ТЕМА 4. СПІЛКУВАННЯ ЯК ВЗАЄМОДІЯ.
1. Структура
міжособистісної взаємодії.
2. Характеристика інтреактивної сторони
спілкування.
3. Стилі спілкування.
1. Структура міжособистісної взаємодії.
Міжособистісна
взаємодія – це взаємні дії учасників
спілкування, спрямовані на співвіднесення цілей кожної зі сторін і організацію
їхнього досягнення в процесі спілкування.
Будь-яке спілкування передбачає досягнення певних цілей.
Відповідно до цілей визначається і стратегія
спілкування, яка може мати такі варіанти:
1) відкрите –
закрите спілкування;
2) монологічне –
діалогічне спілкування;
3) рольове
(виходячи із соціальної ролі) – особистісне
(щиросердне спілкування).
Цілі та стратегія спілкування зумовлюють вибір тактики та
техніки спілкування.
Тактика спілкування –
реалізація конкретної комунікативної стратегії на основі знання технік і правил
спілкування.
Техніка спілкування – сукупність конкретних комунікативних умінь.
У теорії міжособистісного спілкування відомо кілька класифікацій
стандартних соціальних ситуацій. Розглянемо дві з них.
Залежно від ступеня особистісного залучення у створення відносин
можна умовно виділити три рівні спілкування:
соціально-рольовий (короткочасне соціально-ситуаційне спілкування), діловий і інтимно-особистісний (розглянуто у темі 1).
Ще одна класифікація видів міжособистісної взаємодії належить
відомому американському психологу Еріку Берну, який розглядає шість
форм соціальної поведінки – чотири основні і два прикордонних
випадки: замкнутість, ритуали, проведення часу, спільна діяльність, ігри,
близькість.
Залежно від рівня заглиблення у процес
спілкування, а також від цілей, які вирішуються, можна виділити наступні види
спілкування: «контакт масок», примітивне, формально-рольове,
ділове, духовне, міжособистісне, маніпуляція,
світське спілкування. Кожен вид спілкування передбачає певний
специфічний набір прийомів та засобів спілкування, свій специфічний «кодекс» спілкування.
Міжособистісний простір – організація всіх елементів міжособистісної
взаємодії у певному порядку, що припускає: 1) вибір позиції у відношенні
до іншого, прибудову до позицій один одного; 2) чітке визначення
просторових і часових меж ситуації взаємодії, поза яким обрана позиція стає
недоречною; 3) оформлення зайнятої позиції за допомогою вербальних і
невербальних засобів комунікації.
Виділяють вертикальні і горизонтальні просторові характеристики
міжособистісної взаємодії. Вертикальна
складова знаходить своє вираження в уявленнях про взаємне розташування
партнерів по спілкуванню. Можливі позиції у спілкуванні можуть бути позначені
таким чином: прибудова до партнера зверху, прибудова до нього нарівні,
прибудова знизу, відсторонена від партнера позиція.
Той, хто прагне домінувати, займає, чи прагне зайняти, позицію зверху. Символічне уявлення про
зв’язок вертикалі із силою партнера має соціальне походження. Прибудова зверху
може виглядати як повчання, осуд, поради, осудження, зауваження, звертання на
«ти», «синок», зарозумілі чи поблажливі інтонації, поплескування по плечу,
подача руки долонею вниз, погляди зверху вниз і багато чого іншого.
Позиція підлеглої сторони припускає свої
стереотипи у поведінці. Виявившись у ній, людина демонструє залежність, вимагає
захисту, позбавлена ініціативи, влади. Прибудова знизу виявляється як прохання,
вибачення, пошук самовиправдання, винуваті чи запобігливі інтонації, нахили
корпусу, опускання голови й інші форми демонстрації залежності і
підпорядкування.
Позиція рівності сторін також припускає
відповідні вербальні і невербальні форми поведінки: спокійний погляд в очі
співрозмовнику, відкритий прояв почуттів і бажань, обґрунтовані вислови і
готовність вислухати критичні зауваження на свою адресу з наступним
обговоренням їх і т. ін.
Горизонтальна складова
міжособистісної взаємодії знаходить своє відображення у використанні (чи у
відмові від використання) міжособистісних перешкод, які постають на шляху
зближення людей, та визначає ту чи іншу міжособистісну дистанцію. Такими перешкодами
можуть бути зовнішні фізичні бар’єри як еквіваленти психологічних перешкод:
стіл, стілець, схрещені на грудях руки, нога на нозі, паузи, зупинки,
переведення розмови на інші теми. Перешкодою може виявитися «закритість» тієї
чи іншої сторони особистості для іншої людини (наприклад, у прояві емоцій,
моральних чи релігійних ціннісних орієнтацій, ерудиції і т. ін.), що також
створює певну дистанцію між людьми.
2. Характеристика інтерактивної сторони спілкування.
Інтерактивна сторона спілкування – це умовний термін, який позначає характеристику тих компонентів спілкування,
що пов’язані зі взаємодією людей, з
безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності.
Одночасна участь багатьох людей у цій діяльності означає, що
кожен повинен зробити свій внесок у неї, що й дозволяє інтерпретувати взаємодію як організацію спільної діяльності.
Інтерактивна сторона спілкування
розкривається, таким чином, у характеристиках тих
людських дій, що самі виступають частиною взаємодій.
В історії соціальної психології існувало кілька спроб описати структуру
взаємодії:
1) теорія дії (теорія
соціальної дії), у якій у різних варіантах пропонувався опис індивідуального
акту дії. До цієї ідеї зверталися і соціологи, і соціальні психологи.
2) опис
ступенів розвитку структури взаємодії.
3) трансактний аналіз – напрям, що пропонує регулювати
дії учасників взаємодії через регулювання їхніх позицій, а також облік характеру ситуацій і стилю взаємодії.
Наступний показник ефективності – адекватне
розуміння ситуації (як і у випадку обміну інформацією) і адекватний стиль дії в ній.
Розчленування єдиного акту взаємодії на такі компоненти, як
позиції учасників, ситуація і стиль дій, також
сприяє більш ретельному психологічному аналізові інтерактивної сторони
спілкування, що проявляється у певній спробі пов’язати її зі змістом
діяльності.
4) побудова класифікацій
різних видів аналізу взаємодії.
На практиці люди вступають у нескінченну кількість різних видів
взаємодії. Для їхньої класифікації в соціальній психології найпоширенішим є
дихотомічний розподіл усіх можливих видів взаємодій на два протилежних види: кооперація і конкуренція (згода і конфлікт, пристосування й опозиція, асоціації
та дисоціації).
3. Стилі спілкування.
Стиль
спілкування – це образ дій, що ніби
«витягається» з якогось одного типу ситуацій, і виявляється в складних (з
погляду певного типу ситуації) випадках. Конкретний вибір стилю спілкування
визначається багатьма факторами: і особистісними рисами людини, і її
світоглядом, і положенням у суспільстві, і характеристиками цього суспільства,
і ще багатьма іншими.
Існує три базових стилі спілкування,
які пов’язані з базовими ситуаціями спілкування: ритуальний, маніпулятивний і
гуманістичний.
Ритуальне спілкування –
індивідуальний стиль спілкування, притаманний дуже багатьом людям. Головною задачею партнерів є підтримка
зв’язку із соціумом, підкріплення уявлення
про себе як про члена суспільства. Відзначені риси цього спілкування – неспрямованість,
неінформативність, беззмістовність, незалученість чи мала залученість партнерів у спілкування –
багато в чому є характерними ознаками ритуального спілкування. Метою ритуального спілкування є не зміна
іншого, не вплив на нього, а підтвердження себе – своїх думок, своїх уявлень.
Дуже поширеним стилем спілкування є маніпулятивне спілкування – таке спілкування, за якого до
партнера ставляться як до засобу досягнення зовнішніх стосовно нього цілей.
Партнер в такому спілкуванні розглядається не як цілісна людина, а скоріше як
сукупність функціональних якостей, що можуть стати при нагоді для досягнення
своєї мети.
Гуманістичне спілкування за багатьма характеристиками різниться від інших стилів. Це
найбільшою мірою особистісне спілкування, що дозволяє задовільнити людську
потребу в розумінні, співчутті, співпереживанні. Цілі гуманістичного спілкування пов’язані з партнером, визначаються
ним, прояснюються в ході спілкування, вони не
закріплені, не заплановані до початку спілкування, до того ж можуть гнучко змінюватися. Важливою особливістю гуманістичного спілкування є те, що очікуваним
результатом спілкування є не підтримка соціальних зв’язків,
як у ритуальному, не зміна партнера, як у маніпулятивному, а спільні переміни
уявлень обох партнерів, зумовлені глибиною спілкування. Ситуації гуманістичного
– це інтимне, сповідальне, психотерапевтичне спілкування, а іноді просто
розмова в купе потягу чи лікарняній палаті.
Джерело: [3].
Рекомендована література: [1; 3; 12; 21; 24].