Тема 2. Управління процесом банківського кредитування

 

2.1. Методи банківського кредитування

2.2. Види банківських кредитних рахунків

2.3. Етапи процесу кредитування. Документальне супроводження кредитної історії

2.4. Позичковий процент та його диференціація. Види процентних ставок

2.5. Джерела, форми та способи забезпечення повернення банківських кредитів

 

2.1. Метод банківського кредитування – це спосіб та процедура надання банківського кредиту, якими визначається форма кредитного рахунка, порядок видачі та погашення кредиту, методи контролю за цільовим використанням кредиту та засоби регулювання заборгованості.

У банківській практиці застосовуються два основних методи кредитування:

-  разовий строковий кредит;

- кредитна лінія.

Перший метод кредитування полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку.

Другий метод кредитування полягає у наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби у короткострокових коштах. Саме такий метод кредитування називається кредитною лінією.

За формою кредитна лінія – це письмова угода між банком і потенційним позичальником із зазначенням строку та умов надання кредиту на перспективу.

Види крединих ліній представлено на рис. 2.1.

Поновлювальна (револьверна) кредитна лінія – кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту.

Непоновлювальна кредитна лінія передбачає видачу кредитних коштів траншами, загальна сума яких за весь строк дії кредитного договору не може перевищити встановлений ліміт. За непоновлювальними кредитними лініями після першого часткового або повного повернення кредиту подальше його надання не здійснюється.

 

 

Рис. 2.1. Види банківських кредитних ліній

 

Сезонна кредитна лінія відкривається банком за умови, коли фірмі періодично бракує обігових коштів через сезонну циклічність виробництва чи необхідність створення товарних запасів у сховищі. Кредити цього виду погашаються після закінчення виробничого циклу за рахунок виторгу від продажу продуктів виробництва. Погашення боргу й процентів здійснюється одноразово.

Мультивалютна кредитна лінія – особливий вид поновлювальної кредитної лінії, за умовами якої можливе надання грантів у будь-якій із заздалегідь обумовлених валют.

Мультивалютні лінії надаються клієнтам, які одночасно працюють як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку та мають регулярні потреби у валютних коштах.

Рамкова кредитна лінія відкривається банком для оплати низки поставок товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду (наприклад, фінансування поставки обладнання за здійснення інвестиційного проекту).

При відкритті кредитної лінії з повідомленням клієнта повідомляють про верхню межу кредитування, недопустимість її перевищення або стягнення за це більших процентів.

Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати і не є офіційним зобов’язанням банку. Останній зобов’язується надати позику згідно з заявкою клієнта лише у невідкладному випадку, тому клієнт малозацікавлений у такій кредитній лінії і використовує її лише як гарантію за позикою, яку надає інший кредитор.

 

2.2. Позичковий рахунок – це вид рахунку, на якому установи банків обліковують кредити, що їх одержали підприємства, організації, установи та фізичні особи. 

Кредитний рахунок активний:

-          при наданні кредиту – дебетується;

-          при погашенні – кредитується.

Одному й тому самому позичальникові банк може відкрити декілька кредитних рахунків залежно від специфіки об’єктів кредитування.

Позичкові рахунки поділяються на прості й спеціальні. Окремим видом рахунку, по якому може здійснюватися банківське кредитування є контокорентний рахунок (поточно-кредитний). Загальною ознакою усіх видів позичкових рахунків є облік утворення і погашення позичкової заборгованості. Зокрема, видача нових позичок відображається за дебетом, а погашення – за кредитом. Відмінні ж ознаки позичкових рахунків зумовлені юридичними, організаційними і технічними відмінностями методів банківського кредитування.

 Простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі і погашення кредиту оформляється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Видача позичок з простого рахунку здійснюється шляхом зарахування кредитної суми на розрахунковий рахунок клієнта або спрямовується безпосередньо на оплату розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності, виконані роботи і надані послуги. Погашення позичок здійснюється з розрахункового рахунку в строки, обумовлені в договорі між банком і клієнтом.

Спеціальні позичкові рахунки використовуються при кредитуванні торгових, постачальницько-збутових та ін. посередницьких фірм і організацій (кредитування під заставу векселів, факторинг). Вони є формою обліку позичок до запитання. Кредит з цього рахунку надається безпосередньо на оплату розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності, що надходять від постачальників, та на ін. витрати. Виданий кредит погашається шляхом зарахування виручки на цей рахунок.

Контокорентний рахунок – це  активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість банку і всі платежі з рахунку за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) – надходження коштів у банк від платників, у вигляді вкладів, повернення позичок тощо.

Контокорентний рахунок поєднує в собі позичковий рахунок з поточним і може мати дебетове або кредитове сальдо. Операції на ньому здійснюються за допомогою письмових доручень клієнта.

Особливим видом контокоренту є овердрафт – метод короткострокового кредитування, за якого банк у межах заздалегідь встановленого ліміту допускає тимчасову наявність дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта.

Така операція проводиться в разі підписання відповідної угоди, в якій визначено ліміт овердрафту (максимальна величина дебетового сальдо).

Переваги овердрафту перед короткостроковим кредитом:

-    клієнт сплачує відсотки, тільки тоді, коли виплати грошових коштів перевищують надходження .

-    банк має можливість періодично переглядати порядок надання послуги за овердрафтом, погоджуватися на додаткові пільги або наполягати на їх зменшенні.

Овердрафт не вимагає оформлення застави та може бути наданий і фізичним особам (наприклад, кредитування за дебетовими картковими рахунками).

Переваги короткострокового кредиту перед овердрафтом:

-    обидва – і клієнт і банк – чітко знають, скільки складуть виплати за кредитом, що спрощує планування доходів і витрат.

-    клієнту не потрібно турбуватися про рішення банку: зменшити або відмінити послугу не в зручний для нього час. Присутній елемент «надійності» або «стійкості» в тім, що короткостроковим кредитом можна володіти на певних умовах протягом погодженого терміну.

-    при наданні короткострокового кредиту визначається чіткий термін дії договору.

 

2.3. Процес банківського кредитування – це сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

У банківській теорії та практиці прийнято виділяти такі етапи кредитування. (див. рис. 2.2).

 

 

Рис. 2.2. Етапи процесу кредитування

 

Перший етап. Отримання та розгляд заявки клієнта на кредит.

До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об’єкта кредитування, а кредитний працівник має прийняти відповідне рішення про подальшу співпрацю з позичальником. Клієнт має також подати: статутні та інші засновницькі документи, бухгалтерський баланс та фінансовий звіт на останню звітну дату, контракти або копії контрактів, техніко-економічне обґрунтування необхідності кредиту, бізнес-план тощо. Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду (інтерв’ю) з майбутнім позичальником.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта і оцінку ризику за кредитом. Отримавши всю необхідну інформацію та здійснивши аналіз фінансового стану позичальника, кредитний підрозділ банку (філії банку) приймає рішення щодо доцільності подальшої роботи з клієнтом. Особливе значення має кредитна історія позичальника.

Кредитна історія – сукупність інформації про виконання юридичною або фізичною особою боргових зобов'язань, що включає наявну в банку інформацію щодо дисципліни виконання боржником своїх зобов'язань у минулому за раніше наданими та діючими кредитами, а також отриману банком інформацію з бюро кредитних історій

Третій етап. За умови позитивного рівня кредитоспроможності та оцінювання ризику здійснюється структурування кредиту, тобто визначення основних параметрів кредитної угоди (див. рис. 2.3).

 

Рис. 2.3. Основні параметри банківських кредитів, що складають зміст структурування кредиту

Після закінчення роботи щодо структурування кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. За досягнення згоди підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Після підписання кредитного договору та договору застави (гарантії, поруки) здійснюється процедура видачі кредиту.

Усі документи щодо видачі кредиту і його забезпечення формуються в кредитну справу, яка має зберігатися в сейфі банку.

 Кредитна справа позичальника – це своєрідний архів, де концентрується вся необхідна документація: бухгалтерська та фінансова звітність позичальника, листування, аналітичні огляди і оцінки кредитоспроможності, документи про заставлене майно та ін.

П’ятий етап полягає у супроводженні кредиту. Продовжується робота з клієнтом після отримання ним позички.  Контроль за своєчасним та повним поверненням кредиту і виплатою процентів здійснюється систематично шляхом проведення аналізу кредитного портфеля банку, оцінювання стану кредитів, проведення аудиторських перевірок.

Шостий етап. Повне повернення кредиту з процентами і закриття кредитної справи є останнім етапом кредитного процесу. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється, як правило, платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника.

 

2.4. Основним видом плати за користування банкiвським кредитом є процент. Кредитний процент – плата, яку отримує кредитор вiд позичальника за користування позиченими грошима.

Суть процента як економічної категорії полягає в тому, що він є частиною прибутку, яку позичальник сплачує за взятий у кредит позичковий капітал. Джерелом процента є додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання цього капіталу, а кiлькiсним вираженням є ставка (або норма) процента.

Ціна кредиту – це процентна ставка, яка передбачається у кредитному договорі з урахуванням строку користування кредитом, кредитного проекту, забезпечення, ступеня ризику.

Процентна ставка – це відносний показник ціни банківського кредиту, що вiдображає відношення суми сплачених процентів до величини кредиту.

Поряд з процентом банки можуть встановлювати комiсiю, що застосовується як додатковий елемент цiни банкiвського кредитування. Комісійна винагорода може встановлюватись як:

- одноразова – фіксована у гривнях або у процентному відношенні до суми кредиту;

- регулярна – щомісячна (від суми кредиту, від залишку заборгованості або фіксована).

Банківська практика розрізняє різні види процентних ставок (див. рис. 2.4).

Рис. 2.4. Види банківських процентних ставок

 

 

Отже, під час інформування позичальників про вартість кредиту, окрім процентної ставки банківським установам слід повідомляти позичальника і про комісії, порядок їх нарахування та про оплату позичальником на користь банку інших послуг – нотаріуса, страховика, суб’єкта оціночної діяльності тощо.

 

2.5. Джерела повернення кредитів поділяються на первинні та вторинні (додаткові).

Первинним джерелом є прибуток позичальника (для юридичних осіб – виторг у готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб – заробітна плата або інші надходження). Вторинним джерелом є виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Погашення кредиту за рахунок вторинних (додаткових) джерел означає залучення банку в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у вигляді договору про заставу, гарантійного листа, договору поручительства, страхового полісу.

Забезпечення не можна розглядати як основну умову видачі кредиту, забезпечення – додаткова гарантія повернення коштів і покриття збитків у випадку непогашення кредиту.

Забезпечення кредиту передбачає встановлення конкретного способу страхування банком ризику неповернення клієнтом кредиту. Існують  такі  форми забезпечення кредитів:

-     застава;

-     гарантія (порука);

-     відступлення права вимоги (цесія);

-     іпотека;

-     страхування;

-     стягнення пені і штрафів;

-     створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій.

Розгянемо особливості їх здійснення детальніше.

Застава – це спосіб забезпечення зобов’язань. Підставами виникнення застави в Україні є закон і договір. Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених у законі. Найпоширенішою є застава, обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором. Договір застави не може бути укладений поза кредитним договором.

Законом України «Про заставу» передбачені такі види застав (див. рис. 2.5):

 

 

Рис. 2.5. Види застави, передбачені законодавством України

 

Гарантія (порука) – це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи  і банки. Строк дії гарантії встановлюється на 10-15 діб більше від строку погашення позички. Якщо позичальник не сплачує боргу, то він у безспірному порядку стягується з рахунку гаранта.

 Відступлення (цесія) на користь банку вимог  і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення. Цесія здійснюється на підставі укладеної угоди, але якщо клієнт має поточний рахунок у банку, то умову цесії можна обумовити наперед.

Іпотека – це різновид застави нерухомого майна (головним чином землі і будівель) з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.

Страхування як форма забезпечення зобов’язань здійснюється у формі страхування відповідальності позичальника або у формі страхування кредитного ризику.

Стягнення пені і штрафів – своєрідна плата боржника за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань.  Змістові і правові характеристики пені та штрафу різняться.

Штраф – різновид неустойки, який може бути визначений у кількох варіантах, а саме: 1) штраф у конкретній грошовій сумі; 2) штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до невиконаної його частини; 3) штраф у розмірі вартості предмета зобов’язання; 4) штраф у кратному розмірі предмета зобов’язання.

Особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов’язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

 

Питання для самоперевірки знань

1. Яке призначення і зміст має кредитна справа позичальника?

2. Коротко охарактеризуйте зміст кредитної заявки.

3. Які  засоби правового забезпечення повернення банківських кредитів існують?                                    

4. Що означає поняття «мінімальна норма дохідності» у банківській діяльності?

5. Проаналізуйте переваги і недоліки застави, поруки, гарантії як правових форм повернення кредитів.

6. Проаналізуйте  особливості  застосування  методів і формул розрахунку процентної ставки за кредит.

7. Розкрийте сутність та особливості сплати комісії як додаткового елемента ціни банківського кредиту.

8. У чому полягають особливості надання кредитів на основі відкриття кредитної лінії, контокоренту, рахунку з овердрафтом?

9. Чим відрізняється режим дії звичайних позичкових рахунків та спеціальних?

10. У чому полягає сутність контролю за своєчасним поверненням позички?

11. Які форми забезпечення зобов’язань ви можете перелічити?

12. Чи є відмінність у застосуванні неустойки, штрафу та пені?

 

Список рекомендованої літератури

1.      Мороз, А.М. Кредитний менеджмент: навч. посіб./ А.М. Мороз, Р.І. Шевченко, І.В. Дубик. – К.: КНЕУ, 2009. – 399 с.

2.      Кредитування та ризики: навчальний посібник. – К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2008. – 480 с.

3.       Владичин, У.В. Банківське кредитування: навчальний посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.К. Реверчука. – К.: Атіка, 2008. – 648 с.

4.      Дмитренко, М.Г., Потлатюк В.С. Кредитування і контроль: навчально-методичний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 296 с.

5.     Банківські операції: підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608 с.

6.     Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: навчальний посібник. – Львів: «Новий Світ - 2000», 2008. – 560 с.

7.     Закон України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 2 жовтня 1992р. (зі змінами). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://zakon1.rada.gov.ua.