Тема 9. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

8.1. Фактори ефективності функціонування інструментів КСВ в управлінні організацією

8.2. Рівні і показники соціальної відповідальності бізнесу

8.1. Фактори ефективності функціонування інструментів КСВ в управлінні організацією

Протягом останніх декількох десятиліть на перший план в менеджменті виходили різні інструменти КСВ. Це пов'язано і з економічною ситуацією (стабільність чи криза), з характером діяльності організації (комерційна, громадська чи державна), з іншими причинами.

Найбільш відомими інструменти КСВ є такі: етичні кодекси, карти етики, комітети з етики, соціальні ревізії, соціальні звіти, навчання етичній поведінці (тренінги), етичні експертизи, соціальне інвестування, система методів морального заохочення і покарання, соціальні комунікації. Розглянемо їх детальніше.

1) Етичний кодекс - це зведення моральних принципів, моральних норм і правил поведінки колективу підприємства, що визначає оцінку їхніх дій з погляду взаємовідносин з іншими суб'єктами бізнесу, відносин у колективі і в суспільстві на основі дотримання моральних норм і принципів, які розділяються ними.

Виділяють такі типи етичних кодексів:

- регламентуючі кодекси, що містять докладно розроблені правила, покликані регулювати відносини сторін у випадку порушень зобов'язань (наприклад, контракти);

- соціальні кодекси, що регулюють зобов'язання перед клієнтами, вкладниками, акціонерами, співробітниками тощо;

- корпоративні кодекси, що включають положення про цінності організації, її філософію та цілі (формують основи корпоративної культури);

- професійні кодекси, що визначають міжособистісні стосунки в організації і погоджують інтереси працівників та організації.

2) «Карти етики» являють собою набір етичних правил і рекомендацій, що конкретизують етичний кодекс корпорації для кожного співробітника компанії. Вони містять ім'я і телефон консультанта компанії з етичних питань (адвоката з етики). Найбільшого поширення «карти етики» отримали в Японії.

3) Комітети з етики створюються як постійно діючі (для оцінки повсякденної практики з точки зору етики), так і тимчасові (при необхідності вирішити виниклу моральну проблему). Майже всі члени таких комітетів - керівники вищого рівня.

4) Соціальні ревізії створюються для оцінки і складання звітів про соціальний вплив дій і програм організації.

5) Соціальна звітність – документально оформлена сукупність даних комерційної організації, що відображають середовище функціонування компанії, принципи та методи співпраці з групами впливу, результати діяльності компанії в економічній, соціальній, екологічній сфері життя суспільства.

6) Навчання етичної поведінки – проведення тренінгів з вирішення моральних проблем бізнесу.

7) Етичні експертизи – це діяльність, спрямована на перевірку, аналіз і оцінку змісту, мети діяльності та очікуваних результатів на основі пошуку чесних, відповідальних, гуманних, справедливих рішень питань, важливих з точки зору моралі і таких, що пов'язані з морально - психологічними ускладненнями.

8) Соціальне інвестування – використання і залучення зовнішніх та внутрішніх ресурсів територіальних громад в інтересах їхнього соціально-економічного, культурного розвитку, створення достатнього рівня життя для її членів, забезпечення реалізації їхніх демократичних прав і свобод, гармонії з навколишнім середовищем.

9) Система методів морального заохочення і покарання, як узагальнення підсумків позитивної чи негативної оцінки дій працівника та результатів його праці.

10) Соціальні комунікації - це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

8.2. Рівні і показники соціальної відповідальності бізнесу

Оціночні показники або рейтинги соціальної відповідальності відображають рівень соціальної активності організацій в рамках прийнятої оціночної системи. Будь-яка система оцінок соціальної відповідальності бізнесу представляється співвіднесенням соціальної активності з результатами реалізації основних принципів соціальної відповідальності в окремій корпорації, галузі, регіоні.

Найчастіше при оцінці рівня соціальної відповідальності бізнесу застосовують поділ показників на три групи:

1. Економічні показники;

2. Екологічні показники;

3. Соціальні показники.

До економічних показників відносять величину соціальних інвестицій на одного працівника, відношення соціальних інвестицій до прибутку і т.д. У групі екологічних показників найчастіше зустрічаються кількість випадків перевищення екологічних норм, кількість порушень технологічних регламентів. До соціальних показників відносять плинність кадрів, дефіцит робочої сили, оцінку внеску підприємства в соціальну сферу.

Крім методик оцінювання кількісних та якісних показників існують методики, що беруть до уваги взаємини зі стейкхолдерами (групами зацікавлених осіб):

- Економічна результативність;

- Організаційне управління;

- Екологія та охорона навколишнього середовища;

- Взаємодія зі споживачем;

- Взаємодія з суспільством;

- Трудові відносини.

При оцінці ефективності соціальної відповідальності держави слід враховувати, яку політику вона проводить:

1) якщо держава проводить продуману соціальну та економічну політику, то: бізнес-структури дотримуються законодавства, допомагають у реалізації державних програм; суспільство підтримує уряд та допомагає в управлінні країною;

2) якщо держава проводить жорстку політику, то наслідком є зниження рівня соціальної відповідальності.

Максимальна соціальна відповідальність держави полягає у турботі про всі об'єкти соціальної відповідальності. Для людини максимумом соціальної відповідальності є відповідальність перед людиною, природою, культурою, державою, а мінімум - перед людиною і державою. Допустимим рівнем відповідальності людини буде вважатися відповідальність перед собою і іншою людиною.

Для бізнесу максимальної соціальною відповідальністю буде відповідальність перед усіма об'єктами; мінімальною - перед суспільством, державою, природою. Допустимий рівень може бути менше мінімального, але доцільним і поширюватися не на весь бізнес (наприклад, невеликий, середній), а відповідальність буде виражатися перед суспільством і державою.

Оскільки ті чи інші соціально відповідальні дії не завжди можуть призвести до певного бажаного (цільовим) результату, то залежно від результативності соціально відповідальних дій суб'єктів можна виділити:

1) реальну відповідальність - це соціальна відповідальність, яка приносить реальний ефект (результат) від скоєних дій суб'єктами об'єктам, на які вона спрямована;

2) формальну відповідальність - соціально відповідальні дії, спрямовані суб'єктом на об'єкт соціальної відповідальності, які принесли не запланований результат, або не принесли результату зовсім.

Отже реальним результатом вважається результат, який очікувався від соціально відповідальних дій.

Залежно від тривалості соціально відповідальних дій можна виділити часовий інтервал:

1) короткостроковий - проміжок часу, в якому соціально відповідальні дії, здійснювані тим чи іншим суб'єктом, забезпечили реальний результат протягом одного року;

2) середньостроковий - проміжок часу, при якому здійснення циклів соціально відповідальних дій або реальний результат від них очікується (відбувається) в середньостроковому періоді (до 3-5 років);

3) довгостроковий - односторонній цикл соціальної відповідальності, орієнтований на майбутнє, тому може бути відсутній результат або одержувач результату (природні ресурси, екологія).

За охопленням соціальну відповідальність можна класифікувати наступним чином:

1) мікровідповідальність, тобто на рівні конкретного підприємства у всіх її проявах;

2) мезовідповідальність, тобто на рівні регіону. Соціальна відповідальність перед жителями регіону у всіх її проявах;

3) макровідповідальність, тобто на рівні національної економіки.