ТЕМА 9. КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ. МОВНИЙ ЕТИКЕТ.

1. Поняття про мовний етикет.

2. Характеристика елементів мовного етикету.

3. Дотримання норм мовного етикету – необхідна умова ділового спілкування.

4. Особливості мовного етикету в різних народів.

1. Поняття про мовний етикет.

Навіть володіючи всіма якостями мовлення на високому рівні, фахівець має ще володіти певною узагальненою нормою комунікативного процесу – мовленнєвим етикетом.

Етикет (з французької – ярлик, етикетка, церемоніал, надпис) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості.

Якщо поняття «етикет» містить у собі обов’язки людей один щодо одного, правила їх поведінки і спілкування у різних ситуаціях, то поняття «службовий етикет» визначає норми і правила спілкування лише на роботі.

Мовний етикет – синонім культури спілкування. Це сукупність форм ввічливості, прийнятих у діловому суспільстві.

2. Характеристика елементів мовного етикету.

Мовний етикет у діловому спілкуванні передбачає лояльне, з повагою ставлення до співрозмовника, використання загальнокультурних норм спілкування, міркування, форм їх вираження. Будь-який комунікативний процес і в будь-яких умовах передбачає наявність деяких обов’зкових елементів мовного етикету. Зокрема це стосується привітання, звертання, знайомства, запрошення, компліменту, вітання, прощання. Кожен з цих елементів має своє місце в комунікативному процесі й свої особливості та мовленнєве вираження.

Привітання – це початок комунікативного процесу. Це елемент мовного етикету, з якого починається будь-який процес спілкування, незалежно від того, були чи не були до цього представлені один одному співрозмовники. Вітатися при зустрічі – добра традиція. Це давній звичай – вияв уваги, дружелюбності, поваги до людей.

Проте у ході привітання відразу ж проявляється інший елемент мовного етикету – звертання. Саме за допомогою звертання здійснюється адресація до співрозмовника з іменем, прізвищем, посадою чи професійною приналежністю.

Звертання – наймасовіша та найбільш яскрава ознака етикету.

Звертання, як елемент культури спілкування, є проявом ввічливості, поваги до людини. Водночас воно засвідчує той факт, що розмова стосується саме того, до кого спрямоване звертання. Д. Карнегі стверджує, що звучання власного імені – найприємніша мелодія для власного вуха.

Часто комунікативний процес супроводжується знайомством, що є актом самовизначення у спілкуванні між людьми, які раніше не були знайомими.

Знайомство – це ще й інформація кожного із учасників комунікативного процесу. Сам процес знайомства залежить від ситуації, від бажання розкрити ті аспекти особи, які потрібні в даній ситуації і на даному етапі контакту.

Запрошення – це елемент мовного етикету, який пов’язаний з пропозицією зустрітися, налагодити співпрацю, взаємодію, визначення рамок стосунків, бажання зняти конфліктне напруження. Тому запрошення має бути завжди прямим, відкритим, де висловлюються мотиви зустрічі чи розмови, місце час (який, до речі, іде в погоджувальному варіанті).

Досить поширеним фактом мовного етикету є застосування у розмові компліменту. Цей елемент несе в собі певне перебільшення позитивних якостей людини. Використання компліментарного прийому сприяє створенню позитивних емоцій у співрозмовника, а відтак і позитивної реакції на людину, яка робить комплімент, і викликає бажання зробити цій людині щось приємне. Крім того, навіть нейтральний комплімент є добрим початком для розмови.

Використовуючи у ході комунікативного процесу комплімент, слід враховувати певну особливість компліменту: він має мати лише відкритий, правдивий смисл, гіперболізація, яка завжди наявна в компліменті, не повинна підкреслювати інші негативні якості людини; комплімент має спиратися на власну думку і не ставити людину у смішне становище, підкреслюючи якусь якість, яка в людини абсолютно відсутня. Звичайно, стиль компліменту буде різним, оскільки він залежить від того, хто говорить, і від того, кому він призначається, а також від ситуації і попередньої розмови.

Вітання – елемент етикету мовного спілкування, що містить в собі похвалу, комплімент, виявлення заслуг і якостей співрозмовника, підкреслення його позитивних рис, успіху, нагадування про знаменну дату в його житті або виробничої й творчої біографії. У вітанні застосовуються ті ж самі вимоги, що і у компліменті. Але, на відміну від нього, вітання завжди прив’язане до певної події, дати, явища. Тому вітання повинно бути, перш за все, своєчасним, доречним. Коректна тональність вітання – добрий стиль службової субординації.

Прощання – елемент мовного етикету, яким завершується будь-який вид мовного спілкування. Форми прощання, як і форми вітання, можуть бути вербальними («до побачення», «на все добре» і т. п.) і невербальними – дотиковими (легкий уклін, жест руки). Гарним стилем прощання педагога (працівника) є його увага до людини, і він підніметься при завершенні розмови чи навіть проведе до дверей (якщо це літня жінка, людина похилого віку чи інвалід).

Прощання є виявом певного завершення комунікативного контакту. В ньому підбивається підсумок і дається певна гарантія того, що сказане є предметом подальшого розгляду. За будь-якої умови прощання повинно бути доброзичливим, неспішним, іноді компліментарним.

3. Дотримання норм мовного етикету – необхідна умова ділового спілкування.

Володіння мовним етикетом є запорукою успішного ділового спілкування. Люди, які володіють мовним етикетом, є більш успішними в діловому світі і швидше досягають порозуміння з оточуючими.

4. Особливості мовного етикету в різних народів.

Мовний етикет – явище універсальне, але водночас кожен народ склав свою, національно специфічну систему правил мовної поведінки.

Найбільш яскравим і уживаним знаком етикету є звертання до співрозмовника. Воно може бути і загальним, безсобовим (громадянин, товариш, пан, дородій, мсьє, містер і т.д.), і індивидуально-особистісним в неформальному інтимному спілкуванні.

По-різному різні народи підходять до вживання звертання на «ти» і «ви». Наприклад, в англійській у тому звернення «на ти», немає і самої цього займенника. Він почав виходити з ужитку в XVI столітті та був повністю замінений чемним «ви» на початку XVIII століття. У англомовних країнах людина звертається «на ви» навіть до власного собаки.

Неоднакова правила мовного етикету у питаннях спеціальних позначень адресата – чоловіків і жінок. Наприклад, у російській мові застосовуються звернення: громадянин – громадянка, юнак – дівчина, іноді добродій – пані та інші. Англійська мова для цього також має спеціальні слова: містер – міс / місис. Французи називають чоловіків «мосьє», а жінок мадемуазель / мадам.

У мовному етикеті японців, є чітке (і обов’язкове до виконання) поділ правил етикету на чоловічі і жіночі. І якби хтось переплутав такі правила, це було б за межею пристойності. Наприклад, жінки до чоловіків звертаються «на ви», а чоловіки до жінок «на ти».

У польському мовному етикеті є спеціальний вираз вітання, яке чоловік адресує жінці: «Цілу ручки, пані», промовлене навіть, коли відповідного жесту може і слідувати.

Формули мовного етикету дуже древні, вони пов’язані із народними звичаями, відбивають ритуали, сталі звички, які виражають особливості побуту.

Прикладів національної специфіки мовної і немовної поведінки різних народів безліч. У Китаї, навіть розповідаючи про себе, китайці примудряються говорити найбільше із Вами про вас, ніж про себе, практично «відступають у тінь». Та водночас китаєць дуже ретельно пильнує, наскільки й ви делікатні, вміючи все-таки наполягти на своєму інтересі до нього.

У Японії розмовах люди всіляко уникають слів «ні», «не можу», «не знаю», «не хочу», ніби це якась лайка, щось таке, що не можна висловити прямо, а лише алегорично, непрямо. Навіть відмовляючись від другої чашки чаю, гість замість «не хочу, спасибі» вживає вираз, дослівно що означає «мені вже й так чудово». Якщо токійський знайомий каже: «Перш ніж приймати вашу пропозицію, маю порадитися із дружиною», то не треба думати, що він поборник жіночої рівноправності. Це лише один із способів не вимовляти слова «ні».

У мовному етикеті різних народів багато зовсім несхожих, своєрідних висловів, і навіть схожі (як please і будь ласка) навряд чи повністю тотожні. З погляду американця наше «будь ласка» має сорок тисяч різних відтінків значень.

Кожна мова – неповторна національна система знаків. У мовному етикеті на національну специфіку мови накладається специфіка звичок і звичаїв народу. Тож у формах мовного етикету складається своєрідна фразеологія.

Джерело: [14].

Рекомендована література: [6; 9; 11; 14; 25].