ТЕМА 11. ЕТИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ.

1.     Поняття про етику.

2.     Технологія і практика ділового спілкування.

3.     Філософські принципи прийняття етичних рішень.

4.     Діловий етикет.

5.   Національні особливості ділового етикету в різних країнах.

1.     Поняття про етику.

З точки зору філософії, етика – наука, об’єктом вивчення якої є мораль, а центральною проблемою – добро і зло [5]. З точки зору суспільної думки, етика – система норм моральної поведінки людини або групи людей [5].

Мораль – це сукупність усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки, характерних для певного суспільства та певної епохи.

Етика – це наука про моральні та духовні принципи поведінки людини, якими вона керується в житті [15]. Аристотеть та його найближчі учні називали етикою науку, яка вивчає етичні чесноти. «Етика допомагає пізнати, що варто робити і від чого варто утриматись» (Аристотель).

2.     Технологія і практика ділового спілкування.

У діловому спілкуванні люди передають один одному різноманітну інформацію, обмінюються думками, знаннями, переконаннями, ідеями, результатами своєї діяльності, заявляють про свої потреби, інтереси, цілі, опановують практичні навички та уміння, моральні принципи й правила етикету, звичаї, традиції, ведуть пошук нових шляхів та заходів подолання труднощів і проблем, приймають рішення.

Специфіка ділового спілкування, обумовлена тим, що воно виникає на підставі та з приводу певного виду діяльності, пов’язаної з виробництвом будь-якого продукту чи ділового ефекту. При цьому сторони ділового спілкування виступають у формальних (офіційних) статусах. Вони визначають необхідні норми та стандарти поведінки людей.

Ділове спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому вбирає в себе особливості цієї діяльності.

Ділове спілкування здійснюється за певними правилами й спрямоване на встановлення контактів і підтримку зв’язків між представниками різних зацікавлених у спільній діяльності організацій або партнерів.

Як і усякий вид спілкування, ділове спілкування не є самоціллю, а служить засобом для досягнення будь-яких цілей. В умовах ринкових відносин – це, перш за все, одержання максимального прибутку.

Отже, необхідно розуміти, що етика ділового спілкування – це сукупність моральних норм, правил, уявлень, які регулюють поведінку і стосунки людей у їх виробничій діяльності.

3.     Філософські принципи прийняття етичних рішень.

Філософські принципи прийняття етичних рішень – це утилітаризм, дотримання прав людини та справедливість.

Утилітаризм (від лат. – користь, вигода) – принцип оцінки всіх явищ тільки з точки зору їх корисності, можливості служити засобом будь-яких цінностей. Концепція утилітаризму передбачає, що правильне рішення – це таке рішення, яке приносить максимальну користь більшості людей.

Принцип дотримання прав людини спрямований на захист честі та гідності кожної людини. Етичний підхід до цього поняття означає, що ви будете поважати права інших людей на відкрите висловлювання своєї думки, їх право на збереження таємниці, на вибір релігії і т.п. В останні роки поняття індивідуального права окремої людини дуже розширилось і охоплює захист землі, води, повітря, природи, навколишнього середовища і т.п.

Принцип справедливості заснований на забезпеченні рівних прав при розподілі відповідальності та благ. Принцип справедливості полягає в тому, що до всіх людей слід ставитись однаково, а встановлені правила треба виконувати. Ті ж, хто заподіяв шкоду іншим, повинні нести відповідальність і компенсувати збитки. Таким чином, справедливе рішення – це рішення чесне, безпристрасне, розумне. Воно відповідає тим правилам, які застосовуються в даній ситуації.

Усі ці принципи доповнюють один одного. І ділові люди повинні намагатися прийняти таке рішення, яке б задовольняло найбільшу кількість людей, не порушувало б їх прав та було справедливим для всіх.

4.     Діловий етикет.

Діловий етикет – це результат тривалого відбору правил і форм найбільш доцільної поведінки, що сприяє успіху в ділових стосунках. Варто пам’ятати, що сучасній діловій людині не досягти успіхів без знання і виконання правил етикету.

Діловий етикет значно полегшує встановлення особистих контактів та сприяє швидкому вирішенню ділових питань, формує сприятливу соціально-психологічну атмосферу для діяльності. Отже, діловий етикет – це найважливіша сторона моралі професійної поведінки ділової людини. Дейл Карнегі писав, що успіх людини в її фінансових справах відсотків на 15 залежить від її професійних знань і відсотків на 85 – від її вміння спілкуватись з людьми.

На підставі критеріїв ділового етикету склалась і професійна етика.

5.     Національні особливості ділового етикету в різних країнах.

В епоху глобалізації завдяки широкій доступності певних товарів та ідей локальні культури змінюються і кордони між ними стають прозорішими. Завдяки розвитку транспортних засобів, економічних зв’язків та засобів комунікації відбувається процес інтеграції окремих етнічних культур в єдину світову культуру, тобто процес глобалізації культури. При цьому культура розглядається як сукупність ціннісних орієнтацій й поведінкових стереотипів, прийнятих у конкретній країні або групі країн і засвоєних більшістю. У міжкультурній комунікації вона виявляється у розширенні культурних контактів, запозиченні культурних цінностей та міграції людей з однієї культури в іншу [25].

Кожний народ має свою національну культуру, її неповторність та оригінальність виявляються як в духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній (особливості економічного укладу, ведення господарства, виробництва тощо) сферах життя та діяльності. Культурні, психологічні, національні особливості народу не можуть не позначатись на його діловій культурі, не можуть не впливати на культуру спілкування та взаємодії. Відмінності культур можуть бути досить істотними і стосуватися мови, правил етикету, стереотипів поведінки, використання певних засобів спілкування. Взаємодія з іноземними партнерами – це завжди зіткнення різних національних культур. Саме через неусвідомлення цього при контактах представників різних країн відбуваються непорозуміння, а іноді й конфлікти. На стадії реалізації контактів виявляються певні національні особливості, притаманні окремим народам. Ці особливості слід враховувати, готуючись до будь-яких переговорів з іноземцями, і відповідним чином коригувати свої дії. Так, характерним для поведінки представників різних країн під час переговорів відповідно до їхніх національних та психологічних особливостей є:

·       для американців – прагнення обговорити не тільки загальні підходи, а й деталі, пов’язані з реалізацією домовленостей. Для них типовими є мажорний настрій, відкритість, енергійність, не дуже офіційна манера ведення переговорів. Водночас вони поводяться впевнено і прагнуть домінувати, вважаючи, що їхня позиція єдино правильна. Професіоналізм представників американських делегацій звичайно високий, і поводяться вони при прийнятті рішень відносно самостійно. Люблять приймати пакетні рішення, вміють торгуватися, виявляють настійливість у досягненні своїх цілей;

·       для англійців – прагнення вирішити всі питання під час переговорів залежно від позиції партнерів. Тому вони мало уваги приділяють підготовці до переговорів, ставляться до розгляду питань досить гнучко, як правило, позитивно реагують на пропозиції іншої сторони, намагаються уникати конфронтації;

·       для французів – приділення уваги попереднім домовленостям та попередньому обговоренню проблем. Представники їхніх делегацій намагаються зберігати незалежність, але вони менш вільні при прийнятті рішень і пов’язані наданими їм інструкціями. Часто вибирають конфронтаційний стиль взаємин. Вони прагнуть використовувати французьку мову як офіційну під час переговорів;

·       для німців – бажання вести переговори тільки тоді, коли впевнені у позитивному вирішенні проблеми. Вони докладно виробляють свою позицію, поетапно обговорюють питання. Німці дуже пунктуальні, дотримуються суворої регламентації поведінки. Для них мають значення статус, титули і звання людей, що беруть участь у переговорах;

·       для китайців – чітке розмежування окремих етапів переговорів. Спочатку вони оцінюють зовнішній вигляд та поведінку партнерів, їхній статус. Намагаються з’ясувати позицію та можливості партнерів і тільки після цього висувають свої пропозиції, вміло використовують чужі помилки. Остаточні рішення приймають тільки після затвердження їх своїм керівництвом. Велику увагу приділяють виконанню досягнутих домовленостей, навіть використовуючи різні форми тиску;

·       для японців – ввічливе ставлення до учасників спілкування, прагнення уникнути зіткнення позицій під час офіційних переговорів. Вони йдуть на поступки, якщо поступки робить й інша сторона. Приділяють велику увагу розвитку особистих взаємин з партнерами. Вони дотримуються точності та обов’язковості у всьому, підкреслено демонструють свою увагу, слухаючи співрозмовників (але це не означає, що вони з ними погоджуються). Особливістю є групова солідарність, вміння працювати в команді. Представники делегацій рішення самі не приймають, обов’язково його погоджують зі своїм керівництвом, на що витрачають багато часу;

·       для представників арабських країн – увага до дрібниць, яким іноді інша сторона не приділяє уваги. Труднощі й конфлікти під час переговорів іноді виникають через їхню звичку торгуватися, а також тому, що вони побоюються, що їх можуть зневажати і ними хочуть керувати;

·       на думку зарубіжних спеціалістів, представники країн колишніх республік Радянського Союзу на переговорах часто звертають увагу на загальні питання і мало уваги приділяють тому, як їх реалізувати. У них переважає бажання критикувати партнерів, а не висувати власні варіанти конструктивних рішень, є прагнення не приймати ризиковані рішення.

Джерело: [5; 14; 15; 25].

Рекомендована література: [5; 6; 14; 15; 25].