ТЕМА 7. ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ.
ВЗАЄМОДІЯ І СПРИЙНЯТТЯ У ПЕДАГОГІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ.
1. Специфіка педагогічного спілкування.
2. Функції та структура педагогічного
спілкування.
3. Педагогічні функції мовлення і комунікативна поведінка педагога.
4. Міміка, пантоміміка, та інші засоби невербального спілкування педагога.
5. Специфіка взаємодії у педагогічному процесі.
6. Рольові позиції у педагогічному спілкуванні.
7. Стиль відносин і
характер педагогічного впливу
у процесі навчання.
8. Стилі педагогічного спілкування.
9. Сприйняття у педагогічному спілкуванні.
10.
Імідж педагога.
1. Специфіка педагогічного
спілкування.
Проблема спілкування є центральною проблемою
педагогіки.
Педагогічне спілкування – це спілкування
педагога з вихованцями в педагогічних цілях.
Специфіка педагогічного спілкування полягає в
тому, що в ході такого спілкування здійснюється комплексний вплив педагога на
учня для забезпечення ефективного навчання, виховання і розвитку особистості.
Провідними здібностями особистості до педагогічної діяльності є: комунікативність, перцептивні здібності, динамізм особистості, емоційна
стійкість і креативність.
2. Функції та структура педагогічного
спілкування.
Функції педагогічного спілкування: пізнання особистості, обмін інформацією, організація
діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.
Педагогічна техніка – це сукупність
використовуваних педагогом прийомів. Її засобами є мова і невербальні засоби
спілкування.
Індивідуально-групове педагогічне спілкування
включає наступні етапи: підготовка педагога до спілкування; вступ у
педагогічний контакт і початковий момент взаємодії з групою; організація й
управління спілкуванням.
Структура процесу професійно-педагогічної
взаємодії: моделювання педагогом
майбутнього спілкування (прогностичний етап); організація безпосереднього
спілкування в момент початкової взаємодії (комунікативна атака); управління
спілкуванням у ході педагогічного процесу; аналіз спілкування, що відбулося, і
моделювання подальшого спілкування.
3. Педагогічні функції мовлення і комунікативна
поведінка педагога.
Основні функції мовлення педагога в
педагогічній діяльності: комунікативна,
психологічна, пізнавальна,
організаційна.
Додаткові функції мовлення педагога
в педагогічній діяльності: розвиваюча, інформаційна, регулятивна, емоційна.
Педагогічні функції мови
викладача:
- забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань.
- забезпечення ефективної навчальної діяльності учнів.
- забезпечення продуктивних взаємин між педагогом і учнями.
4. Міміка,
пантоміміка, та інші засоби невербального спілкування педагога.
Велике значення у педагогічному спілкуванні
мають невербальні засоби спілкування. Уміле їх використання дає можливість
викладачу істотно вплинути на навчальний процес. Викладач повинен сам опанувати
стриману, помірну інтонацію й учити цьому студентів.
Немовні компоненти спілкування можна розділити на декілька типів
залежно від їх ролі у процесі спілкування: «пошукові» компоненти, що враховуються
тим, хто говорить, і слухачем за орієнтування на тому етапі, що передує власне
спілкуванню; сигнали, які використовують
для корекції вже сталого спілкування; регулятори, що поділяються на сигнали,
які виходять від того, хто слухає, й підтверджують розуміння, та сигнали, що йдуть від комунікатора і
«запитують» слухачів про розуміння; модуляції спілкування, тобто реакції того,
хто говорить, і слухачів на зміну умов спілкування. Ті самі немовні засоби
виступають у різних функціях, і їх досить важко строго розділити по групах.
Зручніше їх охарактеризувати виходячи з їхньої фізичної природи.
5. Специфіка
взаємодії у педагогічному процесі.
Взаємодія – найважливіша складова педагогічного спілкування. У
педагогічному процесі вчитель здійснює на учнів не тільки навчальний вплив, він
також впливає на них своєю особистістю, духовністю, емоційністю, дістаючи від
них відповідний відгук, зумовлений їхніми індивідуально-особистісними
особливостями й емоційним станом.
Особистісні передумови:
– готовність і бажання учнів бути тими, кого
навчають;
– позитивне ставленням до особистості іншої людини,
визнання її цінності без упереджень, зайвої критичності і схильності до
оцінювання;
– здатність бути самим собою у процесі
міжособистісної взаємодії, а також постійне прагнення до особистісного росту і
само актуалізації.
Методично важливі психотерапевтичні параметри, що визначають успішність взаємодії між людьми: «присутність»; «рівень комунікації»; «рівень впливу»; «локус
уваги» (чи «синхронізація бесіди»); «рівень усвідомлення розв’язуваної
проблеми».
6. Рольові позиції
у педагогічному спілкуванні.
Педагогічний такт – це міра
педагогічно доцільного впливу педагога на тих, хто вчиться, уміння
встановлювати продуктивний стиль спілкування.
Педагогічний такт визначає тактику педагога.
Вибір тактики пов’язаний з умінням
користатися рольовими позиціями – одним з трьох станів нашого «Я»: позицію Батька,
Дорослого чи Дитини.
Звичайна позиція педагога – Дорослий, який
налаштований на ділову взаємодію. Саме ця позиція проектує в учневі
рівноправного партнера, створює атмосферу довіри. Прийоми реалізації цієї
позиції можуть бути такі: «Я хочу порадитися з вами», «Давайте обміркуємо,
вирішимо» тощо. Водночас педагог нерідко використовує і позицію Дитини у своїй
поведінці (і не треба боятися цього). Це
стосується ситуацій, коли потрібно, щоб учень вчився виявляти
самостійність, спостережливість, сміливість (наприклад, учитель навмисно робить
помилку на дошці, виявляє сумніви стосовно можливостей виконання певної
справи). Позиція Дитини в поведінці вчителя доцільна й у грі.
У
той же час позиція Батька, яка, здавалося б, органічна для педагогічної
діяльності, не може бути єдиною на всьому шляху виховання учня, бо передбачає діалогічну взаємодію лише
в тому випадку, коли вихованець постійно
перебуває в ролі Дитини. А це гальмує розвиток особистості і коли учень починає
вважати себе Дорослим, призводить до конфлікту.
7. Стиль відносин і характер педагогічного
впливу у процесі навчання.
Стиль відносин і характер впливів у процесі
навчання в сукупності характеризують стиль педагогічного спілкування.
Стиль педагогічного спілкування – це усталена система способів та
прийомів, які використовує вчитель у взаємодії. Вона залежить від особистісних
якостей педагога і параметрів ситуації спілкування.
Дослідники виділяють три основних стилі ставлення педагога до учнів: стійкісно-позитивний, пасивно-позитивний, хитливий. Однак зустрічаються іноді педагоги, у яких
наявні риси негативного стилю
ставлення до учнів – ситуативно-негативного і навіть стійко-негативного.
Виділяють три
основних стилі поведінки керівників і вчителів: авторитарний,
демократичний і ліберальний.
Авторитарний учитель, самочинно визначаючи
спрямованість діяльності групи,
вказує, хто з ким повинен працювати, як робити. Це гальмує ініціативу учнів.
Головні форми взаємодії: наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за
таких настанов звучить як докір: «Ти добре сьогодні відповідав. Не чекала від
тебе такого». Реакція на помилки – висміювання, різкі слова. Вчитель
лаконічний, не терпить заперечень. Якщо ми
обираємо авторитарний стиль у своїй взаємодії, то можемо розраховувати на предметний результат,
проте психологічний клімат у процесі
виконання справи не буде сприятливим: робота йде лише під контролем, немає
відповідальності, гальмується становлення колективістських якостей, розвивається
тривожність.
Педагог, що обрав демократичний стиль,
спирається на думку колективу, прагне донести мету діяльності до свідомості
кожного учня і підключити всіх до активної участі в обговоренні роботи. Основні
способи взаємодії: заохочення, порада, інформація, координація, що розвиває в
учнів упевненість у собі, ініціативність. У цьому разі ми не можемо зразу
розраховувати на високий предметний результат. Проте оскільки формується
почуття відповідальності, підвищується творчий тонус, поступово розвивається
здатність свідомо, самостійно і творчо працювати, то ми забезпечуємо стабільний
результат у праці і закладаємо міцний підмурівок розвитку особистості.
Ліберальний учитель
прагне не втручатися в життя колективу, легко підкоряючись часто-густо суперечливим впливам. Форми його роботи зовні нагадують демократичні, але
через відсутність власної активності і зацікавленості, нечіткість програми і
брак відповідальності у самого керівника робота відпущена на самоплив, виховний
процес некерований. Результати праці значно нижчі.
8. Стилі
педагогічного спілкування.
Виділяють наступні стилі спілкування: спілкування на
основі захопленості спільною творчою діяльністю; спілкування на основі
дружнього ставлення; спілкування-дистанція; спілкування-залякування; спілкування-загравання.
В основі спілкування на основі захопленості
спільною творчою діяльністю лежить стійко
– позитивне ставлення педагога до дітей і справи, прагнення спільно вирішувати
питання організації діяльності. Захопленість спільним творчим пошуком –
найбільш продуктивний для всіх учасників педагогічного процесу стиль
спілкування.
Стиль педагогічного спілкування на основі дружнього ставлення тісно пов’язаний з першим – по суті це
одна з умов становлення стилю спілкування на основі захопленості спільною
творчою діяльністю.
Стиль спілкування-дистанція
– суть його у тому, що в системі взаємин педагога й учнів постійно, як важливий
обмежник, фігурує дистанція: «Ви не знаєте – я знаю»; «Слухайте мене – я
старше, маю досвід, наші позиції непорівнянні».
Стиль спілкування-залякування поєднує в собі
негативне ставлення до учнів і авторитарність у способах організації
діяльності. Типовими формами прояву залякування, спілкування – залякування є:
«Слухайте уважно, а то викличу і двійку поставлю»,
«Ви в мене взнаєте, я вам завдам»
Проявом лібералізму, невимогливості за
можливого позитивного відношення до дітей є стиль загравання, спілкування-загравання. Воно викликано прагненням завоювати
помилковий, «дешевий» авторитет. Причиною прояву цього стилю є, з одного боку,
прагнення швидко встановити контакт, бажання сподобатися класу, а з іншого
боку, відсутність навичок професійної діяльності.
Усі варіанти стилів спілкування можна звести до двох
типів: діалогічного і монологічного. У монологічному
спілкуванні взаємодія будується на зусиллях однієї зі сторін. Але сутністю
виховання є спілкування-діалог. Діалог з учнем припускає спільне бачення,
обговорення ситуацій. Іншими словами, діалог – це не спрямовані один на одного
погляди викладача і того, хто вчиться, дитини і батьків, а погляди тих і інших,
спрямовані в одну сторону.
9. Сприйняття у
педагогічному спілкуванні.
У педагогічному спілкуванні широко
використовується маніпулятивна поведінка, що стає можливою у результаті
виникнення різноманітних потреб людей. Маніпулятивну поведінку в процесі
навчання демонструють обидві сторони: і ті, хто навчає, і ті, кого навчають. Маніпуляторство у викладацькій діяльності є своєрідним
способом психологічного захисту.
У процесі педагогічного спілкування широко
використовуються психологічні механізми впливу: зараження, навіювання, наслідування і переконання.
У процесі педагогічного спілкування
формуються міжособистісні взаємини, які накладають відбиток на соціальні ситуації,
що виникають у педагогічній діяльності. Міжособистісні відносини мають дві
сторони: сприйняття і розуміння людьми один одного.
Розуміння може бути різної глибини
проникнення в сутність особистості, індивідуальності іншої людини. Чим вище
рівень розуміння викладачем учнів, тим ширше І різноманітніше репертуар
педагогічних впливів.
Педагогічному спілкуванню притаманні ті самі помилки
сприйняття, що і будь – якому іншому, зумовлені і формуванням першого враження, і особливостями постійного спілкування, і каузальною атрибуцією.
10. Імідж педагога.
Досвідчений лектор завжди грає роль самого
себе, подає себе аудиторії в потрібному ракурсі, найбільш придатному для
встановлення і підтримки контакту з аудиторією. У нього є свій особливий,
вироблений ним стиль спілкування з аудиторією, свій спосіб «самоподачі».
Велике інформаційне навантаження несе зовнішній вигляд педагога.
Професійні вимоги до педагога: він повинен ідеально виглядати, триматися впевнено і мати
почуття гумору.
Зовнішній вигляд викладача повинен бути
естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але
неприємна і надмірна увага до неї.
І зачіска, і костюм, і прикраси в одязі
педагога завжди повинні бути підпорядковані вирішенню педагогічної задачі –
ефективному впливу на формування особистості того, кого навчають. У
використанні косметики, підборі одягу й аксесуарів викладач повинен завжди
дотримуватись почуття міри і розуміння ситуації. Естетична виразність педагога
виявляється й у тому, наскільки привітний в нього вираз обличчя, у зібраності,
стриманості рухів, у поставі і ході.
Навіть у тому, як викладач заходить до
аудиторії, як дивиться, як вітається, як відсуває стілець, як рухається по
аудиторії – у всіх цих «дріб’язках» виявляється особистість педагога і його
вплив на учнів.
Цікаві дані опитувань про ознаки, за якими у
студентів складається перше враження про викладача:
Зовнішні
дані (манера триматися, як ввійшов в аудиторію, чи представився
студентам, виразність обличчя, жестикуляція) – 37,2% опитаних назвали цю
ознаку.
Особливості
першої лекції (мовлення, емоційність, уміння
викладати матеріал, відразу переходити до справи) – 34% опитаних.
Ставлення
до студентів (вимогливість, уміння стежити за
поведінкою студентів, контакт зі студентами, увага до них) – 17 %
опитаних.
Ерудиція, що виявляється, інтелект
– 8,5 % опитаних назвали цю ознаку.
Джерело: [3].
Рекомендована література: [1; 3; 12; 21; 24].