ТЕМА 1. ПРОЦЕС СПІЛКУВАННЯ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ.

1.   Сутність поняття спілкування.

2.   Форми, види і структура спілкування.

3.   Комунікативна сторона спілкування.

4.   Порушення, труднощі і бар’єри спілкування.

1. Сутність поняття спілкування.

Спілкування – це багатогранний процес, що реалізується в різноманітних формах.

До наук, які вивчають спілкування, відносяться філософія, психологія, соціологія, педагогіка та інші.

Функції спілкування: контактна, інформаційна, спонукальна, координаційна, розуміння, емотивна, встановлення відносин, здійснення впливу.

2. Види, стадії та структура спілкування.

Розрізняють два види спілкування – міжособистісне і масове (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика видів спілкування

Критерій порівняння	Вид спілкування
	Міжособистісне	Масове
Кількість учасників спілкування	Незначна кількість уачсників (2-3 особи)	Взаємодія на рівні суспільства, нації, класу, прошарку
Характер взаємодії	Безпосередня взаємодія: її учасники знаходяться в просторовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатися один одного, легко здійснюють зворотний зв’язок	Немає безпосередньої взаємодії
Сприйняття партнера	Це особистісно орієнтоване спілкування, яке припускає, що кожний з його учасників визнає незамінність, унікальність свого партнера, бере до уваги особливості його емоційного стану, самооцінки, особистісних характеристик	Індивіди беруть участь у спілкуванні насамперед як соціальні типи, як носії соціальних ролей
Ступінь мобільності	Більша мобільність, динамізм, перевага стихійності	Має стабільнішу структуру, в організації переважає свідомий чинник
Є джерелом формування	За допомогою системи міжособистісного спілкування формуються фольклор, психологічні стереотипи, звичаї, чутки й т. ін	Поширюються переважно ідеологічні концепції, юридичні й моральні норми, здобутки літератури і мистецтва, ведеться пропаганда
	Суспільна думка формується за участю обох систем, під їх (часто суперечливим) впливом

Виділяють шість стадій спілкування.

(1) Перша стадія – орієнтування в навколишніх умовах:

(2) Друга стадія – залучення уваги співбесідників.

(3) Третя стадія – пошук сумісності співбесідників за обсягом спілкування (хто і скільки говорить), за темпами спілкування (частота слів, швидкість зміни тим, думок, образів), за настроєм, за позиціями і дистанціями спілкування. Напруженість колишньої стадії зміняється розслабленням. На цій стадії шляхом вичікування і маневрування йде пошук згоди.

(4) На четвертій стадії йде обмін фактами і оцінка їх, пошук загальної точки зору, прийнятної для обох сторін теми спілкування. Прокидається взаємний інтерес. Йде демонстрація очікуваних співбесідником рис особи, своїх звичок, думок, настроїв.

(5) На п’ятій стадії можуть виникнути проблемна ситуація, конфлікт, зіткнення думок. Ця творча взаємодія, пошук нового рішення, не запропонованого жодним із співбесідників.

(6) На шостій стадії співбесідники ухвалюють рішення на основі виробленого на п’ятій стадії. Намічається спільний план реалізації знайденого рішення, відбувається фіксація результатів спілкування, співбесідники виходять з контакту.

Розрізняють такі рівні спілкування: ритуальний (соціально-рольовий), діловий (маніпулятивний) та інтимно-особистісний (табл. 2).

Таблиця 2

Порівняльна характеристика рівнів спілкування

Рівень спілкування	Характеристика рівня спілкування
	Мета спілкування	Характер спілкування	Основний принцип спілкування
Ритуальний (соціально-рольовий)	виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знань соціальних норм і правил поведінки	анонімний незалежно від того, відбувається воно між людьми знайомими, близькими чи незнайомими	принцип соціабільності (демонстрація до певної соціальної групи)
Діловий (маніпулятивний)	організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності взаємодії	психологічно відсторонене. Партнери оцінюються не як унікальні неповторні особистості, а з погляду того, як вони виконують необхідні дії, тобто оцінюються їх функціональні якості.	принцип раціональності (доцільності ситуації)
Інтимно-особистісний	задоволення потреби у розумінні, співчутті, співпереживанні	психологічна близькість, довіра	принцип емпатії

Структура спілкування включає три взаємозалежні сторони:

1) Комунікативна сторона спілкування (комунікація у вузькому розумінні слова) – обмін інформацією між учасниками спілкуються.

2) Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями й уміннями, але і діями. Це взаємодія людей, що припускає певну форму організації спільної діяльності (згода, пристосування, конкуренція чи конфлікт).

3) Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Перцептивні навички виявляються в уміннях визначати контекст спілкування; розуміти настрій партнера за його вербальною і невербальною поведінкою; враховувати «психологічні ефекти» сприйняття в аналізі комунікативної ситуації.

3. Комунікативна сторона спілкування.

У процесі людського спілкування інформація не тільки передається, але й формується, уточнюється і розвивається.

Якщо задумане людиною до висловлення прийняти за 100%, то в словесні форми (речення) сформовується тільки 90%, а висловлюється тільки 80%. Далі: вислуховується з задуманого 70%, розуміється лише 60%, а в пам’яті залишається ще менше – від 24 до 10%.

Таким чином, існує багато причин і підстав для перекручування інформації, починаючи з поганої дикції та невідомих слів і закінчуючи небажанням слухати і розуміти.

При цьому перекручування інформації може бути відносним (тобто інша форма інформації того самого змісту) і абсолютним (тобто значеннєва зміна інформації).

4. Порушення, труднощі і бар’єри спілкування.

У спілкуванні виділяють такі перешкоди:

-     порушення (найбільш глибоко пережиті),

-     труднощі,

-     бар’єри.

Порушення міжособистісного спілкування – двостороннє ускладнення спілкування і відносин, зумовлене егоїзмом, підозрілістю, авторитарністю, нещирістю та ін. Руйнування відносин з ким-небудь унаслідок підозрілості, маніпулятивності, заздрості, ревнощів та ін. веде до затяжних порушень в зоні міжособистісних контактів, при цьому певною мірою «страждають» і контакти з іншими людьми, збільшуються незручність, неадекватність, дратівливість – провісники невротичних змін особистості.

Труднощі міжособистісного неформального спілкування, на відміну від комунікативних бар’єрів, супроводжуються нервово-психічною напруженістю. Вони розрізняються за ступенем психічної напруженості, за типами ситуацій, у яких мають тенденцію виникати, і за ступенем впливу на успішність спілкування.

Виділяють дві групи труднощів:

1) «суб’єктивно пережиті», що не завжди виявляються у конкретній соціальній взаємодії і не очевидні для партнера;

2) «об’єктивні», тобто виявляють себе в умовах безпосередніх контактів та спілкування, що знижують їхню успішність і задоволеність ними.

До суб’єктивно пережитих труднощів відносяться:

а) соціальна непевність часто виникає в умовах рольового спілкування;

б) соціальна боязкість – труднощі виникають за необхідності прийняти рішення, зробити вибір;

в) сором’язливість – людина постійно відчуває зніяковілість, незручність у спілкуванні з малознайомими людьми чи в таких ситуаціях, де вона хоча б ненадовго стає центром загальної уваги.

Крім сором’язливості можна виділити й інші властивості особистості, що призводять до труднощів у спілкуванні (табл. 3).

Таблиця 3

Особливості особистості, що призводять до труднощів у спілкуванні

Особливості особистості	Спілкуватись
	хоче	може	вміє
невихованість, безсоромність, егоцентричність	+	+	-
аутичність, глибока самотність	-	-	-
відчуженість, виключеність із соціальних зв’язків, самотність у юрбі	-	-	+
глибока інтроверсія, самодостатність, відсутність мотивації	-	+	+
соціофобія	+	+	боїться

Так звані об’єктивні труднощі, тобто викликані об’єктивними й, загалом, причинами, які можливо побороти, – це труднощі комунікативного характеру (пов’язані з психофізіологічними особливостями особистості, повнотою знання вербальних і невербальних засобів здійснення контакту) і комунікабельного характеру (знання норм, правил, сформованість психологічної культури спілкування).

Бар’єри у спілкуванні: психологічні, естетичні, інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні, групові, міжкультурні (міжнародні).

Джерело: [3].

Рекомендована література: [3; 11; 12; 21].