ТЕМА 3. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ.
1. Значення і функції невербальної
комунікації.
2. Засоби невербальної комунікації і проблема інтерпретації
невербальної поведінки.
3. Міміка і жести у невербальному спілкуванні.
4. Просторово-часовий фактор спілкування.
5. Візуальний контакт.
6. Поза як джерело невербальної інформації у спілкуванні.
1. Значення і функції невербальної комунікації.
- виразних рухів тіла – так званої експресивної поведінки особистості (міміки,
жестів, поз і т. ін.);
- звукового оформлення
мовлення (висоти, голосності, швидкості,
ритмічності);
- певним чином організованого
мікросередовища, що оточує людину (тобто того
простору, який індивід може контролювати чи змінювати: від вигляду квартири до
відстані, на якій він воліє говорити зі співрозмовником);
- використання матеріальних
предметів, що мають символічне значення (наприклад,
букет на свято).
Виділяють кілька функцій,
які невербальні повідомлення виконують під час взаємодії з вербальними:
1. Доповнення (включаючи дублювання й
посилення) вербальних повідомлень.
2. Спростування вербальних повідомлень.
3. Заміщення вербальних повідомлень.
4. Регулювання розмови.
2. Засоби невербальної комунікації і проблема інтерпретації
невербальної поведінки.
Засоби невербальної комунікації можна об’єднати в наступні групи:
1. Тілесний контакт, що виражається
у різноманітних формах – поштовхи, поплескування, погладжування
і т. ін.
2. Дистанція між тими, що спілкуються.
Відстань між учасниками спілкування свідчить про його формальність чи
неформальність, про ставлення партнерів один до одного, про ступінь
зацікавленості у розмові.
3. Орієнтація, тобто розташування
тих, що сидять (чи стоять), відповідно один до одного. Орієнтація може
змінюватися залежно від ситуації і свідчить про ступінь суперництва чи
співробітництва.
4. Зовнішній вигляд. Основна мета –
повідомлення про себе. Через свій імідж партнери інформують оточуючих про свій
соціальний стан, вид діяльності, самооцінку.
5. Поза тіла. Поза звичайно вказує
на ті чи інші міжособистісні відносини, на соціальний стан партнера. Вона може
змінюватися в залежності від настрою й емоційного стану людини.
6. Кивок головою – використовується
для схвалення чи підтвердження чого-небудь, а також як сигнал, що дає партнеру
підставу вступити в діалог.
7. Вираз обличчя (міміка) – дає
можливість для широкої інтерпретації емоцій, які приховуються чи
демонструються, допомагає зрозуміти інформацію, що передається за допомогою
мовлення, сигналить про ставлення до кого-небудь чи чого-небудь.
8.
Жести – можуть бути не дуже
виразні, наприклад, рухи голови чи тіла, але використовуються паралельно з
мовленням, щоб щось у ньому виділити, підкреслити, а іноді й замінити його.
9. Погляд – дозволяє зчитувати
найрізноманітніші сигнали: від прояву інтересу до когось чи чогось до
демонстрації абсолютної зневаги. Вираз очей знаходиться в тісному зв’язку з мовною комунікацією.
10. Паравербальні і екстравербальні
сигнали. Зміст висловлення може змінюватися в залежності від того, яка
інтонація, ритм, тембр голосу були використані для його передачі. Мовленнєві
відтінки впливають на зміст висловлення, сигналізують про емоції, стан людини,
її впевненість чи сором’язливість.
Інтерпретуючи невербальні послання, варто враховувати наступні
моменти: унікальність невербальної мови; неминучість протиріч між невербальним
проявом і його психологічним змістом; мінливість способів невербального
прояву; залежність успішності кодування від уміння людини адекватно виражати
власні переживання, від рівня сформованості в неї навичок кодування невербальних
повідомлень. Інтерпретація невербальної поведінки – творчий процес, що вимагає
від його учасників спостережливості, інтересу й уваги до людей, соціального
інтелекту, тобто того, що називають комунікативною
компетентністю.
3. Міміка і жести у невербальному спілкуванні.
Міміка – рух м’язів обличчя, що
відбиває внутрішньо-емоційний стан – здатна дати щиру інформацію про те, що
переживає людина. Мімічні вирази несуть більше 70 % інформації, тобто очі,
погляд, обличчя людини здатні сказати більше, ніж вимовлені слова.
Жестикуляція містить всі жести рук («мова рук»), а також багато
інших сигналів у вигляді дій (співрозмовник відчиняє двері чи кватирку, виймає
сигарети, протирає окуляри і т. ін.).
Жест – це зовнішній прояв внутрішнього емоційно-психологічного
стану людини.
Практика показує, що коли люди хочуть показати свої почуття,
вони звертаються до жестикуляції. От чому для уважної, спостережливої людини
важливо надбати уміння розуміти оманливі, удавані жести. Особливість цих жестів
полягає в наступному: вони перебільшують слабкі хвилювання (демонстрація
посилення рухів руками і корпусом); придушують сильні хвилювання (завдяки
обмеженню таких рухів); ці оманливі рухи починаються, як правило, з кінцівок і
закінчуються на обличчі.
4. Просторово-часовий фактор спілкування.
Радіус «повітряного міхура», що оточує середню людину
(європейці, американці) приблизно однаковий, і його можна розбити на чотири
зони:
Інтимна зона (15-45 см) – у
цю зону допускаються лише близькі, добре знайомі люди; для неї характерна
довіра, тихий голос у спілкуванні, тактильний контакт, дотик. Дослідження
показують, що порушення інтимної зони викликає певні фізіологічні зміни в
організмі: частішання биття серця, підвищене виділення адреналіну, приплив
крові до голови й ін. Передчасне вторгнення в інтимну зону в процесі
спілкування завжди сприймається співрозмовником як замах на його
недоторканність.
Особиста, чи персональна зона (45-120 см) – для повсякденної бесіди з друзями і колегами,
припускає тільки візуально-зоровий контакт між співрозмовниками.
Соціальна зона (120-400 см)
звичайно витримується під час офіційних зустрічей у кабінетах, як правило, з
тими, кого не дуже знають.
Публічна зона (понад
5. Візуальний контакт.
Істотним компонентом якщо не мовленнєвої, то супровідної
спілкуванню орієнтації є погляд тих, хто спілкується, точніше візуальний
контакт. Через очі людина одержує понад 80 % інформації.
Для того, щоб встановити гарні стосунки з іншою людиною, ви
повинні дивитися на неї від 60 до 70 % всієї тривалості розмови.
Важливим є не лише проміжок часу, протягом якого ваш
співрозмовник дивиться на вас, але також і те, куди він дивиться, область
обличчя й тіла, на яку він спрямовує свій погляд.
За своєю специфікою погляд може бути: діловим, коли він
фіксується в районі чола співрозмовника, це припускає створення серйозної
атмосфери ділового партнерства; світським – коли погляд опускається нижче рівня
очей співрозмовника (до рівня губів) – це сприяє
створенню атмосфери світського невимушеного спілкування; інтимним, коли погляд
спрямований не в очі співрозмовника, а нижче обличчя – на інші частини тіла до
рівня грудей. Фахівці стверджують, що такий погляд говорить про більшу
зацікавленість один одним у спілкуванні. Погляд скоса – говорить про критичне
чи підозріле ставлення до співрозмовника.
6. Поза як джерело невербальної інформації у спілкуванні.
Під позою
потрібно розуміти не тільки положення, що приймає людина, але й рухи, що
змінюють це положення чи впливають на нього, як, наприклад, переміщення центра
тяжіння при погойдуванні взад-вперед, з носка на
п’яту й ін.
Є дві позиції: відкрита (дружня) і замаскована (негативна).
Виражаючи дружнє відношення, ми повертаємося обличчям до іншої людини, злегка
розводимо руки в сторони, долоні звертаємо до партнера. При цьому ноги звичайно
на ширині плечей, голова нахилена убік.
Якщо руки в людини складені на грудях, а голова опущена і
повернена у бік, протилежний від співрозмовника, виходить, цю людину щось
мучить чи їй просто не хочеться з вами розмовляти.
Якщо ж хтось стає навпроти вас, уперши руки в боки, до того ж
виставляє вперед ногу, – у цьому випадку найкраще ухилитися від розмови (якщо
вам не до душі словесна перепалка).
Джерело: [3].
Рекомендована література: [3; 12; 21; 24].