Тема 3. Особливості організації кредитного процесу в окремих галузях економіки

 

3.1. Особливості банківського кредитування сільгоспвиробників

3.2. Кредитування торговельних підприємств

3.3. Особливості надання  й погашення окремих видів банківських кредитів

 

3.1. Практика  кредитного забезпечення підприємств аграрної сфери залежить від їх організаційно-правових форм та розміру угідь.

Агрохолдинги корпоративного типу можуть залучати ресурси не лише вітчизняних банків, а й фондових ринків та навіть у зарубіжних банків. Проте більше 80% від загальної кількості агропідприємств становлять саме підприємства малого та середнього бізнесу, що обробляють менше 3 тис. га угідь. Існуючі програми кредитування підприємств АПК умовно можна поділити на дві групи (див. рис. 3.1):

-   програми кредитування за рахунок власних ресурсів банків;

-   партнерські програми кредитування за рахунок ресурсів міжнародних фінансово-кредитних організацій: ЄБРР, Німецько-українського фонду та ін.

 

 

Рис. 3.1. Банківські програми кредитування для агропромислових підприємств

 

Характеристика банківських програм кредитування, що здійснюються за рахунок власних ресурсів банків, представлена у табл. 3.1.

Здійснюючи фінансування поповнення обігових коштів, банки повинні кредитувати весь кругообіг коштів позичальника, беручи до уваги сезонність та довгу тривалість обороту капіталу. 

Основним критерієм платоспроможності позичальника, зазви­чай, є розмір виручки від реалізації товарів і послуг за попередні 12 місяців. Мають значення наявність хорошої кредитної історії та розмір чистих доходів: платежі за кредит не повинні перевищу­вати 30-60% річного прибутку компанії.

Таблиця 3.1

Характеристика банківських програм кредитування, що здійснюються з використанням власних ресурсів

Мета кредитування	Види забезпечення	Методи та форми кредитування
1	2	3
Фінансування поповнення обігових коштів
Придбання: -   хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив; -   пально-мастильних матеріалів, запасних частин; -   насіннєвих матеріалів; -   сплата за енергоносії; -    страхові послуги; -   виплата заробітної плати й супутніх платежів до бюджету; -   оплата інших товарів і послуг, поточних господарських потреб.	Нерухоме майно; майбутній урожай; складські свідоцтва; без застави	Кредитний пакет (комплекс кредитних послуг) Кредитна лінія Кредитний ліміт на поточний рахунок Овердрафт Гарантовані платежі Паливні проекти Кредит під депозит Вексельне фінансування
Інвестиційне кредитування
Придбання: -             нової мобільної сільськогосподарської техніки: комбайнів, тракторів тощо; -            нової сільськогосподарської ґрунтообробної техніки; -            нового обладнання для обробки сільськогосподарської продукції, обладнання для ферм, зрошувальних систем тощо; -            фінансуванні витрат, пов’язаних із введенням в експлуатацію нової сільськогосподарської техніки чи обладнання; -            фінансуванні будівництва й реконструкції нерухомості.	Сільськогосподарська техніка та/або обладнання, що є об’єктом кредитування, майнові права на майбутній урожай, тварини на вирощуванні, відгодівлі, основне стадо, товари, сировина, майнові права вимоги за контрактами, майнові права на депозитні кошти, транспортні засоби, нерухоме майно: нежитлова та житлова нерухомість, земельні ділянки, машини й обладнання, єдиний майновий комплекс.	Разовий (простий) кредит Невідновлювальна кредитна лінія Револьверне кредитування (револьверна  кредитна лінія) Лізинг Консорціумне кредитування

 

Потреба в кредиті визначається як різниця між запасами мате­ріальних цінностей та виробничими витратами, які не перекри­ті виходом продукції, з одного боку, і власними оборотними кош­тами сільськогосподарського підприємства та кредиторською за­боргованістю, з іншого.

Короткострокове кредитування сільськогосподарських під­приємств здійснюється, як правило, з використанням кредитної лінії, що відкривається на тривалий період (до одного року). Надання сільськогосподарського кредиту відбувається шляхом оплати з позичкового рахунка розрахункових документів за товар­но-матеріальні цінності та послуги, що їх купують сільськогоспо­дарські підприємства. Погашення кредиту відбувається з поточ­ного рахунка сільськогосподарського підприємства у розмірах і строки, зазначені в кредитному договорі. Строки погашення по­зичок встановлюються на ті квартали, в яких вихід продукції за планом перевищує планові витрати та приріст залишків матері­альних цінностей.

Сільськогосподарським підприємствам, які, крім виробничої діяльності, займаються ще й заготівельною, може надаватись авансовий кредит, тобто кредит готівкою для розрахунків з гро­мадянами за куплену у них сільськогосподарську продукцію, а також для покриття заготівельних витрат.

Розрахунок авансового кредиту проводять так:

 

                            ,                                                 (3.1)

 

де К_АВ  – розмір авансового кредиту;

Поз – прогнозований обсяг закупівель сільськогосподарської продукції у готівко­вій формі;

Вз – витрати, пов’язані з веденням заготівель, оплачувані у го­тівковій формі;

Пг – потреба в готівкових грошах у днях;

Тз – тривалість прогнозного періоду (місяць, квартал) , днів.

Авансовий кредит надається у формі готівкових грошей на підставі грошового чека. У міру використання отриманих у банку грошей для розрахунків з громадянами авансовий кредит може відновлюватись.

Особливістю інвестиційного кредиту є розширений перелік предметів забезпечення (див. табл. 3.1). Сума та терміни такого кредиту встановлюються згідно з потребами позичальника та поданими проектами, а графік погашення встановлюється відповідно до планів розвитку й очікуваних грошових надходжень.

 

2.2. Кредитування торговельних підприємств

Торгівля – це комерційна діяльність з обороту, купівлі та продажу товарів.

Позикові ресурси торговельного підприємства – це сукупність різних за формою й умовами залучення зовнішніх фінансових ресурсів, що їх отримує підприємство на поворотній і платній основі.

На відміну від підприємств АПК, підприємства торгівлі мають короткі виробничі цикли, а отже, є привабливими клієнтами для банків. Головним завданням торговельних підприємств є своєчасна закупівля товару у постачальників, що визначена попитом, та безперебійне постачання товарів до кінцевого споживача (див. рис. 3.2).

 

Рис. 3.2. Види потреб торговельних підприємств, що задовольняються шляхом залучення позикових ресурсів

 

Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі визначається потреба в оборотних коштах загалом та за окремими напрямками. На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна користуватися формулою:

 

                      ,                               (3.2)

 

де К – необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

ОК – потреба в оборотних коштах;

ВОК – власні оборотні кошти на початок періоду;

Ппр – поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ – зменшення кредиторської заборгованості.

 

Основні цілі кредитування для поповнення оборотних коштів: для розрахунків із постачальниками і підрядниками; для здійснення виплат заробітної плати, прирівняних до них платежів і пов’язаних із цим обов’язкових платежів; для покриття короткострокових касових розривів; для оплати за контрактом, договором тощо (зокрема, для здійснення авансових платежів за імпортним контрактом); для попереднього фінансування експортних контрактів.

 

3.3. Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. За договором лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Суб’єктами лізингу є сторони, які безпосередньо стосуються об'єкта лізингу. Безпосередніми (прямими) учасниками лізингової угоди можуть бути:

- лізингодавець (тобто суб’єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа) – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

- лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

- продавець лізингового майна (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути, наприклад, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредитують лізингодавця і є гарантами угод.

Відтак існує два основних методи участі банків у лізингових операціях:

1) прямий лізинг, коли банк є власником майна і самостійно здає його в лізинг.

За прямого лізингу на прохання клієнта банк закуповує за власні гроші певне майно і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків.

Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит. Прибуток банку від лізингових операцій складається з лізингового відсотка і залишкової вартості майна до моменту закінчення строку оренди; податкових пільг, зв'язаних з інвестуванням в устаткування.

2) непрямий лізинг, за якого опосередковані форми участі банку в лізингових угодах такі:

• створення власної дочірньої лізингової компанії;

• створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб’єктами господарювання спільних лізингових компаній;

• кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторингове).

Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоодержувач за надане йому право користуватися лізинговим майном.

Ломбардний кредит – це короткостроковий кредит, фіксований за розміром, який забезпечується рухомим майном або фінансовими правами, що легко реалізуються. При наданні ломбардного кредиту заставна вартість майна не оцінюється за його повною вартістю.

 Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у процентах до вартості застави на момент укладання кредитної угоди.

Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Банк визначає заставну вартість цінних паперів дещо нижчою від їх біржової вартості аби захистити себе від можливого небажаного коливання курсу. Як правило, заставна вартість корпоративних цінних паперів не повинна бути вищою 80% їх реальної ринкової вартості, а за державними цінними паперами – 90%.

Якщо клієнт передає в заставу банку цінні папери, то оформляється сертифікат акцій і підписується юридичний документ – заставне свідоцтво. Банк стає власником цінних паперів і за необхідності може їх продати, щоб задовольнити свої вимоги стосовно клієнта-боржника. Якщо кредит повертається позичальником, то сертифікат повертається клієнту і заставне свідоцтво анулюється.

При ломбардному кредитуванні під заставу товарів в якості застави виступають певні товари з відносно стійкою ціною. Залежно від виду товарів їх заставна ціна коливається в межах 50 – 70% ринкової ціни.

Товари, передані в заставу, переходять у власність банку і відвантажуються на його ім’я. Поширеноюною практикою є прийняття в заставу «товарів у дорозі» (тобто таких, що оплачені і відвантажені покупцеві /одержувачу), особливо при морських перевезеннях. При цьому в якості закладного документа використовується коносамент – документ, що засвідчує право власності на «товар у дорозі».

Отримавши коносамент у заставу, банк стає власником товару. При використанні відвантаженого товару під заставу важливим для банку є належне оформлення страхових документів на вантаж.

При ломбардному кредитуванні під заставу дорогоцінних металів їх заставна вартість оцінюється у 90 – 95% їх ринкової ціни.

При кредитуванні під заставу фінансових вимог у якості застави виступають депозити, ощадні вклади, вимоги за страховими договорами, пенсійні поліси тощо.

Плата за ломбардний кредит обчислюється із двох складових: процентів за користування позикою та комісійних платежів і зборів, пов’язаних із витратами на оформлення, зберігання та реалізацію застави, прийнятої у забезпечення ломбардного кредиту.

Іпотечний кредит – це особливий вид кредитних відносин з приводу надання кредитів під заставу винятково нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути спеціальні іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні контори, а також комерційні банки. Іпотечний кредит за своєю економічною природою дуже подібний до ломбардного кредиту.

Позичальниками іпотечних кредитів можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки або мають поручителів, що згідні надавати під заставу їх власні об’єкти іпотеки на правах позичальника.

Об’єктами іпотеки при наданні кредитів можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі будівлі та споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не фігурують як об'єкти застави в інших чинних кредитних договорах.

Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, що передані у заставу. Іпотека дає право кредитору переважного задоволення своїх вимог до боржника в межах суми зареєстрованої застави. Також у процесі дії кредитної угоди кредитор має право і повинен перевіряти наявність, розмір, умови експлуатації об’єкта застави.

Іпотечні облігації – це довгострокові цінні папери, які емітуються фінансовими і нефінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю і приносять твердий процент. У багатьох країнах іпотечні облігації є значною частиною ринку цінних паперів.

Механізм надання іпотечного кредиту такий: позичальник звертається до банку за кредитом під забезпечення нерухомості, землі. Банк вимагає від клієнта виписку з реєстру для того, щоб дізнатись про вартість застави і наявність чи відсутність інших заставних прав на неї.

Консорціумний кредит – довгостроковий кредит на значні суми, що надається позичальникові банківським консорціумом.

Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику при кредитуванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень.

Банківський консорціум – це тимчасове об’єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.

Деяку схожість з консорціумним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кожний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. Повернення кредиту і сплата процентів здійснюються позичальником кожному банку-кредитору окремо.

Факторинговий кредит, факторинг – це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також низку комерційно-посередницьких послуг.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат унаслідок затримки платежів, що пов’язує цю операцію з різновидом торговельно-комісійних операцій банків. З кредитною операцією факторинг пов’язує те, що постачальник отримує попередню оплату боргової вимоги у формі короткострокового кредиту.

Основний принцип факторингу полягає в тому, що фактор купує у своїх клієнтів їхні дебіторські вимоги до покупців, оплачує їм від 80 до 90% суми вимог, решту 10–20% клієнти одержують після сплати боргу покупцями. Таким чином компенсується кредитний ризик банку.

Взаємовідносини між банком–фактором і клієнтом–постачальником регулюються угодою про факторингове обслуговування  (рис. 3.3).

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з постачальника відповідну плату. Розмір плати, зокрема, залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, які несе фактор, а також від терміну перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем. Плата за факторингове обслуговування включає:

- комісію за послуги у розмірі визначеного договором процента від загальної суми придбаних фактором боргових вимог;

- процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

Кредити банків, пов’язані з вексельним обігом .З 1992 року в Україні впроваджено вексельний обіг з використанням простого та переказного векселів. Згідно з цим комерційні банки можуть проводити операції з обліку векселів, видавати кредити під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при отриманні платежів і виплаті заборгованості за векселями.

 

Рис. 3.3. Послідовність здійснення факторингової операції

 

Обліковий кредит надається банками при обслуговуванні платіжного обороту клієнта. Кредитна угода виникає в результаті купівлі банком векселя, по якому одержувачем коштів є його клієнт. Ціна купівлі векселя представляє собою його номінальну вартість, за вирахуванням облікової ставки. Клієнт отримує гроші готівкою чи переказом на поточний рахунок. Передача векселя банку здійснюється шляхом індосаменту на його користь. Отримувачем коштів за індосованим векселем стає банк. Внаслідок цієї операції комерційний кредит трансформується у банківський.

Оскільки векселі, як правило, виставляються на термін не більше 90 днів, обліковий кредит є короткостроковим.

Обліковуючи вексель, банк отримує його у своє розпорядження і стає кредитором-векселедержателем. Векселі, які обліковуються банком, повинні мати не менше двох підписів – векселедавця та першого векселедержателя.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою, яка називається дисконтом. Сума дисконту розраховується за формулою:

 

                ,                                           (3.3)

де D – сума дисконту;

Н – номінальна сума векселя;

k – річна облікова ставка;

n – строк у днях (від дня обліку до дня платежу);

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

 

Сума дисконту утримується банком одночасно з обліком векселя. За векселями з платежем не у місці врахування стягуються також поштово-телеграфні витрати і комісія.

Кредит під заставу векселів є найвигіднішим для тих підприємств, які активно використовують векселі як засіб платежу. Цей кредит характеризується тим, що, по-перше, власником векселя залишається векселедержатель, який лише передає вексель у заставу на визначений термін з наступним викупом після погашення кредиту. По-друге, векселі приймаються як забезпечення кредиту не на їх повну номінальну вартість, а на 60–90% від неї (залежно від розміру, визначеного банком кожному конкретному клієнтові, виходячи з його кредитоспроможності і надійності пред’явлених векселів).

Кредит під заставу векселів відмінний від облікового кредиту за такими характерними особливостями:

-     банк не є власником векселів;

-     кредит надається за необхідністю;

-     доходи стягуються згідно з угодою, а не одноразово.

Кредит під заставу векселів належить до ломбардного кредиту.

Ломбардне кредитування під заставу векселів передбачає:

-     реальну операцію відвантаження товарів виконаних робіт чи наданих у кредит послуг на їх суму;

-     отримання векселів як забезпечення кредитних зобов'язань;

-     отримання кредиту під заставу векселів;

-     погашення кредиту, заставленими векселями;

-     продаж банком заставлених векселів у разі неповернення кредиту.

Акцептний кредит надається векселедавцю і виступає як гарантійна послуга. Це спосіб кредиту, коли фінансування комерційних операцій, передбачених договором, здійснюється через банки чи спеціалізовані фінансові фірми шляхом надання постачальнику (продавцеві), експортеру чи покупцеві (виконавцю робіт) або імпортеру раніше обумовленої суми кредиту для авансового фінансування закупок чи продажу товарів. При акцептному фінансуванні позичальник надає банку (фінансовій фірмі) як гарантії в заклад товарну накладну чи відповідний товарний документ-рахунок, що підтверджує факт відправки вантажу, під який видано кредит.

Позичальник (векселедавець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів або облікувати його в іншому банку. Облік векселя може бути здійснено в банку, який його акцептував. У цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але й безпосереднім кредитором клієнта. За здійснення акцептної операції банк стягує комісію.

Якщо позичальник до настання строку платежу за векселем не вніс до банку суму коштів, необхідних для погашення векселя, то вексель в цьому випадку оплачується за рахунок банку. Таким чином, гарантійна послуга перетворюється на кредитну і згідно з вексельним правом банк виставляє зворотню вимогу до векселедавця з подальшим примусовим стягненням боргу з позичальника.

Авальний кредит застосовується банками як гарантійна послуга. Він призначений покривати зобов’язання клієнта, якщо останній не зможе виконати їх самостійно. Аваль може бути здійснено при видачі векселя або на будь-якому наступному етапі його обігу. У разі несплати платником пред’явленого йому векселя векселедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов’язаних за векселем осіб (акцептант, векселедавець, індосант). За авальним кредитом нараховується комісія, а також сплачується процент у відповідності до діючих ставок.

 Контокорентний кредит – це кредит банку, що надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт (кредитну лінію). Для отримання кредиту відкривається контокорентний рахунок, на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта і надходження коштів на його адресу.

Контокорентний рахунок – це єдиний активно-пасивний (універсальний) рахунок, через який проводять усі розрахункові й кредитні операції клієнта.

Сальдо на контокорентному рахунку може бути дебетовим і кредитовим.

За дебетом проводять всі платежі на користь третіх осіб, включаючи оплату розрахункових документів за різні види товарно-матеріальних цінностей і послуг, чеків на заробітну плату, доручень за платежами у бюджет та ін. Дебетове сальдо свідчить про те, що у позичальника тимчасово відсутні власні грошові кошти для здійснення платежів і йому виданий кредит.

У крéдит рахунка зараховується весь виторг (виручка), яка належить підприємству та інші платежі на користь підприємства. Кредитове сальдо дає підстави для сплати процентів на користь клієнта.

Кредитування здійснюється в межах кредитної лінії (ліміту). Її розмір встановлюється на рік на основі балансових даних позичальника про розміщення оборотних коштів і наявних у його розпорядженні джерел формування. Використання позичальником контокорентного кредиту не виключає оформлення ним у банку інших кредитів.

Відсотки за контокорентним кредитом обчислюються за такою формулою:

 

               Pn = (До × З × П) : (360 × 100),                                   (3.4)

 

де Pn – сума відсотків за кредит;

До – сума дебетових сальдо (оборотів) за розрахунковий період;

З – процентна ставка;

П – кількість днів, коли в розрахунковому періоді було дебетове сальдо за рахунком.

 

 

Питання для самоперевірки знань

1. Яка група факторів визначає особливості технологічного процесу в аграрному бізнесі?

2. Яким підприємствам АПК, як позичальникам, надається перевага при призначенні  компенсації частини банківських  кредитних ставок із бюджету?

3. У чому полягає зміст механізму здешевлення вартості кредитів для сільгоспвиробників на державному рівні?

4. У чому полягають ризики та джерела їх виникнення для кредиторів при кредитуванні банками підприємств АПК України?

5. Висвітліть зміст банківського консорціумного кредитування.

6. Охарактеризуйте особливості кредитування торговельних підприємств.

7. Як здійснюється відкриття контокорентного рахунку?

8. Якою є участь банків у  лізинговому кредитуванні?

9.  Які суми утримує банк за операцією обліку векселя, крім дисконту?

10. Які реквізити має вексель?

11. Які основні умови надання іпотечного кредиту?

 

Список рекомендованої літератури

1.     Мороз А. М. Кредитний менеджмент: навч. посіб./ А. М. Мороз, Р. І. Шевченко, І. В. Дубик. – К.: КНЕУ, 2009. – 399 с.

2.     Дмитренко М. Г. Кредитування і контроль: навчально-методичний посібник / М. Г. Дмитренко, В. С. Потлатюк. – К.: Кондор, 2005. – 296 с.

3.     Чернявська  Л. В. Особливості кредитних операцій у сфері сільськогосподарського виробництва / Л.В. Чернявська // Фінансовий простір. - №3 (19). – 2015. – С. 168–172.

4.     Мостовенко Н. А. Особливості кредитного забезпечення підприємств аграрної сфери в Україні / Н. А. Мостовенко, Т. І. Коробчук. – Учет. Экономика. Менеджмент. Проблемы и перспективы развития экономической науки и образования в условиях европейской интеграции: коллективная монография / коллектив авторов под ред. С. Башевой, И. Садовской. – Луцк: Редакцийно-издательский отдел Луцкого НТУ, 2015. – 543 с. –  С.405–416.

5. Закон України  «Про державну підтримку сільського господарства України». – [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1877-15.

6. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплесі шляхом здешевлення кредитів. Затверджено постановою  КМУ від 29.04.2015 № 300. – [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/300-2015-п.

7. Стецюк П.А. Фінансові проблеми розвитку аграрного виробництва / П.А. Стецюк, О.Є Гудзь // Економіка АПК. – 2012. – №4. – С. 73–78.

8. Радченко Н.Г. Аналіз банківських кредитних продуктів для сільськогосподарських підприємств / Н. Г. Радченко // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки). – 2013. – № 2(3). – С. 299–305. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znptdau_2013_2(3)__36.

9. Олійник К. А. Фінансово-кредитне забезпечення малих сільськогосподарських підприємств / Олійник К.  А. // Економіка АПК. – 2013. – № 1. – С. 150–158.

10. Коцовська Р. Р. Банківські операції: навч. посіб. / Р. Р. Коцовська, О. П. Павлишин, Л. М. Хміль. – К.: УБС НБУ: Знання, 2010. – 390 с.