх легкоатлетичних видах.