Тема
1
Історія розвитку легкої атлетики
Легка атлетика в стародавні
часи
Археологічні
розкопки, наскальні малюнки та стародавні манускрипти свідчать про те, що за
багато віків до нашої ери змагання з легкої атлетики проводилися деякими народами
Азії та Африки. Змагання зі швидкісного бігу були відомі як у Стародавньому
Єгипті, так і в багатьох країнах Близького та Далекого Сходу. Великої
популярності легкоатлетичний спорт досяг у Стародавній Греції. Причиною
проведення спортивних змагань у цій країні було те, що багаточисельні війни
вимагали наявності сильних і спритних людей. Тому, в містечку Олімпія, біля
підніжжя пагорба Кроноса, де знаходився славнозвісний
храм Зевса, стали проводитися загальнонаціональні змагання, які отримали назву Олімпійських
ігор. На Олімпійські ігри збиралася величезна кількість людей із різних міст
Греції. Про значення та популярність цього спортивного свята свідчить той факт,
що під час Олімпіад по всій країні припинялися війни. Перша відома нам
Олімпіада відбулася в 776 році до н. е. До програми було включено біг на один
стадій (192,27 м.), чи, як його тоді називали, «дромос».
На
ХІV
Олімпіаді
було
включено
подвійний
біг,
чи
«діаулос», а на ХV Іграх біг на довгу дистанцію – «долікос» (24 стадія). У 708
році до н. е. на ХVІІІ Олімпіаді спортсмени почали змагатися у
п’ятиборстві (пентатлоні), яке включало біг, метання
списа, диска, стрибки в довжину та боротьбу. Таким чином, у
Стародавній Греції
культивувалися майже всі види легкої атлетики. У підготовці спортсменів до
змагань греки наблизилися до нашого часу. Так, вони виконували різні підготовчі
вправи, які нагадували сучасні
бігові, практикували біг
по воді та
піску. Старт у бігу надавався за сигналом, і спортсмен,
який робив фальстарт, суворо карався. Бігуни на старті для упору ніг
використовували спеціальну плиту (балбис). Кожний
спортсмен біг по окремій доріжці, і для визначення переможця проводилися
попередні та фінальні забіги. Своєрідно проводилися стрибки в довжину. Учасники
Олімпійських ігор розбігалися як у наш час, але стрибали з гантелями в руках,
вага яких коливалася від 1,5 до 4,5 кг. Греки метали спис і диск вагою від 3 до
5, 7 кг. Поступово Олімпійські ідеї розповсюдилися і в інші країни. Важливою та
постійною умовою для допуску до Олімпійських ігор була обов’язкова
десятимісячна підготовка на батьківщині атлетів й інтенсивне тридцятиденне тренування в Греції перед початком ігор. Під
керівництвом досвідчених тренерів, «гімнастів», атлети серйозно та наполегливо
готувалися до ігор. Тренери користувалися великою повагою і при перемозі їх
вихованців у Олімпії встановлювались
статуї тренерів, на їх честь складались урочисті пісні. Нагородження переможця
Олімпійських ігор було справою всього міста, де він проживав. Місто, навіть
саме маленьке, зустрічало переможця з такою розкішшю, з якою зазвичай
зустрічали лише полководців чи царів після перемоги. І старий, і малий виходили
на вулиці, щоб побачити сина міста, який тепер став знаменитим і великим.
Іноді, для тріумфального проходження на честь переможця, в міській стіні
пробивали проходи, щоб таким чином показати, що місто, в якому проживають такі
видатні люди, не має потреби в стінах.
Переможець у
пурпурному одязі проїжджав у парадній колісниці по вулицях міста, його осипали
квітами й супроводжували аплодисментами. Переможця прославляли у віршах і
піснях, йому надавали пільги – безкоштовне харчування протягом усього життя,
звільняли від податків, надавали безкоштовне місце в театрі, а також
нагороджували цінними подарунками. Велика популярність Олімпійських ігор,
високі досягнення, які демонстрували атлети, пояснюється всім укладом життя,
системою фізичного виховання, яка існувала в Стародавній Греції. У Спарті
фізичне виховання носило прикладний, військовозобов’язуючий
характер. Тільки виховуючи сильних загартованих воїнів, спартанці могли
протистояти своїм багаточисельним ворогам. Уже
з семи років діти спартанців виховувалися у громадських школах, де
головна увага приділялася фізичній підготовці. По іншому будувалася виховна
система в Афінах, де поряд з фізичною культурою широко розвивалися науки та
мистецтво. Виховна система в Афінах відкривала великий простір для різнобічного
розвитку особистості. Ось чому стародавні греки були добре підготовлені до
участі в Олімпійських іграх, уміли й любили не тільки змагатися, але й
демонструвати свій високий інтелект. Захоплення стародавніх греків спортом
взагалі, та легкою атлетикою зокрема, знайшло своє відображення в багатьох
архітектурних, скульптурних і літературних пам’ятках. У 393 році н. е.
Олімпійські ігри припинили своє існування у зв’язку з втратою Грецією
самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими
іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й
духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було
пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному
рівні було відроджено Олімпійські ігри.
У середні віки елементи
легкої атлетики збереглися лише в іграх і розвагах деяких народів. Представники
спеціальних професій, як, наприклад, скороходи чи гінці, змагалися з ходьби й
бігу, а скоморохи – в метаннях і стрибках. Лише у ХVІІІ ст. біг, стрибки та
метання починають відроджуватись у деяких системах фізичного виховання.
Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики розпочинається з 1837
року змаганнями з бігу на 2 км. учнів коледжу міста Регбі (Англія). Після цього
такі змагання почали проводити і в інших навчальних закладах Англії. З часом у
програму змагань почали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами,
метання, а з 1851 року – стрибки в довжину та висоту з розбігу. У 1864 році між
університетами Оксфорда та Кембриджа були проведені
перші змагання, які стали в подальшому щорічними. Важливими етапами розвитку
легкої атлетики було створення в 1865
році Лондонського атлетичного клубу, а в 1880 році – Національної
легкоатлетичної асоціації, яка об’єднала всі легкоатлетичні організації
Англії. У 1866 році вперше відбулася
національна першість Англії. Дещо пізніше легкоатлетичний спорт почав
розвиватися в США. Особливо популярні були змагання з бігу. Так, відомо, що
американець Ч. Роуелл за 12 годин пробіг 144 км. 64
м. У 1868 році в Нью-Йорку був створений легкоатлетичний клуб, а в 1875 році –
Університетський легкоатлетичний союз і Національна легкоатлетична асоціація.
Перший чемпіонат США з легкої атлетики відбувся в 1875 році. Суттєвим стимулом
для подальшого розвитку спорту, в тому числі й легкої атлетики, стало
відновлення Олімпійських ігор. Організація перших міжнародних Олімпійських ігор
сучасності пов’язана з ім’ям французького педагога та громадського діяча П’єра
де Кубертена, який вважав, що Олімпійські ігри
сприятимуть зміцненню дружніх стосунків і миру між країнами. Саме це відображає
Олімпійський прапор із п’ятьма сплетеними кільцями, які символізують п’ять
континентів. За ініціативою Кубертена в 1894 році в
Парижі відбувся Міжнародний легкоатлетичний конгрес. На його відкритті в
актовому залі Сорбони були присутні делегати 34
країн, у тому числі й наш земляк (уроженець із
Полтави) О. Д. Бутовський. На конгресі прийнято
рішення про відновлення Олімпійських ігор і проведення першої Олімпіади в 1896
році в Греції. На цьому ж засіданні конгресу було створено Міжнародний
Олімпійський комітет (МОК), до складу якого обрали О. Д. Бутовського.
У період з 1896 р. і до теперішнього часу проведено 29 Олімпійських ігор (Ігри
1916 р. в Берліні, 1940 р. в Токіо та 1944 р. в Хельсінкі не відбулися через війни).
До 1928 р. в Олімпійських іграх брали участь лише чоловіки, а з 1928 р. МОК
дозволив брати участь і жінкам. Легка атлетика завжди була найпопулярнішим
видом спорту у програмі Олімпійських ігор. Вона збирала найбільшу кількість
учасників і глядачів. Учасниками І Олімпійських ігор у Афінах були лише 59
атлетів із 8 країн. Вони змагалися в 12 видах легкої атлетики: у бігу на 100,
400, 800 і 1500 м., марафоні, бігу на 100 м. з бар’єрами; стрибках
у висоту, довжину, з жердиною і потрійному стрибку, штовханні ядра і метанні диска. На старт вийшли 59
легкоатлетів-чоловіків з 10 країн. Першим переможцем Олімпійських ігор став
американець Дж. Конноллі,
який виграв змагання у потрійному стрибку. Головною подією Олімпіади став біг
класичною трасою Марафон – Афіни (42,195 км.). З тих 25 спортсменів, що
стартували, фінішували лише 7, а переможець пробігу – грек С. Луїс – став
національним героєм. Серед володарів перших золотих олімпійських нагород були
представники тільки трьох країн: США, Австралії та Греції. Програма змагань
легкоатлетів на II Олімпійських іграх 1900 р. у Парижі була збільшена вдвічі і
включала вже 24 види. До них, поряд з класичними, – біг на 200 м., 400 м. з бар’єрами, метання молота –
ввійшли й такі види, як біг на 60 м., 200 м. з бар’єрами, 2500, 4000 і 5000 м.
з перешкодами, стрибки з місця і навіть перетягування канату; дистанція
бар’єрного бігу збільшилась від 100 до 110 м. Майже в кожну Олімпіаду вносилися
зміни до програми змагань легкоатлетів.
Одні види, що були
створені штучно і тому не мали великої популярності, швидко зникали, інші –
широко розповсюджені – залишались у програмі, а правила їх удосконалювались. На
Іграх 1904 р. у Сент-Луїсі (США) до програми змагань було включено
легкоатлетичне багатоборство. Це було десятиборство, до складу якого входили
спортивна ходьба і метання молота. Чотири роки потому легкоатлети стали
змагатися за олімпійські нагороди у спортивній ходьбі (дві дистанції) і метанні
списа (два способи). Любителі античної старовини домоглися того, щоб метальники
диска і списа змагалися у двох видах, метаючи прилади сучасним і грецьким
способами. Наступним кроком щодо удосконалення олімпійської легкоатлетичної
програми стали Ігри 1912 р., що відбулися у столиці Швеції Стокгольмі. Програма
олімпійських стартів легкоатлетів багато в чому наблизилася до сучасної. До
неї, щоправда, ще не входили стрибки з місця, п’ятиборство, а результати
метальників визначались як звичайним способом, так і за сумою спроб з двох рук,
але зате з’явилися біг на 5000 і 10000 м., естафетний біг 4х100 і 4х400 м. До
програми десятиборства входили в основному уже ті види, з яких змагаються і
зараз, хоча самі змагання проводилися протягом трьох днів. У 1920 р. до
програми змагань легкоатлетів-чоловіків
було включено біг на 3000 м. з перешкодами і повернувся біг на 400 м. з бар’єрами. В 1932 р. з’явилася спортивна
ходьба на 50 км. Нарешті у 1956
р. відбулася остання на сьогоднішній день зміна: дистанція спортивної ходьби з 10 км збільшилась до 20 км. З того часу статус «олімпійський» мають 24
легкоатлетичні види. Якщо програма змагань чоловіків була розроблена майже 100
років тому, то програма жіночих змагань постійно удосконалюється. Вперше
легкоатлетки взя- ли участь
в Олімпійських іграх 1928 р. в Амстердамі. Стартували вони лише в п’ятьох
видах: бігу на 100 і 800 м., естафетному бігу 4х100 м., стрибках у висоту і
метанні диска. На наступних Іграх кількість видів збільшилась до 7 за рахунок
бар’єрного бігу на 80 м і метання списа. На Іграх 1948 р. були введені біг на
200 м., стрибки в довжину і штовхання ядра, 1964 р. – біг на 400 м. і
п’ятиборство, 1972 р. – біг на 1500 м. і естафетний
біг 4х400 м., а дистанція
бар’єрного бігу збільшилась з 80 до 100 м. Після Олімпіади 1980 р. на зміну п’ятиборству
прийшло семиборство. На Іграх 1996 р. жінки змагалися вже у 20 видах легкої
атлетики, а на літньому чемпіонаті світу 1999 р. і Олімпіаді в Сіднеї (2000 р.)
жінки почали змагатися в стрибках з жердиною і метанні молота. Починаючи з
чемпіонату світу 2005 р. жінки розігрують медалі і у бігу на 3000 м. з
перешкодами (стипль-чез), вид, який також може в недалекому майбутньому стати
«олімпійським».
Отже, у програмі
жіночих олімпійських змагань з легкої атлетики постійно з’являються нові види.
У 1912 р. була заснована Міжнародна легкоатлетична федерація, яка на сьогодні
об’єднує більше 170 національних федерацій. Починаючи з 1983 р. Міжнародна
легкоатлетична федерація почала організовувати чемпіонати світу. Чемпіонати
Європи почали проводитись з 1934 р. До календаря міжнародних змагань також
включено: чемпіонати світу в приміщенні (раз на два роки); Кубки світу (раз на
чотири роки); Кубки Європи для чоловічих і жіночих команд (раз на два роки);
чемпіонати Європи в приміщенні (щорічно). Перелік змагань з легкої атлетики
різного рівня постійно розширюється,
проводяться змагання серед різних вікових груп спортсменів
Розвиток легкої атлетики в Україні.
Виникнення легкої
атлетики у Росії та Україні пов’язане з організацією в 1888 р. спортивного
гуртка в Тярлове, біля Петербурга.
Вперше чемпіонат Росії з легкої атлетики був проведений у 1908 р. У ньому взяли
участь біля 50 спортсменів. У 1911 р. була створена Всеросійська спілка
любителів легкої атлетики, яка об’єднала біля 20 спортивних спілок Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Мелітополя, Риги та
інших міст. Незважаючи на погані умови проведення змагань, деякі українські
спортсмени, в основному кияни, демонстрували високі на той час результати. До
їх числа можна віднести бігуна на 400 м. А. Фукса, Н.
Попову (100 м, стрибки у висоту та довжину), В. Рожкову
(штовхання ядра, метання списа) та ін. 10-18 серпня 1921 р. у Харкові була
проведена перша Всеукраїнська олімпіада з легкої атлетики. У змаганнях брали
участь легкоатлети з Києва, Житомира, Чернігова та інших міст України. Без
перебільшення можна сказати, що саме в цей період в Україні були закладені
основи для розвитку всіх видів легкої атлетики. Спортивні зв’язки України з
іншими країнами були започатковані в 1924 р., коли українські спортсмени вперше
зустрічали в Харкові легкоатлетів із Фінляндії. Глибокий слід у історії
української легкої атлетики залишили В. Калина, М. Підгаєцький,
О. Безруков, В. Кожушко, Т.
Васіна, Л. Губенко, Г. Спиридонова. У тридцятих роках
прославились З. Синицька, М. Виставкін,
О. Канакі, Г. Раєвський, Г. Артамонов,
З. Борисова, І. Давиденко, В. Сидорко. Подальший розвиток легкої атлетики став
можливим не тільки у зв’язку з підвищенням якості тренування, але й у
результаті значної роботи зі створення наукової школи фізичної культури і
спорту. Так, у цей час публікуються книги Б. Громова «Посібник з легкої
атлетики», В. Гориневського «Наукові основи
спортивного тренування», Г. Бирзина «Сутність
тренування». Саме в цей період були зроблені перші спроби організації
тренування протягом усього року, введення трьохетапної
періодизації. Отримують подальший розвиток ідеї цілісності та єдності
навчально-тренувального процесу, взаємозв’язку загальної та спеціальної
фізичної підготовки легкоатлетів. У 1938 р. відбулася перша Всесоюзна конференція тренерів з легкої
атлетики, на якій була представлена доповідь професора А. М. Крестовнікова «Основні принципи тренування легкоатлетів». У
цей час з’являється і перший підручник з легкої атлетики. У навчальних і
дослідних інститутах почали ширше розроблятися питання навчання і тренування,
готувалися нові програми для секцій легкої атлетики і методичні посібники. У
1932 р. в книзі «Зимова підготовка легкоатлетів» О. Іванов і Б. Єргін виклали досвід навчання і тренування з видів легкої
атлетики. Успішному становленню системи тренування легкоатлетів сприяли
навчально-тренувальні збори. В цей час поступово зникає подвійна спеціалізація
і принцип цілорічної підготовки в одному виді легкої атлетики стає пануючим. У
1933-1934 роках спортсмени починають тренуватись уже двічі на день, проводячи
тренування замість ранкової зарядки. Вперше починають проводити і зимові
змагання з легкої атлетики, у зв’язку з чим і виникло
питання про необхідність будівництва легкоатлетичних манежів. Річний обсяг
тренування в цей період досягає 400-500 годин. У 1935 р. учні (А. Н. Крестовніков зі співробітниками) вперше взяли участь у
тренувальному зборі легкоатлетів для проведення досліджень. Також вперше
висувається ідея тренування в гірських умовах і в барокамері (В. В. Стрєльцов, 1935). Публікуються багато науково-методичних
робіт, присвячених різним питанням спортивного тренування: основам методики
тренування (Б. Взоров, 1936), особливостям тренування
в різні періоди (І. І. Гребєнщиков, 1937; А. Тер-Ованесян,
1937), підготовці спортсмена до фізичних
навантажень (Г. В. Васильєв, 1938; М. Я. Горкін,
1938), всебічному тренуванню (Г. В. Васильєв, 1938; В. М. Д’ячков,
1940), загальним і спеціальним фізичним вправам легкоатлета (В. С. Клименко,
1939), плануванню багаторічного тренування легкоатлетів (Ю. Гринаковський,
1938), тренуванню в зимовий період (Д. П. Марков,
1938), перехідному періоду тренування (В. М. Д’ячков,
1938) та ін.
У спортивній
практиці 1937-1941 років багатьох провідних спортсменів було значно збільшено
обсяг силових вправ, кількість занять досягла 5-6 разів на тиждень, іноді вони
проводились щоденно і двічі на день. Тренування стало цілорічним. Передвоєнні роки характеризуються широким творчим пошуком тренерами,
спортсменами, ученими, медиками шляхів подальшого удосконалення системи
тренування. Апробується «світлолідер» по бровці 400-метрової доріжки, робляться спроби застосовувати
в тренуванні обтяжуючі пояси і жилети, більш важкі прилади для метань.
Використовуються пристрої для навчання переходу через планку в стрибку з
жердиною, блокові тренажери для розвитку сили. Тренери намагаються змінювати
умови тренування (м’який ґрунт, тверді перешкоди у стрибках, вузько поставлені стійки у стрибках з жердиною), використовувати засоби
психологічної підготовки, застосовувати гандикапи в тренуванні спринтерів. У ці
роки ще не було детально вивчено системи спортивного тренування, але принципова
схема його побудови практично уже була приведена в дію. Крім того, передвоєнні
роки відмічені масовим розвитком легкоатлетичного спорту, проведенням
багаточисельних змагань. Так, у 1935 р. відбулася перша спартакіада вузів, у
1936 р. – перша колгоспна спартакіада. З 1934 р. почали що- річно проводити
першість України з легкої атлетики. У роки Великої Вітчизняної війни кращі сини
народу, в тому числі спортсмени- легкоатлети, билися з фашистським ворогом. У
ці роки спортивне життя в країні не зупинялося – в багатьох містах проводилися
легкоатлетичні змагання, кроси. З 1945 р. відновлюються майже всі традиційні
змагання з легкої атлетики. У післявоєнні роки необхідно було перебудувати
роботу у відповідності з умовами мирного часу, добитися організаційного
зміцнення колективів фізкультури, спортивних товариств, комітетів з фізичної
культури. Цей етап характеризується підвищенням рівня наукової роботи в галузі
фізичної культури і спорту.
Серед авторів, які
внесли вагомий вклад у розвиток теорії і методики легкої атлетики, можна
назвати А. Н. Крестовнікова (1944 р.), К. Х. Грантиня (1944 р.), М. Г. Озоліна
(1945-1949 р.), А. Тер-Ованесяна (1946- 1949 р.), В.
В. Бєліновича (1948-1949 р.), О. Д. Новікова (1949
р.), В. С. Фарфеля (1945 р.), Г. В. Васильєва
(1948-1950 р.) та ін. Вперше публікуються праці з виховної роботи зі
спортсменами (З. Г. Романова, 1949). В період 1946- 1948 років у спортивній практиці одержало визнання
планування цілорічного тренування, обов’язкове ведення щоденника
спортсмена і журналу тренера, широко використовувались ранкові тренування, були
зроблені перші кроки у розробці тижневого циклу. Вперше був відзначений
негативний вплив відпочинку між двома днями змагань (М. Г. Озолін).
Треба відзначити позитивну роль експериментальної роботи А. Тер-Ованесяна, який ще в 1937 р. рекомендував легкоатлетам
вправи зі штангою, а пізніше підтвердив необхідність розвитку сили для
швидкості рухів, величезне значення м’язової сили для спринтерів, стрибунів і
метальників (1946 р.). У книзі «Тренування легкоатлета» (1949) М. Г. Озолін виклав основні засоби і методи спортивного
тренування, форми і зміст тренувальних занять, періодизацію і планування
спортивної підготовки. У підручнику міститься ряд нових положень: про побудову
тижневого тренувального циклу; методи розвитку швидкості і використання з цією
метою доріжки з нахилом, а також бігу за мотоциклом; про методику розвитку гнучкості; чотириетапну побудову річного тренування бігунів на середні
дистанції і стаєрів та ін. Ця праця була широко використана для удосконалення
методики тренування в окремих видах легкої атлетики. З 1949 по 1951 рік були
сформульовані і обґрунтовані системи тренування в окремих видах легкої
атлетики. Ширше починає впроваджуватися періодизація навчально-тренувального
процесу, розробляються особливості підготовчого пе- ріоду.
Важливу роль у
розробці спеціалізованого тренування у підготовчому періоді відіграла дослідна
робота Л. С. Хоменкова (1945-1950 р.). Була доведена ефективність занять
легкоатлетів узимку на відкритому повітрі для загальної фізичної підготовки, а
також розвитку фізичних якостей відповідно
до виду легкої атлетики. У ці роки одержала підтвердження необхідність
тренування 5–6 разів на тиждень для найсильніших спортсменів, а в бігу на
витривалість – двічі на день. Тривалість занять досягла трьох годин і більше.
Загальний обсяг річного тренування найсильніших легкоатлетів становив 600
годин.
Успіхи українських легкоатлетів в Олімпійському русі.
Минає небагато часу
і вже невпізнанною стає спортивна Україна: незважаючи на тяжкі наслідки війни,
розгортається інтенсивне будівництво широкої мережі спортивних споруд, фізична
культура і спорт міцно входять у повсякденне життя трудящих міста й села,
стають вірними помічниками у праці та відпочинку. На цій основі підвищується
майстерність, народжується багато нових імен спортсменів високого класу,
здатних гідно представляти Україну на всесоюзних і міжнародних турнірах.
На штурм рекордів
сміливо вийшли легкоатлети К. Адаменко, В. Гордієнко, М. Редькін,
Ю. Куценко, П. Денисенко, В. Цибуленко, В. Ситкін, П. Чевгун, Є. Буланчик, Л. Лисенко, Н. Ромашкова-Пономарьова, В. Крєпкіна, В. Голубничий, В. Анісімов,
В.
Скоморохов і багато інших відомих
лицарів
«королеви спорту». У 1952 р. українські легкоатлети вперше взяли участь у XV
Олімпійських іграх (м. Хельсінкі). Дебют був вдалим – Н. Ромашкова- Пономарьова
(диск) стала чемпіонкою Ігор. Це була перша нагорода з тих багаточисельних
золотих, срібних і бронзових медалей, що згодом завоювали на Олімпійських іграх
посланці України. XVІІ Олімпійські ігри ознаменувалися появою нових чемпіонів
серед легкоатлетів України. І одним з перших став скороход Володимир Голубничий. Він народився, виріс, почав займатися спортом і
все своє життя провів у мальовничому українському місті Сумах. На Римській
Олімпіаді талановитий спортсмен дебютував у 24 роки. Він завоював блискучу перемогу
на дистанції 20 км. Однак через чотири роки, в Олімпійському Токіо, В. Голубничий посів лише третє місце. Через чотири роки
скороход із Сум знову здивував усіх – виграв золоту медаль на ХІХ Олімпіаді в
Мехіко. Пізніше у Мюнхені В. Голубничий здобув ще й
срібну нагороду. І вже зовсім він здивував спортивний світ, коли в 1974 р., в
38- річному віці, вперше став чемпіоном Європи на своїй улюбленій дистанції.
Володимир Голубничий виступав і на п’ятій своїй
олімпіаді – в Монреалі. І хоч у
товаристві найсильніших спортсменів світу, багато з яких чи не вдвоє були
молодші за нього, сорокарічному ветеранові
важко
було
розраховувати
на
великий успіх, він і цього разу продемонстрував неабияку спортивну мужність. На
XVІІ Олімпійських іграх перемогу Людмили Лисенко в бігу на 800 м. вважали
закономірністю: дніпропетровська спортсменка була світовою рекордсменкою в
цьому виді. Та лаври Олімпійської чемпіонки їй дісталися в дуже запеклій
боротьбі.
Щоб завоювати
золоту медаль, Л. Лисенко довелося повторити свій світовий рекорд. А це
потребувало надзвичайного напруження сил в умовах нестерпної римської спеки.
Перемога киянки Віри Крєпкіної на змаганнях зі
стрибків у довжину була цілком несподіваною для всіх. У першій же фінальній
спробі вона встановила рекорд Олімпійських ігор – 6 м. 37 см. і виграла золоту
медаль. Завершив зусилля українського золотого квартету метальник списа з Києва
Віктор Цибуленко. Це була його третя олімпіада. В
Хельсінкі він посів четверте місце, в Мельбурні став бронзовим призером. Героєм
ХХ Олімпійських ігор одноголосно визнано видатного спринтера, киянина Валерія
Борзова. Першим з європейців Валерій Борзов завоював на одній олімпіаді золоті
медалі за перемогу в бігу на 100 м. і 200 м., а також срібну нагороду в
естафеті 4х100 м. Спортивним бійцем найвищого класу показав себе на цій
Олімпіаді десятиборець з Одеси Микола Авілов, який
виграв золоту медаль зі світовим рекордом (8454 очки).
З першої ж спроби став Олімпійським чемпіоном киянин Анатолій Бондарчук, більш
як на 2 м. перевищивши попередній Олімпійський рекорд (75 м. 50 см.) з метання
молота. На ХХІ Олімпійських іграх у Монреалі під час нагородження переможців
змагань з метання молота на п’єдесталі пошани стояли вже два богатирі з
України. Золоту медаль здобув молодий київський метальник Юрій Сєдих, а
бронзову – Анатолій Бондарчук. Серед прославлених імен українських
легкоатлетів-чемпіонів і рекордсменів України, СРСР, Європи та світу достойне місце по праву займають Л. Бартенєв,
Н. Коняєва, В. Брумель, І.
Тер- Ованесян, І. Бєляєв, Ю. Громак,
Н. Смага, Л. Комлєва, В. Кудинський,
Л. Кузьміна, А. Кривошеєв, В. Козир, Г. Блізнєцов, В.
Архипчук, Л. Литвиненко, Є. Аржанов,
Р. Ахметов, Т. Пророченко, Л. Аксьонова, Н. Зюськова, Н. Ткаченко, Н. Олізаренко, В. Бураков, В. Кисельов, В. Архипенко, В Підлужний, Т.
Скачко, Ю. Тамм, О. Жупієва,
В. Кіба, В. Ященко, Р. Поварніцин
і багато інших. Головним показником розвитку спорту вищих досягнень у світі є
результати виступів спортсменів на Олімпійських іграх. Цей форум спорту створює
значний громадсько-політичний резонанс, спрямований на зміцнення миру, дружби
та взаєморозуміння між народами різних країн. Він характеризує рівень
соціального розвитку суспільства, стан здоров’я та фізичного розвитку молодого
покоління, демонструє фізичні, функціональні й інтелектуальні можливості
організму людини. І все це демонструють провідні спортсмени різних країн світу
в безкомпромісній боротьбі за лідерство на спортивних аренах.
Аналіз виступів збірної
команди України в порівнянні з іншими країнами світу свідчить, що українські
легкоатлети досить успішно протягом 1988-2008 рр. виступають на найпрестижніших
міжнародних змаганнях. Так, за цей період, на чемпіонатах світу, Європи й
Олімпійських іграх було здобуто 115 медалей.
З них:
•
у стрибках: чоловіки –
41 %, жінки – 36 %;
•
у метаннях: чоловіки
– 33 %, жінки – 29 %;
•
у спринті: чоловіки –
24 %, жінки – 21 %;
•
у видах витривалості:
чоловіки – 11 %, жінки – 10 %;
•
у багатоборствах:
чоловіки – 6 %, жінки – 5 %.
Слід назвати прізвища тих,
хто в цей період своїми яскравими перемогами здобував славу українському
спорту: Г. Авдєєнко (стрибки у висоту), О. Бризгіна (біг на 400 м.), В. Бризгін
(естафета 4х400 м.), С. Бубка (стрибки з жердиною), Л. Джигалова
(естафета 4х400 м.), М. Пінігіна (естафета 4х400 м.),
Т. Самоленко (біг 3000 м.), І. Кравець (потрійний
стрибок), О. Красовська (біг на 100 м. з/б), Ю. Білоног (штовхання ядра), Н. Добринська
(багатоборство), І. Ліщинська (біг на 1500 м), І. Бабакова (стрибки у висоту),
О. Багач (штовхання ядра), О. Крикун (метання молота), О. Говорова
(потрійний стрибок), Р. Щуренко (стрибки в довжину), В. Стьопіна (стрибки у висоту), Т. Терещук- Антіпова
(біг на 100 м. з/б), О. Антонова (метання диска), Н. Тобіас
(біг на 1500 м.), Д. Юрченко (стрибки з жердиною), Ж. Пінтусевич
(100 м., 200 м.), В. Павлиш (ядро), А. Балахонова (жердина), І. Гешко
(біг на 1500 м.), В. Паламар (стрибки у висоту), Ю. Крамаренко (стрибки у
висоту).
Справжньою легендою
українського легкоатлетичного спорту є Сергій Бубка. Цей надзвичайно
талановитий спортсмен з 1983 по 1997 роки шість разів здобував звання чемпіона
світу. Це ж звання він чотири рази виборював у приміщеннях. С. Бубка є
переможцем Кубків світу та Європи (1985), чемпіоном Європи (1986). У 1988 р. С.
Бубка став чемпіоном XХІV Олімпійських ігор у м. Сеулі. Він встановив 35
світових рекордів і тричі визнавався кращим спортсменом світу. Вивчення
потенціалу національної збірної України в порівнянні з іншими країнами світу
переконливо свідчить про те, що українські легкоатлети мають усі підстави, щоб
стабільно знаходитись у числі команд, які можуть займати провідні місця у
світовій еліті.