Тема 7. Соціальне партнерство як інструмент формування соціальної відповідальності

 

7.1. Суть та загальна характеристика поняття соціального діалогу

7.2. Методичні засади аналізу ефективності соціального діалогу

7.3. Зарубіжний досвід та нормативно-правова база соціального діалогу

 

7.1. Суть та загальна характеристика поняття соціального діалогу

Економічна криза сьогодення сприяє загостренню проблем та спорів, які виникають у суспільстві. Зокрема, вони торкаються і соціально-трудової сфери. Тому, зараз гостро стоїть проблема пошуку ефективних інструментів їх залагодження. Одним із таких інструментів є соціальний діалог.

Як показує світовий досвід, соціальний діалог виступає одним із найкращих способів узгодження інтересів робітників, роботодавців та органів влади. В країнах, де соціальний діалог набув важливості, спостерігається стабільність у суспільстві, підвищення рівня добробуту населення та зменшення соціальної напруженості.

Соціальний діалог в Україні є порівняно новим терміном у системі соціальних відносин і тісно пов’язаний зі становленням ринкової економіки. Тому, етапи його розвитку більшою мірою співпадають із етапами розвитку економіки в країні, проте відрізняються від етапів становлення його в Європі. Не дивлячись на актуальність даної теми, нині час немає єдиного підходу до визначення сутності терміна «соціальний діалог». Це пояснюється складністю та багатоаспектністю відносин між соціальними групами.

Виходячи з вивчення різних думок, можна зробити висновок, що єдиного підходу до поняття «соціальний діалог» немає, це пояснюється складністю та багатогранністю структури поняття. На нашу думку, найбільш повно сутність поняття «соціальний діалог» розкрито у Законі України «Про соціальний діалог в Україні», проте, це визначення враховує лише одну із форм здійснення соціального діалогу – узгодження інтересів.

Тому, вважаємо за потрібне навести своє бачення поняття «соціальний діалог». На нашу думку, соціальний діалог – це механізм взаємодії профспілок, роботодавців та органів влади,  де на рівних умовах та з урахуванням інтересів усіх сторін проводяться колективні переговори, консультації або обмін інформацією між учасниками з метою врегулювання конфліктів та розбіжностей у соціально-трудовій сфері та підписанням угод і колективних договорів.

Під час аналізу наукової літератури та думок вчених було помічено, що часто терміни «соціальне партнерство» та «соціальний діалог» використовують як синоніми. У проаналізованій літературі виділено декілька точок зору науковців:

- поняття ототожнюються, тобто, вживаються для позначення одно і того ж за своєю суттю і змістом поняття;

- соціальний діалог є інструментом функціонування та регулювання соціального партнерства;

- соціальний діалог передбачає здійснення соціального партнерства.

Тому, вважаємо за потрібне проаналізувати поняття «соціальне партнерство» та провести паралель між поняттями (табл. 7.1).

 

Таблиця 7.1. Генезис поняття «соціальне партнерство» через призму поглядів сучасних науковців

Автор або джерело

Сутність поняття «соціальне партнерство»

Колот А.

- Система відносин у соціально-трудовій сфері, яка спрямована на узгодження та захист інтересів найманих працівників і роботодавців

Грішнова О. Єсінова Н. Новіков В.

 

-       Виступає як альтернатива всілякій диктатурі класу або особистості і є цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях, указуючи такі сторони соціального партнерства, як уряд, підприємці і профспілки

Ситник О.

- Взаємозумовленість інтересів різних груп соціально розділеного суспільства з метою досягнення політичної стабільності

Жуков В. Скуратівськи В.

- Динамічний процес, що існує в демократичному суспільстві за певних соціально-політичних та економічних умов і є результатом копіткої співпраці, відносин зацікавлених сторін

Гутуряк К.

- Багатоплановий суспільний феномен – повязаний не тільки з багатоваріантністю форм суспільного устрою, а й з певними етапами розвитку, зокрема робітничого руху, його зрілістю

Луценко О.

- Система інститутів і механізмів узгодження інтересів учасників виробничого процесу: працівників і роботодавців, заснована на рівній співпраці

Поплавська О.

-      Механізм реалізації прав громадян у демократичному суспільстві, оскільки воно надає можливість великим групам суспільства брати участь у формуванні соціально-економічної політики держави, ухваленні рішень не тільки під час виборів,  але й практично щодня у процесі обговорення урядових рішень чи рішень адміністрації підприємства,  проведення консультацій між представниками уряду,  профспілок, роботодавців

 

Виходячи з таблиці можна зробити висновок, що сутність поняття «соціальне партнерство» є дуже схожою до поняття «соціальний діалог», оскільки включає в себе всі аспекти, які притаманні соціальному діалогу. Під час аналізу точок зору різних науковців та змісту нормативно-правових документів можна зробити висновок, що соціальне партнерство було більш вживаним терміном у науковій літературі до прийняття Закону України «Про соціальний діалог в Україні». В свою чергу, в доповідях країн-членів Європейського союзу та документах Міжнародної організації праці більш розповсюдженим до вживання поняттям є соціальний діалог, а термін «соціальне партнерство» практично не вживається.  Тому, на нашу думку, ці поняття є тотожними і можуть вживатись одночасно.

Зміст соціального діалогу полягає в організації своєрідного переговорного процесу з метою представлення і узгодження інтересів між окремими його учасниками. Обсяг та форма участі партнерів може бути різною, але в принципі йдеться про будь-які форми регулярних контактів та узгоджень між органами державної влади, роботодавцями та працівниками. Сама назва соціального діалогу вказує – те, що відбувається в його рамках, базується, насамперед, на взаємній комунікації між партнерами.

Предмет соціального діалогу полягає у розробці і впровадженні соціально-економічної політики, яка стосується суб’єктів соціального діалогу та узгодження інтересів його учасників.

Соціальний діалог має тристоронню (трипартизм) або двосторонню дію (біпартизм), залежно від механізму реалізації. Тобто, суб’єктами соціального діалогу є об’єднання роботодавців та об’єднання працівників (профспілки) за біпартизму та держава за трипартизму. Суб’єкти соціального діалогу взаємодіють між собою у формі колективних переговорів, узгодження інтересів, консультацій або ж обміну інформацією. Біпартизм широко розповсюджений у деяких країнах Європейського союзу. В Україні соціальний діалог має тристоронню дію. Узагальнену схему збалансування інтересів сторін соціального діалогу зображено на рисунку 7.1.

Роль профспілкових організацій у системі соціального діалогу полягає у захисті прав та інтересів найманих працівників, тобто, вони виконують, так звану, функцію «провідника», оскільки взаємодіють із органами влади, відстоюючи права та інтереси працівників.

Роль об’єднань роботодавців у рамках соціального діалогу полягає у захищенні інтересів роботодавців, не виходячи за рамки чинного законодавства та налагодження конструктивного діалогу.

Роль органів влади у системі взаємовідносин суб’єктів соціального діалогу відіграє надважливу роль, оскільки саме вони встановлюють законодавчі та правові межі діяльності об’єднань роботодавців, профспілок та усіх соціальних інститутів загалом.

У процесі здійснення соціального діалогу повинні враховуватись інтереси усіх суб’єктів одночасно для зменшення напруженості у суспільстві та унеможливлення виникнення конфліктів. Тобто, у механізмі соціального діалогу не можна виділяти інтереси когось із суб’єктів, обмежуючи при цьому інтереси інших.

 

Рис. 7.1. Схема збалансування інтересів сторін соціального діалогу

 

Розкривши суть поняття «соціальний діалог» вважаємо за доцільне описати основні функції, які він виконує. З аналізу праць відомих вчених можна зробити висновок, що функції соціального діалогу доволі різняться. Зважаючи на це було узагальнено основні функції соціального діалогу (рис. 7.2).

 

Рис. 7.2. Функції соціального діалогу

(узагальнено на основі праць Н. Громадської та О. Петроє)

 

Соціальний діалог здійснюється за основі певних принципів, які є беззаперечними вимогами і стосуються всіх суб’єктів. Загалом, виділяють принципи соціального діалогу як загальні, так і специфічні. До загальних відносять  ті принципи, які притаманні всім процесам, які відбуваються в суспільстві. До специфічних належать ті, яких повинні дотримуватись у процесі реалізації певних форм соціального діалогу. У Законі України «Про соціальний діалог» прописано найважливіші як загальні, так і специфічні принципи реалізації соціального діалогу:

законності та верховенства права;

репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

незалежності та рівноправності сторін;

конструктивності та взаємодії;

добровільності та прийняття реальних зобов’язань;

взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

обов’язковості розгляду пропозицій сторін;

пріоритету узгоджувальних процедур;

відкритості та гласності;

обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей;

відповідальності за виконання прийнятих зобовязань.

Ефективний соціальний діалог не можливий без дотримання вищевказаних принципів, оскільки  в такому випадку буде надаватись перевага інтересам сильнішої сторони, а це призведе до розбалансування установленої системи соціального діалогу та конфронтації сторін.

Соціальний діалог в Україні здійснюється на різних рівнях:

– національному;

– галузевому;

– територіальному;

– локальному.

На кожному із цих рівнів існують певні особливості функціонування соціального діалогу (табл. 7.2).

 

Таблиця 7.2. Сторони та рівні соціального діалогу в Україні

Рівні соціального діалогу

 

Національний рівень

Галузевий рівень

Територіальний рівень

Локальний рівень

Сторони соціального діалогу

Всеукраїнські професійні спілки та їх об’єднання

Всеукраїнські профспілки та їх об’єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності

Профспілки відповідного рівня та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці

Первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників

Всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців

Всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності

Організації роботодавців та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці

Роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця

Органи виконавчої влади –

Кабінет Міністрів України

Відповідні центральні органи виконавчої влади

Сторона органів виконавчої влади, суб’єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці

Органи соціального діалогу

Національна тристороння соціально-економічна рада

Галузеві тристоронні соціально-економічні ради

Територіальні тристоронні соціально-економічні ради

Сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності - вільно обрані представники (представник) працівників.

Сторона роботодавця, субєктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця

 

На кожному рівні визначені певні критерії репрезентативності, які є основними для кожного субєкта соціального діалогу залежно від рівня його здійснення. Згідно з Законом України «Про соціальний діалог в Україні» на національному рівні участь у міжнародних заходах мають право брати зареєстровані всеукраїнські профспілки, які налічують не менше як 150 000 членів та всеукраїнські об’єднання роботодавців, на підприємствах членів яких працюють не менш як 200 000 працівників.

На галузевому рівні репрезентативними будуть ті профспілки, членами яких є не менше як 3% працівників, зайнятих у відповідній галузі. Об’єднання роботодавців на галузевому рівні повинні налічувати не менше як 5% працівників, які зайняті у відповідних видах економічної діяльності.

На територіальному рівні репрезентативними вважається ті спілки, членами яких є не менше 2% зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. Об’єднання роботодавців вважаються  репрезентативними тоді, коли на підприємствах-членах працюють не менше як 5% зайнятого населення у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

На локальному рівні критерії репрезентативності значно відрізняються. У разі відсутності профспілкових організацій їх заміняють представники працівників. Зі сторони роботодавців репрезентативними вибираються роботодавець або представники роботодавця.

Тобто, як бачимо, критерії репрезентативності значно відрізняються залежно від рівня здійснення соціального діалогу. Загалом, соціальний діалог є одним із найефективніших способів урегулювання та узгодження конфліктів у системі соціально-трудових відносин. Соціальний діалог виступає важливим інструментом досягнення миру та соціальної злагоди. Яскравим прикладом цього є країни-члени Європейського союзу, які, завдяки злагодженій взаємодії сторін країни змогли досягти економічного процвітання та високого рівня життя населення. Саме тому вважаємо, що соціальний діалог, як ефективний інструмент узгодження інтересів сторін, повинен бути активізований на усіх рівнях управління, що передбачає наступне вивчення методичних підходів до проведення аналізу та оцінки ефективності його реалізації.

 

7.2. Методичні засади аналізу ефективності соціального діалогу

На сучасному етапі соціально-трудових відносин соціальний діалог відіграє важливу роль, проте, загальновизнаних методичних підходів до аналізу та оцінки ефективності цього процесу наразі немає. Більшість з існуючих на сьогодні методик не повною мірою висвітлюють всі аспекти соціального діалогу або зводяться до звичайних описових характеристик показників. Проте, існують і комплексні методики.

Враховуючи вищевикладене вважаємо за доцільне запропонувати власну систему показників для оцінки ефективності соціального діалогу на національному та регіональному рівнях.

На нашу думку, для проведення комплексної оцінки соціального діалогу у розрізі регіонів України, виходячи з опублікованих офіційних статистичних даних доцільно використовувати показники, які представлені у таблиці 7.3.

 

Таблиця 7.3. Система показників комплексної оцінки ефективності соціального діалогу з позиції працівників, роботодавців та держави

Критерії

Показники

Стимулятор/

дестимулятор

Працівники

Коефіцієнт скорочення штатів до середньооблікової чисельності

-

Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду)

-

Кількість штатних працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці у % до облікової кількості штатних працівників

-

Рівень вимушеної неповної зайнятості

-

Невідпрацьований робочий час із причин вимушеної неповної зайнятості

-

Середньомісячна заробітна плата штатних працівників

+

Кількість працівників, які охоплені колективними договорами у % до облікової чисельності штатних працівників

+

Роботодавці

Коефіцієнт плинності кадрів

-

Відпрацьований час у % до фонду робочого часу

+

Питома вага невідпрацьованого робочого часу з причин тимчасової непрацездатності

-

Обсяг реалізованої продукції у розрахунку на 1 год. відпрацьованого часу

+

Обсяг реалізованої продукції у розрахунку на 1 штатного працівника

+

Обсяг продукції у розрахунку на 1 грн заробітної плати

+

Фінансові результати до оподаткування у розрахунку на 1 найманого працівника

+

Держава

Питома вага жінок в обліковій чисельності штатних працівників

+

Коефіцієнт приросту працівників

+

Середня кількість працівників в еквіваленті повної зайнятості у % до середньооблікової кількості штатних працівників

+

Середньомісячна заробітна плата у % до середнього рівня в економіці

+

Валовий регіональний продукт у розрахунку на 1 зайнятого працівника

+

Працевлаштовано зареєстрованих безробітних у % до їх загальної кількості

+

Заборгованість із виплати заробітної плати

-

Примітка. Складено авторами.

 

Дана система показників може бути використана для аналізу та оцінки ефективності соціального діалогу як на національному, так і на регіональному рівнях. Зокрема, на регіональному рівні вона передбачатиме проведення порівняльних оцінок показників різних регіонів з еталонним значенням та перехід до аналізу системи індексів за кожним показником в рамках кожного критерію оцінки з подальшим розрахунком групових (по окремих критеріях) та інтегральних (зведених за усіма критеріями) індексів.

Для проведення подальших розрахунків індексів доцільно взяти за основу затверджену Державною службою статистики України методику розрахунку інтегральних регіональних індексів економічного розвитку [123].

Тому, після визначення показників-індикаторів пропонується застосувати методику індексного аналізу,  яка включає в себе розрахунок індивідуальних індексів усіх визначених показників-індикаторів за кожним критерієм. У подальшому на основі цих розрахунків пропонується розрахувати зведений інтегральний індекс.

Наступний етап комплексної оцінки ефективності соціального діалогу полягає в проведенні ранжування регіонів за ефективністю соціального діалогу за окремі роки та в цілому за досліджуваний період. Це передбачає  виділення за значенням інтегрального індексу груп регіонів України з низьким, середнім та високим рівнем ефективності соціального діалогу.

Отже, на основі вивчення методичних підходів ряду дослідників розроблена авторська методика оцінки ефективності соціального діалогу в регіональному розрізі, що надалі дозволить проводити групування регіонів на підставі проведених розрахунків, а їх результати можуть стати основною для подальшого обґрунтування положень регіональної політики у цій сфері.

 

7.3. Зарубіжний досвід та нормативно-правова база соціального діалогу

Соціальний діалог в Україні має напрочуд невелику історію порівняно з історією розвитку соціального діалогу в Європейському союзі. При цьому, взаємодія суб’єктів соціального діалогу знаходиться на доволі високому рівні, що забезпечує великий вплив на його розвиток.

У Європейському союзі соціальний діалог став регулятором стабільності життя населення та забезпечення його благополуччя. Аналізуючи досвід європейських країн можна дійти висновку, що рівень життя суспільства буде високим лише тоді, коли відбудеться поєднання економічного та соціального розвитку і підтримання один одного на належному рівні. Тобто, економічні показники залежать від соціальних показників і навпаки.

У Європейському союзі не існує єдиної системи або ж моделі соціального діалогу. Їх рівно стільки ж, скільки і країн-членів. Тобто, кожна країна має свою певну програму, модель чи інструменти для вирішення тих чи інших проблем у соціально-трудовій сфері.

Вибір певної моделі соціального діалогу залежить не лише від політичних поглядів певної країни, але й від сильних і слабких сторін держави, у якій він здійснюється, від традицій і звичаїв країни, від інноваційних процесів, тобто, потенціалу країни в цілому.

У країнах Європейського союзу надають особливої важливості проблемам благополуччя та соціального захисту громадян. Саме тому, Україні – країні, яка прагне отримати членство в ЄС, потрібно детально вивчити соціальну політику та механізми регулювання соціального діалогу на прикладі країн, громадяни яких соціально захищені для того, щоб на основі їх позитивного досвіду розробити свою ефективну систему соціального діалогу.

Більшість країн, які вдало розвивають соціальний діалог, схиляються до трипартизму, тобто, здійснення соціального діалогу на тристоронньому рівні. Проте, існують і країни, у яких двосторонній рівень діалогу залишається пріоритетним. У цьому випадку держава не бере участі у регулюванні відносин, які виникають у соціально-трудовій сфері.

Для того, щоб вибрати потрібну для України систему соціального діалогу або перейняти ті чи інші особливості регулювання соціального діалогу, ми вважаємо за потрібне вивчити особливості організації процесу соціального діалогу в провідних зарубіжних країнах (табл. 7.4).

 

Таблиця 7.4. Особливості організації процесу соціального діалогу в провідних зарубіжних країнах

Країна

Субєкти

Особливості

 

Польща

Уряд, представники найманих працівників та представники роботодавців

Тристороння комісія з соціально-економічних питань регулює питання, які виникають з приводу трудового законодавства,  процесу соціального діалогу та його розвитку, соціального забезпечення громадян країни, підвищення кваліфікації та професійної підготовки. Після прийняття в Польщі Закону «Про Тристоронню комісію із соціально-економічних питань та воєводські комісії із соціального діалогу» сформувались воєводські комісії соціального діалогу. Загалом, у Польщі їх є 16, тобто, Комісія регулює всі соціально-економічні питання, які виникають у регіоні. Засідання відбуваються не рідше, ніж 1 раз на 3 місяці. Більшість питань, які обговорюються на місцевому рівні адресовані Тристоронній комісії із соціально-економічних питань, проте, рішення воєводських комісій не завжди враховуються. У Польщі соціальний діалог відбувається більшою мірою на рівні підприємства

 

Франція

Тристоронній рівень змішаного представництва: на підприємстві до ради, яку обирає колектив, включаються представники роботодавця

Коло питань, які можуть бути винесені на обговорення та з приводу яких можуть бути складені рішення, обмежені законодавством та угодою. Також, голова підприємства повинен щорічно звітуватись перед комітетом про стан підприємства, виплати заробітних плат, умови праці та охорону праці. У країні регулювання соціально-трудових відносин відбувається завдяки Економічній та соціальній раді. Тобто, найбільш розвиненим в країні є галузевий діалог та діалог на рівні підприємства

 

Угорщина

Уряд, представники найманих працівників та представники роботодавців

У країні, яку називають «піонером» трипартизму існує повна рівноправність трьох сторін соціального діалогу. Однією із цікавих відмінностей соціальної політики Угорщини є відсутність закону, який регулює тристороннє співробітництво. Тобто, соціальний діалог базується на рішеннях представників влади та домовленостях представників найманих працівників та роботодавців

 

Японія

Уряд, представники найманих працівників та представники роботодавців

Держава не так сильно опікується робітниками та профспілками, їй більше належить регуляторна роль у питаннях соціального характеру, наприклад, встановленні норм робочого часу, оплати праці, умов роботи. У випадку порушення цих встановлених стандартів підприємців для початку штрафують

Великобри-танія

Організації роботодавців, профспілки

Основна роль у регулюванні та вирішенні проблем належить представникам профспілок та представникам роботодавців. Держава не втручається у їхні взаємозвязки, проте, у вирішенні соціальних конфліктів вона залишається посередником

Австрія

Уряд, представники найманих працівників та представники роботодавців

Соціальними партнерами є Палата праці, Торгова палата, Палата сільського господарства та  профспілка. Головна роль відведена галузевому соціальному діалогу. Основними документами у регулюванні соціального діалогу є колективні договори, які укладаються на кожному підприємстві і стосуються усіх працівників підприємства.  Основним членом асоціації роботодавців є Торгова палата, членство у якій є обов’язковим

 

Виходячи з вищевикладеного, можна побачити, що в кожної країни існує свій власний підхід до регулювання соціального діалогу.

В Україні ухвалюють ряд нормативно-правових документів, які дозволяють регулювати соціальний діалог на всіх рівнях (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Нормативно-правова база України з питань соціального діалогу

 

Одним із основних нормативно-правових документів у сфері соціального діалогу є Конституція України. У статті 36 передбачено, що «громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України».

У статті 44 зазначається, що «ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів».

Кодекс законів про працю регулює відносини та правові засади у сфері праці працівників. У розділі II передбачено всі основні засади щодо розробки та укладення колективних договорів та угод. XVI розділ присвячений обговоренню всіх прав профспілок та їх об’єднань.

Одними із головних нормативно-правових актів у сфері регулювання соціального діалогу є Закони України та Укази Президента. Особливо велика увага приділяється Закону «Про соціальний діалог в Україні». Детальний опис Законів України та Указів Президента представлено у таблиці 7.5.

 

Таблиця 7.5. Законодавчі та нормативно-правові акти з питань регулювання соціального діалогу в Україні

Закони України

Основний зміст

Закон України «Про соціальний діалог» від 23.12.2010 р.

Визначає правові засади соціального діалогу, описує рівні, на яких здійснюється соціальний діалог, сторони та основні органи соціального діалогу на кожному з рівнів

Закон України «Про професійні спілки,  їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 р.

Визначає правові засади регулювання профспілок, описує права та гарантії їх діяльності

Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання права та гарантії їх діяльності від 22.06.2012 р.

Визначає правові та економічні засади діяльності організацій роботодавців та їх об’єднань, а також особливості взаємодії з органами державної влади

 

Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р.

Визначає правові засади розробки та укладання колективних договорів

Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», прийнятий 03. 03. 1998 р.

Передбачає правові засади функціонування низки заходів, пов’язаних із вирішенням трудових спорів (конфліктів)

Закон України від 14. 10. 1992 р. «Про охорону праці»

Передбачає основні положення щодо охорони життя і здоров’я працівників, регулює відносини між працівниками та роботодавцями  із питань безпеки та гігієни праці

Закон України від 24. 03. 1995 р. «Про оплату праці»

Передбачає економічні, правові та організаційні засади стосовно оплати праці, яка регулюється трудовим договором. Має на меті реалізовувати стимулюючу функцію заробітної плати

Закон України «Про загальнообовязкове соціальне страхування

Визначає принципи та загальні організаційно-правові засади загальнообовязкового державного соціального страхування.

Закон України від 09. 07. 2003 р. «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування

Визначає основні засади регулювання та функціонування загальнообовязкового державного пенсійного страхування.

 

Указ Президента України  від 17. 11. 1998 р. «Про утворення Національної служби посередництва та примирення»

Указ виданий із метою врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), а Національну службу посередництва та примирення створено як постійно діючий орган

Указ Президента «Про Національну тристоронню соціально-економічну раду», виданий від 02. 04. 2011 р.

Указ виданий з метою забезпечення ефективного функціонування соціального діалогу в Україні

 

Як бачимо, нормативно-правове підґрунтя соціального діалогу в Україні є доволі хорошим. Проте, аналізуючи нормативно-правові акти та законодавство в цілому ми бачимо, що воно є зовсім не досконалим і має велику кількість неточностей. Саме тому, на нашу думку, потрібно проаналізувати міжнародну законодавчу базу, яка регулює відносини з приводу соціального діалогу для того, щоб максимально широко розкрити питання нормативно-правових актів та законодавчої бази соціального діалогу в Україні в цілому (табл. 7.6).

 

 

Таблиця 7.6. Міжнародні нормативно-правові акти з питань

 регулювання соціального діалогу

Конвенції та Рекомендації

Основний зміст

Конвенція № 87 «Про свободу асоціації та захист права на

організацію» (1948 р.)

Гарантує працівникам та роботодавцям право створення організації і можливість вступу до організації без отримання попереднього дозволу

Конвенція № 98 «Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів » (1949 р.)

Передбачає захист працівників від будь-яких дискримінацій, які можуть бути спрямовані на зменшення свободи об’єднань, які створюються у трудовій сфері. Також у документі вказана необхідність заохочення до розвитку проведення переговорів на добровільних засадах

Рекомендація № 91 «Щодо колективних договорів»

(1951 р.)

Документ регулює процедуру ведення колективних договорів, встановлює межі їх дії і контролює їх дотримання

Рекомендація № 92 «Щодо добровільного примирення та

арбітражу» (1951 р.)

Передбачає регулювання питань, які можуть виникнути під час добровільного примирення, докладно описує, що примирення повинне бути безкоштовним і максимально оперативним, допомагати у вирішення трудових конфліктів

Рекомендації № 113 «Щодо консультацій та співробітництва

між державною владою та організаціями підприємців і працівників у галузевому та національному масштабі» (1960 р.)

Визначає межі національного соціального діалогу, мету консультацій і взаєморозуміння між соціальними партнерами

 

Конвенція № 144 «Про тристоронні консультації для

сприяння застосуванню міжнародних трудових норм» (1976 р.)

Визначає необхідність проведення консультацій із дотриманням міжнародних трудових норм на національному рівні

Рекомендація № 152 «Щодо процедури тристоронніх

консультацій для сприяння застосуванню міжнародних трудових

норм та національним заходам, що стосуються діяльності МОП» (1976 р.)

Передбачає викладення проведення процедури консультацій. Також пропонує проводити консультації, які стосуються підготовки і здійснення заходів щодо виконання цих положень

Конвенція № 154 «Про сприяння колективним переговорам» (1981 р.)

Передбачає розгляд форм взаємовідносин сторін соціального діалогу щодо колективних переговорів

Рекомендація № 163 «Щодо сприяння колективним переговорам» (1981 р.)

Передбачає визначення засобів сприяння колективним переговорам

 

Виходячи з даних таблиці, можна побачити, що міжнародні нормативно-правові документи також мають значний вплив на регулювання і проведення соціального діалогу в Україні. Тобто, зі сторони уряду, приділяється увага для покращення взаємовідносин та взаємодії інтересів сторін, проте, більшим чином всі нормативно-правові акти є нормами і носять більше ознайомлюючий та, свого роду, рекомендуючий характер, аніж повною мірою регулювальний.

Отже, соціальний діалог виступає одним із найважливіших інструментів для досягнення компромісу між роботодавцями, працівниками та органами влади. Також соціальний діалог є основою досягнення миру в країні та економічного зростання та добробуту населення.

Проаналізувавши досвід зарубіжних країн у веденні соціального діалогу можна побачити, що моделі ведення значно різняться. На нашу думку, для України важливо детальніше вивчити ці підходи та вибрати ті моменти, які будуть найбільш прийнятними. Виходячи з позитивного досвіду зарубіжних країн у здійсненні соціального діалогу, ми вважаємо, що потрібно приділяти все більше уваги його розвитку та ефективному функціонуванню.