Тема 10. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

9.1       Зовнішні та внутрішні чинники розвитку соціальної відповідальності в Україні

9.2       Активізація діяльності підприємств щодо розвитку соціально відповідального бізнесу

9.3       Напрямки державної політики сприяння розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні

9.4       Мета, завдання і цілі Стратегії сприяння розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні на період до 2020 р.

9.1 Зовнішні та внутрішні чинники розвитку соціальної відповідальності в Україні

Соціальна відповідальність бізнесу підтримується не лише компаніями в різних країнах, але й міжнародними організаціями (Глобальний договір ООН, Міжнародна організація праці, Дитячий фонд Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ), Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку, Рада Європи, Європейська організація якості, Міжнародна організація стандартизації тощо) і урядами різних країн (Данія, Норвегія, Словаччина, Німеччина, Македонія, Франція, Великобританія).

У ряді країн КСВ інтегрована у державну політику (Данія, Франція, Фінляндія, Швеція), в інших - є виключно прерогативою компаній (Греція, Ірландія, Нідерланди, Словенія). У Європейському Союзі основна роль СВБ полягає у підтримці сталого розвитку компаній, що сприяє покращенню ситуації на ринку праці, а також якості продуктів і послуг (Комюніке Європейської Комісії, 2006 р.).

КСВ в Україні перебуває на стадії розвитку, оскільки продовжує орієнтуватися на ближче коло стейкхолдерів - державу, власників та персонал. Більш широке коло зацікавлених сторін, таких як місцеві громади, постачальники та інші, поки що, так і не є системною ознакою. КСВ в Україні - це добровільний внесок приватного сектора у громадський розвиток через благодійність та механізм соціальних інвестицій. У сфері соціальних інвестицій в Україні помітні проблеми, пов'язані з інституціональною недосконалістю. Даний підхід погіршує конкурентоспроможність країни на зовнішніх ринках.

Соціальна відповідальність українських компаній та організацій спрямовується насамперед на трудові відносини і заходи із захисту здоров'я, безпеки споживачів. Менш поширеними є заходи щодо захисту природних ресурсів та взаємодії з громадою: лише третина компаній здійснює соціальні інвестиції в розвиток громади, половина - не вживає заходів з охорони довкілля. Найбільш активними в цій сфері є, насамперед, представництва іноземних суб'єктів господарювання, які переносять впроваджують сучасні світові практики, а також великі та середні вітчизняні підприємства, які удосконалюють свою діяльність на засадах концепцій загального управління якістю.

На формування соціальної відповідальності в Україні вливає ряд факторів:

структура економіки (переважання галузей важкої промисловості);

-       іноземні інвестиції (міжнародна практика);

неефективна система соціального захисту (утримання дитячих садків, будинків відпочинку; підтримка сфер охорони здоров'я та освіти;

-       важкий регуляторний тягар (приховування реальних прибутків; «тіньова» зайнятість);

-       відсутність інституційної підтримки (відсутність урядового органу, який міг би запроваджувати інструменти, стандарти й методики реалізації політики соціальної відповідальності та розвиненої мережі

неурядових організацій, які б могли підтримувати діяльність із соціальної відповідальності);

-       трудове законодавство (численні порушення існуючих норм і вимог законодавства; характерний високий рівень безробіття, незахищений ринок праці, низька зайнятість жінок на ринку праці).

Основними перешкодами впровадження соціальної відповідальності в Україні є:

-       брак відповідного законодавства;

-       брак фінансів;

-       СВБ діяльність не звільняє від надмірної уваги контролюючих органів;

-       неможливість контролю цільового використання коштів реципієнтами;

-       брак часу;

-       брак урядових і неурядових організацій, що підтримують СВ діяльність;

-       брак досвіду і реалізаційних механізмів СВБ;

-       неможливість визначення продуктивності такої діяльності;

-       відсутність необхідної інформації стосовно соціальних проблем;

-       благодійна та соціальна діяльність, яка здійснюється державними і недержавними організаціями, є недостатньо розвинутою.

Необхідність розвитку СВБ в Україні зумовлена низкою чинників:

-       низький рівень корпоративної культури та, як наслідок, фінансова й економічна слабкість значної частки суб'єктів в Україні, діяльність яких орієнтована на виживання;

-       правовий нігілізм і деформація правової свідомості, прагнення оминути закон, а не дотримуватися його;

-       низький рівень усвідомлення суспільством ролі бізнесу через порівняно нетривалу його сучасну історію та практику реалізації ним власної соціальної відповідальності;

-       нерозуміння бізнесом та суспільством основних завдань і механізмів реалізації СВБ через термінологічну (нормативну) невизначеність;

-       закритість більшості українських суб'єктів господарювання для широкої громадськості, детальні відомості про діяльність є закритою інформацією для внутрішнього користування;

-       дисбаланс складових реалізації політики соціальної відповідальності українськими компаніями.

Перспективи розвитку програм соціальної відповідальності бізнесу в Україні:

-       формування державних механізмів стимулювання системного вдосконалення соціальної відповідальності суб'єктів господарювання;

-       збільшення кількості суб'єктів господарювання, що розробляють і реалізують власні стратегії соціальної відповідальності;

-       збільшення кількості суб'єктів господарювання, що добровільно складають та щорічно оприлюднюють нефінансову звітність;

-       поширення кращих практик соціальної відповідальності українського бізнесу щодо етичної та чесної поведінки, поліпшення умов праці;

-       захист і покращення соціально-трудових прав працівника;

-       захист прав споживачів;

-       дотримання сучасних стандартів безпеки праці та розвитку людини;

-       підвищення рівня зайнятості, в тому числі серед вразливих верств населення;

-       покращення життя громад;

-       розвиток соціальної відповідальності бізнесу в українському суспільстві як загальноприйнятої тенденції;

-       забезпечення сталого економічного і соціального розвитку країни;

-       підвищення конкурентоспроможності економіки;

-       зменшення безробіття та зниження соціальної напруги;

-       підвищення стандартів життя населення та формування середнього класу;

-       зменшення диспропорцій регіонального розвитку;

-       більш раціональне використання природних ресурсів та зниження рівня забруднень;

-       активізація інвестиційних та інноваційних процесів;

-       полегшена інтеграція до європейського економічного і соціального простору.

9.2 Активізація діяльності підприємств щодо розвитку соціально відповідального бізнесу

Результати соціологічних досліджень виявили, що основними перешкодами становлення та розвитку соціальної відповідальності бізнесу є наступні: недосконалість законодавчої й нормативно-правової бази, що регулює можливості участі бізнесу в соціальних програмах та закладів освіти у формуванні соціально відповідальних фахівців; відсутність сформованої і дієвої незалежної громадянської експертизи та оцінки результатів соціальних програм, стандартів і якості підготовки бізнес-фахівців; відсутність системи заохочення (морального та економічного) відповідальних суспільних суб'єктів.

Наразі в Україні, більш як третина комерційних організацій не приймає безпосередньої участі у підтримці соціального розвитку. Цікавим фактом останніх років є те, що населення очікує на благодійну допомогу передусім від комерційних структур, а вже потім від держави та її органів соціальної опіки. Це свідчить про деяку переорієнтацію настроїв населення та їх відмову від очікувань стосовно держави.

Обмежувальними факторами розвитку соціальної відповідальності бізнесу є наступні:

1)    відсутність сформованого та впливового сектору громадянського суспільства, котрий би просував ідеї соціальної відповідальності і спеціалістів, які професійно б займалися даною проблемою;

2)    існуючі законодавчі обмеження розмірів і способів можливої допомоги нужденним;

3)    відсутність регіонального закону про благодійництво;

4)    відсутність системи інформування суспільства про соціальні та благодійні проекти, про інвесторів соціальних програм та системи оцінки суспільством результатів соціальних програм бізнесу;

5)    відсутність зацікавленості в даній сфері бізнес-структур, що пов'язано з роллю держави та з проблемами у законодавчій сфері;

6)    відсутність досвіду та успішних прикладів з соціального підприємництва;

7)    відсутність центру розвитку соціального підприємництва та донорських організацій, що постійно займаються даним напрямком.

9.3. Напрямки державної політики сприяння розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні

Роль держави полягає у сприянні розвитку СВБ шляхом поєднання ініціативних заходів державної політики з застосуванням, у

разі необхідності, засобів додаткового регулювання, як механізмів стимулюючого характеру. Виконання вищезазначених завдань може бути забезпечено організаційними та нормативними заходами за напрямами:

-       забезпечення сприятливих правових, фінансових, податкових та організаційних умов для розвитку соціального відповідального бізнесу в українському суспільстві;

-       унормування механізмів стимулювання добровільних ініціатив суб'єктів господарювання, що запроваджують політику соціальної відповідальності та реалізують соціально важливі програми;

-       забезпечення державної підтримки проведення публічних заходів з питань упровадження та результативності СВБ;

-       широке залучення засобів масової інформації, громадських організацій та академічних кіл до формування і запровадження механізмів стимулювання СВБ;

-       сприяння проведенню місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування просвітницьких заходів з поширення інформації про СВБ, обміну досвідом і позитивними практиками у сфері СВБ для суб'єктів господарювання та влади малих міст;

-       організаційна підтримка щорічного проведення бізнес - конкурсів за тематикою СВБ, у тому числі в рамках Українського національного конкурсу якості;

-       сприяння оприлюдненню українськими суб'єктами господарювання добровільної нефінансової звітності, у тому числі через спеціалізовані портали і бази звітів;

-       участь в підготовці рекомендацій для суб'єктів господарювання щодо типової структури та показників нефінансового звіту;

-       сприяння підготовці фахівців за кваліфікацією «Менеджер із соціальної та корпоративної відповідальності», «Експерт із соціальної відповідальності бізнесу», «Соціальний аудитор» (відповідно до Державного класифікатора професій ДК 003:2010);

-       проведення навчальних семінарів, тренінгів для підприємців, підвищення рівня обізнаності про СВБ серед державних службовців центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

залучення державних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань підприємців до участі в реалізації міжнародних проектів технічної допомоги з питань розвитку соціальної відповідальності бізнесу;

-       проведення державної інформаційної кампанії з метою роз'яснення ролі соціальної відповідальності бізнесу в розвитку суспільства шляхом публікації статей та підготовки тематичних телепрограм в державних засобах масової інформації.

9.4 Мета, завдання і цілі Стратегії сприяння розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні на період до 2020 року

В Україні триває обговорення проекту Стратегії сприяння розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні на період до 2020 року. Метою Стратегії є визначення напрямів сприяння розвитку СВБ в Україні, організаційних механізмів та умов для інтеграції СВБ у діяльність підприємств для забезпечення сталого розвитку України, зростання суспільного добробуту та вирішення питань, визначених унаціональних програмних документах.

Основними завданнями Стратегії є:

-       сприяння розвитку СВБ як чинника модернізації економіки, підвищення її конкурентоспроможності з метою визнання українського бізнесу на світовій арені як соціально відповідального, полегшення його інтеграції на зовнішні ринки;

-       запровадження єдиних підходів до розуміння соціальної відповідальності бізнесу в Україні всіма групами заінтересованих осіб;

-       сприяння розвитку системи нефінансового звітування з метою більшої поінформованості суспільства щодо реалізації суб'єктами господарювання заходів із СВБ;

-       удосконалення існуючих і розвиток нових форм державно - приватного партнерства для економічного, соціального й екологічного розвитку громад та територій;

-       створення передумов для забезпечення прав людини, етичного виховання та освіти членів суспільства;

-       розвиток програм ресурсозбереження та енергоефективності;

-       розвиток процесів ділового вдосконалення підприємств, установ і організацій.

Основні цілі Стратегії поділяються на економічні, соціальні та екологічні.

Економічними цілями є:

розвиток внутрішнього ринку і підвищення ефективності його функціонування;

-       формування привабливої національної інноваційної інфраструктури шляхом спрямування інвестицій у новітні технології;

-       надання сучасного інструментарію для державного регулювання;

-       підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

-       поширення в Україні систем управління якістю (180 9000); підвищення бізнес-культури в країні.

Соціальними цілями є:

-       позитивне сприйняття населенням бізнесу як явища;

-       сприяння забезпеченню прав людини, подоланню бідності, залучення більшої кількості представників з уразливих груп населення та безперервне навчання працівників;

-       сприяння розвитку інновацій у соціальній сфері через створення відповідних умов праці;

-       розвиток культури споживання та підвищення рівня обізнаності споживачів щодо екологічних, економічних та соціальних аспектів товарів/послуг, репутації виробника;

-       залучення підприємств до реалізації соціальних проектів, благодійності спонсорства.

Екологічними цілями є більш раціональне використання природних ресурсів та зниження рівня викидів, що досягається за рахунок інвестуванням компаніями в еко-інновації та створення системи екологічного менеджменту, що передбачає цілеспрямовані екологічні акції, закупівлю енергоефективного обладнання, перехід на альтернативні джерела енергії тощо.