Тема 5. Моніторинг кредитного ризику

 

5.1. Кредитний моніторинг та його роль

5.2. Система управління кредитним ризиком

5.3. Методи управління кредитним ризиком

 

5.1. У загальному значенні моніторинг є одним із методів контролю. Контроль за кредитними операціями відіграє важливу роль в управлінні кредитним портфелем банку, адже банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлюють рівень відсоткових ставок і розмір комісійної винагороди.

Після видачі кредиту позичальнику кредитний процес не завершується. Банк приступає до реалізації кредитного моніторингу, який здійснюється на трьох рівнях:

– безпосередньо на рівні окремого кредиту (кредитної операції). Моніторинг кредитних операцій полягає у постійному контролі за станом виданого кредиту. Такий контроль допомагає вчасно виявити проблеми з погашенням заборгованості за кредитом і вжити відповідних заходів. Крім того, моніторинг кредитних операцій дає змогу перевірити відповідність дій працівників кредитного відділу внутрішнім регламентам;

– на рівні кредитного портфеля. У процесі моніторингу кредитного портфеля виявляються зміни у його структурі, виявляються сфери концентрації кредитного ризику і оцінюється відповідність кредитного портфеля кредитій політиці банку;

– на рівні організації кредитного процесу. На цьому рівні відбуваєтья виявлення слабких ділянок в технології кредитуванння, удосконалення механізмів кредитування, підвищення ефективності організації в банку кредитної діяльнсоті та створення нових перспективних кредитних продуктів.

Банківський кредитний моніторинг – це сукупність механізмів здійснення контролю упродовж всього процесу кредитування, спрямована на оптимізацію системи організації кредитної діяльності в банку.

Механізм кредитного моніторингу має бути закріплений у відповідних банківських інструкціях і внутрішньобанківських положеннях.

Кожний банк розробляє власну систему моніторингу кредитних операцій, проте він має здійснюватись з дотриманням таких принципів:

1) систематичність – встановлення часових інтервалів для періодичної перевірки великих кредитів (суттєвих) і вибіркової – малих;

2) повнота – розробка етапів кредитного контролю за параметрами кредитної угоди;

 3) обгрунтованість – відстеження змін у галузях чи ринковій поведінці позичальників, для запобігання появі проблемних кредитів та збільшення частоти перевірок.

Розглянемо напрями кредитного моніторингу та зміст управлінських дій уповноважених підрозділів кредитного моніторингу банку (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Основні напрями та шляхи реалізації кредитного моніторингу

Напрями кредитного моніторингу	Зміст контрольних заходів
Контроль за виконанням договірних умов: - контроль за своєчасним погашенням відсотків за кредитом; - контроль за своєчасним погашення заборгованості за кредитом (відповідно до розробленого графіка)	Перевірка відповідності фактичної сплати боржником основної суми боргу та нарахованих відсотків встановленому графіку погашення боргу. У разі несвоєчасного та неповного погашення боргу за позикою та сплати відсотків (комісій) банк має право застосувати штрафні санкції у розмірах, передбачених кредитним договором.
Контроль за цільовим використанням кредиту	Підтвердження напрямів руху кредитних коштів із позичкового рахунку. Перевірка достовірності фінансових документів (платіжних доручень, акредитивів, рахунків-фактур, митних декларацій тощо) з укладеними договорами з господарської діяльності, бізнес-планами, техніко-економічним обґрунтуванням.
Контроль за зміною фінансового стану позичальника	Відстеження змін у фінансовому стані позичальника. Прогноз несприятливих змін внаслідок дії різних чинників: валютних, політичних, галузевих, інфляційних тощо.
Контроль за якістю забезпечення кредиту	Перевірка наявності, збережуваності, загального стану, ринкової вартості та ліквідності застави.
Моніторинг кредитного портфеля банку	Аналіз якості та структури кредитного портфеля за встановленими показниками.
Виявлення проблемних кредитів	Відстеження початкових сигналів проблемності в обслуговуванні боргу на початкових стадіях. Розробка заходів щодо мінімізації втрат банку.
Контроль за рівнем кредитного ризику	Перевірка відповідності рівня ризику кредитного портфеля кредитній політиці банку. Удосконалення критеріїв і процедур кредитного моніторингу.

 

Основна мета кредитного моніторингу полягає в тому, щоб не допустити підвищення кредитного ризику понад встановлений рівень.

Головна вимога до процедури кредитного моніторингу – це постійний контроль та оцінка рівня кредитного ризику.

Моніторинг кредитного ризику – це процедура систематичного відстеження зміни даних про стан кредитного ризику на рівні індивідуальних позичальників та кредитного портфеля банку, а також інших показників кредитного ризику з метою контролю, виявлення динаміки та прогнозування розвитку кредитної діяльності. Тобто моніторинг кредитних ризиків передбачає своєчасне реагування та коригування негативної ситуації і є базою для прийняття обґрунтованих рішень з мінімізації кредитних ризиків.

 

5.2. Кредитний ризик – наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.

Виправданий кредитний ризик – необхідний ат­рибут стратегії і тактики ефективного банківського менеджменту.

Стратегія кредитного ризику – це комплекс заходів, прийомів і методів щодо управління кредитним ризиком, що ґрунтується на прогнозуванні ризику і ймовірності його настання з метою мінімізації збитків банку від кредитних операцій.

Стратегія кредитного ризику комерційного банку підпорядковується чинному законодавству, нормативним актам та інструкціям НБУ, спирається на загальні принципи кредитування. Незалежно від обраної стратегії, загалом, в систему управління ризиками НБУ пропонує включати чотири елементи (див. рис. 5.2).

Критерії оцінки кредитного ризику оцінються за кількісними та якісними показниками.

Якісний аналіз кредитного ризику (іден­тифікація ризику) полягає у виявленні причин і джерел виникнення ризику.

Кількісний аналіз полягає у визначенні рівня кредитних ризиків банку.

За кількісної оцінки кредитного ризику слід роз­різняти розмір реальної вартості, що пов’язана з ризиком, та обсяг сподіваних збитків.

Кількісні значення кредитного ризику обчислю­ють як в абсолютних величинах (наприклад, сума збитків від неповерненого кредиту), так і у відносних (відношення суми збитків за кредитами до загальної величини кредитного портфеля тощо). Маючи значення відповідних кількісних показників ступеня ризику, які адекватно відображають ре­альну ситуацію, можна перейти до прийняття рішень стосовно зниження ступеня ризику та його врахуван­ня.

 

Рис. 5.2. Елементи ефективної системи управління ризиками за методичними рекомендаціями НБУ

 

Оцінюючи кредитний ризик, розрізняють: індивідуальний та портфельний кредитний ризик (див. рис. 6.3; рис. 6.4).

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий контр­агент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента.

Рис. 5.3. Склад індивідуального кредитного ризику

 

Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки).

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик – кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику.

Рис. 5.4. Склад портфельного кредитного ризику

 

Основою для управління кредитними ризика­ми є кредитна політика комерційного банку. Кредитна політика містить задокументовані правила, стандарти та процедури, якими повинні користуватися співробітники відповідних підрозділів банку при управлінні як окремими кредитами, так і кредитним портфелем у цілому.

5.3. Управляти ризиком – означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого рівня ризику, що відповідає поставленим на даний момент цілям управління.

Під управлінням кредитним ризиком розуміють здатність банку правильно оцінити в будь-який мо­мент часу взятий на себе ризик і підтримувати його рівень у запланованих рамках, а також при необхід­ності змінювати їх.

В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати як сукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановлення оптимального співвідношення доходності та ризику.

Аналіз фахової та науково-методичної літератури дозволяє виділити такі регулюючі заходи в процесі управління кредитним ризиком (див. табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Зміст методів регулювання кредитного ризику

Методи регулювання кредитного ризику	Характеристика управлінського підходу
Запобігання ризику	- передбачає оптимізацію кредитного процесу, вивчення потенційних позичальників, постійний моніторинг кредитних операцій
Оцінка, вимір та прогнозування ризику	- передбачає оцінку кредитоспроможності позичальників, оцінку якості кредитного портфеля банку, вимір кредитного ризику, прогнозування кредитного ризику
Уникнення ризику	- прийняття свідомого рішення не наражатися на певний вид ризику, тобто відмову від кредитування ненадійних клієнтів, сумнівних угод
Зниження (мінімізація) ризику	- виконання дій, метою яких є зменшення вірогідності втрат і мінімізація їх наслідків: оформлення забезпечення кредитів, формування достатніх резервів, диверсифікація кредитів, структурування кредитів.
Трансфер ризику	- передбачає «передачу» ризику, тобто перерозподіл кредитного ризику та втрат на страхову організацію, хеджування з використанням похідних фінансових інструментів.
Утримання ризику	- тобто взяття ризику «на себе», передбачає створення структурних підрозділів з питань роботи з проблемною заборгованістю та покриття збитків за рахунок власних ресурсів.

 

Загалом управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення:  на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля. Тож і методи управління кредитним ризиком (їх ще називають методами мінімізації кредитного ризику) поділяються на дві групи:

1. Методи управління кредитним ризиком на рівні конкретної кредитної операції.

2. Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

Методи управління ризиком на рівні окремого кредиту.

Основною метою управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту є впровадження заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку за окремою кредитною операцією у разі настання кредитного ризику.

До основних факторів, що впливають на рівень ризику кредитної операції, можна віднести:

-          зміну фінансового стану позичальника;

-          зміну ринкової вартості та ліквідності застави;

-          недобросовісність позичальника.

У науковій літературі пропонується такий перелік методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту (див. рис. 5.5).

 

 

Рис. 5.5. Перелік методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту

 

Аналіз та оцінка проекту, який кредитується, полягає у визначенні його реалістичності з ділового та економічного поглядів, у встановленні ступеня відповідності суми та строків кредиту меті цього проекту, а також оцінці достатності запропонованого забезпечення за кредитом.

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника визначається рівень ризику кредитної операції. Вітчизняні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальників. Кредитоспроможність розглядається не лише як можливість повернення основної суми кредиту і відсотків за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов’язання.

Структурування кредиту полягає у визначенні таких параметрів кредиту, як сума, строк, вид і вартість забезпечення, розмір відсоткової ставки, порядок видачі кредиту та графік погашення заборгованості позичальником. Параметри кредиту мають ураховувати результати оцінки фінансового стану позичальника й оцінку ризиковості проекту, на реалізацію якого планується отримати кредит.

У процесі документування (оформлення кредитного договору) кредитний договір, договір застави та інші документи (договір гарантії або поручительства, підтвердження прав власності і т.д.) повинні ретельно перевірятися юридичними службами та представниками контролюючих підрозділів.

Реалізація кредитного моніторингу (контроль за наданим кредитом і станом застави) дає банку можливість вчасно виявити проблеми щодо погашення заборгованості та відсотків за кредитом з боку позичальника, а також перевірити відповідність дій працівників кредитного відділу основним вимогам кредитної політики.

Основна мета кредитного моніторингу полягає в тому, щоб не допустити підвищення кредитного ризику понад установлений рівень.

Методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля.

Управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля здійснюється з метою підтримання загального рівня ризику кредитного портфеля у встановлених допустимих межах і забезпечення запланованого рівня дохідності кредитної діяльності банку. Перелік основних методів управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля представлено на рис. 5.6.

 

 

Рис. 5.6. Склад методів управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля

Диверсифікація кредитного портфеля полягає у розподілі кредитних ресурсів між широким колом позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

Розрізняють три види диверсифікації – галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. За рахунок коливання господарської кон’юнктури в різних галуях компенсується зниження доходів банку від кредитування низькорентабельних галузей за рахунок більш прибуткових.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах з різними політичними, економічними та природними умовами. Географічну диверсифікацію застосовують лише великі банки з широкою мережею філій та відділень.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників: великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов’язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна та портфельна. Надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику та є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації.

Лімітування як метод управління кредитним ризиком полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок. Ліміт може встановлюватися за кредитами окремим позичальникам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Завдяки лімітуванню запобігають втратам внаслідок невиправданої концентрації.

Лімітуванню підлягають також права окремих банківських менеджерів і структур на авторизацію кредиту.

•    Авторизація кредиту – прийняття і утвердження рішення про надання кредиту (для дирекцій, відділень, менеджерів та ін.).

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються в абсолютних величинах та у відносних показниках. Лімітування повинно бути обгрунтованим, спиратися на аналіз сфер та факторів ризику.

Лімітування з боку НБУ – це встановлення нормативів, які регламентують кредитний ризик, а саме: ризик на одного позичальника, норматив великих кредитних ризиків, ризик на одного інсайдера, ризик на інсайдерів, нормативи, що обмежують отримані та надані міжбанківські кредити. Ці нормативи є складовою економічних нормативів регулювання банківської діяльності.

Формування резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків, як метод управління кредитним ризиком, полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів.

Сек’юритизація – це продаж активів банку через перетворення їх у цінні папери, які далі розміщуються на ринку (дрібні, неліквідні кредити ідентичні за характером, строками і дохідністю об’єднуються в один пакет. На їх основі випускаються цінні папери, які продаються кінцевим інвесторам. У результаті сек’юритизації право отримання боргу та відсотків за виданими кредитами переходить до власника цінного паперу).

Страхування кредитних операцій. Для цього можливі два варіанта. По-перше,  може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. У такому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції. За іншим варіантом банк  може самостійно застрахувати позичку, що надається, шляхом укладання зі страховою установою угоди про добровільне страхування кредитного ризику. У цьому випадку сума страхових внесків додається до плати за користування позичкою.

 

Питання для самоперевірки знань

1. На яких рівнях здійснюється реалізація кредитного моніторингу?

2. В чому полягає призначення кредитного моніторингу?

3.  За допомогою яких методів здійснюється управління кредитним ризиком?

4.  Що називають «великим кредитним ризиком»?

5. Що означає авторизація кредиту?

6. Назвіть основні фактори, що впливають на рівень ризику кредитної операції.

7. У чому полягає мета управління кредитним портфелем банку?

8. Що покладено в основу управління кредитними ризика­ми?

9. Від яких чинників залежить рівень ризикованості креди­тного портфеля банку?

10. Які обов’язкові економічні нормативи НБУ призначено для регулювання кредитної діяльності банків?

 

Список рекомендованої літератури

1. Вовк В. Я. Кредитування і контроль : навч. посіб. / В. Я.  Вовк, О. В. Хмеленко. – К.: Знання, 2008. – 463 с.

2. Владичин, У.В. Банківське кредитування: навчальний посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.К. Реверчука. – К. : Атіка, 2008. – 648 с.

3. Кредитування та ризики: Навчальний посібник. – К. : Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 480 с.

4.  Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» // Постанова  Правління Національного банку України від 15.03.2004 р. № 104. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0104500-04.

5. Дмитренко, М.Г., Потлатюк В.С. Кредитування і контроль: навчально-методичний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 296 с.

6. Криклій О. А. Управілння кредитним ризиком банку [Текст] : монографія / О. А. Криклій, Н. Г. Маслак. – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ». – 2008. – 86 с.

7. Подчесова В. Ю. Управління банківськими ризиками: опорний конспект лекцій. – Харків: – ХІБС УБС НБУ, 2014. – 84 с.

8. Мороз А. М. Кредитний менеджмент: навч. посіб./ А. М. Мороз, Р. І. Шевченко, І. В. Дубик. – К.: КНЕУ, 2009. – 399 с.

9.  Управління банківськими ризиками: навч. посб. / Л. О. Примостка, П. М. Чуб, Г. Т. Карчева та ін.; За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Л.О. Примостки. – К.: КНЕУ, 2007. – 600 с.

10.        Аналіз банківської діяльності: підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексєєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 600 с.

11.        Прасолова С. П. Кредитування і контроль: навч. посіб. – К.: Видавництво «Ліра -К», 2008. – 202 с.

13. Крамаренко О. М. Навчальний посібник з дисципліни «Кредитуання і контроль» / О. М. Крамаренко, Ю. І. Лаврентович. – Миколаїв, Вид-во НУК, 2011. – 105 с.