ТЕМА 10. ДІЛОВА МІЖОСОБИСТІСНА КОМУНІКАЦІЯ.

1.   Психологія ділового спілкування.

2.   Репрезентативні системи у діловій комунікації.

3.   Рольові та маніпулятивні класифікації.

4.   Культура спілкування керівника.

1.   Психологія ділового спілкування

Ділове спілкування – процес взаємозв’язку і взаємодії, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що припускає досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети.

Будь-яке спілкування партнерів, яке спрямоване на вирішення ділових питань, можна назвати діловою комунікацією.

Ділове спілкування реалізується в різних формах: ділова бесіда; ділові переговори; ділові наради; публічні виступи й ін.

Кожна форма ділового спілкування характеризується певною технологією й етичними принципами реалізації, психологічними особливостями безпосередніх учасників ділового спілкування, їхнім умінням і можливістю впливати на партнера, здатністю досягати ефективних результатів.

Манера і стиль ділового спілкування залежать від індивідуально-типологічних особливостей партнерів і їхніх комунікативних намірів. На культуру ділового спілкування впливають такі особистісні фактори, як: особливості комунікативних можливостей партнерів; сформований характер стосунків з діловими партнерами; психотип і діловий статус партнерів; комунікативні наміри в конкретній ситуації.

У діловій комунікації розрізняють наступні стилі взаємодії партнерів: творчо-продуктивний; гнобливий; дистанційний; прагматично-діловий; популістський; загравальний; превентивний; дружній.

Вибір стилю ділової взаємодії залежить від багатьох факторів, зокрема від: статусу людини; цілей, задач і комунікативних намірів; особливостей ситуації, що складається під час спілкування; індивідуальних особливостей учасників взаємодії; морально-етичних і ціннісних настанов.

Індивідуальний стиль спілкування виявляється в мовному етикеті, а також демонструється невербальними сигналами тіла: рукостисканнями, поглядом і поставою голови; тоном голосу; дистанцією і займаними позиціями за столом переговорів; специфікою використаних поз, жестів, рухів тіла.

Комунікативна компетентність – це сукупність знань, умінь і навичок, що включають: функції спілкування й особливості комунікативного процесу; види спілкування й основні його характеристики; засоби спілкування (вербальні і невербальні); репрезентативні системи і ключі доступу до них; види слухання і техніки його використання; «зворотний зв’язок» (питання і відповіді); психологічні і комунікативні типи партнерів, специфіку взаємодії з ними; форми і методи ділової взаємодії; технології і прийоми впливу на людей; методи генерування ідей і інтеграції персоналу для конструктивної комунікації; самопрезентацію і стратегії успіху.

Розвиток комунікативної компетентності – необхідна умова ефективної професійної діяльності.

Основні положення НЛП:

-     люди сприймають, думають і згадують по-різному;

-     ці внутрішні процеси відбуваються в трьох модальностях; розходження відповідають трьом основним сферам сенсорного почуттєвого досвіду.

2.   Репрезентативні системи у діловій комунікації

Репрезентативна система (сенсорний канал) – це система, за допомогою якої суб’єктом сприймається й переробляється інформація, що надходить із зовнішнього світу. Кожна людина, опанувавши всі сенсорні канали, віддає перевагу з максимальним навантаженням використовувати, як правило, лише один. Цей «найулюбленіший» канал має назву основний.

Кожна людина здатна передавати інформацію, використовуючи візуальну, аудіальну і кінестетичну модальності. Необхідна умова ефективної комунікації – передавання інформації в тій модальності, у якій готовий її сприймати партнер по комунікації.

3.   Рольові та маніпулятивні класифікації

Для того, щоб ефективно спілкуватися з різними людьми, треба навчитися бути конгруентним і вміти пристроюватися. Бути конгруентним – означає намагатися бути рівним партнеру, співзвучним йому, синхронно брати участь у взаємодії.

Знання психотипів партнерів по спілкуванню дає можливість визначити стратегію комунікативного процесу і тактику своєї поведінки в ході взаємодії.

Психотип – це модель поведінкової структури особистості і її взаємодій з навколишнім середовищем. Підвищенню ефективності ділової комунікації сприяє знання основних психотипів особистості, зокрема й маніпулятивних.

Комунікативні типи визначаються на основі аналізу їх вербальних і невербальних характеристик, що виявляються в процесі взаємодії.

Діагностика комунікативного типу дозволяє вибрати таку техніку спілкування, що у конкретній ситуації буде сприяти досягненню поставленої цілі, продуктивному здійсненню намірів.

4.   Культура спілкування керівника

Ефективність керування персоналом пропорційна ефективності комунікаційних процесів в організації.

Виділяють наступні види комунікацій в організаціях; формальні, неформальні; вертикальні (зверху вниз і знизу вверх), горизонтальні; міжособистісні комунікації.

Стратегія спілкування характеризує основні моменти, глобальні цілі і принципи спілкування. Тактика спілкування – це реалізація в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі опанування техніками спілкування і знання правил спілкування. Техніка спілкування – сукупність конкретних комунікативних умінь, що дозволяють використовувати різноманітні, придатні для конкретної ситуації взаємодії прийоми і методи спілкування.

Спілкування керівника – це процес передачі й одержання інформації, за рахунок чого відбувається вплив на вчинки і стан членів колективу.

Джерело: [3].

Рекомендована література: [3; 6; 12; 21; 25].